Справа № 308/18025/21
іменем України
01 травня 2023 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
судді-доповідачки Готри Т. Ю.,
суддів Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю.,
з участю секретаря судового засідання Зубашкова М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Закарпатське обласне управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 травня 2022 року, ухвалене суддею Логойдою І.В.,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Закарпатське обласне управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Державний ощадний банк України», банк) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтовано тим, що вона з 06 листопада 2018 року прийнята на посаду завідувачки сектору оплати праці відділу організації бухгалтерського обліку, звітності та контролю у філію Закарпатського обласного управління АТ «Державний ощадний банк України».
03 грудня 2021 року та 09 грудня 2021 року повідомленням б/н її було попереджено про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 для працівників AT «Ощадбанк» з 09.12.2021 року на період дії карантину. Також від неї вимагали надати медичні відомості про наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти цієї хвороби у строк до 08.12.2021, що є грубим порушенням ст. 19 Конституції України.
Зазначала, що начальником цієї філії банку ОСОБА_2 було видано наказ № 546-к від 13.12.2021 про відсторонення її з 13 грудня 2021 року від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили таке відсторонення й отримання допуску до роботи.
Вважає таке відсторонення її від роботи незаконним з огляду на таке:
- відсутністю законної підстави для її відсторонення від роботи, оскільки це суперечить прямим нормам статей 21, 43 Конституції України, ст. 46 КЗпП України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», оскільки щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 не є обов'язковим, а запровадження інших обов'язкових щеплень здійснюється виключно в порядку, встановленому законом;
- обмеження її права на працю в неконституційний спосіб, оскільки ст. 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини, громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; обов'язкової вакцинації від COVID-19 в переліку, визначеному згідно зі ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», немає та цим законом не встановлена, а нормативно-правовий колапс викликаний виключно діями влади, а відтак відсторонення працівника з підстави, передбаченої ч. 2 ст. 12 зазначеного Закону є незаконним та безпідставним. Також наказом Міністерства охорони здоров'я України від 24.12.2020 за № 3018 затверджена «Дорожня карта з упровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (зі змінами від 13.05.2021 № 213), положеннями якої закріплено, що «вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп». За змістом ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», вакцинація є методом профілактики, а відтак є складовою медичної допомоги, яка надається пацієнтові. Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України. Таке рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на території України головним державним санітарним лікарем України не приймалося, а було лише прийнято рішення про затвердження переліку професій;
- неповідомлення її не пізніше ніж за два місяці про зміну істотних умов праці у порядку ст. 32 КЗпП;
- відсутність передбачених законом підстав для прийняття спірного наказу, оскільки є відсутня її відмова у вакцинації. Так, порядок відмови від здійснення обов'язкових профілактичних щеплень визначений у ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» - особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків;
- вимога відповідача надати конфіденційну інформацію про стан здоров'я без її згоди на те не є законною.
Посилаючись на наведені вище обставини просила суд: 1) визнати незаконним та скасувати наказ № 546-к від 13.12.2021 АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Закарпатське обласне управління АТ «Державний ощадний банк України» про відсторонення її від роботи; 2) стягнути з АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Закарпатське обласне управління АТ «Державний ощадний банк України» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 грудня 2021 року по день ухвалення судового рішення або допущення до роботи; 3) вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 травня 2022 року у задоволенні цього позову ОСОБА_1 відмовлено повністю. Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись із цим рішенням місцевого суду позивачка ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу внаслідок його незаконності та необґрунтованості через порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин справи.
Скарга загалом мотивована тими же доводами, які наведені в позовній заяві та яким судом першої інстанції не надано належної оцінки, а також тим, що у відповідача були відсутні законні підстави для відсторонення її від роботи та не було дотримано і встановленого законом порядку такого відсторонення у випадку її відмови (ухилення) від вакцинації.
Зазначала про помилкове посилання в спірному наказі на положення ч. 2 ст. 12 «Про захист населення від інфекційних хвороб» та без урахування при цьому вимог ч. 6 цієї є ж статті Закону. Також ст. 46 КЗпП України не передбачає такої підстави для відсторонення від роботи як відмова виконувати розпорядження роботодавця.
Звертала увагу і на те, що спірний наказ взагалі немотивований її відмовою або ухиленням від вакцинації, а її заява від 25.11.2021 жодного правового значення немає, оскільки подана до вступу в дію наказу МОЗ від 01.11.2021 № 2393.
Стверджувала, що суд не застосував до цих спірних правовідносин положення статей 7, 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки підзаконні акти (постанова КМУ) не можуть суперечити нормам закону і в такому випадку повинні застосовуватися норми останнього, які мають вищу юридичну силу. Водночас установлення обмеження права на працю підзаконним нормативно-правовим актом суперечить як Конституції України, так і законам України.
Зауважувала, що місцевий суд безпідставно послався на практику ЄСПЛ та Верховного Суду, оскільки така не є подібною до цієї справи.
З огляду на наведені вище обставини просила оскаржене рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити повністю, а також вирішити питання розподілу судових витрат. Водночас просила поновити їй строк на апеляційне оскарження цього рішення суду як пропущеного з поважних причин.
Ухвалою судді Закарпатського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року, зокрема поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.05.2022.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 представник відповідача АТ «Державний ощадний банк України» - адвокат Мірошніков П.В. посилався на її безпідставність і надуманість.
Зазначав, що за змістом ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи допускається, зокрема в інших випадках, які передбачені не виключно законом, як стверджувала апелянтка, а законодавством. До таких випадків слід віднести і відмову або ухилення від профілактичних щеплень працівників для яких воно є обов'язковим. Позивачка є працівником установи, включеної до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави від 04.03.2015 № 83, однак не пройшла і не бажала пройти профілактичне щеплення або ж надати докази щодо наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення профілактичного щеплення, а відтак на час прийняття спірного наказу, такий був правомірним.
Просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду - без змін.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року зупинено провадження в цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21, а ухвалою цього ж апеляційного суду від 07 березня 2023 року поновлено апеляційне провадження у даній справі.
У судовому засіданні апелянтка - позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Пересоляк О.С. апеляційну скаргу підтримали з підстав наведених у ній, просили таку задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача АТ «Державний ощадний банк України» - адвокат Мірошніков П.В. у судовому засіданні в режимі відеоконфернеції щодо задоволення апеляційної скарги заперечив із підстав наведених у відзиві на неї, просив таку залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення позивачки, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом установлено, що ОСОБА_1 з 06.11.2018 прийнята на роботу до філії Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» на посаду завідувачки сектору оплати праці відділу організації бухгалтерського обліку, звітності та контролю /наказ від 05.11.2018 № 1275-к/ (т.1 а.с.72).
Як убачається з заяви ОСОБА_1 від 25.11.2021, адресованої начальнику філії - Закарпатське обласне управління АТ «Ощадбанк» Німчуку С.М., вона відмовилась від участі у випробуванні експериментального препарату та звернула увагу на те, що статтею 46 КЗпП України не передбачено відсторонення від роботи за не пред'явлення сертифікату щодо профілактичних щеплень від Covid-19 (т.1 а.с.78).
Згідно з попередженням «Про обов'язкове профілактичне щеплення від Covid-19» від 03.12.2021 ОСОБА_1 повідомлено роботодавцем, що з 09 грудня 2021 на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням від 04.10.2021 № 2153 (зі змінами), є обов'язковим для працівників AT «Ощадбанк». Ураховуючи вимоги пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 (зі змінами), просить до 08 грудня 2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, наприклад: документ який підтверджує, що отримано повний курс вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволеної для використання в надзвичайних ситуаціях; міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини, чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; у разі наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 - надати медичний висновок установленої форми, виданий закладом охорони здоров'я України. Ненадання жодного із зазначених документів до 08 грудня 2021 року визначається відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 і є підставою для відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» (т.1 а.с.11).
Відповідно до аналогічного за змістом попередження «Про обов'язкове профілактичне щеплення від Covid-19» від 09.12.2021 ОСОБА_1 повідомлено про необхідність у строк до 13 грудня 2021 надати документ, який підтверджує наявність у неї профілактичного щеплення проти COVID-19 чи медичний висновок щодо протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти Covid-19», а у разі ненадання жодних із цих документів її буде відсторонено від роботи з 13 грудня 2021 року наказом по банку (т.1 а.с.12).
З обома цими попередженнями ОСОБА_1 03.12.2021 і 09.12.2021 була ознайомлена під розпис з одночасним запереченням нею їх змісту.
Наказом Закарпатського обласного управління АТ «Державний ощадний банк України» від 13.12.2021 № 546-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » на підставі ст. 46 КЗпП, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000, наказу МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153 (зі змінами), відсторонено від роботи ОСОБА_1 , завідувачку сектору оплати праці відділу організації бухгалтерського обліку, звітності та контролю філії - Закарпатського обласного управління AT «Ощадбанк» із 13 грудня 2021 року без збереження заробітної плати, до усунення причин, що зумовили таке відсторонення й отримання допуску до роботи. Підставою для прийняття цього наказу слугували: - заява ОСОБА_1 від 25.11.2021; - письмове попередження про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 від 03.12.2021 і 09.12.2021; - службова записка головного бухгалтера - начальника відділу організації бухгалтерського обліку, звітності та контролю філії - Закарпатського обласного управління від 13.12.2021 ОСОБА_3 про відсторонення працівника з викладенням обставин, чому такий працівник має бути відсторонений (т.1 а.с.13, 84).
Як видно з заяви ОСОБА_1 від 10.02.2022 вона просить допустити її до роботи з 10.02.2022 з одночасним наданням до цієї заяви висновку лікаря за формою № 028-1/о від 08.02.2022 щодо наявності в неї протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом, із терміном дії до 22.04.2022. Як наслідок, наказом від 10.02.2022 № 54-к ОСОБА_1 допущено до роботи з 10.02.2022 (т.1 а.с.87-89).
Відповідно до ч. 1 ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: - появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; - відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; - в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктами «б», «г» ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (надалі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Так, статями 1, 11 цього Закону № 1645-ІІІ визначено, що протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій. Організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров'я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, установлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини 2, 6 ст. 12 Закону № 1645-ІІІ).
Згідно з пунктом 1 «Положення про Міністерство охорони здоров'я України», затвердженим постановою КМУ від 25.03.2015 № 267 (в редакції постанови КМУ від 24.01.2020 № 90), МОЗ є центральним органом виконавчої влади, головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
Відповідно до пункту 6 «Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» /доповненого до наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 наказом МОЗ України від 01.11.2021 № 2393, який набув чинності 09.12.2021/ обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники підприємств, установ та організацій, уключених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2015 № 83.
Згідно з «Переліком об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави», затвердженого постановою КМУ від 04.03.2015 № 83, до таких об'єктів у сфері фінансово-бюджетної сфери належить, зокрема АТ «Державний ощадний банк України».
Наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 про затвердження «Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» до завершення воєнного стану.
Постановою КМУ від 20.10.2021 № 1096 постанову КМУ “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” від 09.12.2020 № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) узяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано і в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та «Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності», затвердженої наказом МОЗ України від 14.04.1995 № 66 (надалі - Інструкція № 66).
Підприємства, установи й організації зобов'язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою в установленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких установлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (абзац 6 ч. 1 ст. 7 Закону № 4004-XII).
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов'язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
Положення абзацу 6 ч. 1 ст. 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов'язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників у межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. Закону № 1645-ІІІ і ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу».
Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
Аналогічні висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), які, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, враховуються апеляційним судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
На переконання колегії суддів відповідач обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки від роботи не лише у зв'язку з тим, що відповідно до пункту 6 «Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» доповненого наказом МОЗ України від 01.11.2021 № 2393, вона як працівниця АТ «Державний ощадний банк України» підлягала обов'язковому профілактичному щепленню, але і тим, що вона могла нести потенційну загрозу здоров'ю оточуючим, оскільки: - працювала у спільному кабінеті разом із іншими трьома працівниками без загороджувальних між ними конструкцій; - користувалася спільними санвузлом, коридором, холодильником та місцем приймання їжі; - щоденно контактувала в роботі зі значною кількістю співробітників банку як адміністративної будівлі за місцем її роботи, так і працівниками філій, відділень банку з приводу отримання ними розрахункових листів по заробітній платі, різного роду довідок, а також із колишніми працівниками банку під час одержання ними архівних даних, довідок для призначення пенсії тощо. Заразом через специфіку виконуваної роботи, в тому числі через можливість доступу до банківської (комерційної) таємниці, відсутня була можливість у відповідача встановити їй дистанційну (надомну) форму організації праці.
Як убачається з матеріалів справи позивачка відмовилась надати роботодавцю до 13.12.2021 відомості, що підтверджують її вакцинацію проти COVID-2019 або відповідні документи щодо протипоказань до такого щеплення. Такий документ відносно протипоказань до щеплення ОСОБА_1 було подано роботодавцю лише 10 лютого 2022 року і, як наслідок, того ж дня (10.02.2022) відповідачем її було допущено до роботи.
Отже, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачка повідомлялась відповідачем про намір відсторонення її від роботи у випадку ненадання нею документів про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або відповідних документів про абсолютні протипоказання у неї до проведення таких щеплень. При цьому позивачка не надала суду доказів про наявність обставин, які унеможливлювали надати нею своєчасно документ про абсолютні протипоказання до проведення таких щеплень, а такий документ нею було подано лише через два місяці після відсторонення її від роботи, що і мало наслідком невідкладного допуску її відповідачем до роботи.
На думку колегії суддів, на час прийняття спірного наказу про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , то таке відсторонення ґрунтувалося на вимогах закону, було здійснено у спосіб, передбачений законом та за існуванням правових та фактичних на це підстав.
Поза розумним сумнівом апеляційний суд уважає, що в цій справі порушень вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо позивачки немає.
Також у спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивачки на працю, визначеного ст. 43 Конституції України, оскільки за нею зберігалося робоче місце, трудовий договір не був припиненим. Обмеження прав позивачки було правомірним та відповідало пріоритету задля забезпечення безпеки життя і здоров'я інших людей. Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто, саме життя, здоров'я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).
Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, колегія суддів доходить висновку, що позивачка ОСОБА_1 не довела належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв'язку між собою достатніми доказами свої вимоги. Натомість відповідачем доведено правомірність прийняття ним спірного наказу про відсторонення позивачки від роботи, що знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Доводи апеляційної скарги колегія суддів уважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на положеннях закону і фактичних обставинах справи та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», заява № 4909/04, рішення ЄСПЛ від 10.02.2010, § 58).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржене рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.
На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 362,00 грн (т.1 а.с.210) слід покласти на апелянтку - позивачку ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11 травня 2023 року.
Суддя-доповідачка
Судді