05 травня 2023 року Справа № 160/7053/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
06.04.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНПП НОМЕР_1 у призначенні пенсії за віком;
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.03.2023 року №047250016751 про відмову ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНПП НОМЕР_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНПП НОМЕР_1 за призначенням пенсії за віком від 20.03.2023 року відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області визначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНПП НОМЕР_1 дату виникнення права на пенсію з 24 лютого 2023 року та провести нарахування і виплату пенсії саме з 24 лютого 2023 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНПП НОМЕР_1 періоди роботи: - з 13.02.1987 по 20.06.1993 на Василівський авторемонтний завод (записи № 5-12) згідно трудовій книжці НОМЕР_2 від 19.09.1983; - з 14.07.1999 по 23.06.2001 водієм в колгоспі ім. Ватутіна за вкладишем до трудової книжки НОМЕР_3 .
В обґрунтування позову вказано, що позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії за віком, при цьому відповідачем-2 прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії, через відсутність необхідного страхового стажу та за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи: за трудовою книжкою НОМЕР_2 від 19.09.1983 року з 13.02.1987 року по 20.06.1993 року, оскільки наявна різниця в даті звільнення з роботи та датою наказу про звільнення з роботи та відсутня довідка про реорганізацію підприємства; за вкладишем до трудової книжки НОМЕР_3 з 14.07.1999 року по 23.06.2001 року, оскільки на титульній сторінці відсутня печатка та дата заповнення. Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем підтверджено належними документами необхідний стаж. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.
07.04.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) осіб, встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву та витребувано матеріали пенсійної справи позивача.
27.04.2023 року від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що за принципом екстериторіальності було розглянуто заяву позивача про призначення пенсії та винесено оскаржуване рішення яким відмовлено у призначенні пенсії за віком, через відсутність необхідного страхового стажу за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи: за трудовою книжкою НОМЕР_2 від 19.09.1983 року з 13.02.1987 року по 20.06.1993 року, оскільки наявна різниця в даті звільнення з роботи та датою наказу про звільнення з роботи та відсутня довідка про реорганізацію підприємства; за вкладишем до трудової книжки НОМЕР_3 з 14.07.1999 року по 23.06.2001 року, оскільки на титульній сторінці відсутня печатка та дата заповнення. З огляду на вказане, оскаржуване рішення прийнято правомірно та у відповідності вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим відповідач-2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвала від 07.04.2023 року разом з позовними матеріалами були отримана відповідачем-1 - 06.04.2023 року та 07.04.2023 року, через систему «Електронний суд», що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Крім того, ухвала від 07.04.2023 року разом з позовними матеріалами були отримана відповідачем-1 - 21.04.2023 року, що підтверджується розпискою долученою до матеріалів справи.
Станом на дату винесення рішення по справі, відповідач-1 не надав відзив на позовну заяву та витребувану судом інформацію, про причини такого неподання суд не повідомлено.
Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 27.03.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області за екстериторіальним принципом прийнято рішення № 07250016751 від 27.03.2023 року про відмову в призначенні пенсії. Вік заявника 60 років. Необхідний страховий стаж, визначений частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 30 років. Страховий стаж особи становить 27 років 04 місяці 29 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи: за трудовою книжкою НОМЕР_2 від 19.09.1983 року з 13.02.1987 року по 20.06.1993 року, оскільки наявна різниця в даті звільнення з роботи та датою наказу про звільнення з роботи та відсутня довідка про реорганізацію підприємства; за вкладишем до трудової книжки НОМЕР_3 з 14.07.1999 року по 23.06.2001 року, оскільки на титульній сторінці відсутня печатка та дата заповнення. Для зарахування періодів роботи за трудовою книжкою необхідно надати уточнюючі довідки, видані підприємствами, на яких працював заявник, на підставі первинних документів за час виконання роботи. Відмовити в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявник не набув необхідного страхового стажу.
Позивач вважає вказане рішення відповідача-2 протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
З матеріалів справи вбачається, що відомості трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 19.09.1983 року містить відомості, зокрема:
- з 13.02.1987 року прийнято учнем шліфування на механічну дільницю в Васильївський автотрест (наказ 14-ок від 13.02.1987 року);
- 20.06.1993 року звільнено по ст.38 КЗпП України за власним бажанням (наказ 20.06.1993 року.
Та відповідно до вкладишу в трудову книжку колгоспника НОМЕР_3 :
- 14.07.1999 року прийнято в колгоспі Ватутіно в якості водія (протокол №14 від 12.07.199 року);
- 23.06.2001 року звільнено по ст.40 п.7 КЗпП (протокол №12 від 26.06.2001 року).
Не зараховуючи період роботи позивача за трудовою книжкою НОМЕР_2 від 19.09.1983 року з 13.02.1987 року по 20.06.1993 року, оскільки наявна різниця в даті звільнення з роботи та датою наказу про звільнення з роботи та відсутня довідка про реорганізацію підприємства; за вкладишем до трудової книжки НОМЕР_3 з 14.07.1999 року по 23.06.2001 року, оскільки на титульній сторінці відсутня печатка та дата заповнення.
Станом на дату заповнення трудової книжки позивача, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 20.06.1974 року №162, затверджена постановою від 20.06.1974 року №162.
Так, вказаною Інструкцією встановлені загальні вказівки для заповнення відомостей про працівника до трудової книжки.
Відповідно до пунктів 2.10., 2.11 вказаної Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження.
Після вказівки дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або друк відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 року ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірний період роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 року №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
За змістом пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 року №656 «Про трудові книжки працівників» та службовців встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до п. 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Як вбачається з копії трудової книжки, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Також, у період внесення записів про роботу позивача, незарахованих відповідачем, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, виправлення дати наказу про звільнення не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача, а також відсутність печатки на титульній сторінці вкладишу до трудової книжки.
Суд зазначає, що незарахування спірного стажу позивачу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Також, суд не погоджується з твердженням відповідача про необхідність підтвердження спірних періодів роботи уточнюючими довідками, оскільки, факт прийому позивача на роботу на вказаних підприємствах, як і дата звільнення з роботи, підпис уповноваженої особи, в органу пенсійного фонду сумнівів не викликає, відтак, факт роботи позивача є підтвердженим.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року №22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846.
Пунктом 1.1 Порядку № 22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління за місцем проживання (реєстрації).
Днем звернення за призначенням пенсії, у відповідності до пункту 1.7 Порядку № 22-1, вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пп. 2 п. 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637.
Згідно з положеннями пунктів 4.1, 4.2, 4.3 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 встановлено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Системний аналіз положень Порядку № 637 та Порядку № 22-1 дає підстави для висновку, що при зверненні особи із заявою про призначення пенсії, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, зокрема у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи. Для підтвердження трудового стажу приймаються відповідні довідки, виписки із наказів та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із приписами пп. 2 п. 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, відповідач, у разі наявності розбіжностей у документах, відсутності даних, чи відсутності окремих документів у архівних установах, наділений повноваженнями, для підтвердження стажу роботи особи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючих довідок, архівних документів що містять відомості про періоди роботи, характер праці, встановлений мімімум трудоднів тощо.
В свою чергу, відповідачем-2 не надано суду будь-які докази звернення з приводу надання інформації щодо спірного періоду роботи позивача.
Суд зазначає, що сумніви пенсійного органу щодо вказаної роботи позивача не можуть нівелювати відомості трудової книжки, яка оформлена належним чином, та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача-2 від 27.03.2023 року №047250016751 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки наданими відповідачу документами підтверджено та можливо встановити періоди роботи позивача, а певні недоліки в заповненні трудової книжки не є підставою для відмови у призначенні пенсії.
Крім того, оскільки відмова у призначенні позивачу пенсії оформлена саме рішенням, суд дійшов висновку, що вимоги в частині визнання протиправними дії відповідачів щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком, задоволенню не підлягають.
Щодо вимог в частині зобов'язання зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: - з 13.02.1987 по 20.06.1993 на Василівський авторемонтний завод (записи № 5-12) згідно трудовій книжці НОМЕР_2 від 19.09.1983 року та з 14.07.1999 по 23.06.2001 водієм в колгоспі ім. Ватутіна за вкладишем до трудової книжки НОМЕР_4 , суд зазначає наступне.
Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.
Таким чином, враховуючи, що оскаржуване рішення прийняте з підстав незарахування до страхового стажу вищевказаних періодів та враховуючи наявність підстав для зарахування такого періоду, суд вважає за необхідне для повного відновлення порушених прав зобов'язати відповідача зарахувати до загального страхового стажу позивача періоди роботи періоди з 13.02.1987 по 20.06.1993 на Василівський авторемонтний завод (записи № 5-12) згідно трудовій книжці НОМЕР_2 від 19.09.1983 року та з 14.07.1999 по 23.06.2001 водієм в колгоспі ім. Ватутіна за вкладишем до трудової книжки НОМЕР_4 .
Щодо вимог в частині зобов'язання відповідача визначити позивачу дату виникнення права на пенсію з 24 лютого 2023 року та провести нарахування і виплату пенсії саме з 24 лютого 2023 року, суд зазначає наступне.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Також, враховуючи, що пенсія позивачу ще не призначена то вказані вимога заявлені на майбутнє, а тому задоволенню не підлягають.
При цьому, суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, то саме цей орган і має завершити процедуру розгляду заяви про призначення позивачу пенсії за віком.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком.
Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1073,60 грн., що документально підтверджується квитанцією №3626-2129-8279-3657 від 31.03.2023 року.
Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково частина судових витрат пов'язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 536,80 грн., що становить 50 відсотків від суми сплаченого судового збору, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м.Фастів, вул.Саєнка Андрія, буд.10, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.03.2023 року №047250016751 про відмову ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНПП НОМЕР_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до загального трудового (страхового) стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 13.02.1987 року по 20.06.1993 року на Василівському авторемонтному заводі (записи № 5-12) згідно трудовій книжці НОМЕР_2 від 19.09.1983 року та з 14.07.1999 по 23.06.2001 водієм в колгоспі ім. Ватутіна за вкладишем до трудової книжки НОМЕР_4 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.03.2023 року (дати звернення) про призначення пенсії за віком, з урахування правової оцінки наданої судом у даному рішенні.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв