про повернення позовної заяви
11 травня 2023 року м. Київ № 320/10938/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши матеріали справи ОСОБА_1 до Служби судової охорони про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Служби судової охорони, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Служби судової охорони щодо не нарахування та не вплати позивачу додаткової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022р. "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", за період проходження служби з 24.02.2022р. по 14.12.2022р. у розмірі 30 000 грн. за кожен місяць;
- зобов'язати Службу судової охорони нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду установлену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022р. "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", за період проходження служби з 24.02.2022р. по 14.12.2022р. у розмірі 30 000 грн. за кожен місяць.
Ухвалою суду від 20.04.2023р. позовну заяву залишено без руху та встановлено строк на усунення її недоліків.
В ухвалі вказано на те, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з даним позовом, встановлений приписами ч. 5 ст. 122 КАС України, адже до суду з даним позовом позивач звернувся через систему "Електронний суд" 13.03.2023р., при цьому до позову додано лист відповідача від 10.01.2023р. за № 30/01.30-02.2-48, отриманий як відповідь на звернення щодо виплат додаткової винагороди, у зв'яку з чим, суд дійшов висновку про те, що перебіг строку порушеного права та інтересів для позивача розпочато з 10.01.2023р. та завершено - 10.02.2023р.
З огляду на відсутність у позові заяви про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та належних доказів поважності причин його пропуску, позивачу рекомендовано надати таку заяву з відповідними доказами або ж надати докази, які свідчить про дотримання строку звернення до суду.
На виконання наведеної ухвали позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків, в якій вказано на те, що строк на звернення до суду не порушено з посиланням на необхідність застосування не приписів ч. 5 ст. 122 КАС України для обрахування строків звернення до суду, а положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, якими не обмежується строками звернення право працівників на звернення до суду у справах про порушення законодавства про оплату праці.
Суд не погоджується із такими доводами позивача з підстави їх необґрунтованості, та звертає увагу останнього на наступне.
Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі №240/532/20 (постанова від 11.02.2021) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки:
Установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір.
З огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України або загальні строки.
Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду, із урахуванням наведених висновків Європейського суду з прав людини, а також положень частини п'ятої статті 122 КАС України суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 31.03.2021 по справі №240/12017/19 відступив від раніше викладених висновків та вказав що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд роз'яснює, що правова основа презумпції знання законодавства - обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Цей обов'язок закріплений в частині першій статті 68 Конституції України, за змістом якої кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Разом з тим, обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тобто, закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідомий принцип права: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, який міститься в частині другій статті 68 Конституції України.
Тому, на переконання суду, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушені його права чи законні інтереси, то враховуючи презумпцію знання законодавства, він повинен знати, що згідно з приписами КАС України може оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність до суду в межах строку звернення, визначеного цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що позовна заява, як і заява на усунення недоліків, не містить обґрунтованих пояснень та доказів на їх підтвердження, що перешкоджало позивачу без зайвих зволікань звернутись до суду у встановлений строк за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів після невиплати додаткової винагороди.
Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи.
Будь-яких пояснень щодо обставин, які об'єктивно заважали позивачу звернутись до суду у визначений законодавством строк, позовна заява і заява на усунення недоліків не містить, при цьому позивачем не подано до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
Таким чином, звертаючись у березні 2023р. з цією позовною заявою за захистом своїх прав, позивач пропустив місячний строк звернення до суду.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Відповідно до частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків (ч. 5 ст. 169 КАС України).
Враховуючи вищезазначене, у зв'язку із не усуненням позивачем недоліків позовної заяви у визначений судом порядок та строк, та оскільки позивач мав достатньо часу для усунення вказаних судом недоліків, але не усунув, даний адміністративний позов підлягає поверненню позивачу.
Керуючись статтями 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Служби судової охорони про зобов'язання вчинити певні дії, - повернути позивачеві.
2. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Марич Є.В.