03.05.2023 року м.Дніпро Справа № 904/364/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Дарміна М.О., Березкіної О.В.,
при секретарі судового засідання: Ковзикові В.Ю.
представники сторін:
від позивача: Вовчук О.Ю., довіреність №13/22 від 07.12.2022 р., адвокат;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубікон-Моноліт" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2023, ухвалене суддею Загинайко Т.В., м. Дніпро, повний текст якого підписаний 19.01.2023, у справі №904/364/22
за позовом Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради (49005, м. Дніпро, вул. Феодосіївська,7; ідентифікаційний код 30982775)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубікон-Моноліт" (49027, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 22, кімната 556; ідентифікаційний код 33275862)
про стягнення 263 746 грн. 50 коп.
Позивач - Комунальне підприємство "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубікон-Моноліт" про стягнення 263 746 грн. 50 коп., що складає: 125 029 грн. 25 коп. - заборгованості за постачання теплової енергії за грудень 2020 року, 3 741 грн. 00 коп. - 3% річних, 125 020 грн. 25 коп. - пені та 9 947 грн. 00 коп. - втрат від інфляції.
Також просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 800 грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 3 956 грн. 20 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань за договором №267 від 06.11.2019 на постачання теплової енергії в частині повної та своєчасної оплати спожитої теплової енергії.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2023 у справі №904/364/22 закрито провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубікон-Моноліт" на користь Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради 125 029 грн. 25 коп. заборгованості.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубікон-Моноліт" на користь Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради 31 257 грн. 31 коп. - пені, 3 741 грн. 00 коп. - річних, 9 947 грн. 00 коп. - інфляційних нарахувань та 2 080 грн. 76 коп. - витрат по сплаті судового збору. В решті позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду у задоволеній частині вимог щодо стягнення 31 257,31 грн пені, 9 947,00 грн інфляційних втрат та 3% річних в сумі 3741,00 грн., а всього 44 945,31 грн, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Рубікон-Моноліт", в якій, посилаючись на нез'ясування обставин справи, просить рішення суду в цій частині скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що пунктом 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що комунальні послуги - це послуги з постачання, зокрема, теплової енергії.
Статтею 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Таким чином, у разі встановлення розміру пені у договорі, пеня має нараховуватися у цьому розмірі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.
Крім того, пунктом 4 ч. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17 березня 2020 року № 530-ІХ взагалі визначено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України, дія карантину продовжена до 30 квітня 2023 року (Постанова Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 від 23 грудня 2022 року № 1423).
При ухваленні рішення від 19 січня 2023 року по справі № 904/364/22, судом були порушені вищеозначені приписи законодавчих актів, та жодним чином не обґрунтовано підстави їх незастосування та відхилення доводів відповідача.
Комунальне підприємство "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради, відзив на апеляційну скаргу не надало. У письмових поясненнях просить рішення залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення, зазначає, що підставою позовних вимог були правовідносини між Позивачем і Апелянтом, які виникли у зв'язку із неналежним виконанням останнім умов Договору на постачання теплової енергії № 267, який був укладений між сторонами 06.11.2019 про постачання теплової енергії в період з 01.01.2020 по 31.12.2020.
Таким чином, на ці правовідносини у всякому випадку не розповсюджуються положення п. 4 ч. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавіруснної хвороби (СОVID-19) від 17.03.2020 № 530-ІХ, оскільки згідно з п. 1 розділу II «Прикінцеві положення» цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, тобто з 17.03.2020.
Отже, договірні правовідносини між Позивачем і Апелянтом виникли до набрання чинності вказаним Законом, у якому відсутня норма про застосування його положень до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності і продовжують діяти після цього.
За таких обставин суд першої інстанції правильно не застосував п. 4 ч. 3 Прикінцевих положень Закону України від 17.03.2020 № 530-ІХ.
Вважає, що між Позивачем і Апелянтом був укладений договір купівлі-продажу теплової енергії, як товару, у чітко визначеній кількості товару і за конкретною ціною на весь період дії договору, що свідчить про те, що за своєю правовою природою цей договір не є договором про надання житлово-комунальних послуг, а тому спірні правовідносини не регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Березкіна О.В., Антонік С.Г.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.02.2023 (суддя - доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу відповідача залишено без руху через неподання останнім доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі (визначена сума оплати судового збору у розмірі 3721,50 грн). Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.03.2023 (у складі колегії суддів: головуючий, доповідач - Іванов О.Г., Березкіна О.В., Антоніка С.Г.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубікон-Моноліт" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2023 у справі №904/364/22; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 29.03.2023.
Ухвалою суду від 29.03.2023 розгляд справи відкладено на 03.05.2023.
01.05.2023 розпорядженням в.о. керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/364/22 у зв'язку відпусткою судді Антоніка С.Г.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2023, справу №904/364/22 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Березкіна О.В., Дармін М.О. та ухвалою від цієї ж дати справу прийнято до провадження наведеним складом суду.
В судове засідання, призначене 03.05.2023, представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, будь-яких клопотань з цього приводу не заявив.
Згідно ч.11 ст.270 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Відповідно до ч.12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання; жодних клопотань з приводу неможливості явки в судове засідання представника не заявляв, наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість в порядку ч. 12 ст. 270 ГПК України розглянути справу у відсутність представника відповідача.
В судовому засіданні 03.05.2023 оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
06.11.2019 між позивачем - Комунальним підприємством “Дніпротеплоенерго” Дніпропетровської обласної ради”, як постачальником, та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю “Рубікон-Моноліт”, як споживачем, було укладено договір №267 на постачання теплової енергії (надалі -Договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник постачає споживачу теплову енергію (ДК 021:2015:09320000-8- "Пара, гаряча вода та пов'язана продукція”) по об'єктах споживача у 2019-2020 р.р., а споживач приймає та зобов'язується оплатити теплову енергію на умовах даного договору.
Згідно з пунктом 1.2. Договору теплова енергія постачається споживачу в обсязі до 546,230 Гкал до 31 грудня 2020 року.
Теплова енергія постачається споживачу на такі потреби: опалення - в період опалювального сезону (пункт 1.3 Договору).
Кількість теплової енергії, яка передається споживачу у відповідний період по даному Договору визначається розрахунковим методом згідно нормативних документів галузі з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря, фактичних днів падання послуг в поточному місяці (пункт 1.4 Договору).
Пунктом 1.5 Договору визначено, що при наявності приладів обліку щомісячні нарахування за спожиту теплову енергію виконуються за їх показаннями, зафіксованими в двосторонніх актах.
Місце поставки теплової енергії: 49033, м. Дніпро, вул. Перемоги, буд. 113 (пункт 5.2 Договору).
На підставі пункту 4.2. Договору нарахування оплати за теплову енергію здійснюється по тарифам, встановленим відповідно до чинного законодавства України.
Згідно з пунктом 4.5. Договору передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць, а пунктом 4.7. Договору встановлено, що постачальник на протязі 5-ти днів з дня отримання від споживача документів, передбачених пунктами 5.3, 5.5 цього Договору, виставляє споживачу рахунки на сплату з коригуванням спожитої теплової енергії; зазначені рахунки повинні бути сплачені споживачем не пізніше 15 числа місяця, що слідує за розрахунковим.
Відповідно до пункту 4.8. Договору обов'язок по отриманню рахунків покладається па споживача.
Пунктами 5.3 та 5.5 Договору визначено, що облік спожитої теплової енергії проводиться за комерційними приладами обліку або розрахунковим способом; споживач, що має комерційні прилади обліку, щомісячно подає постачальнику звіт про фактичне споживання теплової енергії, дата зняття споживачем показань комерційних приладів обліку - останній робочий день поточного місяця, подання звіту постачальнику не пізніше 1-го числа наступного місяця; у разі ненадання споживачем звіту про фактичне споживання теплової енергії до 2-го числа наступного місяця нарахування спожитої теплової енергії буде здійснюватися розрахунковим способом згідно договірних величин.
Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість теплової енергії (пункт 6.1.1 Договору), приймати поставлену теплову енергію згідно з актом приймання-передачі (пункт 6.1.2 Договору), виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором та Додатком 4 (пункт 6.1.8 Договору).
Пунктом 10.1. Договору встановлено, що цей Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31 грудня 2020 року включно; відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України та статті 180 Господарського кодексу України відносини між сторонами виникли з 06 листопада 2019 року, а в частині розрахунків за спожиту теплову енергію - до їх повного здійснення.
У матеріалах справи містяться акти здачі-приймання виконаних товарів/робіт/послуг за грудень 2020 року на загальну суму 125 029 грн. 25 коп., а саме:
- від 31.12.2020 №267/12/В на суму 115 808 грн. 35 коп. (а.с. 20);
- від 31.12.2020 №267/12/Т на суму 7 889 грн. 63 коп. (а.с. 21);
- від 31.12.2020 №267/12/П на суму 1 331 грн. 27 коп. (а.с. 22).
Також в матеріалах справи містяться рахунки на оплату загальну суму 125 029 грн. 25 коп., а саме:
- від 31.12.2020 №267/12/В на суму 115 808 грн. 35 коп. (а.с. 20);
- від 31.12.2020 №267/12/Т на суму 7 889 грн. 63 коп. (а.с. 21);
- від 31.12.2020 №267/12/П на суму 1 331 грн. 27 коп. (а.с. 22).
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасності оплати отриманої теплової енергії стало підставою для звернення позивача з вимогою про стягнення з відповідача основної заборгованості та нарахованих за порушення строків виконання грошового зобов'язання пені, інфляційних витрат та відсотків річних у примусовому порядку.
Задовольняючи позовні вимоги частково, господарський суд дійшов висновку, що провадження у справі у частині основного боргу у розмірі 125 029 грн. 25 коп. підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Перевіривши розрахунок 3 % річних, інфляційних втрат та пені судом встановлено, що розрахунок позивача є правильним, складеним відповідно до вимог чинного законодавства, тому вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних задоволено судом повністю. В той же час, суд визнав за необхідне зменшити визнаний судом обґрунтованим розмір пені на 75%, стягнувши пеню у розмірі 31 257 грн. 31 коп.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу (ЦК) України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Теплопостачальною організацією є суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Частинами 4, 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до частини першої статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 Цивільного кодексу України дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу.
Пункт 40 Правил користування тепловою енергією № 1198 від 03.10.2007 передбачає, що споживач зобов'язаний дотримуватись вимог нормативно-технічних документів та договору, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
У відповідності до ст. 276 ГК України оплата енергії, що відпускається здійснюється відповідно до умов договору.
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 4.5. Договору передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць, а пунктом 4.7. Договору встановлено, що постачальник на протязі 5-ти днів з дня отримання від споживача документів, передбачених пунктами 5.3, 5.5 цього Договору, виставляє споживачу рахунки на сплату з коригуванням спожитої теплової енергії; зазначені рахунки повинні бути сплачені споживачем не пізніше 15 числа місяця, що слідує за розрахунковим.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення позивача із позовом строк оплати відповідачем за спожиту теплову енергію є таким, що настав.
Після звернення позивача з позовом до суду (27.01.2022 - поштовий штемпель на конверті) відповідачем було сплачено позивачу суму заборгованості у розмірі 125 029 грн. 25 коп. згідно платіжних доручень від 31.01.2022 №1921 на суму 115 808 грн. 35 коп., №1922 на суму 7 889 грн. 63 коп. та №1923 на суму 1 331 грн. 27 коп.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, провадження у справі у частині основного боргу у розмірі 125 029 грн. 25 коп. правомірно закрито господарським судом на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За нормами частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно із частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За умовами пункту 7.3.8 Договору за несвоєчасну сплату спожитої теплової енергії, передбачену пунктом 4.7 Договору споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 1% за кожний день прострочення платежу на підставі Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".
Позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 125 029 грн. 25 коп. за загальний період з 16.01.2021 по 16.07.2021.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 3 741 грн. 00 коп. за загальний період з 16.01.2021 по 15.01.2022.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у розмірі 9 947 грн. 00 коп. за період лютий 2021 року - січень 2022 року.
Враховуючи розрахунок Позивача (межі зазначеного ним періоду), дні фактичної сплати Відповідачем суми боргу, положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, колегія суддів відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені погоджується з розрахованим позивачем та стягнутим господарським судом розміром 3% річних у сумі 3 741 грн. 00 коп. за загальний період з 16.01.2021 по 15.01.2022; інфляційних нарахувань у розмірі 9 947 грн. 00 коп. за період лютий 2021 року - січень 2022 року; а також пені у розмірі 125 029 грн. 25 коп. за загальний період з 16.01.2021 по 16.07.2021, яка підлягала стягненню з Відповідача.
Колегія суддів констатує, що розмір пені не перевищує 100 відсотків загальної суми боргу.
В той же час, враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, господарський суд прийшов до правильного висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов'язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об'єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.
Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.
Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.
Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги всі обставини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:
- станом на час вирішення спору судом сума основного боргу у розмірі 125 029 грн. 25 коп. є погашеною відповідачем у повному обсязі у добровільному порядку. Отже, судом приймається до уваги ступінь виконання зобов'язання відповідачем, а також добровільність його виконання на момент прийняття рішення у справі;
- враховуючи умови договору, загальний розмір пені, 3% річних та інфляції за прострочення виконання зобов'язання складає 110,95% від основного зобов'язання (125 029 грн. 25 коп.), що є явно неспівмірним з допущеним порушенням;
- судом також враховано, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.
Отже, беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, господарський суд підставно зменшив визнаний судом обґрунтованим розмір пені на 75%, тобто пеня становить 31 257 грн. 31 коп. (125 029 грн. 25 коп. - 75%).
Таке зменшення розміру пені є розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.
З урахуванням викладеного, з відповідача правомірно стягнуто 31 257 грн. 31 коп. - пені, 3 741 грн. 00 коп. - річних та 9 947 грн. 00 коп. - інфляційних нарахувань.
Доводи заявника апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин мають бути застосовані положення п. 2 ч. 1 ст. 5, ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою встановлено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення, а також пункт 4 ч. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17 березня 2020 року № 530-ІХ, відповідно до якого на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, є безпідставними, оскільки предметом Договору на постачання теплової енергії № 267, який був укладений між сторонами 06.11.2019, не були саме комунальні послуги в контексті п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Так, статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Тобто, зазначеною нормою визначено, що теплова енергія, як товар, не використовується для її безпосереднього споживання споживачами комунальних послуг, а визначає перелік саме господарських і технологічних потреб де її застосування можливе, а саме: для опалення (послуг з централізованого опалення), підігріву питної води (послуг централізованого постачання гарячої води), інших господарських і технологічних потреб (використання, наприклад, у промисловому виробництві).
Слід зазначити, що відповідно статті 1 Закону України «Про теплопостачання», зокрема, саме споживачі та постачальники теплової енергії є суб'єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії (ОСББ).
Враховуючи відсутність затвердженого типового договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії, такий договір укладається його сторонами з урахуванням норм, зокрема, Закону України «Про теплопостачання», Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10. 2007 № 1198 з урахуванням дотриманням процедури укладення договорів, визначеної главою 53 Цивільного кодексу України.
З урахуванням норм Закону «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон), Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (далі - Правила) відносини у сфері житлово-комунальних послуг встановлюються шляхом укладення договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг між власником/балансоутримувачем/управителем будинку (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), та кінцевими споживачами (споживачами послуг) - власниками житлових/нежитлових приміщень. Такий договір укладається його сторонами з урахуванням, зокрема, норм Закону та Правил.
Постачання теплової енергії в якості товарної продукції регулюється Правилами користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, і типового договору на постачання в цьому випадку не існує.
В той же час, постачання теплової енергії в якості послуги регулюється Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830. Вказана постанова в якості обов'язкової умови надання послуги з постачання теплової енергії передбачає наявність кінцевого споживача, а також затверджує типовий договір на надання саме послуги з постачання теплової енергії. Також, поняття постачання та послуг з постачання теплової енергії розділені Порядком формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №869.
Закон України «Про житлово-комунальні послуги» регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Згідно із Законом України «Про житлово-комунальні послуги» споживачем житлово- комунальних послуг є індивідуальний або колективний споживач.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги
Колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.
Статтею 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що одиниця виміру обсягу спожитої споживачем теплової енергії визначається правилами надання відповідної комунальної послуги, що затверджуються уповноваженим законом органом. Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
На такому розумінні відмінності постачання теплової енергії в якості послуги і теплової енергії в якості товару наполягає і Антимонопольний комітет України в своїх рекомендаціях від 14.03.2016 № 6-рк.
Зокрема, в наведених рекомендаціях зазначено, що зі змісту Закону України «Про теплопостачання» випливає, що споживачами теплової енергії-енергетичного ресурсу у вигляді товарної продукції є суб'єкти господарської діяльності.
З огляду на вищенаведене, договір купівлі-продажу теплової енергії має своїм предметом споживання теплової енергії для господарських цілей інших, ніж забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд.
Згідно з преамбулою Закону України «Про житлово-комунальні послуги», цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до пункту 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
В пункті 21 частини 1 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» визначений термін «послуги» - будь-який предмет закупівлі, крім товарів і робіт, зокрема транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, найм (оренда), а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт.
А згідно ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Тобто, у контексті Закону України "Про теплопостачання", на відміну від Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачем є власник, балансоутримувач або орендар (будинку, групи будинків, житлового комплексу), який використовує теплову енергію для господарських і технологічних потреб, таких як для опалення, для підігріву питної води та для інших господарських і технологічних потреб, і не є споживачем, власником окремого приміщення (кінцевим споживачем), який в результаті господарської і технологічної діяльності власника будинку (балансоутримувача) отримує відповідні житлово-комунальні/комунальні послуги.
Таким чином, між позивачем і апелянтом був укладений договір купівлі-продажу теплової енергії, як товару, у чітко визначеній кількості товару і за конкретною ціною на весь період дії договору, що свідчить про те, що за своєю правовою природою цей договір не є договором про надання житлово-комунальних послуг, а тому спірні правовідносини не регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що він є саме кінцевим споживачем теплової енергії, який в результаті господарської і технологічної діяльності власника будинку отримує відповідні житлово-комунальні/комунальні послуги.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рубікон-Моноліт", на підставі укладеного з позивачем Договору купівлі-продажу (постачання) теплової енергії отримував теплову енергію, як товарну продукцію, та не являється споживачем поставленої теплової енергії, як житлово-комунальної послуги.
А тому дія п. 4 ч. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 № 530-ІХ, ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» на відповідача в частині правовідносин, що виникли на підставі Договору купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 06.11.2019 №267 не розповсюджується.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Під час розгляду апеляційної скарги до суду позивачем подано заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубікон-Моноліт" на користь Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради 6 700,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів вважає цю заяву такою, що підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
За приписами п.12 ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З урахуванням вищезазначених вимог закону, при визначені розміру правничої допомоги Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 27.01.2022 у справі №910/6360/20, від 17.01.2023 у справі №911/1388/16).
Також у п.п.50-52 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №911/1512/13 суд зазначив, що вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.
Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.
Відповідно до частини 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частинами 1 та 2 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
За приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до матеріалів справи, про понесення витрат на правничу допомогу позивачем заявлено у першій заяві по суті справи (позовній заяві), на необхідності розподілу судових витрат в суді апеляційної інстанції в розмірі 6 700 грн. позивачем також заявлено у письмовій заяві, до якої додано відповідні докази.
Отже, позивачем дотримано строки подання відповідних доказів на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, визначених ч.8 ст.129 ГПК України.
На підтвердження понесених витрат на послуги адвоката позивач надав договір про надання правничої допомоги № 13/1/0230727 від 24.04.2023, акт приймання - передачі виконаних робіт від 27.04.2023, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Вовчука О.Ю. № 0078 від 30.03.2000, довіреність на ім'я Вовчука О.Ю.
Так, згідно договору про надання правничої допомоги № 13/1/0230727 від 24.04.2023 для представництва своїх інтересів в судовому засіданні під час розгляду Центральним апеляційним судом апеляційної скарги ТОВ «Рубікон-Моноліт» і для підготовки письмових пояснень КП «Дніпротеплоенерго» ДОР» 24.04.2023 уклало з адвокатом Вовчуком Олегом Юліановичем Договір № 13/1/0230727 про надання професійної правничої допомоги.
Пунктом 4.1. Договору було передбачено, що надана за цим Договором професійна правнича допомога підлягає оплаті в розмірі не більше, ніж 7 000,00 грн.
Відповідно до п. 4.5. Договору 27.04.2023 був складений і підписаний сторонами договору Акт приймання-передачі виконаних робіт (детальний опис наданих послуг), згідно з яким вартість виконаних робіт була визначена в розмірі 6 700,00 грн.
Так згідно з умовами п. 1.2. Договору адвокатом Вовчуком О.Ю. були надані наступні послуги :
Перша зустріч 24.04.2023 з КЛІЄНТОМ та узгодження всіх можливих питань у справі № 904/364/22, які можуть виникнути під час розгляду Центральним апеляційним господарським судом апеляційної скарги ТОВ «РУБІКОН-МОНОЛІТ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2023; складання і підписання договору - 2 000,00 грн.
Вивчення наданих КЛІЄНТОМ документів з вказаного у п. 1 цього Акту питання, а саме : - Електронний Витяг з ЄДРПОУ щодо Відповідача.
- Електронний Витяг з ЄДРПОУ щодо Позивача.
- Ліцензій КП «Дніпротеплоенерго» ДОР» на виробництво, транспортування і постачання теплової енергії.
- Витягу із рішення Дніпропетровської обласної ради від 06.08.2021 р. № 95-7/УІІІ з Додатком № 6.
- Договору № 267 від 06.11.2019 на постачання теплової енергії.
- Платіжні доручення № 1921 від 31.01.2022 на суму 115 808,35 грн.; № 1922 від 31.01.2022 на суму 7 889,63 грн.; № 1923 від 31.01.2022 на суму 1 331,27 грн.
- Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2023 року у справі № 904/364/22 - 2 000,00 грн.
Вивчення судової практики, аналіз законодавчо-нормативної бази України щодо господарської діяльності з вироблення та постачання теплової енергії та складання письмових пояснень на апеляційну скаргу - 2 000,00 грн.
Участь в судовому засіданні Центрального апеляційного господарського суду 03.05.2023 у справі № 904/364/22 - 700,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи в суді апеляційної інстанції інтереси Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради представляв адвокат Вовчук Ю.О. згідно свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Вовчука О.Ю. № 0078 від 30.03.2000 та довіреністю на його ім'я.
Матеріалами справи підтверджується складання письмових пояснень адвокатом Вовчук Ю.О.
З урахуванням приписів ч.4 ст.129 ГПК України та враховуючи, що рішення першої інстанції залишено без змін, а відтак, відбулось на користь позивача, судові витрати мають бути покладені на відповідача у справі.
Також суд апеляційної інстанції наголошує, що можуть бути розподілені витрати і такі, що вже фактично понесені (відшкодування) і такі, що тільки підлягають сплаті (згідно правового висновку, наведеного у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 по справі № 922/445/19).
Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідачем розмір витрат позивача на правничу допомогу не заперечено, відповідного клопотання про їх зменшення суду не подано.
Відтак, вирішуючи питання чи є розмір витрат позивача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, з урахуванням принципу співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, а також відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, суд апеляційної інстанції зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу є обґрунтованим і розумним, документально доведеним, відтак, заявлена сума витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції має бути покладена по відповідача у повному обсязі - 6 700 грн.
Враховуючи наведені обставини, слід присудити до стягнення з відповідача на користь позивача 6 700,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Оскільки загальна ціна позову становить 263 746 грн. 50 коп., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв'язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282, 283 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубікон-Моноліт" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2023 у справі №904/364/22 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2023 у справі №904/364/22 - залишити без змін.
Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубікон-Моноліт" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубікон-Моноліт" на користь Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради 6 700,00 (шість тисяч сімсот гривень 00 копійок) грн. витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 12.05.2023.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Березкіна