11 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/2033/22 пров. № А/857/1420/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року (суддя першої інстанції Остап'юк С.В., м. Івано-Франківськ)
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправною відмови щодо призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку; зобов'язання призначити та виплачувати пенсію на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням пенсійного віку з 02.02.2022.
Ухвалою Франківського окружного адміністративного суду від 07.06.2022 залучено до участі у справі як співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 21.02.2022 №092950008582 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити з 02.01.2022 ОСОБА_1 пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області частину сплаченого судового збору в розмірі 330 грн та частину витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2750 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області частину сплаченого судового збору в розмірі 330 грн та частину витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2750 грн.
Не погодившись із рішенням, вважаючи таке незаконним, постановленим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, його оскаржило Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. Просить скасувати оскаржене рішення 15.12.2022 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційних вимог зазначило, що при призначенні пенсії за віком із застосуванням ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», окрім посвідчення відповідної категорії в обов'язковому порядку має бути надана довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувалися роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Апелянт вважає свої дії правомірними, оскільки позивач не надав первинні документи, які б підтверджували період його роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Також апелянт стверджує, що задоволений судом розмір витрат на правову допомогу не може братися до уваги судом як співмірний із складністю справи та виконаними адвокатом робіт (надання послуг).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом було призначено апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження без виклику сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржене, тому в силу приписів ч.1 ст. 308 КАС України колегія суддів не переглядає рішення суду першої інстанції в цій частині вирішення позовних вимог.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 3 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 17.08.1993.
Згідно з архівною довідкою Управління хімічних військ Прикарпатського військового округу від 18.03.1993 №24/8350 ОСОБА_1 в складі військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) виконував задачі по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження 34 дні у період з 19.09.1986 до 23.10.1986.
Відповідно до запису у військовому квитку позивача серії НОМЕР_3 від 23.10.1985 ОСОБА_1 з 19.09.1986 до 23.10.1986 виконував функціональні обов'язки по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
14.02.2022 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №092950008582 від 21.02.2022 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки позивачем не подано документи, які б підтверджували час виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році.
Вказане рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надіслало позивачу листом від 24.03.2022 №0900-0211-8/8953.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність документів, які підтверджують, час виконання позивачем робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не може бути підставою для позбавлення позивача права на належне пенсійне забезпечення, оскільки посвідчення позивача недійсним не визнавалось, а його статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не оспорюється. При цьому документи, долучені до матеріалів справи, містять дані на підтвердження факту участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та періоду протягом якого він був залучений до робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Вказані документи є достатніми для призначення позивачу пенсії із застосуванням зменшення пенсійного віку (страхового стажу), встановленого для пенсій за віком на 5 років, згідно статті 55 Закону №796. Отже, вік ОСОБА_1 становить більше 55 років, страховий стаж - 31 рік 5 місяців, що в свою чергу надає позивачу право пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зважаючи на те, що 01.01.2022 позивачу виповнилось 55 років, а із заявою про призначення пенсії він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 14.02.2022, тобто в межах зазначеного трьохмісячного строку, тому позивачу слід призначити пенсію з 02.01.2022. При цьому суд вказав, що розмір витрат позивача на оплату послуг адвоката в сумі 8000 грн є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторони. Однак, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів підлягає стягненню в солідарному порядку частина витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5500 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод та не виключає можливості законодавця при регулюванні питань соціального забезпечення встановлювати певні відмінності щодо обсягу такого забезпечення.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Конституційний Суд України у рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що «відповідно до ст. 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на Чорнобильській АЕС стала втрата здоров'я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров'я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави».
У рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України також звернув увагу на засадничий характер обов'язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків. Такі гарантії, пільги та компенсації є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку. Пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Крім того, у рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019 міститься висновок, згідно з яким, аналіз положень, зокрема, ст. 16 Конституції України дає підстави для висновку, що особи, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту; за Конституцією України посилений соціальний захист вказаних категорій осіб вимагає від держави виконання обов'язку визначати такий обсяг їх соціального забезпечення, який гарантуватиме їм гідні умови життя, а також повне відшкодування заподіяної шкоди.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ст. 9 вказаного Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Статтею 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 14 вказаного Закону для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження, зокрема, з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів та у 1987 році не менше 14 календарних днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу зокрема, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році, пенсійний вік зменшується на 5 років.
Згідно частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Із аналізу наведених правових норм вбачається, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та працювали визначену кількість днів у зоні відчуження.
Водночас законодавець встановив перелік документів, що підтверджують участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який не обмежується лише довідкою форми № 122, а навпаки такий факт може бути підтверджений будь-якими первинними документами.
Згідно зі ст. 65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
За приписами ч. 1 ст. 15 вказаного Закону підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Документи, які подаються до Пенсійного фонду України та його управлінь для призначення пенсії, в тому числі на пільгових умовах, визначені в Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Порядком № 22-1 визначено, що документами, які засвідчують особливий статус особи є: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Така правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 21 листопада 2006 року у справі № 21-1048во06, від 04 вересня 2015 року у справі № 690/23/15-а, Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 152/651/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17 та від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а, від 18 червня 2020 року у справі №591/4104/16-а, від 02 березня 2021 року у справі №345/1831/17.
Встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 3 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 17.08.1993, яке не відмінене і не анульоване.
Факт перебування ОСОБА_1 у зоні відчуження з 19.09.1986 по 23.10.1986 підтверджується і іншими документами: військовим квитком серії НОМЕР_3 від 23.10.1985, який містить запис про те, що позивач з 19.09.1986 по 23.10.1986 виконував функціональні обов'язки по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; архівною довідкою Управління хімічних військ Прикарпатського військового округу від 18.03.1993 №24/8350, виданою за період з 19.09.1986 по 23.10.1986, відповідно до якої позивач у складі військової частини № НОМЕР_2 та виконував задачі по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у зоні відчуження.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що основним доказом участі позивача в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є дійсне, не оскаржене та не скасоване посвідчення, яке підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом. Крім того, факт перебування ОСОБА_1 у зоні відчуження з 19.09.1986 по 23.10.1986 підтверджується також іншими документами.
Отже, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у призначенні позивачу пенсії відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є необґрунтованою.
Таким чином, судом першої інстанції правильно визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 21.02.2022 №092950008582 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Пунктом 1 ч.1 ст.45 Закону України №1058-ІV передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося до спливу трьох місяців з дня виникнення права на призначення такої пенсії.
Встановлено, що 01.01.2022 позивачу виповнилось 55 років, а із заявою про призначення пенсії позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 14.02.2022, тобто в межах зазначеного трьохмісячного строку.
Таким чином, судом першої інстанції правильно зобов'язано відповідача призначити позивачу пенсію з 02.01.2022.
Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, повноваження пенсійного органу щодо зарахування певних періодів роботи до страхового стажу та призначення пенсії передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу та призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен зарахувати періоди роботи до страхового стажу та призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - зарахувати періоди роботи до страхового стажу та призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15.
Отже, з метою ефективного відновлення порушеного права ОСОБА_1 , його позов правильно задоволено судом першої інстанції шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити з 02.01.2022 ОСОБА_1 пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Статтями 26, 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, в силу положень ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.11.2019 по справі № 826/15063/18, згідно яких, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Апеляційний суд зазначає, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката представником позивача надано: ордер серії АТ № 1023550 на надання (правничої) допомоги адвокатом Атаманюком В.М., договір доручення на ведення справ в державних органах, органах місцевого самоврядування, слідчих та судових органах від 29.03.2022, акт від 13.05.2022 виконаних робіт за договором від 29.03.2022, квитанцію № 453780 на суму 8000 грн.
Дослідивши надані докази, суд апеляційної інстанції зазначає, що в кожному із перерахованих документів міститься детальний опис усіх наданих послуг саме у цій справі, тобто наявні усі дані, які дають можливість ідентифікувати кожну надану послугу та прослідкувати взаємний зв'язок із даними спором.
Вказані докази є первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в даній справі.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, перелічивши надані позивачем докази у підтвердження витрат на правничу допомогу та зазначаючи про наявність цих документів в матеріалах справи, не надав оцінки цим документам на предмет їх належності, допустимості та достатності щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу. Зокрема, не досліджував обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, зазначений в тому числі в акті прийому-передачі послуг, складність та якість складених документів, співмірність розміру витрат витраченому адвокатом часу, ціні позову.
Апеляційний суд зауважує, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Як видно з поданих документів, адвокатом виокремлено послуги правової допомоги: консультацію, складання адвокатського запиту та позовної заяви.
При цьому апеляційний суд враховує, що надання консультації та складання адвокатського запиту фактично не стосуються вирішення справи в суді, оскільки зазначені дії охоплюються процесом підготовки та подання позовної заяви.
Також суд зазначає, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Як видно з матеріалів справи, відповідач у відзиві на позовну заяву висловив незгоду із заявленою сумою витрат на правничу допомогу в розмірі 8000 грн, оскільки така є явно завищеною для даної категорії справ.
Отже, оскільки відповідач заявив про неспівмірність заявленої суми, апеляційний суд вважає, що необхідно зменшити розмір витрат.
Більше того, суд апеляційної інстанції відзначає, що представник позивача участі у судових засіданнях не приймав, так як дана адміністративна справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, як справа незначної складності (малозначна справа). У вказаній категорії справ є значна стала судова практика, в т.ч. і суду касаційної інстанції.
Також колегія суддів зазначає, що позивач та його представник не надали обґрунтованих доказів того, що підготовка позовної заяви та інших документів у даній справі вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.
Таким чином, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає співмірним розмір відшкодування на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 2000 гривень, який є доведеним, документально обґрунтованим.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково та змінити рішення суду в частині суми стягнення витрат на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції, зазначивши таку суму витрат на професійну правничу допомогу - 2000 грн (по 1000 грн з кожного відповідача).
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року в частині суми стягнення витрат на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції змінити, зазначивши суму витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню, в сумі 2000 (дві тисячі) грн (по 1000 (одній тисячі) грн з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. О. Большакова
судді В. С. Затолочний
В. Я. Качмар