Справа № 522/5398/21
Провадження № 2/522/1644/23
12 квітня 2023 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Федчишеної Т. Ю.,
за участі секретаря судового засідання - Гаркуши Є. О.,
представника відповідача та третьої особи Кредитної спілки «Кредитінвест»- адвоката Попелюка В. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, Кредитної спілки «Кредитінвест», про витребування майна, відновлення державної реєстрації права власності, скасування записів про державну реєстрацію права власності, -
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської про витребування майна із чужого незаконного володіння, відновлення державної реєстрації права власності, скасування записів про державну реєстрацію права власності.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2006 року набула у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який в подальшому на підставі договору іпотеки від 10 квітня 2009 року, укладеного з Кредитною спілкою «Кредитінвест», передала в іпотеку на забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором від 11.04.2008.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2016 року задоволено частково позовні вимоги КС «Кредитінвест» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та в рахунок сплати заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2008 року у загальному розмірі 9 624 785,68 грн, укладеним між КС «Кредитінвест» та ОСОБА_3 , звернуто стягнення на предмет іпотеки, зокрема, належний позивачу житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 3 303 300 грн. Указаним рішенням визначено порядок його виконання та зазначено, що воно є підставою для реєстрації за Кредитною спілкою «Кредитінвест» права власності на нього.
На підставі договорів купівлі-продажу від 30 травня 2017 року КС «Кредитінвест» відчужила на користь відповідача ОСОБА_2 вказаний житловий будинок.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2016 року скасовано в частині задоволення позовних вимог КС «Кредитінвест» та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог КС «Кредитінвест».
Посилаючись на те, що нерухоме майно вибуло з її володіння поза її волею на підставі судового рішення, яке згодом було скасовано, на підставі ст. 388 ЦК України просила витребувати у ОСОБА_2 на свою користь житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, указуючи, що судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно та підставою для скасування попередньої державної реєстрації права власності, також просила відновити державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 , що складається в цілому з одного житлового будинку з каміння під літ. «А», загальною житловою площею 97,5 кв.м., загальною площею 315,0 кв. м., № 1-3 - огорожа, на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2006 року; скасувати запис № 20677069 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , внесений на підставі договору купівлі-продажу № 1382 від 30.05.2017 та скасувати запис № 20677195 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , внесений на підставі договору купівлі-продажу № 1385 від 30.05.2017.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 , від імені якої діє представник - адвокат Попелюк В. П., просила у задоволенні позову відмовити, зазначила, що право власності на спірне майно у КС «Кредитінвест» виникло на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29.12.2016 у справі № 522/16614/15-ц, що набрало законної сили 22.02.2017, при цьому договори купівлі - продажу були укладені 30.05.2017, а постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано заочне рішення від 29.12.2016 прийнята 13.12.2018, а тому вважає, що на момент укладення договорів купівлі-продажу, на підставі яких вона набула у власність спірний будинок, КС «Кредитінвест» мала право на розпорядження указаним майном відповідно до ст. 316 ЦК України. З метою виконання судового рішення був виданий виконавчий лист № 523/4508/17 від 18.05.2017 та здійснено продаж майна в силу частини 8 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», а кошти при продажу майна боржника були внесені покупцем за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби. Крім того, постановою Одеського апеляційного суду від 30.03.2021 у справі № 522/5768/19 у задоволенні позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу № 1382 від 30.05.2017 та № 1385 від 30.05.2017, укладених між Кредитною спілкою «Кредитінвест» та ОСОБА_2 відмовлено. Тому вважає, що вона є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, яка на момент укладення договорів купівлі-продажу від 30 травня 2017 року не могла знати, що згодом судове рішення, на підставі якого КС «Кредитінвест» набула права власності на предмет іпотеки, буде скасовано.
У письмових поясненнях Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради вказує, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає, а тому вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, вимоги позивача сформульовані без урахування змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а задоволення позовних вимог про скасування записів про державну реєстрації не призведе до ефективного захисту права та настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною законом.
Відповідач ОСОБА_2 у письмовій заяві від 15.06.2021 просила застосувати наслідки спливу строків позовної давності щодо вимог про витребування майна та відмовити у задоволенні позову, з посиланням на те, що позивачу про договори купівлі-продажу № 1382 та № 1385 від 30.05.2017, укладені між Кредитною спілкою «Кредитінвест» та ОСОБА_2 було відомо ще з серпня 2017 року. Відповідно до довідки № М1-120409-ф/л від 24.05.2021 ОСОБА_2 була зареєстрована у спірному будинку, про що було відомо позивачу. Крім того, 19.10.2017 ОСОБА_2 було пред'явлено позов до суду про виселення ОСОБА_1 та зняття її з реєстраційного обліку у зв'язку з набуттям права власності на спірний будинок на підставі договорів купівлі-продажу від 30.05.2017. Провадження у даній справі було відкрито ухвалою суду від 15.11.2017 у справі № 522/19546/17 та призначено судове засідання на 01.12.2017. 13.11.2017 було подано уточнення до позовної заяви та змінено відповідача на ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та 01.12.2017 було знову замінено відповідача на ОСОБА_1 . 05.02.2018 ОСОБА_1 видала довіреність на представництво своїх інтересів, в тому числі в суді, ОСОБА_6 , який брав участь у судовому засіданні в указаній справі в інтересах ОСОБА_1 .
Указане, на думку відповідача, свідчить про пропуск позивачем строків позовної давності щодо вимоги про витребування майна, оскільки з позовом у даній справі позивач звернулася лише 29.03.2021.
У відповіді на відзив на позовну заяву ОСОБА_1 посилалася на необґрунтованість доводів відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки вважає, що строк позовної давності переривався, оскільки 19.12.2017 вона подала до Приморського районного суду м. Одеси заяву про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/16614/15-ц від 29.12.2016, яку було залишено без задоволення, у зв'язку з чим вона звернулася до суду з апеляційною скаргою на заочне рішення та постановою Апеляційного суду Одеської області від 13.12.2018 заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/16614/15-ц від 29.12.2016 в частині задоволення позовних вимог КС «Кредитінвест» до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано та відмовлено у задоволенні вказаного позову. Крім того, у квітні 2019 року вона звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участі третьої особи КС «Кредитінвест», про визнання недійсними договорів купівлі-продажу № 1382 та № 1385 від 30.05.2017, укладених між КС «Кредитінвест» та ОСОБА_2 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсними договори купівлі-продажу № 1382 та №1385 від 30.05.2017 року, укладені між Кредитною спілкою «Кредитінвест» та ОСОБА_2 ; зобов'язано ОСОБА_2 та Кредитну спілку «Кредитінвест» повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання договорів № 1382 та №1385 від 30.05.2017. Постановою Одеського апеляційного суду від 30.03.2021 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі КС «Кредитінвест» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу відмовлено. При цьому, скасовуючи рішення, у постанові апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 як власник будинку за адресою: АДРЕСА_1 наділена правом витребувати своє майно від добросовісного набувача без визнання за рішенням суду цих правочинів недійсними. Таким чином вважає, що оскільки позов нею пред'явлено у квітні 2019 року та до березня 2021 року (моменту вирішення спору в суді апеляційної інстанції) строк позовної давності щодо вимог про захист майнових прав шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння було перервано та його потрібно рахувати з березня 2021 року, а тому строк звернення до суду з даним позовом нею пропущено не було. Щодо відсутності у ОСОБА_2 статусу добросовісного набувача зазначає, що з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем та застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі, набуття права власності КС «Кредитінвест» на спірний об'єкт нерухомого майна - житловий будинок по АДРЕСА_1 на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/16614/15-ц від 29.12.2016 було неправомірним. Таким чином вважає, що ОСОБА_2 повинна була знати та перевірити зазначену обставину перед купівлею спірного об'єкту нерухомого майна та з огляду на зазначені обставини ОСОБА_2 не може вважатись добросовісним набувачем цього майна, а тому спірний житловий будинок вибув з її володіння поза її волею, на підставі заочного рішення суду, яке в подальшому скасовано.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15.02.2022 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору до участі у справі за вказаним позовом залучено Кредитну спілку «Кредитінвест».
У письмових поясненнях КС «Кредитінвест» вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду, при цьому вважає посилання позивача на переривання строку позовної давності необґрунтованим, оскільки ч. 2 ст. 264 ЦК України унормовано, що строк позовної давності переривається лише поданням позову, а не заяви про перегляд заочного рішення. Також указує, що позивач, посилаючись на те, що звертаючись до суду з позовом у квітні 2019 року вона одночасно з позовною заявою про визнання договорів купівлі-продажу недійсними могла заявити вимогу про витребування майна з чужого володіння, підміняє поняття та інтерпретує положення ст. 264 ЦК усупереч чинній позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 24.04.2019 у справі № 523/10225/15-ц, у якій Верховний Суд зазначив, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Тобто, йдеться не про частину вимог з необмеженим колом яких позивач може звернутися до відповідача, а про частину вимоги, отже строк переривається у разі звернення позивача наприклад із позовною заявою про стягнення частини із загальної суми заборгованості, що виникла в межах єдиних правовідносин та об'єднана природою свого походження (правовідносинами в межах яких вона виникла), витребування частини майна з загальної маси майна, що підлягає витребуванню. Таким чином, позовна давність шляхом пред 'явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред'явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Щодо статусу відповідача як добросовісного набувача, з посиланням на ст. 388 ЦК України, зазначає, що на момент придбання відповідного майна було чинним рішення суду про визнання права власності на майно за відчужувачем. При цьому, відповідач не могла, та не зобов'язана була проводити юридичний аналіз рішення, що набрало законної сили. Зазначене, на думку представника КС «Кредитінвест», беззаперечно свідчить, про те, що відповідач не знала та не могла знати про протиправність розпорядження майном відчужувачем, оскільки на момент укладення договорів купівлі - продажу правомірність володіння продавцем майном підтверджувалась рішенням суду. Таким чином, наявність чинного рішення суду, на їх думку, є достатньою підставою для того щоб стверджувати, що відповідач не могла знати про відсутність права на відчуження майна. Також зазначає, що на момент укладання договору купівлі-продажу спірного майна, відповідач як добросовісний покупець, мала усі підстави вважати, що майно, яке є предметом договору, належить саме КС «Кредитінвест». Більш того, КС «Кредитінвест» керувалась рішенням суду, яке набрало законної сили та вважала себе на момент укладення договору законним власником, у зв'язку з чим просить задовольнити клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
01.03.2022 на адресу суду надійшли заперечення ОСОБА_2 на відповідь на відзив, аналогічні за змістом письмовим поясненням КС «Кредитінвест». Додатково зазначено, що у мотивувальній частині постанови апеляційного суду не встановлено ані факту недобросовісної поведінки іпотекодержателя (стягувача), ані факту порушення прав іпотекодателя, а лише факт помилкового застосування судового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього. В свою чергу, рішення суду, на підставі якого було припинено право власності позивача, скасовано через неправильний порядок такого стягнення, а не через те, що воно порушує права позивача чи з підстав відсутності у іпотекодержателя права звертати стягнення на предмет іпотеки. На момент укладання договору купівлі продажу спірного майна, відповідач як добросовісний покупець мала усі підстави вважати, що майно, яке є предметом договору, належить саме КС «Кредитінвест». Відповідач ОСОБА_2 в момент укладання договору купівлі-продажу не могла знати, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності в судовому порядку є незаконним, а тому вважає, що в даній справі сам факт скасування рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не може бути законною підставою для витребування майна від відповідача, яка є добросовісним набувачем, що визнається стороною позивача. Крім того зазначає, що позивачем не надано жодних доказів того, що на момент звернення стягнення на предмет іпотеки заборгованість позивача перед КС «Кредитінвест» була відсутня, так само вказані обставини не встановлені в постанові суду апеляційної інстанції. Матеріали справи не містять жодних доказів неправомірної поведінки КС «Кредитінвест» або недобросовісної поведінки ОСОБА_2 , також вважає, що витребувавши майно від відповідача, суд фактично покладе тягар відповідальності за обрання КС «Кредитінвест» неправильного способу звернення стягнення на предмет іпотеки, який був застосований на підставі рішення Приморського районного суд м. Одеси, на відповідача, а тому таке судове рішення не буде відповідати завданню цивільного судочинства щодо справедливого розгляду та вирішенню цивільних справ, а тому у задоволенні позову просить відмовити .
Представник відповідача та КС «Кредитінвест» - адвокат Попелюк В. П. у судовому засіданні у задоволенні позову просив відмовити у зв'язку з його необрунтованістю, проте вказав, що якщо суд дійде висновку про обрунтованість даного позову, просив застосувати наслідки спливу строків позовної давності та відмовити у задоволенні позову у зв'язку зі спливом такого строку.
Позивач у судове засідання не з'явилася, також у судове засідання, в тому числі в режимі відеоконференції, не з'явилася й її представник - адвокат Телешевська С. М. Представник позивача вчергове подала до суду клопотання про відкладення розгляду справи, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12.04.2023, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, клопотання повернуто особі, яка його подала без розгляду з підстав, передбачених ч. 4 ст. 183 ЦПК України.
Заслухавши пояснення представника відповідача та третьої особи, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
11 квітня 2008 року між Кредитною спілкою «Кредитінвест» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 1 792 750,00 грн, що еквівалентно 355 000,00 доларів США на строк до 11 квітня 2011 року.
Шляхом укладення додаткових договорів сторонами до цього договору неодноразово вносилися зміни щодо умов кредитування, збільшення розміру кредиту, строків повернення коштів.
У забезпечення виконання кредитного зобов'язання, 10.12.2009 між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою «Кредитінвест» укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. та зареєстрований в реєстрі за № 14491, відповідно до умов якого, іпотекодавець надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, шо знаходиться в АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2016 року задоволено частково позовні вимоги КС «Кредитінвест» та в рахунок погашення (сплати) заборгованості за кредитним договором № 0600000055 від 11 квітня 2008 року, укладеним між Кредитною спілкою «Кредитінвест» та ОСОБА_3 , в загальному розмірі 9 624 785,68 грн зокрема звернуто стягнення на предмет іпотеки -житловий будинок АДРЕСА_1 , належний на праві власності ОСОБА_1 , шляхом визнання за Кредитною спілкою «Кредитінвест» права власності на зазначений житловий будинок, оціночною вартістю 3 303 300,00 грн. Встановлено порядок виконання рішення суду, а саме зазначено, що це рішення є підставою для реєстрації за Кредитною спілкою «Кредитінвест» права власності зокрема на житловий будинок АДРЕСА_1 та який був предметом іпотеки.
На підставі судового рішення від 29 грудня 2016 року КС «Кредитінвест» зареєструвала в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за собою право власності, у тому числі на житловий будинок АДРЕСА_1 .
За договорами купівлі-продажу від 30 травня 2017 року, зареєстрованими у реєстрі за № 1382 та №1385 КС «Кредитінвест» відчужила на користь ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 , що належав на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_1 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на зазначене домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_2 .
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року скасовано заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2016 року та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Кредитної спілки «Кредитінвест» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 в частині звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовлено.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно з чужого незаконного володіння.
Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17).
За наявності підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).
За положеннями частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вищенаведене узгоджується з правивим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2023 року у справі № 199/4884/17 (провадження № 61-3601св22). У цій постанові Верховний Суд також зазначив, що витребування майна у такому випадку не становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки особа, із власності якої витребовується майно, не позбавлена можливості відновити своє право, пред'явивши вимогу до особи у якої вона придбала це майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц наведено висновок про те, що «власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й має бути доведено в суді».
Як слідує з матеріалів справи, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2016 року, на підставі якого право власності на належний ОСОБА_1 житловий будинок було визнано за КС «Кредитінвест», скасовано постановою Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року та відмовлено кредитній спілці у позові в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на іпотечне майно. Постанова суду від 13 грудня 2018року набрала законної сили та є чинною.
Наведене дає підстави вважати, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння ОСОБА_1 поза її волею, що в силу положень ст. 388 ч. 1 п. 3 ЦК України є підставою для визнання обґрунтованою позовної вимоги щодо витребування майна від ОСОБА_2 . Обраний позивачем спосіб захисту шляхом витребування житлового будинку відповідає вимогам закону.
Разом з тим, як слідує з матеріалів справи, відповідачем в ході розгляду справи 15.06.2021 подано письмову заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, вказавши що ОСОБА_1 пропущено трирічний строк позовної давності звернення до суду.
Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу.
При цьому, позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними (постанова ВП ВС від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16, суд касаційної інстанції вирішував питання щодо застосування судами положень статей 256, 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України.
Суд зазначив, «що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (п.п.7.10 - 7.12).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна (п.7.18).
Закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням (п.7.20).
Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб (п.7.21).
З метою забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 6 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу (п.7.25)».
Подавши заяву про застосування строку позовної давності звернення до суду з позовом, відповідач стверджує, що позивач ОСОБА_1 була обізнана про звернення стягнення на передане нею в іпотеку нерухоме майно та перехід права власності на це іпотечне майно до КС «Кредитінвест», а в подальшому до ОСОБА_2 з серпня 2017 року.
Суд вважає посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності обґрунтованим, оскільки матеріалами справи підтверджено, що у жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення зі спірного житлового будинку та зняття з реєстраційного обліку (справа № 522/19546/17). 05.02.2018 ОСОБА_1 видала довіреність на представництво своїх інтересів, в тому числі в суді, ОСОБА_6 , який брав участь у судовому засіданні в указаній справі в інтересах ОСОБА_1 23.04.2018.
У той же час ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння лише 29 березня 2021 року, тобто з пропуском визначеного законом загального трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України), поважних причин пропуску цього строку не навела.
При цьому, суд вважає необґрунтованим посилання позивача на те, що строк позовної давності переривався, оскільки нею 19.12.2017 було подано до суду заяву про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29.12.2016 у справі № 522/16614/15-ц та у квітні 2019 року пред'явлено до суду позов до ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу № 1382 та № 1385 від 30.05.2017, укладених між КС «Кредитінвест» та ОСОБА_2 , адже відповідно до положень до ч. 2 ст. 264 ЦПК України лише подання позову, а не заяви про перегляд заочного рішення, перериває строк позовної давності.
Разом з тим, посилання позивача на те, що у квітні 2019 року, звертаючись до суду з позовом до відповідача про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, вона могла одночасно пред'явити вимогу про витребування майна з чужого володіння, також не свідчить про переривання строку позовної давності.
Так, постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19) зазначено, що позовна давність шляхом пред'явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред'явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається.
Отже, доводи позивача про переривання строку позовної давності є необґрунтованими.
За встановленими обставинами справи суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна у зв'язку зі спливом строку позовної давності звернення до суду.
Щодо вимог позивача про скасування записів про державну реєстрацію права власності та відновлення державної реєстрації права власності, то такі вимоги також не підлягають задоволенню з огляду на таке.
У позовній заяві позивач зазначає, що судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно та підставою для скасування попередньої державної реєстрації права власності.
Так, однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц.
Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об'єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Отже, рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20) зроблено висновок, що «задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18). Отже, ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасуваннядержавної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову».
На підставі наведеного, позов у частині вимог про відновлення державної реєстрації права власності та скасування записів про державну реєстрацію права власності задоволенню не підлягає.
Отже, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем слід залишити за нею.
Керуючись ст. ст. 4-13, 81, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, Кредитної спілки «Кредитінвест», про витребування майна, відновлення державної реєстрації права власності, скасування записів про державну реєстрацію права власності - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ;
Третя особа: Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, адреса: м. Одеса, вул. Черняховського, 6;
Третя особа: Кредитна спілка «Кредитінвест», код ЄДРПОУ 34444011, адреса: м. Одеса, вул. Проценка, 23/4.
Повне судове рішення складено 09.05.2023.
Суддя Тетяна ФЕДЧИШЕНА