справа №380/18420/21
провадження №
09 травня 2023 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Гавдик З.В., розглянувши у письмовому провадженні заяву позивача про ухвалення додаткового рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в особі Державна Установа «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
В провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в особі Державна Установа «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2022 в задоволені позову ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в особі Державна Установа «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії відмовлено повністю.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2022 року у справі №380/18420/21 без змін.
04 травня 2022 року позивач звернулася із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо повернення ОСОБА_1 908 грн 00 коп., як надлишково сплаченої суми судового збору. Позивач зазначає, що на виконання ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 року щодо усунення недоліків у справі №380/18420/21, нею було сплачено 1816,00 грн судового збору. Однак позивач зазначає, що нею заявлені пов'язані між собою вимоги немайнового характеру, одна з яких є основною, а інша похідною, і з посилання на практику ВС вважає, що судовий збір підлягав сплаті, як за одну позовну вимогу.
При вирішенні заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Оскільки у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено повністю, відповідно до вимог ст. 139 КАС України, судові витрати на користь позивача не присуджуються.
З урахуванням наведеного, відсутні правові підстави, визначені частиною першою статті 252 КАС України, для задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.
Щодо твердження позивача про з'явлення однієї вимоги судом не враховуються, оскільки Закон України «Про судовий збір» не містить винятків із зазначеного правила та не визначає в яких саме випадках дві вимоги позивача слід вважати однією вимогою немайнового характеру.
Судом не враховується вищевказана позиція позивача, оскільки вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності, як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права застосовується у відповідності до ст. 245 КАС України, яка встановлює (п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 245), що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є передумовою для зобов'язання утриматися від вчинення певних дій, а визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною є передумовою для зобов'язання вчинити певні дії. Позивачем ж заявлено позовні вимоги про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними, які згідно вказаної норми не є передумовою позовних вимог про зобов'язання вчинити дії, відтак позивач правомірно заплатила судовий збір, як за дві позовні вимоги не майнового характеру.
ЄСПЛ у справі STOENESCU v. Romania (№ 14166/19), нагадав, що вимога сплачувати збори цивільним судам у зв'язку з позовами, які вони мають розглянути, сама по собі не є несумісною з пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. Kreuz v. Poland, № 28249/95, § 60, ЄСПЛ 2001-VI). Більше того, немає нічого незвичайного в системі, у якій судові збори за грошові вимоги залежать від суми спору, що входить до межі розсуду держави щодо регулювання та встановлення своєї системи судового збору, як вона вважає за потрібне. Проте система має бути достатньо гнучкою, щоб дозволити стороні скористатися повним або частковим звільненням від сплати судового збору або зменшенням розміру судового збору (див. рішення у справі Nalbant and Others v. Turkey, № 59914/16, § 40, 3 травня 2022 року).
Також в цій же справі ЄСПЛ нагадав, що порівняння різних рішень національних судів, навіть якщо вони винесені в явно схожих справах, не є його функцією, за винятком випадків відмови у правосудді чи очевидного свавілля, оскільки незалежність цих судів необхідно поважати (див. Вdamsons v. Latvia, № 3669/03, § 118, 24 червня 2008 року). Водночас піддавання двох суперечок різному трактуванню не може вважатися таким, що породжує суперечливу прецедентну практику, якщо це виправдано різницею у фактичних ситуаціях, про які йдеться (див. Hayati Зelebi and Others v. Turkey, № 582/05, § 52, 9 лютого 2016 року).
Крім того, Суд визнав, що можливість суперечливих судових рішень є невід'ємною рисою будь-якої судової системи, яка базується на мережі судів першої та апеляційної інстанцій, що мають повноваження в межах своєї територіальної юрисдикції. Такі розбіжності також можуть виникати в межах одного суду. Це саме по собі не може вважатися таким, що суперечить Конвенції. Тим не менш, критерії, якими керується Суд при оцінці умов, за яких суперечливі рішення різних національних судів, винесених в останній інстанції, можуть порушувати вимогу справедливого судового розгляду, закріплену в статті 6 § 1 Конвенції, полягають у встановленні того, чи «глибокі та давні розбіжності» існують у прецедентній практиці національних судів, чи передбачає внутрішнє законодавство механізм, здатний подолати ці невідповідності, чи застосовувався цей механізм і, якщо доцільно, з яким ефектом (див. Nejdet Єahin and Perihan Єahin v. Turkey ([GC], № 13279/05, §§ 49-58 та 61, 20 жовтня 2011 року).
З цих по суті підстав судом не враховуються посилання позивача на практику ВС про те, що позовні вимоги про протиправності рішень, дій чи бездіяльності є передумовою застосування іншого способу захисту, в даному випадку зобов'язання вчинити певні дії, як одна позовна вимога, оскільки державою встановлені чіткі критерії сплати судового збору із достатньо гнучким підходом щодо повного або часткового звільнення від сплати судового збору або зменшенням його розміру.
Така позиція суду по суті узгоджується із застосуванням Великою Палатою Верховного Суду, а саме у справах №9901/129/19, №9901/173/21, №9901/188/21 аналогічного підходу до питання щодо судового збору.
За приписами частини четвертої статті 252 КАС України про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 248, 252 КАС України, суд
В задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в особі Державна Установа «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Гавдик З.В.