11 травня 2023 року Справа № 160/7493/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
11.04.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі Про перерахунок пенсії №912010805813 від 18.08.2021 року в частині встановлення особливості - «Не підлягають МП, признач, за ріш.суду в тверд.розм.; ПРИЗНАЧЕННЯ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без застосування до її пенсійних виплат особливості - «Не підлягають МП, признач, за ріш.суду в тверд.розм.; ПРИЗНАЧЕННЯ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ» та з дотриманням вимог ст.42 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з 18.08.2021 року, здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач є пенсіонером та з 05.01.2000 року їй була призначена пенсія за віком, у зв'язку з виїздом позивача на постійне місце проживання до Німеччини було припинено виплату пенсії. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 року, яка набрала законної сили 16.09.2014 року, по справі №201/7664/14а (2а/201 /244/2014) зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська поновити виплату пенсію ОСОБА_1 з 18.03.2014 року. На підставі вказаного рішення органами пенсійного фонду позивачу було поновлено виплату пенсії у розмірі 1057,19 грн. Центральним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Дніпро було прийнято рішення № 912010805813 від 18.08.2021 року про перерахунок пенсії позивача, у графі «Особливості» якого зазначено: «Не підлягають МП, признач, за ріш.суду в тверд, розм.; ПРИЗНАЧЕННЯ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ», що підтверджується змістом копії відповідного рішення. Відповідно до цього рішення пенсія позивача з 01.09.2021 року складає 141,90 грн., що відповідає розміру призначеному у квітні 2002 року, але ніяк не може бути достатнім розміром ані у 2018 ані у 2022-23 роках, оскільки мінімальна пенсія за віком у 2018 році складала - 1435,00 грн., у 2022 - 2 027,00 грн. Позивач вважає рішення відповідача Про перерахунок пенсії №912010805813 від 18.08.2021 року в частині встановлення особливості - «Не підлягають МП, признач, за ріш.суду в тверд.розм.; ПРИЗНАЧЕННЯ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ» протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим просила задовольнити позовні вимоги.
13.04.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Ухвала від 13.04.2023 року разом з позовними матеріалами були отримані відповідачем - 11.04.2023 року та 14.04.2023 року, через систему «Електронний суд», що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Станом на дату винесення рішення по справі, відповідачі не надали відзив на позовну заяву та витребувану судом інформацію, про причини такого неподання суд не повідомлено.
Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 05.01.2000 року була призначена пенсія за віком, та на підставі заяви позивача від 04.09.2002 року, у зв'язку з виїздом позивача на постійне місце проживання до Німеччини було припинено виплату пенсії.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 року, яка набрала законної сили 16.09.2014 року, по справі №201/7664/14а (2а/201 /244/2014) зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська поновити виплату пенсію ОСОБА_1 з 18.03.2014 року.
На підставі вказаного рішення органами пенсійного фонду позивачу було поновлено виплату пенсії у розмірі 1057,19 грн., що підтверджується копіє розпорядження 805813 від 17.11.2015 року.
Відповідно до витягу з пенсійної справи позивача рішенням Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі №912010805813 від 18.08.2021 року здійснено перерахунок пенсії позивача в графі «підстава» «особливості» вказано - «Не підлягають МП, признач, за ріш.суду в тверд.розм.; ПРИЗНАЧЕННЯ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ» та в якому визначено розмір пенсії позивача 141,90 грн.
29.12.2022 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо пенсійного забезпечення.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 23.01.2023 року №2362-29/Д-01/8-0400/23 повідомлено позивача, що звернення від 29.12.2022 щодо пенсійного забезпечення повідомляє, що позивач отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058). Рішенням Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 у справі № 201/7664/14а зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії з 18.03.2014. Виплати за рішенням суду, яким зобов'язано здійснити поновлення пенсії і в якому не вказана кінцева дата періоду, за який слід здійснювати нарахування та виплату пенсії, здійснюються до зміни умов пенсійного забезпечення особи або зміни чи скасування норм законодавства, яким керувався суд, виносячи своє рішення. У випадках, коли інше не зазначено у рішенні суду, пенсія поновлюється у розмірі, визначеному на дату припинення її виплати. Документи пенсійної справи позивача переглянуто з 01.09.2021. З огляду на зазначене, розмір пенсії, визначений на дату припинення її виплати (вересень 2002 року), складає 141,90 грн.
Позивач вважає рішення відповідача Про перерахунок пенсії №912010805813 від 18.08.2021 року в частині встановлення особливості - «Не підлягають МП, признач, за ріш.суду в тверд.розм.; ПРИЗНАЧЕННЯ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ» протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Таким чином, громадянин України, незалежно від проживання, зокрема, в Німеччині, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим законом та досягли встановленого цим законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Рішенням №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІVщодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІVвтратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІVдержава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст. 46 Конституції України.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Отже, проживаючий в Німеччині громадянин України має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
За таких обставин, відсутність у рішенні суду, яким зобов'язано пенсійний орган поновити пенсію за віком, зобов'язання здійснювати у подальшому перерахунок вказаної пенсії у відповідності до норм пенсійного законодавства України не може бути підставою для відмови позивачу у такому перерахунку.
Згідно із статтею 46 Конституції України пенсія є одним із видів соціального захисту, право на яке громадянину гарантується.
Виходячи із самого визначення поняття "пенсія", щомісячні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання виплати (чи її перерахунок).
Кінцевий термін або строк, на який призначається такий вид забезпечення як пенсія не може встановлюватись, бо це суперечить самому визначенню та суті таким виплатам.
Відповідно до ст.12, 19 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII/в редакції, чинній на момент призначення пенсії/право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки-після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Пенсії за віком призначаються в розмірі 55 процентів заробітку (стаття 64), але не нижче мінімального розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловіками 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії.
Згідно з приписами частини 1статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої було раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбачений абзацом першим частини першої статті 40 цього Закону. При цьому заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до частини другої статті 40 цього Закону із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік.
Згідно з приписами частини 1 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп ? Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
За приписами частини 2 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з врахуванням зазначених сум.
За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" виключно цим Законом визначаються мінімальний розмір пенсії за віком.
За нормами статті 7 цього ж Закону пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі статті 4 Закону України "Про прожитковий мінімум", прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Виходячи з вимог Конституції України і наведених положень законів пенсія позивача не може бути меншою встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
За змістом статей Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено наступні прожиткові мінімуми для осіб, які втратили працездатність: з 01.01.2015 по 31.08.2015 - 949 грн, з 01.09.2015 по 31.12.2016 - 1074 грн, з 01.01.2016 по 30.04.2016 - 1074 грн, з 01.05.2016 по 30.11.2016 - 1130 грн, з 01.12.2016 по 31.12.2016 - 1247 грн, з 01.01.2017 по 30.04.2017 - 1247 грн, з 01.05.2017 по 30.11.2017 - 1312 грн, з 01.12.2017 по 31.12.2017 - 1373 грн, з 01.01.2018 по 30.06.2018 - 1373 грн, з 01.07.2018 по 30.11.2018 - 1435 грн, з 01.12.2018 по 31.12.2018 - 1497 грн, з 01.01.2019 по 30.06.2019 - 1497 грн, з 01.07.2019 по 30.11.2019 - 1564 грн, з 01.12.2019 по 31.12.2019 - 1638 грн, з 01.01.2020 по 30.06.2020 - 1638 грн, з 01.07.2020 по 30.11.2020 - 1712 грн, з 01.12.2020 по 31.12.2020 - 1769 грн; з 01.01.2021 по 30.06.2021 - 1769 грн, з 01.07.2021 по 30.11.2021 - 1854 грн.
Як встановлено судом, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 року, яка набрала законної сили 16.09.2014 року, по справі №201/7664/14а (2а/201 /244/2014) зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська поновити виплату пенсію ОСОБА_1 з 18.03.2014 року.
У відповідності до ч.2 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, пенсія позивача, розрахована на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 року не може бути нижчою, аніж встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до наявних у матеріалах пенсійної справи протоколів перерахунку пенсії, що долучені до відзиву на позовну заяву, розпорядженням №805813 від 17.11.2015 року, позивачу встановлено розмір пенсії з 18.03.2014 року у розмірі 1057 грн, а з 01.09.2015 року у розмірі 1182,00 грн.
Відповідно до витягу з пенсійної справи позивача рішенням Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі №912010805813 від 18.08.2021 року здійснено перерахунок пенсії позивача в графі «підстава» «особливості» вказано - «Не підлягають МП, признач, за ріш.суду в тверд.розм.; ПРИЗНАЧЕННЯ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ» та в якому визначено розмір пенсії позивача 141,90 грн.
Таким чином, судом встановлено, що вказаним рішенням зменшено пенсійні виплати позивача у розмірі нижче від встановленого прожиткового мінімуму, та розраховані з порушенням вищевказаних вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що рішення відповідача №912010805813 від 18.08.2021 року про перерахунок пенсії позивачу з 18.08.2021 року у розмірі меншому від прожиткового мінімуму є протиправним та підлягає скасуванню в повному обсязі.
Щодо вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача без застосування до її пенсійних виплат особливості - «Не підлягають МП, признач, за ріш.суду в тверд.розм.; ПРИЗНАЧЕННЯ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ» та з дотриманням вимог ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 18.08.2021 року, здійснити виплату з урахуванням виплачених сум, суд зазначає наступне.
Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.
Таким чином, враховуючи, що оскаржуваним рішенням протиправно зменшено пенсійні виплати позивача у розмірі нижче від встановленого прожиткового мінімуму та наявність підстав для його скасування в повному обсязі, суд вважає, що належним захистом прав позивача є зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 18.08.2021 року у розмірі не нижче від встановленого прожиткового мінімуму.
Щодо застереження про застосування пенсійних виплат особливості - «Не підлягають МП, признач, за ріш.суду в тверд.розм.; ПРИЗНАЧЕННЯ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ» у оскаржуваному рішенні, яке позивачем визначено у прохальній частині позову, суд звертає увагу, що відповідач діє в межах та у відповідності вимог закону, при цьому зазначення чи посилання застережень за рішенням суду законодавством не передбачено, у звязку з чим така редакція вимог не сприятиме належному відновленню порушеного права позивача.
Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо індексації пенсії суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Враховуючи, що суду не надано доказів відмови відповідача у проведенні індексації пенсії позивача та права позивача в частині перерахунку та виплати у розмірі не меншому від прожиткового мінімуму на час розгляду цієї справи не порушені, оскільки перерахунок та виплату такої пенсії не проведено, то суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1073,60 грн., що документально підтверджується квитанцією №32528798800006537328 від 23.03.2023 року.
Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково частина судових витрат пов'язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 536,80 грн., що становить 50 відсотків від суми сплаченого судового збору, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі №912010805813 від 18.08.2021 року про перерахунок пенсії ОСОБА_1 у розмірі меншому від прожиткового мінімуму, у повному обсязі.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 18.08.2021 року у розмірі не нижче від встановленого прожиткового мінімуму.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв