Справа № 559/1098/23
Провадження № 2/559/346/2023
10 травня 2023 року місто Дубно Рівненська область
Дубенський міськрайонний суд Рівненської області
в складі головуючого судді Ралець Р.В.,
секретаря судового засідання Протас Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дубно цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики.
В обгрунтування позовних вимог вказує, що 18 серпня 2022 року між ним та відповідачем укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_2 позичив у нього гроші в сумі 104000 тисячі гривень, який у строк до 01 квітня 2023 року зобов'язався повернути, що підтверджується розпискою від 18.08.2022 року. Крім того, за вказаним договором відповідач зобов'язався сплатити позивачу щомісячно 5% відсотків від суми боргу у разі невиконання зобов'язання.
У вказаний термін відповідач свої зобов'язання не виконав, не повернув кошти за договором розписки. Річні проценти за вказаним договором складають 60% (5 % місячних, згідно договору позики становлять 40346,30 грн. (104000х60%х236:365:100)
Просить стягнути з відповідача суму боргу за договором позики, що становить 144 346,30 грн.
Ухвалою суду від 14 квітня 2023 відкрито провадження у справі, та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 подав заяву, де просив розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та дату розгляду справи, про що свідчить судова розписка . Клопотань чи заяв про відкладення справи слуханням до суду не надходило.
Відповідно до ч.3ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв'язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.
18 серпня 2022року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 гроші в сумі 104000 гривень, які зобов'язався повернути до 01 квітня 2023 року. У разі неповернення в указаний термін грошових коштів, ОСОБА_2 зобов'язується сплатити 5% місячних від суми боргу.
Оригінал розписки знаходиться в матеріалах справи. (а.с.5).
Згідно з наданими позивачем розрахунками, що містяться в позовній заяві, заборгованість за договором позики становить: заборгованість за договором позики у сумі 104000 гривень та 5% місячних від суми боргу за весь час прострочення невиконання зобов'язання, що становить 40346,30 грн.
Відтак, судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо договірного зобов'язання з повернення грошових коштів за договором позики, який регулюється загальними положеннями про зобов'язання Глави 47 Книги п'ятої Зобов'язальне право та відповідними нормами параграфу 1 Позика Глави 71 ЦК України.
Так, відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Згідно з вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання чи виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознакамист.1046 ЦК України
Частина 2ст. 1047 ЦК України передбачає, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин сторін та розгляду справи, не передбачено заборони на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому, з огляду на положення ч.1ст.1046 ЦК України, а також ч.1ст.1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Такі правові висновки суду підтверджуються правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року по справі №761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року по справах №373/2054/16-ц, №464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року по справі №723/304/16-ц.
З дослідженого оригіналу боргової розписки видно, що відповідач ОСОБА_2 18 серпня 2022 року отримав від ОСОБА_1 кошти в сумі 104000 гривень, які зобов'язувався повернути в строк до 01.04.202023 року.
Загалом, зі змісту вказаної боргової розписки видно наявність між сторонами боргових зобов'язань у вигляді договору позики, встановлений факт передачі відповідної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також зазначено про зобов'язання позичальника повернути борг у визначений строк.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане. Даний факт також спростовує твердження відповідача щодо повернення суми позики.
Зазначений висновок узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року № 707/2606/16-ц.
Враховуючи наведені вище правові висновки, а також приймаючи до уваги, що судом встановлено факт укладення між сторонами саме договору позики від 18.08.2022 року, форма та зміст якого, а також іноземна валюта, у якій надано грошові кошти в позику, відповідають положенням цивільного законодавства, зокрема ст.1047 ЦК України, а відповідач, на відміну від позивача, свої зобов'язання за цим договором не виконав, що зумовило виникнення у позивача права на звернення до суду із даним позовом задля стягнення заборгованості в примусовому порядку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення основної суми боргу в розмірі 104000 гривень є обґрунтованими, засновані на законі, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи позов в частині стягнення 5 відсотків річних на підставі ст. 625 ЦК України, суд виходить з наступного.
За змістом статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування обумовлених у розписці 5% місячних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
В силу вимог ст. 625 ЦК України розмір п'яти процентів місячних від суми позики позивач розраховує наступним чином: за період з 18.08.2022 року по 01.04.2023 року від суми позики 104000, що становить 104000х60% річних х236:365:100 = 40346,30.
Відповідно дост.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, позов підлягає задоволенню у повному обсязі, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати на сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись ст. 22, 526, 530, 610, 611, 623, 625, 628, 638, 1048, 1049 ЦК України, ст. 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України , суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ,) заборгованість за договором позики у розмірі 144 346(сто сорок чотири тисячі триста сорок шість) гривень 30 копійок .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) понесені судові витрати в розмірі сплаченого судового збору 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Апеляційна скарга подається до Рівненського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя : Р.В. Ралець