Дата документу 04.05.2023
Справа № 501/4813/21
2/501/186/23
04 травня 2023 року Іллічівський міський суд Одеської області в складі:
головуючого - судді Петрюченко М.І.
за участю секретаря судового засідання Тейбаш Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорноморську Одеської області цивільну справу за
позовом ОСОБА_1
до
відповідача Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»
третя особа: Профспілка робітників морського транспорту Чорноморськ
предмет та підстави позову: про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу
учасники справи до суду не з'явились
ухвалив рішення про наступне та
І. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
ОСОБА_1 13.12.2021 звернувся до суду з позовом до Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (третя особа: Профспілка робітників морського транспорту Чорноморськ) про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, згідно якого просить суд:
- скасувати наказ відповіда №453-О від 09.12.2021 про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати;
- відновити позивачу доступ до роботи;
- зобов'язати відповідача провести позивачу виплату заробітної плати за час відсторонення від роботи.
Позов обґрунтовано тим, що він (позивач) працює у Чорноморській філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» капітаном змінним механіком М/Б «СМІЛИЙ» Служби флоту.
Згідно витягу із наказу відповідача №453-О від 09.12.2021 позивача було відсторонено від роботи з 08:00 години 09.12.2021 без збереження зробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили відсторонення (до закінчення дії карантину, або отримання щеплення чи медичного висновку про протипоказання до вакцинації).
Позивач вважає, що наказ про відсторонення його від роботи є незаконним, тому звернувся до суду з відповідним позовом.
Позивач 04.02.2022 надав до суду заяву щодо обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються (а.с.26-29).
Представник Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» 21.02.2022 надав до суду відзив на позовну заяву (а.с.33-42), просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідач діяв згідно норм діючого законодавства.
Представник третьої особи був належним чином сповіщений про судовий розгляд справи, однак до суду пояснення на позов не надав, до суду не з'явився.
ІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 13.12.2021 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.10).
Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області від 28.12.2021 позовну заяву залишено без руху (а.с.14-15).
Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області від 08.02.2022 справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні (а.с.30-31).
Окремо суд звертає увагу щодо участі в судових засіданнях сторін по справі, їх викликів (повідомлень) в судові засідання.
Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
В матеріалах справи містяться докази, в яких сторони по справі належним чином повідомлялись про час та місце судового розгляду справи, їх повідомлення здійснювалось з дотриманням процесуального законодавства (а.с.89-91, 93-95, 98-100, 105-106, 11-112, 116-118, 120-122, 124-126, 128-130, 132-134, 160-162).
На адресу суду надходили клопотання позивача про відкладення розгляду справи до закінчення воєнних дій (а.с.101-102, 107-108).
Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Так, позивач надавав до суду заяви про відкладення розгляду справи, тому судові засідання відкладались та в них оголошувались перерви.
Разом з тим, сторони по справі до суду не з'явилися, що не перешкоджає продовженню розгляду справи без їх участі на підставі доказів наявних в матеріалах даної цивільної справи з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки.
Якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які не з'явились до судового засідання.
Крім того, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Суд звертає увагу,що провадження в цій справі відкрито ще 08.02.2022 (існує тривалий розгляд справи), тому з метою уникнення порушень вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна та яка гарантує кожному учаснику процесу право на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, суд дійшов до висновку про продовження розгляду справи без участі сторін на підставі доказів, наявних в матеріалах даної цивільної справи.
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що позивач працює у Чорноморській філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на посаді капітаном змінним механіком М/Б «СМІЛИЙ» Служби флоту.
Позивача 17.11.2021 ознайомлено з повідомленням про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 (а.с.60, 62).
Позивачу роз'яснено про необхідність проходження повного курсу обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або надання медичного висновку про наявність протипоказання до проведення таких щеплень (відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень та роз'яснено, що у разі невиконання цих вимог його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин (а.с.63), але він відмовився від повного курсу обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або медичного висновку про наявність протипоказання до проведення таких щеплень (відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень, про що складено відповідний акт (а.с.63).
Згідно витягу із наказу відповідача №453-О від 09.12.2021 позивача відсторонено від роботи з 08:00 години 09.12.2021 без збереження зробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили відсторонення (до закінчення дії карантину, або отримання щеплення чи медичного висновку про протипоказання до вакцинації) (а.с.6).
Заробітна плата ОСОБА_1 з січня по грудень 2021 складає 400795,72 грн., що підтверджується довідкою з місця роботи (а.с.21).
Наказом відповідача від 22.12.2021 №470-0 позивача допущено до роботи з 22.12.2021 з фактичним виходом на роботу з 23.12.2021 згідно графіка змінності у зв'язку з отриманням щеплення проти COVID-19 та наданням сертифікату про вакцинацію, що підтверджується копієї наказу (а.с.64) та копією акту від 22.12.2021 про надання ОСОБА_1 міжнародного сертифікату провакцінацію (а.с.65).
ІV. Оцінка Суду.
Відповідно до ст.46 КЗпП України, відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
- відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
До інших випадків, передбачених законодавством належить, зокрема відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим.
Відповідно до преамбули ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров'я» кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я.
Пріоритетними в діяльності держави є охорона здоров'я, поліпшення умов праці, навчання, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, а основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Відповідно до ст.1 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров'я» законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.
Статтею 5 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров'я» визначено, що державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
За п.б, г ч.1 ст.10 цього ж закону громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За ст.1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає, що організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров'я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Згідно ч.ч.1-3 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» визначено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов'язковими. Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов'язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до ч.ч.3-7 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
Медичні працівники, які проводять профілактичні щеплення, повинні мати відповідну підготовку з питань їх проведення та зобов'язані надати об'єктивну інформацію особам, яким проводиться щеплення, або їх законним представникам про ефективність профілактичних щеплень та про можливі поствакцинальні ускладнення.
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Особам, які не досягли п'ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними, профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників. Особам віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років чи визнаним судом обмежено дієздатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації та за згодою об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов'язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Таким чином, профілактичні щеплення є одним з засобів реалізації протиепідемічних заходів, спрямованих на забезпечення санітарного благополуччя населення з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, а описані вище нормативні акти є формою реалізації норм Конституції України у сфері охорони здоров'я.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу (далі - Постанова КМУ), передбачено відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 №2153 (далі - Наказ МОЗ).
Цим наказом передбачається, що щеплення є обов'язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11.10.2019 № 2070).
Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ №2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.
Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 №731).
Тож, вказаний наказ МОЗ необхідну процедуру введення його в дію пройшов.
Таким чином, питання обов'язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку, визначеному наказом МОЗ №2153, його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.
Згідно з Наказом МОЗ від 01.11.2021 №2393, який зареєстровано в Міністерстві юстиції 08.11.2021 за №1452/37074, розширено перелік організацій/об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, співробітники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти COVID-19.
Отже, відповідно до Наказу МОЗ до переліку осіб, які підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 віднесено працівників державного підприємства «Адміністрація морських портів України», яке належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України та віднесене до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.
Відповідно до постанови КМУ №1236 від 09.12.2020, керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 04.10.2021 №2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються.
Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Оскільки позивач є працівником державного підприємства «Адміністрація морських порті України», яке належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України та віднесене до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, не пройшов обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, не має протипоказань до вакцинації, керівник відповідача зобов'язаний, відповідно до діючого законодавства, відсторонити позивача від роботи.
Суд звертає увагу, що позивач до суду не надав доказів, що він має такий стан здоров'я, що є перешкодою для вакцинування.
Крім того, суд звертає увагу, що наказом відповідача від 22.12.2021 №470-0 позивача допущено до роботи з 22.12.2021 з фактичним виходом на роботу з 23.12.2021 згідно графіка змінності у зв'язку з отриманням щеплення проти COVID-19 та наданням сертифікату про вакцинацію, що підтверджується копієї наказу (а.с.64) та копією акту від 22.12.2021 про надання ОСОБА_1 міжнародного сертифікату провакцінацію (а.с.65).
Разом з тим, згідно правової позиції викладеної у Постанові Великої палати Верховного Суду у справі 130/3548/21 від 14.12.2022 визначені критерії можливості відсторонення від роботи невакцінованого проти COVID-19 працівника, згідно яких слід виходити не тільки з Переліку №2153, але й з оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцінований працівник. Зокрема слід враховувати такі обставини, як:
- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);
- форму організації праці (дистанційна /надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватись (споживатись) населенням.
Суд звертає увагу на доводи представника відповідача, викладені у письмовому клопотанні (а.с.135-139) про те, що вказані критерії були враховані ним при вирішенні питання (видання наказу) щодо відсторонення позивача від роботи у зв'язку з відсутністю щеплення проти COVID-19.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює капітаном - змінним механіком м/б «Смелий» служб и флоту Чорноморської філії державного підприємства «Адміністрація морських порті України», який згідно посадової інструкції здійснює керівництво членами екіпажу судна, управління судном (судноводіння), вживає заходів, необхідних для забезпечення безпеки плавання, а також забезпечує надійну роботу установок та механізмів судна для виконання завдань, опвязаних з функціонуванням морського порту Чорноморськ та забезпечення екологічної безпеки в акваторії порту (а.с.146-154, 155-156).
Штатна чисельність працівників служби флоту Чорноморської філії ДП «АМПУ» складає 141 працівників, що підтверджується органіційною структурою (а.с.157-158).
Позивач стверджує, що позивач та екіпаж м/б «Смелий» під час виконання функціональних обов'язків безпосередньо контактує з членами екіпажів м/б «Смелий»; санітарно-екологічного обслуговування під час роботи з боновими загородженнями; водоналивного судна «Ліра» при бункеровці буксиру питною водою; нафтосміттєзбірників «НСЗ-23» та «НСЗ-28», збірників лляльно - фекальних вод «ЗЛВ-303» та «СЛВ-359» під час передачі забруднюючих речовин та сміття, що утворюються під час роботи судна; працівниками адміністрації служби флоту під час вирішення виробничих, кадрових питань, нарад, тощо.
Відповідачем було враховано, що характер виконуваних позивачем робіт виключав можливість встановлення позивачу дистанційної роботи та умови праці збільшують вірогідність зараження/поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, оскільки передбачають безпосередній контакт з відповідними працівниками підприємства.
Вказані обставини не спростовано позивачем.
З урахуванням наведеного суд вважає, що керівник державного підприємства «Адміністрація морських портів України», на якого покладено обов'язок забезпечення безпеки усіх працівників підприємства, з урахуванням вимог ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи.
Крім того, щодо посилань позивача на ту обставину, що відсторонення від роботи з зазначених підстав суперечить Конституції України, іншим нормативним актам, слід вказати наступне.
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Соломахін проти України" у рішенні від 15 березня 2012 року вказано, що ст.8 передбачається право кожного на повагу до приватного і сімейного життя. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Отже, ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов'язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.
В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов'язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п.272):
«Що стосується мети, яку переслідує обов'язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров'я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров'я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».
Також, у Постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі №331/5291/19 (провадження №61-17335св20) вказано, що вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров'я і безпеки людини над правом на освіту, а право позивачки на освіту в шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси.
В даному випадку, суд вважає, що відсутнє порушення права позивача на працю, визначене ст.43 Конституції України, оскільки за ним зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров'я і безпеки людини та суспільства.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункті 10 Постанови від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).
Відповідач видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства.
Натомість, бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.
Європейський суд з прав людини дійшов висновків, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров'я, мета якої є захист здоров'я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання. Обов'язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.2019 №133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує ст.8 Конвенції.
Отже, оскільки позивач є працівником державного підприємства «Адміністрація морських портів України», яке належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України та віднесене до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, не пройшов обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, не має протипоказань до вакцинації, керівник відповідача правомірно, відповідно до діючого законодавства, відсторонив позивача від роботи.
Також, суд не вбачає втручання в приватне життя позивача вимогою роботодавця про надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, оскільки така вимога не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини.
Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров'я.
Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров'я, закріплене у статті 286 ЦК України.
Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею.
На переконання суду, в даному випадку відсторонення позивача від роботи ґрунтувалось на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та на основі існування правових підстав.
Отже, підстави для задоволення позову відсутні.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Таке рішення суду буде відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме ст.6 (право на справедливий суд), ст.13 (право на ефективний засіб юридичного захисту відповідача від неправомірних вимог позивача), ст.17 (заборона зловживання правами передбаченими цією Конвенцією), ст.1 Протоколу 1 (захист власності, право мирно володіти своїм майном).
Крім того, відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Крім того, Європейський суд з справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.
З цих підстав, керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263, 265 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд
У позові ОСОБА_1 до Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (третя особа: Профспілка робітників морського транспорту Чорноморськ) про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Іллічівського міського
суду Одеської області М.І.Петрюченко