вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" травня 2023 р. Справа№ 920/984/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Тищенко О.В.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 11.05.2023 у справі №920/984/22 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп»
на рішення Господарського суду Сумської області від 26.01.2023, повний текст якого складений 30.01.2023,
у справі № 920/984/22 (суддя Резніченко О.Ю.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Шипілова Олександра Анатолійовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп»
про стягнення 338 099,91 грн.
У листопаді 2022 року позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп», в якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 246 170,00 грн. за поставлений за договором поставки № 4 від 18.01.2021, але не оплачений товар, пеню в сумі 47 446,78 грн., інфляційні втрати в сумі 39 590,09 грн. та 3 % річних в сумі 4 893,04 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про те, що:
- частина основного боргу в сумі 125 000,00 грн. була ним сплачена після відкриття провадження у справі;
- у спірному договорі сторони не дійшли згоди про нарахування пені за прострочення виконання обов'язку по оплаті товару, а відтак нарахування пені є безпідставним;
- несвоєчасна сплата основного боргу є наслідком дії форс-мажорних обставин, а саме дії воєнного стану та веденням бойових дій у м. Конотоп (місцезнаходження відповідача - примітка суду), з огляду на що відповідач тимчасово припинив господарську діяльність, що підтверджується наказом про простій (призупинення роботи) № 01/95 від 24.02.2022. Часткове відновлення діяльності було розпочато в кінці квітня 2022 року, проте через те, що нерезиденти, які є основними замовниками продукції відповідача, значно зменшили обсяги таких замовлень у зв'язку з воєнними діями, а коштів, які надходили від реалізації продукції було недостатньо для забезпечення виробництва, виплати заробітної плати, сплати податків та погашення наявної заборгованості, відповідач просить звільнити його від відповідальності у вигляді інфляційних збитків та 3 % річних.
У поданому до суду першої інстанції 25.01.2023 листі вих. № 18/11-109 від 25.01.2023 відповідач зазначив про те, що ним на рахунок позивача було сплачено ще 85 980,00 грн., а відтак сума основного боргу зменшилась та становить 35 190,00 грн.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 26.01.2023 у справі № 920/984/22 позов задоволений частково:
- до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 35 190,00 грн. основного боргу, 39 590,09 грн. інфляційних збитків, 4 893,04 грн. 3% річних та 4 359,80 грн. витрат по сплаті судового збору.
- частині стягнення 47 446,78 грн. пені відмовлено;
- у частині стягнення 210 980,00 грн. основного боргу провадження у справі закрито відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції, встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті поставленого позивачем за договором поставки № 4 від 18.01.2021 товару, з огляду на що останній має право на стягнення неоплаченої частини вартості вказаного товару, а також, нарахованих за прострочення виконання обов'язку по його оплаті, 3 % річних та інфляційних втрат у визначених позивачем сумах та не знайшов підстав для зменшення сум відсотків річних та інфляційних втрат.
Водночас з огляду на часткову сплату відповідачем суми основного боргу після звернення позивача до суду з цим позовом, суд першої інстанції позовні вимоги про стягнення основного боргу задовольнив частково в сумі 35 190,00 грн., а у частині стягнення 210 980,00 грн. основного боргу провадження у справі закрив відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 ГК України, є можливим, оскільки суб'єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань, проте, враховуючи те, що під час укладення Договору сторони не передбачили такий вид відповідальності у вигляді стягнення пені за порушення грошового зобов'язання з боку відповідача, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 47 446,78 грн. пені є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо тверджень відповідача про те, що невиконання ним умов спірного договору сталось виключно через настання форс-мажорних обставин, а саме дії воєнного стану з 24.02.2022, суд першої інстанції зазначив про таке:
- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується і Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі № 913/20/21.
- тому сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов'язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов'язання;
- відповідач у відзиві на позов зазначає, що з 25.02.2022 він повністю припинив господарську діяльність у зв'язку введенням воєнного стану в Україні та веденням бойових дій безпосередньо у Конотопському районі та м.Конотоп та не мало змоги виконувати цивільно-правові зобов'язання. Припинення господарської діяльності підтверджується наказом про простій (призупинення роботи) № 01/95 від 24.02.2022. У наказі зазначено, що простій (призупинення роботи) було встановлено саме у зв'язку з неможливістю провадження подальшої виробничої діяльності у зв'язку з введенням воєнного стану. Отже, виконати зобов'язання щодо оплати за металобрухт, строк оплати яких настав 18.03.2022 та 23.03.2022 у період дії воєнного стану виявилося неможливим внаслідок дії обставин непереборної сили, а саме припиненням діяльності підприємства у зв'язку з введенням воєнного стану;
- введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та отримувати коштів від своїх контрагентів. Сам відповідач у відзиві на позов зазначає, що підприємством наприкінці квітня 2022 року було розпочато часткове відновлення господарської діяльності ливарного виробництва, а з 12.05.2022 поступово розпочали роботу підрозділи механічного виробництва;
- отже відповідач не надав доказів того, що підприємство повністю зупинило роботу у зв'язку з воєнним станом, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану та виконати зобов'язання з оплати по договору поставки №4 від 18.01.2021.
Додатковим рішенням Господарського суду Сумської області від 15.02.2023 у справі № 920/984/22 заяву представника позивача - Фізичної особи-підприємця Шипілова Олександра Анатолійовича про стягнення витрат на правову допомогу по справі №920/984/22 задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, в частині заяви представника позивача - Фізичної особи-підприємця Шипілова Олександра Анатолійовича - про стягнення 35 200,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 26.01.2023 у справі № 920/984/22 у частині стягнення з відповідача на користь позивача 39 590,09 грн. інфляційних збитків та 4 893,04 грн. 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У апеляційній скарзі апелянт послався на те, що у оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованими та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- він є заводом виробником, який здійснює діяльність з виробництва машинобудівної продукції, де на підставі трудового договору працюють більш ніж 800 працівників. Виробництво продукції передбачає безпосереднє перебування працівників на робочих місцях у виробничих підрозділах та не може здійснювати дистанційно, а відтак, у зв'язку з захопленням російськими військами міста Конотоп, що є загальновідомою інформацією, відповідач був позбавлений можливості здійснювати виробничу діяльність до 06.04.2022. Вказане свідчить про те, що відповідачем було доведено причинно-наслідковий зв'язок зупинення роботи підприємства внаслідок введення воєнного стану та, як наслідок, неможливість виконати зобов'язання перед позивачем;
- судом безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, адже предметом цього спору є майнові вимоги, розмір яких перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що виключає можливість застосування ч. 6 ст. 252 ГПК України.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2023, справу № 920/984/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 у Господарського суду Сумської області витребувано матеріали справи № 920/984/22, а також відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 920/984/22.
06.03.2023 від Господарського суду Сумської області до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп» на рішення Господарського суду Сумської області від 26.01.2023 у справі № 920/984/22, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп» на рішення Господарського суду Сумської області від 26.01.2023 у справі № 920/984/22 призначено на 04.04.2023 о 10:45 год.
24.03.2023 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, з посиланням на те, що: надані відповідачем документи не підтверджують наявності форс-мажорних обставини; відповідач не повідомляв його про виникнення форс-мажорних обставин;відповідач не скористався правом подати заву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс та очікує понести у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, а саме 10 000,00 грн., та зазначив, що детальний розрахунок та докази понесення таких витрат будуть надані суду апеляційної інстанції у строки передбачені ГПК України.
Також 28.03.2023 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.
Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1195/23 від 29.03.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 920/984/22.
Так, за наслідками проведення перерозподілу справи № 920/984/22, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.03.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп» на рішення Господарського суду Сумської області від 26.01.2023у справі № 920/984/22 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю., розгляд апеляційної скарги призначено на 17.04.2023 об 11:15 год.
11.04.2023 до суду від відповідача надійшла заява, в якій відповідач просить здійснювати розгляд апеляційної скарги без участі представника відповідача.
Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1374/23 від 17.04.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 920/984/22.
Так, за наслідками проведення перерозподілу справи № 920/984/22, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп» на рішення Господарського суду Сумської області від 26.01.2023у справі № 920/984/22 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю., розгляд апеляційної скарги призначено на 11.05.2023 о 12:00 год.
09.05.2023 до суду від відповідача надійшла заява, в якій відповідач просить здійснювати розгляд апеляційної скарги без участі представника відповідача.
Станом на 11.05.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.
Позивач та відповідач представників в судове засідання не направили.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача та відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
18.01.2021 позивач (постачальник) та позивач (покупець) уклали договір поставки №4 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що позивач зобов'язувався поставити, а відповідач отримати та оплатити на умовах цього Договору брухт чорних металів згідно з ДСТУ 4121-2002 (товар), в номенклатурі та кількості згідно Специфікацій, які додаються на кожне постачання і є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п. 2.1 Договору ціна товару договірна, узгоджується Сторонами у момент постачання чергової партії Товару і вказується у відповідній Специфікації до цього Договору.
Пунктом 2.3 Договору передбачено, що відповідач зобов'язаний сплачувати вартість товару протягом 20 банківських днів з моменту поставки відповідної партії.
Згідно з умовами п. 3.1 Договору товар поставляється партіями на умовах, що вказуються у відповідній Специфікації.
Датою поставки партії Товару вважається дата складання представниками сторін акта приймання-передачі (п. 3.5 Договору).
Пунктом 9.3 Договору передбачено, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2021. Договір вважається продовженим на тих же умовах на кожен наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну відсутні заяви сторін про його перегляд або розірвання.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що ним на виконання умов Договору відповідно до Специфікацій від 31.01.2022 та 01.02.2022 відповідачу поставлено товар на загальну суму 1 120 670,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями накладних № РН-004 від 01.02.2022, № РН-005 від 01.02.2022, № РН-006 від 11.02.2022, № РН-007 від 11.02.2022, № РН-008 від 11.02.2022, № РН-009 від 17.02.2022, № РН-010 від 22.02.2022, № РН-011 від 22.02.2022 та актів приймання металів чорних (вторинних) від 01.02.2022, від 11.02.2022, № 9 від 17.02.2022 , № 10 від 22.02.2022, № 11 від 22.02.2022, проте відповідач обов'язок щодо оплати вказаного товару виконав частково у розмірі 874 500,00 грн., з огляду на що позивач просив стягнути з відповідача вартість неоплаченої частини поставленого товару в сумі 246 170,00 грн., а також, нараховані на несвоєчасне виконання обов'язку по його оплаті, пеню в сумі пеню в сумі 47 446,78 грн., інфляційній втрати в сумі 39 590,09 грн. та 3 % річних в сумі 4 893,04 грн.
Відповідач заперечив проти стягнення з нього пені, 3 % річних та інфляційних втрат, а також повідомив про часткову сплату основного боргу.
Суд першої інстанції при розгляді позову:
- встановивши, що на станом на дату відкриття провадження у справі (28.11.2022) сума основного боргу, заявлена до стягнення становила 246 170,00 грн., проте після відкриття провадження у справі сума основного боргу в розмірі 210 980,00 грн. була сплачена відповідачем, задовольнив позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 35 190,00 грн. та закрив провадження в частині стягнення 210 980,00 грн. відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмета спору;
- встановивши, що сторонами у Договорі не досягнуто згоди про нарахування пені за прострочення виконання обов'язку по оплаті товару, а відтак нарахування пені є безпідставним, відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 47 446,78 грн.;
- встановив, що, з огляду на невиконання відповідачем обов'язку по оплаті спірного товару позивач, відповідно до положень ст. 625 ЦК України, має право на стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах;
- не знайшов підстав для задоволення заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру 3 % річних інфляційних втрат.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 39 590,09 грн. та 3 % річних в сумі 4 893,04 грн., а відтак, враховуючи, що рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 35 190,00 грн., закриття проводження в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 210 980,00 грн., а також відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 47 446,78 грн. апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цих частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 35 190,00 грн., закриття проводження в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 210 980,00 грн., а також відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 47 446,78 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем свого обов'язку щодо оплати отриманого за Договором товару, позивач має право на стягнення вартості вказаного товару, а також, нарахованих за прострочення виконання обов'язку по його оплаті, 3 % річних та інфляційних втрат у визначених позивачем сумах.
Щодо посилань відповідача на те, що несвоєчасне виконання ним обов'язків за спірним договором було наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору) військової агресії Російської Федерації проти України, що є підставою для звільнення сторони від відповідальності у вигляді стягнення з неї інфляційних нарахувань та 3% річних, колегія суддів зазначає про таке.
Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання визначені ст. 617 ЦК України згідно з якою особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Пунктами 5.1 та 5.2 встановлено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання своїх зобов'язань по цьому Договору, якщо воно стало наслідком дії обставин непереборної сили (пожежі, стихійного лиха, збройного конфлікту, АТО, епідемії, блокади, страйку, а також рішень центральних та місцевих органів влади), які сторони на могли ні передбачити, ні запобігти розумними заходами; обставини форс-мажору повинні бути підтверджені Торгово-промисловою палатою України.
За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.
За таких обставин колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявності підстав для звільнення його від сплати інфляційних нарахувань та 3% річних та задоволення таких вимог за розрахунками позивача в сумі 39 590,09 грн. та 4 893,04 грн. відповідно. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Колегія суддів вважає помилковими посилання відповідача на те, що судом безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, адже як вірно встановлено судом першої інстанції характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Сумської області від 26.01.2023 у справі №920/984/22 у оскаржуваній частині, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп» на рішення Господарського суду Сумської області від 26.01.2023 у справі №920/984/22 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 26.01.2023 у справі №920/984/22 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 11.05.2023.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді О.В. Тищенко
Є.Ю. Шаптала