ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ1
08 травня 2023 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3
захисника - ОСОБА_4
обвинуваченого - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 , про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , на цілодобовий домашній арешт із забороною залишати житло, -
встановив:
В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження №12022162510000359 від 28.03.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 263, ч.3 ст. 307 КК України.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_4 обвинуваченого ОСОБА_5 звернувся до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_5 на цілодобовий домашній арешт із забороною залишати житло, оскільки ризики, які стали підставою для застосування до обвинуваченого виключного запобіжного заходу є не обґрунтованими. На обґрунтуванням свого клопотання зазначив, що обвинувачений до цього часу не вчинив жодних дій, які б свідчили про намір спотворити докази, та гіпотетично відсутня можливість їх знищення, крім того, що обвинувачений не вчинив жодних дій, які б свідчили про намір впливати на свідків чи потерпілого, не було вчинено жодних дій, які б свідчили про перешкоджання кримінальному провадженню, не притягувався до кримінальної відповідальності раніше. Крім того, зазначив, що підозра необґрунтована, прокурором не надано жодних доказів на підтвердження вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, тяжкість покарання не може бути кваліфікуючою ознакою, що стан здоров'я обвинуваченого незадовільний, що майновий стан обвинуваченого не дає можливості виїхати за межі України, він має неофіційну роботу для забезпечення нормальних умов життя, майнова шкода відсутня та не має доступу до зброї та інших об'єктів, які дозволяли б вести мову про продовження ведення протиправної поведінки та прокурором не надано доказів на підтвердження ризиків.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку захисника та просив задовольнити клопотання.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заперечував проти задоволення клопотання захисника ОСОБА_4 .
Заслухавши пояснення сторін кримінального провадження щодо поданого клопотання, оцінивши доводи клопотання на предмет його обґрунтованості та доведеності, суд приходить наступних висновків.
При вирішенні питання щодо можливості обрання більш м'якого запобіжного заходу, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування підозрюваного від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.
Разом з цим, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» № 12369/86 від 26 червня 1991 року вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, що виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Така ж позиція відображена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ілійко проти Болгарії» №33977/97 від 26 липня 2001 року.
Враховуючи ризики, про які ідеться в ухвалі від 07.04.2023 року, сукупність досліджених обставин кримінального провадження, характер і тяжкість інкримінованих ОСОБА_5 злочинів, майновий та соціальний статус останнього, суд не вбачає підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу до ОСОБА_5 . На переконання суду такі не будуть ефективними запобіжними заходами і не здатні забезпечити його належну процесуальну поведінку, та виконання покладених на обвинуваченого обов'язків буде залежати виключно від волі самого обвинуваченого ОСОБА_5 та їх порушення не матиме для нього очевидних і достатньо суттєвих негативних наслідків, вірогідність настання яких спонукало би його до належної процесуальної поведінки та виконання покладених на нього обов'язків.
При цьому, суд наголошує, що кримінальний процесуальний закон не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії щодо ухилення від суду, достатньо обґрунтованого припущення, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, що спростовує твердження сторони захисту про відсутність доказів на підтвердження ризиків, заявлених стороною обвинувачення.
Таким чином, застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 не суперечить положенням кримінального процесуального закону та правовим позиціям, викладеним у рішеннях Європейського Суду з прав людини «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 та «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008, оскільки саме такий запобіжний захід дасть можливість уникнути настання ризиків, які стали підставою для продовження строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 в ухвалі від 07.04.2023 року та забезпечить виконання обвинуваченим ОСОБА_5 процесуальних обов'язків, з одночасним визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави, розмір якої визначено в ухвалі суду від 25.05.2022 року, у зв'язку з чим клопотання захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.
На доводи захисника про необґрунтованість підозри підозру, судом зазначається, що наявність обґрунтованої підозри обвинуваченого, за змістом глави 18 розділу ІІ КПК, є однією з обов'язкових підстав для обрання запобіжного заходу, але з урахуванням специфіки кримінального процесуального законодавства на цій стадії кримінального провадження (стадія судового розгляду) суд позбавлений можливості робити висновки про наявність обґрунтованої підозри до оцінки досліджених доказів та до ухвалення вироку по суті. Також, висловлення судом думки щодо наявності обґрунтованої підозри без ухвалення вироку суперечитиме загальним засадам кримінального провадження.
Щодо твердження захисника про те, що прокурором не надано будь-яких доказів, які так би чи інакше дозволяли вести мову про причетність обвинуваченого до злочинів, які ставляться йому у вину, що є очевидним у кримінальному провадженні, суд звертає увагу, що предметом дослідження у цій справі будуть лише ті докази, які з урахуванням принципів диспозитивності та змагальності, надасть суду кожна із сторін кримінального провадження. Тож, посилання сторони захисту на недопустимість доказів на цій стадії та при поданні клопотання про зміну запобіжного заходу, є безпідставним та завчасним, питання належності кожного конкретного доказу щодо сформованого обвинувачення буде вирішено судом в силу ст.89 КПК в нарадчій кімнаті при ухваленні рішення у справі після того, як прокурор надасть всі докази.
При вирішенні питання можливості зміни запобіжного заходу ОСОБА_5 на домашній арешт, суд приходить до висновку, що виключних обставин для зміни обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою з можливістю внесення застави немає, оскільки даних, які б свідчили про достатність застосування більш м'яких запобіжних заходів суду не надано. Отже, суд вважає, що такий запобіжний захід як домашній арешт, в даному конкретному випадку, не є достатніми запобіжним заходом, який зміг би забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_5 .
Крім того, захисник у своєму клопотанні зазначив, що у обвинуваченого ОСОБА_5 стан здоров'я незадовільний та останній, хоч офіційно не працевлаштований, однак отримує дохід, достатній для підтримання нормальних умов життя.
Судом вже наголошувалось, що стан здоров'я обвинуваченого беззаперечно має істотне значення при вирішенні питання про вид запобіжного заходу, однак стороною захисту не надано медичних застережень щодо тримання обвинуваченого під вартою та в даному випадку зазначені обставини не дають підстав для зміни запобіжного заходу ОСОБА_5 на більш м'який.
При цьому, судом не приймаються до уваги твердження захисника про наявність у обвинуваченого доходу, який достатній для підтримання нормальних умов життя, оскільки відповідних підтверджень цього факту суду не надано.
Відтак, суд констатує, що станом на час розгляду цього клопотання, об'єктивних даних щодо зменшення встановлених при застосуванні запобіжного заходу до ОСОБА_5 ризиків суду не надано, водночас, дані, які характеризують його особу, його сімейний та матеріальний стан, стан здоров'я, місце проживання, а також ступінь тяжкості та характер злочинів, в скоєнні яких він обвинувачується, враховувалися при застосуванні до нього запобіжного заходу, а тому посилання на ці обставини не є достатніми підставами для зміни запобіжного заходу. Захисником також не надано суду достатніх доказів, які б підтверджували у сукупності об'єктивність доводів щодо підстав для зміни раніше обраного запобіжного заходу.
Керуючись ст. ст. 369- 372, 376 КПК, суд, -
постановив:
В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 - відмовити.
Ухвала в апеляційному порядку оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали проголошено о 09:00 год. 12 травня 2023 року в залі судового засідання Приморського районного суду м. Одеси №106.
Суддя
Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1
Єдиний унікальний номер справи: №522/5864/22
Номер провадження № 1-кп/ 522/1200/23
Головуючий суддя - ОСОБА_1