Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"11" травня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/1009/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства «Укртелеком», місто Київ, в особі Харківської філії Акціонерного товариства «Укртелеком», місто Харків,
до Комунального підприємства «Обласний інформаційно-технічний центр», місто Харків,
простягнення коштів, -
Позивач, Акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Харківської філії Акціонерного товариства «Укртелеком», звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Комунального підприємства «Обласний інформаційно-технічний центр», про стягнення 28 349,12 грн.
21 березня 2023 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Харківської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/1009/23. Розгляд справи № 922/1009/23 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п'ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.
Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався, як вбачається з трек номеру 6102272092442 ухвала суду від 21 березня 2023 року є повернутою за датою 27.03.2023 року з причиною: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах. Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.
Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк до 11 квітня 2023 року (включно) не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
ОПИС ПОЗИЦІЇ, ЩО ВИКЛАДЕНИЙ У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ.
Як зазначено у позовній заяві, 13 жовтня 2017 року між позивачем (споживач за договором) та відповідачем (теплопостачальна організація за договором) укладений договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 16-т/2/63М300-3193/17 (надалі - «Договір»), за яким теплопостачальна організація взяла на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді на об'єкт споживача за адресою: Харківська область, місто Барвінкове, вулиця Центральна, 68, а споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені Договором. З період з 01 листопада 2019 року по 31 березня 2020 року відповідачем до сплати за Договором було нараховано 298 934,11 грн., а фактично сплачено споживачем за вказаний період 320 388,58 грн. Відтак, позивач вважає, що станом на 01 квітня 2020 року переплата склала 21 454,47 грн. та відповідно до умов п. 6.4. Договору мала бути зарахована за оплату використаної теплової енергії у наступних періодах. На підставі листа позивача № 16-18/308 від 18 березня 2020 року про відключення об'єкта за адресою: Харківська область, м. Барвінкове, вул. Центральна, 68 від теплопостачання з 20 березня 2020 року, у квітні-липні 2020 постачання теплової енергії на об'єкт не здійснювалося, теплова енергія АТ «Укртелеком» у цей період не споживалась. Листом № 27/221 від 17 червня 2020 року, відповідач повідомив позивача про необхідність припинення дії Договору з 01 липня 2020 року у зв'язку з остаточним припиненням подальшої господарської діяльності на території Барвінківської міської ради. Як вказує позивач, з огляду на відсутність заперечень з його боку проти припинення дії Договору (лист від 25 червня 2020 року № 16-13/95), Договір був достроково розірваний за згодою сторін 01 липня 2020 року. Сторонами було проведено звіряння взаєморозрахунків за Договором станом на 30 вересня 2020 року та підписано Акт звіряння, згідно якого узгоджене сальдо розрахунків, що становить 21 454,47 грн. на користь позивача. З метою повернення переплачених коштів за Договором, позивач звертався до відповідача листами від 25.06.2020 №16-13/95, від 02.03.2021 № 200-ВИХ-HR-63М500-2021 та від 01.11.2021 № 1512-ВИХ-HR-63M500-2021. Також, 31 січня 2023 року на адресу відповідача була направлена претензія № 26-12/01 на суму 21 454,47 грн. Позивач зазначає, що не зважаючи на неодноразові спроби позивача врегулювати спір у досудовому порядку, кошти у сумі 21 454,47 не повернути відповідачем до теперішнього часу, чим порушено законні права та інтереси позивача, які підлягають захисту в судовому порядку. Також, позивач прохає про стягнення 6 088,78 грн. інфляційних втрат, 805,87 грн. 3% річних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
ВІДНОСНО АНАЛІЗУ НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ПІДСТАВ ДЛЯ СТЯГНЕННЯ КОШТІВ.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
13 жовтня 2017 року між позивачем (споживач за Договором) та відповідачем (теплопостачальна організація за Договором) укладено договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 16-т/2/63М300-3193/17. Відповідно до п. 1.1. Договору предметом даного Договору є за кодом СPV ДК 021:2015 - 09320000-8 «Пара, гаряча вода та пов'язана продукція» (постачання теплової енергії). Відповідно до п. 1.2. Договору теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим Договором.
Закон України "Про теплопостачання" визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання. Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Постачання теплової енергії - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.
Відповідно до п. 6.2. Договору споживач має право здійснювати попередню оплату. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Відповідно до п. 6.3. Договору споживач за 15 днів до початку розрахункового періоду самостійно сплачує теплопостачальній організації вартість зазначеної в Договорі кількості теплої енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця. Відповідно до п. 6.3.1. Договору остаточні розрахунки за теплову енергію, що спожита протягом розрахункового періоду, здійснюються до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим згідно рахунка, отриманого від теплопостачальної організації. Відповідно до п. 6.4. Договору якщо споживач розраховується за показанням приладів обліку: у випадку, коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, залишок (сальдо) розрахунків зараховується на наступний місяць.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами були підписані акти виконаних робіт по теплопостачанню (з обох сторін), зокрема: - № 11 від 30 листопада 2019 року, в якому зазначено, що позивачем було прийнято за листопад 2019 року теплопостачання на загальну суму 45 723,67 грн.; - № 12 від 31 грудня 2019 року, в якому зазначено, що позивачем було прийнято за грудень 2019 року теплопостачання на загальну суму 54 661,15 грн.; - № 1 від 31 січня 2020 року, в якому зазначено, що позивачем було прийнято за січень 2020 року теплопостачання на загальну суму 89 513,48 грн.; - № 2 від 29 лютого 2020 року, в якому зазначено, що позивачем було прийнято за лютий 2020 року теплопостачання на загальну суму 93 643,58 грн.; - № 3 від 31 березня 2020 року в якому зазначено, що позивачем було прийнято за березень 2020 року теплопостачання на загальну суму 15 392,23 грн.
Тобто, відповідачем всього було надано, а позивачем прийнято теплову енергію в гарячій воді в період з листопада 2019 року по березень 2020 року в сумі 298 934,11 грн.
Також, до суду представлені рахунки на вищезазначені суми та обсяги.
Позивачем було перераховано на користь відповідача грошові кошти у загальному розмірі 320 388,58 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями: - № 19646 від 28.11.2019 на суму 25 827,08 грн., № 20727 від 19.12.2019 року на суму 111 404,44 грн., № 2323 від 17.02.2020 на суму 89 513,48 грн., № 3916 від 16.03.2020 року на суму 93 643,58 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, листом № 16-13/308 від 18 березня 2020 року позивач просив відповідача відключити об'єкти ПАТ «Укртелеком» від центрального теплопостачання з 20.03.2020 року за адресою: м. Барвінкове, вул. Центральна, 68. Листом № 27/221 від 17 червня 2020 року відповідач повідомив позивача про припинення дії Договору з 01.07.2020 року.
Тобто, після припинення дії Договору, відповідач безпідставно утримує грошові кошти, що були перераховані за Договором у розмірі 21 454,47 грн. (320 388,58 грн. - 298 934,11 грн.).
25 червня 2020 року листом № 16/13/95 від 25 червня 2020 року позивач повідомив відповідача про необхідність повернення авансового платежу за Договором у розмірі 21 454,47 грн. Листами № 200-ВИХ-HR-63M500-2021 від 02.03.2021 року та № 1512-ВИХ-HR-63M500-2021 від 01.11.2021 року, позивач повторно повідомив відповідача про необхідність повернення передплати за Договором, у зв'язку із припиненням Договору. Останній лист № 1512-ВИХ-HR-63M500-2021 від 01.11.2021 був отриманий відповідачем 08.11.2021, про що свідчить відмітка про його отримання на листі. Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи, що строк повернення авансового платежу не встановлений Договором, то відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідач мав повернути його до 15 листопада 2021 року (включно), а вже 16 листопада 2021 року має місце прострочення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 21 454,47 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження здійснення повернення цих коштів.
ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ 3% РІЧНИХ ТА ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ.
Відповідно до п. 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року по справі № 910/10156/17: «У постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК».
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач прохає про стягнення 805,87 грн. 3% річних та 6 088,78 грн. інфляційних втрат.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі № 910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».
Здійснивши перевірку сум нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, що вони здійснені арифметично вірно, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме 805,87 грн. - 3% річних та 6 088,78 грн. інфляційних втрат.
Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Позов Акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Харківської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» задовольнити повністю.
Стягнути з Комунального підприємства «Обласний інформаційно-технічний центр» (61022, місто Харків, майдан Свободи, будинок 5, Держпром, 9 під'їзд, 5 поверх; код ЄДРПОУ: 32335218) на користь Акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 18; код ЄДРПОУ: 21560766) в особі Харківської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» (61010, місто Харків, Нетіченська набережна, будинок 8; код ЄДРПОУ відокремленого підрозділу 25614660) 21 454,47 грн. основного боргу, 805,87 грн. 3% річних, 6088,78 грн. - інфляційні втрати та судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 684,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "11" травня 2023 р.
Суддя Н.В. Калініченко