"01" травня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2155/22
Господарський суд Одеської області у складі:
судді С.В. Літвінова
при секретарі Т.О. Липі
розглядаючи справу за позовом Квартирно-експлуатаційний відділ м.Одеса (вул. Армійська, 18, Одеса, Одеська область, 65058) до відповідача: Фізична особа-підприємець Каганюк Ігор Степанович ( АДРЕСА_1 ) про стягнення 393774,1 грн. та за зустрічной позовной заявой Фізичної особи-підприємця Каганюк Ігора Степановича до Квартирно-експлуатаційний відділ м.Одеса про визнання недійсним попереднього договору оренди №8/8 від 21.05.2020
за участю представників:
від позивача (відповідача за зустріним позовом): Негода Л.П.- по довіреності
від відповідача (позивача за зустріним позовом): Гаспарянц Д.М - по довіреності
Квартирно-експлуатаційний відділ м.Одеса звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Каганюк Ігора Степановича про стягнення 393774,10грн., з яких 16325,60грн. - заборгованість з орендної плати, 23222,64грн. - компенсація податку на землю, 21511,21грн. - пеня, 322595,68грн. - неустойка, 10118,97грн. - 3% річних.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем попереднього договору оренди №8/8 від 21.05.2020
Ухвалою суду від 06.09.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
13.10.2022 від відповідача по первісному позову надійшов відзив на позов відповідно якому важає позовну заяву необгрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню з підстав викладених у.відзиві.
Крім того, 13.10.2022р. за вх.№2831/22 до Господарського суду Одеської області надійшла зустрічна позовна заява Фізичної особи-підприємця Каганюк Ігора Степановича до Квартирно-експлуатаційний відділ м.Одеса про визнання недійсним попереднього договору оренди №8/8 від 21.05.2020.
Ухвалою суду від 18.10.2022 зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду та обєднано в одне провадження з первісним позовом у справі № 916/2155/22
31.10.2022 до суду надійшла відповідь на відзив по первісному позову відповідно якої КЕВ м. Одеси підтримає позовні вимоги по перісному позову та не погоджується з твердженнями, які зазначені у відзиві на позовну заяву.
Крім того, 31.10.2022 КЕВ м. Одеси надав до суду відзив на зустрічний позов відповідно якому та не погоджується з твердженнями, які зазначені у зустрічній позовній заяві.
Ухвалою суду від 06.03.2023р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача первісні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та проти зустірного позову заперечував.
Відповідач проти задоволення позову заперечують та зустрічний позов підстримав у повному обсязі.
У судовому засіданні 01.05.2023р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи суд встановив.
Між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеса (далі - КЕВ м. Одеса, Позивач) та Фізичною особою-підприємцем Каганюком Ігорем Степановичем (далі - ФОП Каганюк І.С., Відповідач) укладено попередній договір оренди від 21.05.2020 року № 8/8 (далі - Договір).
Відповідно до п.п. 1.1., 1.2 Договору КЕВ м. Одеса передає, а ФОП Каганюк І.С. приймає у тимчасове строкове платне користування (оренду) нерухоме військове майно (до моменту завершення процедури оформлення укладання основного договору) - нежитлове приміщення інв. № 72 загальною площею 314,0 кв.м. військового містечка № 210, за адресою: м. Одеса, вул. Світанку, 47, вартість якого визначена на 15.05.2020 року за незалежною оцінкою становить 796 595,00 грн. (без ПДВ), тобто 2 536,92 грн. за 1 кв.м.. Дане нерухоме мано КЕВ м. Одеса передає ФОП Каганюк І.С. для розміщення майстерень, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт автомобілів та розміщення складу.
Згідно п. 3.1 Договору оплата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (травень 2020 р.) 12219,53 грн. (розрахунок стартової плати за базовий місяць згідно додатку 3 до Договору). Нарахування ПДВ на суму оплати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.
Пункт 3.2 Договору зазначає, що оплата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування оплати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Відповідно до п. 3.3. Договору оплата у розмірі 100% перераховується ФОП Каганюк І.С. до державного бюджету (на спеціальний реєстраційний рахунок КЕВ м. Одеса в територіальному органі Державного казначейства) щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним на підставі виставлених рахунків та актів виконаних робіт.
Згідно до п. 3.4. Договору оплата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до державного бюджету відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексу інфляції, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Відповідно до п. 5.2 Договору ФОП Каганюк І.С. зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати оплату за користування майном.
Згідно п. 5.12 Договору ФОП Каганюк І.С. зобов'язаний щомісячно компенсувати КЕВ м. Одеса кошти у розмірі частини податку за землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно, згідно виставлених рахунків.
Пунктом 9.1. Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
П. 10.1. зазначений Договір діє з 21.05.2020 року до моменту завершення процедури оформлення укладання основного договору оренди, до 31.12.2020 року. В разі якщо жодна із сторін не заявить про свій намір припинити даний Договір, а основний договір не буде укладено, даний договір пролонгується, але не більше ніж до 21.05.2021 р.
Строк дії попереднього договору оренди нерухомого майна 8/8 від 21.05.2020 року закінчився 31.12.2020 року у зв'зяку із чим КЕВ м. Одеса направив на адресу ФОП Каганюка І.С. попередження від 11.12.2020 року (вих. № 5276) із повідомленням про необхідність звільнення орендованого приміщення та виконання зобов'язань щодо оплати орендної плати. Даним попередженням КЕВ м. Одеса виявив намір припинити договір.
Як зазначає позивач, припинення попереднього договору оренди №8/8 від 21.05.2020 року саме 31.12.2020 року встановлено і в рішенні Господарського суду Одеської області від 15 липня 2021 року у справі № 916/1012/21.
Крім того, позивач вказує, що Договір від 21.05.2020 року № 8/8 є змішаним оскільки містить елементи як попереднього договору (зобов'язання щодо укладання основного договору), так і умови договору оренди, що вбачається безпосередньо як з преамбули договору, в якій визначено мету договору - залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності Збройних Сил України, так і із змісту договору, який фактично містить всі істотні умови договору оренди.
Також, позивач стверджує, що в процесі користування вищезазначеним зазначеним майном ФОП Каганюк І.С. не виконував умови договору щодо здійснення оплати за користування майном і за листопад-грудень 2020 року за ним склалась заборгованість за орендну плату у сумі 16325,60 грн., а за період з листопада 2020 року по серпень 2021 - заборгованість з компенсації податку на землю у сумі 23 222,64 грн..
На підставі положень ст. 785 ЦК України та п.9.1. договору позивачем відповідачу також нарахована до стягнення сума неустойки за користування орендованим майном після закінчення договору оренди за період з січня 2021 року по липень 2022 року у сумі 322 595,68 грн..
Також КЕВ м. Одеса нарахував відповідачу пеню у сумі 21511,21 грн. відповідно до ч. 1 ст. 611, ч. 3 ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем Відповідачу нараховані штрафні санкції 3% річних за період з листопада 2020 року по липень 2022 року у сумі 10 118,97 грн..
Враховуючи викладене, Квартирно-експлуатаційний відділ м.Одеса звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Каганюк Ігора Степановича про стягнення 393774,10грн., з яких 16325,60грн. - заборгованість з орендної плати, 23222,64грн. - компенсація податку на землю, 21511,21грн. - пеня, 322595,68грн. - неустойка, 10118,97грн. - 3% річних.
Між тим, 13.10.2022р. за вх.№2831/22 до Господарського суду Одеської області надійшла зустрічна позовна заява Фізичної особи-підприємця Каганюк Ігора Степановича до Квартирно-експлуатаційний відділ м.Одеса про визнання недійсним попереднього договору оренди №8/8 від 21.05.2020.
Так, Каганюк Ігор Степанович є фізичною особою-підприємцем, що з 2013 року здійснює господарську діяльність з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів (основний КВЕД 45.20).
Як зазначено вище, 21.05.2020 року між КЕВ м. Одеси (Сторона-1) та ФОП Каганюком І.С. (Сторона-2) укладено попередній договір про оренду нерухомого майна № 8/8 (далі - Договір).
Згідно з п. 1.1 Договору Сторона-1 передає, а Сторона-2 приймає у тимчасове строкове платне користування (оренду) нерухоме військове майно (до моменту завершення процедури оформлення укладання основного договору) - нежитлове приміщення будівлі інв. № 72, загальною площею 314,0 кв.м. військового містечка № 210, за адресою: м. Одеса, вул. Світанку, 47 (у подальшому Майно), вартість якого визначена на 15.05.2020 року за незалежною оцінкою та становить 796595,00 грн. (без ПДВ), тобто 2536,92 грн. за 1 кв.м.
ФОП Каганюком І.С. у зустрічній позовній заяви посилається на те, що рішенням Господарського суду Одеської області від 15.07.2021 року у справі № 916/1012/21, що набрало законної сили 17.08.2021 року, встановлено, що Договір укладений з порушенням встановленої законодавством процедури, адже правовими приписами взагалі не передбачено укладання попереднього договору щодо військового нерухомого майна державної форми власності. Більш того, як вбачається, КЕВ м. Одеси абсолютно не вжито жодних заходів, передбачених Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» та Порядком № 778 щодо передачі в оренду Майна, та фактично Майно було передано в оренду поза встановленою законодавством процедурою, що є неприпустимим.
Також, позивач за зустріним позов стверджує, що про зазначені обставини недотримання КЕВ м. Одеси встановленої законодавством процедури передачі в оренду Майна згідно із Договором та вплив цього на права та інтереси ФОП Каганюка І.С. останній став обізнаний лише з набранням законної сили рішенням Господарського суду Одеської області від 15.07.2021 року у справі № 916/1012/21.
Отже, ФОП Каганюк І.С. вважає, що спірний Договір укладений з порушенням вимог законодавства про оренду військового нерухомого майна, у зв'язку з чим звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до Квартирно-експлуатаційний відділ м.Одеса про визнання недійсним попереднього договору оренди №8/8 від 21.05.2020
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Судом встановлено, що 21.05.2020 року між КЕВ м. Одеси (Сторона-1) та ФОП Каганюком І.С. (Сторона-2) укладено попередній договір про оренду нерухомого майна № 8/8 (далі - Договір).
Згідно з п. 1.1 Договору Сторона-1 передає, а Сторона-2 приймає у тимчасове строкове платне користування (оренду) нерухоме військове майно (до моменту завершення процедури оформлення укладання основного договору) - нежитлове приміщення будівлі інв. № 72, загальною площею 314,0 кв.м. військового містечка № 210, за адресою: м. Одеса, вул. Світанку, 47 (у подальшому Майно), вартість якого визначена на 15.05.2020 року за незалежною оцінкою та становить 796595,00 грн. (без ПДВ), тобто 2536,92 грн. за 1 кв.м.
Отже, Майно є військовим майном державної форми власності.
Відповідно до п. 1.2 Договору назване в п. 1.1 нерухоме майно Сторона-1 передає Стороні-2 для розміщення майстерень, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт автомобілів, та розміщення складу.
Відповідно до п. 2.1 Договору Сторона-2 вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання Сторонами цього Договору.
Згідно з п. 2.2 Договору передача Майна не тягне за собою виникнення у Сторони-2 права власності на це Майно. Власником Майна залишається держава, а Сторона-2 користується ним протягом строку, визначеного у Договорі, до підписання основного Договору.
Відповідно до п. 2.3 Договору у разі припинення цього Договору Майно повертається Стороною-2 Стороні-1 в належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу. Сторона-1 повинна скласти акт приймання-передачі та прийняти Майно протягом одного місяця.
Згідно з п. 3.1 Договору оплата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (травень 2020 року) 12219,53 грн. (розрахунок стартової орендної плати за базовий місяць згідно додатку 3 до Договору). Нарахування ПДВ на суму оплати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.
Відповідно до п. 3.2 Договору оплата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування оплати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Згідно з п. 3.3 Договору оплата у розмірі 100% перераховується Стороною-2 до державного бюджету (на спеціальний реєстраційний рахунок Сторони-1 в територіальному органі Державного казначейства) щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі виставлених рахунків та актів виконаних робіт.
Згідно з п. 5.1 Договору Сторона-2 зобов'язана використовувати Майно відповідно до його призначення та умов цього Договору.
Крім того, відповідно до п. 5.8 Договору Сторона-2 зобов'язана у разі припинення або розірвання Договору повернути Стороні-1 Майно у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі, з врахуванням нормального фізичного зносу.
У той же час, відповідно до п. 7.1 Договору Сторона-1 зобов'язана передати Стороні-2 Майно згідно з розділом І цього Договору по Акту приймання-передачі майна, який затверджується одночасно з цим Договором.
Згідно з п. 8.2 Сторона-2 має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього Договору або його розірвання в разі погіршення стану переданого Майна внаслідок невиконання або неналежного виконання його умов Стороною-2.
Відповідно до п. 9.1 Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язнь за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Також наголошуємо, що відповідно до п. 10.1 Договору цей Договір діє за ч. 3 ст. 631 ЦК України з 21 травня 2020 р. до моменту завершення процедури оформлення укладання основного договору оренди, до 31 грудня 2020 р. В разі якщо жодна із сторін не заявить про свій намір припинити даний Договір, а основний договір не буде укладено, даний договір пролонгується, але не більше, ніж до 21 травня 2021 р.
Відповідно до п. 10.2 Договору умови цього Договору зберігають силу протягом всього терміну дії, в тому числі у випадках, коли після його укладання законодавством встановлено правила, що погіршують становище Сторони-2, а в частині зобов'язань Сторони-2 щодо оплати - до виконання зобов'язань.
Відповідно до п. 10.12 Договору взаємовідносини Сторін, не урегульовані цим Договором, регулюються чинним законодавством України.
На виконання Договору 21.05.2020 року Майно було прийняте ФОП Каганюк І.С. від КЕВ м. Одеси за актом приймання-передачі нерухомого військового майна від 21.05.2020 року.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.07.2021 року у справі № 916/1012/21, що набрало законної сили 17.08.2021 року, задоволено позовну заяву КЕВ м. Одеси до ФОП Каганюка І.С. та зобов'язано останнього повернути КЕВ м. Одеси з незаконного користування військове майно, а саме: нежитлові приміщення будівлі інв. № 72 загальною площею 314,00 кв.м. військового містечка № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Світанку, 47.
Так, у рішенні Господарського суду Одеської області від 15.07.2021 року у справі № 916/1012/21 встановлено, що Договір припинився 31.12.2020 року.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально- мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам.
Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.
Згідно з ч. 5 ст. 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міністерства оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 6 ст. 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.
Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 року № 778 затверджено Порядок надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду (далі - Порядок № 778).
Порядок № 778 визначає процедуру надання дозволу військовим частинам, закладам, установам та організаціям Збройних Сил (далі - військові частини) на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого військового майна в оренду (п. 1 Порядку № 778).
Згідно з п. 3 Порядку № 778 дозвіл на передачу юридичним і фізичним особам закріпленого за військовими частинами рухомого та нерухомого військового майна в оренду, за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки, надається військовим частинам, зареєстрованим як суб'єкти господарської діяльності у Збройних Силах, за умови, що це не заподіюватиме шкоди їх бойовій та мобілізаційній готовності (не впливатиме на повноту, своєчасність та якість виконання поставлених перед військовими частинами завдань у мирний та воєнний час).
Згідно з п. 4 Порядку № 778 дозвіл військовим частинам на передачу військового майна в оренду надається: щодо рухомого військового майна-Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління; щодо нерухомого військового майна- Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління за погодженням відповідно з Фондом державного майна чи його регіональними відділеннями (представництвами).
Відповідно до п. 5 Порядку № 778 передача військового майна в оренду здійснюється виключно за результатами конкурсів, які проводяться Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління чи беспосередньо військовими частинами. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна за погодженням з Міноборони.
Згідно з п. 6 Порядку № 778 оцінка вартості рухомого військового майна проводиться відповідно до Методики визначення залишкової вартості майна Збройних Сил України та інших військових формувань, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1998 р. № 759, а вартості нерухомого військового майна - відповідно до Методики оцінки вартості об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. № 629.
Оцінка вартості військового майна проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міноборони або уповноважених ним органів військового управління та Фонду державного майна чи його регіональних відділень (представництв).
Відповідно до п. 7 Порядку № 778 акти оцінки вартості майна, що передається в оренду, погоджуються з Фондом державного майна чи його регіональними відділеннями (представництвами) і затверджуються Міноборони. Оцінка вартості майна передує проведенню конкурсів на право укладення договорів оренди військового майна.
Відповідно до п. 8 Порядку № 778 військові частини визначають переліки військового майна, яке без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності може бути передано в оренду, і подають їх на затвердження Міністрові оборони.
Згідно з п. 9 Порядку № 778 відомості про майно, яке включено до затверджених переліків, підлягають опублікуванню у засобах масової інформації. Зазначена інформація є підставою для проведення конкурсів на передачу в оренду відповідного військового майна.
Відповідно до п. 10 Порядку № 778 після проведення конкурсу військова частина у п'ятиденний термін з дати затвердження його результатів подає до Міноборони або до уповноваженого ним органу військового управління: лист-клопотання про надання дозволу на передачу військового майна в оренду; копію свідоцтва про реєстрацію військової частини як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах; проект договору оренди військового майна; акт оцінки вартості військового майна, що передається в оренду; розрахунок орендної плати за перший місяць оренди після укладення договору оренди, здійснений відповідно до вимог законодавства і підписаний командиром (начальником) та головним бухгалтером (начальником фінансової служби) військової частини; копію свідоцтва про державну реєстрацію орендаря як суб'єкта підприємницької діяльності.
Згідно з п. 11 Порядку № 778 подані матеріали щодо оренди рухомого військового майна розглядаються Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління у п'ятнадцятиденний термін. За результатами розгляду зазначених матеріалів Міноборони або уповноважені ним органи військового управління надсилають військовим частинам письмові дозволи на передачу цього майна в оренду та висновки до договорів оренди, які є обов'язковими для урахування військовими частинами під час їх підписання.
У разі оренди нерухомого військового майна подані матеріали розглядаються Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління у місячний термін. Під час розгляду зазначених матеріалів Міноборони або уповноважені ним органи військового управління погоджують питання про надання дозволу на оренду майна та проект договору його оренди з Фондом державного майна чи його регіональними відділеннями (представництвами) за місцезнаходженням цього майна.
Згідно з п. 12 Порядку № 778 Фонд державного майна чи його регіональні відділення (представництва) розглядають надіслані матеріали та проекти договорів оренди нерухомого військового майна і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилають відповідно Міноборони або уповноваженим ним органам військового управління свої висновки стосовно надання дозволів на передачу військового майна в оренду та укладення договорів.
Відповідно до п. 13 Порядку № 778 Міноборони або уповноважені ним органи військового управління враховують зазначені у пункті 12 цього Порядку висновки під час підготовки дозволів на передачу нерухомого військового майна в оренду та висновку стосовно укладення договорів оренди.
Згідно з п. 14 Порядку № 778 дозволи на передачу рухомого відськово майна в оренду оформлюються відовідними наказами Иіноборони або енрівників уповноважених ним органів військового управління і надсилаються військовим частинам разом з висновками стосовно укладення договорів оренди, які є обов'язковими для урахування ними під час підписання зазначених договорів.
Крім того, рішенням Господарського суду Одеської області від 15.07.2021року у справі № 916/1012/21, що набрало законної сили 17.08.2021 року, встановлено наступне: «...ані Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», ані Порядок надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду не містять положень щодо можливого укладення попереднього договору оренди нерухомого військового майна. Виходячи з викладеного, попередній договір оренди № 8/8 від 21.05.2020р. укладений КЕ В м. Одеси з порушенням встановленої процедури, та, як вбачається з матеріалів справи, станом на липень 2021р. основний договір оренди так і не було укладено».
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, під час розгляду справи №916/1012/21 встановлено, що Договір укладений з порушенням встановленої законодавством процедури, адже вищевикладеними правовими приписами взагалі не передбачено укладання попереднього договору щодо військового нерухомого майна державної форми власності.
Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, на відміну від раніше чинної конституційної норми про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 2 ст. 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 4 ст 202 ЦК України дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Судом встановлено, що КЕВ м. Одеси не вжито жодних заходів, передбачених Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» та Порядком № 778 щодо передачі в оренду Майна, та фактично Майно було передано в оренду поза встановленою законодавством процедурою, що є неприпустимим.
Отже, виходячи з викладеного, спірний Договір укладений з порушенням вищенаведених вимог законодавства про оренду військового нерухомого майна, у зв'язку з чим цей Договір підлягає визнанню недійсним за приписами статей 203, 215 ЦК України.
Додатково варто звернути увагу, що питання недійсності правочину розглядається на момент його вчинення, а тому наслідки недійсності можуть бути застосовані навіть, якщо договір припинений.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року по справі №905/1227/17 зроблено висновок, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Також суд зазначив, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.
Щодо вимог позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості за договором, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Частиною 1 статті 236 Цивільного кодексу України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Також, у відповідності до пункту 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року N 11, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 Цивільного кодексу України).
За змістом частини третьої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення.
З огляду на вищезазначене, враховуючи встановлення судом недійсності попередній договіру оренди №8/8 від 21.05.2020 в зв'язку з його невідповідністю актам цивільного законодавства, зокрема Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» та Порядку № 778 щодо передачі в оренду Майна, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом заборгованості в розмірі 393774,10грн., з яких 16325,60грн. - заборгованість з орендної плати, 23222,64грн. - компенсація податку на землю, 21511,21грн. - пеня, 322595,68грн. - неустойка, 10118,97грн. - 3% річних, задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Посилання позивача по первісному позову не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову повністю та задоволені зустрічного позову.
У зв'язку із відмовою у задоволенні первісного позову та задоволенні зусрічного позову, судовий збір в порядку ст. 129 ГПК України покладається на КЕВ м. Одеса.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В задоволенні первісного позову відмовити повністю.
2. Зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.
3. Визнати недійсним попередній договір оренди №8/8 від 21.05.2020, укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом м.Одеса (вул. Армійська, 18, Одеса, Одеська область, 65058, код 08038284) та Фізичною особою-підприємцем Каганюк Ігорем Степановичем ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 )
4. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеса (вул. Армійська, 18, Одеса, Одеська область, 65058, код 08038284) на користь Фізичної особи-підприємця Каганюку Ігорю Степановичу ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору за подачу зустрічної позовної заяви у сумі 2481грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено 11 травня 2023 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов