10 травня 2023 року Справа № 160/4436/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства економіки України
про визнання протиправним, скасування наказу, стягнення середнього заробітку та
відшкодування моральної шкоди,
07.03.2023 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства економіки України, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ про припинення збереження середнього заробітку;
- стягнути середній заробіток за час невиплати;
- відшкодувати моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив державну службу в Міністерстві економіки України на посаді державного експерта експертної групи з питань охорони, безпеки та гігієни праці директорату розвитку ринку праці та умов оплати праці з 17 січня 2020 року. З 01.03.2022 було позивача було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період до Збройних Сил України. Відповідач сплачував позивачу збережений законодавством за мною середній заробіток, однак з певного моменту часу виплати припинилися в односторонньому порядку. Причини та підстави такого рішення відповідача на момент подачі позовної заяви позивачу не відомі. Відповідач самостійно усунувся від виконання обов'язку, який виник у правовідносинах як працівника і роботодавця 01 березня 2022 року, в результаті настання юридичного факту, щодо призову позивача на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період до Збройних Сил України та припинив збереження середнього заробітку, передбаченого на момент настання юридичного факту, щодо призову позивача на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період до Збройних Сил України під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.
13.03.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
30.03.2023 року від позивача надійшли додаткові пояснення по справі, відповідно до яких вказано, що позивач був незаконно позбавлений соціальної гарантії, передбаченої чинним законодавством на момент призову позивача на військову службу.
04.04.2023 року від Міністерства економіки України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що ОСОБА_1 , державний експерт експертної групи з літань охорони, безпеки та гігієни праці директорату розвитку ринку праці та умов : плати праці, перебуває в трудових відносинах з Мінекономіки з 17.01.2020 по теперішній час. Відповідно до наказу Мінекономіки від 01.03.2022 № 106-к ОСОБА_1 був увільнений від роботи з 01.03.2022 для виконання обов'язків, пов'язаних із призовом на військову службу за призивом осіб офіцерського складу до Збройних Сил України із збереженням за ним місця роботи, займаної посади середньої заробітної плати. У зв'язку зі змінами, внесеними до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ) наказом Мінекономіки від 01.03.2022 № 106-к врахування та виплату середнього заробітку працівникам Мінекономіки, призваним на військову службу під час мобілізації на особливий період, з 19 липня 2022 року припинено. Щодо відшкодування за завдану моральну шкоду, вказує, що в додатках до позовної заяви, та у самій позовній заяві відсутні будь-які докази на підтвердження чи факту спричинення моральної шкоди, чи причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та спричиненням моральної шкоди, а також не надано жодних доказів завдання позивачу фізичного болю, душевних страждань або приниження репутації фізичної особи (виписки з історії хвороби, дані медичного обстеження, докази втрати репутації), а тому необхідно відмовити суду в задоволенні позовних вимог.
10.04.2023 року від ОСОБА_1 надійшла уточнена позовна заява, відповідно до якої позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економіки України від 31.07.2022 року №755-К «Про припинення збереження середнього заробітку працівникам Мінекономіки, призваним на військову службу під час мобілізації на особливий період».
10.04.2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої вказано, що позивач заперечує всі доводи відповідача наведену у відзиві на позовну заяву, оскільки такі є необґрунтованими та не відповідають вимогам чинного законодавства.
12.04.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до провадження уточнений позов від 10.04.2023 року.
20.04.2023 року від ОСОБА_1 надійшла уточнена позовна заява, відповідно до якої позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економіки України (Мінекономіки) від 31 липня 2022 року №755-К «Про припинення збереження середнього заробітку працівникам Мінекономіки, призваним на військову службу під час мобілізації на особливий період»;
- стягнути з Міністерства економіки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час невиплати (з 19 липня 2022 року);
- зобов'язати Міністерство економіки України відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.
25.04.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято уточнену позовну заяву від 20.04.2023 року.
28.04.2023 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно яких вказано, що правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем щодо виплати середнього заробітку та збереження посади виникли проте не закінчились.
02.05.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду повернуто клопотання про залишення уточненого позову без розгляду.
Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , державний експерт експертної групи з літань охорони, безпеки та гігієни праці директорату розвитку ринку праці та умов оплати праці, перебуває в трудових відносинах з Міністерством економіки України з 17.01.2020 року по теперішній час.
Відповідно до наказу Міністерства економіки України від 01.03.2022 № 106-к ОСОБА_1 був увільнений від роботи з 01.03.2022 року для виконання обов'язків, пов'язаних із призовом на військову службу за призивом осіб офіцерського складу до Збройних Сил України із збереженням за ним місця роботи, займаної посади середньої заробітної плати.
Наказом Міністерства економіки України від 31.07.2022 року №755-К «Про припинення збереження середнього заробітку працівникам Мінекономіки, призваним на військову службу під час мобілізації на особливий період» у зв'язку зі змінами внесеними до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ зокрема припинено з 19 липня 2022 року нарахування та виплату середнього заробітку працівникам Мінекономіки, призваним на військову службу під час мобілізації на особливий період: ОСОБА_1 - державному експерту експертної групи з питань охорони, безпеки та гігієни праці директорату розвитку ринку праці та умов оплати праці.
Позивач не погоджується із вказаним наказом та вважає його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст.48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Глава VII Закону №2232-XII врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".
Так, судом встановлено, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни у частині третій статті 119: слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінити словами "зберігаються місце роботи і посада".
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» прийнятий Верховною Радою України 01.07.2022 року, набрав чинності 19.07.2022 року, отже саме з 19.07.2022 року ч. 3 ст. 119 КЗпП України діє в такій редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18.07.2022 року включно, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року.
Отже, враховуючи наведені вище положення, суд дійшов висновку, що наказ Міністерства економіки України (Мінекономіки) від 31 липня 2022 року №755-К «Про припинення збереження середнього заробітку працівникам Мінекономіки, призваним на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням ст. 58 Конституції України.
Відносно посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ звужує його права і свободи та об'єктивно призводить до погіршення становища, суд зазначає про таке.
Відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ був прийнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Конституційний Суд України у п. 2. 3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої: «На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово - економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.»
У п. 3 вказаного рішення зазначене, що Верховна Рада України виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.
На цей час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ є чинним та обов'язковим до виконання.
Стосовно посилання позивача на те, що вказані зміни у законодавстві стосуються осіб, які призвані на військову службу вже після набрання чинності таких змін, суд зазначає, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ не містить таких вимог, з огляду на вказане суд вважає посилання позивача у цій частині неналежними.
Отже, враховуючи наведені вище положення, перевіривши долучені до матеріалів справи докази, встановлено, що відповідачем, у свою чергу, доведено правомірність прийнятого рішення, відтак наказ Міністерства економіки України (Мінекономіки) від 31 липня 2022 року №755-К «Про припинення збереження середнього заробітку працівникам Мінекономіки, призваним на військову службу під час мобілізації на особливий період скасуванню не підлягає.
Оскільки вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними від позовних вимог в частині оскарження наказу, тому вони також не підлягають задоволенню.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства економіки України (01008, м.Київ, вул.Михайла Грушевського, буд.12/2, код ЄДРПОУ 37508596) про визнання протиправним, скасування наказу, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв