Головуючий у І інстанції Волошин В.О.
Провадження № 22-ц/824/2675/2023 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О.
Іменем України
12 травня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Матвієнко Ю.О., суддів Гуля В.В., Мельника Я.С., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
У лютому 2022 року ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостіза житлово-комунальні послуги, у якому позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за надані та спожиті житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 38 457,83 грн., три відсотки річних у розмірі 3 088,21 грн., інфляційні втрати у розмірі 10 118,36 грн., судовий збір у розмірі 2 481,00 грн. та витрати за отримання відомостей з Державного реєстру речових прав у розмірі 35,00 грн.
Обгрунтовуючи вимоги, позивач посилався на те, що відповідачка отримує послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (із використанням внутрішньобудинкових мереж) за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому нею несвоєчасно та в неповному обсязі сплачуються кошти за надані їй житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення, узв'язку із чим за період часу з 01 липня 2014 рокупо 31 грудня 2021 року утворилась заборгованість у вказаному розмірі,про стягнення якої і просив позивач, зважаючи на те, що відповідач на його вимоги про сплату боргу не реагує.
Рішенням Шевченківськогорайонного суду м. Києва від 04 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позовних вимог. Також, просив стягнути з відповідача на свою користь понесені по справі судові витрати.
Обгрунтовуючи скаргу, позивач посилався на помилковість висновків суду першої інстанції щодо відмови у стягненні з відповідача заборгованості за отримані послуги за водопостачання та водовідведення у розмірі 38 457,83 грн. у зв'язку з тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності такої заборгованості, а наданий позивачем розрахунок не містить даних про кількість проживаючих в квартирі осіб та відомостей стосовно використаних тарифів у певний період часу. Крім того, на думку скаржника, необґрунтованими є і посилання суду на те, що між позивачем та відповідачкою відсутній будь-який договір стосовно надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення.
Апеляційним судом виконаний процесуальний обов'язок щодо направлення відповідачу за останньою відомою адресою копії апеляційної скарги та ухвали про відкриття провадження, однак конверт із скаргою та ухвалою повернувся до Київського апеляційного суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Таким чином, відповідач ОСОБА_1 , яка повідомлялась про розгляд справи, не скористалася своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо доводів і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.
Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову в даній справі (51 664 грн. 40 коп.) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактунаявності будь-якої заборгованості відповідача перед позивачем, а позивачем при поданні позовної заяви був визначений неналежний суб'єктний склад заявленого позову, оскільки зазначено лише одного відповідача.
Однак з вищенаведеними висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору міни від 17.02.1994 року (а.с.51-52).
З матеріалів справи вбачається, що позивач надає послуги з централізованого водопостачання та водовідведення холодної води до вищевказаної квартири АДРЕСА_2 , власником частини якої є відповідач ОСОБА_1 .
В розумінні частини 4 статті 319, статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.
Статтею 360 ЦК України встановлено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року до житлово-комунальних послуг відносяться комунальні послуги з централізованого постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, опалення, вивезення побутових відходів.
Згідно положень ч.3 ст.20 вказаного Закону споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.32 цього Закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно п.2 ст.5 якого комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМ України № 630 від 21.07.2005 року, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору міни від 17.02.1994 року (а.с.51-52).
Позивач ПрАТ «АК «Київводоканал» надає відповідачу за вказаною адресою послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної і гарячої води на підставі договору приєднання (ч.7 ст.26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року). Відповідна інформація про надання позивачем послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) та договір про надання таких послуг опубліковано в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) від 05 серпня 2014 року (а.с.10).
Доказів про письмову відмову відповідача укласти публічний договір про надання послуг водопостачання та водовідведення, як і доказів того, що ОСОБА_1 не користується послугами водопостачання та водовідведення або уклала договір з іншим виконавцем послуг, матеріали справи не містять, а тому відповідач вважається такою, що прийняла оферту і зобов'язана сплачувати вартість послуг водопостачання та водовідведення, які надає позивач.
Також судом встановлено, що відповідач не оплачує надані послуги, в результаті чого за період із 01 липня 2014 року по 31 грудня 2021 року у неї виникла заборгованість у розмірі 38 457,83 грн. На підтвердження наявності заборгованості позивачем надано суду довідку про розмір заборгованості та безпосередньо розрахунок заборгованості (а.с.15-17), які відповідачем спростовані не були.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За таких обставин, враховуючи, що неоплата відповідачем наданих послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення порушує права позивача, як надавача цих послуг, які підлягають до захисту, вимоги останнього про стягнення з відповідача заборгованості по житлово-комунальним послугам з урахуванням встановленого індексу інфляції і 3% річних є обґрунтованою та підлягає до задоволення, натомість суд першої інстанції, неправильно застосувавши норми матеріального права, дійшов помилкового висновку про відмову в позові, що вбачається з наступного.
Так, зокрема, посилання суду на неправильне визначення позивачем складу відповідачів, як на підставу для відмови в позові, є незаконним, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 534 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
При цьому, слід зауважити, що звернення кредитора з позовом до співвласника майна не позбавляє останнього права в подальшому звернутися до суду з позовом про стягнення коштів на утримання майна в порядку регресу на частину понесених витрат з іншого співвласника. Таке право закріплено ч. 1 ст. 544 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Аналогічний за змістом правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц, Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц, а також Київським апеляційним судом у постанові від 05.08.2021 року у справі №756/12870/19.
Тобто, позивач правомірно скористався наданим йому законом правом звернутися до суду з позовом до одного з боржників, відповідача ОСОБА_1 .
Необгрунтованим також є посилання суду першої інстанції на те, що між позивачем та відповідачкою відсутній будь-який договір стосовно надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (який був чинним в період надання відповідачу послуг) до житлово- комунальних послуг відносяться комунальні послуги з централізованого постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, опалення, вивезення побутових відходів.
Згідно положень ч. 3 ст. 20 вказаного Закону споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 цього Закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містить введений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно п. 2 ст. 5 якого комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМ України № 630 від 21.07.2005, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Позивач надає відповідачу послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної і гарячої води на підставі договору приєднання (ч. 7 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року). Відповідна інформація про надання позивачем послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) та договір про надання таких послуг опубліковано в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) від 05 серпня 2014 року.
Отже, ОСОБА_1 з липня 2014 року була споживачем послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Договору-1, опублікованого 05.08.2014 року в газеті «Хрещатик» №110 (4510).
Законом України від 09.11.2017 № 2189-VIII викладено у новій редакції Закон України «Про житлово-комунальні послуги».
Новою редакцією Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (введеною в дію 01.05.2019) змінено класифікацію комунальних послуг і єдиним видом комунальних послуг, що надаються суб'єктом господарювання в сфері питного водопостачання є централізоване водопостачання та централізоване водовідведення.
Законом України від 09.11.2017 № 2189-VIII передбачено прийняття співвласниками багатоквартирних будинків рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з частиною першою статті 14 цього Закону, якою визначено такі моделі організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг:
1) кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно (індивідуальний договір);
2) від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою (колективний договір);
3) об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об'єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір про надання комунальних послуг, як колективним споживачем.
Розділом VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 09.11.2017 №2189-VIII визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01 травня 2019 року.
Пунктом 4 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 09.11.2017 № 2189-УІІІ встановлено, що не пізніш як протягом одного року з дня введення в дію цього Закону співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов'язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з частиною першою статті 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин.
Разом з тим, пунктом 42 Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» внесено зміни у пункти 3 та 4 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та слова «протягом одного року з дати введення в дію цього Закону» та «протягом одного року з дня введення в дію цього Закону» замінено словами і цифрами «протягом п'яти місяців з дня завершення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України».
У зв'язку з чим фактичне застосування Закону України від 09.11.2017 № 2189-УІІІ «Про житлово-комунальні послуги» 01.05.2020 не розпочалося та відкладалося на невизначений термін.
Законом України від 03.12.2020 № 1060-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг» внесено зміни до Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» та змінено моделі організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг і запроваджено поняття індивідуального договору про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
Якщо за 30 днів до закінчення строку дії договору співвласники багатоквартирного будинку не повідомили виконавця відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) про прийняття рішення про вибір моделі організації договірних відносин, визначеної в частині першій статті 14 цього Закону, публічний індивідуальний договір про надання комунальної послуги, укладений з таким виконавцем, вважається продовженим на наступний однорічний строк.
31.05.2021 року на офіційному веб-сайті (vodokanal.kiev.ua) опубліковано повідомлення про публічну пропозицію (оферту) ПрАТ «АК «Київводоканал» про укладення публічного індивідуального договору приєднання про надання послуг з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення (у подальшому зі змінами від 30.09.2021 та від 31.12.2021), у зв'язку з чим з 01.07.2021 вказаний договір вважається укладеним.
Таким чином, ОСОБА_1 з липня 2021 року була споживачем послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі вищевказаного договору.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Виходячи з тлумачення пункту 2 статті 205 ЦК України, укладення договору шляхом вчинення виключно конклюдентних дій або мовчання можливе, якщо для певного договору не передбачена обов'язкова письмова форма або якщо таке укладення договору передбачено законом.
Таким чином, договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення є укладеним з моменту, коли споживач акцептував пропозицію офертанта повністю та без застережень або у вигляді конклюдентних дій прийняв оферту, або за умови передбачення у договорі або законі не висловив заперечень проти договору (мовчання).
Договір з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення містить також елементи договору приєднання (стаття 634 ЦК України).
Централізоване постачання холодної води та послуг з водовідведення є видом житлово-комунальних послуг, що надаються мешканцям певної адміністративно- територіальної одиниці і на ці правовідносини поширюється Закон України «Про житлово-комунальні послуги».
Цим Законом, зокрема, передбачено, що споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункти 1 та 5 частини третьої статті 20).
Такі положення Закону України «Про житлово - комунальні послуги» свідчать про
обов'язковість договору житлово-комунальних послуг для споживача та неможливість
споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням випадків, встановлених законом, та у порядку встановленому законом). За таких обставин прийняття оферти виконавця послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення може бути виражено конклюдентними діями.
Таким чином, підтвердженням виникнення договірних правовідносин з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення на підставі публічної оферти є публікація публічного договору та відсутність заперечень з іншої сторони.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в Постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 646/834/17 (провадження № 61-33084сво18).
Що стосується посилань суду на те, що позивачем не обґрунтовано розмір позовних вимог, слід зазначити наступне.
При нарахуванні за послуги позивач застосовує тарифи, затверджені Постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), які не підлягають узгодженню з споживачем, а їх розмір є загальнодоступною інформацією, яка розташована на сайтах ПрАТ «АК «Київводоканал» та НКРЕКП, а тому не потребує доказування.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було надано суду першої інстанції оригінали довідки про розмір заборгованості та безпосередньо розрахунок заборгованості щодо відповідача, тобто позивачем були надані письмові докази, які встановлюють факт наявності у відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги перед позивачем.
Поданий позивачем розрахунок заборгованості є випискою з особового рахунку НОМЕР_1 , по якому обліковуються послуги, що надаються до кв. АДРЕСА_2 .
На переконання колегії суддів, наданий позивачем розрахунок заборгованості є чітким, зрозумілим, узгоджується з іншими матеріалами справи, а тому приймається апеляційним судом, як належний і достовірний доказ (а.с.16-17).
При цьому, на спростування розрахунку позивача відповідачем ОСОБА_1 суду не надано жодних власних доказів чи розрахунків, що є її обов'язком в силу приписів ст. 81 ЦПК України.
За вказаних обставин висновки суду першої інстанції про те, що усправі відсутні докази наявності у відповідача заборгованості та її розміру, є помилковими та такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах Закону.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
При цьому, вина відповідача у зобов'язальних правовідносинах презюмується, якщо він не доведе відсутності своєї вини, тобто не доведе належними та допустимими доказами сплату отриманих послуг або не доведе іншого розміру заборгованості.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому, відповідач ОСОБА_1 не надала жодних доказів на спростування вищенаведених обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог про стягнення заборгованості, надавши на підтвердження цих обставин суду належні, допустимі та достовірні докази.
Колегія суддів, оцінюючи доводи апеляційної скарги позивача, також вважає за необхідне зазначити, що відповідачка фактично користувалася житлово-комунальними послугами, наданими позивачем, та перебувала з ним у договірних відносинах, при цьому ОСОБА_1 не відмовлялася від цих послуг та частково оплачувала їх, у зв'язку із чим у неї виник обов'язок сплатити кошти ПрАТ «АК Київводоканал» за отримані послуги відповідно до встановлених тарифів, які погоджені органом місцевого самоврядування.
У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблено висновок, що хоча у ч. 1 ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений п.5 ч. 3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Отже, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 грудня 2020 року у справі №761/48615/18-ц (провадження №61-14819св20).
Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем наявності заборгованості у відповідача за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення та неправильність визначення позивачем складу відповідачів за його вимогами.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на вимоги закону та встановлені у справі обставини, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав до їх задоволення та стягнення на користь позивача з відповідача боргу за спожиті послуги водопостачання та водовідведення у розмірі 38 457,83 грн. з урахуванням індексу інфляції у розмірі 10 118,36 грн. 02 коп. та трьох відсотків річних у розмірі 3 088,21 грн. 06 коп., оскільки між сторонами існує грошове зобов'язання, яке виникло з договірного обов'язку відповідача оплачувати позивачу надані їй житлово-комунальні послуги, а відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Тому, вимога позивача про стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних відповідає діючому закону та підлягає задоволенню.
Оскільки суд, ухвалюючи рішення, допустив неправильне застосування норм матеріального права, наслідком чого стало ухвалення помилкового рішення про відмову в задоволенні вищевказаних вимог позивача щодо стягнення боргу за спожиті послуги водопостачання та водовідведення, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням по справі нового судового рішення про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 38 457,83 грн., три відсотки річних у розмірі 3 088,21 грн. та інфляційні втрати у розмірі 10 118,36 грн.
З врахуванням того, що апеляційна скарга позивача підлягає до задоволення, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім по справі судові витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви та апеляційної скарги на суму 6 202 грн. 50 коп.
В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» - задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року - скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» заборгованість за спожиті житлово -комунальні послуги з централізованого водопостачання та водовідведення у розмірі 38457 грн. 83 коп., три відсотки річних у розмірі 3 088 грн. 21 коп. та інфляційні втрати у розмірі 10 118 грн. 36 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 6 202 грн. 50 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач:
Судді: