Справа № 560/11579/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Матущак В.В.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
11 травня 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 січня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів,
у листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
1. Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 23.02.2022 №4-РС в частині звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби у запас відповідно до пункту 2 частини 5 стаття 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом "ґ" (через сімейні обставини, як військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років).
2. Визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.02.2022 №50 в частині виключення зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 .
3. Поновити ОСОБА_1 , на військовій службі у Збройних Силах України на посаді дешифрувальник групи підготовки та регламенту контрольно - записувальної апаратури та обробки інформації військової частини НОМЕР_1 .
4. Прийняти рішення про виплату ОСОБА_1 матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, недоотриманого внаслідок незаконного звільнення.
Позов обґрунтовано тим, що позивач з 2006 проходила військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді дешифрувальник групи підготовки та регламенту контрольно-записувальної апаратури та обробки інформації, військове звання - старший солдат. Позивач вважає накази командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 №4-РС в частині звільнення її з військової служби та від 23.02.2022 №50 в частині виключення із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення протиправними та такими, що підлягають скасуванню з огляду на те, що при їх прийнятті було порушено процедуру звільнення з військової служби. Так, позивач звернула увагу, що вона відповідний рапорт про звільнення не писала та командуванню військової частини НОМЕР_1 не подавала, відповідно бажання бути звільненою з військової служби не мала і не висловлювала. За таких обставин позивач вважає, що розірвання контракту та її звільнення є незаконним і позивач підлягає поновленню на військовій службі.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 січня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не з'ясував усі обставини, що мають значення для справи та надав не належну оцінку тим обставинам та доказам, що присутні в матеріалах справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права. Крім того, апелянт наполягає на тому, що вона не виявляла бажання бути звільненою з військової служби з вказаних підстав.
28 квітня 2023 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв'язку із чим просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, старший солдат ОСОБА_1 проходила військову службу при військовій частині НОМЕР_1 на посаді дешифрувальник групи підготовки та регламенту контрольно-записуваної апаратури та обробки інформації.
22.02.2022 Президент України видав наказ Верховного Головнокомандувача Збройних сил України №2 "Про призов резервістів на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період".
23.02.2022 командування військової частини НОМЕР_1 прийняло рішення провести збори з жінками-військовослужбовцями, які мають дітей віком до 18 років, з метою доведення до них порядку звільнення з військової служби в особливий період та в умовах воєнного стану.
На підставі рапорту Командира підрозділу, де проходила службу старший солдат ОСОБА_1 , був прийнятий наказ командира військової частити НОМЕР_1 (по особовому складу) від 23.02.2022 №4-РС, згідно якого ОСОБА_1 звільнена з військової служби в запас відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом "ґ" (через сімейні обставини, як військовослужбовці жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років).
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.02.2022 №50 старший солдат ОСОБА_1 виключена зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення у зв'язку з звільненням з військової служби за сімейними обставинами.
Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом за захистом порушеного права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені при розгляді справи обставини вказують на те, що твердження позивача стосовно щодо того, що бажання бути звільненою з військової служби вона не мала і не висловлювала, необґрунтованим, оскільки в матеріалах справи знаходяться рапорти ОСОБА_1 про здавання справ та посади, про надання грошової допомоги на оздоровлення та отримання всіх належних їй виплати, в тому числі одноразову грошову допомогу при звільненні, які була виплачена їй на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.02.2022 №50. Відтак відповідачем доведено правомірність своїх дій при звільненні позивача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (ч.2 ст.2 Закону №2232-XII).
Відповідно до ч.6 ст.2 цього Закону до видів військової служби відноситься, зокрема: військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина 4 статті 2 Закону №2232-XII).
Відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (із змінами і доповненнями) затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що додається від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція).
Вказана Інструкція визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153.
Згідно із п.2.4 Інструкції особи жіночої статі, які за станом здоров'я придатні до проходження військової служби, приймаються на військову службу за контрактом для заміщення військових посад. Перелік військових посад, які можуть бути заміщені військовослужбовцями-жінками, за винятком військових посад, які можуть бути заміщені особами вищого офіцерського складу, затверджується Міністерством оборони України.
У зв'язку з настанням особливого періоду з військовослужбовцями-жінками, які мають дитину (дітей) віком до 18 років та які не висловили бажання продовжувати військову службу, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці-жінки звільняються з військової служби. Військовослужбовці-жінки, які висловили бажання продовжувати військову службу в особливий період, попереджаються про виконання підпункту 16 пункту 116 Положення та пункту 4.16 розділу IV цієї Інструкції.
Згідно із п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах:
2) під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації):
ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема:
військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Відповідно до п. 35 Положення контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення):
1) за рішенням командування військової частини за наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г", "д", "е", "є", "з" - "й" та "л" пункту 1 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Під час дії особливого періоду контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби за рішенням командування військової частини у період:
після закінчення строку проведення мобілізації та до моменту введення воєнного стану - на підставах, передбачених пунктом 2 (крім підстав, передбачених підпунктами "ґ", "й" та "к") частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
протягом строку проведення мобілізації та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації - на підставах, передбачених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
2) за бажанням військовослужбовця - за наявності підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "ж", "к" пункту 1, а в особливий період (крім строку проведення мобілізації та дії воєнного стану) - за наявності підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "й" та "к" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Аналізуючи доводи апеляційної скарги стосовно протиправності видання наказу про звільнення позивача з військової служби, колегія суддів враховує наступне.
Як зазначалося вище, 22.02.2022 Президент України видав наказ Верховного Головнокомандувача Збройних сил України №2 "Про призов резервістів на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період".
Із матеріалів справи слідує, що 23.02.2022 командування військової частини НОМЕР_1 прийняло рішення провести збори з жінками-військовослужбовцями, які мають дітей віком до 18 років, з метою доведення до них порядку звільнення з військової служби в особливий період та в умовах воєнного стану.
Після зазначених зборів військовослужбовцям жінкам було запропоновано висловити своє бажання щодо подальшого проходження військової служби у формі рапорту, що підтверджується наданими відповідачем матеріалами.
Враховуючи те, що зазначений рапорт ОСОБА_1 не написала, Військова частина НОМЕР_1 розцінила цей факт, як невисловлення бажання продовжувати військову службу, у зв'язку з чим, 23.02.2022 Начальник групи підготовки та регламенту контрольно-записувальної апаратури та обробки інформації ВЧ НОМЕР_1 капітан ОСОБА_2 подав рапорт на звільнення з військової служби в запас старшого солдата ОСОБА_1 , дешифрувальника групи підготовки та регламенту контрольно-записувальної апаратури та обробки інформації, відповідно пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" підпункту "ґ" (як жінку-військовослужбовця, яка має дитину (дітей) віком до 18 років).
На підставі зазначеного рапорту, Командир військової частини НОМЕР_1 прийняв наказ (по особовому складу) від 23.02.2022 №4-РС, згідно якого ОСОБА_1 звільнена з військової служби в запас відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом "ґ" (через сімейні обставини, як військовослужбовці жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років).
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.02.2022 №50 старший солдат ОСОБА_1 виключена зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення у зв'язку з звільненням з військової служби за сімейними обставинами.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що твердження позивача стосовно того, що бажання бути звільненою з військової служби вона не мала і не висловлювала, необґрунтованим, оскільки в матеріалах справи знаходяться рапорти ОСОБА_1 про здавання справ та посади, про надання грошової допомоги на оздоровлення та отримання всіх належних їй виплати, в тому числі одноразову грошову допомогу при звільненні, які була виплачена їй на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.02.2022 №50.
При цьому, апелянт наполягає на тому, що рапорт про здавання справ і посади виконаний не нею, а іншою особою. А рапорти на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, грошової допомоги на оздоровлення тощо не пов'язані зі звільненням з військової служби, а стосуються реалізації нею права на відповідні види забезпечення під час проходження військової служби.
Із даного приводу колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч.2 ст.74 КАС України в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що рапорт про здавання справ і посади виконаний іншою особою, а не ОСОБА_1 , а в рапорті про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно чітко зазначено, що він написаний у зв'язку зі звільненням з військової служби (а.с. 61).
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апелянта в цій частині та такими, що спростовуються наявними у справі доказами.
Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги ту обставину, що наказ від 23.02.2022 №50 доведено до ОСОБА_1 та інших жінок-військовослужбовців 23.02.2022, а також ОСОБА_1 начальником відділення персоналу військової частини було доведено про необхідність отримати припис для подальшої постановки на військовий облік у 1 відділі Хмельницького РТЦК та СП.
Суд апеляційної інстанції повторно наголошує, що з урахуванням вимог ч.2 ст.74 КАС України та обставина, на яку посилається ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі, що у зборах з жінками-військовослужбовцями, які мають дітей віком до 18 років, з метою доведення до них порядку звільнення з військової служби в особливий період та в умовах воєнного стану вона участі не приймала і підпис, який проставлений у відповідній відомості їй не належить має бути підтверджений відповідними доказами, у зв'язку із чим доводи апеляційної скарги з даного питання також є необґрунтованими.
Слід також зазначити, що особова справа позивача була направлена до 1 відділу Хмельницького РТЦК та СП 06.03.2022, що підтверджується копією супровідного листа від 06.03.2022 №350/485/24/619/дск, копією книги обліку особових справ військової частини НОМЕР_1 та довідкою командира військової частини НОМЕР_1 від 20.12.2022 №3835 і позивачу також було відомо про дану обставину, оскільки матеріалами справи підтверджується факт звернення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо надання копії оскаржуваних наказів.
За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання, що відповідачем в повній мірі доведено правомірність своїх дій при звільненні позивача, що вказує на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Зазначені висновки суду першої інстанції доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують, оскільки в більшості повторюють позицію позивача, викладену у позовній заяві, яким ретельно була надано оцінку при винесенні оскаржуваного судового рішення.
Решта ж доводів апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 січня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Курко О. П. Боровицький О. А.