вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" квітня 2023 р. Справа№ 910/1235/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Коробенка Г.П.
Козир Т.П.
при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.
за участю представників сторін:
від позивача: Хмарук Н.І., адвокат,
від відповідача: Поліщук М.В., самопредставництво,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради, м. Київ
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2022 (повний текст складено 30.06.2022)
у справі № 910/1235/22 (суддя Паламар П.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс", м. Київ
до Київської міської ради, м. Київ
про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки, угоди про поновлення договору оренди укладеною,
Короткий зміст і підстави позовних вимог.
У січні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс" (далі -ТОВ "Лаванда Плюс", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - Рада, відповідач) про:
- визнання поновленим договору оренди земельної ділянки площею 0,1928 га, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Обсерваторна, 4 у Шевченківському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:91:168:0031, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 23 грудня 2004 р. за реєстровим № 1221, з договором про поновлення договору оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. за реєстровим № 1591, та угодою про поновлення договору оренди земельної ділянки, затвердженою рішенням господарського суду м. Києва від 25 квітня 2017 р., на той самий строк і на тих самих умовах;
- визнання укладеною між Київською міською радою (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код 22883141) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс" (03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, 23-Б, код 32312494) додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки, у запропонованій позивачем редакції.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що він належним чином виконував договірні зобов'язання, у встановлений строк звернувся до Київської міської ради із листом-повідомленням про поновлення дії договору та додав до нього проект додаткової угоди, однак відповідач протягом одного місяця не розглянув його звернення, не повернув йому підписаний примірник додаткової угоди, що порушує його переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2022 у справі №910/1235/22 позов ТОВ "Лаванда Плюс" задоволено.
Визнано поновленим договір оренди земельної ділянки площею 0,1928 га, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Обсерваторна, 4 у Шевченківському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:91:168:0031, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 23 грудня 2004 р. за реєстровим № 1221 з договором про поновлення договору оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. за реєстровим № 1591 та угодою про поновлення договору оренди земельної ділянки, затвердженою рішенням господарського суду м. Києва від 25 квітня 2017 р., на той самий строк і на тих самих умовах.
Визнано укладеною між Київською міською радою та ТОВ "Лаванда Плюс" додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки, в редакції викладеній в резолютивній частині рішення.
Присуджено до стягнення з Київської міської ради на користь ТОВ "Лаванда Плюс" 4 962,00 грн витрат по оплаті судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин слід застосовувати норму статті 33 Закону України "Про оренду землі" №161-XIV у редакції, яка існувала до її зміни згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" №340-ІХ, а тому з огляду на належне виконання позивачем своїх обов'язків за договором оренди, повідомлення орендодавця в установлені строки про свій намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, із наданням проекту додаткової угоди про поновлення договору, а також відсутність заперечень відповідача протягом одного місяця на таке поновлення суд визнав доводи позивача про необхідність поновлення договору оренди земельної ділянки правомірними та обґрунтованими.
Заперечення відповідача про неналежне виконання позивачем обов'язків за договором в частині сплати орендних платежів, строків завершення забудови земельної ділянки, невідповідності у експертному звіті кількості машино-місць проектній документації суд першої інстанції визнав необґрунтованими та безпідставними, оскільки вони не підтверджені належними доказами, не спростована можливість коригування проектної документації.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Київська міська рада 22.07.2022 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2022 у справі №910/1235/22 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі; судові витрати покласти на позивача.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, Київська міська рада зазначила, що оскаржуване рішення прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права. Зокрема, судом першої інстанції не враховано, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, звернувшись з вимогою про визнання поновленим договору оренди землі, не надав належних та допустимих доказів належного виконання ним договірних зобов'язань та порушив процедуру поновлення спірного договору. Зазначені обставини, на думку відповідача, виключають можливість виникнення у позивача переважного права на поновлення дії договору оренди земельної ділянки на тих самих умовах.
Крім того, відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що судом першої інстанції помилково розглянута дана справа за правилами спрощеного позовного провадження.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2022 справу № 910/1235/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г. А., суддів: Іоннікової І. А. та Чорногуза М. Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2022 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1235/22; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2022 у справі № 910/1235/22 до надходження до суду матеріалів справи.
22.08.2022 матеріали справи № 910/1235/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022 апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2022 у справі № 910/1235/22 залишено без руху на підставі статті 260 Господарського процесуального кодексу України. Надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.
Скаржником 21.09.2022 було усунуто недоліки апеляційної скарги в межах встановленого судом строку та подано до суду клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, яке обґрунтовано тим, що повний текст оскаржуваного рішення було отримано скаржником 14.07.2022, що підтверджується матеріалами справи.
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/1235/22 у зв'язку з перебуванням судді Чорногуза М. Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному.
Згідно з Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2022 справу №910/1235/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г. А., суддів Козир Т. П. та Іоннікової І. А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2022 поновлено Київській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2022 у справі №910/1235/22, відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою Київської міської ради, справу призначено до розгляду на 01.11.2022 о 15 год 00 хв, запропоновано учасникам справи вчинити процесуальні дії в установлені судом апеляційної інстанції строки.
Однак, з огляду на увільнення головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г. А. з 31.10.2022 по 18.11.2022 у зв'язку з участю в ДФТГ, судове засідання у призначений час не відбулось.
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. у відпустці.
Згідно з Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2022, справу № 910/1235/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г. А., суддів Козир Т. П. та Коробенка Г. П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 вищезазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2022 у справі №910/1235/22, розгляд справи призначено на 20.12.2022 о 15 год 40 хв.
У судовому засіданні 20.12.2022 та 31.01.2023 колегією суддів апеляційного господарського суду оголошено перерву відповідно до 15 год 20хв 31.01.2023 та 10 год 20 хв 16.02.2023, про що винесено ухвали.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 задоволено клопотання представника позивача адвоката Берковської О.М. про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, визначено особу, яка братиме участь у призначеному на 16.02.2023 о 10 год 20 хв судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду від позивача.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 задоволено заяву представника позивача, розгляд апеляційної скарги Київської міської ради у даній справі відкладено на 04.04.2023 о 10 год 30 хв.
У судовому засіданні 04.04.2023 колегією суддів апеляційного господарського суду оголошено перерву до 11 год 40 хв 25.04.2023, про що винесено відповідну ухвалу.
Результат розгляду поданих відповідачем до апеляційної скарги додаткових доказів.
Київською міською радою до апеляційної скарги додано докази, які не були предметом дослідження у суді першої інстанції, а саме: копія листа ГУ ДПС у м. Києві від 04.07.2022 з додатками на 16 аркушах(інформація щодо задекларованих податкових зобов'язань по орендній платі за землю, копії податкових декларацій по орендній платі за землю) та копія доказів дати отримання цього листа відповідачем на 2 аркушах (копія титульної сторони поштового конверта, відстеження поштового відправлення за трек-номером 0411637329316).
При цьому, клопотання про долучення копій зазначених доказів до матеріалів справи відповідачем не заявлено ні в апеляційній скарзі, ні шляхом подання окремої заяви.
Водночас, обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач наголошує на тому, що при розгляді справи важливим є повне, об'єктивне з'ясування всіх обставин, встановлення необхідності подання додаткових доказів та документів. Проте, розглядаючи справу за правилами спрощеного провадження, на думку скаржника, суд першої інстанції позбавив його можливості подати всі необхідні докази, чим допустив порушення принципу рівності та змагальності осіб в судовому процесі.
Оскільки позивач звернувся до суду за захистом порушеного права про поновлення строку дії спірного Договору за приписами статті 33 Закону України "Про оренду землі", тому питання належного виконання орендарем обов'язків за цим Договором входить до предмета доказування у даній справі, зокрема, і своєчасність сплати ним орендних платежів, що має підтверджуватися податковими деклараціями з плати на землю. Наполягаючи на порушенні позивачем термінів забудови земельної ділянки, наслідком чого за умовами пунктів 4.2, 4.3, 4.13 Договору оренди є збільшення вдвічі розміру орендної плати, відповідач вказує, що у поданому ним відзиві на позовну заяву він у порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України повідомляв суд першої інстанції про звернення до Головного управління ДПС у м. Києві із запитом про надання відомостей про розмір нарахованих/сплачених позивачем сум орендних платежів відповідно до умов спірного Договору оренди. Так як відповідь ГУ ДПС у м. Києва надійшла 08.07.2022, а рішення у даній справі прийнято 30.06.2022, відповідач був позбавлений можливості подати вказані документи до суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи у сукупності з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.
Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву (частини 1, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Разом з тим, відповідно до статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку на відповідача).
Отже, колегія суддів зазначає, що при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає. Клопотання повинне містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.
Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 256 Господарського процесуального кодексу України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України. Принцип диспозитивності передбачає, зокрема, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, її розгляд здійснювався судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі від 18.02.2022, якою встановлено строк для подання відзиву на позов (протягом 15 днів з дня вручення цієї ухвали), відповідач отримав 02.05.2022. Тобто, останнім днем подання відзиву на позов було 17.05.2022. В межах зазначеного строку відповідачем подано клопотання про продовження процесуального строку для подання відзиву на позов, яке задоволено судом першої інстанції, строк для подання відзиву на позов продовжено до 27.06.2022.
Дійсно, у відзиві на позов від 23.06.2022, який надійшов до суду 27.06.2022, відповідач повідомляв суд першої інстанції про звернення ним із запитом до ГУ ДПС у м. Києві щодо надання копій податкових декларацій, належним чином завірені копії яких будуть подані до суду.
З поданої до апеляційної скарги листа-відповіді ГУ ДПС у м. Києві від 04.07.2022 убачається, що відповідачем надіслано останньому запит лише 23.06.2022 (вх. одержувача від 29.06.2022).
Водночас, матеріалами справи підтверджується, що відповідачу про розгляд даної справи було відомо з 17.05.2022, моменту отримання ухвали від 18.02.2022, проте відповідач не зазначає обставин, які перешкоджали йому в період з 17.05.2022 до 23.06.2022, надіслати відповідний запит до ГУ ДПС у м. Києві та отримані від останнього докази надати разом з відзивом на позов у відповідності до вимог статті 80 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, колегія суддів враховує, що відповідь на вказаний запит підготовлена податковою службою впродовж 5 днів.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що при обізнаності відповідача про розгляд судом першої інстанції даної справи він не був позбавлений можливості на подання зазначених вище доказів у строк, встановлений частиною 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, і неведені відповідачем причини не можна визнати такими, що об'єктивно не залежать від нього та є винятковим випадком в розумінні вимог частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
Відтак, додані відповідачем до апеляційної скарги докази судом апеляційної інстанції не приймаються до розгляду.
Позиція інших учасників справи.
17.10.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Київської міської ради, в якому він просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
За твердженням позивача, доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, а оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з врахуванням висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Явка представників сторін.
Представник відповідача у судовому засіданні 25.04.2023 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення суду першої інстанції у даній справі скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Присутній у судовому засіданні 25.04.2023 представник позивача підтримав пояснення, викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу відповідача, просив зазначену апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Як убачається з матеріалів справи, 23.12.2004 між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Лаванда Плюс" укладено договір оренди земельної ділянки (далі - Договір оренди), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. за № 1221, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 91-6-00385 від 30 грудня 2004, про що зроблено запис у книзі записів державної реєстрації договорів.
Згідно з умовами указаного Договору відповідач (орендодавець), на підставі рішення Київської міської ради № 339-5/1549 від 24.06.2004, зобов'язався передати позивачу (орендарю) в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,1928 га по вул. Обсерваторній, 4 у Шевченківському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:91:168:0031) для будівництва багатоповерхового житлового будинку.
Відповідно до умов пункту 3.1. Договору оренди його укладено на 5 років.
Згідно пунктом 11.7. Договору оренди після закінчення строку, на який було укладено цей Договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У разі поновлення Договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.
Відповідно до Акта приймання-передачі земельної ділянки від 30.12.2004 орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду у придатному для використання стані земельну ділянку, розташовану за адресою: вул. Обсерваторній, 4 у Шевченківському районі м. Києва, розміром - 0,1928 га, кадастровий номер - 8000000000:91:168:0031, цільове призначення - для будівництва багатоповерхового житлового будинку.
16.12.2011 на підставі рішення Київської міської ради від 18.06.2009 за №663/1719 між позивачем та відповідачем укладено Договір про поновлення договору оренди землі, яким поновлено до 31.12.2016 Договір оренди земельної ділянки, укладений між сторонами та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 23.12.2004 за реєстровим № 1221 і зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 30.12.2004 за № 91-6-00385, термін дії якого закінчився.
Договір про поновлення договору оренди земельної ділянки від 16.12.2011 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 91-6-00950 від 05.01.2012.
Зазначеним Договором про поновлення договору оренди земельної ділянки від 16.12.2011 також внесені зміни і доповнення до пунктів 2.2, 4 та 8 Договору оренди, решта пунктів залишені без змін.
Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах копіями вищезазначених Договорів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.04.2017 у справі 910/4300/17, яке набрало законної сили, позов ТОВ "Лаванда Плюс" задоволено частково, визнано поновленим Договір оренди земельної ділянки від 24.12.2004 з Договором про поновлення договору оренди земельної ділянки від 16.12.2011, на той самий строк і на тих самих умовах, визнано укладеною угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки у відповідній редакції.
Зважаючи на вказані обставини термін дії Договору оренди поновлено до 31.12.2021.
Державна реєстрація права оренди зазначеної земельної ділянки за ТОВ "Лаванда Плюс" зі строком дії до 31.12.2021 здійснена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора за індексним номером 36601259 від 14.08.2017, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 24.04.2018 № 121830354.
30.09.2021 позивач за формою, передбаченою Порядком набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017, подав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки, додавши необхідні документи, в тому числі проект додаткової угоди до договору, які прийняті та зареєстровані Київською міською радою із присвоєнням реєстраційного номеру № 501705622.
Листом № 05716-29027 від 25.10.2021 відповідач повідомив позивача про необхідність подання додаткових документів.
На вказаний лист відповідача позивач 12.11.2021 подав останньому дозвільну документацію на будівництво та проект будівництва житлового будинку.
Зазначені обставини підтверджуються поясненнями позивача, викладеними у позовній заяві, наявними у матеріалах справи копіями листів і відповідних документів.
Оскільки відповідач не надав позивачу відповіді про результати розгляду його клопотання про поновлення Договору оренди земельної ділянки, як і заперечень щодо укладення угоди про поновлення цього Договору у запропонованій позивачем редакції, ухилився від укладення додаткової угоди про поновлення Договору оренди, обов'язковість укладення якої передбачена частиною 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі", позивач, вказуючи на продовження користування ним спірною земельною ділянкою зі сплатою орендних платежів, звернувся до господарського суду з даним позовом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги позивача про визнання поновленим Договору оренди земельної ділянки від 23.12.2004 (зі змінами і доповненнями) на той самий строк і на тих саме умовах, а також визнання укладеною угоди про поновлення зазначеного Договору, у запропонованій позивачем редакції, з посиланням на зволікання та ухилення відповідача всупереч приписам статті 33 Закону України "Про оренду землі" від розгляду протягом одного місяця звернення позивача та не повернення йому підписаного примірника додаткової угоди, що порушує переважне право позивача на укладення Договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, зазначив про правомірність та обґрунтованість доводів позивача з огляду на належне виконання ним своїх зобов'язань за Договором, повідомлення відповідача в установлені строки про свій намір скористатись переважним правом на укладення Договору оренди на новий строк із наданням проекту додаткової угоди про поновлення Договору, а також відсутність заперечень відповідача протягом одного місяці на таке поновлення. При цьому, суд першої інстанції визнав позов ТОВ "Лаванда Плюс" про визнання поновленим Договору оренди землі та визнання угоди про поновлення цього Договору оренди землі укладеною належним та ефективним способом захисту порушеного права.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з висновками суду першої інстанцій з огляду на таке.
Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлено Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі", за змістом статті 1 якого (у редакції станом на дату звернення позивача з листом-повідомленням від 30.09.2021), яка кореспондується з положеннями частини 1 статті 93 Земельного кодексу України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Положеннями частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" визначено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
У частині 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Зі змісту частини 1 статті 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) вбачається, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до пункту 34 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.
Таким чином, способом волевиявлення ради, яка здійснює права власника від імені територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття сесією відповідного рішення.
За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 цього Закону передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, строк дії договору оренди (стаття 15 Закону України "Про оренду землі").
Згідно зі статтею 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
16.07.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" від 05.12.2019 №340-ІХ, в частині викладення у новій редакції статті 33 Закону України "Про оренду землі", яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди.
Водночас, розділ IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" доповнено абзацами третім і четвертим, які також набрали чинності 16.07.2020, такого змісту:
"Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України.
Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення".
Зважаючи на наведені положення законодавства, поновлення спірного Договору оренди земельної ділянки має здійснюватися на умовах, визначених таким Договором, за правилами, чинними на момент його укладення, а саме відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент укладення спірного Договору, тобто станом на 23.12.2004).
Відповідно до приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення спірного Договору оренди земельної ділянки від 23.12.2004) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.
Отже, виходячи з того, що діючим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 26.03.2019 у справі № 910/1335/17, від 24.01.2019 у справі № 904/869/18, від 10.01.2019 у справі № 911/3998/16, від 11.12.2018 у справі № 923/111/18, від 06.12.2018 у справі № 925/1651/17, від 03.04.2018 у справі № 904/8168/17, від 22.02.2018 у справі № 922/1008/17 та постановах Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі № 44/69, від 11.11.2014 у справі №912/1552/13.
Так, Верховний Суд у постановах від 26.10.2021 у справі № 910/5710/19, від 09.11.2021 у справі № 910/4790/20, від 24.01.2019 у справі № 904/869/18, від 26.03.2019 у справі № 910/1335/17, від 10.01.2019 у справі № 911/3998/16, від 11.12.2018 у справі № 923/111/18, від 06.12.2018 у справі № 925/1651/17, від 03.04.2018 у справі № 904/8168/17, від 22.02.2018 у справі № 922/1008/17, а також Верховний Суд України у постановах від 20.11.2012 у справі № 44/69, від 11.11.2014 у справі № 912/1552/13 стосовно спору, який виник щодо поновлення договору оренди землі, вже неодноразово викладав правовий висновок щодо застосування положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній до 12.03.2011, тобто у редакції, яка діяла на час укладення спірного Договору оренди земельної ділянки від 23.12.2004, за змістом якого положеннями законодавства, зокрема статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (у зазначеній редакції) не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Отже, під час вирішення спору у даній справі суд першої інстанції, надаючи оцінку договірним відносинам, які склалися між сторонами після надіслання позивачем відповідачу листа-повідомлення від 30.09.2021 з урахуванням та у контексті положень Закону України від 05.12.2019 № 340-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", помилково вибрав нерелевантну редакцію Закону України "Про оренду землі", яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Так, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин статті 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, яка існувала до її зміни згідно із Законом №340-ІХ, тобто у редакції Закону №3038-VI від 17.02.2011 зі змінами, внесеними Законом № 1533-VІІІ від 20.09.2016, що суперечить положенню абзацу 4 розділу ІХ "Перехідних положень" Закону України "Про оренду землі",
З огляду на викладене, зважаючи на те, що реалізація позивачем переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки (навіть при відсутності заперечень з боку орендодавця) за правилами, чинними на момент укладення спірного Договору оренди земельної ділянки від 23.12.2004, можлива лише за наявності рішення відповідача, суд першої інстанції, неправильно застосувавши положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" (не у тій редакції), при відсутності доказів прийняття відповідачем відповідного рішення за результатами розгляду звернення позивача про поновлення спірного Договору оренди, дійшов необґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ТОВ "Лаванда Плюс".
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що за встановлених у даній справі обставин наявні підстави для відмови у задоволенні позову ТОВ "Лаванда Плюс" у повному обсязі.
При цьому, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника щодо неврахування та ігнорування судом першої інстанції висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №908/913/18, від 09.06.2020 у справі №912/1860/19, відповідно до яких позов про визнання поновленим договору оренди землі не є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, оскільки, в силу імперативного припису частини 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі" про обов'язковість оформлення поновлення договору шляхом підписання сторонами додаткової угоди, належним способом захисту порушених прав позивача є позовна вимога про визнання укладеною додаткової угоди щодо поновлення відповідного договору на той самий строк і на тих умовах з фіксацією її повного тексту.
Як убачається зі встановлених у даній справі обставин, в основу висновків суду апеляційної інстанції покладено те, що поновлення спірного Договору оренду земельної ділянки має здійснюватися на умовах визначених таким Договором та за правилами чинними на момент його укладення, а саме відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі", у редакції чинній станом на 23.12.2004, зміст якої суттєво відрізняється від редакції цієї статті Закону, висновки про застосування якої викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі.
До того ж, колегія суддів апеляційного господарського суду наголошує, що зміст статті 33 Закону України "Про оренду землі", в редакції чинній на момент укладення спірного Договору оренди, не містить частини 8, тобто умов щодо обов'язковості оформлення поновлення договору оренди землі шляхом укладення додаткової угоди, а встановлює, що реалізація позивачем переважного права на поновлення такого договору можлива лише за наявності рішення орендодавця (відповідача), навіть при відсутності заперечень з його боку.
Викладений у апеляційній скарзі довід скаржника про те, що суд першої інстанції неправомірно розглянув справу у спрощеному позовному провадженні, колегія суддів вважає безпідставним, з огляду на таке.
Згідно з частиною 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 247 зазначеного Кодексу у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині 4 цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
У порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи: 1) про банкрутство; 2) за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій); 4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції; 6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю); 7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна; 8) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 9) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 частини 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, вирішення питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження належить до дискреційних повноважень суду першої інстанції. При цьому, ураховуючи приписи частини 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції при цьому повинен враховувати вищенаведені критерії.
Так, під час відкриття провадження у справі № 910/1235/22, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, адже категорія даної справи не належить до справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження та є справою незначної складності.
Ухвалою від 18.02.2022 дану справу віднесено до категорії малозначних.
В пункті 3 вказаної ухвали судом першої інстанції відповідно до вимог статей 165, 167 Господарського процесуального кодексу України встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь.
Відповідач скористався наданим йому законом правом та подав відзив на позовну заяву, який був прийнятий та розглянутий судом першої інстанції.
Приписами частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. В частині шостій названої норми визначено умови, за одночасної наявності яких суд вправі відмовити стороні в задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні.
Відсутність результату розгляду поданого відповідачем клопотання про розгляд справи в загальному позовному провадженні, при наявності передбачених у частині 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України умов, виключає наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення у даній справі з наведених відповідачем аргументів із зазначеного питання.
Колегія суддів вважає, суд першої інстанції взяв до уваги значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг і характер доказів у справі, кількість сторін та інших учасників справи, не порушуючи вимог процесуального закону розглянув справу у спрощеному провадженні.
В свою чергу, відповідач обставин протилежного не довів, як і не зазначив, яким саме чином суд першої інстанції позбавив його можливості подати всі належні та допустимі докази і пояснення в установлений судом строк, адже відповідач мав право подати документи, які, як він вважав, можуть вплинути на вирішення спору по суті та прийняття законного судового рішення. Тоді як, у відповідності до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, за відсутності рішення відповідача, прийнятого в межах наданих йому повноважень з дотриманням встановленої процедури та правил поновлення спірного Договору оренди за нормами чинного на момент його укладення законодавства, а отже наявності беззаперечних і достатніх підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ "Лаванда Плюс" в повному обсязі, інші доводи сторін, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень щодо суті спору, колегією суддів апеляційного господарського суду до уваги не беруться, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
У зв'язку з наведеним, апеляційна скарга Київської міської ради підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як необґрунтоване з прийняттям нового рішення про відмову у позові повністю.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до вимог статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду визнає рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2022 у справі №910/1235/22 таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові повністю, а апеляційна скарга Київської міської ради на зазначене рішення суду першої інстанції, відповідно, такою, що підлягає задоволенню.
Судові витрати.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2022 у справі №910/1235/22 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2022 у справі №910/1235/22 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс" відмовити повністю.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс" (03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, 23-Б, код 32312494) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код 22883141) 7 443,00 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.
6. Матеріали справи №910/1235/22 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 10.05.2023.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Г.П. Коробенко
Т.П. Козир