Справа № 523/475/23
Провадження №2/523/1493/23
"21" квітня 2023 р. м.Одеса
Суворовський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді: Далеко К.О.,
за участі секретаря судового засідання: Ахламової А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі, в залі суду №17, цивільну справу № 523/475/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаною позовною заявою до ОСОБА_2 , якою просить стягнути з відповідача на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення сином 23-ох річного віку за умови, що він буде продовжувати навчання.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 2003 року. В період шлюбу в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 21.11.2008 року шлюб між сторонами розірвано. Відповідно до судового наказу № 477/61/18 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , стягувалися аліменти на утримання на той час неповнолітнього ОСОБА_3 у розмірі частини заробітку (доходу) платника аліментів, починаючи з 11 січня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 . До досягнення повноліття, відповідач сплачував аліменти на утримання сина. Проте, після досягнення повноліття сином, відповідач відмовився допомагати. ОСОБА_3 навчається в Одеському державному університеті внутрішніх справ, на денній формі навчання. Навчання безоплатне, але позивач додатково на забезпечення навчання сина несе витрати по сплаті гуртожитку, придбання навчально-методичних посібників, підручників, тощо. Відповідач інших дітей на утриманні не має, аліменти не сплачує, та має можливість надавати грошову допомогу. На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини щомісячно у розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу) до досягнення нею 23-ох річного віку за умови, що він буде продовжувати навчання, а також понесені нею судові витрати по сплаті наданих правових послуг у розмірі 8000,00 грн.
Ухвалою суду від 02.02.2023р відкрито спрощене позовне провадження, призначено судове засіданні по справі.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась, її представник адвокат - Мазур Н.С. з'явившись до судового засідання, підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі, також просила стягнути витрати на правову допомогу, оскільки вони сплачені позивачем, яка вимушено звернулась до адвоката та до суду.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився. Його представник - адвокат Сорочан Є.В. надав до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність. Крім цього, представник надав до суду клопотання про визнання відповідачем позовних вимог в частині щодо стягнення з нього частини усіх видів його заробітку до досягнення сином 23-х річного віку, за умов що він буде навчатися. Також представником відповідача було подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката до 1000 грн., посилаючись на те, що дані вимоги є завищеними та неспівмірними із складністю справи та виконаних робіт адвокатом.
У судове засідання призначене на 21 квітня 2023 року сторони не з'явилися. Представник позивача - адвокат Мазур Н.С. подала до суду заяву про розгляд справи у їх з позивачем відсутність.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи, що від представника позивача та представника відповідача надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності належним чином повідомленого позивача та відповідача, на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об'єктивно та безсторонньо оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку що позовна заява підлягає задоволенню, з таких підстав.
Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний 21 листопада 2008 року, про що свідчить копія свідоцтва про розірвання шлюбу.
Від шлюбу сторони мають, спільну повнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Це підтверджується відповідною копією свідоцтва про народження.
Відповідно до довідки № 5138-5002030410 від 19.08.2022 року, ОСОБА_3 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа, фактичне місце проживання АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки виданої т.в.о. заступника начальника відділу кадрового забезпечення підполковника поліції Е.Данєлян від 16.09.2022 року, ОСОБА_3 , навчається з 01 вересня 2022 року на 1-му курсі денної форми навчання в Одеському державному університеті внутрішніх справ.
Відповідно до частини першої, другої, статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989р, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27.02.1991р. та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частинами 2, 3 ст. 11 ЗУ «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року (з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 199 СК України передбачено обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
У своїй постанові від 29 січня 2018 року по справі № 622/373/16-ц Верховний Суд роз'яснив, що на відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину до досягнення нею повноліття (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка передбачає, зокрема обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Відповідно до п. 20 роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання, потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. При визначенні розміру аліментів на повнолітніх дітей суд враховує такі обставини: стан здоров'я та матеріальне становище повнолітніх дочки, сина; стан здоров'я й матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, інших дітей; можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дітьми; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Тобто, при встановленні потреби в утриманні повнолітніх, суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
При цьому, подаючи до суду позовну заяву, особа має довести наявність вищевказаних фактів, які надають право стягувати аліменти на повнолітню дочку, сина, що продовжують навчання.
Позов до суду подано позивачем - матір'ю, з якою проживає повнолітня дитина, відтак право вибору способу стягнення аліментів належить саме ОСОБА_1 , вимоги якою заявлено про присудження аліментів у частці від заробітку (доходу) відповідача, платника аліментів.
Таким чином, за рішенням суду кошти на утримання повнолітнього ОСОБА_3 підлягають присудженню у частці від заробітку (доходу) платника аліментів.
Судом встановлено, що відповідач визнав позов, не заперечував проти стягнення з нього аліментів в розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_3 , до досягнення ним 23 х річного віку, за умов що він буде продовжувати навчання, про що його представник надав відповідне клопотання. Також зазначив, що між сторонами відсутній спір, оскільки позивач звернулась до суду навіть не звернувшись до відповідача щодо добровільної сплати алміентів, у позасудовому порядку.
Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Як роз'яснив Пленум Верхового Суду України у п. 24 постанови від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об'єктивно та безсторонньо оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , прийнявши визнання позову відповідачем ОСОБА_2 , оскільки таке визнання є безумовним, та не суперечить вимогам закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, відповідає інтересам дитини.
З урахуванням того, що батьки мають рівні права та обов'язки щодо забезпечення дітей, відповідач не заперечує щодо розміру та порядку стягнення аліментів, суд приходить до висновку що з ОСОБА_2 слід стягувати аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання повнолітньої сина ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 частини від усього заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, до досягнення ним двадцяти трьох річного віку, за умови продовження навчання.
Згідно ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, тому аліменти слід присудити з 11.01.2023р, тобто з дня пред'явлення позивачем вказаного позову.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
З розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справ в суді, поданим представником позивача адвокатом Мазур Н.С., зазначена сума адвокатських послуг, яку вона просить стягнути з відповідача на користь позивача, у розмірі 8000,00 грн.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
За правилами частини 2ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, а також постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року в справі № 904/4507/18).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі №826/1216/16 зазначила наступне.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Конституційний Суд зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
Верховний Суд у постанові від 06.03.2019р. по справі №922/1163/18 дійшов наступних висновків:
(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);
(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так іЗаконом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;
(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
З матеріалів даної справи вбачається, що на підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, суду надано:
1) копію договору про надання правової допомоги № 03/12/2 від 16.12.2022 р., укладеного між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Наталі Мазур та Партнери»;
2) копію протоколу погодженого гонорару адвоката від 16.12.2022 р, за яким сторони погодили вартість наданої адвокатом роботи, яка становить 8000 грн;
3) копію квитанції АТ КБ «Приват Банк» від 27.12.2022р., за якої ОСОБА_1 перерахувала АБ «Наталі Мазур та партнери» - 1000 грн.; копію квитанції №0.0.2802455612.1 від 28.12.2022р., за якою ОСОБА_1 перерахувала АБ «Наталі Мазур та партнери» - 7000грн.;
4) копію акту наданих послуг № 27-12/01/20022 від 27.12.2022р., про те що адвокатом були надані такі послуги: а) проведення усної консультації щодо подання позовної заяви та розгляду справи в суді 1 консультація 1000 грн.; б) надання адвокатом комплексної правової допомоги клієнту при підготовці документів: позовної заяви 3 пакети -3500 грн.; в) надання адвокатом комплексної правової допомоги клієнту щодо представлення його інтересів у суді - 2 засідання - 3000 грн.; г) супутні витрати пов'язані з прибуттям адвоката до суду та прийняття участі у судових засіданнях та поштовим відправленням документів - поштові відправлення, витяг, копії документів, телефоні витрати - 500 грн.
Відповідач заявив суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката до 1000 грн., зазначаючи про їх не співмірність, відсутність доказів повної оплати, відсутність спору між сторонами.
Проаналізувавши вказаний Акт наданих послуг від 27.12.2022 року, суд вважає що відображена у ньому інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом позивача роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності, обґрунтованості та реальності, зокрема:
- надання адвокатом комплексної правової допомоги клієнту при підготовці документів: позовної заяви 3 пакети - 3500 грн., суд вважає завищеним розмір, враховуючи віднесення справи до категорії малозначних, за якими склалася стала судова практика, також незрозуміла підготовка трьох пакетів документів, враховуючи що до суду подається один, до якого залучається один пакет для відповідача;
- надання адвокатом комплексної правової допомоги клієнту щодо представлення його інтересів у суді, в 2-х засіданнях - 3000 грн Суд зазначає, що представник позивача приймала участь лише у одному судовому засіданні, за яким здійснювалась технічна фіксація судового процесу.
У той же час, у зв'язку із тим що позивач ОСОБА_1 вимушено уклала договір про надання правової (правничої) допомоги, з метою захисту своїх прав, враховуючи відсутність доказів добровільної сплати відповідачем аліментів після досягнення сином повноліття, зважаючи на предмет позовних вимог, віднесення справи до категорії малозначних, подання до суду незначної кількості доказів, враховуючи критерій співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, клопотання відповідача про зменшення розміру витрат, суд дійшов висновків про часткове задоволення вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000 гривень.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім цього, враховуючи норми ст.141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути судовий збір на користь держави.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
На підставі статтей 180,181,182,185,191,199-201 СК України, керуючись ст.ст.141, 264, 265, п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину- задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно, по 1/4 частини від заробітку (доходу), починаючи з 11.01.2023р. і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі ) 00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
В частині стягнення аліментів допустити негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначення строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення складено 26.04.2023р.
Суддя: К.О. Далеко