12 травня 2023 р. Справа № 160/9667/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Синельниківського відділу Державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправними дій та скасування постанови, -
08.05.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Синельниківського відділу Державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), в якій позивач просить визнати дії державного виконавця Синельниківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпрі) щодо винесення постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 20.07.2020 року за ВП №62559985 в частині щомісячного утримання з заробітку (доходу) боржника в розмірі 50% незаконними; скасувати постанову державного виконавця Синельниківського міськрайонного управління Міністерства юстиції (м. Дніпрі) про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 20.07.2020 року за ВП №62559985 в частині щомісячного утримання з заробітку (доходу) боржника в розмірі 50%.
Відповідно до вимог статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви, у тому числі, з'ясовує, чи немає підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених вказаним Кодексом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
Як видно з матеріалів позовної заяви, на виконанні Синельниківського відділу Державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перебуває виконавче провадження № 62559985 щодо примусового виконання виконавчого листа №191/48/16-ц, виданого 10.04.2020 року Синельниківським міськрайонним судом, про втрачений заробіток внаслідок зменшення загальної працездатності в розмірі 80 відсотків мінімальної заробітної плати на весь час стійкої втрати професійної працездатності.
Постановою від 20.07.2020 року Синельниківського відділу Державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у виконавчому провадженні ВП № 62559985 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, постановлено звернути стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 .
Вважаючи дії щодо прийняття та саму постанову протиправною, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Вирішуючи питання юрисдикційності спору щодо оскарження постанови державної виконавчої служби щодо виконання виконавчого листа, виданого Синельниківським міськрайонним судом, суд виходить з такого.
У частинах першій, другій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання судового рішення здійснюється до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Винятком з цього правила є оскарження постанов державного виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів.
Відповідно до статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до вказаного Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У частині першій статті 448 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Зважаючи на викладені висновки, виходячи з того, що оскаржувана позивачем постанова державного виконавця Синельниківського міськрайонного управління Міністерства юстиції (м. Дніпрі) про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 20.07.2020 року за ВП №62559985, винесена при виконанні виконавчого листа, виданого Синельниківським міськрайонним судом, суд дійшов висновку, що оскарження постанови державного виконавця Синельниківського міськрайонного управління Міністерства юстиції (м. Дніпрі) про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 20.07.2020 року за ВП №62559985, щодо виконання такого виконавчого листа здійснюється до суду, який видав цей виконавчий документ, тобто до Синельниківського міськрайонного суду у порядку цивільного судочинства.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про неможливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень» та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 № 3477-IV рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
У цьому пункті закріплене право на суд разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Ґолдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom) від 21.02.1975, заява № 4451/70 § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatisрішення Європейського суду з прав людини у справі Станєв проти Болгарії (Stanev v. Bulgaria) від 17.01.2012, заява №36760/06, § 230).
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Вказана позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 13.06.2018 у справі № 816/421/17, від 22.08.2018 у справі №815/1568/16, від 20.09.2018 у справі №813/1076/17, від 30.10.2018 у справі №813/3658/14.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Синельниківського відділу Державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправними дій та скасування постанови.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
На виконання положень частини шостої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суд роз'яснює, що справа підлягає розгляду та вирішенню місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 170, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Синельниківського відділу Державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправними дій та скасування постанови - відмовити.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що справа підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 5 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська