11 травня 2023 року
м. Київ
справа №280/3717/22
адміністративне провадження № К/990/15635/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів - Радишевської О.Р., Кашпур О.В.,
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Дніпропетровського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу,
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ директора Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 15 березня 2022 року № 135 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі пункту 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»;
- визнати протиправним та скасувати наказ директора Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 27 квітня 2022 року № 174 о/с про внесення змін до наказу директора Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 15 березня 2022 року № 135/1 о/с;
- поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділу оперативних розробок Дніпропетровського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України з 16 березня 2022 року;
- стягнути із Департамента внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 16 березня 2022 року по день винесення судового рішення.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
01 травня 2023 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав касаційну скаргу на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року на підставі пунктів 1, 3 частини 4 статті 328 КАС України і, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить переглянути і скасувати оскаржені судові рішення.
Предметом спору є правомірність наказу про звільнення за власним бажанням, поновлення на посаді.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, в якості винятку, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами "а" - "г" цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивач є службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями Закону України "Про запобігання корупції" суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
Підстав, за яких судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, судом касаційної інстанції не встановлено.
У касаційній скарзі заявник зазначив, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики через неоднакове застосування адміністративними судами нижчих інстанцій норм матеріального права у аналогічних справах, а саме: приписів Положення № 114 (з огляду на набрання чинності Закону України «Про національну поліцію» №580-VIII) як норм спеціального нормативно-правового акту у питанні регулювання процедури звільнення поліцейського. Вказує на необхідність розгляду Верховним Судом цієї касаційної скарги з огляду на відсутність висновку щодо питання застосування положень частин 3,5 статті 59 Закону №580-VIII та пунктів 2.4.9, 2.4.10, 2.13.1 Інструкції МВС України від 23 серпня 2012 року № 747 (стосовно заборони працівникам органів МВС приймати для виконання незареєстровані документи та подання на доповідь керівництву вхідних документів, які не пройшли відповідну реєстрацію), формування якого і вирішить спір позивача та посприяє дотриманню службовими особами Національної поліції імперативних норм спеціального законодавства та відомчих нормативних актів, та спонукає суди нижчих інстанцій на відповідні правові позиції при вирішенні спорів з подібними правовідносинами.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначене посилання скаржника з огляду на те, що в обґрунтування вказаних тверджень скаржник не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Крім того, вказані питання щодо застосування положень частин 3,5 статті 59 Закону №580-VIII та пунктів 2.4.9, 2.4.10, 2.13.1 Інструкції МВС України від 23 серпня 2012 року №747 не вирішувались судом апеляційної інстанції, на них відсутні посилання в оскаржуваних рішеннях, що не підтверджує наявність фундаментального значення з цього приводу саме у цій справі.
У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Суд зауважує, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі заявник також зазначив, що справа має для нього виняткове значення, оскільки вважає, що через незабезпечення відповідачем належних умов служби в поліції, що унеможливило виконання позивачем своїх службових обов'язків, він був змушений подати рапорт на звільнення, що в свою чергу стало причиною втрати роботи.
Верховний Суд відхиляє такі доводи, так як ОСОБА_1 обґрунтував ці аргументи правом на роботу, що є суб'єктивним чинником, що не впливає на предмет спору у цій справі. Крім того, заявник лише формально пославшись на цю категорію, не зазначив новітніх, проблемних та раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, а його аргументи зводяться виключно до неврахування судами висновків Верховного Суду, які він не виклав у взаємозв'язку з обставинами цієї справи, що мають індивідуальні ознаки, характерні саме для неї. Отже такі мотиви є суб'єктивними і, за відсутності вмотивованих підстав та відповідного аналізу правових норм, у системному зв'язку з обставинами справи, що мають індивідуальні ознаки, не свідчать про винятковість цієї справи.
Інші аргументи скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначена конституційна норма кореспондується з положеннями частини першої статті 14 Заокну України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки заявник, оскаржуючи судові рішення, прийняті у справі незначної складності, не вказав випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження цих рішень, встановлених пунктами 1, 2, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити.
За таких обставин, Суд не вирішує клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Дніпропетровського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, про визнання протиправним та скасування наказу.
2. Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: С.А. Уханенко
Судді: О.Р. Радишевська
О.В. Кашпур