вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
10.05.2023м. ДніпроСправа № 904/235/23
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Ясинської Любові Олексіївни , м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу теплової енергії у розмірі 9 309,14 грн.
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Ясинської Любові Олексіївни про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу теплової енергії № 1523 від 11.12.2013 у розмірі 9 309,14 грн., з яких:
- 4 908, 35 грн. - основний борг;
- 243, 98 грн. - 3 % річних;
- 2 209, 57 грн. - пеня;
- 343, 58 грн. - 7 % штрафу;
- 1 603, 66 грн. - інфляційні втрати.
Ухвалами від 13.01.2023 витребувано інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи.
15.02.2023 до Господарського суду Дніпропетровської області на виконання ухвали від 13.01.2023 надійшов лист від Департаменту адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради , в якому зазначено, що місцем проживання Ясинської Любові Олексіївни є: АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 16.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Учасників процесу повідомлено, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 17.04.2023 позовну заяву залишено без руху. Позивачу протягом п'яти днів з дня вручення ухвали господарського суду про залишення позовної заяви без руху (надісланої поштовим або електронним зв'язком) запропоновано усунути недоліки позовної заяви, а саме надати: докази часткової оплати наданих послуг за спірним договором на суму 794,73 грн.
19.04.2023 від позивача надійшла заява про долучення доказів часткової оплати наданих послуг за спірним договором на суму 794,73 грн.
Ухвалою від 24.04.2023 продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.
Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об'єктивного та розумного обґрунтування.
Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв'язку з поведінкою заявників.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
Таким чином, 10.05.2023 здійснено розгляд справи по суті в межах розумного строку.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
В обґрунтування позову Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором купівлі-продажу теплової енергії №1523 від 11.12.2013 з додатками, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 4 908,35 грн.
У зв'язку із порушенням відповідачем строків оплати, позивач нарахував та просить стягнути також 1 603,66 грн. - інфляційні втрати за загальний період прострочення з 21.02.2021 по 01.12.2022; 243,98 грн. - 3 % річних за загальний період прострочення з 21.02.2021 по 01.12.2022; 2 209,57 грн. - пені за загальний період прострочення з 21.02.2021 по 01.12.2022; 343,58 грн. - 7 % штрафу.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач про наявність справи у суді повідомлений належним чином, відзив на позов не надав.
Ухвала від 17.04.2023, направлена на адресу відповідача, повернулася до суду з відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою".
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, в разі, коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Отже, у разі, якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про наявність справи у суді повідомлений належним чином.
Слід зазначити, що секретарем судового засідання Господарського суду Дніпропетровської області було передано телефонограму відповідачу 16.02.2023 та повідомлено останню про наявність справи в суді (а.с. 68).
Крім того, позивачем направлено відповідачу повідомлення про наявність справи в суді, докази чого надано суду.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з наданням послуг теплопостачання, наявністю підстав для стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію, правомірність нарахування штрафних санкцій.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Позивач зазначив, що між Державним підприємством "Криворізька теплоцентраль" (в подальшому реорганізоване на Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль") (надалі - продавець) та Фізичною особою-підприємцем Ясинською Любов'ю Олексіївною (надалі споживач, покупець) було укладено договір купівлі - продажу теплової енергії № 1523 від 11.12.2013 (надалі - договір).
В подальшому, 26.05.2021 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено інформацію про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням.
Пунктом 1.1 договору визначено, що за цим договором теплопостачальна організація продавець бере на себе зобов'язання постачати споживачеві-покупцю теплову енергію в потрібних йому обсягах, а споживач-покупець зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими згідно чинного законодавства тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Сторони зобов'язуються керуватись договором, чинним законодавством України та зокрема, наступними нормативно-правовими актами: Законом України "Про теплопостачання"; Законом України "Про житлово-комунальні послуги"; Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання"; Правилами технічної експлуатації електричних станцій і мереж №296 від 13.06.2003; Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж №71 від 14.02.2007; Правилами користування тепловою енергією, затверджені Постановою КМУ №1198 від 03.10.2007; Правилами підготовки теплових господарств до опалювального періоду №620/378 від 10.12.2008; Рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради №343 від 12.10.2011 (п. 1.2. договору).
Пунктом 2.1. договору передбачено, що теплова енергія постачається споживачу в обсягах, визначених в додатку №1 до цього договору, що є невід'ємною його частиною, на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального періоду; гаряче водопостачання - протягом року ( за наявності виділеного об'єму природного газу).
У відповідності до пунктів 6.1., 6.2, 6.3 договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі, відповідно до встановлених тарифів.
Розрахунковим періодом є календарний місяць.
Оплата за теплову енергію здійснюється споживачем-покупцем виключно грошовими коштами відповідно до встановлених тарифів шляхом 30 (тридцяти) відсоткової попередньої оплати вартості планових обсягів споживання теплової енергії за 5 (п'ять) днів до початку здійснення споживання. Решта 70 (сімдесят) відсотків вартості планових обсягів споживання теплової енергії сплачується споживачем-покупцем протягом місяця споживання теплової енергії. Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.
Остаточний розрахунок за фактично спожиту теплову енергію здійснюється до 20-ого числа місяця, наступного за місяцем споживання теплової енергії.
Згідно з п. 10.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту фактичного надання послуг з теплопостачання та діє до 31.12.2014, з урахуванням ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 10.3 договору, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін.
Позивач зазначив, що виконав умови договору, у період з січня 2021 по квітень 2021, листопад 2021 поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 5 703,08 грн., що підтверджується актами надання послуг № 1146 від 31.01.2021 на суму 1 923,28 грн., № 2311 від 28.02.2021 на суму 1 602,73 грн., № 3516 від 31.03.2021 на суму 1262,15 грн., № 4661 від 30.04.2021 на суму 861,47 грн., № 6166 від 29.11.2021 на суму 53,45 грн.
За розрахунком позивача, з урахуванням зазначених положень договору, строк виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором з оплати поставленої теплової енергії є таким, що настав.
Однак, відповідач, за твердженням позивача, порушив свої зобов'язання за договором і не оплатив поставлену позивачем теплову енергію у повному обсязі у встановлені строки. Всього відповідачем було сплачено вартість поставленої теплової енергії у розмірі 794,73 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №@2PL291966 від 17.05.2022, №@2PL777631 від 03.06.2022, №@2PL630030 від 11.08.2022, №@2PL857368 від 31.10.2022 та довідкою стосовно відображення оплати в регістрах бухгалтерського обліку АТ «Криворізька теплоцентраль» № 7 від 02.12.2022
За таких обставин, за розрахунком позивача, у відповідача утворилась заборгованість перед Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" у розмірі 4 908,35 грн.
Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі цього договору, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст.193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 202 Господарського кодексу України та статтею 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
З урахуванням зазначених положень договору, строк виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором з оплати поставленої теплової енергії є таким, що настав.
Доказів оплати вартості поставленої теплової енергії матеріали справи не містять.
Отже, позовні вимоги про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 4 908,35 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Правомірність нарахування пені та штрафу.
Відповідно до п. 7.3 договору, за порушення строків сплати споживачем за отриману теплову енергію, з нього стягується пеня у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, за які допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної суми. Період, за який нараховуються штрафні санкції, становить три роки. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій встановлено сторонами у три роки.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
На підставі пункту 7.3. договору позивач нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за загальний період з 21.02.2021 по 01.12.2022 у розмірі 2 209,57 грн.
Згідно частини 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Згідно з частинами 4, 6 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Між тим, пункт 7.3. спірного договору містить положення саме щодо формування розміру пені - "у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, за які допущено прострочення за кожний день прострочення ", з якого не вбачається конкретного розміру пені. Таким чином, сторони не узгодили в договорі конкретний розмір пені.
Оскільки ані договором між сторонами, ані актом цивільного законодавства не визначено розмір пені, який має стягуватись за невиконання споживачем зобов'язання з оплати спожитої теплової енергії, вимога позивача про стягнення пені у розмірі 2 209,57 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Позивач нарахував штраф у розмірі 7% від суми заборгованості у розмірі 343,58 грн.
Відповідач контррозрахунку не надав.
Господарський суд перевірив розрахунок штрафу у розмірі 7% від суми заборгованості, помилок не виявив, тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню у розмірі 343,58 грн.
Правомірність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо розрахунку трьох процентів річних.
Позивач нарахував 243,98 грн. 3 % річних за загальний період прострочення з 21.02.2021 по 01.12.2022.
Відповідач контррозрахунок трьох процентів річних не надав.
Господарський суд перевірив розрахунок трьох процентів річних, виявив в ньому помилки, однак, за підрахунком суду, сума 3% річних більша, ніж заявлено позивачем.
Таким чином, зважаючи на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, вимога є такою, що підлягає задоволенню в розмірі 243,98 грн.
Щодо розрахунку інфляційних втрат.
Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Позивач нарахував 1 603,66 грн. інфляційних втрат за загальний період прострочення з 21.02.2021 по 01.12.2022.
Відповідач контррозрахунок інфляційних втрат не надав.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд виявив в ньому помилки, однак, за підрахунком суду, сума інфляційних втрат більша, ніж заявлено позивачем.
Таким чином, зважаючи на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, вимога є такою, що підлягає в розмірі 1 603,66 грн.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 4 908,35 грн., інфляційних втрат в розмірі 1 603,66 грн., 3% річних у розмірі 243,98 грн., штрафу у розмірі 343,58 грн.
В частині стягнення пені у розмірі 2209,57 грн. слід відмовити.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" до до Ясинської Любові Олексіївни про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу теплової енергії у розмірі 9 309,14 грн. задовольнити частково.
Стягнути з Ясинської Любові Олексіївни ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль» (50014, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Електрична, буд. 1; ідентифікаційний код 00130850) основний борг в розмірі 4 908,35 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 603,66 грн., 3% річних у розмірі 243,98 грн., штраф у розмірі 343,58 грн., судовий збір у розмірі 1 892,01 грн., про що видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 10.05.2023.
Суддя Н.Г. Назаренко