справа № 380/7170/23
10 травня 2023 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 134550021665 від 21.03.2023 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту “з” ч. 1 ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. “з” ч. 1 ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1 -р/2020 від 23.01.2020, починаючи з дати звернення.
Ухвалою від 07.04.2023 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач подала заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 21.03.2023 № 134550021665 відмовлено позивачці в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20. Вважає відмову протиправною, оскільки на час звернення із заявою про призначення пенсії позивачка досягла віку 50 років, мала страховий стаж роботи 30 років 7 місяців 16 днів у тому числі на роботах за Списком № 2 - 25 років 10 місяців 24 днів, працювала на вказаних роботах до 01.04.2015.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подав відзив на позовну заяву від 03.05.2023 (вх. № 31704), у якому зазначає, що питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 8 частини 2 ст. 114 Закону № 1058 може розглядатись після досягнення нею 55 років за наявності необхідного страхового стажу та стажу на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці. Окрім того, у рішення про відмову у призначенні пенсії від 21.03.2023 зазначено, що до пільгового стажу не зараховано періоди з 03.03.1992 по 01.02.2005, з 06.03.2009 по 13.02.2014, з 02.02.2015 по 17.02.2023, згідно з довідкою № 44 від 16.02.2023, оскільки в довідці відсутнє посилання на пункт 8 частини 2 ст. 114 Закону України № 1058 та відсутня інформація про перебування у відпустках без збереження заробітної плати. Відповідно до вимог пункту 8 частини 2 ст. 114 Закону № 1058, необхідний пільговий стаж роботи для призначення пенсії має становити не менше 10 років. Згідно з рішенням про відмову у призначенні пенсії від 21.03.2023, пільговий стаж роботи у позивачки відсутній. Станом на дату звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах (14.03.2023) право на пенсію за віком на пільгових умовах у позивачки відсутнє. Також наголошує, що рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 на спірні правовідносини не впливає, так як положення пункту 2 частини 2 ст. 114 Закону № 1058 на час розгляду заяви позивача є чинними (не визнані неконституційними та не скасовані). Просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідач - 2 належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. У зазначений в ухвалі строк відзив на позовну заяву не подав.
Неподання відповідачем у строк встановлений судом відзиву на позов кваліфікується судом відповідно до вимог ч. 4 ст. 159 КАС України як визнання позову.
Позивач подала відповідь на відзив від 09.05.2023 (вх. № 33369).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 14.03.2023 подала заяву про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 8 ч. 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області за принципом екстериторіальності розглянуло заяву та винесло рішення від 21.03.2023 № 134550021665 про відмову у призначені пенсії.
У рішенні, зокрема, вказано, що згідно з наданими до заяви документами про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка, довідка про підтвердження періодів роботи), страховий стаж складає 30 років 7 місяців 16 днів.
До страхового стажу зараховано всі періоди згідно з поданими документами. До пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 03.03.1992 по 01.02.2005, з 06.03.2009 по 13.02.2014, з 02.02.2015 по 17.02.2023 згідно з довідкою № 44 від 16.02.2023, оскільки в довідці відсутнє посилання на п.8 ч. 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та відсутня інформація про перебування у відпустках без збереження заробітної плати. Прийняте рішення: відмовити гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку за нормами п.8 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 у зв'язку з відсутністю необхідного пенсійного віку та необхідного пільгового стажу.
Вважаючи рішення відповідача протиправним та необґрунтованим, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
Закон № 1788-ХІІ був введений в дію з 01 січня 1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року в повному обсязі.
01 січня 2004 року набув чинності Закон України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України № 2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що доповнив Закон № 1058-ІV розділом ХІV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 14 такого змісту:
"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
Згідно зі статтею 12 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом “з” статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів,
тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом “б” статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України, стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VІІІ (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ.
Тому на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення № 1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий у 55 років.
Тому, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
У зв'язку з цим між сторонами виник спір, оскільки позивачка вважає, що під час призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідач повинен керуватися положеннями статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ. Водночас пенсійний орган під час розгляду заяви позивачки про призначення їй пенсії керувався нормами статті 114 Закону № 1058-ІV.
Отже, визначаючись з тим, нормами якого саме закону слід керуватися під час призначення пенсії позивачки, суд враховує правову позицію Верховного Суду, сформовану за результатами розгляду справи № 360/3611/20.
Так, розглядаючи вказану справу, у постанові від 03.11.2021 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тому застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Обставини цієї справи, склад її учасників, предмет спору та заявлені позовні вимоги вказують на те, що ця адміністративна справа є типовою справою, яка відповідає ознакам розглянутої справи № 360/3611/20.
Отже, враховуючи положення ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у цій справі суд має керуватися тими правовими висновками, що наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові за результатами розгляду справи № 360/3611/20.
Оскільки ключовим для вирішення цієї справи є питання нормами якого саме закону слід застосовувати при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, і цьому питанню вже надано оцінку Верховним Судом під час розгляду справи № 360/3611/20, суд вважає обґрунтованими доводи позивачки щодо застосування положень статті 13 Закону № 1788-ХІІ під час призначення їй пенсії.
Щодо зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 03.03.1992 по 01.02.2005, з 06.03.2009 по 13.02.2014, з 02.02.2015 по 17.02.2023 згідно з довідкою № 44 від 16.02.2023, то суд зазначає таке.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 12.08.1993 № 637 (далі - Постанова № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
У свою чергу, у пункті 20 Порядку № 637 закріплено, що у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників.
Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт як водія міського пасажирського транспорту за умови дотримання вимог пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, відсутність якої передбачає застосування Порядку № 637.
У матеріалах справи міститься копія трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 згідно записів у якій позивач:
- 03.03.1992 переведена водієм трамваю третього класу ДМКП «Львівелектротранс»:
- 11.11.2022 присвоєний другий клас водія трамваю;
- 01.02.2005 переведена в.о. ревізора з безпеки руху;
- 06.03.2009 переведена водієм трамваю другого класу;
- 13.02.1914 переведена начальником маршруту міського транспорту ЛКП «Львівелектротранс»;
- 02.02.2015 переведена водієм трамваю другого класу.
Також позивач надала довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначенні пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 16.02.2023 № 44, відповідно до якої ОСОБА_1 працювала повний робочий день на (в) ЛКП «Львівелектротранс» трамвайне депо і за період з 03.03.1992 по 01.02.2005 стаж складає 12 років 10 місяців 30 днів; і за період з 06.03.2009 по 13.02.2014 стаж складає 04 роки 11 місяців 08 днів; і за період з 02.02.2015 по 17.02.2023 стаж складає 08 років 00 місяців 16 днів виконував (ла) перевозку пасажирів міським електротранспортом за професією, посадою водій міського пасажирського транспорту, трамваї що передбачена п. «з» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ на підставі рішення Конституційного суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020. Стаж роботи водія на міському пасажирському електротранспорті складає 25 років 10 місяців 24 дні.
Щодо посилань відповідача на те, що у довідці від 16.02.2023 № 44 відсутня інформація про перебування позивача у відпустках без збереження заробітної плати, то суд зазначає, що вказане не впливає наявність у позивача спеціального стажу роботи, який підтверджується записами у трудовій книжці.
Суд дійшов висновку, що довідкою від 25.10.2021 № 91 та записами у трудовій книжці підтверджено, що позивач працювала водієм міського пасажирського транспорту, у зв'язку з чим спірний період, а саме - з 03.03.1992 по 01.02.2005, з 06.03.2009 по 13.02.2014, з 02.02.2015 по 17.02.2023 підлягає зарахуванню до спеціального стажу роботи позивача.
З урахуванням наведеної вище правової позиції Верховного Суду в зразковій справі № 360/3611/20, та з врахуванням того, що позивач на час звернення до пенсійного органу досягла 50 років, та її загальний стаж складає не менше 20 років, з них спеціальний (пільговий) стаж за Списком № 2 складає не менше 10 років, пенсійний орган зобов'язаний був прийняти рішення про призначення пенсії.
Інших підстав відмови в призначенні пенсії в рішенні пенсійного органу не зазначено.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області від 21.03.2023 № 134550021665 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії, є протиправним.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 45 Закон № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як слідує з матеріалів справи позивачка досягла пенсійного віку 28.01.2023, а за пенсією звернулася 14.03.2023, тобто у межах тримісячного строку.
Тому з урахуванням вимог пункту першого частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсію за віком на пільгових умовах належить призначити позивачці з 29.01.2023, тобто з дня наступного за днем досягнення пенсійного віку.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах у порядку пункту “з” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VІІІ з 29.01.2023, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області (вул. Кравчука, 22В, м. Луцьк, 43026, ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області від 21.03.2023 № 134550021665 про відмову у призначенні пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах у порядку пункту “з” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VІІІ з 29.01.2023, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 536,80 грн судових витрат.
5. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 536,80 грн судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 10.05.2023.
Суддя Кедик М.В.