Справа № 522/17809/22
Провадження № 1-кп/522/93/23
12 травня 2023 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі обвинувальний акт у кримінальному провадженні за№12022163520000455 від 10.10.2022 року відносно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеса, громадянина України, одруженого, з середньою освітою, який має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходить військову службу на посаді стрільця відділення охорони, взводу охорони, роти охорони військової частини НОМЕР_1 , матроса, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.05.2022 №113, зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду стрільця відділення охорони взводу охорони роти охорони вищезазначеної військової частини.
09.10.2022 року приблизно о 15 годин 30 хвилин, більш точного часу встановити не представилось можливим, ОСОБА_3 знаходився за адресою: АДРЕСА_1 , де мешкають його батьки.
Перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, ОСОБА_3 підійшов до дверей квартири АДРЕСА_2 , де мешкають ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та його цивільна дружина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та почав гучно стукати у двері, вимагаючи, щоб ОСОБА_6 вийшов з квартири, погрожуючи фізичною розправою.
У свою чергу ОСОБА_8 повідомила, що ОСОБА_6 відсутній в квартирі, однак ОСОБА_3 продовжував свої неправомірні дії, вимагаючи відкрити двері.
ОСОБА_8 , яка знаходилась на дев'ятому місяці вагітності зателефонувала ОСОБА_6 , повідомила про подію та попросила підійти додому та вирішити вказаний конфлікт.
Приблизно о 16 год. 40 хв. ОСОБА_6 повернувся на подвір'я будинку АДРЕСА_3 , де помітив ОСОБА_3 та одразу підійшов до останнього для розв'язання конфлікту, однак ОСОБА_3 схопив ОСОБА_6 за футболку та почав тягнути на сходи, які ведуть до квартири АДРЕСА_2 . В свою чергу ОСОБА_6 відштовхнув ОСОБА_3 та завдав останньому удар долонею правої руки в область голови, від чого ОСОБА_3 відпустив його та направився у бік квартири, де мешкають його батьки.
Надалі о 17 год. 00 хв. ОСОБА_3 , у якого раптово виник злочинний умисел, направлений на умисне спричинення ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, тримаючи у руці будівельний молоток, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання їх протиправних наслідків, бажаючи умисно спричинити ОСОБА_6 тілесних ушкоджень наніс останньому два удари молотком в область голови, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми у формі забою головного мозку легкого ступеня, перелому тім'яної кістки, по одній забійній рані в лівій тім'яно-скроневої та потиличної ділянках, після чого з місця вчинення кримінального правопорушення втік у невідомому напрямку, а потерпілий ОСОБА_6 , доставлений бригадою швидкої медичної допомоги до КНП «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради де йому була надана невідкладна медична допомога.
Таким чином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, за кваліфікуючими ознаками: умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся та підтвердив суду, що дійсно 09.10.2022 року, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 та будучи в стані алкогольного сп'яніння, заподіяв тілесні ушкодження шляхом удару молотком в область голови сусіду ОСОБА_6 . Просив суд призначити йому справедливе покарання.
Прокурор просив визнати ОСОБА_3 винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Потерпілий ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у судовому засіданні підтвердив, що не має ніяких матеріальних та моральних претензій до обвинуваченого ОСОБА_3 , просив не визначати відносно обвинуваченого ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі.
Під час судового засідання, встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 та інші учасники кримінального провадження правильно розуміють зміст фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. Судом встановлено, що відсутні сумніви у добровільності позицій обвинуваченого та інших учасників судового розгляду. З урахуванням думки прокурора та обвинуваченого, суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Враховуючи викладене, суд вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України, а саме: умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, та його вина у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення повністю доведена.
Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого, передбаченою ст. 67 КК України, є вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, передбаченими ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття обвинуваченого та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
При визначенні мотивів призначення покарання суд керується наступним.
Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права вимагає від держави його втілення шляхом запровадження ідей соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003 у справі «Про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора»: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».
Вимога додержуватись справедливості під час застосування кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема, у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.), статті 14 Міжнародного пакту про громадські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК), призначати покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.
Тому призначення покарання повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, якою, як зазначено, є не лише кара, а й виправлення засудженого. З огляду на конкретні обставини кримінального провадження, зважаючи на необхідність та доцільність застосування покарання, враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченого, суд може, а в деяких випадках, за наявності передбачених кримінальних законом обставин, зобов'язаний звільнити обвинуваченого від покарання та від його відбування.
Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Питання звільнення від відбування покарання з випробуванням врегульоване статтею 75 КК України, відповідно до якої, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Суд, при обранні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у відповідності до вимог ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого, особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
З урахуванням наведених положень законодавства, при призначенні покарання суд враховує, що обвинувачений скоїв тяжкий злочин.
Таким чином, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд враховує, що він є громадянином України, із середньою освітою, одружений, має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має зареєстроване місце проживання, проходить військову службу на посаді стрільця відділення охорони, взводу охорони, роти охорони військової частини НОМЕР_1 , матроса, у лікаря на наркологічному та психіатричному обліку обвинувачений не значиться, позитивно характеризується за місцем служби та проживання.
Також суд бере до уваги і зміст обвинувачення, яке складається з одного епізоду та те, що обвинувачений ОСОБА_3 є раніше не судимою особою.
У вчиненому злочині обвинувачений ОСОБА_3 щиро покаявся, активно сприяв суду у встановленні фактичних обставин справи.
Щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, виходячи зі змісту п. 1 ч.1 ст. 66 КК, є самостійними обставинами, які пом'якшують покарання. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, врахування кожної з них при призначенні покарання, за умови встановлення їх наявності у кримінальному провадженні, є обов'язковим для суду, незалежно від тяжкості вчиненого злочину та повторності його вчинення. Вказані форми посткримінальної поведінки особи свідчать про те, що в особі винного відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності. Визнання даних обставин такими, що пом'якшують покарання, стимулює осіб, які вчинили злочини, до критичної переоцінки своєї діяльності, а також сприяє своєчасному розкриттю злочинів.
Згадані пом'якшуючі обставини, а також відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , наявності лише однієї обтяжуючої обставин, в своїй сукупності та співвідношенні істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та дають суду підстави для призначення обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції частини статті обвинувачення, а саме - строком на п'ять років, зі звільненням особи від відбування покарання з випробуванням строком на 3 роки.
Застосування інституту звільнення від відбування покарання, яке, як зазначено, має бути індивідуальним щодо кожної особи, на думку суду, не зашкодить реалізації цілей покарання, сприятиме виправленню обвинувачених без ізоляції від суспільства та попередженню скоєння ними нових злочинів.
У той же час, відповідно до вимог ст. 76 КК України, з метою контролю за поведінкою засудженого для встановлення факту його виправлення, суд вважає за необхідне покласти на засудженого ОСОБА_3 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
На підставі ч. 4 ст. 76 КК України нагляд за засудженим ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повинен здійснюватися командиром військової частини, в якій він проходить службу, а в разі звільнення з військової служби - уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання засудженого.
Крім того, у зв'зку зі звільненням ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, суд вбачає за необхідне запобіжний захід відносно ОСОБА_3 змінити з тримання під вартою із утриманням на гауптвахті на особисте зобов'язання, звільнивши його негайно з-під варти в залі суду та зобов'язавши його прибувати до суду за першою вимогою, не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду, повідомляти суд про зміну місця свого проживання, контроль за виконанням яких покласти на прокурора.
Питання речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.
Цивільний позов у кримінальному проваджені не заявлявся.
Судові витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись ст.ст. 100, 349, 366-371, 373, 374, 375, 376ttp:/search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2664/ed_2019_01_11/pravo1/T124651.html?pravo=1#2664" title="Кримінальний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 4651-VI від 13.04.2012">, 395, 532 КПК України,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування покарання, встановивши іспитовий строк 3 (три) роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
На підставі ч. 4 ст. 76 КК України нагляд за засудженим ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснювати командиром військової частини, в якій він проходить службу, а в разі звільнення з військової служби - уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання засудженого.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінити з тримання під вартою із утриманням на гауптвахті на особисте зобов'язання, зобов'язавши його прибувати до суду за першою вимогою, не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду, повідомляти суд про зміну місця свого проживання, та який після набрання вироком законної сили, - скасувати.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити негайно з під-варти в залі суду.
Контроль за виконанням запобіжного заходу відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді особистого зобов'язання у кримінальному провадженні, яке перебуває у суді, до набрання вироком законної сили, здійснює прокурор, відповідно до ч.3 ст. 179 КПК України.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме строк випробування, рахувати з моменту ухвалення вироку, тобто з 12 травня 2023 року.
Зарахувати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в строк відбування покарання термін його перебування під вартою з 10.10.2022 року по 12.05.2023 року, із розрахунку один день попереднього ув'язнення дорівнює одному дню позбавлення волі (ч.5 ст.72 КК України).
Речові докази: один змив речовини бурого кольору, зовні схожої на кров та один контрольний змив, що були вилучені з асфальтного покриття, а також один змив речовини бурого кольору, зовні схожої на кров на один контрольний змив, котрі упаковані в окремі паперові конверти, - знищити.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя ОСОБА_1