30 серпня 2010 року < ЧАС >м. ПолтаваСправа № 2а-3612/10/1670
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Головка А.Б.,
при секретарі - - Зайченко Н.О.,
за участю:
представника позивача - Висоцької Я.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації до Головного управління юстиції в Полтавській області, Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, третя особа - ОСОБА_4, про визнання дій неправомірними, скасування постанови, -
26 липня 2010 року Головне управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління юстиції в Полтавській області про визнання дій заступника начальника підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Кругового С.В. при винесенні постанови про арешт коштів Головного управління неправомірними, скасування постанови начальника підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 05.07.2010 року про арешт коштів боржника.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2010 року до участі у справі у якості другого відповідача залучено Відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, та в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - залучено ОСОБА_4.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що постановою заступника начальника підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Круговим С.В. від 05.07.2010 року накладено арешт на кошти Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації Вважає, що вказана постанова про накладання арешту є неправомірною та підлягає скасуванню, оскільки рішення Київського районного суду м. Полтави від 05.10.2006 року по справі № 2а-324/2006 не виконане з незалежних від нього причин: Управління не є головним розпорядником бюджетних коштів вищого рівня, що підтверджується Типовим положенням про Управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2007 року № 790. Вважає, що виконання судового рішення може бути проведено тільки за рахунок коштів, які будуть додатково виділені Міністерством фінансів України для Міністерства праці та соціальної політики України на виконання судових рішень за минулі роки.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі.
Представники відповідачів та третьої особи у судове засідання не з'явилися, хоча у матеріалах справи наявні докази, що вони належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.
Відповідач Відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області надав суду письмові заперечення, у яких на підтвердження правомірності винесеної постанови зазначив, що 04.08.2009 р. державним виконавцем на підставі ст.ст. 3, 18, 24 Закону України "Про виконавче провадження" та враховуючи, що виконавчий документ відповідав вимогам ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження", винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень, які направлено сторонам виконавчого провадження та суду, що видав виконавчий документ. Боржнику надано термін для добровільного виконання судового рішення до 11.08.2009 року. Оскільки у добровільному порядку рішення суду боржником не виконано, 19.01.2010 р. відповідачем на адресу позивача направлено запит з вимогою повідомити рахунки, з яких можливо провести стягнення даного виду заборгованості. 26.01.2010 р. від боржника отримано повідомлення про такі рахунки, на які постановою від 05.07.2010 року і накладено арешт.
Відповідно до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Враховуючи, що відповідачі не прибули у судове засідання, про причини неприбуття суду не повідомили, клопотань про відкладення судового розгляду не подавали, суд приходить до висновку про необхідність розгляду даної справи за відсутності відповідачів за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши представника позивача, вивчивши та дослідивши наявні в матеріалах справи документи, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що постановою Київського районного суду м. Полтави від 05.10.2006 року по справі № 2а-324/2006, стягнуто з Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_4 недоплачену щорічну разову грошову допомогу за 2004 рік в сумі 342 грн.35 коп.
Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 11.12.2006 року по справі № 22ас-631/2006 р. постанову Київського районного суду м. Полтави від 05.10.2006 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою визнано дії Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації неправомірними та стягнуто з Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_4 недоплачену щорічну разову грошову допомогу за 2003, 2004, 2005 рік в сумі 1898 грн.85 коп.
03.06.2008 року ОСОБА_4 Київським районним судом м. Полтави видано виконавчий лист № 2а-324.
Преамбулою Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
На виконання даної норми Закону державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень, які направлено сторонам виконавчого провадження та суду, що видав виконавчий документ. Боржнику надано термін для добровільного виконання судового рішення до 11.08.2009 року.
Судом встановлено, що Головне управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації у зазначений строк для добровільного виконання судове рішення не виконано через відсутність відповідного фінансування.
Дане твердження позивача судом оцінюється критично зважаючи на те, що відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Аналогічне правило міститься і в частині 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Системний аналіз наведених положень норм права дає підстави для висновку, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відсутність відповідного фінансування не може бути визнана поважною причиною невиконання судового рішення з огляду на те, що за своїм характером є або бездіяльністю, або юридично неспроможною дією і не вказує на належне ставлення боржника до процесу організації виконання судового рішення. При цьому суд бере до уваги, що судовим рішенням на позивача було покладено обов'язок здійснити дії по нарахуванню та виплаті грошових коштів. Судом не встановлено наявності доказів, які б вказували на існування будь-яких перешкод у здійсненні позивачем нарахування належної суми.
Відсутність же грошових коштів для їх виплати може бути підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення на підставі статті 33 Закону України “Про виконавче провадження”, проте не є підставою для ухилення від виконання судового рішення.
Представником позивача не надано суду доказів про виконання рішення Апеляційного суду Полтавської області або поважних причин його невиконання.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, надаючи оцінку діям та рішенням суб'єкта владних повноважень, які є предметом оскарження, суд перевіряє чи прийняті (вчинені) вони на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо; добросовісно, розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у прийнятті рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною 1 статті 5 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Зміст дій, які повинен вчиняти державний виконавець з приводу примусового виконання судових рішень, передбачений зокрема статтею 50 зазначеного Закону.
Із матеріалів справи вбачається, що з метою виконання судового рішення 19.01.2010 р. державним виконавцем на адресу позивача направлено запит з вимогою повідомити рахунки, з яких можливо провести стягнення даного виду заборгованості.
26.01.2010 р. від боржника отримано повідомлення про такі рахунки, на які постановою від 05.07.2010 року накладено арешт.
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право на виконання рішення суду про стягнення коштів або накладення арешту в порядку, встановленому цим Законом, накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Частиною 4 статті 50 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що за наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.
Із постанови про арешт коштів боржника від 05.07.2010 року вбачається, що арешт накладено на кошти позивача лише в межах суми заборгованості - 1898 грн. 85 коп.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заступник начальника підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Круговий С.В. при винесенні спірної постанови від 05.07.2010 року діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України “Про виконавче провадження”, позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні адміністративного позову Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації до Головного управління юстиції в Полтавській області, Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, третя особа - ОСОБА_4, про визнання дій неправомірними, скасування постанови - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 06 вересня 2010 року.
Суддя А.Б. Головко