09 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/11695/22 пров. № А/857/2808/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Мричко Н.І.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
26 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати суми доплати до грошового забезпечення у розмірі 50% від грошового забезпечення за період з 01 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року та з 01 березня 2021 року по 31 січня 2022 року пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375; зобов'язати нарахувати та виплатити суми доплати до грошового забезпечення у розмірі 50% від грошового забезпечення за період з 01 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року та з 01 березня 2021 року по 31 січня 2022 року пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходить службу в Управлінні патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» має право на додаткову доплату до грошового забезпечення. Вказує, що у період з 01 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року та з 01 березня 2021 року по 31 січня 2022 року йому протиправно не виплачено доплату до грошового забезпечення у розмірі 50% від грошового забезпечення пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 за періоди з 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 по 31.01.2022 додаткової доплати до заробітної плати (грошового забезпечення), передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, пропорційно відпрацьованому часу в умовах виконання обов'язків з безпосереднім контактом з населенням. Зобов'язано Департамент патрульної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 за періоди з 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 по 31.01.2022 додаткову доплату до заробітної плати у розмірі до 50% грошового забезпечення, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, пропорційно відпрацьованому часу в умовах виконання обов'язків з безпосереднім контактом з населенням. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач у спірні періоди з 01 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року та з 01 березня 2021 року по 31 січня 2022 року забезпечував життєдіяльність населення та внаслідок виконання службових обов'язків мав безпосередній контакт з населенням, що відповідачем не заперечується. Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати на користь позивача за періоди з 01 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року та з 01 березня 2021 року по 31 січня 2022 року додаткової доплати до заробітної плати (грошового забезпечення), передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375, пропорційно відпрацьованому часу в умовах виконання обов'язків з безпосереднім контактом з населенням. Постанова №375 встановлює додаткову доплату не у фіксованому розмірі, а визначає її граничний розмір - 50%. Варіювання такого розміру напряму залежить від видатків державного бюджету, та в результаті визначається відповідним рішенням керівника державного органу, у спірних правовідносинах - наказом начальника Департаменту патрульної поліції. З огляду на вказане, суд не може підміняти орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо визначення розміру додаткової доплати, передбаченої Постановою № 375, а тому позовні вимоги в частині визначення такої доплати фіксовано у розмірі 50% не підлягають до задоволення.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що фінансування для здійснення доплати відповідно до Постанови КМУ № 375 поліцейським Департаменту патрульної поліції в період з 01 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року та з 01 березня 2021 року по 31 січня 2022 року до Департаменту патрульної поліції не надходило. Вказує, що Департамент патрульної поліції не є розпорядником коштів та не має повноважень щодо прийняття рішень чи подання звернень для виділення відповідних коштів. Звертає увагу на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду із позовом.
Відповідачем також подано додаткові пояснення, в яких зазначено, що фінансування для здійснення доплати відповідно до Постанови КМУ № 375 поліцейським Департаменту патрульної поліції в спірний період до Департаменту патрульної поліції не надходило. Надано документи, що підтверджують відсутність фінансування для здійснення додаткової доплати до грошового забезпечення поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, передбаченої Постановою № 375, а саме довідки та виписки по рахунках, згідно з якими зазначену доплату проведено в межах бюджетних асигнувань.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, додаткових пояснень відповідача, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з серпня 2020 року по січень 2022 року проходив службу в Управлінні патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції.
Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 12 липня 2022 року щодо виплати позивачу додаткової доплати до грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375.
Листом від 19 липня 2022 року відповідач повідомив представника позивача про те, що згідно з наказами начальника Департаменту патрульної поліції в межах виділених асигнувань позивачу встановлено доплату за період з 01 жовтня 2020 року по 31 січня 2022 року розмірі 24099,01 грн.
У наданих відповідачем відомостях про нарахування додаткової доплати до грошового забезпечення на період дії карантину вказано, що таку доплату позивачу нараховано за серпень, вересень, жовтень, листопад 2020 року, січень, лютий 2021 року у розмірі 24099,01 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача за періоди з 01 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року та з 01 березня 2021 року по 31 січня 2022 року додаткову доплату до грошового забезпечення, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року №375, пропорційно відпрацьованому часу в умовах виконання обов'язків з безпосереднім контактом з населенням. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Правовідносини, пов'язані з проходженням та звільненням з публічної служби в органах поліції, з виплатою грошового забезпечення поліцейських регулюються приписами Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII), постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова № 988), Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженими наказом МВС України від 06 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Статтею 60 Закону № 580-VIII встановлено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно з пунктом 1 Постанови № 988 грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується поліцейським, які призначені на штатні посади (зарахованих у розпорядження) в Національній поліції, та здобувачам ЗВО.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у складі Державного бюджету України створено фонд боротьби з гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-2, та її наслідками на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України зазначеної хвороби, та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину. Кошти зазначеного фонду спрямовуються на: додаткові доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, а також доплати до заробітної плати окремим категоріям працівників, які забезпечують життєдіяльність населення, на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, визначений у рішенні Кабінету Міністрів України про встановлення карантину, до завершення здійснення зазначених заходів.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» від 29 квітня 2020 року № 375 (далі - Постанова № 375) встановлено, що на період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення) (пункт 2 вказаної постанови).
Відповідно до пункту 4 Постанови № 375 перелік посад (професій) працівників, яким встановлюються такі доплати, визначається відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику.
Персональний перелік працівників, яким встановлюється доплата, визначається керівником (керівником державної служби) відповідного підприємства, установи та організації, органу державної влади.
У силу приписів пункту 5 Постанови № 375 доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 червня 2020 року № 485 «Про виділення коштів для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров'я» затверджено Порядок використання коштів, виділених для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров'я (далі - Порядок № 485).
Порядок № 485 визначає механізм використання коштів державного бюджету, зокрема, за програмою «Здійснення доплати військовослужбовцям Національної гвардії, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, за рахунок коштів, виділених з фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками».
Згідно з пунктом 2 Порядку № 485 головним розпорядником бюджетних коштів є МВС. Відповідальними виконавцями бюджетних програм є МВС, Національна гвардія, Адміністрація Держприкордонслужби, ДСНС та Національна поліція (далі - органи системи МВС).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 485 бюджетні кошти спрямовуються органами системи МВС на безповоротній основі для здійснення доплати до грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії та Адміністрації Держприкордонслужби, особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров'я, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 41, ст. 1318).
Абзацом 1 пункту 4 Порядку № 485 визначено, що кошти, отримані органами системи МВС відповідно до пункту 3 цього Порядку, використовуються виключно для: доплати до грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії та Адміністрації Держприкордонслужби, особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
На виконання пункту 4 Постанови № 375 Міністерством внутрішніх справ видано наказ від 03 червня 2020 року № 431 «Про окремі питання організації оплати праці на період дії карантину», яким визначено керівникам, зокрема, Національної поліції України забезпечити встановлення на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, додаткової доплати у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах (пункт 1); виплату додаткової доплати здійснювати поліцейським, які перебувають відповідно на штатних посадах в органах (підрозділах) Національної поліції України (пункт 2); нарахування додаткової доплати здійснювати у відсотковому співвідношенні до заробітної плати (грошового забезпечення) з розрахунку всіх складових, у тому числі премії, за винятком виплат, що носять одноразовий та компенсаційний характер (пункт 3); персональний перелік осіб, яким установлюється додаткова доплата, визначається керівником відповідного органу, закладу, зазначених у пункті 1 цього наказу (пункт 4).
Для здійснення вказаних видатків головним розпорядником бюджетних коштів МВС України передбачено бюджетну програму по КПКВК 1007060 «Здійснення доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, за рахунок коштів, виділених з фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками».
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що підставою для отримання поліцейськими додаткової доплати до грошового забезпечення відповідно до Постанови № 375 є сукупність таких умов: 1) особа є поліцейським; 2) під час виконання своїх повноважень поліцейський забезпечує життєдіяльність населення, у зв'язку з чим має з населенням безпосередній контакт.
При обрахунку спірної додаткової доплати має значення кількість днів, коли особа внаслідок виконання своїх обов'язків мала безпосередній контакт з населенням; доплата виплачується у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що посада, яку займає позивач, відповідає встановленим постановою Кабінету Міністрів України № 375 критеріям поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням.
Із матеріалів справи слідує, що додаткова доплата на період дії карантину позивачу здійснювалась за серпень 2020 року-листопад 2020 року, за січень 2021 року - лютий 2021 року, докази нарахування такої доплати за інші періоди в матеріалах справи відсутні.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначав, що фінансування для здійснення доплати поліцейським Департаменту патрульної поліції в період з 01 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 01 березня 2021 року по 31 січня 2022 року до Департаменту патрульної поліції не надходило. Разом з тим, вказав, що Департамент патрульної поліції не є розпорядником коштів та не має повноважень щодо прийняття рішень чи подання звернень про виділення таких коштів.
Колегія суддів апеляційного суду відхиляє такі доводи скаржника, оскільки відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за спірний період, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Пунктом 1 Постанови № 375 установлено, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2», та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
Як встановлено судом першої інстанції, сторонами не заперечувалось право позивача на такі доплати у вказаний період, тобто відповідачем не спростовано наявності права у позивача на такі доплати, а також ту обставину, що така доплата виплачувалась позивачу з серпень-листопад 2020 року та січень-лютий 2021 року, а потім її виплата була припинена.
Також суд апеляційної інстанції зазначає про те, що згідно Постанови Кабінету міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами КМУ) відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Кабінет Міністрів України постановив Установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 30 квітня 2023 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, з урахуванням того, що сторонами не заперечувалось право позивача на вказані доплати у вказаний період, тобто відповідачем не спростовано наявності права позивача на такі доплати, посилання відповідача на відсутність фінансування для здійснення відповідних доплат, є неприйнятним, оскільки відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати доплати на період дії карантину не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року по справі 420/19450/21.
Колегія суддів зазначає, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії, і якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Згідно Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, під дискреційними повноваженнями розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Водночас суб'єкт владних повноважень за даних, конкретних фактичних обставин наділений повноваженнями діяти на власний розсуд.
Відповідно до пункту 2 Постанови КМУ від 29 квітня 2020 року № 375 встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50% заробітної плати (грошового забезпечення).
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що зобов'язання відповідача здійснити перерахунок виплаченої додаткової доплати до грошового забезпечення у розмірі саме 50 відсотків грошового забезпечення за виконання службових обов'язків в умовах дії карантину, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки законодавчо визначений граничний розмір такої надбавки до 50%, тобто встановлено її максимальний відсоток, в межах якого керівник органу має дискреційні повноваження на встановлення відсоткового розміру доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу СОVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправну бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 доплати до грошового забезпечення за період з 01 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року та з 01 березня 2021 року по 31 січня 2022 року пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375, тому позовні вимоги про зобов'язання Департаменту патрульної поліції нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 доплату до грошового забезпечення у розмірі до 50% грошового забезпечення за період з 01 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року та з 01 березня 2021 року по 31 січня 2022 року пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 слід задовольнити.
Стосовно доводів скаржника про недотримання позивачем строку звернення до суду із розглядуваним позовом колегія суддів висновується наступним.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Водночас, у зазначених положеннях КАС України та спеціального законодавства, що регулює грошові виплати поліцейським, відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належних їм заробітної плати (грошового забезпечення) та доплат у разі порушення законодавства про оплату праці.
Відповідно до абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (надалі також - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року зазначено про те, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Конституційний Суд України при тлумаченні норми статті 233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
В даному випадку суд апеляційної інстанції також вважає, що хоча спірна доплата і не входить до структури грошового забезпечення поліцейських, проте спір щодо її виплати все ж містить ознаки спору у зв'язку з порушенням законодавства про оплату праці.
Таким чином, строки звернення позивача до суду із позовом про нарахування даної спірної доплати на період з 01 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року та з 01 березня 2021 року по 31 січня 2022 року не застосовувалися.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX) внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Закон № 2352-ІХ не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.
Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19 липня 2022 року
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як слідує з Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
Таким чином, правила обчислення строку звернення у спорах про оплату праці визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.
За таких умов підстав для застосування змін, внесених згідно Закону № 2352-IX до приписів статті 233 КЗпП України, які набрали чинності з 19 липня 2022 року, колегія суддів не вбачає.
Окрім цього, відповідно до пункту 1 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року на території України установлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Оскільки станом на час звернення позивача до суду карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, діяв, то застосування строку, визначеного частиною першою статті 233 КЗпП України (у новій редакції), не можна вважати правильним також із цієї підстави.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2023 року у справі № 380/11695/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 09 травня 2023 року.