12 травня 2023 року Справа № 160/4353/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 20.06.2022 року про сплату з ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 9595, 30 грн.
В обґрунтування поданого позову зазначено, що 03.07.2018 р. ОСОБА_1 зареєструвався, як фізична особа-підприємець й перебував на спрощеній системі оподаткування. Надалі за заявою позивача в ЄДРПОУ 24.12.2020 р. внесено запис №2002290060001012280 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , НОМЕР_1 . Позивач стверджує, що про існування спірної вимоги йому стало відомо 29.11.2022 р., коли він отримав повідомлення в додатку Монобанку про те, що вони отримали запит від виконавчої служби на надання списку його рахунків та залишку за ними й 13.12.2022 р. з особового рахунку позивача, що обліковується в Приватбанку було списані кошти в сумі 5 228, 18 грн., та 14.12.2022 р. із особового рахунку позивача, що обліковується в Монобанку було списано кошти в сумі 79, 86 грн. Як з'ясував позивач, у Новомосковському відділі державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на виконанні перебувала вимога ГУ ДПС у Дніпропетровській області за №Ф-247435-53У від 20.02.2020 р. ОСОБА_1 оскаржив цю вимогу в адміністративному порядку, однак його скаргу Державною податковою службою України залишено без розгляду. Позивач вважає спірну вимогу неправомірною, оскільки ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи, у зв'язку з чим відповідно до ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач звільнений від сплати єдиного внеску. Враховуючи наведене, позивач вважає, що оскаржувана вимога винесена відповідачем протиправно та підлягає скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2022 р. відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
23.03.2022 р. до суду надійшов від ГУ ДПС у Дніпропетровській області відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та зазначив, що згідно реєстраційних даних податкового органу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває в стані припинення, на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області (Новомосковська ДП, м.Новомосковськ) позивач перебуває з 03.07.2018 р. як фізична особа-підприємець (далі - ФОП ОСОБА_1 ) дата припинення 24.12.2020 р. та згідно облікових даних позивач має ознаку «інвалід» з 27.05.2009 р. Відповідач вказав, що згідно із даними інформаційної системи податкового органу ФОП ОСОБА_1 особисто надіслав в електронному вигляді до ГУ ДПС у Дніпропетровській області Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за формою №5 Таблиця 1 (далі - Звіт по єдиному внеску) за 2020 рік, який зареєстровано в інформаційній базі Державної податкової служби України 20.01.2021 р. за №9369817650, №9369817656. За змістом цього Звіту позивача сума до сплати єдиного внеску, що підлягала позивачем до сплати склала 9595,30 грн. З огляду на викладене, як зауважив відповідач, станом на 03.02.2021 р. в інтегрованій картці платника податків за кодом бюджетної класифікації 71040000 ФОП ОСОБА_1 відбулись нарахування єдиного внеску у сумі 9595,30 грн. згідно поданого ФОП ОСОБА_1 . Звіту по єдиному внеску за 2020 рік ( від 20.01.2021 р. за №9369817650, №9369817656). У зв'язку з несплатою ФОП ОСОБА_1 задекларованої суми єдиного внеску 9595,30 грн., станом на 03.02.2021 р. в інтегрованій картці платника податків за кодом бюджетної класифікації 71040000 ФОП ОСОБА_1 сформувався борг (недоїмка) з єдиного внеску в сумі 9595,30 грн. ГУ ДПС у Дніпропетровській області вважає, що сума єдиного внеску, яка була самостійно задекларована ФОП ОСОБА_1 згідно поданого Звіту по єдиному внеску за 2020 рік підлягає платі на загальних підставах. Станом на 31.05.2022 р. сума заборгованості ФОП ОСОБА_1 по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування становила 9595,30 грн., у зв'язку з чим ГУ ДПС у Дніпропетровській області в автоматичному режимі ITC «Податковий блок» сформовано вимогу №Ф.72696-13 від 20.06.2022 р. на суму 9595,30 грн, яку направлено на адресу ФОП ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення, що у подальшому було повернуто відправнику працівниками поштової служби за закінченням терміну зберігання. Враховуючи те, що відповідна заборгованість позивача залишилася непогашеною, ГУ ДПС у Дніпропетровській області направило узгоджену вимогу на примусове виконання до Новомосковського відділу державної виконавчої служби у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро). Відповідач вважає, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області при винесенні оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підстави для визнання протиправною та скасування винесеної відповідачем вимоги відсутні.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - ФОП з 03.07.2018 р. та 24.12.2022 р. щодо позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про припинення підприємницької діяльності.
Позивач є особою, якій встановлено безстроково інвалідність ІІІ групи з 18.05.2009 р., на підтвердження чого до позовної заяви надано копію відповідної довідки МСЕК.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області та згідно облікових даних позивач має ознаку «інвалід» з 27.05.2009 р.
За змістом відзиву на позовну заяву, ФОП ОСОБА_1 особисто надіслав в електронному вигляді до ГУ ДПС у Дніпропетровській області Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за формою №5 Таблиця 1 (далі - Звіт по єдиному внеску) за 2020 рік, який зареєстровано в інформаційній базі Державної податкової служби України 20.01.2021 р. за №9369817650, №9369817656.
У вищезазначеному Звіті позивач вказав суму єдиного внеску, що підлягала до сплати, 9595,30 грн.
Станом на 03.02.2021 р. в інтегрованій картці позивача як платника податків за кодом бюджетної класифікації 71040000 ФОП ОСОБА_1 відбулись нарахування єдиного внеску у сумі 9595,30 грн. згідно поданого ФОП ОСОБА_1 . Звіту по єдиному внеску за 2020 рік.
Станом на 31.05.2022 р. сума заборгованості ФОП ОСОБА_1 по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування становила 9595,30 грн., у зв'язку з чим ГУ ДПС у Дніпропетровській області в автоматичному режимі ITC «Податковий блок» сформовано вимогу №Ф.72696-13 від 20.06.2022 р. на суму 9595,30 грн.
Відповідач стверджує, що вказана вище вимога була направлена позивачу засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення, однак це відправлення було повернуто працівниками поштової служби за закінченням терміну зберігання.
20.06.2022 р. ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу за №Ф-72696-13у від 20.06.2022 р. про сплату з ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 9595, 30 грн.
Відповідач направив вищевказану вимогу на примусове виконання до Новомосковського відділу державної виконавчої служби у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро).
Не погодившись з винесеною відповідачем вимогою позивач подав до Державної податкової служби України скаргу про скасування вказаної вимоги від 27.12.2022 р.
Рішенням Державної податкової служби України №1032/6/99-00-06-02-01-06 від 12.01.2023 р. скаргу позивача залишено без розгляду.
Вважаючи, що оскаржувана вимога винесена безпідставно, з метою захисту власних прав та інтересів ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 р. (далі - Закон №2464-VI.)
Відповідно до пункту 2 статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 2 статті 2 Закону №2464-VI встановлено, що виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI та підпунктом 3 пункту 1 розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 р. (далі - Інструкція №449) передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
Пунктом 5 розділу IV Інструкції №449 передбачено, що зазначена категорія платників самостійно для себе визначає базу для нарахування єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, але в розмірі, не більшому за максимальну величину бази нарахування єдиного внеску; платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464-VI (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Право на пенсійне забезпечення, загальні умови призначення пенсій, порядок їх нарахування та розміри визначаються, зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 р. (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 р. (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що пенсіонером є особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Отже, звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску можливе за наявності двох умов. По-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Даний висновок суду узгоджується з правовим висновком, закріпленим у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 р. у справі № 805/2195/17-а.
При цьому суд звертає увагу на те, що виключення з вказаної категорії осіб становлять тільки ті фізичні особи-підприємці, які добровільно беруть участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Порядок укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлений у частині 3 статті 10 Закону №2464-VI, а саме особи, зазначені у частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Податковий орган, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.
З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, податковим органом в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічний порядок добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування передбачений у розділі V Інструкції №449.
Отже, з урахуванням вищенаведених норм законодавства, суд зазначає, що підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах, є укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідачем під час розгляду справи не надано суду доказів звернення позивача із заявою про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та відповідно укладання з ним договору про добровільну участь.
При цьому, слід зауважити, що подання особою Звіту про суму нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, не свідчить про добровільну участь особи у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи, що позивач є особою, якій безстроково встановлено інвалідність ІІІ групи з 18.05.2009 р., а відтак є звільненим від сплати єдиного внеску в силу вимог частини 4 статті 4 Закону №2464-VI, та договору про добровільну участь в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не укладав, позивач не має обов'язку щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Під час розгляду справи судом враховано правову позицію Верховного Суду стосовно даних правовідносин, яка викладена у постанові від 05.11.2018 р. по справі №806/2169/16 та у постанові від 04.12.2018 р. по справі №818/1223/16.
Згідно із ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно достатті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"підлягають застосуванню судами як джерела права.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
За наведених вище обставин, з урахуванням практики ЄСПЛ та правових висновків Верховного Суду з приводу подібних правовідносин, суд дійшов до висновку, що відповідач безпідставно сформував та направив позивачу оскаржувану вимогу, а відтак вказана вимога є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із приписами статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, вимога якого оскаржується, не доведено правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки), у зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області за №Ф-72696-13у від 20.06.2022 р. про сплату з ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 9595, 30 грн.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст.2, 72, 77, 139, 241, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658, вул. Сімферопольська, 17А м. Дніпро, 49000) про визнання протиправною та скасування вимоги, - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за №Ф-72696-13у від 20.06.2022 р. про сплату з ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 9595, 30 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст судового рішення складено та підписано 12.05.2023 р.
Суддя О.М. Неклеса