Справа № 640/14100/21 Головуючий у І інстанції - Добрянська Я.І.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
11 травня 2023 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), в якій просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо виплати ОСОБА_1 надбавки за кваліфікацію за період із червня 2013 року по червень 2017 року в розмірі 50% від законодавчо встановленого розміру;
- зобов'язати Окрему комендатуру охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 , з відрахуванням виплачених сум, надбавку за кваліфікацію з червня 2013 року по червень 2017 року включно у розмірі, визначеному у додатку № 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», за 1-й клас - 8 відсотків посадового окладу, за класну кваліфікацію «майстер» - 11 відсотків посадового окладу;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) в частині виплати ОСОБА_1 із часу набуття права на виплату винагороди за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби (27.07.2014) та на час звільнення із військової служби (26.11.2020) у розмірі 50% від встановленого розміру, замість визначених законодавством 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням;
- зобов'язати Окрему комендатуру охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 винагороду за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби, виходячи із грошового забезпечення станом на 27.07.2014, у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням, з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у серпні 2016 року, у травні 2017 року передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889;
- зобов'язати Окрему комендатуру охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у серпні 2016 року, у травні 2017 року, із включенням до розміру грошового забезпечення щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Голови Державної прикордонної служби від 25.11.2020 року № 1141-ос Позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 26.11.2020 року. Під час проходження військової служби Позивач перебував на грошовому та матеріальному забезпеченні в Окремій комендатурі охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України, яка здійснювала йому нарахування та виплату грошового забезпечення. Із наданих на адвокатський запит особистих карток грошового забезпечення Позивач виявив, що під час проходження служби грошове забезпечення виплачувалось у меншому розмірі. У період з червня 2013 року по червень 2017 року було недоплачена надбавка за кваліфікацію, не виплачено грошову винагороду за безперервну військову службу, допомогу на оздоровлення у серпні 2016 року, у травні 2017 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо виплати ОСОБА_1 надбавки за кваліфікацію за період із червня 2013 року по червень 2017 року в розмірі 50% від законодавчо встановленого розміру.
Зобов'язано Окрему комендатуру охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 з відрахуванням виплачених сум, надбавку за кваліфікацію з червня 2013 року по червень 2017 року включно у розмірі, визначеному у додатку № 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», за 1-й клас - 8 відсотків посадового окладу, за класну кваліфікацію «майстер» - 11 відсотків посадового окладу.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) в частині виплати ОСОБА_1 із часу набуття права на виплату винагороди за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби (27.07.2014) та на час звільнення із військової служби (26.11.2020) у розмірі 50% від встановленого розміру, замість визначених законодавством 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням.
Зобов'язано Окрему комендатуру охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 винагороду за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби, виходячи із грошового забезпечення станом на 27.07.2014, у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням, з урахуванням виплачених сум.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у серпні 2016 року та у травні 2017 року передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
Зобов'язано Окрему комендатуру охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у серпні 2016 року та у травні 2017 року, із включенням до розміру грошового забезпечення щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Окрема комендатура охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі Відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Зокрема, Окрема комендатура охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) зазначає, що у зв'язку з пропуском Позивачем строку звернення до адміністративного суду, позовні вимоги слід залишити без розгляду.
Позивачем відзиву на апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) до суду апеляційної інстанції не подавалось, що не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. З ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом Голови Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 25.11.2020 № 1141-ос полковника ОСОБА_1 припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» полковника ОСОБА_1 (П-НОМЕР_3), який перебуває у розпорядженні Начальника Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (остання займана штатна посада - заступник начальника Головного центру - начальник центру оперативно-технічних заходів Головного центру оперативно-технічних заходів Державної прикордонні служби України), з правом носіння військової форми одягу.
Наказом Начальника Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) від 26.11.2020 № 213-ос Позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Позивач через адвоката Каверіна С.А. звернувся до Відповідача із адвокатським запитом, в якому просив надати документи та інформацію, за період перебування ОСОБА_1 на грошовому забезпеченні в Окремій комендатурі охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ), а саме:
- повідомити про наявність чи відсутність перед ОСОБА_1 заборгованості із матеріального та грошового забезпечення, право на яке останній набув під час проходження військової служби у Головному центрі оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), зокрема з індексації грошового забезпечення;
- копію особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 2014-2018 роки;
- інформацію (довідку) про нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 із зазначенням місяця з якого здійснено обчислення наростаючим підсумком індекс споживчих цін для проведення індексації із січня 2016 року та підстави визначення такого місяця так званим базовим відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, в редакції, з урахуванням змін внесених постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», відповідно до яких, при розрахунку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком, застосовується наступний місяць законодавчо встановленого (підвищеного) посадового окладу, які були підвищено у січні 2008 року;
- у випадку не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 із наданням детального розрахунку та зазначенням місяця обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення індексації.
Листом від 11.03.2021 № 11/737 Відповідачем повідомлено адвоката Позивача - Каверіна С.А. по наступне:
- під час проходження військової служби ОСОБА_1 в Головному центрі оперативно-технічних заходів ДПСУ, а саме з 01.20.2012 року по 28.02.2018 року (період перебування ГЦОТЗ на фінансовому та матеріальному забезпеченні в ОКОіЗ), заборгованість із грошового та матеріального забезпечення відсутня;
- копію особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 2016 по 2018 роки надають. 2014 та 2015 роки були здані до Галузевого державного архіву Державної прикордонної служби, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (опис нетаємних справ ОКОіЗ за 2016 рік № 5698);
- відповідно листа Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів від 09.03.2021 № 11/492 індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 липня 2015 року по 28 лютого 2018 року (період перебування на фінансовому забезпеченні в ОКОіЗ) була нарахована та виплачена в сумі 20553 (двадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят три) грн 96 коп.
Як зазначено Позивачем в позовній заяві, із наданих на адвокатський запит документів з питань грошового забезпечення вбачається, що йому під час проходження військової служби Окремою комендатурою охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) грошове забезпечення, право на яке набув ОСОБА_1 у зв'язку із виконанням обов'язків військової служби виплачувалась у меншому ніж законодавчо визначеному розмірі:
- відповідно до карток грошового забезпечення з червня 2013 по червень 2017 року щомісячно ОСОБА_1 недоплачено щомісячний додатковий вид грошового забезпечення, а саме надбавку за кваліфікацію, у розмірі: за 1 класну кваліфікацію - 4% посадового окладу (68,00) до грудня 2014 року, з січня 2015 року до червня 2017 року, за класну кваліфікацію «майстер» - 5,5% посадового окладу (93,50 грн.);
- відповідно до архівних відомостей особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2014 рік вбачається, що останньому було виплачено винагороду за тривалість 20 річної безперервної військової служби у розмірі 1372,50 грн, що становить 50% замість визначених законодавством 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням;
- з архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2016-2017 роки вбачається, що до складу грошового забезпечення, з якого Позивачу було здійснено обчислення допомоги на здоровлення, які виплачено Відповідачем у серпні 2016 року у розмірі 11629,38 грн та у травні 2017 року у розмірі 11629,38 грн, не було включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій».
Позивач, вважаючи такі дії Відповідача протиправними та такими, які порушують його соціальні гарантії, визначені Конституцією України як військовослужбовця, звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції прийшов до висновку, що на підставі наказу Відповідача від 21.06.2013 року № 1181 ОСОБА_1 присвоєно 1 класну кваліфікацію, а на підставі наказу від 23.12.2014 № 1147 було присвоєно класну кваліфікацію «майстер».
З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції прийшов до висновку, що з дати видачі наказів про присвоєння відповідного класу кваліфікації, Позивачу повинна була виплачуватись надбавка за класність: 1-й клас - 8% посадового окладу; клас «майстер» - 11% посадового окладу.
Відповідно до п.п. 3.25.1 п. 3.25 розділу ІІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 червня 2008 року за № 537/15228, винагорода виплачується за місцем штатної служби за наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби, за 20 річний строк безперервної календарної вислуги військової служби у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням.
Отже, Адміністрацією Державної прикордонної служби України вищевказаною Інструкцією було упорядковано перелік додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, до складу яких входить й надбавка за кваліфікацію та за безперервну службу.
Позивачу в 2014 році виплачено винагороду за тривалість безперервної військової служби у розмірі 1372,50 грн, що становить 50 % замість визначених законодавством 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням, та не відповідає вищезазначеним нормам законодавства.
Враховуючи, що судом першої інстанції встановлено факт нарахування та виплати Позивачу у 2016 році до його звільнення з військової служби додаткової грошової винагороди, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, позовні вимоги про визнання протиправними дій Відповідача в частині виплати Позивачу допомоги на оздоровлення в 2016 та 2017 роках, без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 є також обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, якими Позивач обґрунтовує свої вимоги, оцінивши доводи апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) в частині питання щодо строку з якого необхідно нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 надбавку за кваліфікацію, грошову винагороду за безперервну військову службу, допомогу на оздоровлення, та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції зобов'язано Відповідача здійснити Позивачу нарахування і виплату з відрахуванням виплачених сум: надбавки за кваліфікацію з червня 2013 року по червень 2017 року включно; винагороди за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби, виходячи із грошового забезпечення станом з 27.07.2014; недоплачену допомогу на оздоровлення у серпні 2016 року та у травні 2017 року, проте ОСОБА_1 пропущено строк звернення до адміністративного суду в межах встановленого КАС України строку, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зі змісту наведених норм вбачається, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховним Судом у постанові від 08 березня 2023 року у справі № 620/7954/21 зазначено, що законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 123 КАС України, Верховний Суд враховував, що поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Незвернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Наслідки пропуску строку звернення до суду визначені статтею 123 КАС України.
Так, частиною 1 цієї статті передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною 2 вказаної статті визначено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з частиною 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Системний аналіз положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача у спірних правовідносинах є надання можливості останньому скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропущеного строку, ніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку у разі визнання їх судом неповажними.
У постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Частина 2 статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Верховний Суд зауважував, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об'єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Також, Верховний суд вважав за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Про порушення своїх прав Позивач міг дізнався під час проходження ним служби з моменту отримання грошового забезпечення у відповідному місяці.
Так, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості звернутися із відповідним запитом до Відповідача про розмір грошового забезпечення починаючи з червня 2013 року з метою з'ясування його складових. Доводів неможливості такого звернення Позивач не наводить.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно зі ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, грошове забезпечення Позивача є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення конкретного розміру грошового утримання чи був здійснений його перерахунок, з яких складових він складається, як обрахований та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Таким чином, з дня отримання грошового забезпечення особою, якій виплачений конкретний розмір грошового забезпечення, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання грошового забезпечення, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових нарахованого грошового забезпечення, звернулася до органу із заявою про надання їй відповідної інформації. У цьому випадку особа вважається такою, що дізналася про порушення її прав при отриманні від органу відповіді на подану нею заяву.
Проте, Позивач не навів обгрунтованих доводів щодо вчинення ним без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання грошового забезпечення, усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту.
Беручи до уваги, що судом першої інстанції зобов'язано Відповідача здійснити Позивачу нарахування і виплату з відрахуванням виплачених сум: надбавки за кваліфікацію з червня 2013 року по червень 2017 року включно; винагороди за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби, виходячи із грошового забезпечення станом з 27.07.2014 до 26.11.2020; недоплачену допомогу на оздоровлення у серпні 2016 року та у травні 2017 року, а адміністративний позов було подано до суду першої інстанції лише 18.05.2021 року, то задоволені судом першої інстанції позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду на підставі частини третьої статті 123 КАС України.
Відповідно до частини 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до положень статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглянувши доводи ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню, а адміністративний позов залишенню без розгляду.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
О.М. Оксененко