вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"11" травня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1404/23
За заявою б/н від 09.05.2023 року Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви про забезпечення позову у справі
за позовом Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви
до Білоцерківської міської ради
про визнання незаконним та скасування рішення
Суддя А.Ю. Кошик
Обставини справи:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви до Білоцерківської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення № 3806-39-VIII Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Білоцерківській Єпархії Української Православної Церкви на земельну ділянку з цільовим призначення 03.04. Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання під розміщення Спасо-Преображенського кафедрального собору та Миколаївської Церкви) площею 0,9075 га з кадастровим номером: 3210300000:04:019:0100, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яке виникло на підставі підпункту 1.3 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 28.04.2010 року № 1346-63-V «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками та передачу земельних ділянок в постійне користування».
Одночасно з позовом до канцелярії Господарського суду Київської області 09.05.2023 року представником позивача подано заяву про забезпечення позову б/н від 09.05.2023 року.
Так, Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви в заяві б/н від 09.05.2023 року про вжиття заходів забезпечення позову в якості заходів забезпечення позову просить:
- зупинити дію рішення № 3806-39-VIII Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Білоцерківській Єпархії Української Православної Церкви на земельну ділянку з цільовим призначення 03.04. Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання під розміщення Спасо-Преображенського кафедрального собору та Миколаївської Церкви) площею 0,9075 га з кадастровим номером: 3210300000:04:019:0100, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яке виникло на підставі підпункту 1.3 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 28.04.2010 року № 1346-63-V «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками та передачу земельних ділянок в постійне користування»;
- заборонити Білоцерківській міській раді Київської області вчиняти дії щодо передання земельної ділянки у власність або користування усієї площі або частини площі земельної ділянки із кадастровим номером: 3210300000:04:019:0100, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яке виникло на підставі підпункту 1.3 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 28.04.2010 року № 1346-63-V «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками та передачу земельних ділянок в постійне користування»;
- заборонити державним реєстраторам, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчиняти у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційні дії щодо земельної ділянки iз кадастровим номером: 3210300000:04:019:0100;
- накласти арешт на земельну ділянку із кадастровим номером: 3210300000:04:019:0100, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову заявник посилається на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Так, заявник вважає, що припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою для задоволення релігійних потреб громадян України, з підстав окреслених в оскаржуваному рішенні, свідчить про перевищення та зловживання органом місцевого самоврядування своїми повноваженнями, прямо спричиняє протиправні обмеження прав та інтересів релігійної громади, грубо порушує права громадян відправляти релігійні обряди та задовольняти релігійні потреби, сповідувати і поширювати віру.
Заявник вказує, що подальше вирішення відповідачем долі зазначеної земельної ділянки в інший спосіб, аніж повернення її в постійне користування позивачу, істотно ускладнить ефективний судовий захист і поновлення права позивача на постійне користування земельною ділянкою відповідно до її цільового призначення, за захистом якого він звернувся до суду.
Заявник зауважує, що передання земельної ділянки, до прикладу, іншим релігійним організаціям призведе до сутичок та конфліктів громадян на релігійному підґрунті. Крім того, прийняття наступних рішень чи вчинення правочинів або дій щодо земельної ділянки у власність або користування третім особам, вчинення реєстраційних дій щодо земельної ділянки відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» призведе до необхідності повторного звернення до суду для їх оспорення.
Отже, на думку заявника, своєчасне невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч. 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України).
Забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення.
З огляду на зміст ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, забезпечення позову полягає у вжитті заходів, необхідних для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.
Зокрема, ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України визначено способи забезпечення позову, серед яких накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; заборона відповідачу вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Згідно з ч. 4 наведеної ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України у п. 2 Постанови № 16 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.
За загальним правилом умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливість виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову та реальність загрози утруднення або неможливість виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Як визначено ч. 1 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Дослідивши викладені в заяві про забезпечення позову обставини та додані заявником до заяви докази, суд з урахуванням вищевказаних приписів законодавства зазначає, що позивачем не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту його прав, саме за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову, та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, які є предметом даного спору.
Суд вказує, що заявником в заяві про забезпечення позову не зазначено та не надано до неї відповідних доказів, які б свідчили, що відповідач після прийняття рішення № 3806-39-VIII Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 року має намір вчинити певні дії, спрямовані на розпорядження спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 3210300000:04:019:0100, зокрема передати її у власність чи користування іншим особа, та/або змінити цільове призначення земельної ділянки.
Тобто, сам лише факт прийняття Білоцерківською міською радою Київської області рішення № 3806-39-VIII від 27.04.2023 року та виникнення у зв'язку з цим спору між позивачем та відповідачем з приводу права користування земельною ділянкою не свідчить про намір відповідача передати земельну ділянку у власність чи користування третім особам, або іншим чином розпорядитись вказаною земельною ділянкою до вирішення спору.
При цьому, саме лише посилання позивача в поданій ним заяві про забезпечення позову на потенційну можливість існування загрози того, що в разі прийняття рішення судом його виконання буде неможливим, без наведення належного обґрунтування та без підтвердження таких посилань відповідними доказами не є достатньою підставою для задоволення такої заяви.
Крім того, суд звертає увагу, що оцінка дій Білоцерківської міської ради Київської області, на незаконності яких наголошує заявник, надається під час розгляду справи по суті на підставі зібраних у підготовчому провадженні доказів.
Таким чином, оцінивши доводи заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника стосовно забезпечення позову, наявності зв'язку між заявленими заходами до забезпечення позову і предметом позовних вимог, зважаючи на необхідність забезпечення збалансованості інтересів сторін, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення заяви Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви про забезпечення позову.
Частиною 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Згідно з п. 8 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Таким чином, заява б/н від 09.05.2023 року Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви про забезпечення позову задоволенню не підлягає як не обґрунтована та не доведена.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 144, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
Ухвалив:
1. Відмовити в задоволенні заяви Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви б/н від 09.05.2023 року про забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та відповідно до ч. 8 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя А.Ю. Кошик