ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.05.2023Справа № 910/13344/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/13344/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Онікс" (Україна, 79011, м. Львів, вул. Рутковича, буд. 1, кв. 2; ідентифікаційний код: 32461475)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ампір капітал" (Україна, 01054, м. Київ, вул. Франка Івана, буд. 22-24, літ. А, прим. 31; ідентифікаційний код: 41030047)
про стягнення 7 520 547,95 грн
Представники учасників справи:
від позивача: Кравцов В.Ю., ордер серії АА № 1236922 від 28.11.2022;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Онікс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ампір капітал" (далі - відповідач) про стягнення 7 520 547,95 грн, з яких 5 000 000,00 грн заборгованості, 520 547,95 грн пені та 2 000 000,00 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 16092021-01 від 16.09.2021 в частині повернення запозичених коштів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13344/22, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.01.2023.
04.01.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що внаслідок впливу обставин непереборної сили - військової агресії Російської Федерації проти України, зобов'язання сторін за Договором призупинено на строк дії цих обставин відповідно до п. 7.4 Договору.
11.01.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він вказує на хибність доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву. Позивач зазначає, що чинним законодавством не передбачено звільнення особи від виконання зобов'язання у зв'язку із дією обставин непереборної сили. Щодо стягнення штрафних санкцій позивач зазначає, що його не було повідомлено про наявність обставин непереборної сили, і твердження відповідача про вплив цих обставин на неможливість виконання зобов'язань за Договором не підтверджено жодними належними доказами.
У підготовче засідання 11.01.2023 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні 11.01.2023 судом було прийнято до розгляду відзив на позовну заяву та оголошено перерву до 15.02.2023.
Підготовче засідання, призначене на 15.02.2023, не відбулося, у зв'язку з оголошеною повітряною тривогою у місті Києві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2023, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 01.03.2023.
У підготовче засідання 01.03.2023 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні 01.03.2022 судом було прийнято до розгляду відповідь на відзив. Присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.03.2023.
Судове засідання, призначене на 29.03.2023, не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді Нечая О.В. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що судове засідання призначено на 19.04.2023.
У судове засідання 19.04.2023 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов'язковою судом не визнавалась.
У судовому засіданні 19.04.2023 судом було оголошено перерву до 03.05.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2023, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідача було повідомлено про те, що судове засідання призначено на 03.05.2023.
У судове засідання 03.05.2023 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов'язковою судом не визнавалась.
Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
У судовому засіданні 03.05.2023 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд
16.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Онікс" (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ампір капітал" (позичальник) було укладено Договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 16092021-01 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого позикодавець зобов'язується надавати позичальникові, а позичальник в порядку та на умовах, визначених цим Договором зобов'язується приймати грошові кошти у користування, на визначений строк, відповідно до умов цього Договору, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсації як плати за користування такими коштами, а також повернути позичені грошові кошти у строки, передбачені цим Договором.
Згідно з п. 3.1 Договору фінансова допомога надається одним або кількома траншами, при цьому загальна сума наданої позичальнику фінансової допомоги не може перевищувати 5 000 000,00 грн.
Пунктом 3.3 Договору передбачено, що позикодавець до 14.09.2022 включно перераховує позичальнику суму фінансової допомоги на рахунок позичальника, що вказаний у цьому Договору. Позичальник зобов'язаний до 15.09.2022 включно повернути суму наданої фінансової допомоги у повному обсязі. Позичальник має право повертати суму наданого траншу достроково.
Відповідно до п. 7.1 Договору сторона звільняється від визначеної цим Договором та (або) правом, що є застосовним до цього Договору, відповідальності за повне чи часткове порушення Договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин, визначених у цьому Договорі, за умови, що їх настання було засвідчено у визначеному цим Договором порядку.
Пунктами 7.2, 7.3 Договору передбачено, що настання непереборної сили має бути засвідчено компетентним органом.
Сторона, що має намір послатися на форс-мажорні обставини, зобов'язана невідкладно із урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв'язку та характеру існуючих перешкод повідомити іншу сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього Договору.
Згідно з пунктами 7.4, 7.5 Договору якщо форс-мажорні обставини та (або) їх наслідки тимчасово перешкоджають виконанню цього Договору, то виконання цього Договору зупиняється на строк, протягом якого воно є неможливим.
Якщо у зв'язку із форс-мажорними обставинами та (або) їх наслідками, за які жодна із сторін не відповідає, виконання цього Договору є остаточно неможливим, то цей Договір вважається припиненим з моменту виникнення неможливості виконання цього Договору, однак сторони не звільняються від обов'язку, визначеного у п. 7.4 цього Договору.
З матеріалів справи вбачається, що, на виконання умов Договору, позивачем було перераховано на рахунок відповідача суму позики - 5 000 000,00 грн, про що свідчить належним чином засвідчена копія платіжного доручення № 38 від 17.09.2021.
У зв'язку із простроченням повернення позики, позивач звернувся до відповідача із претензією від 08.11.2022, у якій вимагав повернути позичені кошти та сплатити штрафні санкції.
Доказів вручення відповідачеві зазначеної претензії, як і доказів її розгляду останнім матеріали справи не містять.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором не виконав, суму позики у встановлений Договором строк не повернув, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення з відповідача 5 000 000,00 грн заборгованості, 520 547,95 грн пені та 2 000 000,00 грн штрафу.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором позики, який підпадає під правове регулювання Глави 71 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1047 Цивільного кодексу України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Суд встановив, що позивачем було виконано взяті на себе зобов'язання за Договором та перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 5 000 000,00 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 38 від 17.09.2021.
Відповідно до частин 1, 3 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на положення п. 3.3 Договору, зобов'язання щодо повернення суми позики мало бути виконане відповідачем не пізніше 15.09.2022.
Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором є таким, що настав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Доказів на підтвердження повернення відповідачем суми позики суду не надано.
Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).
Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Зазначаючи про наявність обставин непереборної сили, які є підставою для відстрочення виконання зобов'язання за цим Договором та звільнення від відповідальності за його неналежне виконання, відповідач посилається положення розділу 7 Договору, водночас не надає доказів повідомлення позивача по неможливість виконання своїх договірних зобов'язань, як того вимагають положення п. 7.3 Договору.
Долучене до відзиву на позовну заяву повідомлення про форс-мажорні обставини №30122022-АК/01 від 30.12.2022 суд оцінює критично, з огляду на те, що воно складено вже після прострочення виконання зобов'язання та відкриття провадження у цій справі.
Враховуючи викладене, оскільки неналежне виконання грошового зобов'язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності не наведено, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 5 000 000,00 грн визнається судом обґрунтованою.
Крім того позивачем заявлено до стягнення з відповідача 520547,95 грн пені та 2000000,00 грн штрафу.
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
У п. 1 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
За визначенням, наведеним у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Непереборна сила (форс-мажорна обставина) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.
При цьому, сторона, яка не виконує зобов'язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов'язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Відповідач вважає, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені Торгово-промисловою палатою України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за Договором, як і не доведено причинно-наслідкового зв'язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, відтак доводи відповідача про неможливість виконання зобов'язань через вплив обставин непереборної сили та відсутність підстав для стягнення неустойки суд не може визнати обґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 5.2 Договору у випадку прострочення повернення фінансової допомоги (або її частини) позичальник зобов'язаний сплатити на користь позикодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення до дати фактичної оплати.
З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов'язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не наведено, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі п. 5.2 Договору за несвоєчасне повернення позики, визнається судом обґрунтованою.
Судом встановлено арифметичну правильність наданого позивачем розрахунку пені, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За умовами пунктів 5.3, 5.4 Договору у випадку порушення позичальником строків повернення позики згідно з п. 3.3 даного Договору більше 5-ти банківських днів, позичальник додатково, крім штрафних санкцій, визначених в п. 5.2 Договору, зобов'язаний сплатити позикодавцю штраф у розмірі 10% від суми неповерненої фінансової допомоги. У випадку порушення позичальником строків повернення позики згідно з п. 3.3 даного Договору більше 30-ти календарних днів, позичальник додатково, крім штрафних санкцій, визначених в п. 5.2 та п. 5.3 Договору, зобов'язаний сплатити позикодавцю штраф у розмірі 30% від суми неповерненої позики.
Стаття 61 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і підлягає обов'язковому застосуванню як норма прямої дії.
У пункті 7.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Однак у пункті 7.46 цієї ж постанови зазначено, що одночасне стягнення штрафу за прострочення виконання зобов'язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов'язання на строк понад 30 календарних днів є подвійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України.
В контексті обставин цієї справи, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача декілька штрафів за одне й те саме господарське правопорушення, які хоча і відрізняються розміром та порядком нарахування, проте мають одну природу виникнення (порушення грошового зобов'язання) та мають наслідком притягнення особи до подвійної відповідальності, що суперечить положенням статті 61 Конституції України як нормам прямої дії.
Відтак суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу, нарахованого на підставі п. 5.3 Договору, зважаючи на менший розмір цієї штрафної санкції.
Щодо наявності підстав для стягнення штрафу, передбаченого п. 5.4 Договору, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що відповідачем прострочено повернення суми позики на понад тридцять календарних днів, що зумовлює для відповідача настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 30 % від суми позики.
Отже, обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню з відповідача є штраф в загальному розмірі 1 500 000,00 грн.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість в розмірі 5 000 000,00 грн, пеня в розмірі 520 547,95 грн та штраф в розмірі 1 500 000,00 грн.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 105 308,22 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 7 500,00 грн залишається за позивачем.
Враховуючи, що позивачем внесено суму судового збору в більшому розмірі, ніж передбачено законом, сума переплати - 0,01 грн може бути йому повернута в порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката, про які зазначено в попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу вказаних витрат між сторонами.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ампір капітал" (Україна, 01054, м. Київ, вул. Франка Івана, буд. 22-24, літ. А, прим. 31; ідентифікаційний код: 41030047) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Онікс" (Україна, 79011, м. Львів, вул. Рутковича, буд. 1, кв. 2; ідентифікаційний код: 32461475) заборгованість в розмірі 5 000 000 (п'ять мільйонів) грн 00 коп., пеню в розмірі 520 547 (п'ятсот двадцять тисяч п'ятсот сорок сім) грн 95 коп., штраф в розмірі 1 500 000 (один мільйон п'ятсот тисяч) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 105 308 (сто п'ять тисяч триста вісім) грн 22 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 500,00 грн покласти на позивача.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 10.05.2023
Суддя О.В. Нечай