Справа № 560/9786/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Божук Д.А.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
10 травня 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2023 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Хмельницькій області до ОСОБА_1 про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу,
у вересні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2023 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
03 квітня 2023 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
13 квітня 2023 року від відповідача надійшли заперечення на відзив позивача.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 березня 2023 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву та заперечень на відзив колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що за відповідачем рахується податковий борг по податку на додану вартість на суму 7909,73 грн., що виник на підставі податкових повідомлень-рішень:
- від 13.08.2018 №0141591303 на суму 1154,68 грн. (штраф у розмірі 20% за порушення строку сплати грошового зобов'язання),
- від 29.10.2018 №0006075006 на суму 388,74 грн. (штраф у розмірі 20% за порушення строку сплати грошового зобов'язання),
- від 29.05.2019 №0024435006 на суму 190,35 грн. (штраф у розмірі 20% за порушення строку сплати грошового зобов'язання).
Також з січня по грудень 2018 року нарахована сума пені у розмірі 6175,96 грн.
Вказані вище податкові повідомлення-рішення були надіслані на адресу відповідача, однак повернуті контролюючому органу з відміткою поштового зв'язку з відміткою "за закінченням строку зберігання" (крім податкового повідомлення-рішення від 29.05.2019 №0024435006, яке отримане відповідачем 31.05.2019).
Оскільки, відповідачем самостійно не сплачено податковий борг, тому позивач звернувся до суду для його стягнення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з підп.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
За змістом підп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до підп.14.1.162 п.14.1 ст.14 ПК України, пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суму грошових зобов'язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки.
За відповідачем рахується податковий борг, що підтверджується податковими повідомленнями-рішеннями, інтегрованою карткою платника та розрахунком суми позовних вимог.
Пунктом 56.1 статті 56 ПК України передбачено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Згідно п.57.3 ст.57 ПК України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Відповідно до п.58.3 ст.58 ПК України у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Враховуючи наведену норму, надіслані відповідачу податкові повідомлення-рішення вважаються врученими платнику податків.
Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів здійснення передбаченої п.56.1 ст.56 ПК України процедури адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, або його оскарження їх в судовому порядку.
Таким чином, сума податкового зобов'язання є узгодженою та не сплаченою своєчасно відповідачем, та набула статусу податкового боргу.
Згідно з п.59.1 ст.59 ПК України у разі, коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
З матеріалів справи встановлено, що 18.08.2008 боржнику була вручена перша податкова вимога №1/349, а 18.09.2008 - друга №2/424.
Згідно з п.87.2 ст.87 ПК України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.
Приписами п.87.11 ст.87 ПК України визначено, що орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Стосовно доводів апелянта про те, що з жовтня 2015 року не мас статусу фізичної особи - підприємця, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до підп.65.10.8 п.65.10 ст. 65 ПК України державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування санкцій за їх невиконання.
Згідно з підп.97.4.3 п.97.4 ст.97 ПК України передбачено, що особою, відповідальною за погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу платника податків, стосовно фізичної особи - підприємця або фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, є така фізична особа.
Таким чином, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності не припиняє зобов'язань особи щодо сплати заборгованості, яка виникла під час здійснення такої, та не звільняє від відповідальності за несвоєчасне погашення боргу.
Також помилковими є доводи апелянта про наявність рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 1 листопада 2011 року (справа №2270/11620/11) про стягнення податкового боргу, оскільки предмети таких позовів різні. Зокрема, предметом цього позову є борг, який утворився у 2018-2019 роках.
Колегія суддів зазначає, що докази і доказування - один із найважливіших інститутів адміністративного права. Адже саме з допомогою доказів суд з'ясовує дійсні правовідносини сторін, обставини, що мають значення для справи.
Суд зауважує, що докази - це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані.
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Достатність доказів визначається як наявність у справі такої сукупності зібраних доказів, яка викликає у суб'єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з'ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об'єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що оскільки відповідачем доказів сплати податкового боргу суду не надано, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Колегія суддів критично ставиться до тверджень апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду за адміністративним позовом, з огляду на наступне.
Строки стягнення податкового боргу, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, визначені пунктом 102.4 статті 102 Податкового кодексу України, відповідно до якого у разі, якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.
13 травня 2020 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» №591-IX. Цим законом зміст одного з абзаців пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України викладено у наступній редакції: «На період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу». Вказаний Закон набув чинності з 29 травня 2020 року.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з урахуванням змін, внесених наступними постановами) на усій території України з 12.03.2020 установлено карантин, який в подальшому неодноразово продовжувався. Встановлені карантинні обмеження діють і на даний час.
Отже, станом на час звернення до суду з позовом ПК України встановив зупинення перебігу усіх строків давності, встановлених статтею 102 ПК України, на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).
Тому апелянт помилково вважає, що звернення контролюючого органу до суду з цим позовом відбулось поза межами встановленого законодавством строку.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Матохнюк Д.Б.