10 травня 2023 року Справа № 280/1011/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області,
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 1), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо незабезпечення відповідача 2 в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу, починаючи з 19.07.2022;
2) зобов'язати відповідача 1 забезпечити відповідача 2 бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022;
3) визнати протиправними дії відповідача 2 щодо невиплати позивачу суддівської винагороди, починаючи з 19.07.2022;
4) зобов'язати відповідача 2 нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022;
5) стягнути на користь позивача 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1.
Позовна заява подана представником позивача адвокатом Чепелюком О.О., який діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВК №1063543 від 07.02.2023.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначено, що позивач є суддею Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя. З 25.02.2022 ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Наказом голови Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 19.07.2022 № 13-ос позивачу зупинено з 19.07.2022 виплату середнього заробітну на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352 від 01.07.2022. Починаючи з 19.07.2022 суддівська винагорода, гарантована Законом України «Про судоустрій та статус суддів» ОСОБА_2 не нараховувалась та не виплачувалась. Дії відповідача 2 щодо невиплати суддівської винагороди позивачу та бездіяльність відповідача 1 щодо нездійснення фінансування відповідача 2 представник позивача вважає протиправними, просить позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 10.03.2023 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін.
30.03.2023 до суду засобами поштового зв'язку надійшов відзив на позовну заяву (вх.№12767), в якому представник відповідача не визнає позовні вимоги та вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне. Нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не визначається порядок увільнення суддів від виконання обов'язків щодо здійснення правосуддя на час виконання державних або громадських обов'язків. Наказ голови Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 07.03.2022 № 22-В, відповідно до якого за суддею ОСОБА_1 на час перебування на військовій службі зберігається місце роботи (посада судді) та середній заробіток, не оскаржувався. Надалі у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України головою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя видано наказ від 19.7.2022 № 13-ос, за яким зупинено з 19.07.2022 виплату судді ОСОБА_1 середнього заробітку, який раніше за ним зберігався. Також представником зазначено, що кошторисом на 2023 рік видатки за КЕКВ 2730 місцевим загальним судам Запорізької області не передбачено, тому у разі задоволення судом позову ОСОБА_1 рішення має виконуватися виключно за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 шляхом безспірного списання ДКС України коштів із вказаної бюджетної програми. Враховуючи наведене, з 19.07.2022 ТУ ДСА України в Запорізькій області не мало підстав для здійснення видатків коштів державного бюджету на виплату середнього заробітку або суддівської винагороди судді, залученому до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок та військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки проведення таких виплат не передбачено нормами чинного законодавства України. З огляду на викладене, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 03.04.2023 відмовлено у задоволенні клопотання представника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області про розгляд цієї справи в порядку загального позовного провадження.
05.04.2023 на електронну адресу суду надійшла відповідь на відзив Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (вх.№13663), в якій представник позивача звертає увагу, що судді, які на даний час знаходяться в лавах Збройних сил України мають всі законні підстави отримувати суддівську винагороду в повному обсязі. Представник також зазначає, що ТУ ДСА України в Запорізькій області у відзиві не вказує, яким чином пріоритетним для застосування є частина третя статті 119 Кодексу законів про працю України, а не стаття 130 Конституції України, яка є нормою прямої дії та вказує, що розмір винагороди судді встановлюється спеціальним законом. Крім того, стверджує, що представник відповідача не вказує, яким чином наказ від 19.07.2022 вплинув на зупинення виплати суддівської винагороди. Разом з тим, наголошує, що невиплата позивачу суддівської винагороди пов'язана з діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності всіх судів (крім Верховного Суду), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача. Водночас представник позивача вказує, що разом з відзивом відповідач 2 не направив копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємці та громадських формувань, у зв'язку з чим просить залишити відзив без розгляду.
Відповідач 1 про розгляд справи повідомлений належним чином, проте заяви про визнання позову або відзиву на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), до суду не надходило. Відтак, керуючись частиною шостою статті 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
Указом Президента України «Про призначення суддів» № 484/2012 від 23.08.2012 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя строком на п'ять років (а.с.7-10).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2022 № 2 з 25.02.2022 ОСОБА_1 зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення (а.с.12).
На підставі зазначеного наказу, законів України «Про військовий обов'язок та військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» головою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя був виданий наказ від 07.03.2022 № 22-В «Про проходження військової служби суддею ОСОБА_1 », за пунктом 2 якого за позивачем зберігалася виплата середнього заробітку по проходженню служби до дня фактичного звільнення з Збройних Сил України.
У зв'язку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2353-ІХ, відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, частини четвертої статі 148 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», згідно наказу № 22-В від 07.03.2022 про проходження військової служби, витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2022 № 2 головою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя був виданий наказ від 19.07.2022 № 13-ос, за яким зупинено з 19.07.2022 судді Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 виплату середнього заробітку, який зберігався відповідно до п.2 наказу № 22-В від 07.03.2022 про проходження військової служби, до дня фактичного звільнення з Збройних Сил України (а.с.11).
На думку позивача, скасування середнього заробітку жодним чином не пов'язано із втратою права на отримання суддівської винагороди і не свідчить про втрату суддею, який проходить військову службу, права на отримання суддівської винагороди у розмірі, встановленому статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у зв'язку з чим звернувся до суду з адміністративним позовом.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до приписів статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України
За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-ХІІ (далі - Закон № 1932-ХІІ) у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
Згідно з частинами першою, третьою статті 17 Закону № 1932-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов'язок у запасі відповідно до законодавства.
У відповідності до частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
До видів військової служби, згідно із частиною шостою статті 2 Закону № 2232-ХІІ, відноситься військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація);
мобілізацію проведено на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023. Указом Президента України від 01.05.2023 № 254/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, тобто, останній діє на момент розгляду цієї справи.
Відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України; в редакції, чинній на момент видання наказу від 07.03.2022 № 22-В «Про проходження військової служби суддею ОСОБА_1 ») за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), яким внесені зміни у КЗпП України, зокрема, у частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінити словами «зберігаються місце роботи і посада».
Як наслідок, з 19.07.2022 (дата набрання чинності Законом №2352-ІХ) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається лише місце роботи і посада (без збереження середнього заробітку), та правові підстави для виплати вказаним працівникам з 19.07.2022 середнього заробітку відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній до внесення змін Законом № 2352-ІХ) відсутні.
Судом встановлено, що з 19.07.2022 на підставі наказу голови Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 19.07.2022 № 13-ос позивачу не нараховується та не виплачується суддівська винагорода.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд регулює Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
Відтак, суддівська винагорода регулюється саме Законом № 1402-VIII та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Зазначене узгоджується з частиною другою статті 130 Конституції України, згідно з якою, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
При цьому, слід зазначити, що Закон № 1402-VIII взагалі не застосовує до будь-якого аспекту оплати роботи судді таку правову категорію як середній заробіток, а тому в даному випадку норми частини третьої статті 119 КЗпП України не можуть регулювати спірні правовідносини.
Відповідно до частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з частиною десятою статті 135 Закону № 1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. При цьому, Закон № 1402-VIII не передбачає будь-яких обмежень у виплаті суддівської винагороди тим суддям, які проходять військову службу у зв'язку з мобілізацією.
Суд акцентує увагу, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, що, в свою чергу, виключає можливість застосовування до правовідносин стосовно виплати суддівської винагороди будь-яких інших законів та/або підзаконних нормативних актів, у тому числі КЗпП України та Закон №2352-ІХ.
Отже, суд погоджується з доводами представника позивача щодо пріоритету застосування норм Закону № 1402-VIII в питанні виплати суддівської винагороди у випадку розбіжностей або колізій між Законом № 1402-VIII та будь-яким нормативним актом.
При вирішенні цього спору суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2022 у справі №990/4/2, які полягають у наступному.
Під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв'язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відрядженні, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв'язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Держава своєю чергою забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Основного Закону України).
Судді здійснюють правосуддя шляхом реалізації судової влади в межах повноважень, якими вони наділені відповідно до Основного Закону України та закону про судоустрій. Судді виконують свої обов'язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов'язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об'єктивними, безсторонніми та незалежними. Із набуттям статусу судді пов'язане й набуття передбачених Конституцією та законами України гарантій незалежності, на чому неодноразово наголошував Конституційний Суд України у своїх рішеннях.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 зазначав: «Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу...Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо)...» (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Невід'ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов'язує цю особу з її статусом судді.
Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
Суд при вирішенні цієї справи враховує також Рішення Конституційного Суду від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 у якому зазначено, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У Рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. У цьому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону № 192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим. Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 підхід до об'єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.
З огляду на викладене, суд зазначає, що питання обрахунку, розміру та виплати суддівської винагороди унормовується виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ.
Крім того, Рада суддів України у рішенні від 19.04.2019 №21 «Про право суддів здійснювати правосуддя після спливу строку відсторонення та на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018» висловила позицію про те, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018(4062/15).
Рішенням від 05.08.2022 № 24 Рада суддів України звернула увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддям, увільненим від виконання обов'язків з відправлення правосуддя у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації, виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.
Аналогічної позиції з даного питання притримується і Вища рада правосуддя, на офіційному сайті якої 28.12.2022 розміщена стаття «Суддям, які воюють, у повному обсязі має виплачуватись суддівська винагорода» (інформація з загальнодоступного електронного ресурсу https://hcj.gov.ua/news/suddyam-yaki-voyuyut-u-povnomu-obsyazi-maye-vyplachuvatysya-suddivska-vynagoroda).
Беручи до уваги те, що позивач не здійснює правосуддя внаслідок проходженням військової служби у Збройних Силах України, виконує конституційний обов'язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, з урахуванням конституційних гарантій незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону № 1402-VIII над іншими нормами законодавства, суд підсумовує, що з моменту набрання чинності Законом №2351-IX, яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку, позивачу підлягає виплаті суддівська винагорода у повному обсязі.
Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача 2 щодо ненарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди, починаючи з 19.07.2022, через що наявні підстави для зобов'язання відповідача 2 провести нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди у відповідності до вимог частини другої статті 135 Закону №1402-VIII, починаючи з 19.07.2022 із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Щодо позовної вимоги про забезпечення Державної судової адміністрації України необхідним фінансуванням Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу, суд зважає на таке.
Відповідно до частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) визначено, що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 БК України визначено принцип збалансованості Державного бюджету, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період.
За приписами статей 148-149 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
У відповідності до статті 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Статтею 148 Закону № 1402-VIII передбачено, що Державна судова адміністрація України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.
Водночас Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.
Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Разом з тим, нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, заява № 38722/02).
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Виходячи з того, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправною бездіяльності відповідача 1 щодо незабезпечення відповідача 2 бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу, починаючи з 19.07.2022, через що наявні підстави для зобов'язання відповідача 1 забезпечити відповідача 2 бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу, починаючи з 19.07.2022.
Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір».
Оцінюючи клопотання представника позивача про відшкодування судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Стаття 132 КАС України визначає види судових витрат, відповідно до частини першої якої, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З урахуванням частин шостої-сьомої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до положень статті 30 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку, за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
При вирішенні цього питання, суд враховує й правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (№11-562ас18) про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У справі «Est/West Alliance Limited» проти України» (заява №19336/04; рішення від 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Разом з тим, жодних доказів на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем суду не надано. Матеріали справи містять лише ордер на надання правничої (правової) допомоги адвокатом Чепелюком О.О. серії ВК № 1063543 від 07.02.2023.
Таким чином, за відсутності документально підтверджених та доведених понесених витрат позивачем на правничу допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 , починаючи з 19.07.2022.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, починаючи з 19.07.2022.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022 із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач 1 - Державна судова адміністрація, місцезнаходження: вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 26255795.
Відповідач 2 - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, місцезнаходження: просп.Соборний, буд.168, м.Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 26316700.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 10.05.2023.
Суддя К.В.Мінаєва