11 травня 2023 року
м. Київ
справа № 400/4281/20
адміністративне провадження № К/990/19944/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов'язаних із утриманням у вищому навчальному закладі, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2022 року (суддя-доповідач Скрипченка В.О., судді Косцова І.П., Осіпова Ю.В.,)
І. СУТЬ СПОРУ
1. У жовтні 2020 року Інститут Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" (далі - позивач, Інститут) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в якому просив стягнути з відповідача на користь Інституту витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі у сумі 532321,67 грн. та 7984,83 грн. судового збору.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у зв'язку із розірванням контракту, у ОСОБА_1 виникло зобов'язання відшкодувати витрати на утримання під час навчання відповідно до статті 25 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
II.ОБСТАВИНИ СПРАВИ
3. Між Міністерством оборони України в особі начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу (далі - Контракт), який набрав чинності 28 липня 2017 року відповідно до наказу начальника Інституту від 07 вересня 2017 року № 19-PC.
4. Згідно з пунктом 1 Контракту ОСОБА_1 зобов'язаний відшкодувати витрати, пов'язані з утриманням у закладі, в якому проходить військову службу (навчання), для проходження військової служби на посадах офіцерського складу в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення цього закладу.
5. 17 серпня 2020 року наказом ректора Національного університету "Одеська морська академія" №984 ОСОБА_1 за академічну неуспішність відрахований з навчання.
6. 19 серпня 2020 року згідно із наказом №21-РС відповідача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "ж" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем),
7. Наказом начальника Інституту №166 від 26 серпня 2020 року ОСОБА_1 з 26 серпня 2020 року виключено зі списків особового складу. Вказаним наказом відповідачу оголошено суму до відшкодування за час навчання в Інституті Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія", а саме - 532321,67 грн. (грошове забезпечення 438175,41 грн., продовольче забезпечення 73094,28 грн., речове забезпечення 18975,50 грн., квартирно-експлуатаційне забезпечення 1760,33 грн., медичне забезпечення - 316,15 грн.).
8. Оскільки ОСОБА_1 добровільно не відшкодував витрати, пов'язані з утриманням у закладі, Інститут звернувся до суду з даним позовом про стягнення зазначеної заборгованості.
III.ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
9. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
9.1. Суд першої інстанції зазначив, що Інститут Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" не є належним позивачем у цій справі в розумінні положень частини четвертої статті 5 КАС України та пункту 2 Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року N 964 (далі - Порядок №964).
10. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог.
10.1. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Інституту Військово-морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі у сумі 532321,67 грн.
11. Приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції вказав, що матеріали справи свідчать про правомірність та обґрунтованість вимог Інституту щодо стягнення з ОСОБА_1 витрат, пов'язаних з його утриманням у навчальному закладі. Натомість відповідачем не було надано суду жодного доказу щодо спростування позиції позивача, викладеної в заявленому адміністративному позові, та доказів добровільної сплати зазначеної суми боргу на момент розгляду справи.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
12. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення.
13. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пунктів 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
14. У касаційній скарзі вказано про застосування судом апеляційної інстанції частини сьомої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та частини сімнадцятою статті 44 Закону України «Про вищу освіту» без врахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі №460/582/19, від 9 квітня 2020 року у справі №620/1708/19, від 30 квітня 2020 року у справі №420/4102/19, від 19 листопада 2020 року у справі № 560/1341/19.
15. На думку скаржника, Верховний Суд повинен повністю відступити від правових висновків щодо застосування вищенаведених норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 19 листопада 2020 року у справі №560/1341/19, від 24 лютого 2021 року у справі №420/4661/19 та застосувати статтю 25 Закону № 2232-ХІІ та пункти 2, 3 Порядку №964, шляхом конкретизації належного позивача в аналогічних спорах, а саме - центрального органу виконавчої влади (в даній справі Міноборони України), а Інститут, як вищий навчальний заклад, визначити у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
16. Також у скарзі наголошено про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 13 розділу І наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» у поєднанні зі статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та статті 43 Конституції України у контексті стягнення щомісячного грошового забезпечення з колишнього військовослужбовця (курсанта) вищим навчальним закладом.
17. Інститутом подано відзив на касаційну скаргу, в якому він просив оскаржуване судове рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення. Вказав, що Інститут має всі правові підстави для звернення із позовом про стягнення витрат, пов'язаних із утриманням у вищому навчальному закладі, враховуючи приписи Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008. (далі - Положення №1153/2008).
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
18. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними. Визначає Закону України від 06 грудня 1991 року № 1934-XII «Про Збройні Сили України» (далі - Закон № 1934-XII).
20. Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1934-XII Збройні Сили України організаційно складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.
21. Згідно із частиною третьою статті 16 Закону № 1934-XII соціальний захист працівників Збройних Сил України забезпечується відповідно до законодавства про працю, про державну службу, інших нормативно-правових актів.
22. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей встановлює Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
23. Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
24. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
25. Частинами першою, шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Одним із видів військової служби є навчання курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів).
26. Згідно із частиною третьою статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
27. Частиною десятою статті 25 Закону № 2232-XII визначено, що курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів "д", "е", "є", "з", "и" пункту 1 та підпунктів "д", "е", "є", "ж", "з" пункту 2 частини п'ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов'язані з їх утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.
28. Відповідно до підпункту «ж» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем.
29. Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).
30. Згідно зі статтею 5 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
31. Відповідно до частини сьомої статті 12 Закону № 3551-XII держава забезпечує учасникам бойових дій та їх дітям, у тому числі дітям, які навчаються за денною формою навчання у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, - до закінчення такими дітьми закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, державну цільову підтримку для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти у державних та комунальних закладах освіти.
32. Частиною 15 статті 44 Закону України від 1 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту» (далі - Закон № 1556-VII) визначено, що держава забезпечує особам, визнаним постраждалими учасниками Революції Гідності, учасниками бойових дій, особами з інвалідністю внаслідок війни відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та їхнім дітям, дітям, один із батьків яких загинув (пропав безвісти), помер внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції під час її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та під час здійснення зазначених заходів, дітям, один із батьків яких загинув під час масових акцій громадянського протесту або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час масових акцій громадянського протесту, дітям, зареєстрованим як внутрішньо переміщені особи, дітям, які проживають у населених пунктах на лінії зіткнення, - до закінчення такими дітьми закладів освіти, але не більш як до досягнення ними 23 років, державну цільову підтримку для здобуття вищої освіти в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Державна цільова підтримка для здобуття вищої освіти надається у вигляді:
-повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;
-пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти;
-соціальної стипендії;
-безоплатного забезпечення підручниками;
-безоплатного доступу до мережі Інтернет, систем баз даних у державних та комунальних навчальних закладах;
-безоплатного проживання в гуртожитку;
-інших заходів, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття вищої освіти зазначеним категоріям громадян визначаються Кабінетом Міністрів України.
33. Механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу визначено Порядком відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти №964, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року N 964 (далі - Порядок N 964).
34. Відповідно до пункту 2 Порядку №964 витрати відшкодовуються Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управлінню державної охорони, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбі.
35. Згідно з пунктом 3 Порядку №964 відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.
Порядок розрахунку витрат установлюється Міноборони разом з Мінфіном, МВС, Адміністрацією Держприкордонслужби, Управлінням державної охорони, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбою.
36. За приписами пункту 4 Порядку №964 розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів.
37. Порядок та умови надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2016 року № 975 (далі - Порядок №975).
38. Пунктом 1 Порядку №975 визначено, що цей порядок розповсюджується, зокрема, на осіб, визнаним учасниками бойових дій, особами з інвалідністю внаслідок війни, постраждалими учасниками Революції Гідності відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
39. Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку №975 державна цільова підтримка надається у вигляді:
1) повної оплати навчання за рахунок коштів загального фонду державного або місцевих бюджетів у разі зарахування вступників на навчання за державним (регіональним) замовленням відповідно до цих Порядку та умов, а також умов та правил прийому на навчання до закладів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти на відповідний рік (далі - умови та правила прийому);
2) часткової оплати навчання за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів шляхом надання особам, зарахованим на навчання за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб, пільгових довгострокових кредитів для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти відповідно до Порядку пільгового кредитування для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2018 р. № 673;
3) першочергового переведення здобувачів освіти, зарахованих відповідно до умов та правил прийому на навчання на підставі угод, укладених з фізичною або юридичною особою, на навчання на місцях державного (регіонального) замовлення у державних або комунальних закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, що одержані за рахунок перерозподілу закладом професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти або відповідним державним замовником наявних обсягів державного (регіонального) замовлення;
4) соціальної стипендії - для осіб, які навчаються за державним або регіональним замовленням за денною формою навчання, згідно з Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати соціальних стипендій студентам (курсантам) вищих навчальних закладів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 р. № 1045;
5) безоплатного забезпечення підручниками - за рахунок бібліотечного фонду відповідного закладу освіти;
6) безоплатного доступу до Інтернету, систем баз даних у державних та комунальних закладах освіти;
7) безоплатного проживання в учнівських та студентських гуртожитках або проживання у студентських гуртожитках з пільговою оплатою - для осіб, які навчаються за денною формою навчання.
Державна цільова підтримка надається особам, зазначеним у пункті 1 цих Порядку та умов, у вигляді:
-повної оплати навчання для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем (рівнем вищої освіти) за рахунок коштів загального фонду державного або місцевих бюджетів - у разі зарахування на місця державного (регіонального) замовлення відповідно до умов та правил прийому (з урахуванням квот, установлених відповідно до законодавства);
-пільгових довгострокових кредитів для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти;
-першочергового переведення здобувачів освіти, зарахованих відповідно до умов та правил прийому на навчання на підставі угод, укладених з фізичною або юридичною особою, на навчання на місцях державного (регіонального) замовлення у державних або комунальних закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, що одержані за рахунок перерозподілу закладом професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти або відповідним державним замовником наявних обсягів державного (регіонального) замовлення;
-соціальної стипендії для осіб, які навчаються за державним або регіональним замовленням за денною формою навчання;
-безоплатного забезпечення підручниками - за рахунок бібліотечного фонду відповідного закладу освіти;
-безоплатного доступу до Інтернету, систем баз даних у державних та комунальних закладах освіти.
40. Особам, зазначеним у підпунктах 1-4 пункту 1 цих Порядку та умов, які навчаються за денною формою навчання, державна цільова підтримка на проживання в учнівських та студентських гуртожитках надається у вигляді безоплатного проживання.
41. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок №260).
42. Пунктом 13 розділу 1 Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, які діяли на дату виплати, поверненню не підлягає, крім випадків повернення сум грошової допомоги (при звільненні з військової служби) у разі скасування наказу відповідного командира про звільнення військовослужбовця з військової служби відповідно до чинного законодавства України.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
43. Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
44. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
45. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року та постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2022 року не відповідають вимогам статті 242 КАС України з огляду на наступне.
46. Спірні правовідносини виникли щодо правомірності стягнення витрат, пов'язаних з утриманням курсанта, відрахованого з вищого навчального закладу за академічну неуспішність.
47. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, вказав про звернення до суду неналежного позивача.
48. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення спірних витрат, оскільки курсант не надав суду доказів, що при укладенні контракту із Інститутом він подавав заяви із зазначенням конкретних видів державної цільової підтримки, на яку претендує.
49. Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.
50. Судами встановлено, що ОСОБА_1 у липні 2017 року був зарахований на навчання до Інституту.
51. Під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 зазначав (у відзивах на позовну заяву та апеляційну скаргу), що він є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України. В матеріалах справи є копія відповідного посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 20 вересня 2020 року.
52. Таким чином, на час вступу відповідача до Інституту він мав статус учасника бойових дій і на нього поширювались гарантії, передбачені частиною сьомою статті 12 Закону №3551-XII та частиною сімнадцятою статті 44 Закону №1556-VII.
53. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 20 грудня 2019 року у справі №460/582/19, від 09 квітня 2020 року у справі №620/1708/19, від 30 квітня 2020 року у справі №420/4102/19, від 19 листопада 2020 року № 560/1341/19, від 28 жовтня 2021 року у справі №520/15103/2020, від 09 грудня 2021 року у справі №560/688/19, від 29 листопада 2022 року у справі №420/3422/21. Проте, вказані висновки не були застосовані судами попередніх інстанцій.
54. Верховний Суд наголошує, що однією із вимог, яку ставить законодавець до судового рішення є його обґрунтованість, що, у свою чергу, залежить від повного та всебічного з'ясування обставин справи.
55. Частинами першою, третьою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
56. Пунктом 8 Порядку №975 передбачена процедура отримання державної цільової підтримки, зокрема, подання заяви із визначенням виду державної цільової підтримки, на яку претендує особа.
57. Враховуючи приписи статті 77 КАС України та наявність у матеріалах справи документів, що підтверджують право ОСОБА_1 на відповідні пільги, Верховний Суд приходить до висновку про не здійснення судами попередніх інстанцій повного та всебічного встановлення обставин у цій справі, а саме - факту подання/не подання відповідачем відповідної заяви при укладанні Контракту із зазначенням конкретних видів державної цільової підтримки.
58. Отже, рішення судів попередніх інстанцій не містять вмотивованого аналізу зазначених обставин, що, на переконання колегії суддів Верховного Суду, унеможливлює об'єктивне прийняття рішення за результатами розгляду справи.
59. Окрім того, судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання, що саме входить у державну цільову підтримку для здобуття, зокрема, вищої освіти відповідно до Порядку №975.
60. Без з'ясування складових державної цільової підтримки та складових витрат, пов'язаних з утриманням відповідача в Інституті, їх порівняння, передчасними є висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення витрат, пов'язаних з утриманням курсанта.
61. Також Верховний Суд звертає увагу, що у касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що під час навчання він проходив військову службу, за яку отримував грошове забезпечення. На підтвердження зазначає, що постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі №420/10016/20 зобов'язано Інститут нарахувати, виплатити індексацію грошового забезпечення з 26 серпня 2017 року по 28 серпня 2020 року та за невикористані дні додаткової відпустки, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
62. Отже, поза увагою судів попередніх інстанцій залишились обставини щодо отримання відповідачем грошового забезпечення як військовослужбовця, яке не пов'язано із утриманням у Інституті та яке не підлягає поверненню, оскільки є аналогом заробітної плати.
63. Щодо висновку суду першої інстанції про відсутність підстав у Інституту звертатись до суду із цим позовом, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
64. Міністерство оборони України є уповноваженим органом, який здійснює функції держави у спірних відносинах, а Інститут є бюджетною установою та утримується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України. Витрати, які відшкодовані за утримання у вищому навчальному закладі зараховуються до спеціального фонду державного бюджету на спеціальний рахунок Інституту, виключно на утримання курсантів.
65. Між Міністерством оборони України в особі начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» капітана 1 рангу ОСОБА_3 та старшим сержантом ОСОБА_1 був укладений контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України, відповідно до якого відповідач зобов'язувався сумлінно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів та добровільно відшкодувати витрати пов'язані з його утриманням у вищому військовому закладі, в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість.
66. Отже, саме між Інститутом та ОСОБА_1 виникли спірні правовідносини через невиконання останнім умов зазначеного контракту.
67. Таким чином, Верховний Суд зазначає про наявність права у Інституту звернутися із позовом до відповідача про стягнення витрат на його утримання у навчальному закладі.
68. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 19 листопада 2020 року у справі №560/1341/19, від 29 листопада 2022 року у справі №420/3422/21. Колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від вказаної правової позиції.
69. Також Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо пропущення Інститутом місячного строку звернення до суду із позовною заявою.
70. Враховуючи приписи частини десятої статті 25 Закону № 2232-XII та пункт 7 Порядку № 964, право на звернення до суду у позивача у цій категорії справ виникає лише у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати та може бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови.
71. Саме із відмовою курсанта добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі, законодавцем пов'язано можливість звернення суб'єкта владних повноважень до суду.
72. Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі № 340/685/19, від 10 жовтня 2019 року у справі №140/721/19, від 28 травня 2021 року у справі № 320/7233/19, від 06 квітня 2023 року у справі № 400/4280/20, від 23 березня 2023 року у справі №420/24331/21.
73. Відповідно до повідомлення, що міститься в матеріалах справи, 27 серпня 2020 року ОСОБА_1 ознайомлений із вимогою про відшкодування спірних витрат в добровільному порядку протягом 30 днів з дня підписання цього повідомлення. Позивач звернувся до суду 02 жовтня 2020 року, отже в межах місячного строку, встановленого частиною п'ятою статті 122 кас України.
74. Таким чином, Верховний Суд зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам щодо їх обґрунтованості, оскільки ухвалені на підставі обставин, які не підтверджені доказами та без повного і всебічного з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення цього спору.
75. Встановлення вказаних обставин, про які йшлося в мотивувальній частині цієї постанови, має вирішальне значення для вирішення цього спору, оскільки дасть змогу встановити чи підлягають стягненню з ОСОБА_1 витрати, пов'язані з його утриманням в Інституті.
76. Суд касаційної інстанції, відповідно до частини другої статті 341 КАС України, позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
77. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
78. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року та постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2022 року з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами не було дотримано норм процесуального права щодо повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі та не враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 грудня 2019 року у справі №460/582/19, від 09 квітня 2020 року у справі №620/1708/19, від 30 квітня 2020 року у справі №420/4102/19, від 19 листопада 2020 року № 560/1341/19, від 28 жовтня 2021 року у справі №520/15103/2020, від 09 грудня 2021 року у справі №560/688/19, від 29 листопада 2022 року у справі №420/3422/21.
VIІ. СУДОВІ ВИТРАТИ
79. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 353, 356 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року та постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2022 року у справі №400/4281/20 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді О.В. Калашнікова
М.В. Білак
Ж.М. Мельник-Томенко