31 серпня 2010 року < ЧАС >м. ПолтаваСправа № 2а-3249/10/1670
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бойка С.С.,
при секретарі - Пехоті М.О.,
за участю:
представник позивача - Петрук С.О.
представників відповідача - Олійник л.Л., Рябкова А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сигнал" до Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
07 липня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сигнал" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області про скасування податкових повідомлень-рішень № 0002052301/0 від 18.12.2009 p. № 0002052301/1 від 02.03.2010 p., № 0002052301/2 від 19.04.2010 p., N 00002062301/0 від 18.12.2009 p., № 0002062301/1 від 02.03.2010 p., та № 0002062301/2 від 19.04.10 p.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що податковим органом неправомірно донарахуванні зобов'язання по ПДВ та по податку на прибуток підприємств, оскільки отримання товарів від ПП "Мицар плюс" та подальше їх використання у господарській діяльності позивача підтверджується первинними документами та накладними на відпуск дорожніх знаків, при виготовленні яких використано світловертаючу плівку, актами форми КБ-2в в яких відображено використання в складі надання будівельних послуг із застосуванням тросу діаметром 30 мм, а також стовпчиків залізобетонних і бар'єрної огорожі при виконанні будiвeльниx робіт з ремонту автомобільних доріг.
11.08.2010 року до суду надійшли доповнення до позовної заяви згідно яких позивач прохав визнати протиправними та скасувати також податкові повідомлення-рішення № 0002052301/3 від 05.08.2010 р. та № 0002062301/3 від 05.08.2010 р.
Представник позивача в засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в засіданні та у запереченнях на позовну заяву зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно, в зв'язку із порушенням ТОВ "Сигнал" п. 1.3, п. 1.7, ст. 1, п.п. 7.4.4 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 5.1, п. 5.2, ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сигнал" (ідентифікаційний код 13936536) зареєстровано Полтавською районною Державною адміністрацією Полтавської області від 02.04.1999 р. номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 1 577 120 0000 000219.
Відповідно до свідоцтва № 23789617 від 28.05.1999 р. виданого Полтавською МДПІ ТОВ "Сигнал" є платником податку на додану вартість.
Відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Сигнал" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р..
За результатами перевірки 09.12.2009 р. відповідачем складено акт, в якому зафіксовано порушення п. 1.3, п. 1.7, ст. 1, п.п. 7.4.4 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 5.1, п. 5.2, ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" внаслідок чого завищено суму валових витрат на суму 162 617,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 40 654,00 грн. та завищено податок на додану вартість на суму 32 523,48 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки Полтавської МДПІ винесені податкові повідомлення-рішення від 18.12.2009 р. № 0002062301/0 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Сигнал" податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 60 981,00 грн., в тому числі 40 654,00 грн. -основний платіж, 20 327,00 грн. -штрафна санкція та № 0002052301/0 про визначення вказаному платнику податків податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 48 786,00 грн., в тому числі 32 524,00 грн. -основний платіж, 16 262,00 грн. -штрафна санкція.
До зазначених податкових зобов'язань підприємством було застосовано передбачене статтею 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” адміністративне узгодження, про що свідчать прийняті податкові повідомлення-рішення № 0002052301/1 від 02.03.2010 p., № 0002052301/2 від 19.04.2010 p., № 0002062301/1 від 02.03.2010 p., та № 0002062301/2 від 19.04.10 p., № 0002052301/3 від 05.08.2010 р. та № 0002062301/3 від 05.08.2010 р., які доводять до платника податків новий граничний строк сплати податкових зобов'язань.
З вимогою про визнання недійсними вищезазначених податкових повідомлень - рішень позивач звернувся до суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи оцінку податковим повідомленням-рішенням Полтавської МДПІ № 0002052301/0 від 18.12.2009 p. № 0002052301/1 від 02.03.2010 p., № 0002052301/2 від 19.04.2010 p., № 0002052301/3 від 05.08.2010 р., N 00002062301/0 від 18.12.2009 p., № 0002062301/1 від 02.03.2010 p., № 0002062301/2 від 19.04.10 p. та № 0002062301/3 від 05.08.2010 р., суд приходить до наступних висновків.
Правові відносини з приводу формування податкового кредиту з податку на додану вартість унормовані Законом України “Про податок на додану вартість”, згідно з підпунктом 7.4.1 п.7.4 статті 7 якого податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 вказаного Закону податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Системно аналізуючи положення Закону України “Про податок на додану вартість”, суд доходить висновку про те, що податковий кредит за правовою природою свого походження є наслідком виникнення в діяльності суб'єкта господарювання -платника податку на додану вартість об'єкта оподаткування, визначеного статтею 3 цього Закону.
Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.
За визначенням пункту 1.4 статті 1 цього Закону поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу, а поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.
Виходячи зі змісту наведених положень закону, продаж товарів (послуг) передбачає перехід права власності на товар (послугу) від продавця до покупця, що в свою чергу передбачає наявність продавця та покупця як конкретних осіб, які вчиняють відповідні дії, що свідчать про намір продати та придбати відповідно товар (послугу), а також наявність певного товару (послуги), які відповідають визначеним учасниками операції з продажу якісним, кількісним та вартісним характеристикам.
Без наявності хоча б одного з обов'язкових учасників операції з продажу товару (послуги) чи товару (послуги), визначених як об'єкт продажу, господарська операція відсутня, а отже відсутні і підстави для відтворення її фінансових результатів у податковому обліку, не дивлячись на документальне оформлення операції.
Правові відносини з приводу формування валових витрат унормовані Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно з пунктом 5.1 статті 5 якого валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.
Не належать до складу валових витрат відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Судом встановлено, що між позивачем та ПП "Мицар плюс" був укладений договір на придбання товарно-матеріальних цінностей (плівки світлоповертаючої, бар'єрної огорожі, троса) та надання послуг (по підготовці площі до штукатурних робіт, по монтажу електричної мережі, планування основ і підлоги) на загальну суму 195 140,88 грн. в тому числі ПДВ - 32 523,48 грн.
На підтвердження укладання вказаного договору позивачем суд надано накладну № 257 від 02.07.2008 р., податкову накладу № 296 від тієї ж дати згідно яких позивач отримав плівку світлоповертаючу; накладну № 07/08 від 07.08.2008 р., податкову накладну № 317 від тієї ж дати згідно яких позивач отримав бар'єрну огорожу 4,3 м.; накладну № 388 від 05.09.2008 р., податкову накладну № 374 від цієї ж дати згідно яких позивач отримав стовпчик залізобетонний б/в, трос д.30 б/в; акт здачі-приймання робіт № 15/07 від 15.07.2008 р. та податкову накладну № 15/07 від цієї ж дати згідно яких позивач отримав роботи по підготовці площі до штукатурних робіт та штукатурні роботи та акт здачі-прийняття робіт № 21/07 від 21.07.2008 р. та податкову накладну та податкову накладну № 21/07 від цієї ж дати згідно яких позивач отримав роботи по монтажу електромережі приміщення, щитків, встановлення освітлювальних приладів, планування основи підлоги з протрамбовкою та вивозом ґрунту, армування підлоги сіткою з періода д. 12 комірка 20*20, вкладання бетону за рівнем, облицювання оглядової ями кахлями, ґрунтування та фарбування стелі. Оформленні сторонами вказані документи свідчать про те, що між ними були укладені в усній формі договори купівлі продажу та про надання послуг або виконання робіт.
Відповідно приписам статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Також відповідно статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. В свою чергу в статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. А згідно вимог статті 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
В статті 837 ЦК України записано, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Тобто предметом даного договору є певний вид та відповідний перелік робіт. Крім того, істотними умовами договору підряду є ціна роботи, порядок оплати, якість роботи та визначення того, з якого матеріалу і якими засобами мають виконуватися роботи, визначені в договорі (ст. 839, ст. 843, ст. 854, ст. 857 ЦК України).
Як вбачається з вище перелічених документів, сторони не вказали з матеріалу якої якості має бути виконано монтаж електромережі, монтаж та встановлення яких саме щитків та освітлювальних приладів має відбуватися, вкладання бетону якої якості має бути проведено та кахлями якої якості має бути проведено облицювання оглядової ями, роботи якої якості передбачається отримати та порядок оплати виконаних робіт.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Істотними умовами договору купівлі-продажу є: кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості /стаття 669/; обов'язок покупця оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу /частина 1 статті 691/; якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором -у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу /частина 1 статті 693/.
Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Невиконання сторонами договору визначених законодавцем вимог за правилами частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з частинами 1,2 статті 180 Господарського кодексу України, має своїм юридичним наслідком недосягнення згоди з усіх істотних умов договору.
З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що позивачем та його контрагентом було досягнуто згоди з приводу кількості товару та його вартості, разом з тим ними не було узгоджено умови поставки товару та строк дії договору.
Окрім того, оглянувши рахунки № 15/07 від 15.07.2008 р., № 296 від 02.07.2008 р., № 21/07 від 21.07.2008 р., № 317 від 07.08.2008 р., № 374 від 05.09.2008 р. та накладні № 257 від 02.07.2008 р., № 07/08 від 07.08.2008 р., № 388 від 05.09.2008 р. судом встановлено, що вони за своїми ознаками не відповідають наведеному у статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначенню первинного документу, оскільки не містять даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а саме: відсутнє зазначення прізвища та посади особи, яка їх склала, що, у свою чергу, не дає можливості встановити факт наявності у цієї особи відповідних повноважень щодо підпису зазначених первинних документів.
Крім того в актах здачі-прийняття виконаних робіт відсутні прізвища осіб, визначених представниками замовника та виконавця, які скали вказані акти.
Таким чином, зміст вказаних правочинів суперечить вимогам спеціальних норм Цивільного Кодексу, що в свою чергу є порушенням п. 1 ст. 203 ЦК України, яким встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до пункту 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Нікчемним є і той правочин, який порушує публічний порядок, тобто спрямований на незаконне заволодіння майном держави шляхом ухилення від сплати податків у належному розмірі /ст. 228 ЦК України/.
Крім того, вироком Октябрського районного суду від 30.04.2010 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 засуджено за ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 366 КК України до двох років позбавлення волі кожного з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на один рік кожного. на підставі ч. 1 .ст. 75 КК України звільнено кожного із засуджених від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на один рік.
Вказаним вироком встановлено, що в період з 18 вересня 2007 року по 12 лютого 2009 року ОСОБА_3 будучи директором та головним бухгалтером ПП "Мицар плюс" умисно вніс до офіційних документів вказаного підприємства, а саме: договорів, рахунків, видаткових та податкових накладних, завідомо неправдиві данні про нібито проведені фінансово-господарські взаємовідносини з суб'єктами господарювання в тому числі з ТОВ "Сигнал", які фактично не проводились. Неправомірне відображення ОСОБА_3 податкових зобов'язань ПП "Мицар плюс" дало змогу вигодонабувачам у тому числі й ТОВ "Сигнал" незаконно сформувати податковий кредит.
Разом з тим, суд критично оцінює надані позивачем довідки про вартість виконаних підрядних робіт за вересень 2008 року по будівництву проїзду до с. Михайлівка Диканського району та поточному ремонту автомобільних доріг загального користування, акти приймання виконаних робіт за вересень 2008 року по ремонту трасової огорожі на а/д Терентіївка-Залізничне-Ковалівка-/М-03/ та обстановки та облаштування дороги, акти списання № 201/ служба (295932) від 31.07.2008 року № 201 виробн. цех/07 від 31.07.2008 року, калькуляційні листи № 0252 від 14.07.2008 року, № 0260 від 22.07.2008 року, № 0264 від 29.07.2008 року, накладні № 0252 від 14.07.2008 року, № 0260 від 22.07.2008 року, № 0264 від 29.07.2008 року по виготовленню та передачі дорожніх знаків для Гадяцької філії райавтодор, Лохвицької філії райавтодор та ТОВ Агро-союз-Полтава та довідку Контрольно-ревізійного управління в Полтавській області № 06-21/206 від 28.04.2010 року оскільки з їх змісту не можливо встановити, що під час виконання вказаних робіт використовувались матеріали придбані саме у ПП "Мицар плюс".
Враховуючи викладене суд приходить до висновку правомірність висновку податкового органу та про відсутність законних підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим в позові про скасування спірних податкових повідомлень-рішень слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено до 06 вересня 2010 року.
Суддя С.С. Бойко