ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"12" травня 2023 р. справа № 300/1959/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №092850014226 від 01.03.2023 йому протиправно відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком, як батькові дитини з інвалідністю, що здійснював її виховання до шестирічного віку. Тому, слід скасувати оскаржене рішення, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити з 24.11.2022 дострокову пенсію за віком згідно п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зарахувавши до його страхового стажу період догляду за дитиною з інвалідністю з дитинства ОСОБА_2 з 01.06.2006 по 31.12.2007.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 20.02.2023 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому дострокової пенсії за віком. Однак, рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області №092850014226 від 01.03.2023 йому відмовлено в призначенні пенсії, оскільки ОСОБА_3 - мама дитини з інвалідністю з 01.03.2022 отримує пенсію по інвалідності. При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не зараховано до страхового стажу період догляду за дитиною з інвалідністю віком до 16 років - ОСОБА_2 з 01.06.2006 по 31.12.2007. Відповідно до пункту «є» частини 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується час догляду за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду. Згідно п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років. За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п'ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років. Як наслідок, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №092850014226 від 01.03.2023, яким відмовлено в призначенні пенсії, підлягає до скасування. Отже, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити йому з 24.11.2022 пенсію за віком згідно п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу позивача спірний період догляду за дитиною з інвалідністю.
Позивачем 17.04.2023 долучено до матеріалів справи копії супровідного листа ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №22778 від 02.03.2023 та рішення ГУ ПФУ в Рівненській області №092850014226 від 01.03.2023 (а.с.35-39).
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. Вказав, що відповідно до поданих документів страховий стаж позивача становить 20 років 2 місяці 24 дні. Звернув увагу суду, що ОСОБА_3 - мама дитини з інвалідністю з 01.03.2022 отримує пенсію по інвалідності. Як наслідок, ОСОБА_3 використала своє право на достроковий вихід на пенсію по інвалідності, тому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області правомірно відмовлено в призначенні позивачу дострокової пенсії за віком. Відповідач вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання повторно розглянути заяву щодо призначення пенсії за віком, а не зобов'язання призначити таку пенсію.
Крім цього, відповідачем 03.05.2023 долучено до матеріалів справи копії документів, що стали підставою для прийняття рішення №092850014226 від 01.03.2023 (а.с.47-93).
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.04.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю з дитинства, що підтверджується Заключенням ЛКК №357 від 15.12.2022 Комунального некомерційного підприємства Центру первинної медичної допомоги ДРР Амбулаторія №2 (а.с.16, 19).
Як вбачається з розрахунку по пенсійній справі від 26.02.2023, ОСОБА_3 з 01.03.2022 отримує пенсію по інвалідності ІІ групи внаслідок загального захворювання (а.с.84).
ОСОБА_1 20.02.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою щодо призначення йому пенсії за віком, як батькові дитини з інвалідністю. При цьому, як вбачається із вказаної заяви, при поданні документів до пенсійного органу ОСОБА_3 відмовилася від пенсії як мати дитини з інвалідністю, що підтверджується її підписом (а.с.48-49).
Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області рішенням №092850014226 від 01.03.2023 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки мати дитини з інвалідністю отримує пенсію по інвалідності. У даному рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди.
В цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 20 років 2 місяці 24 дні. Вік заявника 55 років 2 місяці 27 днів (а.с.38-39).
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж (ч.1 ст.8 Закону №1058-IV).
Частиною 1 статті 24 Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст.62 Закону №1788-ХІІ).
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.
У пунктах 1 та 2 Порядку №637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Також відповідно до пункту 10 Порядку №637 час догляду за особою з інвалідністю I групи, дитиною з інвалідністю віком до 16 років, а також пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, встановлюється на підставі: інформації про отримання допомоги, компенсації за догляд за такою особою, одержаної органами Пенсійного фонду України від органів соціального захисту населення, або акта обстеження фактичних обставин здійснення догляду; документів, що засвідчують перебування на інвалідності (для осіб з інвалідністю I групи і дітей з інвалідністю) і вік (осіб похилого віку і дітей з інвалідністю).
Акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду складається органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей житлово-експлуатаційних або інших організацій за місцем проживання (реєстрації), сільських, селищних рад, опитування осіб, за якими здійснюється догляд, та їх сусідів, інших даних.
Документами, які підтверджують перебування на інвалідності, можуть бути виписка із акта огляду медико-соціальної експертної комісії, медичні висновки, пенсійне посвідчення, посвідчення одержувача допомоги або довідка органів соціального захисту населення або Пенсійного фонду України та інші документи.
Документами, що підтверджують вік, можуть бути свідоцтво про народження, паспорт громадянина України або інший документ, що посвідчує особу.
Як вбачається з довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0109360 від 11.07.2013, ОСОБА_2 з дитинства є особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок захворювання по зору (а.с.18).
Згідно Заключення ЛКК №357 від 15.12.2022 Комунального некомерційного підприємства Центру первинної медичної допомоги ДРР Амбулаторія №2 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю з дитинства, а соціальна допомога вперше оформлена 28.12.1998 (а.с.19).
Як вже встановлено судом, у спірному рішенні Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області зазначено, що за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди.
Разом з цим, як вбачається з розрахунку стажу позивача від 20.02.2023, до страхового стажу позивача зараховано лише період догляду за дитиною з інвалідністю до 16 років з 01.01.2008 по 27.05.2013 (а.с.21).
Суд зазначає, що згідно довідки про отримання допомоги №449 від 14.03.2023 ОСОБА_1 перебуває на обліку у відділі адміністративного забезпечення №1 (м.Долина) управління соціального захисту населення Калуської районної державної адміністрації, та йому з 01.06.2006 по 27.05.2013 призначено допомогу на дитину з інвалідністю ОСОБА_2 (а.с.20).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача період догляду за дитиною з інвалідністю до 16 років з 01.06.2006 до 01.01.2008.
При цьому, відповідачем як в спірному рішенні, так і у відзиві на позов не зазначено підстави незарахування вищевказаного періоду догляду за дитиною з інвалідністю до страхового стажу позивача, а судом таких підстав не встановлено.
Щодо зобов'язання призначити позивачу з 24.11.2022 дострокову пенсію за віком згідно п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», окрім вищезазначених висновків, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи (ч.1, 2 ст.30 Закону №1058-ІV).
Згідно статті 33 Закону №1058-ІV пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в розмірах, зокрема: особам з інвалідністю II групи - 90 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.
Частиною 1 статті 34 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою.
Так, статтею 26 Закону №1058-IV встановлено умови призначення пенсії за віком. Зокрема, за загальним правилом особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності відповідного страхового стажу, визначеного у даній статті.
Одночасно, згідно пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п'ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років.
З системного аналізу наведеної норми слідує, що дострокова пенсія за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV призначається одному з батьків за вибором матері у випадку досягнення встановленого віку та наявності відповідного страхового стажу.
Верховним Судом України у постанові від 12.11.2013 по справі №21-373а13 викладено правову позицію щодо застосування положень абзацу 2 пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та вказано, що цією нормою закону визначено спеціальне суб'єктивне право батька, як одного з членів подружжя, що здійснювало виховання дитини-інваліда, на призначення дострокової пенсії за віком, і допустимість реалізації цього права не може ставитися в залежність від реалізації матір'ю свого права на призначення дострокової пенсії за віком, передбаченого іншими нормами законодавства.
Як вже зазначено судом вище, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області рішенням №092850014226 від 01.03.2023 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки мати дитини з інвалідністю отримує пенсію по інвалідності.
Таким чином, підставою для відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 стала та обставина, що дружина позивача (мати дитини з інвалідністю) отримує пенсію по інвалідності.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, дружина позивача ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІ групи та з 01.03.2022 отримує пенсію по інвалідності внаслідок загального захворювання.
Отже, дружині позивача, матері дитини з інвалідністю, призначено пенсію раніше встановленого пенсійного віку, за інших підстав (як особі з інвалідністю) ніж ті, які передбачені пунктом 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV.
Суд також приймає до уваги те, що своє право на отримання пенсії із підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV, мати дитини з інвалідністю не використала, надавши письмову відмову на призначення вказаної пенсії (а.с.48-49).
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що за наявності необхідних умов (віку 55 років та страхового стажу не менше ніж 20 років) у позивача є право на призначення дострокової пенсії за віком згідно пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки дружиною позивача не було використано можливості призначення вказаної пенсії за віком. При цьому суд вважає, що отримання ОСОБА_3 пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання відповідно Закону № 1058-IV, не є перешкодою для призначення позивачу дострокової пенсії за віком як батькові дитини з інвалідністю.
Як наслідок, рішення про відмову у призначенні пенсії 092850014226 від 01.03.2023 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області підлягає до скасування.
Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Так умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Проаналізувавши рішення №092850014226 від 01.03.2023 суд зазначає, що вік ОСОБА_1 становить більше 55 років, а страховий стаж позивача - більше обов'язкових 20 років.
Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Проте відповідно до пункту 1 частини 1 даної статті пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із відповідною заявою та необхідними документами 20.02.2023, тобто в межах зазначеного трьохмісячного строку. Отже, позивачу слід призначити пенсію з дня, що настає за днем досягнення ним пенсійного віку, а саме 24.11.2022.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову у призначенні пенсії №092850014226 від 01.03.2023, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає необхідним зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду до якого позивач звернувся із заявою від 20.02.2023) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період догляду за дитиною з інвалідністю до 16 років з 01.06.2006 до 01.01.2008, та призначити йому дострокову пенсію за віком з 24.11.2022.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій підлягає до задоволення.
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право покласти судові витрати у справі повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
Враховуючи приписи ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, як зі сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір, на користь ОСОБА_1 1073,60 грн. сплачених судових витрат.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області №092850014226 від 01.03.2023 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців,15, м. Івано-Франківськ) зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до його страхового стажу період догляду за дитиною з інвалідністю до 16 років з 01.06.2006 до 01.01.2008.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) з 24.11.2022 дострокову пенсію за віком згідно пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, вул.Короленка, 7, м.Рівне, Рівненська область) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.