вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"11" травня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1405/23
за заявою Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви
про забезпечення позову
у справі за позовом Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви
до Білоцерківської міської ради Київської області
про визнання незаконним та скасування рішення
Суддя Карпечкін Т.П.
Без виклику представників сторін.
встановив:
Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою б/н від 09.05.2023 року про визнання незаконним та скасування рішення № 3809-39-VIII Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 “Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Управлінню Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви” на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - для будівництва та обслугування будівель громадських та релігійних організацій) площею 1,9283 га з кадастровим номером: 32100300000:02:010:0008, що розташована за адресою: вулиця Січневого прориву, 84, місто Біла Церква, яке виникло на підставі підпункту 12.2 пункту 12 рішення Білоцерківської міської ради від 20.11.2014 року № 1322-66-VI.
До Господарського суду Київської області 09.05.2023 року одночасно з позовом надійшла заява Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви (далі - заявник, позивач) про забезпечення позову у якій заявник просить суд:
- зупинити дію рішення № 3809-39-VIII Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 року “Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Управлінню Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви” на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - для будівництва та обслугування будівель громадських та релігійних організацій) площею 1,9283 га з кадастровим номером: 32100300000:02:010:0008, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яке виникло на підставі підпункту 12.2 пункту 12 рішення Білоцерківської міської ради від 20.11.2014 року № 1322-66-VI “Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки юридичним та фізичним особам-підприємцям ” зі змінами;
- заборонити Білоцерківській міській раді Київської області вчиняти дії щодо передання земельної ділянки у власність або користування усієї площі або частини площі земельної ділянки із кадастровим номером: 32100300000:02:010:0008, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яке виникло на підставі підпункту 12.2 пункту 12 рішення Білоцерківської міської ради від 20.11.2014 року № 1322-66-VI “Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки юридичним та фізичним особам-підприємцям ” зі змінами;
- заборонити державним реєстраторам, визначеним Законом України “Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, вчиняти у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційні дії щодо земельної ділянки із кадастровим номером: 32100300000:02:010:0008;
- накласти арешт на земельну ділянку із кадастровим номером: 32100300000:02:010:0008, що розташована за адресою: вулиця Січневого прориву, 84, місто Біла Церква.
В обґрунтування підстав для вжиття заходів забезпечення позову Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви посилається на те, що припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою для задоволення релігійних потреб громадян України, з підстав окреслених в оскаржуваному рішенні, свідчить про перевищення та зловживання органом місцевого самоврядування своїми повноваженнями та прямо спричиняє протиправні обмеження прав та інтересів релігійної громади і грубо порушує права громадян відправляти релігійні обряди та задовольняти релігійні потреби сповідувати і поширювати віру. Подальше вирішення долі земельної ділянки в інший спосіб, аніж повернення її в постійне користування позивачу, істотно ускладнить ефективний судовий захист і поновлення права позивача на постійне користування земельною ділянкою відповідно до її цільового призначення, за захистом якого він звернувся до суду. Заявник зауважує, що передання земельної ділянки, до прикладу, іншим релігійним організаціям призведе до сутичок та конфліктів громадян на релігійному підґрунті. Крім того, прийняття наступних рішень чи вчинення правочинів або дій щодо надання земельної ділянки у власність або користування третім особам, вчинення реєстраційних дій щодо земельної ділянки відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень” призведе до необхідності повторного звернення до суду для їх оспорення. Отже, своєчасне невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Розглянувши подану заявником заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з частинами 3, 4, 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Частиною 4 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника стосовно забезпечення позову; забезпечення балансу інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачеві здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Отже, забезпечення позову - це, по суті обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача і з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Суд звертає увагу, що умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість невиконання судового рішення відповідачем без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Оскільки Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви звернулося до суду у даній справі з позовною вимогою немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Разом з тим, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Отже, з вищевказаного вбачається, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного господарського спору.
Дослідивши матеріали даної справи та подану заяву про забезпечення позову, суд вважає, що позивачем не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту його прав, саме за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову, та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, які є предметом даного спору.
Як вбачається з поданої заяви, заявник не зазначає в заяві та не надає до неї відповідних доказів, які б свідчили, що відповідач після прийняття рішення № 3809-39-VIII Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 року має намір вчинити певні дії, спрямовані на розпорядження спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 32100300000:02:010:0008, зокрема передати її у власність чи користування іншим особа, та/або змінити цільове призначення земельної ділянки.
Тобто, сам лише факт прийняття Білоцерківською міською радою Київської області рішення № 3809-39-VIII від 27.04.2023 року та виникнення у зв'язку з цим спору між позивачем та відповідачем з приводу права користування земельною ділянкою не свідчить про намір відповідача передати земельну ділянку у власність чи користування третім особам чи іншим чином розпорядитись вказаною земельною ділянкою до вирішення спору.
При цьому, саме лише посилання позивача в поданій ним заяві про забезпечення позову на потенційну можливість існування загрози того, що в разі прийняття рішення судом його виконання буде неможливим, без наведення належного обґрунтування та без підтвердження таких посилань відповідними доказами не є достатньою підставою для задоволення такої заяви.
Крім того, суд звертає увагу, що оцінка дій Білоцерківської міської ради Київської області, на незаконності яких наголошує заявник, надається під час розгляду справи по суті на підставі зібраних у підготовчому провадженні доказів.
Таким чином, під час розгляду поданої заяви про забезпечення позову судом не виявлено фактів існування, на час постановлення даної ухвали, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявника до ухвалення у справі судового рішення та наявності зв'язку між заявленими заходами до забезпечення позову і предметом позовних вимог.
Керуючись принципами законності, диспозитивності, пропорційності та справедливого балансу інтересів сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Управлінням Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви б/н від 09.05.2023 року про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 138-140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні заяви Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви б/н від 09.05.2023 року про забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та відповідно до ч. 8 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя Т.П. Карпечкін