Вирок від 10.05.2023 по справі 755/11035/16-к

Справа № 755/11035/16-к

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі Суд) колегіально судом у складі трьох суддів ОСОБА_1 (головуючий суддя),

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю

секретарів судових засідань ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8

за відсутності обвинуваченого ОСОБА_9 (in absentia, спеціальне судове провадження), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 березня 2014 року за № 42014010470000019 за обвинуваченням

ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вітебськ, СРСР, громадянин Російської Федерації, адреса: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27, ст. 113, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 437, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 437 Кримінального кодексу (далі - КК) України,

УСТАНОВИВ:

Суть питання, що вирішується судом

З обвинувального акта, складеного 29 червня 2016 року старшим слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу управління з розслідування злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_10 та затвердженого того ж дня прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу управління з розслідування злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного порядку Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_11 ,слідує, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні в лютому - березні 2014 року на території України в Автономній Республіці Крим (далі АРК):

(1)умисних дій з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до тяжких наслідків за попередньою змовою групою осіб;

(2)підбурювання до вчинення державної зради, тобто діяння, умисно вчиненого громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, а саме до переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України;

(3)організації вчинення дій з метою ослаблення держави, спрямованих на пошкодження об'єктів, які мають важливе оборонне значення;

(4)планування та підготовки за попередньою змовою групою осіб агресивної війни проти України;

(5)ведення за попередньою змовою групою осіб агресивної війни проти України.

Відповідно до ст. 91 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в т.ч. 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення .

Особливості наведених правовідносин свідчать, що у провадженні необхідно надати відповідь на такі ключові питання:(1) чи вчиняв обвинувачений діяння, які охоплюються складом вказаних кримінальних правопорушень, передбачених КК ?; (2) чи доведено стороною обвинувачення винуватість обвинуваченого у їх вчиненні ?;(3) як слід кваліфікувати діяння обвинуваченого, у випадку доведення його винуватості ?

Суд надає ствердні відповіді на 1 та 2 питання щодо вказаних діянь, у зв'язку з чим кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 3 ст. 110, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 111 (епізод про перехід на бік ворога), ч. 3 ст. 27, ст. 113, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 437, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 437 КК, однак Суд відповідає негативно на друге в частині обвинувачення в державній зраді щодо підривної діяльності, з огляду на наступне.

Статті (частини статтей) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за вказані кримінальні правопорушення

Згідно ч. 3 ст. 110 КК (в редакції лютого-березня 2014 року), йдеться про умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, та ті ж самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 КК (в редакції лютого-березня 2014 року), кримінально-караною є державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Статтею 113 КК (в редакції лютого-березня 2014 року) регламентовано кримінальну відповідальність за вчинення дій з метою ослаблення та зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе оборонне значення.

Згідно ст. 437 КК йдеться про планування, підготовку або розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій, та ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій.

ПРОЦЕДУРА

Дане кримінальне провадження, як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду, здійснювалося за відсутності обвинуваченого (in absentia, спеціальне досудове та судове провадження), що обумовлюється таким.

Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою правову позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом (див. постанову Великої палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі № 1-24/2009).

У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 14 (3) (d)) вказується: «Кожен має право при розгляді будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, як мінімум, на такі гарантії на основі повної рівності: (d) бути засудженим в його присутності […]».

ЄСПЛ визнає, що хоча право обвинуваченого бути судимим у його присутності в Конвенції прямо не згадується, воно має «першорядне значення». Під час слухання людина володіє таким процесуальним правом як право фізично постати перед судовим посадовцем («Мулен проти Франції» (3710/406), (2010) §118; «Оджалан проти Туреччини» (46221/99), Велика палата (2005) §103; «Медведєв проти Франції» (3394/03), Велика палата (2010) §118). Право обвинувачених на особисту присутність вимагає, щоб влада досить завчасно інформувала їх самих (а також їх захисників) про дату і місце слухань, викликала їх до суду.

Водночас, обвинувачений може добровільно відмовитися від здійснення свого права бути присутнім на судових слуханнях, […]; супроводжуватися дотриманням гарантій, відповідних важливості такого рішення; і не повинна вступати в протиріччя з громадським інтересом («Колоцца проти Італії» (9024/80), (1985) §28; «Пуатрімоль проти Франції» (14032/88), (1993) §31; «Ермі проти Італії»(18114/02), Велика палата (2006) §73).

До початку судового процесу за відсутності обвинуваченого суд зобов'язаний переконатися, що обвинувачений був […] повідомлений про судовий розгляд, […]. Контрольні механізми в галузі прав людини, які вважають судовий розгляд in absentia допустимим у виняткових обставинах, передбачають, що в цьому випадку суди зобов'язані ще суворіше дотримуватися права обвинуваченого на захист. До таких прав також відноситься право на допомогу адвоката, навіть якщо обвинувачений відмовився особисто бути присутнім на суді […] («Пелладоах проти Нідерландів» (16737/90), (1994) §41; «Пуатрімоль проти Франції» (14032 / 88), (1993) §34).

У цій справі Суд встановив відмову обвинуваченого від особистої присутності під час її розгляду, адже є дійсним факт того, що у відношенні нього у цьому кримінальному провадженні здійснювалося спеціальне досудове розслідування, та установлено дані його інформування про цей процес у максимально можливі та доступні способи.

Дії на етапі слідства (а.п. 107-110, 147-179, том 1, а.п. 2-48, том 2) вжиті стороною обвинувачення (йдеться про 2016 рік та відповідно процесуальне законодавство, котре визначало інформування обвинувачених в той період), полягали в такому.

Так, 18 квітня 2016 року о 17:00 год. повідомлення про підозру ОСОБА_9 від 12 квітня 2016 року було вручено у спосіб, передбачений ст. 111, 278 КПК, а саме за допомогою кур'єрської служби міжнародної доставки «DIMEX» доставлено до командування ЧФ РФ за адресою: АДРЕСА_2 (за місцем проходження ним військової служби).

У подальшому, у вказаний спосіб ОСОБА_9 було вручено повістки про його виклик в якості підозрюваного до слідчого Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України на 25 квітня, 12 та 16 травня 2016 року для проведення слідчих та процесуальних дій.

26 квітня 2016 року, у зв'язку з переховуванням ОСОБА_9 від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності, постановою прокурора його оголошено в розшук. Того ж дня, слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва надано дозвіл на затримання ОСОБА_9 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

12 та 16 травня 2016 року ОСОБА_9 до Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України не з'явився.

27 травня 2016 року слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування щодо ОСОБА_9 .

Окрім того, ОСОБА_9 також викликався на 10 травня та 15 червня 2016 року до слідчого для проведення слідчих та процесуальних дій, шляхом відправлення письмових повісток кур'єрською службою міжнародної доставки за останнім відомим місцем його проживання та за місцем проходження ним військової служби, а також шляхом публікування повісток про виклик на офіційному сайті органу досудового розслідування (ГПУ) та в газеті центральних органів влади України «Урядовий кур'єр».

Також, з метою захисту та представлення у кримінальному процесі прав, свобод і законних інтересів підозрюваного ОСОБА_9 , у порядку ст. 46, 48, 49, 25 КПК та п. 7 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», залучено захисника з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у м. Києві - адвоката ОСОБА_8 , якому, відповідно до вимог ч. 2 ст. 297-5 КПК, вручено всі копії процесуальних документів, що підлягали врученню підозрюваному.

В ключі зазначеного, в підсумку, судом зауважується, що компанія «DIMEX» є кур'єрською службою міжнародної доставки. Використання засобів комунікації ДППЗ «Укрпошта» не було дійсним в силу того, що цей оператор не працює в АР Крим з огляду на окупацію цієї території.

Відповідно до ст. 297-5 КПК України, повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційних веб-сайтах органів, що здійснюють досудове розслідування. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

Обвинувачений, згідно копії протоколу огляду від 14 червня 2016 року (а.п. 180-209, том 1), неодноразово викликався до слідчого, прокурора у встановлений законом спосіб шляхом публікації в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження «Урядовий кур'єр» та шляхом розміщення інформації на офіційних сайтах ГПУ (нині Офісу Генерального прокурора), за допомогою засобів поштового зв'язку кур'єрської служби міжнародної доставки компанії «DIMEX».

Тим самим, попри вжитті всеохоплюючі заходи, котрі були доступні слідству, в той період, в ключі норм діючого в той час КПК щодо інформування, та ситуацією пов'язаною з окупацією території АР Крим, для виклику обвинуваченого до слідчого/прокурора, останній не з'являвся, жодних клопотань, заяв, скарг не подавав, у зв'язку з викладеним, був оголошений в розшук, крім того, на підставі ухвали слідчого судді у межах даного кримінального провадження проводилось спеціальне досудове розслідування.

Поряд з цим, позицію щодо провадження висловила РФ вказавши, що воно є протиправним (див. запит про правову допомогу РФ з додатками (а.п. 116-146, том 1, (а.п. 102-106, 107-132, том 3), оскільки обвинувачений злочинів за ст. 111, 113 КК, на їх думку, не вчиняв.

Після надходження провадження до суду, обвинувачений інформувався також у всі доступні процесуальні можливості для суду в т.ч. (1) у спосіб визначений в Главі 6. Повідомлення Розділу І. Загальні положення КПК, зокрема інформувався захисник; (2) у спосіб розповсюдженняінформації про підготовче судове засідання на офіційному веб-сайті суду - inbox@dn.ki.court.gov.ua; (3) з 11 серпня 2016 року оголошення про виклик публікувалися в газеті «Урядовий кур'єр».

Ухвалою суду (судді ОСОБА_12 (головуючий), ОСОБА_2 , ОСОБА_13 ) від 26 вересня 2016 року задоволено клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження та визначено здійснити спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 (а.п. 56-66, том 2).

Відповідно до ч. 3 ст. 323 КПК, згідно із Законом «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини» № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року, яка діє з 31 жовтня того ж року, повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов'язково публікуються у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 цього Кодексу. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

Тим самим з 26 вересня 2016 року до 19 серпня 2022 року обвинувачений інформувався про цей процес в наведеному порядку (ч. 3 ст. 323 КПК згідно із Законом № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року).

Згідно ч. 3 ст. 323 КПК, Закону «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо вдосконалення окремих положень у зв'язку із здійсненням спеціального досудового розслідування» № 2472-IX від 28 липня 2022 року, котра діє з 19 серпня 2022 року, повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального досудового розслідування у зв'язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу обвинуваченого для обміну як військовополоненого публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 цього Кодексу та на офіційному веб-сайті суду, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

З 19 серпня 2022 року обвинувачений інформувався про засідання у порядку ч. 3 ст. 323 КПК згідно із Законом № 2472-IX від 28 липня 2022 року.

У підсумку слід констатувати, що з наявних матеріалів справи (численні документи на підтвердження завчасних належних викликів обвинуваченого до слідчого (прокурора), направлені повідомлення з приводу прав та обов'язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження) вбачається, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження. Він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред'явлене обвинувачення, маючи можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя.

Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самому захисника; в) приймати участь в розгляді і захищати себе особисто або за посередництвом обраного захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно для нього.

Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Натомість, обвинувачений скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України.

Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та інші), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов'язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову обвинуваченого, який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою він не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна.

Ухилення обвинуваченого від правосуддя Суд оцінює як реалізацію останнім його невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Також, Суд зауважує, що згідно рішення Ради адвокатів України № 183 від 27 грудня 2022 року (1) неможливість в таких ситуаціях (йдеться про in absentia) виконання адвокатом правил адвокатської етики (наприклад, інформування адвокатом клієнта щодо ведення дорученої йому справи) не зумовлює обов'язкової неможливості здійснювати захист особи від кримінального обвинувачення за її відсутності. Можливість надання правової (правничої) допомоги визначається адвокатом, виходячи з конкретних обставин справи та інтересів клієнта у ній; (2) адвокат, діючи як захисник відсутньої особи, самостійно визначає свою правову позицію у справі. Ця правова позиція включає в себе форму участі (не участі) в засіданні, заявлення (не заявлення) клопотань, надання (не надання) доказів суду, позицію по суті справи чи клопотання, позицію щодо оскарження судових рішень тощо.

Отже, зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК), Суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, констатує, що надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_7 у ході судового розгляду підтримала висунуте обвинуваченому обвинувачення у повному обсязі.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 зауважив, що, як вбачається з ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачений цим Кодексом. Обов'язковими елементами складу будь-якого злочину є об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про те, що дії (бездіяльність), які оцінюються не є злочином. У цій справі відсутні обов'язкові елементи складу злочинів за якими обвинуваченому, власне, висунуто обвинувачення в обвинувальному акті, що вказує на слушність настання у справі наслідків передбачених ч. 1 ст. 373 КПК України.

В т.ч. ОСОБА_8 вказав, що матеріали справи містять копії документів, походження яких не відоме, відеозаписи не перевірені на предмет підробки, не всі процесуальні документи та їх додатки містять підписи осіб, що їх складали, випуски новин ТСН не можуть вважатися доказами.

Ба більше, захисник вказує, що тимчасова окупація Російською Федерацією (РФ) частини території України - Автономної Республіки Крим та м. Севастополя (АР Крим), яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій констатовані нормативними актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна.

В міжнародному праві окрім принципу територіальної цілісності, існує також принцип права нації на самовизначення. 11 березня 2014 року «Верховною Радою АР Крим» прийнята «Декларація незалежності Автономної Республіки Крим та міста Севастополь», якою проголошено Автономну Республіку Крим включно з містом Севастополь «суверенною державою» - «Республікою Крим».

18 березня 2014 року підписаний «Договір між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб'єктів», який вже 19 березня 2014 року рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ.

21 березня 2014 року прийнятий Федеральний Конституційний Закон РФ № 6-ФКЗ, схвалений Держдумою РФ 20 березня 2014 року та Радою Федерації Федеральних Зборів РФ 21 березня 2014 року, яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб'єкти - «Республіка Крим» та «місто федерального значення Севастополь». Підставами для прийняття «Республіки Крим» до РФ визнані: а) результати «загальнокримського референдуму», проведеного 16 березня 2014 року в АР Крим; б) «Декларація про незалежність АР Крим та міста Севастополя»; в) «Договір між РФ та Республікою Крим про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб'єктів»; г) пропозиція «Республіки Крим» та «міста з особливим статусом Севастополя» про прийняття до РФ; ґ) даний ФКЗ (ч. 2 ст. 1 ФКЗ). «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб'єктів» (ч. 3 ст. 1 ФКЗ).

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (АР Крим) 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим та м. Севастополя (АР Крим).

Проте не всі країни на Генасамблеї проголосували за цю Резолюцію. Країни, які голосували «проти», аргументували свої дії саме вказаним правом (на самовизначення).

Відмітив захисник і те, що відносно обвинувачення за ст. 110 КК не має жодних доказів того, що саме обвинувачений є причетним до штурму військової частини, суду не надано.

Всі свідки вказують на те, що активні дії по штурму військових частин відбувався саме після проведення референдуму і включення Криму до складу РФ, а не до референдуму. Це свідчить про те, що штурми відбувались вже після волевиявлення народу Криму. Свідки також вказують на те що обвинувачений ОСОБА_9 виконував роль «переговорника», метою якого було уникнення кровопролиття через проведений референдум.

Посилався захисник і на те, що воєнний стан на території України офіційно не вводився в 2014 році, ЗСУ фактично не чинили опір на території Криму, значна частина військовослужбовців добровільно перейшла на бік РФ, що, на його думку, є доказом того, що дійсно результати референдуму відображали волевиявлення народу Криму.

Згідно з ст. 39 КК не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Надані свідками покази доводять, що обвинувачений діяв саме в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки масового кровопролиття, що могло статися на території Криму.

Як вказують свідки, обвинувачений виконував роль «парламентера», «переговорника» метою якого було уникнення кровопролиття через проведений референдум. Можна вважати, що з цією роллю «переговорника» він справився, оскільки масового кровопролиття дійсно вдалося уникнути.

Зауважує захисник і те, що стороною обвинувачення щодо обвинувачення за ст. 111 КК не надано вироків суду, які набули законної сили, якими б встановлювалися факти державної зради військовослужбовцями ЗСУ та ВМСУ. Відтак, в цій частині обвинувачення жодним чином не підтверджене.

Щодо обвинувачення за ст. 113 КК, то захисник вказав, що згідно з дослідженим відеозаписом російського фільму «Путь домой», ОСОБА_9 у стверджувальній формі висловлюється лише про те, що використання РФ морської штурмової авіації в Криму було демонстрацією сили з боку Росії та наголошує на необхідності таких дій і рішучості в їх реалізації з метою залякування «американських сил».

Це свідчить, що дії ОСОБА_9 вчинялися не з метою ослаблення держави Україна, а з метою залякування «американських сил».

Недопустимим, на переконання захисника, є і поданий стороною обвинувачення, як доказ винуватості, висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 6924/16-45 від 31 травня 2016 року щодо розміру збитків, завданих Україні у зв'язку з військовою анексією АР Крим, позаяк, як вбачається з цього висновку, (1) розмір таких збитків з урахуванням висновків Розрахунку розміру збитків, складеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Гільдія оцінювачів України», складає 1080352000000 грн., що протирічить п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК (2) не відповідає ч. 1 ст. 101, п. 6 ч. 1 ст. 102 КПК.

Сам по собі Розрахунок розміру збитків, завданих протиправним перешкоджанням щодо володіння, користування і розпорядження майном та майновими правами, що є власністю держава Україна і знаходяться на території Автономної Республіки Крим, незаконно окупованій Російською Федерацією, складений суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Гільдія оцінювачів України», не може бути прийнятий судом як допустиме джерело доказів, оскільки за правилами п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК виключно експертним шляхом (за результатами проведення експертизи) визначається розмір матеріальних збитків, завданих злочином, і ці положення процесуального закону вступили в силу до завершення досудового розслідування даного кримінального провадження.

Також, оскільки судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia), останній показань суду не надавав, при цьому заяв, протестів та клопотань на адресу суду не подавав.

Разом з тим, у справі зафіксовано офіційну позицію РФ щодо цього провадження, зокрема, згідно даних протоколу огляду від 12 травня 2016 року (а.п. 101, том 3) та запиту про правову допомогу РФ з додатками (а.п. 102-106, 107-132, том 3) слідує, що слідчий комітет Російської Федерації розслідує з 12 березня 2014 року кримінальну справу № 201/837037-14 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 299, ч. 1 ст. 318 КК Російської Федерації.

У запиті вказується, що СК РФ висунуто обвинувачення за ст. 299 ч. 2 KK РФ виконуючому обов'язки Генерального прокурора України ОСОБА_14 та першому заступнику Генерального прокурора України ОСОБА_15 у тому, що вони надали вказівки незаконно притягнути командуючого відповідальності ЧФ РФ віце-адмірала ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності, хоча, на думку РФ, в дійсності віце-адмірал ОСОБА_9 дій щодо тиску, підкупу чи погроз щодо військовослужбовців, військових частин не здійснював.

До запиту про правову допомогу долучено постанови від 10 листопада 2015 року про притягнення в якості обвинувачених ОСОБА_16 та ОСОБА_15 .

Ураховуючи дані цих постанов, щодо суті обвинувачення, позиція ґрунтується на тому, що згідно Договору між РФ та Україною по ЧФ від 09 червня 1995 року для його розміщення визначено основною базу в м. Cевастополь в Україні.

19 квітня 2013 року наказом Міністра оборони Російської Федерації № 288, виданого на виконання Указу Президента Російської Федерації від 15 квітня 2013 року № 357, віце-адмірал ОСОБА_9 призначений на військову посаду командуючим Чорноморського флоту, у відповідності з наказом командуючого військами Південного військового округу від 16 травня 2013 року № 56 УК зарахований у списки особового складу і приступив до виконання службових обов'язків, у ході виконання, котрих, дій визначених ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27, ст. 113 КК України не вчиняв.

Позаяк, в період з 02 по 04 березня 2014 року, у зв'язку з «виходом» Автономної Республіки Крим зі складу України ряд українських військовослужбовців добровільно заявили про своє небажання надалі служити українській державі та склали присягу щодо вірності мешканцям вказаної республіки, а тому, у зв'язку з прийняттям Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації 18 березня 2014 року, частина вказаних військовослужбовців також добровільно висловила свій намір продовжити подальшу службу в лавах Збройних сил Російської Федерації і надалі була прийнята на військову службу в Російській Федерації.

Таку позицію, щодо непричетності обвинуваченого до описаних діянь, Суд враховує та вважає за слушне забезпечити її оцінку.

МОТИВИ СУДУ

Суд провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, виходить з наступного в своїх висновках.

Відповідно до положень ст. 84 КПК, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. постанову Верховного Суду (далі в т.ч. ККС, ВС) від 28 березня 2019 року у справі № 154/3213/16).

У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 ст. 84 КПК).

В даній справі в ході судового розгляду встановлено таке.

ООН

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).

До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року Російська Федерація) та ще 49 країн - засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації були прийняті інші країни світу.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН, всі члени ООН утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Є загальновідомим факт, що 24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України.

Згідно із вказаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація (далі в т.ч. РФ).

Згідно з п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов'язання, згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

ЩОДО ВЗАЄМИН УКРАЇНИ ТА РФ В ПИТАННІ ТЕРИТОРІЙ

31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року № 13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 02 березня 1999 року № 42 ФЗ).

Відповідно до ст. 2-3 зазначеного договору, Російська Федерація зобов'язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності та територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини основних свобод та співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до ст. 132-134 Конституції України, територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

ПІДСТАВИ БАЗУВАННЯ ЧОРНОМОРСЬКОГО ФЛОТУ РФ В УКРАНІ

Угодою між Україною та Російською Федерацією щодо Чорноморського флоту від 09 червня 1995 року визначено, що на основі Чорноморського флоту створюються Військово-Морські Сили України та Чорноморський флот Російської Федерації, а також те, що сторони зазначеної угоди продовжать переговори щодо розробки правового статусу умов перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.

28 травня 1997 року між Україною і Російською Федерацією укладено Угоду про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України (ратифікована Законом України від 24 березня 1999 року № 547-XIV та Федеральним Законом Російської Федерації від 03 липня 1999 року № 124 ФЗ), якою передбачено, що військові формування Чорноморського флоту Російської Федерації поважають суверенітет України, додержуються її законодавства та не допускають втручання у внутрішні справи України (п. 1 ст. 6).

ПРАВОВИЙ СТАТУС ЧФ В УКРАЇНІ

Відповідно до пункту 14 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.

Враховуючи вказані вимоги Конституції України, порядок перебування військових формувань Збройних Сил Російської Федерації на території України в АР Крим визначений базовими угодами по Чорноморському флоту, а також іншими нормативно-правовими актами (а.п. 110-167, 224-327, том 4), зокрема:

? Угодою між Україною та Російського Федерацією про принципи формування Військово-Морських Сил України та Військово-Морського флоту Росії на базі Чорноморського флоту колишнього СРСР від 03 серпня 1992 року;

? Угодою між Україною та Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року (ратифікована Законом України від 24 березня 1999 року № 547- XIV);

? Угодою між Україною та Російською Федерацію про параметри поділу Чорноморського флоту від 28 травня 1997 року (ратифікована Законом України від 24 березня 1999 року № 547-XIV);

? Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року (ратифікована Законом України від 24 березня 1999 року № 547-XIV);

? Угодою між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про порядок використання полігонів бойової підготовки Військово-Морських Сил України військовими формуваннями Чорноморського флоту Російської Федерації (затверджена Постановою від 03 серпня 2000 року № 1209);

? Угодою між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 21.04.2010 (ратифікована Законом України від 27 квітня 2010 року № 2153-VI);

? Указом Президента України від 13 серпня 2008 року № 705 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від тієї ж дати «Про ситуацію навколо пересувань пов'язаних із діяльністю військових формувань Чорноморського флоту Російської Федерації поза місцями їх дислокації на території України»;

? Указом Президента України від 13 серпня 2008 року № 706 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від того ж дня «Питання перетинання державного кордону України військовослужбовцями, військовими кораблями (суднами забезпечення) і літальними апаратами Чорноморського флоту Російської Федерації, який перебуває на території України»;

? Наказом Міністра оборони України від 21 серпня 2008 року № 409 «Про питання пересувань, пов'язаних із діяльністю військових формувань Чорноморського флоту Російської Федерації поза місцями їх дислокації на території України» (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 серпня 2008 року за № 779/15470).

Вищевказаними нормативно-правовими актами нe передбачено можливість переміщення військових підрозділів Російської Федерації по усій території АР Крим, блокування та взяття під контроль військових частин, державних установ тощо, які належать Україні.

В звичайних умовах проблемні питання, пов'язані з перебуванням та переміщенням підрозділів Чорноморського флоту Російської Федерації по території України розглядалися, згідно даних Міністерства оборони України від 24 березня 2014 року № 306/КД/1712 (а.п. 173-182, том 3), в рамках Підкомісії з питань функціонування Чорноморського флоту Російської Федерації та його перебування на території України Українсько-Російської міждержавної комісії під головуванням Міністерства закордонних справ України.

Позаяк, Угодою між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, ратифікованою Законом України від 24 березня 1999 року № 547-XIV визначено, зокрема:

Пункт 1 Статті 6: Військові формування здійснюють свою діяльність в місцях дислокації відповідно до законодавства Російської Федерації, поважають суверенітет України, додержуються її законодавства та не допускають втручання у внутрішні справи України.

Пункт 2 Статті 8: Військові формування проводять навчання й інші заходи бойової та оперативної підготовки в межах навчальних центрів, полігонів, позиційних районів і районів розосередження, стрільбищ та, крім заборонених зон, у відведених зонах повітряного простору за погодженням з компетентними органами України.

Військові кораблі та судна військових формувань із попереднім сповіщенням компетентних органів України можуть здійснювати плавання в територіальних водах України з метою заходу (виходу) в порти України, в яких дислоковані військові формування.

Пункт 3 Статті 12: Пересування вантажопідйомної і важкої техніки Чорноморського флоту Російської Федерації (ЧФ РФ), включаючи гусеничні машини, поза узгодженими маршрутами здійснюється залізничним транспортом або на трейлерах.

Пункт 5 Статті 15: Пересування, пов'язані з діяльністю військових формувань поза місцями їхньої дислокації, здійснюються після узгодження з компетентними органами України.

Статтею 19: Питання юрисдикції, пов'язані з перебуванням військових формувань на території України, регулюються таким чином: за справами про злочини, скоєні особами, які входять до складу військових формувань, або членами їхніх сімей на території України, застосовується законодавство України і діють суди, прокуратура та інші компетентні органи України.

Угодою між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту, ратифікованою Законом України від 24.03.99 № 547-XIV, зокрема, визначено, що ЧФ РФ має право використовувати лише пункти базування і місця дислокації, визначені у цій Угоді.

Угодою також визначається: перелік військових кораблів та суден зі складу ЧФ РФ; кількість озброєння, військової техніки, бойових літаків морської авіації наземного базування, особового складу ЧФ РФ, які можуть знаходитися на території України на тимчасовій основі.

Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, ратифікованою Законом України від 24 березня 1999 року № 547-XIV, встановлюється порядок проведення взаєморозрахунків за використання ЧФ РФ земельних ділянок, орендованих РФ, і розміщених на них об'єктів берегової інфраструктури, акваторій бухт, радіочастотного ресурсу, відшкодування екологічної шкоди, пов'язаної з перебуванням ЧФ РФ на території України.

Отже, жодним міжнародним договором, які регулюють статус та умови перебування ЧФ РФ на території України, не передбачається право російських військових формувань (озброєних військовослужбовців разом з військовою технікою), у тому числі їх військових кораблів та суден, переміщатися територією АР Крим, блокувати та брати під контроль військові частини, державні установи України тощо.

Ба більше, на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом, не допускається розташування іноземних військових баз.

Цей принцип покладено i в основу статті 15 Базової угоди, яка регулює питання перевезення військ, вантажів, пересувань, пов'язаних із діяльністю військових формувань поза місцями їхньої дислокації. Крім того, відповідно до частини п'ятої вказаної статті такі пересування здійснюються після узгодження з компетентними органами України.

Зокрема, Указом Президента України від 13 серпня 2008 року № 705/2008 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 серпня 2008 року «Про ситуацію навколо пересувань, пов'язаних із діяльністю військових формувань Чорноморського флоту Російської Федерації поза місцями їх дислокації на території України» та затверджено Порядок узгодження з компетентними органами України пересувань, пов'язаних із діяльністю військових формувань ЧФ РФ поза місцями їх дислокації на території України (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 3 Порядку його дія поширюється на військові формування, у тому числі підрозділи включно до відділення, що входять до складу таких формувань, військову техніку, в тому числі військові кораблі (судна забезпечення), які перебувають у них на озброєнні, а також осіб, які входять до складу військових формувань.

Таким чином, пересування, пов'язані із діяльністю військових формувань ЧФ РФ поза місцями їх дислокації на території України, мають здійснюватися відповідно до законодавства України та після узгодження з компетентними органами України.

Понад це, слід зауважити, що Порядок перетинання державного кордону України військовослужбовцями ЧФ РФ, які перебувають на території України, та членами їхніх сімей, спеціалістами, які супроводжують озброєння, військову техніку та інші матеріально-технічні засоби для потреб Чорноморського флоту, військовими кораблями (суднами забезпечення) і літальними апаратами Чорноморського флоту врегульовано Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13 серпня 2008 року «Питання перетинання державного кордону України військовослужбовцями, військовими кораблями (суднами забезпечення) і літальними апаратами Чорноморського флоту Російської Федерації, який перебуває на території України» та він не містить жодних переваг і привілеїв щодо вільного та самостійного переміщення території України.

ОКУПАЦІЯ/АНЕКСІЯ

Передумови

Упродовж 2013 року, у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади та збройних Сил Російської Федерації (далі ЗС РФ) виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Мотивами зазначеного умислу послугували Євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в Автономній Республіці Крим (далі - АР Крим) та м. Севастополі.

Свій злочинний умисел представники влади і ЗС РФ вирішили досягти шляхом ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, створення і фінансування терористичних організацій та вчинення інших злочинів.

При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії можуть призвести до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і бажали їх настання.

З метою реалізації вказаного умислу, упродовж 2013 року на території РФ розроблено злочинний план, яким передбачалося для досягнення військово-політичних цілей РФ, що на думку співучасників були прямо пов'язані із необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії південно-східних регіонів України, АР Крим і м. Севастополя, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних засобів, застосування засобів прихованого характеру, які полягали у: використанні протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України, формуванні під інформаційним впливом внутрішньої опозиції, організованої та контрольованої як службовими особами, так і негласними співробітниками ЗС РФ та інших правоохоронних і розвідувальних органів, під безпосереднім керівництвом яких організовувались незаконні сепаратистські референдуми, направлені на порушення територіальної цілісності України.

Для забезпечення зазначених злочинних дій:

(1) на командуючого ЧФ РФ віце-адмірала ОСОБА_9 , як на військову службову особу ЗС РФ, наділену адміністративно-розпорядчими та управлінсько-господарськими функціями щодо воєнного планування, управління та застосування підрозділів ЧФ РФ покладалося виконання наступних злочинних функцій із використанням наданого йому службового становища і влади:

? планування, підготовка, організація прийняття та розосередження на об'єктах ЧФ РФ військових підрозділів ЗС РФ, які планувались ГШ ЗС РФ для здійснення вторгнення на територію півострову Крим для ведення агресивної війни проти України;

? організація блокування підрозділами ЧФ РФ у взаємодії з військовими козацькими товариствами під виглядом місцевого населення півострова Крим, представників так званої «самооборони», військових частин Збройних Сил України (далі - ЗС України), Державної прикордонної служби України (далі - ДПС України) для перешкоджання їх законній діяльності щодо відсічі збройної агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості;

? організація блокування транспортних комунікацій з метою порушення нормальної роботи морського та повітряного військового транспорту; пошкодження об'єктів, які мають важливе оборонне значення для забезпечення військової окупації ЗС РФ території півострова Крим;

? проведення ним особисто та підлеглими йому офіцерами ЧФ РФ пропаганди серед особового складу ЗС України, дислокованих на території АР Крим і м. Севастополя, з метою схиляння їх шляхом умовлянь, погроз чи підкупу не виконувати накази командування, добровільно здати зброю, боєприпаси та бойову техніку в розпорядження військовослужбовців ЗС РФ, вчинити державну зраду;

? організація захоплень будівель і споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади України з метою перешкоджання їх нормальній роботі.

(2) розширено повноваження ГШ ЗС РФ, що полягали у координації діяльності усіх федеральних органів виконавчої влади РФ та організації взаємодії з військовими козацькими товариствами, які під виглядом місцевого населення південно-східних регіонів України, АР Крим та м. Севастополя, будучи контрольованими службовими особами ГШ ЗС РФ, повинні були забезпечити організацію незаконних сепаратистських референдумів. Зазначене розширення повноважень знайшло своє відображення у Положенні про ГШ ЗС РФ, затвердженому Указом Президента РФ від 23 липня 2013 року № 631.

У подальшому, з грудня 2013 року по лютий 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і жителями південно-східних регіонів України злочинних діянь, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та відновлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та ЗС РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі, інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.

Так, з грудня 2013 року за допомогою всіх видів медіа ресурсів розпочато негативне викривлення подій на «Євромайдані», якими вказувалось на хибність Європейського вектору розвитку зовнішніх відносин України. При цьому, шляхом перекручування, постійного нав'язування хибного тлумачення, компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих жителів південно-східних регіонів України щодо дійсності та значення подій, які насправді відбувались в Україні, представники опозиційних сил висвітлювались як прихильники націоналістичних поглядів та побудови української держави на засадах ідей національної самосвідомості та на ідентичності, учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалась їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.

Одночасно за допомогою засобів масової інформації здійснювалось спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних настанов, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», котрі мають інші духовні та моральні цінності, пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.

Початок

У ніч з 26 на 27 лютого 2014 року російські спецпризначенці захопили й блокували Верховну Раду АР Крим та Раду Міністрів АР Крим.

Представники так званого «ополчення Криму» за підтримки військовослужбовців Збройних сил Російської Федерації захопили інші адміністративні будівлі, аеропорти у м. Сімферополі та м. Севастополі, установи зв'язку, засоби масової інформації тощо.

На їхню вимогу до парламенту АР Крим прийшла частина депутатів (питання кворуму відкрите), та проголосували за проведення референдуму про розширення автономії Криму 25 травня 2014 року - в день президентських виборів в Україні.

Невдовзі було двічі змінено дату референдуму: перенесено спершу на 30 березня 2014 року, а потім - на 16 березня 2014 року. Також було змінено формулювання питання - замість розширення автономії, йшлося про приєднання до складу Російської Федерації.

Фактично, обидва «альтернативні» питання були сформульовані так, що виключали приналежність АР Крим до України.

Водночас, за українським законодавством, оскільки Україна є унітарною державою, питання про відокремлення регіону може бути вирішене лише на національному референдумі.

01 березня 2014 року Рада Федерації РФ підтримала звернення президента Російської Федерації ОСОБА_17 про дозвіл на застосування Збройних сил Російської Федерації на території України.

Рада національної безпеки і оборони України, у зв'язку з агресією з боку Російської Федерації, ухвалила рішення привести Збройні сили України у повну бойову готовність та розробила «план дій на випадок прямої військової агресії з боку РФ».

Реалізація

06 березня 2014 року в приміщенні Верховної Ради АР Крим, у порушення вимог ч. 2 ст. 2, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України та п. 2 ч. 3 ст. 3, ст.ст. 6, 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум», депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову за № 1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», згідно з якою, 16 березня 2014 року мав відбутися так званий «референдум», на який було винесено питання входження АР Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації на правах суб'єктів федерації. 06 березня 2014 року Севастопольська міська рада на позачерговій сесії прийняла рішення за № 7151 аналогічного змісту.

Конституційний суд України своїм рішенням за № 2-рп/2014 у справі за № 1-13/2014 від 14 березня 2014 року визнав постанову ВР АРК за № 1702-6/14 від 06 березня 2014 року неконституційною.

Однак, попри це рішення Конституційного суду України, відповідно до зазначених постанов, 16 березня 2014 року проведено незаконний референдум із заздалегідь відомим та підконтрольним Російській Федерації результатом, який в подальшому став формальною підставою для прийняття незаконного рішення про включення до складу Російської Федерації території АР Крим і міста Севастополя на правах суб'єктів федерації.

У подальшому, 17 березня 2014 року депутатами Верховної Ради АР Крим, в порушення вимог ч. 2 ст. 2, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України, прийнято постанову за № 1745-6/14 «О независимости Крыма», згідно з якою, на підставі «Декларації про незалежність Республіки Крим і міста Севастополя», прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11 березня 2014 року та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради від 11 березня 2014 року, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».

Рішенням Конституційного суду України за № 3-рп/2014 у справі за № 1-15/2014 від 20 березня 2014 року згадану вище «Декларацию о независимости Республики Крым и города Севастополя» визнано неконституційною.

18 березня 2014 року між Російською Федерацією та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації.

20 березня 2014 року Державною Думою Російської Федерації прийнято Федеральний конституційний закон від 21 березня 2014 року за № 6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».

Згідно з цим законом, АР Крим та м. Севастополь, всупереч Хартії ООН від 26 червня 1945 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 01 квітня 1999 року, Договору між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 20 квітня 2004 року, увійшли до складу Російської Федерації.

Згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Ба більше, відповідно до звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання РФ державою-агресором, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII, Верховною Радою України визнано РФ державою-агресором та констатовано факт початку збройного конфлікту викликаного російською агресією з 20 лютого 2014 року під час вторгнення окремих підрозділів ЗС РФ через державний кордон України в районі Керченської протоки та використання РФ своїх військових формувань, дислокованих у Криму для забезпечення ведення агресивної війни проти України.

ПОЗИЦІЯ КЕРІВНИЦТВА РФ ЩОДО УКРАЇНИ

Згідно протоколу огляду від 26-28 квітня 2016 року (а.п. 148-192, 193, том 10) слідує, що переглянуто відеозапис під назвою «Крым. Путь на Родину. Документальный фильм Андрея Кондрашова», котрий знаходиться за посиланням (має інтернет адресу): ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Даний відеозапис опубліковано 15 березня 2015 року.

Оглядом відеозапису встановлено, що на ньому зафіксовано документальний фільм з однойменною назвою виробництва державного телевізійного каналу « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (РФ).

Нижче вказаного відеозапису розміщений пояснювальний напис на російський мові, який у перекладі виглядає наступним чином: «Випуск від 15.03.2015. Повнометражна документальна стрічка була задумана, щоб зберегти для історії кожен значущий епізод подій, що відбувалися в Криму навесні 2014 року. Зйомки тривали 8 місяців і охопили Севастополь і Форос, Сімферополь і Керч, Ялту і Бахчисарай; Феодосію, Джанкой, Алушту і ще десяток населених пунктів Криму.

По гарячих слідах була записана велика розмова з ОСОБА_18 , а потім ще більше півсотні інтерв'ю з учасниками та свідками Кримської весни.

З чого все почалося? Як Росія отримала офіційне звернення від легітимного президента України з проханням врятувати йому життя?».

Далі під час перегляду здійснено стенограму розмов та коментарів за кадрових.

Згідно висновку експерта від 29 листопада 2016 року № 8242/16-32, аналіз змісту досліджуваних реплік Президента РФ ОСОБА_17 , міністра оборони РФ ОСОБА_19 та командуючого Чорноморським флотом Збройних Сил Російської Федерації ОСОБА_20 , відображених у протоколі огляду від 26-28 квітня 2016 року (а.п. 148-192, 193, том 10), показав, що вони мають повідомлюваний та аналітичний характер і єдине ідейно- тематичне спрямування.

Їх основною темою є інформація щодо подій, які відбувалися в Автономній Республіці Крим, м. Севастополі та в Україні загалом на період складання текстів інтерв'ю, а також аналіз цих подій мовцями у контексті тієї суспільно-політичної ситуації, яка склалася в Україні в цілому на час створення тексту, та в історичному контексті.

З висновку експерта від 29 листопада 2016 року № 8242/16-32 слідує, що виходячи із контексту поставлених перед експертом питань, а також із значень наведених в цьому пункті понять, в досліджуваних текстах реплік Президента РФ ОСОБА_17 , міністра оборони РФ ОСОБА_19 та командуючого Чорноморським флотом Збройних Сил Російської Федерації ОСОБА_20 , що містяться в їх інтерв'ю у фільмі «Крым. Путь на Родину», можна виділити такі фрагменти в репліках, як-то:

? Президента Російської Федерації ОСОБА_21 :

- «... Это была ночь с 21 на 22, мы закончили около семи часов утра. И расставаясь, не скрою, я всем моим коллегам, а их было четверо, сказал - ситуация развернулась таким образом на Украине, что мы вынуждены начать работу по возврату Крыма в состав России. Потому что мы не можем бросить эту территорию и людей, которые там проживают, на произвол судьбы, под каток «националистов». И поставил определенные задачи. Сказал что и как мы должны делать. Но сразу же подчеркнул, что мы будем делать это только в том случае, если будем абсолютно убеждены в том, что этого хотят сами люди, которые проживают в Крыму. Нужно было дать возможность людям самоопределиться, выразить свое мнение. В этом заключалась наша цель. Говорю Вам совершенно откровенно, честно говорю абсолютно. Про себя подумал, если люди захотят, значит так тому и быть, значит они будут там с большей автономией, с какими-то правами, но в составе украинского государства - пусть так и будет. А ну если они захотят по-другому, то мы не можем их бросить.»;

- «...Раздался еще один звонок и сотрудники охраны ОСОБА_22 сказали, что у нас проблемы большие, мы не можем вылететь. И я честно говоря, уже понял, что происходит что-то такое экстраординарное, выходящее за рамки обычной ситуации. Позднее мы уже знали, что в это время по его кортежу стреляли (по кортежу ОСОБА_23 ). Стреляли также по Генеральному прокурору Пшонке и ранили одного из сотрудников его охраны. Тоесть к этому моменту был совершен уже государственный переворот и по сути началась операция по его захвату или уничтожению со стороны оппозиционных сил»;

- «Он, когда он звонил, наши службы радионаблюдения по сути начали вести его кортеж. Мы каждый раз фиксировали место его нахождения. Но, когда мне показали карту стало ясно, что он скоро наткнется на засаду. Более того, по имеющимся у нас данным, там были поставлены крупнокалиберные пулеметы, чтобы долго не разговаривать...»;

- «Да, они развернулись. Мы им дали цели указания куда им нужно выйти на берег кортежам, и выслали вертолетную группу со спецназом на борту.»;

- «Когда мы увидели вспышку самого крайнего национализма стало ясно, что для людей, которые проживают именно в Крыму, могут наступить очень тяжелые времена. И только тогда, я хочу подчеркнуть, возникла мысль о том, что мы не можем просто так оставить людей, бросить людей в беде в этой ситуации»;

- «Я не знаю. Это человек (за контекстом йдеться про С. Аксьонова), которого я никогда раньше не знал, никогда не видел, не был с ним знаком. Не скрою, что мне назвали его фамилию, сказали, что он депутат, предлагают и крымский парламент, Рада крымская хочет вот такого-то человека»;

- «Крым ассоциируется в сознании российского гражданина и русского человека с героическими страницами нашей истории. Это и собственно период приобретения этих территорий Россией, это и героическая оборона и потом взятие Крыма и Севастополя во время Второй мировой войны. Крым связан с русской историей, с русской литературой, с искусством, с царской семьей, в общем вся ткань российской истории так или иначе переплетена с Крымом»;

- «Часть крымских татар она была подвержена влиянию своих лидеров. Некоторые из них являются профессиональными, хочу это подчеркнуть, борцами за права крымских татар, за права человека, для некоторых из них такая ситуация не очень комфортна, потому что они ну как бы, становятся не очень нужными. Крымские татары - это не однородная масса, там есть разные люди. Местное ополчение действовало весьма энергично. И в том числе они нашли опору и на часть крымско-татарского населения. И привлекло, ополчение привлекло крымских татар к совместной работе. В числе ополченцев были и крымские татары»;

- «...Мы вообще не делим по этническому принципу - это все граждане Российской Федерации сегодня. В этом смысле, Вы знаете, меня приятно удивило, когда я уже вот в эти дни, дни этих событий разговаривал с крымчанами... когда я их спросил, а сколько там украинцев - они так глаза открыли, сказали та мы, знаете, не делим, мы как бы одна семья»;

- «Огромная роль, огромная роль, я бы считал, что одна из главных потому что, еще раз повторяю, изначально, когда вот мы расходились в 7 часов утра, я и своим коллегам сказал, что мы будем все это делать, только если увидим, что люди этого хотят. И конечно, нам нужно опираться на местные дружины. Вы знаете, на какой-то момент нам приходилось их даже сдерживать. Но на самом деле, ведь они почти всегда были впереди»;

- «Мы никогда не думали об отторжении Крыма от Украины, никогда! А вот когда начались события, связанные с переворотом, с вооруженным и антиконституционным захватом власти, и эти люди оказались в опасности того, что над ними будут издеваться националисты, тогда, конечно, мы об этом, ну я во всяком случае, об этом сразу подумал. И первое, что я сделал это поручил Администрации Президента провести закрытый опрос общественного мнения по поводу настроения в Крыму, отношения к вопросу o возможном присоединении к России. Выяснилось, что желающих присоединиться к России 75% от общего состава населения. Но я уже говорил, что это наша историческая территория, там проживают русские люди, они оказались в опасности, и мы не можем их бросить. Повторяю, конечная цель была не в захвате Крыма, и ни в какой-то аннексии. Конечная цель была в том, чтобы дать возможность людям выразить свое мнение по поводу того, как они ходят жить дальше. Все мои инструкции были как раз связанны с тем, чтобы действовать аккуратно и опираясь, с самого начала я это сказал, опираясь на тех людей, которых мы можем назвать на сегодня патриотами России. Опираясь на них, на их актив, ну помогая им и будучи у них за спиной гораздо более крупными силами и средствами, имея ввиду, что в Крыму находилось более 20 тысяч украинских военнослужащих, хорошо вооруженных. Хочу Вам знаете что сказать, что даже не потребовалось воспользоваться разрешением Совета Федерации о введении наших войск на Украину, я ведь нe покривил душой, потому что пo соответствующему международному договору на нашей военной базе в Крыму мы имели право иметь 20 тысяч человек, даже больше немножко. А мы даже при том количестве, которое мы добавили, о чем я сейчас говорил, мы даже 20 тыщ не набрали. Поскольку мы не превысили количество личного состава нашей базы в Крыму, то, к слову говоря, мы даже ничего не нарушили. И дополнительных контингентов туда не вводили»;

- «Нам нужно было обеспечить работу представительного органа власти Парламента Крыма. Для того, чтобы этот парламент смог собраться и осуществить все, предусмотренные законом действия, люди должны были чувствовать себя в безопасности. Я хочу обратить Ваше внимание на тo, что Парламент Крыма это был абсолютно легитимный, полноценный представительный орган власти Крыма, сформированный задолго до начала сложных трагических событий. И вот эти люди собрались, проголосовали и избрали нового председателя правительства ОСОБА_24 . А действующий на тот момент, юридически действующий Президент ОСОБА_23 его утвердил. Вы понимаете, там с точки зрения украинского закона все абсолютно соблюдено. Там, конечно, можно все что угодно болтать языком и как угодно интерпретировать все эти события, но если взять посмотреть с точки зрения правовой составляющие, там «комар носа не подточит». Но для того, чтобы создать условия для людей, чтоб они не боялись ни за себя, ни за свои семьи, нам нужно было обеспечить их безопасность. И мы это сделали»;

- «Наше преимущество знаете в чем заключалось? В том, что я занимался этим лично. Не потому, что я так вот все так все проглядел, а потому что когда делают первые лица государства, то исполнителям легче работать. Они это чувствуют, понимают и знают, что они исполняют приказ, не занимаются самоуправством.»;

- «Да, мы зафиксировали это средствами воздушной разведки. Они (за контекстом йдеться про українських військовослужбовців) подогнали туда системы залпового огня. Но мы вынуждены были поставить наши системы, которые в случае каких-то действий со стороны, ну при первом залпе мы бы их уничтожили»;

- «Крым это не какая-то непонятная для нас территория. Крым это исторически русская, российская территория с преимущественным русским населением. И мы вынуждены действовать так в силу того, что они сами поставили нас в такие условия. Они по сути нам как бы даже не оставили выбора, мы должны были просто защитить этих людей»

(у відповідь на питання журналіста: «Это тоже было Ваше решение?» (за контекстом йдеться про рішення відправити до Криму береговий ракетний комплекс «Бастіон»)

- «Да. Но это невозможно сделать по решению кого бы то ни было кроме Верховного Главнокомандующего. «Бастион» это оборонительный комплекс, это комплекс, который защищает берег, защищает территорию. Он ни на кого не нападает. Это эффективное, современное, высокоточное оружие. Пока такого оружия ни у кого нет, это пожалуй самое эффективное, самый эффективный береговой комплекс в мире на сегодняшний день. Да и в какой-то момент мы для того чтобы было понятно, что Крым надежно защищен, перебросили туда вот эти береговые комплексы «Бастион». И кроме всего прочего, мы сознательно развернули эти комплексы так, чтобы их было видно из космоса»;

- «Нет конечно, ну это не могло быть понятно сразу, поэтому я на первом этапе работы вынужден был соответствующим образом сориентировать наши вооруженные силы и не просто сориентировать, а дать прямые указания, приказы по поводу возможного поведения России и наших вооруженных сил при любом развитии событий»;

(у відповідь на питання журналіста щодо можливості застосування Росією ядерної зброї)

- «Мы готовы были это сделать, я же разговаривал с коллегами и говорил им прямо я тоже как Вам сейчас говорю открыто совершенно, что это наша историческая территория там проживают русские люди они оказались в опасности, мы не можем их бросить, не мы совершили госпереворот - это сделали националисты И люди с крайними убеждениями. Мы их поддержали, но Вы где находитесь?? За тыщи километров?? А мы здесь! И это наша земля! Вы за что хотите там бороться? Не знаете? А мы знаем! И мы на это готовы.»;

-«Мы сделали из Крыма Крепость! И с моря, и с суши»;

- «Для того, чтобы обеспечить нормальное волеизъявление граждан проживающих в Крыму, нужно было прямо, надо сказать, не допустить кровопролития и не позволить вооруженным силам, вооруженным формированиям украинской армии, расположенной в Крыму, правоохранительным органам помешать людям выразить свою волю. Мы должны были разоружить воинские формирования Украинской армии и сил правопорядка. Или убедить их не мешать людям, выразить свое мнение и, собственно говоря, присоединится в этой работе к нам.»;

- «Ну надо по-честному сказать, мы сделали все для того чтобы специальной связи там уже у них (за контекстом в українських військовослужбовців в Криму) не было. Для этого и существует спецназ ГРУ - он знает, что надо делать и как надо делать. Поэтому они пользовались открытой видимо связью, но, что ж греха таить, мы контролировали все эти переговоры и чувствовали внутреннее состояние и воинских подразделений на месте и их отцов-командиров в столице. Все пытались уйти от личной ответственности»;

- «... Поэтому украинские военнослужащие в Крыму оказались в очень тяжелом положении. Они не хотели никакого кровопролития, они не хотели служить захватчикам власти, националистам, по сути может помогали нам. Повторяю, это не какие-то там наши агенты это вообще для нас незнакомые люди, люди которые действовали просто по велению так сказать души и совести»;

- «А для того чтобы блокировать, разоружить 20 тысяч человек, хорошо вооруженных, нужен определенный набор личного состава и не просто по количеству, но и по качеству. Нужны были специалисты, которые умеют это делать. Поэтому я дал поручение и указания Министерству обороны, ну че скрывать, под видом усиления охраны наших военных объектов в Крыму, перебросить туда спецподразделения Главного разведуправления и силами морской пехоты десантников»;

- То одного пришлют командующего флотом, то другого, то один из командующих ну он наотрез отказался, там третьего, переходить на сторону крымских властей, так условно скажем, вам. Я попросил, чтобы с ним поработали ветераны».

- «Ну предлагалось более силовым методом действовать... Я просто напрямую сказал нашим военным пошлите ветеранов. Ну надо сказать что они встретили мое предложение скептически, сказали да ну деды чего там... Вот деды эти пришли и до 7 утра там с ним там вели воспитательную беседу. Во всяком случае к 7 утра он взял ручку, значит, бумагу и написал рапорт на увольнение.»;

- «Звонков было много, наши американские коллеги они когда разговаривали - они прямо говорили о том, что мы блокируем украинские воинские подразделения. Я сказал, что воинских подразделений уже нет, есть группы людей военнослужащих, но они без оружия им ничего не угрожает и мы сделаем все, чтобы никаких эксцессов, связанных с применением оружия не произошло. Но это уже не вооруженные силы. Это все-таки нечто другое.»;

(на продовження думки автора фільму про те, що Москва змушена була направити до Криму підрозділи, аналогів яких в Криму ніколи не було)

- «Прошла информация, что могут быть совершены террористические акты, а радикально настроенные некоторые украинские руководители, в том числе и в силовых структурах готовы были совершить какие-то акции связанные большими человеческими жертвами»;

(у відповідь на питання журналіста щодо того, чи стала російська армія іншою)

- «... За эти годы мы многое сделали и с точки зрения переоснащения, подготовки и самое главное, вот это все-таки самое главное, это внутренняя уверенность военнослужащих в том, что они делают важное, исключительное полезное для государства дело. И в этом случае они не боятся положить на алтарь отечества все, что у них есть, в том числе самое дорогое жизнь»;

(у відповідь на питання журналіста: «Если бы вдруг все бы повторилось, поступили бы с Крымом также?»)

- «Ну конечно, а Вы как думаете? А как можно было иначе поступить. Я бы никогда не стал этого делать, если бы не считал, что мы обязаны поступить именно таким образом. И когда нам говорят вот там про санкции, про то-то... санкции - это плохо, санкции нужно вводить тем, кто госперевороты осуществляет и им помогает - «переворотчикам», а мы то действовали в интересах русских людей и всей страны. Менять это на деньги, менять людей на какие-то блага, менять людей на возможность каких-то контрактов или банковских переводов это абсолютно недопустимо. Тогда, если мы позволим себе действовать в такой логике, мы потеряем все, мы потеряем всю страну. Это не значит, что мы не должны уважать, скажем, международное право интересы наших партнеров, но это значит, что и все наши партнеры должны уважать Россию и ее интересы»;

- (у відповідь на питання журналіста в післямові: « ОСОБА_25 мы когда встречались с Вами в предыдущий раз вряд ли могли даже представить какие изменения произойдут за это короткое время?»)

- «Почему же нельзя было представить как раз можно было представить и когда мы последовательно и достаточно жестко действовали в Крыму, то я исходил из того, что возможны вот такие трагические события, которые мы сегодня наблюдаем в Донбассе. Именно для того, чтобы предотвратить подобное развитие событий, мы и вынуждены были предпринять необходимые действия для обеспечения свободного волеизъявления жителей ОСОБА_26 . Именно для этого мы должны были нарастить нашу группировку военную в Крыму, для того, чтобы численный состав наших военнослужащих мог позволить создать условия для проведения референдума, причем бескровного референдума. Уверен что если бы мы тогда этого не сделали, то события в Крыму разворачивались бы по сценарию, аналогичному тому, который мы сегодня видим на Донбассе. А может быть даже еще по более жесткому сценарию...».

Суд зауважує, щодо наведеного таке: логіко-змістовий та лексико-семантичний аналіз змісту наведених вище реплік у контексті змісту всього досліджуваного текстового матеріалу, роздруківки стенограм розмов та коментарів осіб, які брали участь у фільмі «Крым. Путь на Родину», показав, що у виділених репліках міститься таке:

- в інтерв'ю з ОСОБА_18 інтерв'юйований:

- стверджує, що, після проведеної вночі з 21 на 22 лютого 2014 року наради, він акцентував увагу колег на необхідності початку процесу повернення Криму до Росії, і, аргументуючи це рішення загрозою знищення жителів півострова «катком «националистов» (за контекстом йдеться про українців, які відстоюють українську національну ідею), поставив певні завдання, вказав на способи їх реалізації та наголосив на тому, що цей процес буде розпочато за умови його підтримки з боку кримчан, стверджує, що в Україні відбувся державний переворот i опозиційними силами (за контекстом йдеться про українську владу, яка прийшла до керівництва державою після подій на ОСОБА_27 ) було розпочато заходи, спрямовані на перехоплення або на фізичне знищення ОСОБА_28 ;

- стверджує, що російські служби радіоспостереження супроводжували кортеж ОСОБА_28 і фіксували місце його знаходження;

- констатує факт своєї участі в керівництві операцією з вивезення в ОСОБА_23 з України;

- стверджує, що думка про повернення Криму до Росії виникла в нього тільки тоді, коли він побачив «... вспышку самого крайнего национализма» i небезпеку для жителів Криму»;

- стверджує, що ніколи раніше не знав ОСОБА_29 і вперше почув про нього тоді, коли йому назвали його прізвище і сказали, що це депутат, якого підтримує Рада Криму»;

- стверджує, що в свідомості росіян Крим асоціюється з героїчними сторінками російської історії, а також пов'язаний з нею та з російською літературою, мистецтвом і царською родиною;

- акцентує увагу на тому, що частина кримських татар перебувала під впливом «своих лидеров» (за контекстом йдеться про лідерів кримськотатарського народу, які виступили проти приєднання Криму до Російської Федерації), іронічно висловлюється щодо їх компетенції та подальшої необхідності в діяльності таких лідерів на півострові в зв'язку з приєднанням Криму до Росії; стверджує, що серед кримських татар є багато прихильників політики Росії в Криму;

- стверджує, що не поділяє кримчан за етнічним принципом;

- стверджує, що після проведеної о сьомій ранку наради він акцентував увагу колег на тому, що повернення Криму до Росії можливе за умови підтримки цього процесу жителями півострова, а також залучення до нього місцевих дружин;

- акцентує увагу на тому, що в столиці відбувся переворот і збройне та антиконституційне захоплення влади, в результаті якого жителі Криму опинилися під загрозою знущань з боку «националистов» (за контекстом йдеться про українців, які відстоюють українську національну ідею), та стверджує, що саме після цих подій в нього з'явилася думка про від'єднання Криму від України і він доручив «...провести закрытый опрос общественного мнения по поводу настроения в Крыму, отношения к вопросу о возможном присоединении к России»;

- акцентує увагу на тому, що Крим - це історична територія Росії, там проживають «русские люди», які опинилися в небезпеці, а тому покинути їх в такій ситуації не можна, а також на тому, що кінцевою його метою було не захоплення Криму та його анексія, а надання кримчанам можливості висловити свою думку щодо того, як вони хочуть жити далі;

- стверджує, що всі його інструкції були спрямовані на те, щоб діяти акуратно, і в своїх діях опиратися на тих людей, яких можна назвати патріотами Росії, допомагати їм і бути за їх спинами «гораздо более крупными силами и средствами», а також акцентує увагу на тому, що йому не довелось скористатися дозволом Ради Федерації на введення російських військ в Україну, і додаткові контингенти військ в Крим не були введені;

- акцентує увагу на легітимності процесу обрання нового уряду Криму на чолі з ОСОБА_30 та стверджує, що з точки зору українського законодавства там "комар носа не подточит" ("комар носа не подточит" українською - комар носа не підточить, фразеологізм - не буде до чого причепитися, прискіпатися);

- акцентує увагу на тому, що запорукою успіху проведеної операції було те, що він особисто здійснював керівництво нею, і виконавцям було легше працювати, оскільки вони виконували наказ, а не займалися самоуправством;

- стверджує, що встановлення систем залпового вогню вимушеним заходом, а також акцентує увагу на тому, що за умови будь-яких дій з боку української армії, противника було б знищено;

- акцентує увагу на необхідності захисту жителів Криму, оскільки Крим - це історична російська територія з переважно російським населенням;

- стверджує, що саме йому належить рішення про розміщення в Криму берегового ракетного комплексу «Бастіон», та акцентує увагу на тому, що рішення про розміщення цього комплексу таким чином, щоб його можна було побачити з космосу, було свідомим;

- акцентує увагу на особистому контролі та прямих вказівках і наказах з приводу дій Росії та її збройних сил при будь-якому розвитку подій;

- акцентує увагу на тому, що, за умови подальшого загострення конфлікту в Криму, Росія готова до застосування ядерної зброї, а також стверджує те, що Крим - це історична територія Росії, там живуть «русские люди», вони опинилися в небезпеці і Росія не може їх покинути в такій ситуації;

- стверджує, що Росія перетворила Крим на фортецю «И с моря, и с суши»;

- стверджує, що дії Росії в Криму були зумовлені прагненням уникнути кровопролиття на півострові і не дати можливості українським збройним формуванням, розміщеним в Криму, та українським правоохоронним органам стати на заваді проведення референдуму;

- акцентує увагу на необхідності їх роззброєння та переході на бік нової кримської влади;

- акцентує увагу на тому, що спецназ ГРУ був задіяний для того, щоб позбавити українські збройні підрозділи спеціального зв'язку;

- стверджує, що українські військовослужбовці опинилися в дуже складному становищі і не хотіли служити захватчикам власти, «националистам» (за контекстом йдеться про українську владу, яка прийшла до керівництва державою після подій на Майдані) та допомагали російській армії, а також акцентує увагу на тому, що ці люди не були російськими агентами, а діяли за покликом «души и совести»;

- акцентує увагу на тому, що для роззброєння двадцяти тисяч українських військовослужбовців виникла необхідність в спеціалістах, які вміють це робити, і з цією метою ним було доручено Міністерству оборони, під виглядом посилення оборони російських військових об'єктів в Криму, перекинути туди спецпідрозділи Головного розвідуправління та морської піхоти;

- акцентує увагу на тому, що ветерани Великої Вітчизняної війни працювали з командирами української армії та переконували їх переходити на бік Росії (за контекстом здійснювали агітацію);

- виправдовує дії Москви щодо направлення в Крим військових підрозділів, аналогів яким там ще не було, існуванням терористичної небезпеки з боку радикально налаштованих представників української влади та силових структур;

- стверджує, що за останні роки російська армія стала досконалою i підготовленою, у військовослужбовців зміцнилась впевненість в тому, що вони роблять важливу для держави справу і готові «...положить на алтарь отечества все, что у них есть, в том числе самое дорогое - жизнь»;

(у відповідь на питання журналіста: «Если бы вдруг все бы повторилось, поступили бы с Крымом также?»)

- демонструє впевненість у правильності своїх рішень стосовно Криму та акцентує увагу на тому, що вони були спрямовані на захист інтересів росіян в Криму і Росії загалом, а також на тому, що всі партнери (за контекстом йдеться про керівництво держав Євросоюзу та США) повинні поважати Росію і її інтереси;

- акцентує увагу на тому, що, завдяки послідовним та достатньо жорстким діям Росії в Криму і збільшенню російських військових угрупувань на півострові, було попереджено ті події, які відбуваються на Донбасі, та створено необхідні умови для проведення референдуму і уникнення жертв.

? Міністра оброни РФ ОСОБА_19 :

- «Меры были вынужденные (за контекстом йдеться про захоплення ключових споруд в Сімферополі) потому что появилось огромное количество разного рода подстрекателей, разного рода агитаторов, которые сталкивали между собой разные религии, разные национальности. И тогда было принято вот это решение..»;

- «Ну вы знаете, как говорят в таких ситуациях, ничего случайного не бывает. Никто не собирался воевать, все собирались защитить и предотвратить. И конечно там ребята (за контекстом йдеться про так званих «вежливых людей») были заинструктированы, что надо быть вежливыми, надо быть корректными, вы пришли сюда не захватывать, а защищать»

- (у відповідь на питання журналіста щодо того, чи існувала в Криму небезпека військової провокації по типу подій, які відбувалися в Південній Осетії в 2008 році)

- «Вы знаете, да, когда появились первые военные подразделения, срочно выдвинулся «Беркут» на два перешейка и перекоп, и стали, закрыли там границы и начали смотреть за всем этим. Но самое главное то, что с той стороны были стянуты силы, которые предполагали видимо зайти и защищать то, что сейчас происходит на востоке Украины».

Суд зауважує, щодо наведеного таке:

- Міністр оборони РФ стверджує, що діяльність так званих «вежливых людей» в Криму (евфемізм, для позначення військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації у військовій формі без розпізнавальних знаків, що блокували стратегічні об'єкти в Криму) була спрямована на захист і попередження, а не на війну і захоплення, і ці люди були проінструктовані про те, що необхідно бути ввічливими і коректними;

- стверджує, що перекриття «Беркутом» кордону на двох перешийках i Перекопі було викликане появою на кордоні українських військових підрозділів, та висловлює думку про те, що ці підрозділи «...предполагали видимо зайти и защищать то, что сейчас происходит на востоке Украины» (за загальним контекстом висловлюється думка про можливість провокації військового конфлікту з боку українських військовослужбовців).

? Командира ЧФ ЗС РФ віце-адмірал ОСОБА_20 (обвинувачений):

- «Мы должны были выполнять действия по демонстрации силы и решимости ее применения для того, чтобы охладить пыл американских сил. И для демонстрации действий, мы применили морскую штурмовую авиацию, которая выходила на дистанцию применения оружия»;

(у відповідь на питання журналіста: «Как все-таки удалось результате Вам справиться с украинским флотом?»)

- «Оно пришло експромтом. Что сделать с кораблями, чтоб не было жертв, чтоб не вынуждать на применение оружия? Давайте сделаем так, чтоб они не шевелились, чтоб они не вышли из аАхтырской бухты»;

- «Для того, чтобы украинцы понимали, что у нас шуток с ними нет, поставили рядом буксиры морские. Задача: если корабль будет сниматься, толкать его и выбрасывать на берег»;

(у відповідь на питання журналіста щодо того, чи потрапили українські кораблі в пастку)

- «Да в ловушке полностью блокированы».

Суд зауважує, щодо наведеного таке:

- обвинувачений стверджує, що російські морські буксири були задіяні для того, щоб переконати українців в серйозності намірів російських військовослужбовців: якщо корабель (за контекстом український) почне плисти «толкать его и выбрасывать на берег»;

(у відповідь на питання журналіста щодо того, чи потрапили українські кораблі в пастку)

- стверджує, що українські кораблі потрапили в пастку і були повністю заблоковані.

Згідно висновку експерта від 17 березня 2015 року № 5210/15-32 слідує, що зміст наведених висловлювань полягає в тому, що президент Російської Федерації у прямій стверджувальній формі говорить про те, що плани захоплення Криму та м. Севастополя виникли у нього 21-22 лютого 2014 року під впливом подій в Україні з метою нібито захисту російського населення Криму та м. Севастополя від «націоналістів», «правого сектора», «бандеровців».

У фільмі «Крим. Шлях на Батьківщину» президент РФ визнає, як у ніч проти 23 лютого минулого року на нараді силовиків дав вказівку почати роботу щодо повернення Криму".

Це є свідченням того, що ніякого самовизначення кримського народу насправді не було, що за цим стояла не воля частини населення АР Крим, а воля Президента Російської Федерації.

У фільмі також міститься фрагмент, в якому ОСОБА_31 розповів, що Росія провела якесь таємне закрите опитування населення Криму з приводу того, чи хочуть вони приєднатися до РФ.

Сам факт проведення такого опитування, вже свідчить про те, що РФ заздалегідь планувала захоплення АР Крим.

Для цього, під безпосереднім керівництвом першої особи держави, у РФ був розроблений та здійснений план військової операції по захопленню АР Крим.

До цієї операції були залучені військові підрозділи збройних сил РФ, підрозділи спецслужб РФ, які діяли за відповідно підготовленим планом, під керівництвом безпосередньо ОСОБА_32 , про що він наголосив особливо.

Крім того, за наказом президента РФ та Верховного головнокомандувача її збройними силами у АР Крим було розміщено сучасну військову техніку, що перебуває на озброєнні збройних сил РФ (зокрема, президент докладно розповідає про розміщення ракетних комплексів «Бастион»).

На питання журналіста щодо можливості використання ядерної зброї, ОСОБА_31 не виключив і такої можливості за певних обставин.

Крім того, у досліджуваному тексті неодноразово стверджується, що Крим - це споконвічно російська земля, де живуть переважно етнічні росіяни, яких треба було «захистити» від українських націоналістів, під якими президент РФ розуміє майже всіх українців.

Також у висловлюваннях ОСОБА_32 простежується протиставлення росіян та корінних мешканців АР Крим - кримських татар.

Репліки ІНФОРМАЦІЯ_4 за змістом служать підтвердженням вищенаведених тверджень президента РФ.

Суд у повній мірі погоджується з такою оцінкою подій, котру надано в висновках від 17 березня 2015 року № 5210/15-32 та від 29 листопада 2016 року № 8242/16-32, та з огляду на зазначене сприймає критично доводи захисника з цього питання та офіційні пояснення РФ наведені в блоці «позиція сторін» цього вироку, позаяк ніякого самовизначення кримського народу насправді не було, що за цим стояла не воля частини населення Криму, а воля Президента Російської Федерації.

ОБВИНУВАЧЕНИЙ

Згідно протоколу огляду від 29 квітня 2016 року (а.п. 125-126, 127-129, том 10) та за даними Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 11 грудня 2015 року № 1Д/621дск (а.п. 3, 4-6) слідує, що ОСОБА_9 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вітебську.

Освіта: (1) Чорноморське вище військово-морське училище ім. П.С. Нахімова, м. Севастополь,1984 рік (з відзнакою); (2) Військово-морська академія ім. М.Г. Кузнецова, м. Санкт-Петербург, 1998 року (заочна форма навчання); (3) Військова академія Генерального штабу, м. Москва 2004 рік (з відзнакою). Також у 2006 році захистив кандидатську дисертацію на тему досліджень стратегії та тактики сучасного морського бою.

Проходження військової служби:

• 08.1979-06.1984 pp. - курсант Чорноморського вищого військово - морського училища ім. П.С. Нахімова, м. Севастополь;

• 06.1984-05.1986 pp. - командир ракетно - артилерійської бойової частини ракетного катера, Тихоокеанський флот;

• 05.1986-10.1988 рр. - командир ракетного катера, Тихоокеанський флот;

• 07.1989-10.1991 рр. - командир ракетного катера, Тихоокеанський флот;

• 10.1991-07.1992 pp. - начальник штабу дивізіону ракетних катерів, Тихоокеанський флот;

• 07.1992-08.1996 pp. - командир дивізіону ракетних катерів, Тихоокеанський флот;

• 08.1996-04.1998 pp. - начальник штабу - заступник командира 47 бригади кораблів охорони водного району, Тихоокеанський флот;

• 04.1998-07.2000 pp. - начальник штабу заступник командира 165 бригади надводних кораблів, Тихоокеанський флот;

• 07.2000-06.2002 pp. - командир 165 бригади надводних кораблів, Тихоокеанський флот;

• 08.2004-06.2005 pp. - заступник командувача Приморської флотилії різнорідних сил, Тихоокеанський флот;

• 06.2005-11.2006 рр. - начальник штабу - перший заступник командувача військами та силами на Північному Сході РФ, Тихоокеанський флот;

• 11.2006-10.2009 pp. - командувач військами та силами на Північному Сході РФ, Тихоокеанський флот (наказ МО РФ від 13 листопада 2006 року № 1170);

• 10.2009-04.2013 pp. - заступник командувача Північного флоту;

• з 17.04.2013 р. по час подій, котрі розглядаються у справі, командувач Чорноморського флоту (Указ президента РФ від 15 квітня 2013 року, див. з цього питання в т.ч. протокол огляду від 09 червня 2016 року (а.п. 282-284, 285, том 10).

Військове звання «адмірал» присвоєно Указом президента РФ від 5 травня 2014 року № 302. Це звання отримав саме за дії щодо анексії АРК.

Нагороди: ордени: «За заслуги перед Отечеством» ІІІ-го ступеня: «За военные заслуги»; медалі: щонайменше вісім, у т.ч., згідно протоколу огляду від 29 квітня 2016 року (а.п. 130-132, 133-143, том 10), "За возвращение Крыма".

Більш того, беззаперечний факт перебування обвинуваченого на посаді командуючого ЧФ РФ слідує з ноти МЗС РФ від 23 травня 2015 року № 5692/2дснг, наданої МЗС України на запит слідчого (а.п. 118, 119, том 9).

Також, згідно протоколу огляду від 18 березня 2016 року (а.п. 122-124, 125, том 9) слідує, що слідчий оглянув Указ Президента РФ від 05 травня 2014 року № 302 та з'ясував, що ним обвинуваченому присвоєно військове звання адмірал.

На даний час, до обвинуваченого застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) згідно рішення РНБО України від 02 вересня 2015 року, уведеного в дію Указом Президента України від 16 вересня 2015 року № 549/2015, що слідує з даних протоколу огляду від 18 березня 2016 року (а.п. 177-180, 181-90, том 9).

Участь обвинуваченого у анексії АРК/роль і значення

Згідно відомостей Головного управління військової контррозвідки від 05 лютого 2016 року № 17/2-1480 (а.п. 113-115, том 9) слідує, що у період лютого-березня 2014 року під час здійснення Російською Федерацією анексії Автономної Республіки Крим, безпосередньо віце-адміралом ОСОБА_9 проводились наступні дії:

- 27 лютого 2014 року - під час проведення у штабі Командування ЧФ ПдВО ЗС РФ зборів з вищим офіцерським складом заявив, що Російська Федерація розпочинає війну з Україною;

- 02 березня 2014 року прибув на переговори до штабу Командування ВМС ЗС України з метою врегулювання «ситуації, що склалась після подій на Майдані», й одразу після візиту останнього, відбулось пікетування проросійськими активістами будівлі штабу ВМС ЗС України;

- 04 березня 2014 року прибув із черговим візитом до штабу Командування ВМС ЗС України у супроводі «голови координаційного комітету з організації Севастопольського міського управління із забезпечення життєдіяльності міста» ОСОБА_33 та під час цього візиту ними було запропоновано командуванню ВМС ЗСУ погодитись із пропозицією щодо переходу особового складу українського флоту на службу до так званих «Військово-морських сил АР Крим»;

- 05 березня 2014 року особисто поставив ультиматум особовому складу корвета ВМС України «Тернопіль» з вимогою здатись військовослужбовцям РФ;

- 20 березня 2014 року відвідав великий розвідувальний корабель «Славутич» ВМС Україна та поставив ультиматум особовому складу скласти зброю та покинути корабель.

За даними Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 11 грудня 2015 року у № 1Д/621дск (а.п. 3, 4-6), окрім вищевказаних, також проводив наступні дії:

- 05 березня 2014 року віддав наказ про блокування кораблів ВМБ "Південна" ВМС України в озері Донузлав, для чого на виході з озера у відкрите море був підірваний списаний корабель ЧФ РФ ВПК "Очаков";

- у квітні 2014 року, коли проросійські козаки разом з сербськими найманцями "четниками" провели в м. Севастополь останнє урочисте шикування, командувач ЧФ РФ віце-адмірал О. Вітко подякував усім добровольцям за те, що вони забезпечили безпеку громадян Криму. При цьому, окремо відзначив "добровольців" з Сербії, зазначивши, що тепер Крим в надійних руках російської армії і поліції.

БЕЗПОСЕРЕДНІ ПОДІЇ В АРК

З 20 лютого 2014 року з метою блокування та захоплення адміністративних будівель i ключових об'єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, на виконання вказаного плану, на територію півострову Крим військовим, морським та повітряним транспортом здійснено вторгнення окремих підрозділів ЗС РФ, зокрема:

- 31 окремої гвардійської десантно-штурмової бригади Повітряно - десантних військ (далі - ПДВ) ЗС РФ;

- 45 окремого гвардійського полку спеціального призначення ПДВ ЗС РФ (військова частина НОМЕР_1 );

- 18 окремої гвардійської мотострілецької бригади;

- ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

- 98 гвардійської повітряно - десантної дивізії ПДВ ЗС РФ (військова частина НОМЕР_2 );

- 76 гвардійської десантно-штурмової дивізії ПДВ РФ:

- 15 окремої гвардійської мотострілецької бригади ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_3 ).

Для підготовки ведення агресивної війни, військова техніка та формений одяг військовослужбовців ЗС РФ, які планувались для здійснення вторгнення були завчасно підготовлені шляхом маскування усіх тактичних знаків, які вказували на їх приналежність до ЗС РФ.

При цьому командуючий ЧФ РФ віце-адмірал ОСОБА_9 , продовжуючи реалізацію спільного злочинного умислу, направленого на порушення суверенітету та територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом віддання наказів підлеглим йому військовослужбовцям ЧФ РФ забезпечив прийняття та розосередження на об'єктах ЧФ РФ військових підрозділів ЗС РФ, якими здійснено вторгнення на територію півострову Крим.

27 лютого 2014 року з метою забезпечення координаційних заходів з організації ведення військовослужбовцями ЗС РФ та представниками військових козацьких товариств агресивної війни проти України, за адресою: АДРЕСА_2 , віце-адмірал ОСОБА_9 розгорнув групу бойового управління, на яку покладалося безпосереднє визначення військових частин ЗС України, будівель і споруд органів державної влади та інших об'єктів, що підлягають блокуванню, захопленню, пошкодженню чи знищенню.

Водночас, віце-адмірал ОСОБА_9 наказав підлеглим йому військовослужбовцям ЧФ РФ під час зазначеного блокування, шляхом умовлянь, підкупу чи погроз, здійснювати серед особового складу ЗС України пропаганду вчинення державної зради: підбурювання до непокори, добровільної здачі зброї представникам командування ЧФ РФ, повернення військової техніки до місць зберігання, переходу на бік ворога шляхом вступу для проходження військової служби у ЗС РФ, ґрунтуючи свої вимоги на спільній «національній, культурній та релігійній ідентичності», гарантованості підвищення грошового та соціального забезпечення, а також погрожуючи чисельною перевагою і можливістю реального застосування зброї у разі відмови виконання їх вимог.

Надалі, упродовж 27 та 28 лютого 2014 року, на виконання явно злочинних наказів ОСОБА_9 , військові службові особи ЧФ РФ у взаємодії з представниками військових козацьких товариств, продовжуючи реалізацію спільного умислу, направленого на військову окупацію та подальшу анексію півострову Крим, з метою недопущення на зазначену територію військових підрозділів ЗС України та представників правоохоронних органів для вжиття заходів щодо відсічі збройної агресії РФ, оборони України, захисту i суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості, здійснили блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, організовували рух повітряних суден.

Так, 27 лютого 2014 року поблизу с. Суворове Армянського району АР Крим та біля АДРЕСА_3 військовослужбовцями 3 зенітно-ракетного батальйону НОМЕР_4 окремої бригади морської піхоти ЧФ РФ (військова частина НОМЕР_5 ), загальною чисельністю близько 200 осіб, озброєними стрілецькою зброєю, ручними протитанковими гранатометами та ручними гранатами на 16 бронетранспортерах типу БТР-80, здійснено блокування транспортних комунікацій території півострову Крим шляхом виставлення перешкод, інженерного обладнання оборонних позицій, встановлення мінно-вибухових загороджень та вогневих точок.

28 лютого 2014 року о 09 год. 10 хв. будівлі Державного підприємства «Кримаерорух», розташованого за адресою: м. Сімферополь, вул. Федорівська, буд. 53, із прилеглим аеропортом «Сімферополь», після відмови працівників зазначеного підприємства виконувати незаконні вимоги щодо забезпечення посадки військових літаків ЗС РФ без здійснення прикордонно-митного контролю вантажу та осіб, які перебувають у них, були захоплені 20-ма військовослужбовцями ЧФ РФ, озброєними стрілецькою зброєю та представниками військових козацьких товариств, чим унеможливлено посадку та зліт українських літаків на зазначеному аеропорту без окремого розпорядження представників ЗС РФ.

Одночасно із блокуванням автошляхів та захопленням аеропортів і транспортних підприємств військовослужбовцями ЧФ РФ у взаємодії з представниками військових козацьких товариств та інших підрозділів ЗС РФ, якими здійснено вторгнення на територію півострову Крим, для перешкоджання законній діяльності щодо відсічі збройної агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості розпочато блокування та захоплення військових частин ІНФОРМАЦІЯ_7 , дислокованих на території АР Крим і м. Севастополя, пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення.

Зокрема, у період з 27 лютого по 01 березня 2014 року для забезпечення повного контролю над повітряним простором навколо півострова, що у подальшому надало змогу нарощування сил шляхом вторгнення повітряним способом додаткових підрозділів ЗС РФ на територію АР Крим та унеможливило вжиття відповідних заходів командуванням ЗС України з посилення військових формувань, дислокованих на території АР Крим і м. Севастополя, на виконання злочинних наказів ОСОБА_9 , військовослужбовцями ЧФ РФ здійснено блокування, захоплення та знищення майна військових частин протиповітряної оборони Тактичної групи « ІНФОРМАЦІЯ_8 » Повітряних сил ЗС України (військова частина НОМЕР_6 ).

Так, 27 лютого 2014 року приблизно о 05 год. 30 хв. військовослужбовцями ЧФ РФ загальною кількістю близько 30 осіб, озброєних автоматичною зброєю, на автомобілях марки «УРАЛ» та «КАМАЗ» здійснено оточення периметру території військової частини НОМЕР_7 «Д», дислокованої в АДРЕСА_1 , мис Фіолент, під загрозою застосування зброї заблоковано пропуск на територію військової частини особового складу і військового транспорту та виведено із ладу військове майно: антену СА-140Ю та антенний пост на базі автомобіля «МАЗ-543», призначені для виявлення ворожих цілей у повітряному просторі України.

Приблизно о 04 год. 00 хв. 01 березня 2014 року військовослужбовцями військової частини НОМЕР_8 ЗС РФ у взаємодії з військовослужбовцями невстановленої військової частини спеціального призначення ЗС РФ, загальною кількістю близько 50 осіб, озброєними автоматичною стрілецькою зброєю, здійснено захоплення військової частини НОМЕР_9 « НОМЕР_10 », дислокованої в АДРЕСА_4 , мис АДРЕСА_5 .

В цей же проміжок часу 01 березня 2014 року військовослужбовцями військової частини НОМЕР_8 ЗС РФ у взаємодії з військовослужбовцями невстановленої військової частини спеціального призначення ЗС РФ, загальною кількістю близько 40 осіб, озброєними автоматичною стрілецькою зброєю, здійснено захоплення військової частини НОМЕР_9 «Д». дислокованої в АДРЕСА_4 , та пошкоджено шляхом часткового розукомплектування зенітно-ракетний комплекс 5Ж15 зенітно-ракетної системи С-300.

Крім цього, 01 березня 2014 року близько 00 год. 15 хв. військовослужбовцями невстановленої військової частини НОМЕР_11 РФ загальною кількістю приблизно 30 осіб, озброєними автоматичною стрілецькою зброєю, здійснено захоплення військової частини НОМЕР_12 , дислокованої в АДРЕСА_6 , та виведено із ладу електричну підстанцію, яка забезпечувала електроживленням командний пункт зазначеної військової частини.

Разом із цим, для забезпечення контролю над повітряним простором півострову Крим військовослужбовцями ЧФ РФ здійснювалося блокування, захоплення та диверсії на військових аеродромах, розташованих на території АР Крим і м. Севастополя.

Так, о 22 год. 30 хв. 27 лютого 2014 року військовослужбовцями невстановленої військової частини НОМЕР_11 РФ, загальною кількістю близько 300 осіб, озброєних автоматичною зброєю, на 11 автомобілях марки «УРАЛ-4320» та 3-х бронетранспортерах заблоковано військовий аеропорт «Бельбек» військової частини НОМЕР_13 ( НОМЕР_14 авіаційна бригада винищувачів Повітряних сил ЗС України), дислокованої за адресою: АДРЕСА_7 , та здійснено захоплення будівель ТОВ «Аеропорт «Бельбек (Севастополь)», розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Качинське шосе, буд. 44-а, яким спільно з військовою частиною НОМЕР_13 використовувалася територія аеродрому для забезпечення рейсів цивільної авіації. У подальшому, шляхом розміщення вищевказаних автомобілів марки «УРАЛ-4320» на злітно- посадкових смугах аеродрому у спосіб, що перешкоджав вирулюванню, зльоту та посадці як військових літаків ЗС України, так і цивільного авіатранспорту, військовослужбовцями ЧФ РФ унеможливлено рух усіх повітряних суден у навколишньому повітряному просторі та припинено діяльність військової частини НОМЕР_15 з протиповітряної оборони важливих державних об'єктів України.

У період з 28 лютого по 06 березня 2014 року, продовжуючи вчиняти дії, направлені на підрив обороноздатності військової частини НОМЕР_13 , військовослужбовцями невстановленої військової частини НОМЕР_11 РФ виведено із ладу військове майно, що зберігалося на зазначеному аеродромі. Зокрема, шляхом прострілювання пневматики коліс, закидання повітряних забірників камінням, перебивання тросової проводки механізації випуску та прибирання шасі, перерізання трубопроводів повітряних та гідравлічних систем пошкоджено 11 літаків першої групи утримання; порізано кабелі живлення стабілізатора, навушників радіостанції Р-809М2, радіоприймача Р-880М, що входять до приводної аеродромної радіостанції ПАР-10А, повалено антенно-мачтовий пристрій, пошкоджено промені противаги вказаної радіостанції, а також викрадено елементи живлення, засоби спостереження та комунікації.

01 березня 2014 року o 00 год. 55 хв. військовослужбовцями невстановленої військової частини ЗС РФ, озброєними автоматичною стрілецькою зброєю, здійснено захоплення аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_9 » військової частини НОМЕР_16 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ), дислокованої за адресою: АДРЕСА_4 , та виведено із ладу військове майно, що забезпечує керівництво польотами літаків ЗС України, обладнання для контрольно-диспетчерського пункту аеродрому: («ВІСП», радіостанції, антени, телефони), пошкоджено робочі місця керівника польотів, ближньої зони керівника посадки, обрізано проводку зв'язку. Крім того, на злітно-посадковій смузі аеродрому останніми розміщено літак ЗС України АН-26 у спосіб, що перешкоджав вирулюванню, зльоту та посадці військових літаків ЗС України, чим унеможливлено рух повітряних суден у навколишньому повітряному просторі.

Крім того, з 27 лютого 2014 року військовослужбовцями невстановленої військової частини НОМЕР_11 РФ у взаємодії з представниками військових козацьких товариств та інших підрозділів ЗС РФ, якими здійснено вторгнення на територію півострову Крим, на виконання злочинних наказів віце-адмірала ОСОБА_9 , розпочато заходи блокування та захоплення військових частин ВМС ЗС України та ДПС України.

Так, упродовж 27 та 28 лютого 2014 року ракетним катером проекту 1241 Р-60 «Буря» з позивним «Бугель 955» (295-го Сулинського Червонопрапорного дивізіону ракетних катерів 41-ї бригади ракетних катерів ЧФ РФ), двома морськими буксирами МБ-173 та МБ-174, рейдовими буксирами РБ-312 та РБ-389 (1-1 групи 205-го загону управління допоміжного флоту ЧФ РФ), рятувальним буксирним судном «Шахтар» (1-ї групи 145-го загону рятувальних суден ЧФ РФ), морським транспортом озброєння "Генерал Рябіков" проекту 323В, двома морськими тральщиками проекту 266м, бортовий номер №911 " ОСОБА_34 " та №912 "Турбініст" (418-го дивізіону тральщиків 68-ї бригади кораблів охорони водного району ЧФ РФ) та трьома невстановленими рейдовими буксирами ЧФ РФ, шляхом їх розміщення у спосіб, що перешкоджав вільному виходу кораблів із Севастопольської бухти м. Севастополя, були заблоковані судна ВМС ЗС України - протичовновий корвет « ІНФОРМАЦІЯ_11 » (військова частина НОМЕР_17 ), великий розвідувальний корабель « ІНФОРМАЦІЯ_12 » (військова частина НОМЕР_18 ) та буксир «Корець».

28 лютого 2014 року o 08 год. 50 хв. військовослужбовцями невстановленої військової частини НОМЕР_11 РФ загальною кількістю близько 50 осіб, озброєних стрілецькою зброєю, на автомобілі марки «УРАЛ», під безпосереднім керівництвом командира 41 бригади ракетних кораблів ЧФ РФ капітана 1 рангу ОСОБА_35 , здійснено оточення периметру території військової частини НОМЕР_19 (Севастопольський загін морської охорони) ІНФОРМАЦІЯ_13 , дислокованої за адресою: АДРЕСА_8 та, під загрозою застосування зброї, заблоковано пропуск на територію військової частини особового складу і військового транспорту.

Близько 09 год. 35 хв. 28 лютого 2014 року на зовнішньому рейді Балаклавської бухти м. Севастополя розміщено малий ракетний катер проекту 1241 Р-334 «Івановець», бортовий номер № НОМЕР_20 (295-го Сулинського Червонопрапорного дивізіону ракетних катерів 41-ї бригади ракетних катерів ЧФ РФ) у спосіб, що перешкоджав вільному виходу з бухти корабельно-катерному складу військової частини НОМЕР_19 ЗС України.

Вищевказаними умисними злочинними діями військовослужбовців РФ, вчиненими під керівництвом віце-адмірала ОСОБА_9 , заблоковано діяльність військової частини НОМЕР_19 з охорони державного кордону України, територіального моря та внутрішніх вод.

Упродовж 28 лютого 2014, року шляхом розміщення морського буксиру МБ-23, водолазних морських ботів ВМ-125 та ВМ-154, середнього рятувального буксиру СБ 5, рейдового водолазного катеру РВК 860 (145-го загону рятувальних суден ЧФ РФ) та двох несамохідних суден-мішеней у спосіб, що перешкоджав вільному виходу кораблів із Стрілецької бухти м. Севастополя, заблоковано судна допоміжного флоту військової частини НОМЕР_21 (Севастопольська військово-морська база ВМС ЗС України), дислокованої за адресою: АДРЕСА_9 , бухта Стрілецька: корвет " ІНФОРМАЦІЯ_14 " (військова частина НОМЕР_22 ), великий підводний човен « ІНФОРМАЦІЯ_15 » (військова частина НОМЕР_23 ), корабель управління « ІНФОРМАЦІЯ_16 » (військова частина НОМЕР_24 ). корвет « ІНФОРМАЦІЯ_17 » (військова частина НОМЕР_25 ), ракетний корвет «Придніпров'я» (військова частина НОМЕР_26 ) та ракетний катер "Прилуки" (військова частина НОМЕР_27 «Б»).

Одночасно із блокуванням суден ВМС ЗС України в бухті Стрілецька м. Севастополя, військовослужбовцями невстановленої військової частини НОМЕР_11 РФ загальною кількістю близько 30 осіб, озброєних стрілецькою зброєю, на автомобілі марки «УРАЛ» шляхом виставлення вогневих позицій оточено сухопутний периметр військової частини НОМЕР_28 та висунуто вимогу щодо необхідності передачі на зберігання представникам ЧФ РФ усього наявного озброєння військової частини.

O 12 год. 30 хв. 28 лютого 2014 року військовослужбовцями 810-ї окремої бригади морської піхоти ЧФ РФ загальною кількістю близько 20 осіб, озброєних автоматичною стрілецькою зброєю, на автомобілі «УРАЛ», здійснено оточення периметру території військової частини НОМЕР_29 (Центр радіоелектронної розвідки ВМС ЗС України), дислокованої в АДРЕСА_10 . Під загрозою застосування зброї заблоковано пропуск на територію військової частини особового складу і військового транспорту та передано злочинну вимогу командуючого ЧФ РФ віце-адмірала ОСОБА_9 щодо необхідності передачі їм усього наявного озброєння.

01 березня 2014 року o 01 год. 00 хв. військовослужбовцями 810-ї окремої бригади морської піхоти ЧФ РФ загальною кількістю близько 30 осіб, які продовжували реалізацію плану, під безпосереднім керівництвом заступника командуючого ЧФ РФ - начальника берегових військ ЧФ РФ генерал-майора ОСОБА_36 та заступника командира 810-ї бригади морської піхоти ЧФ РФ капітана 2 рангу ОСОБА_37 здійснено оточення периметру території військової частини НОМЕР_30 ( НОМЕР_31 батальйон морської піхоти ВМС ЗС України), дислокованої за адресою: АДРЕСА_4 , та передано злочинну вимогу віце-адмірала ОСОБА_9 щодо необхідності передачі на зберігання представникам ЧФ РФ усього наявного озброєння військової частини, а також під загрозою застосування зброї, із використанням автомобілів марки «УРАЛ» і бронетранспортерів, заблоковано пропуск на територію військової частини особового складу і військового транспорту.

02 березня 2014 року о 05 год. 00 хв. військовослужбовцями 810-ї окремої бригади морської піхоти ЧФ РФ загальної кількістю близько 50 осіб, озброєних автоматичною стрілецькою зброєю, під керівництвом заступника командира вказаної бригади капітана 2 рангу ОСОБА_38 на автомобілях марки «УАЗ» та СТМ-2 «Тигр» ГАЗ-233036 здійснено оточення периметру та блокування військової частини НОМЕР_32 ( НОМЕР_33 окрема бригада берегової оборони), дислокованої АДРЕСА_11 , та о 16 год. 00 хв. того ж дня, після відмови військовослужбовців ЗС України передати на зберігання представникам ЧФ РФ усе наявне озброєння, зазначену військову частину було захоплено.

Упродовж 05-06 березня 2014 року для забезпечення блокування кораблів ВМС ЗС України, дислокованих в бухті Донузлав Південної військово-морської бази ВМС ЗС України (військова частина НОМЕР_34 , АДРЕСА_6 ), на вході до бухти військовослужбовцями невстановленої військової частини НОМЕР_11 РФ, на виконання злочинного наказу віце-адмірала ОСОБА_9 , затоплено великий протичовновий корабель ЧФ РФ « ІНФОРМАЦІЯ_18 » та рятувальне буксирне судно « ІНФОРМАЦІЯ_19 », чим унеможливлено вихід для виконання бойових завдань великого десантного корабля « ІНФОРМАЦІЯ_20 » (військова частина НОМЕР_35 ) середнього десантного корабля « ІНФОРМАЦІЯ_21 » (військова частина НОМЕР_36 ). морських тральщиків « ІНФОРМАЦІЯ_22 » (військова частина НОМЕР_37 ) і « ІНФОРМАЦІЯ_23 » (військова частина НОМЕР_38 ) та інших суден допоміжного флоту ВМС ЗС України.

Крім того, у період з 27 лютого 2014 року по 18 березня 2014 року військовослужбовці ЧФ РФ, за наказом віце-адмірала ОСОБА_9 , також залучалися до захоплення і блокування будівель правоохоронних органів, органів державної влади, підприємств, установ і організацій, для взяття під свій контроль місцевих засобів теле- радіомовлення і комунікації та забезпечення виконання іншими співучасниками ведення агресивної війни, відведених їм ролей у реалізації спільного умислу направленого на анексію території півострову Крим.

Зокрема, у зазначений період представниками так званої «самооборони» під прикриттям, озброєних автоматичною стрілецькою зброєю, військовослужбовців ЧФ РФ, присутність яких забезпечувала відсутність будь-якого спротиву, здійснено захоплення будівель: Верховної Ради та Ради Міністрів АР Крим, відділень зв'язку ПАТ «Укртелеком», телерадіокомпанії « ІНФОРМАЦІЯ_8 », ГУ МВС України в АР Крим, здійснено блокування регіональних підрозділів Внутрішніх військ (далі ВВ) МВС України.

Разом із тим, у кожному випадку блокування і захоплення військових частин військовослужбовці ЧФ РФ, діючи на виконання явно злочинних наказів віце-адмірала ОСОБА_9 , підбурювали військових службових осіб ЗС України до вчинення державної зради не виконання наказів командування, присягання «на вірність народові Криму», який за переконанням підбурювачів нібито бажав, щоб АР Крим увійшла до складу РФ, намагаючись їх підкупити обіцянками підвищення грошового i соціального забезпечення та залишенням рівнозначних різноманітних посадах.

Окрім цього, серед заблокованих та захоплених військових частин ЗС України віце-адмірал ОСОБА_9 особисто визначив об'єкти, які підлягають так званим «офіційним візитам ІНФОРМАЦІЯ_24 », під час яких ним та підлеглими йому офіцерами, як особами вищого командного складу, що здатні нібито гарантувати правдивість даних обіцянок, здійснювалося підбурювання до вчинення державної зради серед офіцерського складу ЗС України.

Так, розуміючи, що більшість бойових кораблів ВМС ЗС України дислокується у бухтах Севастопольській, Стрілецькій і Донузлав, 01 березня 2014 року близько 12 год. 00 хв. віце-адмірал ОСОБА_9 прибув до контрольно-перепускного пункту військової частини НОМЕР_28 (Севастопольська військово-морська база ВМС ЗС України, дислокована за адресою: АДРЕСА_9 ), яка з 28 лютого 2014 року була заблокована підлеглими йому військовослужбовцями ЧФ РФ, та висунув вимогу щодо добровільної здачі зброї підлеглими їм військовослужбовцями та забезпечення передачі у розпорядження ЧФ РФ усіх суден ВМС ЗС України, дислокованих у бухті Стрілецькій м. Севастополя, намагаючись підкупити обіцянками подальшого проходження служби на нових кораблях ЧФ РФ, збереженням отриманих військових звань та рівнозначних посад, підвищенням розміру грошового забезпечення та іншими соціальними гарантіями на рівні військовослужбовців ЗС РФ та, у випадку відмови вчинення державної зради, віце-адмірал ОСОБА_9 погрожував застосуванням військ спеціального призначення для їх захоплення.

У подальшому, 03 березня 2014 року у період часу з 13 год. 45 хв. до 15 год. 00 хв. віце-адмірал ОСОБА_9 прибув на борти протичовнового корвета ВМС ЗС України « ІНФОРМАЦІЯ_11 » (військова частина НОМЕР_17 ) та великого розвідувального корабля « ІНФОРМАЦІЯ_12 » (військова частина НОМЕР_39 ), які з 28 лютого 2014 року були заблоковані ЧФ РФ у Севастопольській бухті, та продовжуючи свої злочинні дії щодо підбурювання командування бойових суден ВМС ЗС України до вчинення державної зради, з вищевказаними пропозиціями, обіцянками та погрозами намагався примусити перейти на бік ворога i сприяти у проведенні організованої ним та іншими співучасниками підривної діяльності проти України командирів зазначених кораблів капітана 3 рангу ОСОБА_39 та капітана 2 рангу ОСОБА_40 .

Після чого, ОСОБА_41 наказав підлеглому особовому складу не чинити жодного опору під час проведення окупації півострову Крим та у подальшому вступив для проходження військової служби до ЧФ РФ.

Близько 20 год. 00 хв. 03 березня 2014 року віце-адмірал ОСОБА_9 , продовжуючи свої злочинні дії щодо підбурювання командування бойових суден ВМС ЗС України до вчинення державної зради, у супроводі начальника бойової підготовки ЧФ РФ капітана 1 рангу ОСОБА_42 та інших невстановлених військовослужбовців ЧФ РФ, прибув до контрольно-перепускного пункту 5-го військового містечка Південної військово-морської бази ВМС ЗС України (військова частина НОМЕР_34 , АДРЕСА_6 , бухта Донузлав) та шляхом умовлянь, підкупу та погроз підбурював до вчинення державної зради командира великого десантного корабля « ІНФОРМАЦІЯ_20 » (військова частина НОМЕР_35 ) капітана 2 рангу ОСОБА_43 , заступника командира Південної військово-морської бази (військова частина НОМЕР_34 ) капітана 2 рангу ОСОБА_44 , начальника штабу Південної військово-морської бази капітана 2 рангу ОСОБА_45 та командира 5-ї бригади надводних кораблів (військова частина НОМЕР_40 ) капітана 2 рангу ОСОБА_46 .

В результаті ОСОБА_47 , в подальшому, проходив службу на посаді заступника начальника штабу дивізії надводних кораблів ЧФ ЗС РФ.

04 березня 2014 року близько 20 год. 00 хв. віце-адмірал ОСОБА_9 прибув до штабу ІНФОРМАЦІЯ_25 , дислокованого за адресою: АДРЕСА_8 , та шляхом погроз вимагав від командувача ВМС ЗС України віце-адмірала ОСОБА_48 вчинити державну зраду шляхом віддання останнім наказів про передачу усієї зброї, що знаходиться у військових частинах ВМС ЗС України на території АР Крим, військовослужбовцям ЧФ РФ та невжиття підлеглими йому військовими формуваннями жодних заходів щодо відсічі збройної агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості.

Вказане стверджується наступними даними з числа регламентованих ст. 84 КПК, як-то:

А. Показання

Будучи допитаними у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 352 КПК України та попередженими про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідки щодо фактичних обставин справи вказали таке:

- свідок ОСОБА_49 показав, що 03 березня 2014 року фактично приступив до виконання обов'язків командувача ВМС України (в/чА0225), а 07 березня 2014 року Указом Президента був призначений на посаду командувача ВМС України. На той період вже відбулося захоплення адміністративних будівель в АДРЕСА_1 . По телебаченню та радіомовленню проводились агітаційні заходи зі сторони РФ.

03 березня 2014 року відбулась перша невдала спроба його арешту, і вже ввечері того дня він отримав дзвінок від ОСОБА_9 , з яким був знайомий у зв'язку з виконанням своїх посадових обов'язків, з пропозицією зустрітися. Він висунув умову, що зустріч можлива лише на території військового штабу ВМС України. ОСОБА_9 погодився, і у призначений час у штаб ВМС України прибули ОСОБА_9 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 та група посадовців РФ. При зустрічі він поставив умову, що спілкуватиметься лише з ОСОБА_9 , або розмова закінчена. Це не сподобалось ОСОБА_52 , який помітно нервував.

Зустріч відбулася у форматі «2+2», з боку РФ був ОСОБА_9 та ОСОБА_53 . Вся розмова зводилась до референдуму, ситуації в АР Крим, пропозицій перейти на службу до ІНФОРМАЦІЯ_8 , здати зброю на склади РФ, щоб не допустити «кровопролиття» і т.д.. Оскільки розмова була неприйнятна, він, зі свого боку, відмовився від будь-яких пропозицій та виконання ультиматумів і зустріч закінчилась.

Крім того вказав, що з 28 лютого 2014 року розпочалося блокування кораблів ВМС України в місцях їх базування у Севастопольській та Стрілецькій бухтах шляхом встановлення загороджень, затоплень та щільного патрулювання катерами, потужними буксирами та військовими кораблями ВМС РФ.

Одночасно відбувалось блокування військових частин на суходолі із застосування особового складу, військової техніки та цивільного населення. Під час штурмів пошкоджувалась військова техніка: щось виводилось з ладу, щось розграбовувалось, що значно впливало на обороноздатність.

У цей же час, відбувались неодноразові телефонні розмови з ОСОБА_9 , в ході яких останній продовжував пропонувати перехід на бік РФ.

19 березня 2014 року під час штурму штабу ВМС України відбулась повторна зустріч з ОСОБА_9 , який знову запропонував йому посади та пільги за умови переходу на бік РФ, на що він відмовився і зустріч закінчилась.

- свідок ОСОБА_54 зазначив, що на період часу лютий-березень 2014 року, після реформування в 2012 році Центру оборони, займав посаду заступника командувача ВМС України - начальника управління берегової та ІНФОРМАЦІЯ_26 (в/ НОМЕР_41 ). На нього було покладено завдання щодо планування, застосування берегової та територіальної оборони, а також подача пропозицій командувачам оборонних сил. У січні 2014 року надійшла інформація ГУР щодо накопичення ресурсів та підготовку 4 оперативних бригад, які під виглядом прикриття і здійснення забезпечення безпеки в м. Сочі РФ готові до застосування, зокрема, до захоплення території АР Крим.

27 лютого 2014 року о 4:30 начальник відділу військової розвідки повідомив про захоплення адміністративних будівель ВР АР Крим та Кабінету міністрів АР Крим. Оперативно було зібрано штаб на чолі з Прем'єр-міністром АР Крим ОСОБА_55 , були присутні голова СБУ по АРК, командуючі територіальних управлінь та інші.

На засіданні штабу, в ході обговорення, прийшли до висновку, що захоплення здійснювалось силами спецпризначення, оскільки дії супротивника були скоординовані. Після засідання, він зателефонував віце-адміралу ОСОБА_56 , доповів про обстановку та очікував наказу щодо подальших дій ЗС України.

З перших днів березня 2014 року одночасно були блоковані всі частини берегової оборони. Блокування відбувалося силами військовослужбовців РФ, із застосуванням БТРів, вертольотів, ЗРК, а також снайперських груп. Військовослужбовці дійсно не мали зовнішніх розпізнавальних знаків, проте, не приховували своєї приналежності до ЗС РФ, зокрема, до 810 бригади морської піхоти, яка підпорядковувалась командувачу ЧФ РФ віце-адміралу ОСОБА_9 ..

Так, 02 березня 2014 року, під час спроби проникнути на територію частини був затриманий старший лейтенант десантно-штурмової роти цього батальйону. Він був затриманий з документами та зброєю, після чого інформація про затриманого з документами була передана в ГУ СБУ.

Доповнив, що коли перебував у полоні, його допитував заступник віце-адмірала Вітка ОСОБА_57 , який схиляв перейти на бік РФ.

- свідок ОСОБА_58 пояснив, що станом на лютий-березень 2014 року проходив службу у в/ч НОМЕР_42 ( АДРЕСА_1 ), займав посаду інженера електротехнічної служби озброєння. З ОСОБА_9 не спілкувався, але зі слів інших військовослужбовців знає, що тодішній т.в.о. командира в/ч НОМЕР_42 ОСОБА_59 спілкувався з ОСОБА_9 , а згодом перейшов на бік РФ.

20 лютого 2014 року зі сторони суходолу до КПП військової частини НОМЕР_42 на автомобілях прибули озброєні військовослужбовці в масках, які заблокували прохід на територію частини. Зі сторони моря були натягнуті сітки, які перешкоджали виходу в море та маневруванню кораблів ВМС України. На виході з бухти стояли кораблі РФ, а безпосередньо бухту на надувних катерах патрулювали озброєні військові.

У цей час, за наказом командувача ВМС України, зі складів особовим складом була отримана зброя та вони очікували подальших наказів щодо оборони. Проте, після переходу на бік РФ, ОСОБА_60 віддав наказ здати зброю, а від ОСОБА_9 надійшла вимога залишити військову частину;

- свідок ОСОБА_61 показав, що, на момент початку окупації АР Крим, займав посаду начальника диспетчерського центру ДП «Кримаерорух» м. Сімферополя.

Приблизно 20 лютого 2014 року до пропускного пункту на територію Центру приїхало 2 легкових автомобілі з командуванням ЧФ РФ та 2 автомобілі «КАМАЗ» без розпізнавальних знаків. Особи, які прибули висунули вимоги щоб Центр керування не втручався в польоти, які здійснюють російські військові літаки, на що керівництво Центру не погодилось. В подальшому, після перемовин, на територію Центру пропустили двох представників, які цілодобово спостерігали за керуванням польотами, зокрема, недопущенням приземлення літаків з материкової частини країни.

Потім керування за спостереженням літаків було передано частину до Києва, а частину до Дніпра, а працівники Центру керування продовжили робити вигляд що здійснюють керування польотами, вводячи таким чином представників РФ в оману.

Коли останні зрозуміли що відбувається, в ніч з 09 на 10 березня 2014 року російські військові у міліцейській формі українського зразку, штурмували Центр, зайшли в операційний зал, де здійснюється спостереження та повністю блокували роботу Центру;

- свідок ОСОБА_62 пояснив, що проходив службу на посаді старшини радіотелеграфної команди бойової частини зв'язку в/ч НОМЕР_39 взрк «Славутич» (Севастопольська бухта), командир ОСОБА_63 У лютому 2014 року корабель «Славутич» був заблокований кораблями ЧФ РФ. Під час блокування на корабель прибув командувач ЧФ РФ ОСОБА_9 та схиляв екіпаж корабля на перехід на бік РФ, але екіпаж відмовився.

Після першого невдалого візиту, приблизно через місяць, ОСОБА_9 прибув вдруге, і знову схиляв до переходу на службу до ЗС РФ.

Оскільки екіпаж корабля вчергове відмовився, корабель штурмували озброєні військовослужбовці у форменому одязі РФ без зовнішніх розпізнавальних знаків;

- свідок ОСОБА_64 вказав, що з 2013 року проходив службу у в/ч НОМЕР_43 (бухта «Донузлав») на посаді заступника командира Південної військово-морської бази. Безпосередньо до його обов'язків входило керування гарнізоном та військовими частинами, які знаходилися в АДРЕСА_6 та в інших населених пунктах АР Крим. Особисто він організовував отримання інформації щодо колон військової техніки, які з'явилися в АДРЕСА_1 .

Приблизно 22 лютого 2014 року безпосередньо до його військової частини прибула колона з 10 військових автомобілів «КАМАЗ» без номерних знаків, у яких знаходились люди одягнені у військову форму, схожу на форму морських піхотинців, без розпізнавальних знаків зі зброєю в руках. На переговори вийшов він особисто, й спілкувався з особою, який позиціонував себе старшим підрозділу та представився « ОСОБА_65 ». В подальшому, стало відомо, що він був діючим офіцером РФ та прибув зі ОСОБА_66 . В ході розмови, « ОСОБА_67 » вказав, що вони мають намір взяти військові частини під охорону, щоб, нібито, зброя, яка перебуває на території військових частин «не потрапила до рук третіх осіб».

У ході блокування, невстановлені особи, облаштували біля військових частин свої позиції. За зовнішніми ознаками було зрозуміло, що то були військовослужбовці, оскільки вони мали багато зброї та професійної техніки. Вони постійно перебували на чергуванні. Лише коли надійшла інформація, що прибувають представники ОБСЄ, російські військові зникли з поля зору, а після того як представники ОБСЄ поїхали, повернулись та продовжили дії щодо блокування.

У цей час, в акваторію моря почали прибувати військові кораблі РФ та блокувати українські кораблі в місцях базування, перешкоджаючи можливості українським військовим виконувати бойові завдання.

Саме блокування відбувалось таким чином, що перед пропускним пунктом/воротами частини стояли цивільні жінки, потім цивільні чоловіки, перешкоджаючи таким чином українським військовим застосовувати зброю. За ними «зелені чоловічки» (люди у військовій формі зразку форми РФ без зовнішніх розпізнавальних знаків), екскаватор. Коли поступала команда, цивільні та «зелені чоловічки» відходили і екскаватор намагався вибити ворота. З 3-4 спроби ворота вибивались і на територію частини відразу заходили військові - «зелені й чорні чоловічки», за ними могли заходити й цивільні, тобто усі, хто стояв під воротами: військові зі зброєю, цивільні з дубинками. «Зелені чоловічки» були без розпізнавальних знаків, а «чорні» - військовослужбовці ЧФ РФ з відповідними розпізнавальними знаками на формі.

Паралельно у військові частини приїздили представники РФ та намагалися схилити військовослужбовців України на чолі з командирами частин перейти на бік РФ. Вони були обізнані зі станом матеріального забезпечення військовослужбовців, тому вели мову про те, що у разі переходу на бік РФ у них буде висока заробітна плата, декому пропонували вирішити питання житлового забезпечення, декому влаштувати дітей і т.д.

Під час чергового візиту представників ЧФ РФ, які приїздили щоб змусити перейти, як вони зазначали на той час, на сторону кримського народу, прибув віце-адмірал ОСОБА_9 і вони викликали на зустріч командира частини. На цій зустрічі він був особисто разом з начальником штабу. ОСОБА_9 особисто говорив, що владу у м. Києві захопили й найближчим часом все буде російським, і АР Крим в тому числі. Це викликало перепалку між ними, після якої вони зі свого боку категорично зазначили, що якщо росіяни застосують зброю і почнуть стріляти, вони будуть оборонятися та захищати свою землю. При цьому, ОСОБА_9 виглядав стурбованим і дуже схвильованим, говорив так, наче усе вже вирішено і потрібно просто перейти на бік РФ, висловлював погрози «не хочете по нормальному, буде взагалі по поганому».

Блокування частин тривало з 20-х чисел лютого 2014 року і до проведення, так званого, «референдуму» у березні 2014 року.

- свідок ОСОБА_68 пояснив, що у лютому 2014 року займав посаду офіцер управління в/чА0247 взрк «Славутич» (Севастопольська бухта), його посадові обов'язки передбачали роботу з особовим складом, був свідком провокативних дій «зелених чоловічків».

На початку лютого 2014 року, точної дати не пам'ятає, від командувача віце-адмірала ОСОБА_69 надійшов наказ про заборону виходу з бухти.

У той же час, вихід з Севастопольської бухти було заблоковано, а саме два морські буксири РФ здійснювали патрулювання бухти, вихід з гавані було загороджено підводною металевою перешкодою. Протягом декількох діб, з розривом у часі 1-4 години, позв корабель проходили швидкісні катери і кидали гранати у воду, здійснюючи таким чином психологічний тиск.

В один з днів, у супроводі 20-25 морських піхотинців, прибув ОСОБА_9 .. З дозволу командира корабля, ОСОБА_9 піднявся на борт корабля і мав безпосередньо розмову з командиром корабля. Після чого був оголошений збір екіпажу, на якому командир корабля повідомив особовому складу, що ОСОБА_9 висунув вимогу скласти зброю та перейти на бік РФ, а саме до ЧФ РФ. За умови переходу, пропонували забезпечити квартирами, новими службовими місцями та кращими заробітними платами. Серед екіпажу відбулися дискусії, після яких частина екіпажу, 40-50 чоловік, перейшли на службу до ЧФ РФ.

В подальшому, із застосуванням фізичної сили та зброї, відбувся штурм корабля невстановленими особами, у військовій формі без розпізнавальних знаків. Між ними та екіпажем корабля відбулись сутички, результаті яких, екіпаж було роззброєно, частково пошкоджено майно. Після завершення штурму, особовий склад зібрав свої речі, вишикувався, виконали гімн України та залишили корабель;

- свідок ОСОБА_70 пояснив, що у 2014 році працював диспетчером ДП «Кримаерорух» м. Сімферополь з підлеглим аеропортом «Сімферополь», і був свідком подій захоплення Центру управління польотами у м. Сімферополі.

28 лютого 2014 року він мав заступати на зміну з 13 години. По дорозі на роботу йому зателефонував керівник і повідомив, що Центр керування захоплено, але він має приїхати на роботу.

Після того як він прибув до Центру, на КПП його зустріли невідомі особи у військовій формі без зовнішніх розпізнавальних знаків, зі зброєю. Вони наказали вийти з машини, автомобіль повністю оглянули і лише потім дозволили заїхати на територію Центру

Коли він зайшов до залу Центру керування, там знаходився працівник Центру та ще один чоловік (не працівник Центру), як потім з'ясувалось, російський представник, який намагався втрутитися в діяльність Центру з метою недопущення українських літаків на територію АР Крим. Дії тієї особи були спрямовані на те, щоб українські диспетчери не втручалися в польоти російських літаків, та намагалися максимально блокувати роботу Центру, а в подальшому самостійно став керувати польотами;

- свідок ОСОБА_71 показав, що у 2014 році він проходив службу у в/ч НОМЕР_34 (бухта «Донузлав») на посаді командира великого десантного корабля « ІНФОРМАЦІЯ_20 » в/ НОМЕР_44 .

З 02 березня він перебував на кораблі. Пізно ввечері 03 березня 2014 року, на КПП в селищі Новоозерна АР Крим прибув ОСОБА_9 у супроводі офіцерів РФ.

На КПП між ними відбулась розмова, в ході якої ОСОБА_9 пропонував перейти на бік РФ, з можливістю залишитися на займаних посадах, з підвищенням заробітної плати та соцпакетом, одночасно висунув вимогу скласти зброю і за командою підняти російський прапор. Після таких вимог він відмовився від подальшого спілкування та повернувся на корабель.

Пізніше він ще отримував телефонні дзвінки від ОСОБА_9 , який в грубій формі продовжував вимагав скласти зброю і перейти на бік РФ. Шантажував обізнаністю про склад сімей та місця проживання українських військовослужбовців, та його зокрема. Шантаж здійснювався шляхом висловлювань «ми знаємо, де знаходиться ваша квартира та ваша сім'я, тому подумайте…». Потім ОСОБА_9 ще неодноразово хотів зустрітися, але він більше з ним не спілкувався.

Корабель стояв на якорі, оскільки був технічно несправним.

24 березня 2014 року, під прикриттям цивільних, які перебували на палубах кораблів РФ, унеможливлюючи застосування зброї у відповідь при нападі, відбувся штурм, в ході якого багато членів екіпажу отримали контузії та поранення.

- свідок ОСОБА_72 показала, що з літа 2013 року займала посаду помічника командуючого ВМС ЗСУ ОСОБА_48 в/чА0225 - штаб ВМС України. Оскільки до її функціональних обов'язків входили, зокрема, питання функціонування ЧФ РФ і його перебування на території України в рамках міжнародних угод, в робочих питаннях вона спілкувалася з віце-адміралом ОСОБА_9 .

У лютому 2014 року адмірала ОСОБА_73 було призначено начальником ГШ ЗС України, а командувачем ВМС ЗС України призначено ОСОБА_74 .. 28 чи 29 лютого 2014 року ОСОБА_9 зателефонував та запропонував зустріч. Того ж дня, ОСОБА_9 прибув у штаб командування ВМС України. На зустрічі були присутні ОСОБА_75 , ОСОБА_60 , ОСОБА_9 і вона. ОСОБА_9 говорив наступне « Я не зовсім розумію, що відбувається, але в них команда дана з Москви, що є багато питань пов'язаних з Майданом. Ніби відбувається зміна влади у незаконний спосіб, і є інформація, що можуть бути різного роду провокації». При цьому, ОСОБА_9 запропонував українській стороні здати зброю. У відповідь, ОСОБА_75 зачитав ОСОБА_9 перелік порушень, які були допущені зі сторони РФ у період лютого 2014 року, як, насамперед, стосувалися завезення та пересування великої кількості військової техніки, та висунув ОСОБА_9 вимогу припинити порушувати умови перебування ЧФ РФ на території АР Крим. Але з боку ОСОБА_9 ніякої реакції не було й зустріч закінчилась безрезультатно.

Вдруге, після початку зазначених подій, вона зустріла ОСОБА_9 вже 19 березня 2014 року, коли відбувався штурм штабу ВМС України, але при розмові командувача та ОСОБА_9 присутня не була.

Також зазначила, що багато наших командирів розповідали, що ОСОБА_9 , разом з офіцерами РФ, у перших числах березня 2014 року приїздив на кораблі, в т.ч. на «Запорожжя», та пропонував українським військовим переходити на бік РФ, отримувати високі заробітні плати і т.д.;

- свідок ОСОБА_76 показав, що проходив службу в/ч НОМЕР_28 ( АДРЕСА_1 ), був командиром 1 бригади надводних кораблів ВМС України (в/ч2295). В кінці лютого 2014 року розпочалося блокування українських частин на території АР Крим.

В останніх числах лютого 2014 року до КПП Севастопольського морського штрафбату прибув ОСОБА_9 і запросив його на, так звані, «перемовини». Він вийшов з капітаном ОСОБА_77 , а віце-адмірал ОСОБА_9 був у супроводі військовослужбовців у формі без розпізнавальних знаків. У ході розмови, на вимогу пояснити що відбувається, ОСОБА_9 вказав, що вживаються заходи для захисту від радикально налаштованих елементів, тому для запобігання кровопролиттю українські військові мають скласти зброю. Він, у свою чергу відповів, що підпорядковується командуванню ЗС України й ніяких інших вимог українські військові виконувати не будуть. Така відповідь розлютила ОСОБА_9 , він почав висловлювати погрози застосування зброї та затоплення кораблів ВМС України.

У наступні дні ОСОБА_9 ще кілька разів приїздив з аналогічними вимогами.

Остання зустріч з ОСОБА_9 відбулась 20 березня 2014 року. ОСОБА_9 в ультимативній формі висунув вимогу спустити прапор України і підняти прапор РФ. Він в чергове відмовився вести будь-які розмови щодо здачі військової частини. А вже ввечері того ж дня ОСОБА_59 , який займав посаду начальника штабу Севастопольської військово-морської бази, проводив перемовини з ОСОБА_9 . Наступного ранку на території ІНФОРМАЦІЯ_27 і на підпорядкованих кораблях, за наказом ОСОБА_78 під гімн РФ було піднято прапор РФ;

- свідок ОСОБА_79 пояснив, що на момент окупації АР Крим був командиром в/ч НОМЕР_45 аеропорт « ІНФОРМАЦІЯ_28 ».

27 лютого 2014 року близько 21год. 10 до КПП його військової частини прибуло 14 автомобілів і орієнтовно 450 озброєних військовослужбовців. Через 15 хвилин він прибув на аеродром і розпочав спілкуватися зі «старшим», який представився « ОСОБА_80 », у форма без будь-яких розпізнавальних знаків, але розмовляв російською мовою з явно вираженим російським акцентом. « ОСОБА_80 » повідомив, що виконує наказ не допустити приземлення на аеродром літаків «правого сектору». На що він відповів, що це територія військової частини ЗС України, тому ніхто інший не може перебувати на її території. Російські військовослужбовці залишилися біля воріт військової частини, а він, у своє чергу, почав вживати заходи для повідомлення вищому командуванню про ситуацію, на збереження обороноздатності військової частини. Через деяких час, надійшов дзвінок з ГШ ЗС України, телефонував генерал-полковник ОСОБА_81 , він доповів про ситуацію й командир попросив дати слухавку «старшому». У них відбулась безрезультатна розмова на підвищених тонах, а йому генерал-полковник ОСОБА_81 наказав вживати максимальних заходів для опору та повідомити про події у військову прокуратуру.

28 лютого 2014 року у другій половині дня на чергуванні на аеродромі було 3 екіпажі. Надійшла команда здійснити готовність. Коли надходить така команда, відразу льотчики займають свої місця. Саме в цей час, через цивільний сектор на територію аеродрому заїхали військовослужбовці РФ з автоматами, гранатометами і зайняли злітно-посадкову смугу, блокуючи таким чином будь-які дії. Приблизно через день з боку тих, хто блокував, надійшла пропозиція зустрічі в цивільному секторі аеродрому. Коли він приїхав на зустріч, там була особа у генеральські формі з генеральськими погонами РФ, який повідомив, що він має вказівку передати, що українські військовослужбовці частини повинні спустити прапор України та перейти на бік РФ. Почувши його категоричну відмову, останній сів в машину і поїхав.

03 березня 2014 року в штаб військової частини прибув ОСОБА_82 і через начальника штаба передав ультиматум, що 03 березня 2014 року українські військовослужбовці повинні зняти державний прапор України й покинути штаб. Цього ж дня, коли вийшов термін ультиматуму, до КПП військової частини під'їхали декілька цивільних автомобілів в яких знаходилися військовослужбовці РФ. Вони були в чорній формі зі знаками розрізнення та військовослужбовці в зеленій формі без розпізнавальних знаків. Ці особи спробували взяти в оточення КПП військової частини. У цей час, біля КПП знаходилась велика кількість представникові ЗМІ, які почали знімати те що відбувалось, тому військовослужбовці РФ припини свої дії і поїхали.

22 березня 2014 року до військової частини прибули зовсім інші особи, які були одягнені в пісочну форму й повідомили, що виконують завдання, а саме знову запропонували зняти прапор України й перейти на бік РФ, а в іншому випадку погрожували захопити військову частиною із застосуванням сили. Після відмови виконати вказану вимогу, того ж дня, після 14 години до КПП частини прибуло близько 200 проросійськи налаштованих цивільних осіб, це були жінки, чоловіки, діти. Вони пройшли через КПП, а з іншого боку, пошкодивши БТРами забори, на територію військової частини увірвались військовослужбовці РФ. Ці події були зафіксовані представниками ЗМІ, які були там присутні. Таким чином відбулось захоплення території військової частини.

Того ж дня, близько 19 години до військової частини прибув військовослужбовець РФ, який запропонував йому зустрітися з високопосадовою особою ЧФ РФ. Він погодився, а фактично таким чином його заманили на територію гауптвахти ЧФ РФ і утримували там протягом 4 діб у камері. Ніяких зустрічей не було. За цей час його усунули від виконання обов'язків командира.

Увечері 26 березня 2014 року його вивели з камери, одягли пакет на голову, вивезли до КПП і обміняли на якогось російського посадовця, який був затриманий українською стороною, і таким чином передали українським прикордонникам;

- свідок ОСОБА_83 пояснив, що на початку 2014 року займав посаду заступник начальника центру - старшого викладача Державного наукового випробувального центру ЗС України, льотчик в/ч НОМЕР_46 .

28 лютого 2014 року на території АР Крим відбулись дії щодо блокування військових частин та аеродромів ЗС України. Тому військами берегової охорони ВМС України було виділено особовий склад з метою забезпечення охорони та оборони аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_29 » і того ж дня відбулась перша спроба проникнення військовослужбовців РФ на територію аеродрому, яка була припинена силами берегової охорони. Протягом дня над територією аеродрому виконав політ гелікоптер з розпізнавальними знаками РФ. А увечері 28 лютого 2014 року КПП аеродрому було заблоковано проросійськи налаштованою групою людей у цивільному одязі. Пізніше приїхали 20 автомобілів «КАМАЗ» та певна кількість БТРів з військовослужбовцями загальною кількість близько 300 осіб.

Вони проникли на територію аеродрому, захопили командно-диспетчерський пункт, вивели з ладу обладнання та, за допомогою «КАМАЗів» заблокували злітно-посадкову смугу. У цей час, на аеродромі перебував начальник штабу, якому російські військові висунули ультиматум, що в разі спроби розблокувати злітно-посадкову смугу, буде застосовано зброю.

Вранці 01 березня 2014 року оперативний черговий доповів, що отримав команду здати боєприпаси на зберігання.

04 березня 2014 року з метою збереження авіаційної техніки, яка була придатна до виконання польотів, з військового аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_29 », завдяки професіоналізму льотчиків та працівників наземних служб, які фактично здійснювали керівництво в ручному режимі, було виконано зліт, що забезпечило збереження певної частини авіаційного парку та перебазування на інші аеродроми на материковій частині країни.

10 березня 2014 року на аеродром « ІНФОРМАЦІЯ_29 » повторно зайшов підрозділ військово-морських сил РФ, розмістився у містечку і це вже було остаточне захоплення.

Додатково зазначив, що під час чергування на командному пункті 27 чи 28 лютого 2014 року отримав телефонний дзвінок особисто начальника штабу повітряних сил, який поставив завдання ввімкнути засоби радіолокації і проконтролювати сектор, який він зазначив. Це було пов'язано було з тим, що надійшла заявка на виконання прольоту РФ на аеродром « ІНФОРМАЦІЯ_30 » (на півночі АДРЕСА_1 ) двома літаками ІЛ - 76 та групою вертольотів. Було поставлено завдання порахувати кількість літальних апаратів, які виконували цей політ. Як стало відомо пізніше, цими літальними апаратами відбувалося перекидання особового складу РФ до АР Крим;

- свідок ОСОБА_84 показав, що з 2003 року проходив військову службу у військових частинах на території АРК Крим. На момент 28 лютого 2014 року займав посаду помічника командира в/чА3304 корабель «Тернопіль» (Севастопольська бухта).

28 лютого 2014 року приблизно о 06 годині ранку надійшов сигнал про тривогу, який передбачав проведення навчань з подальшим виконанням бойових завдань. Командиром корабля був ОСОБА_41 , а він виконував його вказівки. Було прийнято рішення щодо переходу суден до м. Одеси, але підйомки, тобто дозволу на вихід корабля не було, відповідно корабель до 18 години знаходився на причалі. О 18 годині того ж дня надійшов сигнал на приведення корабля у бойову готовність. Саме в цей час на причал прибула військова техніка з особовим складом. Це були військові РФ, з огляду на озброєння, форму та техніку, вони перебували в масках і будь яких пояснень не надавали.

Одночасно командиру корабля зателефонував ОСОБА_9 .. Зв'язок був через гучномовець, тому він особисто чув їх розмову. Так ОСОБА_9 та ОСОБА_41 були знайомі з дитинства та вільно спілкувались, і в ході розмови ОСОБА_9 запропонував переходити на службу до ЗС РФ. Після цієї розмови ОСОБА_41 перейшов на бік РФ, а командування кораблем перейшло до капітана 1 рангу ОСОБА_85 та капітана 2 рангу ОСОБА_86 .

З 28 лютого по 20 березня 2014 року корабель перебував фактично у блокаді, оскільки вихід з бухти, та взагалі маневрування кораблем було обмежено військовими кораблями РФ.

20 березня 2014 року відбувся штурм корабля, в ході якого команда намагалась чинити опір, але сили були переважаючи, тому екіпаж був вимушений залишити судно;

- свідок ОСОБА_87 показав, що на початку 2014 року займав посаду начальника посту ППО -заступника начальника командуючого пункту в/ НОМЕР_47 (бухта «Донузлав»). У підпорядкуванні частини перебувало радіотехнічне спостереження, військові частини, склади озброєння та військового майна, на забезпеченні стояли кораблі військово-морських сил тощо. В коло його обов'язку входило організація протиповітряної оборони (пункт базування АДРЕСА_12 ), організація взаємодії між підрозділами військово-морських сил та підрозділами повітряних сил.

В лютому 2014 року, точної дати не пам'ятає, до КПП військової частини в АДРЕСА_8 підї'хали 5 «КАМАЗІВ» без розпізнавальних знаків, з озброєними військовослужбовцями у форма без розпізнавальних знаків. Вони зайняли позиції по зовнішньому периметру військової частини, фактично заблокувавши таким чином військову частину. Особа, яка представилась «Старшим» в ході розмов постійно пропонував перейти, спочатку, на бік «кримського народу», а потім вже на бік РФ.

В березня 2014 року після того, як відбулося захоплення штабу ВМС України, військові частини в АДРЕСА_8 також були захоплені невідомими особами у формі військовослужбовців ЧФ РФ;

- свідок ОСОБА_88 зазначив, що на час подій лютого-березня 2014 року займав посаду заступника командира в/ч НОМЕР_48 (бухта «Донузлав») з тилу - начальник тилу (бухта «Донузлав»). Надав покази аналогічні показам свідка ОСОБА_87 щодо обставин безпосередньо блокування військових частин військовою технікою та військовослужбовцями без розпізнавальних знаків, а також, безпосередньо штурму військових частин.

Б. Документи

ПЛАНУВАННЯ, ПІДГОТОВКА ТА ВЕДДЕННЯ АГРЕСИВНОЇ ВІЙНИ/ ЗМІНА МЕЖ ТЕРИТОРІЇ ТА ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ УКРАЇНИ

- за даними Департаменту Контррозвідки СБ України від 17 червня 2016 року № 2/2/8-22961 поетапно подій в АР Крим розвивалися в такий спосіб:

28.02.2014

етап "А" - блокування доріг;

етап "В" - блокування військових об'єктів;

етап "C" - захід на військові об'єкти та роззброєння особового складу.

При цьому ОСОБА_9 рекомендував ОСОБА_56 не чинити опір.

В ніч на 28 лютого 2014 року близько 300 озброєних російських військово - службовців заблокували в'їзд на територію аеродрому спільного використання " ІНФОРМАЦІЯ_28 " і зайняли будівлю для прийому делегацій, термінал аеропорту використовувався як командний пункт. Вранці співробітники підприємства до робочих місць допущені не були. Старший групи російських військових заявив, що жодні борти, у т. ч. з Міністром оборони України прийматися аеродромом "Бельбек" не будуть. Він звернувся до командування НОМЕР_14 бригади тактичної авіації ПС ЗС України (в/ч НОМЕР_13 , АДРЕСА_1 ) з вимогою встановити два своїх БТРи на злітно-посадкову смугу. По периметру аеропорту знаходилось 350 осіб, 10 вантажівок та 1 БТР з радіотехнічною апаратурою. Злітно - посадкова смуга аеродрому була заблокована російськими військовими на автомобілях "УРАЛ". 204 бригада була позбавлена можливості виконувати завдання з протиповітряної оборони важливих державних об'єктів України.

За зовнішніми ознакам озброєні люди були військовослужбовцями РФ (у розмові не приховували причетність до ЗС РФ) серед яких також були військовослужбовці строкової служби (бляхи на ремені рядового складу, зовнішньо молоді хлопці), автомобільна техніка була практично новою (на той час в Україні була відсутня техніка в зазначеному стані).

0 08.00 до будівлі ДП "Кримаерорух" (м. Сімферополь) прибули 3 представники ЧФ РФ, які запропонували співробітникам підприємства забезпечити посадку російських військових літаків в аеропорту " ІНФОРМАЦІЯ_31 " поза прикордонно-митним контролем, в чому їм було відмовлено. О 09.10 будівлю ДП "Кримаерорух" було захоплено 20 військовослужбовцями розвідувальної роти НОМЕР_4 окремої бригади морської піхоти ЧФ РФ ( НОМЕР_49 , АДРЕСА_1 ). Крім цього, за рішенням керівництва Регіонального структурного підрозділу "Кримаерорух" ДП "Украерорух" 18.30 до 01.03.2014 р. був закритий повітряний простір над АР Крим.

О 08.50 військовослужбовцями РФ розпочалося патрулювання території безпосередньо по периметру території ІНФОРМАЦІЯ_32 (в/ч НОМЕР_19 , АДРЕСА_13 ). Вказані особи були озброєні стрілецькою зброєю (пістолети ПМ, автомати АК-74). Крім цього, у будівлі приватного готелю на протилежній стороні вулиці від в/ч НОМЕР_19 були розміщені снайпери.

Об 11.00 об'єкти Державного підприємства "Радіотелевізійний передавальний центр в АР Крим" (м. Ялта, м. Севастополь) були взяті під охорону невідомими озброєними особами загальною кількістю 30 осіб.

Орієнтовно о 12.30 до КПП Центру радіоелектронної розвідки (РЕР, в/ч НОМЕР_50 , АДРЕСА_1 ) під'їхав автомобіль УРАЛ, в якому знаходилися озброєні військові. До командування ІНФОРМАЦІЯ_33 звернувся представник вказаної групи осіб, який представився військовослужбовцем 810 ОБРмп ЧФ РФ та намагався отримати інформацію щодо місця дислокації НОМЕР_51 бази озброєння (в/ч НОМЕР_52 , АДРЕСА_1 ), яку військовослужбовці бригади, нібито, планували взяти під охорону. Розпочалися переговори командування Центру з вказаними російськими військовослужбовцями.

O 12.40, за інформацією командира НОМЕР_53 авіаційної комендатури (в/ч НОМЕР_54 , АДРЕСА_9 , військовий аеродром) підполковника ОСОБА_89 , до КПП частини прибула вантажівка з тентом «КАМАЗ» без номерних знаків, на якій прибували військовослужбовці ЧФ РФ. За ініціативою російської сторони, відбулася розмова між підполковником ОСОБА_90 та старшим цієї групи, одягнутим у польову військову форму МО РФ, який представився капітан- лейтенантом ЗС РФ. Під час вказаної розмови представник ЗС РФ повідомив, що з ним приїхало 10 військовослужбовців з метою недопущення провокацій та захоплення військового аеродрому. Для взаємодії він залишив номер свого мобільного телефону НОМЕР_55 . Після розмови зазначений автомобіль від'їхав на відстань 100 м від КПП частини .

O 13.00 близько 40-50 військовослужбовців 810 ОБРмп ЧФ РФ, заблокували Штаб командування ВМС ЗС України ( АДРЕСА_1 ) з обох виходів та за периметром. Зі слів осіб, які приймали участь у блокуванні Штабу командування ВМС ЗС України, їх метою було забезпечення посилення охорони штабу ВМС ЗС України. Особовим складом штабу ВМС ЗС України розпочалося термінове знищення усіх службових документів, особових справ, які не були вивезені, військовослужбовцям штабу видавалася табельна зброя.

Відбулись переговори т.в.о. заступника начальника Штабу ВМС ЗС України капітана 1 рангу Островершко зі старшим з числа осіб, які приймали участь у блокуванні Штабу командування ВМС ЗС України командиром тактичної групи 810 ОБРмп ЧФ РФ підполковником ОСОБА_91 , який заявив, що вони знаходяться біля штабу у рамках заходів з підкріплення сил українського штабу та його додаткового захисту. Військовослужбовці ЧФ РФ висловили бажання пройти на територію штабу, але не були допущені. На 14.00 біля воріт штабу (з боку АДРЕСА_1 ) знаходилися 20 російських військовослужбовців з автомобілем «КАМАЗ».

Групою озброєних осіб у військовому (приїхали на автомобілі «КАМА3») заблоковано КПП 420 полку ВВ МВС України (в/ч НОМЕР_56 , АДРЕСА_1 ). O 13.10 на територію аеродрому " ІНФОРМАЦІЯ_9 " ІНФОРМАЦІЯ_34 (в/ч НОМЕР_16 , АДРЕСА_4 ) заїхав автомобіль «КАМАЗ» з військовослужбовцями ЧФ РФ. Вказаний автомобіль був заблокований підрозділом НОМЕР_57 окремого батальйону морської піхоти ВМС ЗС України (в/ч НОМЕР_58 НОМЕР_59 , АДРЕСА_4 ), який здійснював підсилення охорони аеродрому. Військовослужбовці ЧФ РФ повідомили, що вони помилилися дорогою та випадково потрапили на аеродром. Розпочалися перемовини з представниками ЧФ РФ.

Озброєні особи у військовому (від 40 до 90 осіб) також прибули до ДП "Севастопольський морський рибний порт" (Камишова бухта, вул. Рибаков) та попросили дозволу у адміністрації порту увійти на його територію з метою забезпечення громадського порядку. Отримавши відмову вказана група осіб розосередилась вздовж периметру території порту.

O 13.25 в район с. Кіровське АР Крим прибув автомобіль «КАМАЗ» з військовослужбовцями РФ.

У двох тентованих «КАМАЗах», що о 13.45 заїхали на територію Євпаторійського маяка, прибуло 32 озброєні особи у військовому одязі, які розвантажили значну кількість спорядження та невстановленого обладнання.

Орієнтовно о 15.50 один з двох «КАМАЗів», які зафіксовано на території Євпаторійського маяка, з частиною військовослужбовців передислокувався до КПП Євпаторійського авіаремонтного заводу, нібито, для захисту підприємства від можливого проникнення екстремістських та радикальних елементів. Приблизно в той же час 17 озброєними військовослужбовцями було заблоковано КПП 174 бригади зенітно-ракетних військ ЗС України (в/ч НОМЕР_60 ).

Близько 16.00 у АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1 .Маркса біля ІНФОРМАЦІЯ_35 вивантажилися з 2 автомобілів КАМАЗ близько 30 осіб у камуфляжному одязі, які оточили об'єкт по периметру та заявили, що здійснюють його охорону.

З 16.30 до 18.25 на аеродромі "Гвардійське" (в/ч НОМЕР_61 ЧФ РФ. с. Гвардійське) здійснили посадку 9 російських військових літаків (на борту кожного літака було до 500 військовослужбовців), ще кілька літаків знаходилися у повітрі. Від послуг співробітників ДПС України в розмитненні вони відмовилися. Одночасно з аеродрому вилетіли 3 вертольоти (1M-8,2- невизначені), які взяли курс у напрямку м. Євпаторії.

О 17.20 у м. Сімферополі до будівлі Державної телерадіокомпанії "Крим" прибули 2 військові вантажівки з озброєними людьми у камуфльованому одязі (без розпізнавальних знаків), нібито, з метою охорони об'єкту. О 18.30 20 озброєних осіб зайшли у будівлю телекомпанії. О 18.00 з м. Керчь через АДРЕСА_7 у напрямку АДРЕСА_4 прослідували 6 військових «КАМАзів» (з номерами 90-регіону РФ) з озброєними людьми. Впродовж дня поблизу КПП в/ч НОМЕР_62 ПС ЗС України ( АДРЕСА_14 ), 5 авіамістечка (в/ч НОМЕР_12 , АДРЕСА_6 ) та наземного авіаційного тренажеру корабельної авіації "НИТКА", який є об'єктом ІНФОРМАЦІЯ_36 (в/ч НОМЕР_58 НОМЕР_63 , АДРЕСА_8 ) знаходилися озброєні особи на автомобілях КАМАЗ без розпізнавальних знаків. Один із автомобілів мав реєстраційний номер НОМЕР_64 (16-й регіон РФ) НОМЕР_65 . За словами командира цих осіб, вони отримали завдання з блокування аеродрому в/ч НОМЕР_66 для недопущення проникнення на об'єкт представників західних областей України. Про належність вказаних військовослужбовців до ЗС РФ з місцем постійної дислокації на території РФ свідчила відсутність у них готівки у національній валюті України та незнання порядку набору номерів мобільних операторів України. КПП та периметр НОМЕР_67 загону морської охорони АЧРУ ДПС України (Балаклава) було заблоковано 50 військовослужбовцями РФ, які намагалися не допустити виходу кораблів з місця дислокації. Вихід з бухти патрулював малий ракетний катер РК-954 (проект 1241) ЧФ РФ.

01.03.2014

0 00.15 військовослужбовці ЧФ РФ (близько 30-ти осіб) проникли на територію 55 зенітно-ракетного полку Тактичної групи " ІНФОРМАЦІЯ_8 " ПС ЗС України (в/ч НОМЕР_12 , АДРЕСА_6 ) та роззброїли добовий наряд, опечатали кімнату зберігання зброї, вивели з ладу підстанцію, що забезпечувала електро - живленням командний пункт полку, після чого залишили територію частини. Електропостачання було відновлено шляхом задіяння резервного джерела електроживлення.

О 01.50 зафіксовано переміщення вулицями м. Севастополя колони тентованих автомобілів КАМАЗ без номерних знаків, які рухались у напрямку АДРЕСА_15 та Федерального державного унітарного підприємства "13 судноремонтний завод ЧФ РФ" МО РФ.

З 03.00 до 04.00 групи військовослужбовців зайшли до КПП 9 окремої радіолокаційної роти (в/ч НОМЕР_68 ), радіолокаційного посту в/ч НОМЕР_16 та НОМЕР_69 окремої радіолокаційної роти (в/ч НОМЕР_70 ), де у категоричній формі вимагали повного роззброєння особового складу з метою "недопущення застосування зброї проти громадян РФ, які мешкають у Криму".

У зв'язку з тим, що у 9 окремій радіолокаційній роті 21 району спостереження ВМС ЗС України (в/ч НОМЕР_71 , мис АДРЕСА_16 ) не зберігається стрілецька зброя, військовослужбовці спецназу повітрянодесантних військ ЗС РФ перейшли у 729 окрему радіолокаційну роту (в/ч НОМЕР_58 НОМЕР_72 , мис Меганом).

O 04.20 групами військовослужбовців ЧФ РФ було заблоковано підрозділи 5010 групи зенітно-ракетних дивізіонів на мисах Чауда та Ілля з вимогами здати усю табельну зброю до кімнат зберігання та опечатати їх.

На території 5003 зенітного ракетного дивізіону (мис Ілля) 5010 групи зенітних ракетних дивізіонів (в/ч НОМЕР_9 , АДРЕСА_4 ) 174 зенітної ракетної бригади Тактичної групи "Крим" ПС ЗС України знаходилося близько 25 військовослужбовців РФ, озброєних стрілецькою зброєю. Військовослужбовці РФ зайняли оборону по периметру частини та організували патрулювання.

На території 5004 зенітного ракетного дивізіону (мис ОСОБА_92 ) військової частини НОМЕР_9 також знаходилася група військовослужбовців РФ, озброєних стрілецькою зброєю. На дахах споруд зайняли позицію снайпери, в казармі перебували бійці з важкою автоматичною зброєю.

О 05.00 на ЧФ РФ було оголошено сигнал № 35 "Військова небезпека", відповідно до якого Чорноморський флот було приведено у найвищу ступінь бойової готовності.

O 06.30 близько 30 озброєних осіб у військовій формі заїхали на територію ДП «Євпаторійський авіаремонтний завод», але конкретних заходів не вживали.

02.03.2014

О 05.00 до НОМЕР_73 окремої бригади військ берегової ІНФОРМАЦІЯ_37 (в/ч НОМЕР_32 , АДРЕСА_11 ) прибули представники ЗС РФ на автомашинах УАЗ та Тигр та почали вимагали від командування здати зброю.

О 06.30 y навчальному центрі ВМС ЗС України (в/ч НОМЕР_58 НОМЕР_74 , АДРЕСА_1 ) представниками ЗС РФ був захоплений склад РАО.

О 06.30 до Севастопольської військово-морської бази (в/ч НОМЕР_58 НОМЕР_42 , АДРЕСА_1 ) прибули представники ЗС РФ (до 50 осіб) та почали вимагати здійснити передачу їм зброї та інших військових засобів ураження.

06.03.2014

Близько 03.00 російськими військовослужбовцями (понад 60 осіб) було заблоковано відділ прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_38 » (ВПС, в/ч НОМЕР_75 АДРЕСА_6 ) ІНФОРМАЦІЯ_39 , які повідомили, що блокування буде здійснюватися до завершення «кримського референдуму».

О 07.50 до командування окремого дивізіону кораблів та катерів морської охорони для виконання спеціальних завдань (в/ч НОМЕР_76 , АДРЕСА_17 ) ДПС України звернулося 10 невстановлених осіб у цивільному одязі, які пропонували здати зброю та залишити територію частини, на що отримали негативну відповідь.

Район виходу з озера Донузлав, у якому дислоковано Південну військово - морську базу ВМС ЗС України (в/ч НОМЕР_34 , АДРЕСА_12 ), було заблоковано плавзасобами ЧФ РФ шляхом часткового затоплення російського ВПК "Очаків" (списаний та підлягав утилізації).

07.03.2014

О 01.20 на територію ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_27 » ІНФОРМАЦІЯ_39 проникло 30-40 озброєних російських військових.

O 13.00 робота пункту пропуску паромного сполучення « ІНФОРМАЦІЯ_8 » (Керченська паромна переправа) була блокована представниками т.зв. «Кримської самооборони» (75 чол.). Під час блокування працівників пункту пропуску з боку РФ прослідувало 6 військових вантажівок з російськими номерами.

08.03.2014

На виїзді з Кримського півострова в районі пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_40 » зафіксовано облаштування російськими військовими стаціонарних позицій із залученням 8 БТР та близько 1 тис. особового складу.

O 17.30 на територію ВПС " ІНФОРМАЦІЯ_41 " ІНФОРМАЦІЯ_39 ( АДРЕСА_4 ) проникло 10-15 озброєних російських військових.

Близько 20.00 озброєні представники ЗС РФ (до 60 осіб на трьох вантажівках КАМАЗ), які блокували територію командного пункту Тактичної групи (77) ЗС України «Крим» (в/ч НОМЕР_77 , АДРЕСА_1 ), при підтримці представників т.зв. "сил самооборони" спробували проникнути у розташування частини шляхом тарану воріт КПП вантажівкою.

Групі з 10 осіб вдалося потрапити на КПП, де вони зажадали від командування в/ч НОМЕР_78 капітуляції і переходу під контроль т. зв. «Уряду Криму». Тим часом решта особового складу командного пункту (50 осіб) перейшла до розташованого на його території підземного бункеру. Станом на 23:00 на території КП залишалося близько 30 озброєних осіб (за попередніми даними військовослужбовців дислокованого у Чеченській республіці РФ підрозділу ЗС РФ). Нападники висували вимоги повного звільнення військової частини від військовослужбовців ЗС України, у разі невиконання погрожували розправою над членами їхніх сімей.

09.03.2014

На територію 6553 бази вимірювальної техніки ЗС України (в/ч НОМЕР_58 НОМЕР_79 АДРЕСА_6 ) на тентовому автомобілі «КАМА3» прибула група озброєних осіб у військовій формі. Територію бази було блоковано з метою встановлення повного контролю над нею. Командир частини з групою військовослужбовців забарикадувалися в одному зі службових приміщень бази та зайняли оборону. Українські військовослужбовці від будь-яких переговорів відмовлялися, на вимоги залишити зброю й покинути територію частини відповідали відмовою.

До військового містечка № НОМЕР_80 об'єднаного центру забезпечення тилу ЗС України (в/ч НОМЕР_58 НОМЕР_81 , АДРЕСА_1 ), на складах якого зберігалася велика кількість продуктів харчування та речового майна, прибула група озброєних осіб у військовій формі та заявила про заплановане захоплення вказаного військового об'єкта.

O 06.30 територію Прикордонної застави "Чорноморське" (смт. Чорноморське, АР Крим) прибули близько 60 осіб у камуфльованій формі російського зразка, які заявили, що будуть охороняти вказаний об'єкт.

10.03.2014

У м. Євпаторії російські військовослужбовці (15 осіб) відновили контроль над територією 55 зенітно-ракетного полку Тактичної групи «Крим» ПС ЗС України (в/ч НОМЕР_82 ) у АДРЕСА_9 російські військовослужбовці (12 осіб) на території військового аеродрому заблокували 21 авіаційну комендатуру (в/ч НОМЕР_83 ). У м. Севастополі ворота 128 Центру забезпечення пальним ВМС ЗС України (в/ч НОМЕР_84 ) були заблоковані російськими військовослужбовцями (10 осіб) з використанням вантажного автомобіля до розташування 104 передавального радіоцентру "Пеленг" ВМС України.

12.03.2014

ЗС України (в/ч НОМЕР_85 , АДРЕСА_12 ) на 2 вантажних автомобілях прибули 40 російських військовослужбовців, які розосередилися по периметру військової частини.

Військовослужбовці 3С РФ розпочали блокування руху залізничних вантажних потягів з боку та у напрямку АР Крим. Групою російських військовослужбовців (10 осіб) розпочато роботи з підготовки до можливого підриву фрагменту скелі, що нависає над ділянкою автодороги між м. Бахчисараєм та перевалом Ай-Петрі;

- згідно висновку експерта від 17 березня 2015 року № 5210/15-32 слідує, що в текстах інтерв'ю Президента РФ В. Путіна та міністра оборони РФ ОСОБА_93 , що містяться у фільмі «Крым. Путь на Родину», наявні висловлювання щодо:

? планування, підготовки, розв'язування та ведення агресивної війни на території України (Автономна Республіка Крим та Севастополь);

? посягання на територіальну цілісність та недоторканність України, непорушність її території і кордонів;

? зміни меж території Держави Україна та її кордонів, шляхом анексії Криму;

? порушення суверенітету України;

? порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності та ставлення до релігії, в результаті анексії Автономної Республіки Крим та м. Севастополь у лютому - березні 2014 року;

- згідно висновку експерта від 29 листопада 2016 року № 8242/16-32 в репліках Президента РФ ОСОБА_17 , міністра оборони РФ ОСОБА_19 та командуючого Чорноморським флотом Збройних Сил РФ ОСОБА_20 , що містяться в текстах їх інтерв'ю у фільмі «Крым. Путь на Родину», наявні висловлювання, зміст яких полягає в інформуванні реципієнтів про планування, підготовку та проведення потужної військової операції на території України (Автономної Республіки Крим та M. Севастополя), в якій брали участь частини Головного розвідувального управління РФ, російська морська піхота, армійські підрозділи спеціального призначення та повітрянодесантні війська РФ, які блокували дії українських військових та флоту, а за умови протидії з боку української армії, готові були знищити противника, а також висловлювання, зміст яких полягає в демонстрації рішучості та готовності до крайніх методів у відстоюванні інтересів Росії, що не виключають застосування ядерної зброї.

Вказане випливає з контексту суспільно-політичної ситуації, яка склалася в Україні на період проголошення реплік та демонстрації документального фільму в засобах масової інформації, а також із ситуації, яка викликала його створення, сприяло можливості порушення суверенітету України, принципів єдності та цілісності її території, зміни меж території держави Україна та її кордонів шляхом анексії Криму.

B репліках Президента РФ ОСОБА_17 містяться висловлювання, зміст яких дискредитує державу Україна, українську владу, українців, які відстоюють українську національну ідею, а також лідерів кримськотатарського народу, які виступають проти приєднання Криму до Росії, в очах російської та світової спільноти, а також жителів Автономної Республіки Крим;

- згідно висновку експерта від 23 червня 2016 року № 148/ікт на наданих на експертизу файлах «vitko.jpg», «DSC_0678.JPG», «18.03.15 Командующий Черноморским флотом Витко O Русской весне.mp4», «DSC_0677.AVI», «Главком ОСОБА_94 флота Александр Витко прибыл к захваченному штабу ВМС Украины.mp4», «Главком Черноморского флота- Не Дай Бог хоть кто-нибудь даже из рогатки выстрелит.mp4» зображена одна й та ж сама особа;

- згідно протоколу огляду від 18 березня 2016 року (а.п. 133-144, 145, том 3) слідує така картина подій за даними огляду відеозапису - «Оборона Севастополя чому герої не ті», як-то: «…Російські військові специ спрацювали блискавично. Розіграна як по нотах секретна операція дозволила уникнути безглуздого кровопролиття та братовбивчої громадянської війни…»;

- відповідно до протоколу огляду від 26 травня 2016 року (а.п. 22-47, 110, том 9) встановлено, що на відео міститься

? відеозйомка того, як у нічний час на території навколо аеропорту «Сімферополь» знаходяться озброєні різними видами стрілецької зброї російські військовослужбовці у військовій формі одягу у повному бойовому екіпіруванні, які здійснюють блокування аеропорту;

? трансляція вранішнього випуску новин « ІНФОРМАЦІЯ_42 » від 28.02.2014, під час якого ведучою зазначається про оточення Севастопольського аеропорту «Бельбек» у попередню ніч десятком БТРів та вантажівками з російськими військовослужбовцями.

Також у сюжеті відмічається про намагання захопити аеропорт Сімферополя невідомими із російськими прапорами.

В кінці сюжету демонструється виступ самопроголошеного голови Ради Міністрів АР Крим ОСОБА_95 на мітингу, під час якого останній висловлює сподівання на всебічну підтримку дій його однодумців зі сторони РФ;

? відеозапис подій біля аеропорту «Сімферополь». Зокрема, на зйомці зафіксовано як територію аеропорту патрулюють по периметру озброєні різними видами стрілецької зброї російські військовослужбовці.

Далі на відео міститься інтерв'ю начальника штабу самооборони Криму ОСОБА_96 , під час якого він пояснює причини блокування аеропорту унеможливленням прильоту на територію Криму політичних діячів з материкової України і з РФ та радикально налаштованих елементів. При цьому наголошує, що нібито ні представники цивільної самооборони, ні військові не втручаються в діяльність аеропорту;

? відеозйомка того, як у нічний час на території навколо аеропорту «Сімферополь» знаходяться озброєні різними видами стрілецької зброї російські військовослужбовці у військовій формі одягу у повному бойовому екіпіруванні, які здійснюють блокування аеропорту;

? відеозйомка, здійсненна невідомою особою з автомобіля, на якій зафіксовано стоянку 7 БТРів ЧФ РФ із заведеними двигунами на узбіччі дороги в напрямку м. Сімферополь;

? відеозйомка, здійсненна невідомою особою з автомобіля, на якій зафіксовано рух у повітрі значної кількості російських вертольотів в напрямку аеропорту «Бельбек»;

? відеозйомка, здійснена відеокамерами з будівлі ВР АР Крим, яка датована 27.02.2014, на якій видно як озброєні різними видами автоматичної стрілецької зброї військовослужбовці спеціального підрозділу ЗС РФ, у повному бойовому екіпіруванні проникають у будівлю ВР АР Крим, куди заносять сумки та рюкзаки з невідомим вмістом;

? відеозйомка того, як територію аеропорту «Сімферополь» патрулюють озброєні автоматичною зброєю російські військовослужбовці у повному бойовому екіпіруванні;

? відеозйомка того, як територію аеропорту « ІНФОРМАЦІЯ_31 » блокують озброєні автоматичною зброєю російські військовослужбовці у повному бойовому екіпіруванні спільно з представниками місцевої самооборони з осіб цивільного населення з червоними пов'язками на рукавах верхнього одягу;

? відеозйомка інтерв'ю начальника штабу самооборони Криму ОСОБА_96 , під час якого він пояснює, що в Криму мир і спокій, що вони хочуть, щоб кримсько-татарський народ розумів, що вони будуть жити тут довгі роки в спокої.

Також далі на відео видно як біля входу в будівлю аеропорту « ІНФОРМАЦІЯ_31 » знаходяться озброєні автоматичною зброєю російські військовослужбовці у повному бойовому екіпіруванні;

? відеозйомка, як територію аеропорту « ІНФОРМАЦІЯ_31 » патрулює озброєний автоматичною зброєю російський військовослужбовець у повному бойовому екіпіруванні;

? відеозйомка, здійснена відеокамерами з будівлі ВР АР Крим, яка датована 27.02.2014, на якій видно як озброєні різними видами автоматичної стрілецької зброї військовослужбовці спеціального підрозділу ЗС РФ, у повному бойовому екіпіруванні проникають у будівлю ВР АР Крим, куди заносять сумки та рюкзаки з невідомим вмістом;

? відео, де міститься запис випуску новин програми «Сегодня» каналу ІНФОРМАЦІЯ_43 , під час якого ведуча повідомляє про захоплення аеропорту « ІНФОРМАЦІЯ_44 », блокування аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_28 » ЗСУ на околицях Севастополя;

? відеозйомка того, як по дорозі на великій швидкості рухаються російські військові вантажні тентовані автомобілі, в кузовах яких знаходяться озброєні російські військовослужбовці у повному бойовому екіпіруванні, котрі прибувають на території військового санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_45 », де проводять вивантаження;

? відеозйомка того, як територію аеропорту « ІНФОРМАЦІЯ_31 » блокують озброєні різними видами автоматичної стрілецької зброї, кулеметами та гранатометами російські військовослужбовці у повному бойовому екіпіруванні;

? відеозйомка сюжету кореспондента російського каналу « ІНФОРМАЦІЯ_46 » ОСОБА_97 , у якому останній повідомляє про блокування усіх входів та виходів до аеропорту « ІНФОРМАЦІЯ_28 » в м. Севастополі невідомими військовослужбовцями та військовою технікою.

При цьому на відео демонструються кадри блокування в'їзду на аеропорт « ІНФОРМАЦІЯ_28 » російським вантажним автомобілем «УРАЛ», біля якого постійно знаходяться декілька озброєних різними видами автоматичної стрілецької зброї російських військовослужбовців у повному бойовому екіпіруванні;

? запис інтерв'ю командувача ЧФ РФ віце-адмірала ОСОБА_9 , який розпочинається із голосу за кадром « ІНФОРМАЦІЯ_47 , начали!».

Далі ОСОБА_9 зазначив наступне: «Что такое возвращение Крыма и Севастополя в Россию ? На мой взгляд - это наиболее значимое событие начавшегося 21 века. Видимо оно им однозначно останется одним из самых ярких страниц. Уровень этого события такой же как у первой и второй обороны Севастополя. Для меня лично, я в этом участвовал, поэтому можно было и не жить, - жизнь только участие в этом мероприятии»;

? запис подій пов'язаних із захопленням штабу Південної військово-морської бази в АДРЕСА_8 , зокрема, на відео видно, що в'їздні ворота на територію військової частини повалено, на самій території знаходяться озброєні російські військовослужбовці у повному бойовому екіпіруванні та представники ЧФ РФ з числа офіцерського складу, які проводять переговори із представниками української військової частини, військовослужбовці якої не озброєні.

Під час зйомки один із офіцерів ЧФ РФ звертається до представників цивільного населення, яке знаходиться біля воріт, та дякує їм за допомогу у захваті військової частини.

При цьому на флагштоках частини піднімається російський прапор;

? запис подій щодо блокування російськими військовими Севастопольського загону морської охорони, зокрема, на відео видно, що біля воріт військової частини українських морських прикордонників знаходяться російські військові вантажні автомобілі марок «УРАЛ» та «КАМАЗ», а також броньовані автомобілі «ТИГР», поблизу яких знаходяться озброєні автоматичною стрілецькою зброєю російські військовослужбовці, котрими здійснюється блокування частини.

Також біля входу до військової частини знаходиться декілька офіцерів Чорноморського флоту, один із яких постійно знаходиться із кимось на телефонному зв'язку.

Оглядом вказаного відеозапису встановлено, що він розпочинається із відеофіксації того як по автодорозі на в'їзді в м. Сімферополь рухається колона російської військової техніки у складі вантажних автомобілів марок «ГАЗ», «КАМАЗ», «УРАЛ», легкоброньованих автомобілів «ТИГР», та автомобілів «УАЗ».

На переважній більшості автомобілів номерні знаки відсутні, на деяких автомобілях наявні військові номерні знаки з належністю до 90 регіону РФ.У тентованих кузовах вантажних автомобілів спостерігається наявність військовослужбовців у військовій формі одягу без розпізнавальних знаків. Далі на відео видно, що значна кількість із вищевказаної військової колони розташувалась неподалік від огорожі території 36-ї бригади берегових військ в АДРЕСА_11 .

Прибувші на вказаних автомобілях російські військовослужбовці у військовій формі одягу російського зразку без розпізнавальних знаків, у повному бойовому екіпіруванні, озброєні різними видами автоматичної стрілецької зброї, зокрема, автоматами системи Калашникова, в тому числі із підствольними гранатометами, кулеметами марки «Печеніг», снайперськими гвинтівками СВД новітнього зразку, ручними протитанковими гранатометами, оточили по периметру усю територію української військової частини.

Під час дачі інтерв'ю на камеру цивільними особами підтверджується належність прибувших військових до російської армії.

На запитання представників командування української військової частини про причини прибуття та надання підтверджуючих документів з приводу цього, а також на заперечення місцевих жителів щодо перебування поблизу території військової частини, російські військові жодним чином не реагують і самовільно займають свої позиції по периметру.

Оглядом вказаного відеозапису встановлено, що він містить запис того, як командувач ЧФ РФ у супроводі свого помічника проходить в приміщення штабу ВМС України в АДРЕСА_1 , яке оточено представниками «самооборони Криму» та людьми у військовій формі одягу (див. зображення № 30).

Далі на відео демонструються кадри захоплення будівлі штабу ВМС України представниками «самооборони» спільно з озброєними російськими військовослужбовцями;

? запис випуску новин каналу «7», під час якого ведучий повідомляє про захоплення рано вранці будівлі ВР та РМ АР Крим невідомими людьми з автоматичною зброєю, гранатометами та вибухівкою. На відео демонструються кадри підняття російського прапору над вказаними будівлями, рух російських бронетранспортерів в напрямку м.Сімферополя, які були зупинені та відправлені в місця дислокації.

Починаючи з 1 хв. 05 сек. в кадр відеокеамери потрапляє БТР із номерним знаком на борту, нанесеним фарбою червоного кольору.

Журналістом також зазначається, що озброєні люди, які захопили будівлю ВР АР Крим не відразу пропускали на місця депутатів, чекаючи від них рішення по самовизначенню півострова.

Далі демонструється кадри з інтерв'ю голови ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_98 , який висловлює своє невдоволення позицією ВР України по відношенню до АР Крим;

? відеозапис звіту по результатам виконання завдань загону № 0900 в період з 22 лютого до 28 березня 2014 року на території АР Крим.

Спершу демонструється кадри подій по захопленню будівлі Ради Міністрів АР Крим, далі демонструються кадри по штурму штабу ВМС України, штурму штабу арсеналу зі зброєю, штурму ЗКП ПВО тактичної групи « ІНФОРМАЦІЯ_8 », штурму військової частини НОМЕР_13 та РТБ в АДРЕСА_13 , штурму 1 бригади морської піхоти ІНФОРМАЦІЯ_48 ;

? відеозапис сюжету новин каналу « ІНФОРМАЦІЯ_49 », у якому розповідається про охорону приміщення будівель парламенту в АДРЕСА_1 невідомими озброєними військовими (див. зображення № НОМЕР_86 ) та демонструються інтерв'ю окремих мешканців м. Сімферополя, які висловлюють свої думки стосовно розвитку подій у АР Крим;

? відеозапис сюжету новин телеканалу « ІНФОРМАЦІЯ_49 », у якому розповідається про те, що командувач ЧФ РФ ОСОБА_99 поставив ультиматум українським військовослужбовцям здатися до 5 години ранку вівторка, в противному випадку буде розпочато справжній штурм підрозділів і частин ЗС України по всьому Криму.

Також повідомляється про те, що практично всі стратегічні об'єкти півострова зайняті озброєними людьми без знаків розрізнення. Про те, що у понеділок вранці колона бронетехніки заблокувала в'їзди на територію української військової частини в АДРЕСА_11 , де дислокується 36 окрема бригада берегової оборони - одна із найбільших військових частин на території Криму, де базуються танки;

? запис подій по блокуванню озброєними російськими військовослужбовцями з берега та російськими катерами та буксирами з моря українських військових кораблів « ІНФОРМАЦІЯ_12 » та « ІНФОРМАЦІЯ_11 »;

? запис подій, пов'язаних із блокуванням Севастопольського загону морської охорони ДПС України озброєними російськими військовослужбовцями із застосуванням військової техніки.

Також на відео видно присутність серед блокувальників офіцерів ЧФ РФ;

? запис подій, пов'язаних із проведенням 26.02.2014 кримськими татарами та проросійськи налаштованими представниками місцевого населення мітингу біля будівлі ВР АР Крим, під час якого відбулися масові сутички та спроба захоплення ВР Криму;

? запис подій, пов'язаних із проведенням штурму проросійськи налаштованим цивільним населенням штабу військової частини НОМЕР_87 - авіаційної бази в АДРЕСА_8 ;

? запис подій, пов'язаних із штурмом озброєними російськими військовими із застосуванням БТРів військової частини ПВО НОМЕР_13 в АДРЕСА_13 ;

? записи, здійснені різними камерами зовнішнього та внутрішнього спостереження у будівлі ВР АР Крим, на яких зафіксовано обставини захоплення будівлі озброєними російськими військовослужбовцями спеціального штурмового підрозділу, здійснення останніми оглядів приміщень службових кабінетів, усунення ними міліцейської охорони від виконання своїх обов'язків;

- з протоколу огляду від 19 березня 2016 року (а.п. 146-171, 172, том 3) слідують дані тотожного характеру, що і з попереднього протоколу огляду від 26 травня 2016 року (а.п. 22-47, 110, том 9);

- згідно протоколу огляду від 05 квітня 2016 року (а.п. 59-62 том 6) слідує, що оглядом електронних файлів за № 1-11 встановлено, що на них містяться фотознімки пересування російської військової автомобільної техніки трасою Керч-Феодосія в районі смт. Приморський за 08.03.2014 (див. зображення № 1-11);

- згідно протоколу огляду від 18 січня 2016 року з додатками у формі фотознімків та запису (а.п. 1-2, 3-4, 5 том 7) витікає, що оглядом оптичного носія інформації встановлено, що він представляє собою DVD-диск, срібного кольору на якому, зокрема нанесене заводське маркування виробника, а саме: «Ridata», 16x DVD-R, Data 4/7 GB Video 120 min та серійний номер виробу «RF1904294955H15» та на вказаному оптичному носії інформації містяться: 1 відеозапис формату MP 4: "ЦУП", на якому зображено озброєних осіб, які одягнені у військову форму без розпізнавальних знаків та осіб у цивільному з Георгіївськими стрічками на рукавах;

- з протоколу огляду від 01 червня 2016 року з додатками у формі запису (а.п. 6-9, 10 том 7) випливає, що оглядом електронних файлів « НОМЕР_88 » та « НОМЕР_89 » встановлено, що в них містяться фотознімки, здійснені з диспетчерської вишки аеропорту «Сімферополь», на яких зафіксовано факт блокування аеропорту російськими вантажниками автомобілями Марки «КАМАЗ», біля яких знаходяться озброєні російські військовослужбовці;

- з протоколу огляду від 26 березня 2016 року з додатками у формі запису (а.п. 147-159, 160 том 7) випливає така картина подій того часу, як-то на військово-випробувальному аеродромі в селищі Кіровське військової частини НОМЕР_16 до КПП під'їхало 6 «Тигрів» і 5 «КАМАЗів», в кожному з яких було по 30 бійців, одягнутих в тільняшки. Потім вони увірвались до будівлі й по команді «до бою» вивели із ладу все обладнання;

- згідно протоколу впізнання від 12 квітня 2016 року ОСОБА_100 впізнав особу, котра приймала участь у подій на території аеропорту Кіровське (особу за № 3 у фото таблиці);

- згідно протоколу огляду від 22 березня 2016 року з додатками у формі запису (а.п. 21-25, 26 том 7) фіксується факт блокування зенітно-ракетного дивізіону у мисі Фіолент військовими РФ в період досліджуваних подій;

- згідно протоколів огляду від 22 березня 2016 року з додатками у формі запису (а.п. 107-120, 121 том 7) та від 23 березня 2016 року (а.п. 194-211, том 8) фіксується факт блокування військового аеропорту « ІНФОРМАЦІЯ_28 » військовими РФ в період досліджуваних подій;

- згідно протоколу огляду від 15 березня 2016 року з додатками у формі запису (а.п. 142-157, 158 том 8) фіксується факт блокування військових частин у смт. Перевальному, в т.ч. йдеться про записи під назвою «36-а бригада у Перевальному в облозі», «Частина А2320 у облозі російських військових», « АДРЕСА_18 часть в Перевальном» (йдеться про А2320), «перевальное военная часть 3 марта 2014» (йдеться про А2320), «Российские военные в/ч НОМЕР_90 войск береговой обороны ВМСУ»;

- згідно протоколу огляду від 16 березня 2016 року з додатками у формі запису (а.п. 159-174, 175 том 8) фіксується факт блокування бригади берегової охорони в АР Крим;

- згідно протоколу огляду від 27 березня 2016 року (а.п. 156-159, том 7) фіксується факт блокування 16 березня 2014 року особами в цивільному одязі КПП військової частини НОМЕР_16 в АДРЕСА_11 ;

- згідно протоколу від 12 березня 2014 року (а.п. 8-10, 11-14 том 8) йдеться про проведення огляду місця події - території військової частини НОМЕР_30 у ході якого виявлено факт блокування вказаної частини військовослужбовцями ЗС РФ, чим здійснено перешкоджання нормальній роботі військової частини НОМЕР_30 ;

- згідно протоколу огляду від 27 березня 2016 року (а.п. 27-31 том 8) слідує, що оглядом електронних файлів вказаної папки встановлено, що на них містяться фотознімки, зроблені біля військової частини НОМЕР_30 в АДРЕСА_4 , на яких зафіксовано факт блокування озброєними російськими військовослужбовцями із використанням військової техніки вищевказаної військової частини. (див. зображення № 1-34);

- згідно протоколу огляду від 11 червня 2016 року з додатками у формі запису (а.п. 32-48, 49 том 8) слідує, що переглянуто такі файли:

? під назвою «02.03.2014 Российские военные осадили батальйон морской пехоты в Феодосии» та його переглядом встановлено, що на ньому зафіксовано обставини блокування озброєними російськими військовослужбовцями із застосуванням військової техніки (БТРів, вантажних автомобілів «КАМАЗ» та «УРАЛ») української військової частини НОМЕР_30 в АДРЕСА_4 , де дислокувався 1-й батальйон морської піхоти.

На відео видно, що російській військовослужбовці розосереджені по усьому периметру української військової частини, стволи кулеметів військових БРТів направлені в напрямку військової частини. (див. зображення № 4-5).

Також на відео видно, що разом із російськими військовими території батальйону морської піхоти блокують представники російського козацтва та цивільне населення в багатьох з яких в руках наявні прапори Російської Федерації. Останні закликають українських морських піхотинців не виконувати накази із Києва, підтримати Російську Федерацію.

Крім того, на відео видно як мітингувальники виганяють представників українських ЗМІ, погрожуючи їм фізичною розправою;

? під назвою «24.03 Часть НОМЕР_30 в ІНФОРМАЦІЯ_50 » та його оглядом встановлено, що на ньому зафіксовано обстановку в розташуванні військової частини НОМЕР_30 в АДРЕСА_4 відразу ж після штурму російськими військовослужбовцями.

На відео видно сліди пошкодження обладнання та інтер'єру приміщення вналідок дії вибухових пристроїв, світлошумових гранат, пошкоджені вікна та двері (див. зображення № 8;

? під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_51 », й відкривши вказаний відеозапис встановлено, що він фіксує «штурм расположения 1-го отдельного Феодосийского батальона морской пехоты Военно-Морских Сил ВС Украины».

З запису слідує, що на території військової частини з двох вертольотів Мі-8 висадився російський десант. Підтримку висадки з повітря здійснювали пари російських Мі-24. Захоплення військової частини відбувалося з використанням світло-шумових гранат та автоматичної зброї, у тому числі кулеметів.

За даними бійців, до цього кроку вони йшли понад місяць;

? під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_52 »

На записі містяться кадри, зняті під час захоплення 1 батальйону морської піхоти ВМС ЗС України в АДРЕСА_4 . Зокрема, на відео видно як до території частини На БТРах під'їжджають озброєні російські військовослужбовці, далі на території частини стріляють світло шумовими гранатами у вікна казарми військовослужбовців, яких згодом під дулами автоматів виводять із піднятими руками на вулицю та ставлять біля стінки, обшукують, зв'язують руки за спиною. Також на відео видно, що над територією частини у повітрі «завис» російський військовий вертоліт.

При цьому, зв'язаних українських військових садять у кузови вантажних автомобілів та вивозять з території частини (див. зображения № 12);

? під назвою «Морпехи. 1-й Феодосийский отдельный батальон морской пехоты».

На відеозаписі містяться дані, про блокування частини упродовж останніх двох з половиною тижнів підрозділами морської піхоти РФ та значною кількістю цивільного населення, козацтва із прапорами РФ, блоку «Русское единство» (див. зображення № 13);

- згідно протоколу огляду від 13 березня 2014 року з додатками у формі фото (а.п. 51-52, 53-55 том 8) слідує, що проведено огляд штабу Командування ВМС ЗС України, який розташований за адресою: Україна, АР Крим, м. Севастополь, вул. Соловйова, 1.

Огляд розпочато з контрольно-пропускного пункту (далі КПП), який знаходиться на вул. Руднєва навпроти торгового центру, де розміщені магазини «Фуршет» та «Фокстрот». Двері та ворота вказаного КПП заблоковані дерев'яними настилами, а також особами у цивільному одязі. У деяких осіб на руках міститься пов'язка з написом «Самооборона Севастополя». Окрім того, поряд з вказаними особами знаходилося дві особи в камуфльованій формі одягу без розпізнавальних знаків приналежності до військових формувань та об'єднань, озброєних автоматичною вогнепальною зброєю. Табличка поряд з входом в приміщенні КПП закрита поліетиленовим пакетом.

При наближенні до входу в приміщення КПП штабу Командування ВМС ЗС України невстановлені особи у цивільному одязі повідомили, що прохід на територію штабу Командування ВМС ЗС України заборонений.

Після повідомлення, що особа є слідчим прокуратури (з пред'явленням службового посвідчення) і того, що на території штабу Командування ВМС ЗС України необхідно провести слідчі дії, вказані особи повідомили, що вони виконують наказ нікого не пропускати на територію штабу Командування ВМС ЗС України, а тому прохід на територію штабу заборонений.

На вимогу пропустити на територію штабу, вищевказані особи почали фізично перешкоджати проходу, проявляти агресію та погрожувати побиттям.

В послідуючому огляд продовжено на КПП, який знаходиться на вул. Соловйова поруч з входом на територію ринку. Двері та ворота вказаного КПП так само заблоковані дерев'яними настилами, а також особами у цивільному з пов'язками «Самооборона Севастополя». Окрім того, поряд з вказаними особами знаходилася одна особа одязі. У деяких осіб на руці міститься пов'язка з написом «Самооборона Севастополя» в камуфльованій формі одягу без розпізнавальних знаків приналежності до військових формувань та об'єднань, озброєних автоматичною вогнепальною зброєю.

Прохід через вказаний КПП на територію штабу Командування ВМС ЗС України також неможливий, так як особи які знаходяться біля нього нікого не пропускають та свої дії пояснюють виконанням наказу щодо блокування штабу Командування ВМС ЗС України.

Особи у цивільному одязі представилися « ОСОБА_101 », однак жодних документів не надали. Особи в камуфльованій формі одягу без розпізнавальних знаків приналежності до військових формувань та об'єднань, озброєні автоматичною вогнепальною зброєю, взагалі не представлялися.

Який наказ виконують вказані особи, вони не повідомляли. Вся територія штабу огороджена забором.

Вхід-вихід та в'їзд-виїзд на територію штабу Командування ВМС ЗС України неможливий, через дії вищевказаних осіб.

Факт блокування штабу ІНФОРМАЦІЯ_25 , супутньо витікає і з інформації, яка розміщена в мережі Інтернет. Йдеться про 21 відео та 2 фото блокування штабу, які записано на оптичний диск. Зокрема витікає (а.п. 57-67, 8, том 8) з статтей «У Севастополі намагалися захопити штаб ВМС України», на 1-му арк.; «Неизвестные автоматчики в камуфляже продолжают блокировать штаб ВМС в Севастополе», на 1-му арк.; «Штаб ВМС Украины блокируют, офицеры ждут политических решений», на 1-му арк.; «В Крыму продолжают блокировать работу штаба ВМС», на 1-му арк.; «В Севастополе иностранных послов не пропустили в штаб ВМС Украины», на 1-му арк.; «Штаб ВМС Украины в Севастополе снова заблокировали российские солдаты», на 1-му арк.; «В Севастополе опять заблокировали штаб ВМС Украины», на 1-му арк.; «У Севастополі заблокований Штаб ВМС знову знеструмили», на 1-му арк.; «Самооборона Крыма» обесточила штаб ВМС», на 1-му арк.; «В Севастополе вновь заблокировали штаб ВМС Украины», на 1-му арк.; «Вооруженные «проросийские титушки» усилили блокаду штаба ВМС в Севастополе», на 1-му арк.; даних відеозапису на оптичному диск DVD+R «VS» з написом «відео та фото блокування штабу ВМС ЗС України»;

- зпротоколу огляду від 03 березня 2016 року з додатком у формі відеозапису (а.п. 76-89, 90, том 8) слідує, що відносно обвинуваченого зафіксовано такі дані на відеозаписах, а саме:

? під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_53 ».

Нижче вказаного відеозапису розміщений пояснювальний напис: Командующий ЧФ РФ не смог пройти через забаррикадированные ворота, пришлось воспользоваться объездом. Также прибыл т.н. народный мэр Чалый».

Оглядом вказанного відеозапису встановлено, що він розпочинається із демонстрації того як група осіб в цивільній формі одягу, переважно чоловіки, у кількості близько 30-40 осіб під взаємні оплески підходить до прохідної КП штабу командування ВМС ЗС України. На рукавах верхнього одягу деяких із чоловіків видніються пов'язки білого кольору, а в одного із чоловіків, одягненого у темну куртку з капюшоном, на голові якого одягнена чорна бейсболка, на лівій руці видніється пов'язка червоного кольору. Написи на пов'язках неможливо прочитати через значну віддаленість їх від відеокамери, з якої проводилась відеозйомка.

На передньому плані зйомки видно чоловіка пенсійного віку, одягненого у темний одяг, з баяном на плечах, до якого прикріплено російський прапор («триколор»). На задньому плані відео видно, що в'їздні ворота до штабу ВМС ЗС України повністю забарикадовано дерев'яними піддонами (див. зображення № 3).

Починаючи з 9 по 11 секунди в лівому кутку екрана помітно, що до прохідної КПП також підходить особа у військовій формі одягу російського зразку, у військовій екіпіровці, обличчя якої приховане чорною балаклавою, в руках якої видніється предмет, схожий на автомат Калашникова (див. зображення № 4).

Далі на відеозаписі видно як за вищевказаним озброєним військовослужбовцем слідує іще одна особа у такій же формі одягу та екіпіровці, яка зупиняється біля дерева, що знаходиться зліва від входу до КПП.

Після цього, починаючи з 22 сек. і до кінця відеозапису, на відео видно, я від прохідної КПП відходять помічник командувача ЧФ РФ капітан 1 рангу ОСОБА_102 , далі за ним слідує командувач ЧФ РФ віце-адмірал ОСОБА_9 (див зображення № 5).

Слідом за ОСОБА_9 у супроводі невідомих чоловіків у цивільній формі одягу, в одного з яких під верхнім одягом на поясі з правого боку видніється предмет, схожий на пістолет, слідує ОСОБА_50 , за яким теж, у супроводі невідомих чоловіків у цивільній формі одягу, йде ОСОБА_103 (див. зображення № 6). Після цього відеозапис закінчується;

? під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_54 » (див. зображення № 9).

Нижче вказаного відеозапису розміщений пояснювальний «Командующий Черноморским флотом Российской Федерации вице-адмирал Александр Витко прибыл в штаб Военно-морских сил Украины для ведения переговоров с командующим украинских ВМС вице-адмиралом ОСОБА_104 . Витко и один из офицеров штаба ЧФ провели в здании штаба ВМС Украины около 15 минут. После переговоров Витко не стал комментировать результаты. От комментариев отказался и другой участник встречи экс- начальник генштаба ВС Украины адмирал ОСОБА_105 ».

Оглядом вказанного відеозапису встановлено, що він розпочинається з демонстрації того, як командувач ЧФ РФ віце-адмірал ОСОБА_9 у супроводі свого помічника капітана 1 рангу ОСОБА_106 проходять через утворений живий коридор під викрики з натовпу «Смирно» та «Россия» до вхідних дверей приміщення штабу ВМС ЗС України та заходять до приміщення (див. зображення № 10).

На вказаному відеозаписі також видно, що біля входу в штаб ВМС зосереджено близько 100 чоловіків, частина з яких одягнена у цивільний одяг, частина - у камуфльований військовий одяг, ряд осіб одягнені у форму донських козаків, котрі блокують вхід до приміщення. У деяких з блокувальників на рукавах наявні білі пов'язки із надписами «Русский блок». Починаючи з 38 сек. запису видно, як ОСОБА_9 в супроводі ОСОБА_106 виходять із приміщення штабу ВМС ЗС України (див. зображения № 11) та, через знову утворений для них коридор, у супроводі невстановлених осіб у цивільному одязі та у військовій формі проходять за приміщення штабу. ОСОБА_107 разом зі своїм супроводом та журналістами проходить далі у внутрішній двір штабу командування ВМС ЗС України, де ОСОБА_102 після розмови із кимось по мобільному телефону зі словами «Там, где ми заходили первый раз .... да» знову провів ОСОБА_9 до вхідних дверей штабу ВМС (див. зображення № 12).

Далі на відео видно, що під час того, як ОСОБА_9 знаходиться у приміщенні штабу ВМС ЗС України вхідні двері блокуються вищевказаними невідомими особами у цивільному, військовому одязі та у формі «донських козаків», при цьому останніми постійно скандуються гасла « ІНФОРМАЦІЯ_55 ».

Потім на відео видно, як вказані особи вриваються натовпом до приміщення ВМС, створюють всередині приміщення живий коридор для виходу українських військовослужбовців, знімають українську державну та морську символіку зі стін в службових кабінетах.

Серед присутніх у приміщенні штабу осіб видно чоловіків у військовій формі без розпізнавальних знаків зі зброєю в руках - автоматами Калашникова.

Також на відео видно, що біля зламаних вхідних воріт штабу командування ВМС ЗС України знаходяться російські військовослужбовців у військовому одязі типу « ІНФОРМАЦІЯ_56 », екіпіровані бронежилетами, кевларовими касками та озброєні автоматами «Калашникова» та новітніми кулеметами (див. зображення № 13).

Над військовою частиною вивішено прапори РФ;

? під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_57 » (див. зображення № 17).

Нижче вказаного відеозапису розміщений пояснювальний напис: «Командующий ІНФОРМАЦІЯ_58 флотом Александр Витко назвал инцидент с участием снайпера в Симферополе провокацией и предостерег ВМС Украины от применения любых видов оружия - «даже рогатки»..»

Оглядом вказанного відеозапису встановлено, що він містить запис інтерв'ю командувача ЧФ РФ віце-адмірала ОСОБА_9 , під час якого останній зазначив наступне: «14 числа руководство Черноморского флота обратилось к Вооруженным Силам Украины о том что готовится провокация. И то что произошло вчера в Симферополе, на мой взгляд, однозначно было последствием провокации. По почерку работал снайпер, «майдановский», и в результате погибло два человека. Последнее время в газетах Украины пишется о героической обороне кораблей Военно-Морских Сил Украины. Я вам хочу сказать, этот героизм прежде всего заключается в том, что на корабли никто не нападает. Однако горячие головы в руководстве Украины сегодня издали указ о разрешении применять оружие. Я хочу предупредить всех и преже всего личный состав Военно-Морских Сил Украины, - не дай Бог хоть кто-нибуть даже из рогатки стрельнет! Спички - это не игрушка! Прошу дословно это понять!»;

? під назвою «18.03.15 Командующий Черноморским флотом Витко о Русской весне» (див. зображення № 20).

Оглядом вказаного відеозапису встановлено, що він містить запис інтерв'ю командувача ЧФ РФ віце-адмірала ОСОБА_9 , який розпочинається із голосу за кадром «Все, начали».

Далі ОСОБА_9 зазначив наступне: «Что такое возвращение Крыма и Севастополя в Россию? На мой взгляд - это наиболее значимое событие начавшегося 21 века. Видимо оно им однозначно останется одним из самых ярких страниц. Уровень этого события такой же как у первой и второй обороны Севастополя. Для меня лично, я в этом участвовал, поэтому можно было и не жить, - жизнь только участие в этом мероприятии.».

Згідно протоколу огляду від 04 березня 2016 року з додатком у формі запису (а.п. 91-106, 107, том 8) фіксується факт блокування штабу ВМС ЗС України та проведення з цього питання переговорів, зокрема із відеозапису « ІНФОРМАЦІЯ_59 » слідує, що він розпочинаються із демонстрації того як з автомобіля марки «Toyota Land Cruiser» в м. Севастополь по вул. Соловйова, 1, виходять четверо чоловіків.

Через задні ліві двері автомобіля на вулицю вийшов невідомий чоловік у цивільній формі одягу, який тримає у руках морський кашкет чорного кольору, який, цивільний обійшовши позаду автомобіля, передав командувачу ЧФ РФ віце-адміралу ОСОБА_9 , котрий в цей час вийшов із вказаного автомобіля через задні праві двері.

Перед ОСОБА_9 на вулицю через ці ж двері вийшов невідомий. Також на відео видно, як через передні праві двері з даного автомобіля вийшов помічник командувача ЧФ РФ капітан 1 рангу ОСОБА_102 , одягнений у військову форму, на голові якого кашкет чорного кольору (див. зображения № 3).

У супроводі ОСОБА_106 , невстановленого російського офіцера та особи у цивільному одязі ОСОБА_9 рушив до входу на КПП, при цьому під час підходу до вказаного приміщення, робить жест рукою до невідомого чоловіка у цивільному одязі, щоб останній залишився на місці (див. зображення № 4).

Ha 30 сек. запису відео переривається і далі запис починається з того, що до прохідної КПП штабу ВМС ЗС України, біля якої помітно близько 10 осіб у цивільному одязі, підходить невідомий російський офіцер у званні капітана 2 рангу, за ним слідують ОСОБА_102 , ОСОБА_9 (див. зображення № 5);

- згідно протоколів огляду від 09 березня 2016 року з додатком у формі запису (а.п. 108-120, 121, том 8) та від 15 березня 2016 року (а.п. 122-136, 137, том 8) фіксується факт блокування штабу ВМС ЗС України та його захоплення;

- згідно протоколу огляду від 24 квітня 2016 року (а.п. 45-57, том 6) фіксуються російські військові кораблі та судна допоміжного флоту ЧФ РФ, котрі знаходяться в Севастопольській бухті м. Севастополя та блокують вільний вихід в море українських військових кораблів: протичовнового корвета « ІНФОРМАЦІЯ_11 », великого розвідувального корабля « ІНФОРМАЦІЯ_12 » та буксира « ІНФОРМАЦІЯ_60 ».

Те, що командувач ЧФ РФ віце-адмірал ОСОБА_9 на катері командуючого та на буксирі РБ-389 прибуває почергово на борти українських військових кораблів «Тернопіль» та «Славутич» для підбурювання екіпажів кораблів до державної зради (див. зображення № 21- 36).

Зафіксований факт комунікації ОСОБА_9 та командира протичовнового корвету « ІНФОРМАЦІЯ_11 » ОСОБА_39 щодо предмету здачі останнім корвету;

- згідно протоколу впізнання від 11 січня 2016 року (а.п. 73-74, 75, том 8) ОСОБА_108 впізнає на фото № 2 особу як військовослужбовця ЧФ РФ, який 19.03.2014 прибував на переговори із командувачем ВМС ЗС України.

Вказана особа, крім того, відома свідку як командувач ЧФ РФ ОСОБА_9 ;

- згідно протоколів впізнання від 14 та 15 червня 2016 року (а.п. 219-220, 221, 216-217, 218, том 8) ОСОБА_64 та ОСОБА_71 , кожен окремо впізнають особу - командуючого ЧФ РФ ОСОБА_9 , як того з ким зустрічалися в березні 2014 року на КПП 5 військового містечка та чули від нього ультиматуми з приводу переходу українських військовослужбовців на військову службу до російської армії, а також погрози силового захоплення військової частини;

- згідно протоколу впізнання від 17 червня 2016 року (а.п. 227-228, 229, том 8) ОСОБА_72 впізнала особу - командуючого ЧФ РФ ОСОБА_9 , як того, хто прибував до штабу командування ВМС України у лютому-березні 2014 року та до командирів військових кораблів та висував ультиматуми щодо переходу українських військовослужбовців на російську сторону;

- згідно протоколів впізнання від 17 червня 2016 року (а.п. 230-231, 232, 233-234, 235, 236-237, 238, 239-240, 241, 242-243, 244, 245-246, 247, 248-249, 250, 254-255, 256 том 8) ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_84 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 впізнали особу - командуючого ЧФ РФ ОСОБА_9 , як того, хто в один із днів на початку березня 2014 року прибував на борт корабля « ІНФОРМАЦІЯ_11 », де мав розмову із командиром корабля ОСОБА_116 з приводу переходу особового складу на військову службу до російської армії, а також погрожував силовим захопленням корабля;

- згідно протоколу впізнання від 17 червня 2016 року (а.п. 251-252, 253 том 8) ОСОБА_76 впізнав особу - командуючого ЧФ РФ ОСОБА_9 , як того, з ким зустрічався в березні 2014 року на КПП 193 військового містечка в бухті Стрілецькій м. Севастополя та отримував ультиматуми з приводу переходу українських військовослужбовців на військову службу до російської армії, а також погрожував силовим захопленням військової частини.

ПОШКОДЖЕННЯ ОБ'ЄКТІВ, КОТРІ МАЮТЬ ВАЖЛИВЕ ОБОРОННЕ ЗНАЧЕННЯ

- згідно рапортів, пояснень, актів огляду, фото таблиць за березень 2014 року (а.п. 185-248, том 3 та 1-96 том 4) встановлено такі дані про в/ч НОМЕР_13 : в ніч на 28 лютого 2014 року на територію аеродрому в/ч НОМЕР_13 прибули невідомі озброєнні особи, одягненні і військову камуфльовану форму, схожу на військову форму військовослужбовців РФ. Вказані особи заявили, що прибули із завданням блокувати роботу аеродрому та не дозволити літакам з екстремістами злетіти чи приземлитися.

В подальшому вказані особи у військовій формі РФ, загрожуючи застосуванням зброї, вимагали, щоб особовий склад в/ч НОМЕР_13 залишив територію аеродрому, що останні під загрозою своєму життю та здоров'ю змушені були виконати вимогу.

Починаючи із 03 березня 2014 року вся територія аеродрому була підконтрольна особам у військовій формі РФ, жодного військовослужбовця ЗС України на території аеродрому не залишилось. Своїми діями вказані особи не надали можливості особовому складу в/ч НОМЕР_13 виконувати свої обов'язки по функціонуванню аеродрому та охороні військової техніки та об'єктів.

Починаючи із 04 березня 2014 року шляхом переговорів було дозволено черговій зміні в/ч НОМЕР_13 нести чергування на стоянках авіаційної техніки та інших об'єктах аеродрому. Однак безпосередньо до літаків чергову зміну особи у формі РФ не допускали.

05 березня 2014 року близько 15.00 старший лейтенант ОСОБА_117 , який чергував на стоянці авіатехніки 2-гої авіаційної ескадрилій доповів черговому по стоянці в/ч НОМЕР_13 , що озброєнні особи у військовій формі РФ змусили його залишити територію аеродрому. Коли він повертався до розташування штабу в/ч НОМЕР_13 , то з відстані 100-150 метрів помітив, як на стоянці авіаційної техніки невідома озброєна особа у військовій формі РФ здійснила 2-3 постріли із гвинтівки в напрямку літака. Про вказаний факт старший лейтенант ОСОБА_117 доповів командуванню частини.

06 березня 2014 року, шляхом переговорів з невідомими особами у військовій формі РФ, представник в/ч НОМЕР_13 підполковник ОСОБА_118 був допущений до авіаційної техніки в/ч НОМЕР_13 , з метою перевірки її справності.

Під час огляду всіх 52 літаків було виявлено пошкодження у 11 літаків першої групи утримання (МІГ-29 - 7 од., МІГ-29 УБ-1 од., Л-39 М1 УБ- 3 од.), а саме: прострелені пневматики коліс; у повітря-забірниках знаходяться каміння; тросова проводка механізму випуску та прибирання шасі перебита; трубопроводи частково пошкодженні та витікає гідросуміш.

Вказані 11 літаків являються основною бойовою силою в/ч НОМЕР_13 . Їх пошкодження повністю позбавило військову частину НОМЕР_13 можливості виконувати бойові задачі за призначенням.

Крім того, беручи до уваги, що в/ч НОМЕР_13 являється єдиною частиною бойових винищувачів в АР Крим та південних регіонах України взагалі, цілісність кордонів та повітряний простір України перебуває у великій небезпеці. У зв'язку з важливими оборонними функціями по захисту суверенітету України, в/ч НОМЕР_13 являється стратегічно важливим та незамінним військовим об'єктом. Такі дії невідомих осіб направленні на пошкодження авіаційної техніки, були вчинені з метою підриву обороноздатності ЗСУ. Пошкоджену авіаційну техніку використовувати за призначенням не можливо.

Всі вказані пошкодження були заподіяні невідомими особами у військовій формі РФ навмисно, відновити їх можливо лише шляхом капітальних ремонтів на спеціалізованих ремонтних заводах.

- згідно протоколу огляду від 08 квітня 2014 року з додатками (а.п. 71-90, 90, том 6), рапорту ОСОБА_119 з додатками від 09 березня 2014 року (а.п. 69, 70, том 6) слідує, що 28.02.2014 о 08 год. 47 хв. біля воріт контрольно-пропускного пункту військової частини НОМЕР_19 , в АДРЕСА_8 , здійснено розташування військового автомобілю марки «УРАЛ» з невстановленими досудовим розслідуванням 50 озброєними особами в камуфльованій формі без розпізнавальних знаків приналежності до військових формувань, які спробували здійснити проникнення на територію військової частини.

О 09 год. 35 хв., цього ж дня, на зовнішній рейд Балаклавської бухти підійшов корабель РКА-954 «Івановець» Чорноморського флоту Російської Федерації і заблокував вихід з бухти.

В подальшому, біля контрольно-пропускного пункту військової частини НОМЕР_19 зосереджено 4 автомобілі типу ГАЗ 2320 «Тигр», 5 автомобілів типу «КАМАЗ», 4- «УРАЛ» на кожному з яких встановлені військові номери Російської Федерації на яких прибуло понад 300 невстановлених озброєних осіб в камуфльованій формі без розпізнавальних знаків приналежності до військових формувань.

03 березня 2014 року o 01 год. 20 хв. зазначені невстановлені озброєні особи проникли на територію військової частини НОМЕР_19 та здійснили захоплення управлінського-адміністративних будівель військової частини НОМЕР_19 , дислокованої в АДРЕСА_8 , з метою перешкоджанням нормальній роботі військової частини НОМЕР_19

Командир військової частини НОМЕР_19 капітан 1 рангу ОСОБА_120 відмітив, що 03 березня 2014 року o 01 год. 20 хв. невстановлені озброєні особи в камуфльованій формі без розпізнавальних знаків приналежності до військових формувань на військовій автомобільній техніці типу ГАЗ 2320 «Тигр», «КАМАЗ» та «УРАЛ» здійснили захоплення будівель військової частини НОМЕР_19 , з метою перешкоджанням нормальній роботі військової частини НОМЕР_19

Таким чином, 03 березня 2014 року о 01 год. 20 хв. 300 озброєними особами в камуфльованій формі без розпізнавальних знаків приналежності до військових формувань здійснено захоплення будівель військової частини НОМЕР_19 , дислокованої в АДРЕСА_8 , з метою перешкоджанням нормальній роботі військової частини НОМЕР_19 ;

- згідно протоколу огляду від 18 січня 2016 року (а.п. 83-84, 85-90, 91, том 6) встановлено факт, що озброєні особи у військовій формі без розпізнавальних знаків здійснюють блокування та захоплення військової частини Державної прикордонної служби України у районі Балаклави м. Севастополя;

- згідно протоколу огляду від 12 березня 2014 року (а.п. 98-101, 102-116, 117, том 6) 28 лютого 2014 року у військовій частині НОМЕР_28 невідомими особами на російських кораблях було блоковано вихід з акваторії бухти Стрілецька, а також заблоковано переміщення кораблів та суден з причалів № НОМЕР_91 та №162-164.

Біля КПП військового містечка №193 були виявлені невідомі особи з автоматичною зброєю та в уніформі, ймовірно російського походження, які спостерігали за діями ЧВС КПП.

Дані дії, за інформацією т.в.о. командира частини ОСОБА_78 перешкоджали повсякденній діяльності військової частині НОМЕР_28 , що в свою чергу унеможливлювало виконання завдань за призначенням військовій частині НОМЕР_21 ;

- згідно протоколу огляду від 06 березня 2016 року з додатками у формі фото (а.п. 100-102, 103-105 том 7) встановлено наявність на території військового містечка № НОМЕР_92 (аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_28 ») військової частини НОМЕР_13 , дислокованої в АДРЕСА_7 , 4-х невстановлених осіб у камуфльованій формі без розпізнавальних знаків приналежності до військових формувань озброєних: АК-47, РПГ-18 та СВД, які розміщені на території дороги (на відстані 2-х кілометрів від автомобільного парку військової частини НОМЕР_13 ) що веде до аеродрому, перешкоджаючих транспортним засобам та особам, що не являються матеріально-відповідальними особами військової частини НОМЕР_13 за військове майно, розташоване на території даного аеродрому, переміщенню по зазначеній території, тобто блокування аеродрому та порушення його нормальній роботі;

- згідно відомостей Управління військової контррозвідки Депаратменту контррозвідки СБ України від 18 квітня 2014 року № 17/2/1-4341 (а.п. 46-50, том 3) слідує, що «… пошкодження та руйнування у період лютого-березня 2014 року військових об'єктів, майна та техніки в Автономній Республіці Крим, такі:

1. Військова частина НОМЕР_16 ( АДРЕСА_4 ), підпорядкована Генеральному штабу ЗС України, начальник центру - працівник ЗС України ОСОБА_121

01 березня 2014 року о 00.55 аеродром захоплено озброєними невідомим особами у військовій формі ЗС РФ у кількості 10 осіб. Під час захоплення на командно-диспетчерському посту аеродрому було пошкоджено майно. Характер пошкоджень: виведено з ладу обладнання для керівництва польотами («ВІСП», радіостанції, антени, телефони), розтрощені та розбиті робочі місця керівника польотів, ближньої зони, керівника посадки, обрізана проводка зв'язку, розтрощені двері кімнат бойових постів. Майно відновленню не підлягає.

2. Військова частина НОМЕР_13 ( АДРЕСА_1 ), підпорядкована Повітряним Силам Збройних Сил України, командир військової часини полковник ОСОБА_79

03 березня 2014 року територію аеродрому військової частини НОМЕР_13 захоплено озброєними невідомими особами одягнутими у військову форму ЗС РФ у кількості 30 осіб. Також на територію аеродрому прибули 2 автомобіля марки «Тигр», які знаходяться на озброєнні ЗС РФ. З 03 березня 2014 року вся територія аеродрому разом із технікою підконтрольна невідомим особам, до якої військовослужбовці ЗС України не допускаються.

2.1. При частковому огляді 06 березня 2014 року військової техніки (літаків І групи утримання, в кількості МІГ-29 - 7 од., МІГ-29УБ-1 од., Л-39 МУБ - 3 од.) було виявлено її пошкодження. Характер пошкоджень: пневматики коліс прострілені, повітряні забірники закидані камінням; тросова проводка механізації випуску та прибирання шасі перебита, а трубопроводи повітряних і гідравлічних систем частково перекушені, гідросуміш витікає.

2.2. Командуванням військової частини 12 березня 2014 року виявлено розукомплектування, пошкодження та викрадення військового майна на об'єктах аеродрому. Характер пошкоджень: порізано кабелі живлення стабілізатора, що входять до приводної аеродромної радіостанції ПАР-10А; порізано кабелі живлення та навушники радіостанції Р-809М2, що входить до складу ПАР-10A; порізано кабелі живлення радіоприймача Р-880М, що входить до складу ПАР-10А; порізано кабелі живлення безпосередньо ПАР-10А; повалений антено-мачтовий пристрій, що входить до складу ПАР-10А: пошкоджені лучі противовісу 16 шт., що входять до складу ПАР-10А.

Викрадено невстановленими особами: акумулятор бет - 190 (2 шт.), бінокль Б - 12 № 629036 (1 шт., ціна 1017,69 грн.), радіостанція Р - 809 М2 (1 шт., ціна 3200,00 грн.).

Виявлено відсутність майна зв'язку на інших об'єктах аеродрому: радіостанція Кенвуд 31078 (2 шт., ціна 826 грн. за од.); радіостанція Кенвуд - 3107 (2 шт., ціна 1022 грн. за од.), радіоприймач Р-880 М (1 шт., ціна 1105 грн.); радіостанція Кенвуд - 3102 (2 шт., ціна 990 грн. за од.); радіостанція Кенвуд NX-320 E2 (4 шт., ціна 5640 грн. за од.); радіостанція Кенвуд - 868 в комплекті (1 шт., ціна 4970 грн.); радіостанція Бауфенг в комплекті (4 шт., ціна 880 грн. за од.); мідні антенні поля з радіостанцій Р - 140, а саме Д 2х11 (2 шт.), Д 2х40 (1 шт.), HIПx13 (1 шт.).

3. Військова частина НОМЕР_87 (смт. Новофедорівка, Сакського району) підпорядкована Військово-Морським Силам Збройних Сил України, командир військової часини - підполковник ОСОБА_122

10 березня 2014 року o 14.30 невідомими озброєними особами у військовій формі ЗС РФ у кількості 30 осіб, було захоплено антенне поле закритого командного пункту частини з метою припинення його роботи та зниження боєздатності. Характер пошкоджень: зруйновано антенну, перерізано силовий кабель.

На диспетчерському контрольному пункті аеродрому військової частини НОМЕР_93 невідомими озброєними особами було демонтовано виносні індикатори системи посадки літаків (ВІСП-75T) з метою припинення роботи аеродрому частини та зниження боєздатності частини.

4. Військова частина НОМЕР_94 ( АДРЕСА_13 ), підпорядкована Військово-Морським силам Збройних Сил України, командир військової частини підполковник ОСОБА_123

10 березня 2014 року відбулось проникнення до військової частини озброєними невідомими особами у військовій формі ЗС РФ у кількості 15 осіб. Старший цієї групи представився полковником російської армії Макогоновим.

За допомогою особового складу військової частини з числа прапорщиків, сержантів та старшин, які погодилися перейти на бік РФ або присягнути на вірність народу АР Крим, невідомі особи заволоділи військовою технікою та майном. З військової частини вивезено: автомобіль УАЗ 3151 - 1 од. автомобіль ГАЗ-66 радіостанція Р-140-0,5 - 1 од., автомобіль ЗІЛ 131-2 од. автомобіль УРАЛ 4320 - 3 од., автомобіль КАМАЗ 4310 - 3 од., шашки димові ДМ-1 - 12 шт., автомобільний бензин А-76 (поточного забезпечення) -730 кг., дизельне пальне (непорушного запасу) - 980 кг., радіостанція Р-107М -10 шт.

Крім того, 12 березня 2014 року о 21.00 представниками самооборони АР Крим таємно викрадено з парку та складів військової частини наступну військову техніку та майно: автомобіль КАМАЗ 54112 - 1 од., причеп 2-П-2 (ГШ-2) - 1 од. кухня КП-130- 1 од., кухня КП - 20 - 3 од., цистерна для води ЦВ - 1,2 - термос ТВН-12-23 шт., термос ТН-36 - 1 шт.

Вивезення військового майна здійснювалось через запасний вихід (запасні ворота) парку військової частини.

5. Військова частина НОМЕР_9 (мис АДРЕСА_4 ), підпорядкована Повітряним Силам Збройних Сил України, командир 4 зенітно-ракетного дивізіону - підполковник ОСОБА_124

01 березня 2014 року o 09.00 близько 50 озброєних невідомих осіб у військовій формі ЗС РФ проникли на територію дивізіону. Під час захоплення підрозділу було пошкоджено зенітно-ракетний комплекс 5Ж15. Характер пошкоджень: розукомплектовано блок спеціальної обчислювальної станції наведення ракет ФИ-285Б розукомплектовано приймальник супроводження ракет ФМ-362.

6. Військова частина НОМЕР_9 (мис Чауда, АДРЕСА_4 ), підпорядкована Повітряним Силам Збройних Сил України, командир 3 зенітно-ракетного дивізіону - підполковник ОСОБА_125

01 березня 2014 року o 09.00 близько 40 озброєних невідомих осіб у військовій формі ЗС РФ проникли на територію дивізіону. Під час захоплення підрозділу було пошкоджено зенітно-ракетний комплекс 5Ж15. Характер пошкоджень (розукомплектовано): блоки управління газотурбінними агрегатами живлення шасі МАЗ - 543 (АФК-1 од., АДК - 1 од., АЗУ - 1 од.); блоки зі складу цифрового обчислювального комплексу станції наведення ракет, а саме: блок синхронізації (Блок Ч), з його складу чарунки: ЧВ000 6 од. ЧВА00 - 7 од., ЧГМСИ - 1 од., ЧКМГИ - 1 од.; блок комутації (Блок К), з його складу чарунки: КФ100 - 4 од., КП1000-3 од., КУ000 - 2 од.; апаратний контейнер стартової автоматики (ФЗС), з його складу: блок АПС - 2 од., блок АДК-2 од.

7. Військова частина НОМЕР_95 ( АДРЕСА_1 ), підпорядкована Повітряним Силам Збройних Сил України, командир військової частини - підполковник ОСОБА_126

11 березня 2014 року o 20.50 на технічній позиції № 1 (територія оточена озброєними невідомими особами у військовій формі ЗС РФ), що дислокується на території військової частини НОМЕР_13 , з невідомих причин сталось займання дизель-генератора 5E87 (5 категорії). В результаті пожежі дизельна електростанція 5E87 стала повністю непридатна до експлуатації, відновленню не підлягає. Також під час пожежі знищено агрегат дизельний АД-30, акумуляторні батареї 6СТ140-2 од., осцилограф C1-93-1 од., колесо рухомого радіовисотоміра РРВ-13 - 1 шт., кабель КРШС 4*25 50 метрів та дизельне паливо 300 літрів (255 кг). Знищене майно відновленню не підлягає.

Крім того, 12 березня 2014 року під час огляду матеріальних засобів технічної позиції виявлено відсутність наступного військового майна: простирадла - 68 шт., полотенця 68 шт., наволочки 34 шт., матраци 5 шт., ковдри маскіровочна сітка ФТС-3 - 1 комп., ЗІП до кухні польової КП - 20 - 1 комп, палатка УСТ-56- 1 шт., пічка-буржуйка - 1 шт. 5 шт., -

8. Командний пункт військової частини НОМЕР_96 ( АДРЕСА_6 ). підпорядкована Повітряним Силам Збройних Сил України, начальник майор ОСОБА_127

28 лютого 2014 року озброєними невідомими особами у військовій формі ЗС РФ у кількості 10 осіб, перерізано силовий кабель командного пункту військової частини з метою припинення його роботи та зниження боєздатності. Характер пошкоджень: порублена кабельна мережа двох комплектів РЛС 1 ЛІЗ (орієнтовна вартість ремонту кабелів 2500 грн.).

9. Військова частина НОМЕР_7 «Д» (мис Фіолент, АДРЕСА_1 ). підпорядкована Повітряним Силам Збройних Сил України, командир дивізіону - майор ОСОБА_128

27 лютого 2014 року невстановленими озброєними особами у військовій формі ЗС РФ у кількості близько 30 осіб заблоковано військову частини НОМЕР_7 «Д».

Під час огляду стартової позиції встановлено пошкодження військового майна та техніки. Характер пошкоджень: в автомобілі МАЗ 543 прострілений ящик (дегазаційний комплект ДК4), масляний бак, електродвигун та антенний пост: прострілений корпус прожектору.

10. Військова частина НОМЕР_97 ( АДРЕСА_1 ), підпорядкована Повітряним Силам Збройних Сил України, командир військової частини - підполковник ОСОБА_129 .

Невстановленими озброєними особами у військовій формі ЗС РФ пошкоджено кабельну лінію 207 та кабельну лінію ТЗБ 37х4х1,2 (між відділенням передавальних радіопристроїв та інформаційно-телекомунікаційним вузлом "Діапазон"). Також у цій військовій частині рішенням командира, прийнятого на підставі розпорядження Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України, комісією військової частини знищено обладнання ЗАЗ шляхом розбиття кувалдою;

- за даними Міністерства внутрішніх справ від 22 березня 2014 року № 1/7-903 (а.п. 79-90, том 3) слідує, що у Міністерстві в цілодобовому режимі функціонує Оперативний штаб МВС, до якого з Головного командного центру Збройних Сил України та Адміністрації Державної прикордонної служби України надходила інформація щодо ситуації в АР Крим та м. Севастополі, зокрема, за цими даними в т.ч. в період з 02 по 19 березня 2014 року мало місце захоплення та пошкодження військового обладнання на об'єктах протиповітряної, морської та берегової оборони ЗС України на території АР Крим, у військових частинах, котрі мають важливе оборонне значення.

Зокрема, інформація про захоплення будівель, блокування об'єктів транспортних магістралей міста Севастополя надходила наступна:

? 02 березня 2014 року - в/ч НОМЕР_19 ( АДРЕСА_8 - загін морської охорони): перебувають близько 35 військовослужбовців, озброєних автоматичною зброєю, одягнених у військово-морську форму з розпізнавальними знаками ЧФ РФ. Вони розташувались по периметру біля КПП та воріт військової частини. Біля території в/ч спостерігається скупчення автомобільної техніки (8 - «Камаз», 2 - «Урал», 4 - «Тигр», 4 - « ІНФОРМАЦІЯ_61 »);

? 04 березня 2014 року - військовослужбовцями ЗС РФ та невстановленими особами блокуються (захоплені): Верховна Рада АР Крим; Рада Міністрів АР Крим; 5 транспортних комунікацій: аеропорт « ІНФОРМАЦІЯ_31 ». Кримаерорух ( АДРЕСА_14 ) та НОМЕР_98 пости ДАІ (« ІНФОРМАЦІЯ_62 », « ІНФОРМАЦІЯ_40 » та « ІНФОРМАЦІЯ_63 »); штаб військової берегової оборони ВМС України ( АДРЕСА_1 ) та 6 військових частин ( АДРЕСА_19 ); ІНФОРМАЦІЯ_64 (y АДРЕСА_9 та АДРЕСА_20 ); телерадіокомпанія « ІНФОРМАЦІЯ_8 » ( АДРЕСА_21 );

? 07 березня 2014 року - близько опівночі військові ЗС РФ у кількості приблизно 10 осіб з автоматичною зброєю захопили відділ прикордонної служби ДПС ( АДРЕСА_22 ) та відібрали ключі від кімнати для зберігання зброї;

? 08 березня 2014 року - військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації та невстановленими особами блокуються (захоплені) 5 транспортних комунікацій: аеропорт «Сімферополь». Кримаерорух (Укромне) та 3 пости ДАІ («Чонгар» « ІНФОРМАЦІЯ_40 », «Перекоп»).

Військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації та невстановленими особами захоплені Представництво Президента України, Головне управління СБУ, Регіональне управління ДПСУ, НОМЕР_75 прикордонний загін ДПСУ м. Євпаторія, Кримський республіканський військовий комісаріат Сімферопольський МВК м. Сімферополь, Переправа Крим-Кавказ недобудова (гуртожиток) 29 мри (Новоозерне).

Блоковано діяльність 17 об'єктів (з них 13 військових): відділ прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_65 " ІНФОРМАЦІЯ_66 ( АДРЕСА_17 ); склад РАО 204 бр та м. Бельбек, аеродроми (Бельбек); Севастопольська бухта; Стрілецька бухта; озеро Донузлав; зовнішній рейд ВМБ Севастополь; порт Феодосія; штаб Командування ВМС ЗС України; 36 окрема бригада берегової оборони; 1 окрема бригада морської піхоти; 501 окрема бригада морської піхоти; Південна військово-морська база; розвідувальна рота 25 окремої повітряної десантної бригади (перебувала на навчаннях у в/ч А НОМЕР_99 АДРЕСА_11 ); 262 радіо-технічний батальйон; 727 окрема радіолокаційна рота; 5003 зенітно-ракетний дивізіон; Управління 5010 групи дивізіонів 174 зенітно-ракетної бригади (в/ч НОМЕР_7 ), незаконно вилучено стрілецьку зброю та боєприпаси (АК-137, ПМ-60, набоїв - НОМЕР_100 ).

Під постійним контролем спеціально екіпірованих військовослужбовців РФ та «самооборонців» продовжують перебувати 11 об'єктів Держприкордонслужби (адміністративна будівля ІНФОРМАЦІЯ_67 , штаби Сімферопольського прикордонного загону, Севастопольського, Керченського загонів Морської охорони, відділи прикордонної служби «Керч», «Севастополь», «Євпаторія», «Сімферополь», «Щолкіно», пункти пропуску через державний кордон «Крим-Кавказ» і «Сімферополь-авіа»).

Окрім того за поточну добу: за інформацією «Украероценру» 2-ма літаками РФ Су-24 та Су-27 здійснювався обліт української частини Азовського моря; прикордонним нарядом мис «Керч» візуально спостерігалося переміщення 3-х вертольотів (тип не встановлено) з РФ в напрямку н.п. Гвардійське; за інформацію ОЧ КЦ Повітряних сил ЗС України, з аеродрому «Кіровськ» (АРК) злетіли 2 вертольоти (тип не встановлено) з курсом на схід; літак Держприкордонслужби DA 42 M-NG № 22 Одеської авіаескадриль, під час здійснення повітряного моніторингу державного кордону за маршрутом: Одеса-Каланчак - Генічеськ - Скадовськ - В(М)ЕЗ - Одеса, був обстріляний невідомими особами з автоматичної зброї з блокпосту «Армянськ», контрольованого військовослужбовцями РФ;

? 09 березня 2014 року - військовослужбовцями ЗС РФ та невстановленими особами захоплені 10 об'єктів державної інфраструктури в т.ч. Кабінет міністрів; Верховна рада; Представництво Президента України; Регіональне управління ДПСУ 2161 прикордонний в ДПСУ АДРЕСА_6 ; Кримський республіканський військовий комісаріат ІНФОРМАЦІЯ_68 ; ІНФОРМАЦІЯ_8 ;

? 10 березня 2014 року - під постійним контролем спеціально екіпірованих військовослужбовців РФ та «самооборонців» продовжують перебувати 15 об'єктів Держприкордонслужби (адміністративна будівля ІНФОРМАЦІЯ_69 . Севастопольського, Ялтинського, Керченського загонів морської охорони, відділи прикордонної служби «Керч», «Севастополь», «Євпаторія». «Сімферополь», «Щолкіно», «Феодосія». «Чорноморське», «Алуштинське», пункти пропуску через державний кордон «Крим-Кавказ» і «Сімферополь-авіа»).

Окрім того за поточну добу: (1) групою озброєних військовослужбовців ЗС РФ (близько 30 осіб) захоплено управління відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_70 »; (2) військовослужбовці РФ залишили ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_70 »; на підході до бухти м. Севастополь спеціальна група ЧФ РФ до 7 осіб, на моторному човні, здійснює огляд всіх суден в морі, перед заходом в м. Севастополь; у пункті пропуску через державний кордон України «Крим - паромна переправа» здійснено прорив в Україну колони автомобілів РФ у кількості 22 транспортних засобів та 4 установки реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град».

В цей же час, до Керченської протоки з порту «Новоросійськ» зайшов прикордонний сторожовий корабель «Дон», бортовий № НОМЕР_101 ФСБ РФ по Краснодарському краю. Зазначений корабель встав на якір в південній частині Керченської протоки (№ 451 місце якірної стоянки, російська частина вод).

Незважаючи на заборону польотів над АР Крим російські військові продовжували використовувати армійську авіацію (спостерігалися польоти 2-х літаків Су-24 (1), Су-27 (1) у районі акваторії Азовського моря, 3-х вертольотів на ділянці «Керч» та 2-х вертольотів з аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_9 » з курсом на схід);

- за інформацією Головного командного центру ЗС України у АР Крим військовослужбовцями ЗС РФ та невстановленими особами:

Захоплено 20 об'єктів державної інфраструктури (з них 15 військових) та блоковано діяльність 46 об'єктів (з них 39 військових), у тому числі Об'єкти державної інфраструктури 10: захоплено 4: Кабінет міністрів, Верховна рада, Представництво Президента України. Головне управління СБУ.

Блоковано - 6: переправа Крим-Кавказ, Севастопольська бухта, Стрілецька бухта, вихід з оз. Донузлав, зовнішній рейд ВМБ Севастополь, порт Феодосія.

Захоплено територію військової частини НОМЕР_102 (склади РАО ВМС ЗС України) (15 вантажних автомобілів «Камаз», «Урал» та біля 680 озброєних осіб у військовій формі РФ).

Станом на 06.00 10 березня 2014 року під постійним контролем спеціально екіпірованих військовослужбовців РФ та «самооборонців» продовжують перебувати 15 об'єктів Держприкордонслужби (адміністративна будівля ІНФОРМАЦІЯ_69 , Севастопольського, Ялтинського, Керченського загонів морської охорони, відділи прикордонної служби «Керч», «Севастополь», «Євпаторія», «Сімферополь», «Щолкіно», «Феодосія», «Чорноморське», «Алуштинське» пункти пропуску через державний кордон «Крим-Кавказ» і «Сімферополь - авіа»);

? 11 березня 2014 року - військовослужбовцями ЗС РФ та невстановленими особами: Захоплено 9 об'єктів державної інфраструктури (з них 5 військових) та блоковано діяльність 24 об'єктів (з них 17 військових), також 57 кораблів, катерів (суден) ВМС ЗС України;

? 12 березня 2014 року захоплено та блокуються:

- 11 об'єктів державної інфраструктури: (1) захоплено - 4: Кабінет міністрів (27.02.14), Верховна рада (27.02.14), Представництво Президента України (27.02.14), Головне управління СБУ (02.03.14); (2) блоковано - 7: порт Феодосія (27.02.14). Державна телевізійно-радіокомпанія «Крим» (28.02.14), переправа Крим-Кавказ (02.03.14), Севастопольська бухта (03.03.14), Стрілецька бухта (03.03.14), зовнішній рейд військово-морської бази Севастополь (03.03.14), вихід з оз. Донузлав (06.03.14).

- військові частини (підрозділи) ЗС України - 28: (1) захоплено - 6: недобудова гуртожитку 29 морського розвідувального посту (03.03.14). 21 авіаційна комендатура ( АДРЕСА_9 ) (09.03.14), окрема радіотехнічна частина ( АДРЕСА_3 ) (10.03.14); 222 окремий автомобільний батальйон (Бахчисарай) (10.03.14), 386 військовий госпіталь ( ІНФОРМАЦІЯ_31 ) (10.03.14), 21 управління району спостереження Південної військово-морської бази (Заозерне); (2) блоковано - 22: 1 окрема бригада морської піхоти (Феодосія) (01.03.14), 501 окрема бригада морської піхоти (Керч) (01.03.14). 36 окрема бригада берегової оборони (Перевальне) (02.03.14), розвідувальна рота 25 окремої повітряної десантної бригади (Перевальне) (02.03.14), 251 радіотехнічний батальйон 40 радіотехнічної бригади (Бельбек) (02.03.14). 204 бригада тактичної авіації (Бельбек) (02.03.14), 3 зенітно-ракетний дивізіон 5010 групи 174 зенітно-ракетної бригади (Феодосія) (02.03.14), 4 зенітно-ракетний дивізіон 5010 групи 174 зенітно-ракетної бригади (Батальне) (02.03.14), штаб командування військово-морськими силами (03.03.14), 262 радіотехнічний батальйон 40 радіотехнічної бригади (04.03.14). 259 пункт наведення авіації (Керч) (04.03.14), Південна військово-морська база (02.03.14). Управління 55 зенітно-ракетного полку (Євпаторія) (04.03.14), 1/174 зенітно-ракетної бригади (Фіолент) (06.03.14), 3/174 зенітно-ракетної бригади (Фіолент) (06.03.14), 2/174 зенітно-ракетної бригади (б. Козача) (04.03.14), 1476 окрема радіолокаційна рота 251 радіотехнічного батальйону 40 радіотехнічної бригади (мис АДРЕСА_23 ), командно-диспетчерський пункт та злітно - посадкову смугу 10 морської авіаційної бригади (Новофелірівка) (09.03.2014), 174 база озброєння (Інкерманські штольні) (11.03.14). 104 окремий передавальний центр (Зеленогірське) (11.03.14), 257-й радіотехнічний батальйон 40-ї радіотехнічної бригади (Ай-Петрі) (12.03.14) та 13 фотограмметричний центр (м. Сімферополь).

Кораблі, судна, катери ВМС ЗС України - 57: б. Севастополь - 4 кораблі, б. Стрілецька - 36 кораблів. Новоозерне - 17 кораблів.

О 14.30 заблоковано 257-й радіотехнічний батальйон 40-ї радіотехнічної бригади Ай-Петрі (40-50 озброєних осіб, Камаз - 2 од.) висунуто ультиматум щодо виведення особового складу з технічної позиції та командного пункту радіотехнічного батальйону, інакше техніку та весь особовий склад буде знищено. За попередньою домовленістю на командному пункті даного батальйону залишено оперативного чергового, вхід закрито та опечатано особовий склад виведений на адміністративну територію в казарму.

У 3-х окремих військових частинах ЗС України (727 окрема радіолокаційна рота. 5003 зенітно-ракетний дивізіон, управління 5010 групи дивізіонів 174 зенітно-ракетної бригади) незаконно вилучено стрілецьку зброю та боєприпаси (АК-137, ПМ - 60, набоїв - 28111) На Перекопському та Чонгарському перешийках, силами «кримської самооборони», бійцями спецпідрозділу «Беркут» спільно з підрозділами ЗС РФ. в районах Армянськ, Перекоп, Чонгар встановлено блокпости, здійснюється інженерне обладнання оборонних позицій, встановлюються мінно-вибухові загородження та обладнуються вогневі точки.

З метою контролю за шляхами сполучення між півостровом Крим та територією України, а також недопущення введення військових частин України на півострів у н.п. Суворово (4 км на південь від м. Армянськ) розгорнута рота морської піхоти 810 окремої бригади морської піхоти ЧФ РФ (до 150 військовослужбовців, 8 бронетранспортерів), обладнуються укриття для бронетехніки; м. Перекоп розгорнуто десантно-штурмовий батальйон ЗС РФ (до 500 військовослужбовців, 40 броньованих автомобілів "Тигр"); с. Чонгар розгорнуто до 80 колишніх бійців спецпідрозділу МВС " ІНФОРМАЦІЯ_71 " та до роти морської піхоти 810 окремої бригади морської піхоти ЧФ РФ (до 100 військовослужбовців, 8 бронетранспортерів).

Прикриття підрозділів від засобів повітряного нападу 3С України здійснює з зенітно-ракетний батальйон ЗС РФ (810 окрема бригада морської піхоти).

У Військово-Морських Силах: (1) захоплено: окрема ракетна технічна частина (смт « АДРЕСА_3 », до НОМЕР_103 військовослужбовців ЗС РФ); (2) продовжується блокування військових частин: штаб ІНФОРМАЦІЯ_72 ( АДРЕСА_1 , цивільні особи - до 40 осіб), 36 окрема бригада берегової охорони (смт Перевальне, 41 од., до НОМЕР_104 військовослужбовців ЗС РФ, загін самооборони до 20 осіб), 1-й окремий батальйон морської піхоти ( АДРЕСА_4 , до 120 військовослужбовців ЗС РФ, бронетранспортерів - 9 од., загін самооборони до 30 осіб), 501-й окремий батальйон морської піхоти ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_105 військовослужбовців ЗС РФ, загін самооборони до 20 осіб). Південна військово-морська база Новоозерне, до 100 військовослужбовців НОМЕР_106 ), 174 база озброєння ( АДРЕСА_5 ), 104 окремий передавальний центр ( АДРЕСА_24 , до 40 військовослужбовців ЗС РФ); зовнішній рейд Севастополя заблоковано кораблями ІНФОРМАЦІЯ_73 , озеро Донузлав заблоковано плавзасобами, які підірвано при вході у бухту.

З перших чисел березня через пункт пропуску «Крим - поромна Переправа на територію України переміщено близько 139 одиниць автомобільної, спеціальної та бронетехніки ЗС РФ: 4 ракетні системи залпового вогню «Град»: 6 бронетранспортерів; 111 вантажних автомобілів; 6 спеціальних автомобілів; 7 легкових та 5 мікроавтобусів.

Всього зафіксовано 39 випадків порушень: порядку перетину Державного кордону України (через паромну переправу) - у 10 випадках (139 од. техніки); порядку заходу військових суден - 15 суден; порядку здійснення польотів військової авіації іноземних держав -у 14 випадках (48 літальних апаратів). Упродовж дня через паромну переправу «Крим паромна переправа у АДРЕСА_1 прослідувало: 44 бронетранспортери нового зразка. У напрямку м. Севастополя 28 військових вантажівок, 20 великих вантажівок з написом «Гуманитарная помощь Крыму» та 40 автобусів «Neoplan» з пасажирами.

О 20.45 до порту Феодосія зайшов великий десантний корабель РФ «Оленегорский горняк»;

? 13 березня 2014 року - в нейтральних водах Азовського моря помічено 6 суден РФ у складі яких мінний тральщик. Існує імовірність висадки морського десанту.

Військовослужбовцями ЗС РФ та невстановленими особами захоплено 502 радіолокаційний вузол 21 району спостереження Південної військово-морської бази ( АДРЕСА_25 );

? 14 березня 2014 року - складом прикордонного наряду на контрольному посту «Чонгар», спільно з військовослужбовцями НОМЕР_107 окремої аеромобільної бригади, затримано особу в військовій формі одягу без знаків розрізнення, що рухалася на автомобілі «ВАЗ-Пріора» сірого кольору російської реєстрації, д/н НОМЕР_108 95 регіон (Чеченська Республіка РФ).

В автомобілі виявлено АКС-74 та 180 шт. набоїв калібру 5,45 мм, ПМ та 24 набої калібру 9 мм. Під час особистого огляду у затриманого вилучено військовий квиток на ім'я рядового ОСОБА_130 , ІНФОРМАЦІЯ_74 , стрілка - помічника гранатометника в/ч НОМЕР_109 (місце дислокації н.п. Ханкала Чеченської Республіки РФ. У 2008 році брав участь в збройному конфлікті у Південній Осетії). Даний військовослужбовець прямував з АР Крим до командира російської бригади та переплутав напрямок руху.

Виявлені факти переміщення та доставляння до АР Крим: військового ешелону з АДРЕСА_1 в напрямку АДРЕСА_9 з РСЗВ (ракетна система залпового вогню) 9К57 «Ураган». В ешелоні 12 пускових установок і 10 ТЗМ (транспортно-заряджувальна машина);

- ешелону із російською військовою технікою з АДРЕСА_1 в глибину півострова, на платформах якого знаходилися 14 ракетно-зенітні комплекси С 300, 4 БТРи, 5 Камазів, 8 Уралів, до 420 військовослужбовців-десантників та бронетехніки (кількість не встановлена) великим десантним кораблем ВМФ РФ;

? 15 березня 2014 року - військовослужбовцями ЗС РФ та невстановленими особами захоплено газорозподільна станція с. Стрілкове та прокуратура з нагляду (Севастополь), за додержанням законів у військовій сфері.

У приміщенні Республіканського військового комісаріату (Сімферополь), представниками ФСБ РФ здійснюється організована видача стрілецької зброї ( АДРЕСА_26 з двома магазинами набоїв). Отримати зброю можуть усі охочі, хто має посвідчення члена самооборони та паспорт з кримською реєстрацією.

На території АР Крим (станом на 15.03.2014) угруповання складає не менше 19 908 військовослужбовців ЗС РФ ( НОМЕР_110 військовослужбовців ЧФ (у т.ч. близько 2 350 морських піхотинців), а також близько 8538 військовослужбовців зі складу з'єднань та частин ЗС РФ).

Близько 18.00 год. цього ж дня (Севастополь) невідомі озброєні в зеленій формі (орієнтовно спецназ ГРУ РФ до 30 осіб) захопили прокуратуру з нагляду за дотриманням законності у воєнній сфері. На будівлі прокуратури вивісили прапор РФ;

? 16 березня 2014 року - угруповання ЗС РФ складає близько 21 770 військовослужбовців: НОМЕР_111 військовослужбовців ЧФ, у т.ч. близько 2350 морських піхотинців, а також близько 10 260 військовослужбовців зі складу інших з'єднань та частин.

Повітряна розвідка об'єктів на території України ведеться з напругою 7-8 літако-вилетів на добу, у тому числі з порушенням державного кордону.

Протягом 16 березня 2014 року відмічено польоти розвідувальної авіації: 1 Іл-20 в повітряному просторі Краснодарського краю, 1 A-50 в повітряному просторі Ростовської області, 4 Cy-24 MP у повітряному просторі Краснодарського краю, 1 вертоліт невизначеного типу порушив правила використання повітряного простору України в районі

АДРЕСА_27 продовжують виконувати заходи в рамках проведення операції "Блокада з моря району проведення миротворчої операції".

Контроль надводної обстановки у районі північно-західного узбережжя півострова Крим здійснювали два літаки зі складу 7057 Авіаційної бази морської авіації ЧФ РФ (Кача).

Поступово збільшується чисельність військовослужбовців ЗС РФ, створюються відповідні угруповання військ (сил), до складу яких входять підрозділи реактивної артилерії ("Град", "Ураган") та зенітно-ракетні комплекси "С-300".

У м. Феодосія на залізничній платформі знаходилися установки БМ-37 - 21, бронетранспортери - 16, ракетні установки залпового вогню "Ураган" - 12 та "Гвоздика" -17.

Значно загострилась ситуація у Херсонській області, що пов'язано з висадкою російського десанту на Арабатській стріли та взяття ним під контроль газонасосної станції.

Залишаються захопленими 16 об'єктів державної інфраструктури та блоковано діяльність 34 об'єктів, а також 57 кораблів (катерів, суден) ВМС України та 50 об'єктів Державної прикордонної служби України;

? 17 березня 2014 року - 50 об'єктів Держприкордонслужби виведені з ладу або перебувають під постійним контролем військовослужбовців ЗС РФ та «самооборонців», а саме захоплено 18: 5 органів управління (Азово-Чорноморське регіональне управління, Сімферопольський прикордонний загін, АДРЕСА_1 , АДРЕСА_17 і Севастопольський загони морської охорони); 10 підрозділів охорони кордону - відділ прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_75 ", відділ прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_38 ", відділ прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_31 ", відділ прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_27 ", відділ прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_41 ", відділ прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_76 ", відділ прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_70 ", відділ прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_77 ", відділ прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_45 ", мобільна прикордонна застава "Керч"; пункти пропуску ("Крим-Паром", " ІНФОРМАЦІЯ_78 "); 32 пости технічного спостереження припинили функціонування. На території АР Крим продовжується розгортання системи управління військами. Півострів залишається блокованим із півночі у районах Армянськ, Перекоп та Чонгар.

Станом на 19.00 на території АР Крим угруповання ЗС РФ складає близько 21800 в/с (11500 в/с ЧФ (у т.ч. близько 2350 морських піхотинців), а також близько 10300 в/с зі складу з'єднань та частин 3С);

? 18 березня 2014 року - залишаються захопленими 18 об'єктів державної інфраструктури (з них 12 військових) та блоковано діяльність 35 об'єктів (з них 28 військових), а також 57 кораблів ВМС України (Севастопольська бухта - 4 кораблі, бухта Стрілецька - 36. Новоозерне - 17).

У місті Сімферополь невідомими особами здійснено штурм фотограмметричного топографічного центру Управління Головного центрального військово-забезпечення ЗС України. За наявними даними стрільба велася зі снайперської гвинтівки з недобудованої будівлі, розташованої поблизу.

З метою провокації стріляли як по військовослужбовцям ЗСУ так і по представникам «кримської самооборони».

Загинули дві особи (прапорщик ЗС України і представник «кримської самооборони» та двоє військовослужбовців ЗС України поранено). До Південної військово-мобілізаційної бригади ВМС України (Новоозерне) прибуло 20 осіб, у т.ч. 2 у російській військовій формі зі зброєю, які цивільними автомобілями заблокували виїзд з парку автомобільної техніки.

Упродовж дня відмічено польоти: літака АН-12ПП ВПС ЗС РФ (з аеропорту тимчасового базування Єйськ), з метою постановки радіоелектронних перешкод у повітряному просторі східної частини Азовського моря; літака ретранслятора 1л-22 ВПС ЗС РФ з аеродрому тимчасового базування Ханська, з метою забезпечення функціонування системи управління і зв'язку в повітряному просторі Краснодарського краю (район міста Сочі).

За добу угруповання ЗС РФ на території АР Крим зросло приблизно до 400 осіб та складає понад 22 тис. військовослужбовців (11,5 THC військовослужбовців НОМЕР_11 , у т.ч. близько 2,4 тис. морських піхотинців, а також близько 10,5 тис. військовослужбовців зі складу з'єднань та частин ЗС РФ);

? 19 березня 2014 року - після встановлення повного контролю на кримських перешийках відмічено початок переобладнання тимчасових блокпостів у стаціонарні пункти пропуску «Перекопськ», « ІНФОРМАЦІЯ_79 » та « ІНФОРМАЦІЯ_80 ».

Кораблі ЧФ продовжують виконувати заходи в рамках проведення операції «Блокада з моря району проведення миротворчої операції».;

- ІНФОРМАЦІЯ_81 з'ясовано таку картину подій, як-то:

? відповідно до даних від 04 березня 2014 року № 306/КД/1268 (а.п. 35-37, том 3), з'ясовано, що: «… упродовж з 28.02 по 04.03.2014 військові службові особи ЧФ ВМФ ЗС РФ закликали військовослужбовців військових частин та установ ЗС України та інших військових формувань України, дислокованих на території АР Крим та в місті Севастополі, до вчинення дій на шкоду недоторканості та обороноздатності України, спонукали їх до порушення військової присяги, не виконання вимог військових статутів Збройних Сил України, передачі зброї і майна військовослужбовцям Чорноморського флоту Російської Федерації.

При цьому військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації із використанням бойової техніки, погроз застосування вогнепальної зброї упродовж вищезазначеного періоду здійснено протиправне проникнення на території військових частин та об'єктів Збройних Сил України, дислокованих в Автономній Республіці Крим, протиправне заволодіння зброєю та боєприпасами, знищення комунікацій зв'язку, пунктів управління, військового та державного майна України.

Так, 01 березня 2014 року на територію військової частини НОМЕР_112 проникли НОМЕР_113 озброєних військовослужбовців Російської Федерації та зайшли в кімнату зберігання зброї, забрали зброю та боєприпаси (у кількості: ПМ - 16 од., набої - 726 шт., АКС-74 - 36 од., набої - 6960 шт.), які у подальшому вивезли з території частини.

02 березня 2014 року на територію військової частини НОМЕР_114 проникли НОМЕР_115 озброєних військовослужбовців Російської Федерації, зробили 4 постріли у повітря та захопили військову частину. Після чого військовослужбовці Російської Федерації забрали з кімнати зберігання зброї зброю та боєприпаси у кількості: ПМ - 75 од., 9.00 мм набої - 160 шт., АК-74 180 од., 5,45 мм набої - 24 шт., АКС-74У - 12 од., РПК - 4 од., навчальні АК-74 - 13 од. багнети 193 од.), які намагались вивезти з території військової частини.

Також, 02 березня 2014 року озброєні військовослужбовці Російської Федерації . кількості 40 осіб протиправно проникли на територію військової частини НОМЕР_9 "Д", та в кількості 50 осіб на територію військової частини НОМЕР_9 " НОМЕР_10 ". При цьому ними було забрано зброю з кімнат її зберігання.

28 лютого 2014 року на територію військової частини НОМЕР_30 проник та був затриманий зі зброєю військовослужбовець Російської Федерації (заступник командира десантно-штурмової роти військової частини НОМЕР_5 старшим лейтенантом ОСОБА_131 , при собі мав паспорт громадянина Російської Федерації на ім'я ОСОБА_132 ).

01 березня 2014 року аеродром ІНФОРМАЦІЯ_9 захоплено військовослужбовцями Російської Федерації. Після чого бійцями спеціального підрозділу Російської Федерації на контрольно-диспетчерському пункті аеродрому було виведено з ладу обладнання для керівництва польотами. Своїми діями бійці спецпідрозділу Російської Федерації позбавили військову частину можливості займатися повсякденною діяльністю та привели й у небоєздатний стан.

Окрім того, 03 березня 2014 року віце-адмірал ОСОБА_9 особисто та через свого представника висунув ультиматум негайно здаватись особовому складу корвету « ІНФОРМАЦІЯ_11 » та корабля управління « ІНФОРМАЦІЯ_12 » Збройних Сил України, які знаходилися біля причалу в Севастопольській бухті. Аналогічні ультиматуми були висунуті особовому складу великого десантного корабля « ІНФОРМАЦІЯ_20 », середнього десантного корабля « ІНФОРМАЦІЯ_21 », тральщиків « ІНФОРМАЦІЯ_22 » і « ІНФОРМАЦІЯ_23 » Збройних Сил України, які знаходилися в районі АДРЕСА_8 та особовому складу усіх українських військових частин, дислокованих на території Автономної Республіки Крим і АДРЕСА_1 .

Від командирів військових частин Збройних Сил України, які дислокуються в АР Крим, надходила інформація, що під керівництвом віце-адмірала ОСОБА_9 військовослужбовцями Чорноморського флоту вчинялися спроби підкупу військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_82 та інших військових підрозділів України, дислокованих на території Автономної Республіки Крим

Також, о 14.40 год. 04 березня 2014 року на ІНФОРМАЦІЯ_83 в ефірі 1 Національного телеканалу, у відеосюжеті журналіста каналу ATP ОСОБА_133 , зафіксовано, що озброєними військовослужбовцями Російської Федерації на аеродромі " ІНФОРМАЦІЯ_28 " будо здійснено недопущення Українських військовослужбовців на територію цього аеродрому. При цьому було зроблено близько 4 попереджувальних пострілів угору та попереджено, що при спробі проходу на територію аеродрому ними буде застосовано вогнепальну зброю на ураження (по ногам)…»;

- відповідно до даних від 20 березня 2014 року № 306/КД/1640 (а.п. 38-39, том 3), з'ясовано, що: «…17.03.2014 невідомими озброєними людьми (в кількості близько 50 осіб) в камуфльованій формі одягу, без розпізнавальних знаків, на автомобілі Камаз-5110, без номерних знаків, під керівництвом начальника служби протичовнової боротьби штабу Чорноморського флоту Російської Федерації капітана 2 рангу Булавчика (ім'я та по батькові - не відомі), було здійснено проникнення на територію військової частини НОМЕР_116 та захоплено режимно-секретне приміщення, кімнату чергового військової частини. Чергова оперативна зміна у кількості 14 військовослужбовців була заблокована в окремому приміщенні на території військової частини. Командиром військової частини була здійснена спроба проведення переговорів зі старшим зазначеної групи. Окремі вимоги зі сторони нападників не висувалися.

У результаті невідомими людьми було вилучено три пістолети НОМЕР_117 та 48 патронів до них, а також близько 800 одиниць матеріальних носіїв секретної інформації.

18 березня 2014 року о 15.40 близько 15 осіб у військовій формі одягу, озброєних автоматичною стрілецькою зброєю, зайняли позиції поруч з КПП військової частини НОМЕР_118 ( АДРЕСА_28 ).

О 16.00 особи у військовій формі одягу з автоматичною зброєю проникли на територію військової частини з метою заняття адміністративних будівель. Особовий склад військової частини здійснив опір нападаючим та забарикадувався у штабі та виробничому корпусі.

Під час перебування в групі цілодобового чергування та виконанні обов'язків по охороні та обороні центру близько 16.00 отримав вогнепальне поранення шиї в районі ключиці капітан ОСОБА_134 , який на автомобілі швидкої медичної допомоги був доставлений до 6-ї міської лікарні м. Сімферополь, проводиться оперативне втручання. Стан здоров'я середньої тяжкості.

Після штурму військової частини, з ознаками вогнепального поранення (кульове поранення в область серця) було знайдено труп на спостережній вишці в автомобільному парку прапорщика ОСОБА_135 , який виконував обов'язки чергового по автомобільному парку.

11 березня 2014 року o 01.30 до будинку управління філії "Кримське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" (вул. Вузлова, буд. 7, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим) прибули 10-12 чоловік у формі козаків з вимогою залишити приміщення управління філії.

На вимогу начальника філії "Кримське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_136 ніяких документів, що підтверджують їх повноваження не надали, посилаючись на наказ заступника начальника "полку самооборони Криму" ОСОБА_137 .

Прибулі вели себе не тактично, фізичної сили не застосовували, однак вилучили печатку № 2 філії. Документи філії знаходяться в будівлі управління філії, закриті в сейфах, ключі від сейфів знаходяться у начальника філії.

Близько 11.45 год. 11 березня 2014 року будинок управління філії було закрито та опечатано. Ключі та печатка були вилучені прибулими, будівлю взято під охорону прибулими (перебувають із зовнішньої сторони вхідних дверей)…»;

? відповідно до даних від 24 березня 2014 року № 306/КД/1673 (а.п. 40, том 3), з'ясовано, що: «… 19.03.2014 на територію військової частини НОМЕР_119 ( АДРЕСА_6 ) близько 10.30 год. проникли 8 озброєних автоматичною зброєю невстановлених осіб у військовій формі, без розпізнавальних знаків (ймовірно військовослужбовці Чорноморського флоту Російської Федерації). Невідомі особи усунули чергового військової частини та відібрали мобільні телефони y військовослужбовців військової частини, які відмовилися перейти на бік Збройних Сил Російської Федерації.

Командир військової частини НОМЕР_119 підполковник ОСОБА_138 та 4 офіцери забарикадувалися у службовому кабінеті командира частини.

Не встановлені особи у військовій формі без розпізнавальних знаків, ймовірно батальйон "ЮГ" (чеченці), вибили двері та увірвалися до кабінету командира частини та побили підполковника ОСОБА_139 (забій носа), заступника командира військової частини майора ОСОБА_140 (забій щелепи) та старшого офіцера капітана ОСОБА_141 (забій носа). Було відібрано печатку частини та особові справи офіцерів, після чого зазначених осіб вивели за територію військової частини та відпустили. Командир військової частини та зазначені офіцери звернулися до медичних закладів. На територію військової частини їх не пускають…»;

- згідно відомостей від 20 березня 2014 року № 17/А-2800 (а.п. 44-45, том 3) слідує, що «… військовослужбовцями ЗС РФ пошкоджено: 10 літаків МіГ-29 та 4 літаки Л-39 204-ої бригади тактичної авіації (в/ч НОМЕР_13 , АДРЕСА_7 ). Орієнтовна сума завданих збитків перевищує 2 млн. дол. США. Пошкоджено всі силові кабелі, що забезпечують безпечну експлуатацію аеродрому; засоби зв'язку та радіолокаційного контролю на аеродромі "Кіровське" ІНФОРМАЦІЯ_84 (в/ч НОМЕР_16 , АДРЕСА_4 ) електричну підстанцію, яка забезпечувала електроживленням командний пункт 55-го зенітного ракетного полку (в/ч НОМЕР_12 , АДРЕСА_6 ), та передавальну радіоапаратуру зазначеного командного пункту; передавальну радіоапаратуру 469-ої окремої радіолокаційної роти (в/ч НОМЕР_120 , АДРЕСА_6 ); апаратуру телерадіокомпанії МО України "Бриз" на території 9-ої окремої радіотехнічної роти (в/ч НОМЕР_121 , АДРЕСА_4 ).

Крім цього, із 47-го об'єднаного центру забезпечення (в/ч НОМЕР_122 АДРЕСА_1 ) представниками "самооборони Криму" вивезено близько 1700 куб. м дизельного пального та 130 куб. м автомобільного бензину.

За оцінкою МО України та ГШ ЗС України, блокування російською стороною у бухті м. Севастополь та в озері Донузлав 57 кораблів, суден та катерів ВМС ЗС України та можлива їх втрата фактично унеможливлює застосування ВМС за призначенням…»;

- згідно протоколу огляду від 07 березня 2014 року (а.п. 35-37, 38-41, 42-44, 45-51, том 7) зафіксовано, що на території в/ч НОМЕР_9 вилучено зброю;

- ці ж дані в їх сукупності слідують і з наступних письмових доказів: (1) відповіді УВКР ДКР СБУ № 17/А-2800 від 20.03.2014 та № 17/2/1-434-1 від 18.04.2014 відомості щодо пошкодження та руйнування військових об'єктів, майна та техніки в АРК; (2) інформації ІНФОРМАЦІЯ_85 за № 306/КД/1712 від 24.03.2014 на виконання постанови про призначення службової перевірки щодо окремих питань, пов'язаних із пошкодженням та руйнуванням у період лютого-березня 2014 року військових об'єктів, майна та техніки в АР Крим; (3) даних НГШ ЗСУ № 300/1/С/1538 від 12.05.2014 з матеріалами щодо інвентаризації військового майна, яке залишилось на території АР Крим та інформації щодо блокування та захоплення військових об'єктів; (4) даних ГУР МОУ № 222/1Д/621 дск від 11.12.2015 інформація стосовно біографічних даних ОСОБА_9 та його причетності до анексії АРК. Зокрема, зазначається що 27.02.2014 на зборах вищого офіцерського складу ЧФ ПДВО ЗС РФ ОСОБА_142 заявив що РФ починає війну з Україною, 02.03.14 відвідав штаб Військово-морських сил України у м. Севастополі, після чого відбулось пікетування проросійським активістами зазначеного штабу; 05.03.2014 особисто поставив вимогу екіпажу корвета ВМС України "Тернопіль" здатись ЗСРФ і того ж дня віддав наказ про блокування кораблів вмб "Південна" ВМС України, 20.03.2022 поставив ультиматум екіпажу "Славутич" здатись; (5) витягу з інтернету «Установлены личности командиров оккупантов. Блокирующих украинские части»; (6) статті із сайту Цензор.Нет «У «самооборони» Крыма, о которой говорит Путин, оружие состоящее на воорожении исключительно российской армии. ФОТОрепортаж»; (7) інформації Управління контррозвідки СБУ 18.04.2014 № 17/2/1-4341 про захоплення військових частин та завдання матеріальних збитків; (8) повідомлення ГУ ВСП ЗСУ від 04.03.2014 № 306/КД/1268 про проникнення осіб в комофльованій формі без розпізнавальних знаків під керівництвом представників ЧФ РФ до в/ч НОМЕР_7 АДРЕСА_29 , висунення ультиматуму про те, що б особовий склад корвету «Тернопіль», та корабля управління « ІНФОРМАЦІЯ_12 » здаватись, аналогічні ультиматуми висувались іншим десантним кораблям; (9) повідомлення ГУ ВСП ЗСУ від 20.03.2014 № 306/КД/4640 про проникнення осіб в комофльованій формі без розпізнавальних знаків під керівництвом представників ЧФ РФ до вч № НОМЕР_123 та захоплення режимно-секретної частини, в результаті чого було вилучено три пістолети, патрони до них та близько 800 одиниць носіїв з секретною інформацією,18.03.2014 - зайняття позицій біля КПП ВЧ № НОМЕР_124 , 11.03.2014 ДО "Кримського управління військової торгівлі" Концерну " ІНФОРМАЦІЯ_86 " прибуло 10-12 осіб у формі козаків з вимогою залишити приміщення, вилучили печатку філії; (10) повідомлення ГУ ВСП ЗСУ від 24.03.3015 № 306/КД/1673 про проникнення 19.03.2014 осіб до військової частини № НОМЕР_79 осіб у військовій формі без розпізнавальних знаків, озброєних та усунули чергового та відібрали мобільні телефони у військових, які відмовились переходити на сторону РФ, побили керівництво частини; (11) дані ГУ ВСП ЗСУ №306/КД/1509 від 15.03.2014 про проведення службових розслідувань за фактами пошкодження військових об'єктів ЗС РФ; (12) протоколу огляду від 24.04.2016 - фотознімки суден ЧФ РФ, які знаходяться в Севастопольській бухті м. Севастополя, які блокують вільний вхід у море українських кораблів "Славутич", корвета "Тернопіль", буксира "Корець"; (13) повідомлення ОСОБА_143 про захоплення в/ч НОМЕР_39 ; (14) протоколу огляду від 05.04.2014 щодо пересування військової техніки трасою Керч-Феодосія а також наказ від 17.03.2014 ІНФОРМАЦІЯ_8 ; (15) повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_87 про проникнення до КПП Севастопоьського загону морської охорони осіб зі стрілецькою автоматичною зброєю; (16) заяви від ОСОБА_144 про вчинення кримінального правопорушення про блокування бухти Стрілецька; (17) протоколу ОМП від 12.03.2014 блокування бухти Стрілецька; (18) копії протоколу огляду від 18.01.2016 оптичного диску, наданого свідком щодо перебування осіб з георгіївськими стрічками; (19) копії протоколу огляду від 01.06.2016 оптичного диску щодо блокування аеропорту Сімферополь, наданого свідком ОСОБА_145 ; (20) протоколу огляду від 22.03.2016 мережі Інтернет по факту блокування зенітно-ракетного дивізіону в мисі Фіолент АР Крим; (21) рапорту від 02.03.2014 про проведення огляду у в/ч НОМЕР_9 ; (22) пояснень ОСОБА_146 , ОСОБА_147 , ОСОБА_148 , ОСОБА_149 від 02.03.2014; (23) копії акта № 1 прийому зброї та боєприпасів від в/ч НОМЕР_9 (4-й дивізіон); (24) рапорту ОСОБА_150 від 02.03.2014; (25) акту № 1 прийому зброї та боєприпасів від в/ч НОМЕР_9 (3-й дивізіон); (26) протоколу огляду місця події від 07.03.2014 (3 ЗРД в/ч НОМЕР_9 ); (27) протоколу огляду місця події від 07.03.2014 (4 ЗРД в/ч НОМЕР_9 ); (28) копії протоколу ОМП від 07.03.2014 (3 ЗРД в/ч НОМЕР_9 ); (29) заяви від 05.03.2014 командира в/ч НОМЕР_9 з додатками; (30) повідомлення в/ч НОМЕР_9 від 13.03.2014 № 146; (31) супровідного листа в/ч НОМЕР_9 від 05.03.2014 № 138 з відомостями про перелік зброї винесеної невстановленими особами; (32) протоколу огляду місця події від 06.03.2014 (в/ч НОМЕР_13 ); (33) заяви командира в/ч НОМЕР_13 від 09.03.2014; (34) протоколу огляду від 22.03.2016 мережі Інтернет за фактом блокування аеропорту Бельбек; (35) доповіді командира в/ч НОМЕР_16 від 03.03.2014 № 323/156/32/428; (36) протоколу огляду місця події від 04.03.2014 в/ч НОМЕР_16 ; (37) рапорту від 01.03.2014; (38) протоколу огляду від 26.03.2016 мережі Інтернет по в/ч НОМЕР_16 ; (39) протоколу огляду від 27.03.2016 оптичного диску ВНУ ГШ ЗСУ № 323/810; (40) рапорту від 13.03.2014 про виявлення кримінального правопорушення щодо блокування в/ч НОМЕР_30 ; (41) протоколу ОМП від 12.03.2014 в/ч НОМЕР_30 в/ч НОМЕР_30 ; (42) протоколу огляду оптичного диску ВНУ ГШЗСУ № 323/810 від 27.03.2016 щодо факту блокування в/ч НОМЕР_30 ; (43) повідомлення про кримінальне правопорушення № 712 від 12.03.2014 щодо блокування штабу Командування ВМС ЗС України; (44) протоколу ОМП від 13.03.2014 щодо захоплення штабу Командування ВМС ЗС України; (45) протоколу огляду від 04.03.2016 Інтернет мережі, а саме відеозапису щодо блокування штабу Командування ВМС ЗС України; (46) протокол огляду від 15.03.2016 Інтернет мережі, а саме відеозапису щодо блокування штабу Командування ВМС ЗС України; (47) відповіді ДПСУ №55/734 від 10.07.2014 щодо приналежності реєстраційних номерів військової техніки НОМЕР_53 регіону та серіями АА, АК, АВ, АР, АY…відносяться до підрозділів Південного військового округу. 90 регіону за серією (НМ) - підрозділів ЧФ РФ, що дислокуються на території АРК; (48) протоколу огляду від 15.03.2014 Інтернет мережі, а саме відеозапису щодо блокування військових частин у Перевальному; (49) протоколу огляду від 16.03.2016 Інтернет мережі, а саме відеозапису «Вооруженные люди без опозновательных знаков блокировали бригаду береговой охраны в Криму» щодо блокування бригади берегової охорони в Криму; (50) протоколу огляду від 23.03.2016 оптичного диску з АДПСУ щодо блокування в/ч; (51) протокол огляду від 26.05.2016 оптичного диску ДІАЗ інв. №180 від 04.12.2015 щодо захоплення аеропорту Сімферополь, «Бельбек», адміністративних будівель та в/ч.

ПІДБУРЮВАННЯ ДО ДЕРЖАВНОЇ ЗРАДИ

- Служба зовнішньої розвідки України за даними від № 5/1/242дск/П від 13 січня 2016 зауважила, що за результатами опрацювання листа старшого слідчого в ОВС Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_151 щодо надання даних про те, чи володіє СЗРУ будь-якою інформацією стосовно громадян ОСОБА_152 , ОСОБА_153 , ОСОБА_154 , ОСОБА_155 , ОСОБА_156 , ОСОБА_157 , ОСОБА_158 , ОСОБА_159 , ОСОБА_160 , ОСОБА_161 , ОСОБА_162 , повідомила про таку наявну інформацію:

? ОСОБА_163 станом на 8 березня 2014 року імовірно прийняв присягу «на вірність народу Криму», перебуваючи під конвоєм озброєних людей, а його родина перебувала в заручниках у т.зв. «місцевої самооборони».

При цьому, ОСОБА_164 у ході розмови зі своїм батьком (6 березня 2014 року) нібито повідомив про наявність у нього бажання виправити ситуацію та захистити свою гідність перед народом України.

? ОСОБА_165 станом на 10 жовтня 2015 року займав посаду заступника командира 30-ї дивізії протичовнових кораблів Чорноморського флоту ВМФ РФ, Капітан 1 рангу. На цій посаді брав участь у спільних російсько-єгипетських військово-морських навчаннях «Міст дружби - 2015» в акваторії Середземного моря у період з 6 по 14 червня 2015 року;

- Головне управління розвідки Міністерства оборони України на тотожний запит слідчого поінформувало у даних від 29 грудня 2015 року № 222/14/1831дск (а.п. 190-193, том 8), таке:

- ОСОБА_166 проходив військову службу у Військово-морських силах збройних Сил України на території АР Крим, не прибув на континентальну територію України в зазначені пункти збору. Перейшов на військову службу до ЗС РФ. Нині пенсіонер МО РФ, остання посада - заступник командувача Каспійської флотилії Південного військового округу ЗС РФ;

- ОСОБА_167 проходив військову службу у військово-морських силах збройних Сил України на території АР Крим, не прибув на континентальну територію України в зазначені пункти збору. Перейшов на військову службу до ЗС РФ, зокрема, станом на травень 2015 року проходив службу на посаді заступника начальника штабу дивізії надводних кораблів Чорноморського флоту ЗС РФ;

- ОСОБА_168 проходив військову службу у Військово-морських силах Збройних Сил України на території АР Крим, не прибув на континентальну територію України в зазначені пункти збору. Перейшов на військову службу до ЗС РФ, зокрема станом на листопад 2014 року проходив службу на посаді помічника командира сторожового корабля " ІНФОРМАЦІЯ_88 ".

МАТЕРІАЛЬНІ ЗБИТКИ

Згідно висновку експерта від 31 травня 2016 року № 6924/16-45 (а.п. 140-144, том 5) розмір матеріальних збитків, завданих державі у зв'язку із військовою анексією у період з 20.02.2014 по 21.03.2014 Російською Федерацією Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та захопленням об'єктів державної власності, які знаходяться на вказаній тимчасово окупованій території, з урахуванням висновків Розрахунку розміру збитків, завданих протиправним перешкоджанням володіння, користування розпорядження майном та майновими правами, що є власністю держави Україна і знаходяться на території Автономної Республіки Крим, незаконно окупованій Російською Федерацією, складеного суб'єктом оціночної діяльності ТДВ «Гільдія Оцінювачів України» (а.п. 145-255, том 5), складає 1080352 000 000,00 грн. без ПДВ.

НАСЛІДКИ

11 березня 2014 року постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим».

Указом Президента України від 14 березня 2014 року, № 296/2014 дія цієї постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона, як уже зазначав Суд, рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2014 року № 3-рп/2014 визнана неконституційною.

18 березня 2014 року представниками розпущеної постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII«Верховної Ради АР Крим» підписаний «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб'єктів, який вже 19 березня рішенням конституційного суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних зборів РФ, відтак цей «договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.

21 березня 2014 року прийнятий закон РФ № 6-ФКЗ, яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб'єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).

Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», за яким перебування підрозділів збройних сил РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.

Також Верховною Радою України від 21 квітня 2015 року Постановою № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання його наслідків», констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.

Отже, тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загальновідомими фактами, які за хронологією подій:

а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти;

b) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України;

с) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.

ОЦІНКА НАВЕДЕНИХ ДОКАЗІВ

а. За критерієм належності та допустимості

Верховний Суд у постанові від 20 березня 2018 року в справі № 753/11828/13-к указав, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх.

У ракурсі того, що порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), ? це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (див. постанову Верховного суду України від 16 березня 2017 року у справі № 671/463/15-к).

У цій справі порядок, встановлений КПК дотримано, а тому Суд визначаючись з долею доказів зауважує, що згідно з ст. 85 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Наведені судом вище докази, згідно ст. 85, 86 КПК, є належними та допустимими.

Суд зауважує, що підстав для визнання доказів недопустимими не установлено, оскільки не було з'ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження регламентованих ст. 87 КПК.

При формуванні таких висновків Суд виходив з такого.

Частина 1 статті 87 КПК передбачає, що для визнання доказу недопустимим необхідно встановити, що при його отриманні істотно порушені права і свободи людини, гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Тоді як частина 2 цієї ж статті визначає, яке саме порушення суд має визнати істотним, істотність порушення прав і свобод у інших випадках має вирішуватися судом, виходячи з обставин порушення та їх впливу на отримання доказів.

В постанові ВС від 01 грудня 2020 року у справі № 318/292/18 вказано, що вищеназвані норми закону не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов'язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.

В постановах від 28 січня 2020 року у справі № 359/7742/17 та від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к ВС зауважив, що вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК до наданих сторонами доказів, Суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.

В постанові від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к ВС вказав, що суд, визнаючи доказ недопустимим відповідно до частини 2 або 3 статті 87 КПК, має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення. Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми. Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору частини 1 статті 87 КПК, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим.

В постанові від 06 липня 2021 року у справі № 720/49/19 ВС зауважив, що оцінюючи надані сторонами докази на предмет їх допустимості згідно з ч. 1 ст. 87 КПК України суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що зазначені положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих в документах, що згадані у відповідній нормі. Тобто, будь-яке процесуальне порушення, допущене в ході збирання доказів, саме по собі не може бути підставою для визнання їх недопустимими. У зв'язку із цим, за наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду.

Повертаючись до обставин цієї справи Суд зауважує, що вважає такий підхід правильним, оскільки він ґрунтується на розумінні, що для прийняття рішення у справі Суд має отримати якомога більшу інформацію щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, забезпечивши сторонам можливість у змагальній процедурі перевірити та заперечити цю інформацію. Виключення доказів, які можуть мати стосунок до важливих фактів справи, є крайнім заходом, який має застосовуватися у разі, якщо іншими засобами неможливо усунути фактори, які перешкоджають забезпеченню справедливого судового розгляду.

Безумовно, істотне порушення фундаментальних прав і свобод особи - отримання доказів внаслідок поганого поводження, порушення права не свідчити проти себе та на правову допомогу захисника тощо - не може бути терпимим у правосудді, і суди мають протистояти таким порушенням для того, щоб органи правопорядку не перетворили такі методи у звичайну практику.

Водночас порушення тих чи інших численних формальностей, які регулюють порядок проведення кримінального розслідування чи окремих процесуальних дій і які жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті злочину і покаранні злочинця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.

В постанові від 15 лютого 2018 року в справі № 357/14462/14-к Верховний Суд указав, що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону ситуація, при якій підставою для визнання доказів недопустимими виступає якість змісту документів.

Як наслідок слід констатувати, що вирішуючи питання про застосування правил ст. 87 КПК до наданих сторонами доказів, Суд констатує, що в цій справі ці положення не можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими, адже вони мають місце не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.

Так, порушень вимог КПК під час проведення слідчих дій, які б, як указав ВС, були фундаментальними, не установлено.

Доводи захисту щодо недотримання вимог ст. 104-107 КПК стосуються питання якості формування протоколів (питання якості їх змісту, зазначення/не зазначення певних даних), однак не містять у собі посилань на порушення фундаментальних прав і свобод особи.

Відповідно ці докази не можуть вважатися недопустимими на цих підставах, оскільки не витікають з порушень ст. 87 КПК та не враховують того, що в постанові від 15 лютого 2018 року в справі № 357/14462/14-к Верховний Суд указав, що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону ситуація, при якій підставою для визнання доказів недопустимими виступає якість змісту документів.

Більш того, в постанові від 11 квітня 2019 року в справі № 642/5974/13-к Верховний Суд зауважив, що встановлення судом недопустимості доказів або порушень вимог процесуального закону під час збирання доказів не може повністю спростовувати фактів, які в них зафіксовано.

Також такі доводи загалом висновків суду в цій справі не спростовують, оскільки не витікають з висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 щодо того, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім'ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України), а цих порушень у справі не виявлено.

Понад це, слід указати, що Верховний Суд в постанові від 24 жовтня 2018 року в справі № 733/249/16-к зазначив, що після огляду предмет визнається речовим доказом і долучається до кримінальної справи мотивованою постановою (ухвалою), яким завершується формування даного виду доказу. Цією постановою створюється особливий правовий режим поводження з предметом в кримінальній справі.

Джерелом фактичних даних (відомостей) стосовно речових доказів виступає протокол огляду предмета.

У цій ситуації, джерело фактичних даних, прямо доводить собою, обставини, які у розумінні ст. 91 КПК підлягають доказуванню в цій справі, щодо дати, часу, місця та способу вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до приписів ч. 1, 2 ст. 93 КПК збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом як проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, так і витребування та отримання від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Отже, наведеними кримінальними процесуальними нормами встановлено порядок отримання стороною обвинувачення речей і документів за доброю волею особи. При цьому необхідно зважати на те, що згідно з ч. 4 ст. 132 КПК для оцінки потреб досудового розслідування варто враховувати можливість отримати речі й документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні, без застосування заходу забезпечення кримінального провадження.

Отримання тимчасового доступу до речей, документів і, за наявності підстав для того, розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, обумовлене, за приписами ст. 163 КПК, необхідністю доведення стороною кримінального провадження наявності достатніх підстав вважати, що без такого доступу та вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів.

За відсутності таких обставин, тим більше за умови добровільного надання особою, у володінні якої перебувають певні речі, не виникає підстав та умов до звернення з клопотанням до слідчого судді стосовно застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді тимчасового доступу до документів і речей.

Відповідно, з огляду на зазначене, вимоги ст. 93 КПК є дотримані.

Доводи захисту про те, що рапорти не є доказом, на думку суду, неспроможні, в силу норм ст. 84, 93 КПК та позиції ВС в постанові від 10 березня 2021 року у справі № 425/217/17, оскільки доказ це не сам процесуальний документ «рапорт», а відомості, отримані у встановленому законом порядку та вміщені в ньому.

Проведені огляди стороною обвинувачення здійснено з дотриманням вимог ст. 237 КПК.

При цьому, Суд ураховує те, що в постанові від 27 жовтня 2021 року в справі № 759/7443/17 Верховний Суд у т.ч. зауважив, що є безпредметними аргументи захисту в частині того, що протоколи огляду інтернет-ресурсів є недопустимими та неналежними доказами, оскільки здобуті в порядку, не передбаченому КПК (не встановлено офіційного існування інтернет-ресурсів їх власників та користувачів, а також відповідальних осіб за розміщення інформації на них і її перевірку), та не підтверджують існування рішень, за якими можливо ідентифікувати особу обвинуваченого.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 КПК слідчими (розшуковими) діями є дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на підтвердження винуватості обвинуваченого суди посилалися, зокрема, на протокол огляду сайтів і протокол огляду інтернет-видань. Цими протоколами було встановлено, що обвинувачений був чинним «суддею РФ» і активно здійснював правосуддя, що підтверджується, зокрема, постановленими на підставі законодавства РФ за його участі «судовими рішеннями».

Підстав для визнання вищевказаних протоколів, якими здійснено огляд інтернет- недопустимими і неналежними доказами Верховний Суд не вбачає, оскільки інтернет-сайти загальнодоступні в мережі Інтернет.

Огляд зазначених інтернет-сайтів здійснено слідчим з дотриманням вимог ст. 237 КПК та зафіксовано (за допомогою функцій скріншоту та друку) зміст відображеної у них, як електронних документах, інформації, що підтверджує існування обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні.

Водночас, Суд в цій справі надходить тотожних висновків, що і ВС у справі № 759/7443/17, адже як слідчі дії є тотожними, так і з'ясовані обставини у ході їх проведення (суть злочину), та й сам спосіб їх установлення.

Крім того, Суд не вбачає підстав визнавати протоколи слідчих дій, у порядку ст. 224 КПК, недопустимим доказом, керуючись положеннями ч. 4 ст. 95 КПК, відповідно до яких суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, позаяк, згідно ч. 2 ст. 84 КПК, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів та, відповідно до ч. 1, 2 ст. 99 КПК, документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження; до документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати і протоколи процесуальних дій, як наслідок, на думку суду, враховуючи позицію ВС у справі № 755/6856/17 (постанова від 26 січня 2023 року), протокол слідчої дії проведеної у порядку ст. 224 КПК слід оцінювати як окреме джерело доказів - документ, а не як показання свідка.

Слідчі дії - впізнання проведено з дотриманням вимог ст. 228 КПК, відповідно не ґрунтуються на матеріалах справи і аргументи захисту щодо порушення умов проведення слідчої дії у формі «впізнання за фотознімками», оскільки вимоги ст. 228 КПК дотримані, обставин передбачених ст. 87 КПК не встановлено. За цих умов, враховуючи позицію ВП ВС у постанові в справі № 756/10060/17, не може йтися про наслідки запропоновані захистом.

Зокрема, в силу ч. 6 ст. 228 КПК за необхідності впізнання може провадитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах першій і другій цієї статті.

Процесуальна самостійність прокурора, слідчого і їх свобода нарівні з протилежною стороною у відстоюванні тієї чи іншої правової позиції є чинниками справедливого балансу прав та законних інтересів усіх учасників процесу, а також інших осіб, держави й суспільства. Способи контролю обмежені визначеною кримінальним процесуальним законом процедурою, яка передбачає, в тому числі, чіткий розподіл повноважень і недопустимість заміщення слідчим суддею, як і судом, функцій органів державного обвинувачення та досудового розслідування (див. постанову ВП ВС від 04 квітня 2019 року у провадженні № 11-945сап18).

Відповідно питання необхідності впізнання за фотознімками вирішується суб'єктом, котрий проводить вказану слідчу дію самостійно у межах дискреції. Обов'язок суду в такій ситуації відповісти на питання того, чи мали в ході її вчинення порушення ст. 87 КПК, але в цій справі такі порушення не виявлено, а Верховний Суд в постанові від 14 вересня 2021 року в справі № 164/154/20 зауважив, що така процесуальна дія, як пред'явлення особи для впізнання, пов'язана з необхідністю отримання доказів, які носять об'єктивний характер, тобто таких, що не залежать від волі особи, а тому вона не може розглядатися як така, що порушує право особи зберігати мовчання.

Аргументи щодо якості змісту протоколів впізнання не можуть мати собою наслідки передбачених ст. 87 КПК, оскільки Суд уже зауважував, що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону ситуація, при якій підставою для визнання доказів недопустимими виступає якість змісту документів.

В частині аргументів захисту про те, що відео та звукозаписи викликають сумнів у їх достовірності, то слід зауважити таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 358 КПК, якщо долучений до матеріалів кримінального провадження або наданий суду особою, яка бере участь у кримінальному провадженні, для ознайомлення документ викликає сумнів у його достовірності, учасники судового провадження мають право просити суд призначити відповідну експертизу цього документа.

Разом з тим, захист, у порядку ч. 3 ст. 358 КПК, клопотань про проведення експертиз не заяв з цих питань, а тому усні пояснення без їх підтвердження доказами, Суд сприймає критично.

При вирішенні питання про достовірність цих матеріалів необхідно й зважати на те, що такі файли є електронними документами.

Відтак, на відміну від письмових документів, електронний не має постійної прив'язки до певного матеріального носія інформації, тому один і той же документ (файл) може існувати в ідентичному вигляді на різних носіях.

Так, у ч. 3 ст. 99 КПК законодавець визначив, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа ще й його відображення, якому надається таке ж значення як документу.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації.

Безпідставним є ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документу.

Як наслідок, підсумовуючи наведене та виходячи з того, що доводи в цій частині обґрунтовуються лише сумнівом, щодо оригінальності наданих стороною обвинувачення відеозаписів та висловлено припущення щодо можливого монтажу, Суд зазначає, що будь-які доводи, в тому числі і про виключення доказів через певну причину мають бути обґрунтовані та мотивованими. Сумніви щодо оригінальності відеозаписів мають ґрунтуватися не лише на припущеннях, а й на сукупності ознак, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в обґрунтованості таких сумнівів.

Щодо експертизи, то слід відмітити, що наявний висновок відповідає вимогам ст. 101, 102 § 5. Висновок експерта Глави 4. Докази і доказування КПК (в редакції на дату формування висновку, 31 травня 2016 року).

Аргументи захисту про невідповідність висновку вимогам вимог ч. 1 ст. 101, п. 6 ч. 1 ст. 102 КПК прямо спростовуються змістом висновку та додатком до нього (містить вичерпний перелік об'єктів), де вказано інформацію передбачену цими положеннями КПК, з урахуванням того, що експерту для дослідження представлявся саме Розрахунок розміру збитків, завданих протиправним перешкоджанням щодо володіння, користування і розпорядження майном та майновими правами, що є власністю держава Україна і знаходяться на території Автономної Республіки Крим, незаконно окупованій Російською Федерацією, складений суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Гільдія оцінювачів України».

Доводи про порушення п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК згідно із Законом 1261-VII від 13.05.2014 не слідують з матеріалів справи, оскільки розмір матеріального збитку встановлений висновком експерта № 69/24/16-45 від 31 травня 2016 року.

Сам розрахунок сформований ТОВ «Гільдія оцінювачів України», що має сертифікати Фонду державного майна України за № 11695/11 від 15 квітня 2011 року та № 16287/14 від 15 квітня 2014 року, у відповідності до договору з Міністерством юстиції України. Предметом якого було саме проведення розрахунок розміру збитків, завданих протиправним перешкоджанням щодо володіння, користування та розпорядження майном та майновими правами, що є власністю Держави Україна, яке знаходиться на території АР Крим, незаконно окупованій Російською Федерацією відповідно до списків, що подані міністерствами і відомствами України.

Наведений розрахунок вартості майна підтверджений, як того і вимагає ст. 242 КПК, висновком експерта.

Як наслідок Суд сприймає всі указані докази, як належні та допустимими, які у своїй сукупності доводять обставини визначені ст. 91 КПК.

b. За критеріями передбаченими ст. 94 КПК

Згідно ч. 1 ст. 92 КПК обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, […], покладається на […] прокурора […].

Згідно ст. 94 КПК оцінка доказів передбачає, що суд здійснює її за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

В постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17 зауважено, що законодавець в ст. 94 КПК вказує, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке є основою для прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні.

Оцінка доказів за внутрішнім переконанням віддзеркалює незалежність суду у здійсненні процесуальних функцій, оскільки за своїм змістом є впевненістю в тому, що судом надано правильну оцінку процесуальним джерелам доказів, засобам доказування і встановленим фактам, і що ухвалений із дотриманням правил ст. 94 КПК висновок щодо питань, які поставлені перед судом в кримінальному провадженні його учасниками, є правильним в контексті стандарту доведення поза розумним сумнівом винуватості (невинуватості) особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Такий стандарт доказування передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на недоведеності важливих для справи обставин або певних установлених судом обставинах, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення.

З іншого боку, для дотримання цього стандарту недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту.

Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред'явленим обвинуваченням.

В цій ситуації, у порядку ч. 1 ст. 92 КПК, прокурор, за наслідками розгляду провадження, обставини визначені ч. 1 ст. 91 КПК довів в тому об'ємі, котрий дозволяє зазначити суду за наслідками розгляду провадження те, що є дійсним факт, що за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, службовими особами з числа керівництва ГШ ЗС РФ доведено командуючому ЧФ РФ віце-адміралу ОСОБА_9 його безпосередню роль у реалізації злочинного умислу, направленого на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміни меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом ведення агресивної війни для організації окупації та подальшої анексії території півострова Крим.

Зокрема, на командуючого ЧФ РФ віце-адмірала ОСОБА_9 , як на військову службову особу ЗС РФ, наділену адміністративно-розпорядчими та управлінсько-господарськими функціями щодо воєнного планування, управління та застосування підрозділів ЧФ РФ покладалося виконання наступних злочинних функцій із використанням наданого йому службового становища і влади: планування, підготовка, організація прийняття та розосередження на об'єктах ЧФ РФ військових підрозділів ЗС РФ, які планувались ГШ ЗС РФ для здійснення вторгнення на територію півострову Крим для ведення агресивної війни проти України; організація блокування підрозділами ЧФ РФ у взаємодії з військовими козацькими товариствами під виглядом місцевого населення півострова Крим, представників так званої «самооборони», військових частин Збройних Сил України (далі - ЗС України), Державної прикордонної служби України (далі - ДПС України) для перешкоджання їх законній діяльності щодо відсічі збройної агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості; організація блокування транспортних комунікацій з метою порушення нормальної роботи морського та повітряного військового транспорту; пошкодження об'єктів, які мають важливе оборонне значення для забезпечення військової окупації ЗС РФ території півострова Крим; проведення ним особисто та підлеглими йому офіцерами ЧФ РФ пропаганди серед особового складу ЗС України, дислокованих на території АР Крим і м. Севастополя, з метою схиляння їх шляхом умовлянь, погроз чи підкупу не виконувати накази командування, добровільно здати зброю, боєприпаси та бойову техніку в розпорядження військовослужбовців ЗС РФ, вчинити державну зраду; організація захоплень будівель і споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади України з метою перешкоджання їх нормальній роботі.

Виконання ОСОБА_9 вищевказаних дій призвело до тяжких наслідків у вигляді порушення територіальної цілісності України та заподіяння збитків у вигляді втрати об'єктів державної власності на загальну суму 1 080 352 000 000 грн.

У підсумку Суд зауважує наступне за наслідками розгляду провадження в частині з'ясованих обставин:

(і) агресивна війна

Положення ст. 437 КК забороняють тип поведінки, що називається плануванням, підготовкою або розв'язуванням агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також участю у змові, що спрямована на вчинення таких дій (ч. 1), та ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій (ч. 2).

Таке формулювання диспозицій першої та другої частин зазначеної норми не містить жодних обмежень чи додаткових ознак суб'єкта кримінального правопорушення.

З огляду на що, в умовах широкого визначення злочину агресії в ст. 437 КК України (в дусі Нюрнберзьких принципів, закріплені Статутом Міжнародного військового трибуналу 1945 року), кваліфікувати як збройну агресію можна дуже широке коло діянь, наприклад перетин кордону військовослужбовцем за наказом командира.

Утім, Суд вважає, що при вирішенні зазначеного питання слід виходити з того, що заборона дій, про які йдеться у ст. 437 КК, має міжнародно-правову генезу, оскільки в кінцевому підсумку є відображенням того, що згідно з чинним міжнародним правом, зокрема за звичаєвим міжнародним правом, агресія визнається, так званим, злочином за міжнародним правом, а одним із її проявів є агресивна війна.

Міжнародно-правова заборона злочину агресії на всіх етапах розвитку міжнародного кримінального права стосувалася вкрай обмеженого кола суб'єктів.

На сучасному етапі розвитку міжнародного кримінального права, як і на попередніх, цей злочин вважається лідерським і його суб'єктом є особа, яка спроможна фактично здійснювати контроль за політичними та військовими діями держави або керувати ними (ст. 8bis Римського статуту Міжнародного кримінального суду від 1998 року).

Разом із цим, вичерпний перелік осіб, що потенційно можуть відповідати за злочин агресії не визначений, чим забезпечується можливість вирішення питання про те, чи є конкретна особа відповідальною за злочин агресії з огляду на контекст конкретної справи, зокрема особливості державного та суспільного устрою у відповідній країні.

Як наслідок, відповідальними за акт агресії можуть бути й особи, що формально не займають будь-яких державних посад, однак при цьому спроможні здійснювати контроль та керувати військово-політичною діяльністю держави на найвищому рівні.

Тому Суд вважає, що з огляду на ті міжнародно-правові зобов'язання, які породжує для України безпосередня криміналізація агресії за міжнародним правом, кримінально-правова заборона цього типу поведінки за кримінальним законодавством України також повинна поширюватися лише на зазначених вище осіб.

При цьому Суд не вбачає переконливих підстав вважати, що положення ст. 437 КК поширюються на більш широке коло суб'єктів, оскільки ніщо у тексті зазначеної норми на це буквально не вказує.

До того ж у диспозиції цієї статті поведінка особи описується у термінах («планування агресивної війни», «підготовка агресивної війни», «розв'язування агресивної війни», «ведення агресивної війни»), які в міжнародному праві нерозривно пов'язані з лідерським характером злочину агресії.

Тому, зважаючи на міжнародно-правову генезу положень ст. 437 КК, суб'єкт планування, підготовки, розв'язування та ведення агресивної війни за кримінальним законодавством України, на думку суду, є спеціальним, а саме - таким суб'єктом є особа, яка спроможна фактично здійснювати контроль за політичними чи військовими діями держави або керувати ними.

До того ж, з огляду на викладене вище, визнання вірним протилежного підходу - чи то того, що положення ст. 437 КК поширюються на осіб, що є загальними суб'єктами кримінального правопорушення ч. 1 ст. 18 КК, чи то того, що згадані положення поширюються на більш широке коло суб'єктів, ніж міжнародно-правова заборона агресії, - мало б наслідком такий стан речей, за якого засудження за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 437 КК, особи, на яку нібито поширюється положення останньої, але не поширюється міжнародна кримінально-правова заборона агресії (наприклад, особи, що займає найнижчу ланку в командному ланцюгу збройних сил держави, яка вчинила акт агресії) було б явно несумісним з вимогою визначеності кримінального закону, яка випливає зі ст. 8 Конституції України та ст. 7(1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року.

Суд зауважує, що у міжнародному праві не встановлено і не конкретизовано коло осіб, які можуть учиняти злочини агресії, однак, ключовою характеристикою суб'єкта вважається здатність здійснювати контроль або керівництво, участь у діяльності, що становить виняткову важливість для підготовки, розв'язування, ведення агресивної війни.

Для того, щоб визначити, чи перебувала та чи інша особа під таким контролем, виправданим може бути застосування стосовно груп осіб, організованих за воєнним принципом - критерію «загального контролю» (не просто постачання зброї, техніки чи фінансування, а координація державою військових операцій, внесення вкладу в загальне планування, нехай хоч і без віддання наказів про вчинення конкретних діянь), а стосовно фізичних осіб та груп, не організованих за воєнним принципом - критерію «ефективного контролю» (видача конкретних наказів, інструкцій).

Указані критерії закріплені в рішенні Апеляційної палати Трибуналу по колишній Югославії стосовно «воєнних злочинів», в якому було детально розглянуто питання про умови присвоєння поведінки фізичної особи державі, а також в ранніх рішеннях МКС.

Зазначений підхід був фактично втілений у формулюванні «злочину агресії» прийнятих змін до РС МКС, у ст. 8-bis якого вказується: «Для цілей цього Статуту «злочин агресії» означає планування, підготовку, ініціювання або здійснення особою, яка у стані фактичного здійснення керівництва або контролю за політичними або воєнними діями держави, акта агресії, який в силу свого характеру, серйозності та масштабів є грубим порушенням Статуту Організації Об'єднаних Націй.

Саме тому особи, що не мають зазначеної можливості, не можуть відповідати за ст. 437 КК навіть з посиланням на підставі ч. 2 ст. 29 КК.

Отже, у відповідності до ст. 437 КК в чинній редакції, злочин агресії повинен містити такі основні складові:

• особа, яка скоїла злочин, має бути політичним чи військовим керівником, тобто особою, яка здатна фактично здійснювати контроль або керівництво політичними чи військовими діями держави;

• необхідно довести, що винна особа була причетна до планування, підготовки, ініціювання чи здійснення акту агресії проти іншої держави;

• такий акт держави повинен бути рівнозначний акту агресії, визначеному Резолюцією Генеральної Асамблеї 3314, який в силу свого характеру, серйозності та масштабів є грубим порушенням Статуту ООН.

З урахуванням того що, в силу ч. 2 ст. 28 КК, кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.

ОСОБА_9 , на переконання суду, враховуючи фактичні обставини справи встановлені судом у ході її розгляду та відомості про його особу, роль і значення в структурі РФ, займану посаду, отримані нагороди, та пояснення його самого у ЗМІ щодо ролі в «операції по Криму», відповідає критеріям суб'єкта злочину за ст. 437 КК за критеріями як «загального контролю» так і «ефективного контролю».

Позаяк, статус ОСОБА_9 як командуючого Чорноморським флотом Російської Федерації підтверджується наступними доказами: витяг із сайту Чорноморського флоту стосовно ОСОБА_9 (а.п. 8, том 2); відповідь ГУР МОУ № 222/1Д/621 дск від 11.12.2015 інформація стосовно біографічних даних ОСОБА_9 та його причетності до анексії АРК (а.п. 3-6, том 12); публікація сайту «Вікіпедія» стосовно нього (а.п. 49-52, том 12); відповідь на доручення від ГУВКР ДКР СБУ № 17/2-1480 від 05.02.2016 щодо біографічних даних ОСОБА_9 (а.п. 113-115, том 12); відповідь на запит від МЗС України № 610/17-123/1-222 від 17.02.2016 щодо призначення ОСОБА_9 командувачем ЧФ РФ (а.п. 118-119, том 12); відповідь на запит від МО України № 315/3/956 від 17.02.2016 щодо призначення ОСОБА_9 командувачем ЧФ РФ (а.с. 118-119, том 12); протокол огляду від 18.03.2016 інтернет-ресурсу про присвоєння звання ОСОБА_9 (а.с. 122-125, том 12).

Більш того, з'ясовані обставини вказують на дійсність у провадженні обставин передбачених ч. 2 ст. 28 КК.

Щодо того, чи відповідають описані дії критеріям акту агресії, то слід зауважити, що згідно декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09 грудня 1981 року № 36/103 «Про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав» та резолюціями від 16 грудня 1970 року № 2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки: від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), установлено, що ні одна з держав не має право на інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав.

Закріплено обов'язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації: здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

У статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено:

- агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.

Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни кваліфікуються як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яке застосування сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави; напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території до припинення дії угоди;

- дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що носять настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим вище актам.

Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин, не можуть слугувати виправданням агресії.

Понад це, як зазначено у ст. 1 Закону України «Про оборону України» (в редакції на дату досліджуваних подій), збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України.

Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій:

- вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України;

- засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому-сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях;

- дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вони надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цієї статті;

- застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Цією ж нормою закону визначено, що підрозділ збройних сил іншої державн військове формування іноземної держави, що має постійну чи тимчасову організацію, належить до сухопутних (наземних), морських, повітряних або спеціальних військ (сил) цієї держави, оснащене легкою зброю чи важкою бойовою технікою, яка підпадає під дію Договору про звичайні збройні сили в Європі, перебуває під командуванням особи, відповідальної перед своєю державою і законами України за поведінку своїх підлеглих, які зобов'язані дотримуватися внутрішньої дисципліни, законів України, норм Міжнародного права.

Верховний Суд в постанові від 06 грудня 2021 року в справі № 756/4855/17 (Єдиний державний реєстр судових рішень https://reyestr.court.gov.ua/Review/101873632) вказав, що поняття «агресія» та «агресивна війна» не є тотожними, оскільки, з точки зору міжнародного кримінального права та кримінального права України, агресивна війна є видом агресії. Агресивна війна вирізняється масштабністю дій, поєднанням використання збройних сил з іншими засобами боротьби (економічними, дипломатичними, ідеологічними, інформаційними), постановкою та реалізацією певних політичних завдань, зокрема окупації частини території суверенної держави.

Отже, Суд, з огляду на зазначене та в поєднанні з положеннями ч. 5 ст. 3 КК, визначає в цьому провадженні такі критерії акту агресії в розрізі положень ст. 437 КК, як-то: під актом агресії у цій статті Кодексу розуміється застосування державою збройних сил проти суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності або політичної незалежності іншої держави або яким-небудь іншим чином, несумісним із Статутом Організації Об'єднаних Націй, зокрема будь-яка з наступних дій незалежно від оголошення війни, відповідно до резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, визнається актом агресії:

1) вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини;

2) бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

3) блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

4) напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили або морські і повітряні флоти іншої держави;

5) застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, з порушенням умов, передбачених договором, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення договору;

6) дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншій державі, використовувалась цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

7) відправлення державою або від імені держави збройних груп, іррегулярних сил або найманців, що здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які носять настільки серйозний характер, що робить їх рівнозначними актам, які перераховано вище, або значна участь держави у цьому.

Ці критерії відповідають позиції Верховного Суду викладеній в постанові від 06 грудня 2021 року в справі № 756/4855/17.

З огляду на зазначене, на переконання суду, враховуючи фактичні обставини справи, слід дійти висновку про те, що дії обвинуваченого, в описуваній ситуації, вказують на планування, підготовку та ведення агресивної війни.

Позаяк, в справі з'ясовано, що у зв'язку з суспільно-політичною кризою в Україні Верховна Рада України постановою від 22 лютого 2014 року № 757-VII встановила, що Президент України у неконституційний спосіб самоусунувся від здійснення конституційних повноважень, що не виконує своїх обов'язків.

Надалі, переважна більшість представників уряду та керівників правоохоронних органів залишили територію України, що призвело до тимчасового дисбалансу української влади. Російська Федерація, скориставшись цими подіями, прагнучи реалізувати своє геополітичне прагнення щодо окупації та анексії півострова Крим, діючи з порушенням фундаментальних принципів міжнародного права, міжнародних нормативно-правових актів, двосторонніх та багатосторонніх міжнародно-правових угод з Україною, власного законодавства і законодавства України, вчинила акт агресії проти України, що полягав у вчиненні дій, визначених у ст. 3 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 «Визначення агресії» (вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини; застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави; напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави; застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, всупереч умовам, передбаченим в угоді; засилання державою або від імені держави збройних груп, регулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам).

Зокрема, відкритий етап збройної агресії Російської Федерації проти України розпочався у двадцятих числах лютого 2014 року, коли всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням Російської Федерації щодо України, були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України, захоплення російськими військами спецпризначення центральних органів влади Автономної Республіки Крим, блокування українських військових частин.

Російським військовослужбовцям, з допомогою нерегулярних військових підрозділів так званої «самооборони» і «козаків», вдалося захопити чи заблокувати всі ключові об'єкти військової, правоохоронної та цивільної інфраструктури півострова Крим (органи місцевого самоврядування, аеропорти, залізничні вокзали, порти, дороги, місцеві засоби комунікації та зв'язку), заблокувати кораблі Військово-Морських Сил України, здійснити повну військову окупацію частини України півострова Крим.

При цьому військовослужбовці Російської Федерації діяли безпосередньо на виконання наказів та політичних завдань вищих посадових осіб Російської Федерації, в т.ч. обвинуваченого, який не лише координував дії військових, але і реалізовував особисто інші засоби боротьби (дипломатичні, ідеологічні та інформаційні), маючи на меті окупацію Автономної Республіки Крим ім. Севастополя, а надалі анексію.

Враховуючи саме масштабність дій Російської Федерації, поєднання використання збройних сил з іншими засобами боротьби (дипломатичними, ідеологічними, інформаційними), постановкою та реалізацією політичних завдань окупацією Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, Суд розцінює вказані дії як злочин проти миру та ведення агресивної війни, котре не є можливим без її попереднього планування.

Суд зазначає, що враховує увесь характер агресивної війни та, серед іншого, супутньо зокрема, акцентує окрему увагу на таких епізодах, в ключі положень резолюції 3314 (ХХІХ) ГА ООН від 17 грудня 1974 року, як-то:

? положення Резолюції:

Стаття 1. Агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканості або політичної незалежності іншої держави, або яким-небудь іншим чином, несумісним із Статутом Організації Об'єднаних Націй, як це встановлено в даному визначенні.

Стаття 2. Застосування збройної сили державою першою, порушуючи Статут, є, prima facie, доказом акту агресії, хоча Рада Безпеки може відповідно до Статуту зробити висновок, що визначення про те, що акт агресії був здійснений, не буде виправданим у світлі інших відповідних обставин, включно з таким фактом, що відповідні акти або їх наслідки не мають досить серйозного характеру.

Стаття 3. Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, з урахуванням і відповідно до положень Статті 2, кваліфікуватиметься як акт агресії:

a) вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої Держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або напади, або будь-яка анексія із застосуванням сили проти території іншої держави або її частини;

d) напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;

e) застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави згідно з угодою з приймаючою державою, порушуючи умови. які передбачені угодою, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди.

Дії військових формувань ЧФ РФ на ЗС РФ на території України, котрі вказують на порушення вказаних норм Резолюції:

а) на території України всупереч виявленій волі України відбувалось військове розгортання сил та засобів Збройних сил РФ з залученням, як військових формувань ЧФ РФ, тимчасово дислокованих на території України, так і з території РФ з масовим використанням літаків військово-транспортної авіації.

Так, 28 лютого 2014 року на аеродромі Гвардійське з порушенням державного кордону України здійснили посадку та розвантаження 4 літаки ІЛ- 76МД ЗС РФ (№ 76722, 76731, 76776, 76777), які прибули з аеродромів базування у Пскові та Таганрозі (Росія).

1 березня 2014 року з порушенням державного кордону України здійснили захід у порт м. Севастополь великі десантні кораблі Балтійського флоту РФ «Калінінград», «Мінськ» та великий десантний корабель Північного флоту РФ «Горняк».

3 березня 2014 року з порушенням державного кордону України 9 літаків Іл-76МД Збройних сил РФ злетіли з аеродрому Гвардійське без подання відповідних заявок та в режимі радіомовчання.

В Україні перебувало близько 3600 військовослужбовців Збройних сил РФ, які не мали права на розміщення, зокрема: підрозділ НОМЕР_125 окремої мотострілецької бригади (м. Ханкала, Чечня) 58 Армії (м. Владикавказ) Південного військового округу ЗС РФ; підрозділи 45-го окремого розвідувального полку ( АДРЕСА_16 ); 3-й окремий батальйон розвідки ( АДРЕСА_23 ); підрозділи 98-ї повітрянодесантної дивізії (м. Іваново); підрозділи 76-ї десантної дивізії ( АДРЕСА_11 ); підрозділи 31-ї десантно-штурмової бригади ( АДРЕСА_14 ); підрозділи НОМЕР_126 окремої мотострілецької бригади (Самарська обл.). 150 військовослужбовців СпП ЗС РФ прослідували через пункт пропуску на поромній переправі ІНФОРМАЦІЯ_89 у напрямку АДРЕСА_4 .

На території АР Крим діяли офіцерські групи ГРУ ІНФОРМАЦІЯ_90 (загалом понад 40 осіб у цивільному) з метою сприяння ескалації обстановки та організації блокування військових, відключення від комунікацій військових об'єктів.

7-8 березня 2014 року під час переходу з м. Новоросійськ до м. Севастополь великі десантні кораблі «Саратов», «Азов» ЧФ РФ та «Оленегорский горняк» ПФ РФ здійснили часткове розвантаження військової техніки та особового складу в районі мису ІНФОРМАЦІЯ_91 , перейшли до бухти ІНФОРМАЦІЯ_92 здійснили розвантаження решти особового складу, озброєння та військової техніки.

8 березня 2014 року близько 100 військовослужбовців ЗС РФ захопили ІНФОРМАЦІЯ_93 .

До бухти Казача ВДК ВМФ РФ здійснено перекидання батареї (чотири ПУ) рухомого берегового ракетного комплексу К-300П (ПУ- дві ПКР «Яхонт», дальність стрільби до 300 км)/

Паромною переправою порт Кавказ - порт Крим здійснено перекидання 34 автомобілів «КамАЗ». Чотирьох ЗРК «Оса», передбачено, зі складу 136 омсбр (Буйнакськ, Дагестан) 58А ПдВО, а також інженерної техніки (у т.ч. шляхопрокладачі «БАТ- 2») зі складу 45 оібр (Нахабіно) 3х ВО ЗС РФ.

У бухті Казача на вдк «Гергий Победоносец» Північного флоту СФ завантажено близько 400 B/C та 18 одиниць автомобільної техніки («КамАЗ», «Урал», передбачено зі складу ПДФ РФ), після чого корабель розпочав перехід до пункту базування Новоросійськ.

З мису Чауда до району н.п. Армянськ і н.п. Красноперекопськ здійснила марш колона у складі 60 автомобілів (близько 300 військовослужбовців).

Із району м. Джанкой у напрямі н.п. Гвардійське вийшла колона близько 30 автомобілів «КамАЗ» та «Урал» (для проведення внутрішньої ротації підрозділів НОМЕР_127 дшд ПДВ ЗС (Псков), 22 обрсп ПдВО (Ковальовка), 3обрсп ЦВО (Рощинський Самарської обл.) і підрозділів 18 омсбр ПдВО РФ).

Здійснювалося розгортання польових таборів для розміщення підрозділів ЗС РФ у районі н.п. Оборонне (15 км на південний схід від АДРЕСА_1 ) та інженерного обладнання території.

З території ПдВО РФ на територію АР Крим, до н.п. Геройське (15 км на південь від АДРЕСА_1 ), здійснили перельоти три вертольота ЗС РФ.

В районі АДРЕСА_3 здійснювалося обладнання вогневих точок і мінування території.

В районі аеродрому АДРЕСА_9 зосереджувалося інженерні боеприпаси (протитанкові міни ТМ-62М).

В н.п. Армянськ обстріляно зі стрілецької зброї літак DA-42 Держприкордонслужби України.

Здійснили польоти: літак-розвідник Су-24МР з аеродрому тимчасового базування Бутурліновка Воронізької обл. РФ у повітряному просторі Курської обл. РФ: літак-розвідник Су-24МР у повітряному просторі Ростовської обл. РФ та над акваторією східної частини Азовського моря; 2 літаки дальнього радіолокаційного виявлення та наведення типу А-50 у повітряному просторі Ростовської обл., Краснодарського краю РФ та над акваторією Азовського моря.

Через Керченську протоку паромною переправою Кавказ-Крим перекинуто підрозділи 18 омсбр ПдВО РФ (430 військовослужбовців, 20 автомобілів «КамАЗ» та «Урал», 6 РСЗВ БМ-21 «Град»), які переміщувалося до м. Феодосія.

9 березня 2014 року на території АРК розгорнуто угруповання ЗС РФ чисельністю не менше 18350 військовослужбовців ( НОМЕР_128 військовослужбовців ЧФ РФ, у т.ч. 2350 морських піхотинців, та 6980 військовослужбовців зі складу інших з'єднань і частин ЗС РФ).

У м. Севастополь з великого десантного корабля « ІНФОРМАЦІЯ_94 » ЧФ РФ розвантажено 7 БТР-80, 7 автомобілів «КамАЗ», «Урал», 4 РЛС, 50 військовослужбовців.

Здійснили польоти: літак-розвідник Су-24МР з аеродрому тимчасового базування Бутурлиновка Воронізької обл. РФ у повітряному просторі Воронізької, Курської та Брянської обл. РФ; літаки зі складу авіаційного полку Мариновка 1 змал (Кримськ) 4 Командування ВПС і ППО РФ у повітряному просторі Ростовської обл. РФ та над акваторією Азовського моря; літак дальнього радіолокаційного виявлення та наведення типу A-50 (аеродром Єйськ) у супроводі 2 літаків Су-27 у повітряному просторі Ростовської обл., Краснодарського краю РФ та над акваторією Азовського моря.

Станом на 9.03.2014 р. на території АР Крим розгорнуто угруповання ЗС РФ чисельністю 18780 військовослужбовців ( НОМЕР_128 військовослужбовців ЧФ РФ, у т.ч. 2350 морських піхотинців, та 7410 військовослужбовців зі складу інших з'єднань і частин ЗС РФ). ЗС РФ здійснювали збройну агресію проти України.

Станом на 12.03.2014 р. озброєними військовослужбовців РФ (люди у камуфльованій та чорній формі) заблоковано (захоплено), виведено з ладу та припинено функціонування 47 із 56 об'єктів Держприкордонслужби на території АР Крим.

3 01.03.14 р. по 14.03.2014 р. через пункт пропуску «Крим - поромна переправа» на територію України переміщено 139 од. автомобільної, спеціальної та бронетехніки ЗС РФ: 4 РСЗВ БМ-21 «Град»; 6 БТР, 111 вантажних; 6 спеціальних автомобілів; 7 легкових та 5 мікроавтобусів.

Всього зафіксовано 39 випадків порушень: порядку перетину ДКУ у ППР «Крим» у 10 випадках 139 од. тех.; порядку заходу військових суден -15 суден; порядку здійснення польотів військової авіації іноземної держави - у 14 випадках 48 літальних апаратів.

b) порушення пункту 1 Статті 6 та пункт 2 Статті 8 Угоди мі Україною і РФ про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України:

27 лютого 2014 року зі сторони Качинського шосе до воріт в'їзду на територію, де розташоване приміщення зали зустрічі офіційних делегацій цивільного аеропорту, що поруч військового аеродрому Бельбек, прибули озброєні невідомі особи у військовій формі без знаків розпізнавання (близько 300 осіб, 17 автомобілів типу «Урал», 2 БТРи). Було встановлено, що їхньою метою є взяття під контроль виїзд з аеропорту Бельбек та не допущення вищих посадових осіб України до Криму. Зазначена група розосередилась по периметру паркану цивільного аеропорту, було розгорнуто радіостанцію на базі БТРа, перекрито злітно-посадкову смугу та рубіжну доріжку трьома автомобілями «Урал», розгорнуто позицію станкового кулемета.

Керівництво бригади тактичної авіації попереджено, що у випадку зльоту літака з чергової ланки буде відкрито вогонь на ураження. Окремі збройні команди (2-5 автомобілів кожна) здійснили переміщення до місць дислокації об'єктів ВМС ЗС України у м. Севастополь (Командування ЗС України, 174-а база озброєння, військові частини зенітно-ракетних військ).

28 лютого 2014 року Севастопольський загін морської охорони України заблоковано групою Держприкордонслужби військовослужбовців до 30 осіб на чолі з офіцером ЧФ РФ капітаном першого рангу ОСОБА_169 , який визначив мету свого прибуття як «виконання постанови Ради Безпеки АРК щодо недопущення захоплення зброї та боєприпасів».

Одночасно спостерігалося розміщення на прилеглих до загону морської охорони висотах снайперів. До КПП 1-го та 3-го зенітно-ракетного дивізіону зенітної - ракетної бригади ЗС України (мис Фіолент) автомобіль Урал доставив 21 озброєного автоматичною зброєю військовослужбовці 810-1 брми ЧФ РФ (місце базування АДРЕСА_1 ).

Військовослужбовці РФ (прибули автомобілем «КАМАЗ») заблокували КПП командного пункту зенітно-ракетного полка АДРЕСА_6 та окремої роти радіолокаційної розвідки ЗС України. Свої дії мотивували отриманим наказом про охорону по периметру всіх військових частин ЗС України у випадку наближення «радикалів».

На територію Євпаторійського авіаремонтного заводу в'їхав автомобіль «КАМАЗ» в районі злітно-посадкової смуги. З автомобіля ніхто не виходив. Кількість прибулих невідома.

У м. Джанкой біля КПП військової частини НОМЕР_129 розгорнуто блокпост у кількості 10-15 чол. з автомобілем «КАМАЗ» ЗС РФ для блокування виїзд з військової частини.

1 березня 2014 на аеродром Кіровське проникло близько 20 автомобілів ЗС РФ типу «Урал» та «Тигр».

Озброєна група військовослужбовців ЗС РФ проникла до КДП, роззброїла та поклала обличчям до підлоги особовий склад чергової зміни, вилучила засоби мобільного зв'язку, вивела з ладу обладнання зв'язку та РТЗ. Після проведення акції група військовослужбовців повернула мобільні телефони та залишила територію аеродрому.

На територію окремої роти радіолокаційної розвідки (орлр) Євпаторія проникли 100 військовослужбовців ЗС РФ. Озброєні підрозділи 3С РФ на території орлр м. Меганом блокували роботу радіотехнічних засобів, Авіаційну комендатуру Джанкой військовослужбовцями ЗС РФ.

Заблоковано аеродром « ІНФОРМАЦІЯ_28 » військовослужбовцями ЗС РФ. Особовому складу ВПС ЗС України запропоновано перейти на сторону ЗС РФ або покинути територію без зброї.

До КПП Євпаторійського зенітного полку ЗС України на автомобілі «Камаз» прибули НОМЕР_130 військовослужбовців ЗС РФ, автомобіль заблокував виїзд.

Порушуючи пункт 4 Статті 8 Угоди між Україною і РФ про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України:

21 лютого 2014 року ЧФ РФ посилив охорону та оборону аеродромів Кача та Гвардійське (БТР-14 од., зі складу 810 обрмп ЧФ РФ), штабу ЧФ РФ (БТР-80 - 2 од., зі складу 810 обрмп ЧФ РФ).

Порушуючи пункт 2 Статті 9 та пункт 1 Статті 15 Угоди між Україною і РФ про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України:

28 лютого 2014 рокуздійснили посадку 10 вертольотів у районі аеродрому ІНФОРМАЦІЯ_95 і аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_96 », які незаконно перетнули державний кордон України та уникли прикордонного контролю.

с) порушення пункту 1 Статті 12 Угоди між Україною і РФ про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України:

27 лютого 2014 року колона з 14-и автомобілів «Урал» без номерних знаків та 2-х БТР-80, які перевозили до 400 військовослужбовців, виїхала з території 7-го навчального загону ЧФ РФ у напрямку виїзду з м.Севастополь. В районі дорожньої розв'язки м. Севастополь - Сапун-Гора - м. Інкерман колона розділилася: 6 автомобілів «Урал» продовжили рух у напрямі м. Інкерман, інші автомобілі та 2 БТР-в напрямку району Сапун-Гори.

3 7-го навчального загону ЧФ РФ близько 150 осіб на 4-x автомобілях «КАМАЗ» без номерних знаків виїхали у напрямку с. Новофедорівки.

Порушуючи пункт 1 Статті 12 Угоди між Україною і РФ про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України:

21-22 лютого 2014 року на території АР Крим та у м. Севастополь мали місце активні пересування великої кількості бойової броньованої техніки (понад 30 бронетранспортерів) військових формувань ЧФ РФ, які не узгоджувалася з компетентними органами України. 16 одиниць БТР-80 810-ї окремої бригади морської піхоти ЧФ РФ ( АДРЕСА_1 ) здійснили виїзди у напрямку населених пунктів Кача та Гвардійське та у межах м. Севастополь.

23 лютого 2014 року 3 БТР-80 зі складу 810 обрмп ЧФ РФ здійснили пересування за маршрутом: НОМЕР_4 обрми ЧФ РФ - ІНФОРМАЦІЯ_97 (Херсонес) - танкодром (Казача) та у зворотному напрямку.

25 лютого 2014 року з метою посилення охорони військового санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_45 » три вантажівки «Камаз» та дві вантажівки «Урал» здійснили перевезення особового складу НОМЕР_4 обрмп ЧФ РФ за маршрутом АДРЕСА_17 .

27-28 лютого 2014 року командування ЧФ РФ здійснило активні пересування бойової та військової техніки у напрямку міст Сімферополь і Саки, а також у межах м. Севастополь.

27 лютого 2014 року великий десантний корабель «Азов» відшвартувався на причал № 141 бухти «Південна» Севастопольської бухти, пройшов процедуру прикордонного контролю, здійснив перехід до бухти «Козача» (місце дислокації 810-ї бмп ЧФ РФ), де з корабля було вивантажено близько 300 військовослужбовців зі зброєю. Перевезення здійснено 15-ю військовими автомобілями КАМАЗ.

d) порушення ст. 2 та 3 Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом РФ про використання силами та засобами ЧФ РФ повітряного простору України та повітряного простору над акваторією Чорного моря, де відповідальність за безпеку польотів та організацію обслуговування повітряного руху покладено на Україну від 16 липня 1999 року:

28 лютого 2014 року на аеродромі Гвардійське (АРК), порушивши державний кордон України, здійснили посадку та розвантаження 4 літаки ІЛ-76МД ЗС РФ (№№ 76722, 76731, 76776, 76777), які прибули з аеродромів базування у Пскові та Таганрозі (Росія). Здійснили посадку ще 10 літаків ІЛ-76МД з території РФ.

Здійснили посадку 10 вертольотів у районі аеродрому ІНФОРМАЦІЯ_98 і аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_96 », які незаконно перетнули державний кордон України та уникли прикордонного контролю.

e) порушення ст. 1 Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації з питань забезпечення екологічної безпеки та екологічного контролю в місцях базування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 19 грудня 1998 року:

7 березня 2014 року від затоплених на фарватері входу в озеро Донузлав великого протичовнового корабля « ІНФОРМАЦІЯ_99 » та водолазного катера спостерігається переміщення у бік моря білої плями невідомого походження.

? Положення Резолюції:

Стаття 3. Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, з урахуванням і відповідно до положень Статті 2, кваліфікуватиметься як акт агресії:

с) блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави.

Дії військових формувань ЧФ РФ та ЗС РФ на території України:

28 лютого 2014 року ракетний катер ЧФ РФ «Івановець» на відстані 5 кабельтових від берега заблокував Балаклавську бухту.

3 березня 2014 року бухта Севастопольська перекрита судном РФ «КІЛ- 52», а бухта Стрілецька ракетними катерами № 954, № 955 та допоміжним судном.

5-6 березня 2014 року на фарватері входу в о. Донузлав затоплено ВПК «Очаков» ЧФ РФ, та водолазний катер (по кормі затопленого ВПК «Очаков»).

10 березня 2014 року ракетний крейсер «Москва» з району о. Донузлав здійснив перехід на траверз н.п Чорноморське, та попрямував до Каркінітської затоки. Станом на 3.00 10.03.2014 крейсер спостерігався РТП Чорноморське у дрейфі на віддаленні 4 морських миль від берега.

Станом на 11.03.2014 р. ЗС РФ блокують такі судна України: "Донбас", "Тернопіль", "Луцьк", "Хмельницький", "Славутич", "Шостка", "Корец", "Кременець", "Запоріжжя" (Севастополь заблоковано з моря), ПВМБ: 5 брнк ("Вінниця", "Чернігів","Черкаси", "Генічеськ", "Костянтин Ольшанський", "Кіровоград", "Мелітополь", "Горлівка", "Херсон", "Допропілля".

? Положення Резолюції:

Стаття 3. Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, з урахуванням і відповідно до положень Статті 2, кваліфікуватиметься як акт агресії:

g) направлення державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що носять настільки серйозний характер, що є рівнозначним перерахованим вище актам, або її значна участь в них.

Дії військових формувань ЧФ РФ та ЗС РФ на території України:

На території України перебували чисельні групи російських козаків, які сприяли військовослужбовцям 3С РФ захоплювати і блокувати пости Держприкордонслужби, аеропорти, військові частини ЗС України та інші державні об'єкти в АРК. Зокрема, оренбурзькі козаки 27 лютого 2014 року оголосили про набір добровольців для поїздки до Криму "на міжнародний сільськогосподарський з'їзд", а в Пермі козаки та активісти патріотичних політичних рухів роздавали листівки із закликом добровольців відправитися в Україну.

Наведене прямо вказує на ведення агресивної війни в описаній ситуації, як і засвідчує факт того, що аби провести таку війну її слід було завчасно підготувати.

Також, Суд зауважує, що для нього ключовим у справі було те, що

? навіть якщо обвинувачений не погоджувався з певними планами керівництва РФ, все одно; коли президент РФ вирішив це питання, він послідував за ним без вагання. Він брав активну участь у підготовці та проведенні агресивної війни і посвідчив, що "план дій" було підготовлено заздалегідь;

? Україну він розглядав як «загрозу для Криму», а тому з огляду на посаду, яку він обіймав, вчинені дії в ході агресивної війни, публічні промови, які він виголошував, обвинувачений був рушійною силою агресивної війни, поступаючись лише президенту РФ.

Отже, обвинувачений був автором організатором планів і одним з головних у питанні військової підготовки до війни, їх реалізатором.

Безсумнівно, більша частина злочинної програми, яка інкримінується обвинуваченому, здійснювалась через військових РФ, і, напевне, в ході компанії могли мати місце суперечки між її ідеологами. Тому цілком можливо, що деякі злочини були вчинені без його відома, і часом навіть незважаючи на його позицію. Можливо також, що деякі з напрямів кримінальної політики, які здійснювались, не започатковувались ним, а виконувались за наказами з РФ.

Водночас встановлено, що обвинувачений свідомо і з безперечною готовністю брав участь у застосуванні цих дій в АРК, апріорі, вважав, таку свою участь честю для нього та справою всього свого життя.

Також Суд, враховуючи супутні питання, котрі виникли у ході розгляду провадження, з огляду на доводи захисту та позицію РФ, зафіксовану в офіційних документах направлених на адресу держави України в рамках міжнародної правової допомоги зауважує, що сприймає їх та бере до уваги, водночас не вважає переконливими, позаяк:

- міжнародні правові акти, ратифіковані Україною, допускають визнання війни, як різновиду збройного конфлікту міжнародного характеру, навіть тоді, коли стан війни не визнаний однією із сторін або не оголошений. Філософія міжнародних правових актів щодо злочину агресії полягає в тому, що про війну свідчать факти застосування сили, а не заява про них чи визнання. Зазначений підхід ґрунтується на тому, що юридичне підтвердження факту не створює самого факту, а лише його засвідчує. Так, положення Женевських конвенцій про поводження з військовополоненими та про захист цивільного населення під час війни 1949 року поширюються на «збройні конфлікти, що можуть виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни», а в Резолюції про визначення агресії Генеральної Асамблеї ООН 1974 року зазначаються дії, які слід кваліфікувати як агресію, незалежно від оголошення війни. Тож, збройна агресія, тобто війна, може мати місце й тоді, коли вона не оголошена або не визнана однією зі сторін конфлікту;

- агресивні військові дії, розпочаті Російською Федерацією у 2014 році, містяться у тексті вже згадуваної Резолюції про визначення агресії і це дає підстави стверджувати, що по відношенню до України розв'язано саме війну, а не щось інше. Зокрема, відповідно до п. а, g ст. 3 зазначеної Резолюції, незалежно від оголошення війни, будуть кваліфікуватись як агресія наступні дії: будь-яка анексія території іншої держави з застосуванням сили; заслання державою або від імені держави озброєних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти, застосування збройної сили проти іншої держави або значна участь держави у таких діях.

Таким чином, по факту, на АРК здійснюється агресія іноземної держави, тобто війна;

- міжнародним правом чітко встановлені правила поведінки воюючих сторін, однак РФ їх порушила, а тому юридичне визнання агресії одразу переводить її в статус порушника законів та звичаїв війни, які встановлені нормами міжнародного права. А отже, є підстави для притягнення обвинуваченого до відповідальності, як того, хто в змові контролював та визначав хід дій держави-агресора;

- притягати до відповідальності за розв'язування агресивної війни необхідно як держави-агресори, так і фізичних осіб, адже невідворотність покарання є важливим елементом протидії злочинам проти миру;

- ця війна, у певній мірі, відповідає критеріям «гібридної», оскільки система заходів по захопленню частини території України, які реалізувала Російська Федерація, окрім класичного збройного вторгнення, включала безліч інших дій, котрі є «гібридними» методами ведення війни, в т.ч. це: пропаганда, обман, диверсія та інші тактики.

РФ застосовувалися різні режими ведення війни, зокрема, інформаційні спецоперації, які так само є елементом «гібридної» війни та дозволяють завдавати шкоду державі без використання військової зброї. Інформаційний вплив на супротивника зменшує та здешевлює витрати на важке озброєння, а також дає змогу у разі вдалого захоплення території, зберегти інфраструктуру.

В ситуації з АРК, до того, як російські військові захопили півострів, було проведено декілька інформаційних операцій, які значно полегшили анексію. Зокрема, в інформаційному просторі була нав'язана «альтернатива» з очевидним вибором - або ісламізація, або приєднуватись до РФ.

Штучно створювались конфлікти з представниками кримськотатарського народу, нагніталась довкола них суспільна напруга та навіювалась нібито загроза від ісламізації півострова. Як альтернатива подавалась перспектива возз'єднання з РФ.

У 2013-2014 роках до псевдо загрози з боку кримськотатарського народу в інформаційний простір Криму додали загрозу «фашистської хунти з Києва».

Слід відмітити і те, що за два тижні до побиття студентів на Майдані, ОСОБА_170 видав Указ № 562 від 14 жовтня 2013 року, яким скасував обов'язковий призов на строкову службу у ЗСУ.

Указом було постановлено не здійснювати в 2014 році призов у Збройні сили України та інші військові формування, окрім внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України. Таким чином, станом на 2014 рік Українські збройні сили знаходились на перехідному етапі, коли призову вже не було, а контрактна армія не була належним чином сформована. Боєздатність армії була мінімальною.

Вироком Оболонського районного суду міста Києва від 24 січня 2019 року у справі № 756/4855/17 ОСОБА_171 (див. https://reestr.court.gov.ua/Review/79393240, згідно ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» Суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру) визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 437 КК України.

Згідно з цим вироком останній 01 березня 2014 року в невстановленому місці на території Російської Федерації, діючи умисно, порушуючи вимоги статей 1, 2, 65, 68, 132, 134 Конституції України, Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, вимоги ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і декларацій Генеральної Асамблеї ООН від 09 грудня 1981 року № 36/103, від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), з метою порушення суверенітету України і з метою сприяння Російській Федерації та її представникам у порушенні суверенітету України, сподіваючись отримати преференції від представників влади Російської Федерації для подальшого тривалого проживання на території цієї країни та уникнення кримінальної відповідальності в Україні, для створення уявлення про легітимність дій представників влади і службових осіб Збройних Сил Російської Федерації, надання видимості законності вторгнення та окупації підрозділами Збройних Сил Російської Федерації території України, а саме півострова Крим, усвідомлюючи явну протиправність власних дій, склав, підписав та звернувся з письмовою заявою до Президента Російської Федерації з проханням використати Збройні Сили цієї держави на території України, чим надав іноземній державі Російській Федерації та її представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України та шляхом вчинення державної зради сприяв представникам влади і службовим особам Збройних Сил Російської Федерації, матеріали стосовно яких виділено в окреме провадження, у веденні агресивної війни проти України.

(іі) зміна меж території та державного кордону України

Основним безпосереднім об'єктом за ст. 110 КК злочину є національна безпека у політичній сфері, яка полягає у відсутності загрози порушення встановлених Конституцією, законами України і міжнародними правовими актами територіальної цілісності України та порядку визначення її території.

Державний кордон України - це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України, а саме: межі суходолу, вод, надр, повітряного простору. Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Лінія державного кордону детально описується у відповідному міжнародному договорі, а також наноситься на карту, яка є невід'ємною частиною того чи іншого договору (делімітація).

Ця лінія проходить: на суходолі - по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах, на морі - по зовнішній межі територіального моря України, а також певним чином на річках, озерах та інших водоймах, на мостах, греблях та інших спорудах, і позначається на місцевості чітко видимими прикордонними знаками (демаркація).

Об'єктивна сторона злочину характеризується активними діями, які можуть проявитися у таких формах:

1) дії, вчинені з метою зміни меж території або з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;

2) публічні заклики до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України;

3) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України.

В цій справі йдеться про першу форму (дії, вчинені з метою зміни меж території або з метою зміни державного кордону України).

При цьому, описані дії обвинуваченого відповідають за характером їй (першій формі), позаяк дії, вчинені з метою зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, - це будь-які дії, спрямовані на передачу частини території України під юрисдикцію іншої держави або на зменшення території України шляхом утворення на її території іншої суверенної держави.

Питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який може бути призначений тільки Верховною Радою України.

Логічне тлумачення словосполучення "зміна меж території" може означати, як намагання зменшити так і збільшити територію України.

Щодо дій, спрямованих на зміну державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, то Конституція України не встановлює порядку зміни державного кордону. Зміна державного кордону (який є умовною лінією), навіть здійснена внаслідок збройного захоплення частини території країни, водночас означає зміну меж її території.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених у ч. 1 ст. 110 дій.

Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у виді прямого умислу. При цьому для першої форми цього злочину характерною є також наявність спеціальної мети - змінити межі території (державного кордону) України.

Психічне ставлення до загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч. 3 ст. 110 КК) може характеризуватися тільки необережністю.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 110 КК) є вчинення його в т.ч. за попередньою змовою групою осіб.

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину є настання в результаті його вчинення інших тяжких наслідків (ч. 3 ст. 110 КК).

Під іншими тяжкими наслідками треба розуміти, зокрема, настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об'єктів, виникнення масових безпорядків, розрив чи суттєве погіршення дипломатичних стосунків з іншою державою тощо.

Отже, Суд зауважує, що убачає в діях обвинуваченого складу злочину за ч. 3 ст. 110 КК, оскільки він діючи за попередньою змовою групою осіб шляхом віддання наказів і розпоряджень підлеглим йому військовослужбовцям Збройних Сил Російської Федерації, забезпечив військову окупацію території півострова Крим, що призвело до тяжких наслідків у вигляді порушення територіальної цілісності України та заподіяння збитків y вигляді втрати об'єктів державної власності тільки за період з 20 лютого по 21 березня 2014 року на загальну суму 1 080 352 000 000 грн.

Ба більше, з аналітичної доповіді «Ситуація з правами людини в Криму» витікає, що на сьогодні реально не існує дієвих правових механізмів для захисту індивідуальних і колективних прав та інтересів громадян України, котрі мешкають в Криму (див. аналітичну доповідь Ситуація з правами людини в Криму за 7 років окупації: аналітична доповідь / ред. О. Виноградова; Дім прав людини Крим, Кримська правозахисна група, Регіональний центр прав людини, Центр громадянської просвіти «Альменда», Центр прав людини ZMINA. - Киі?в, 2021. - 92 с.), адже насильницькі зникнення, свавільні арешти, повна відсутність поваги до людини, до її особистого й сімейного життя, викорінення будь-яких форм і проявів інакомислення, свободи слова й вираження поглядів, непередбачувана політика щодо приватних власників, мілітаризація і централізація освіти, споживацьке ставлення до природних і людських ресурсів і нехтування культурною спадщиною - все це лише частина того, чим характеризується політика РФ в окупованому нею Криму.

Щодо доводів сторони захисту та позиції РФ про права нації на самовизначення та бажання жителів АРК увійти до складу РФ, то Суд зауважує таке.

Рішенням Конституційного суду України від 14 березня 2014 року № 2-рп/2014 у справі № 1-13/2014 вирішено: (1) визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), постанову Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про проведення загальнокримського референдуму» від 6 березня 2014 року № 1702-6/1 та котра визнається неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення; (2) припинити діяльність Комісії Автономної Республіки Крим із проведення загальнокримського референдуму, територіальних та дільничних комісій, створених для проведення цього референдуму ; (3) Раді міністрів Автономної Республіки Крим припинити фінансування заходів щодо проведення референдуму, забезпечити знищення бюлетенів, агітаційних матеріалів.

Наведене рішення Конституційний суд України умотивував тим, що

- питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом (ст. 73 Конституції України). Призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених вказаною статтею Конституції України, належить до повноважень Верховної Ради України (п. 2 ч. 1 ст. 85 Основного Закону України). Організація і порядок проведення виборів і референдумів визначаються виключно законами України (п. 20 ч. 1 ст. 92 Конституції України);

- Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання (ст. 134 Конституції України). Перелік питань, які належать до відання Автономної Республіки Крим, та питань, з яких вона здійснює нормативне регулювання, встановлений ст. 137, 138 Конституції України;

- Конституційний статус Автономної Республіки Крим узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування, ратифікованою Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР, за якою головні повноваження і функції місцевої влади визначаються конституцією або законом; місцева влада в межах закону має повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери її компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу (п. 1, 2 ст. 4);

- згідно з Конституцією України до відання Автономної Республіки Крим належить організація та проведення місцевих референдумів (п. 2 ч. 1 ст. 138) у порядку, визначеному законом України (п. 20 ч. 1 ст. 92).

Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання (ч. 2 ст. 135 Основного Закону України).

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, ухваливши Постанову, якою передбачено входження до складу Російської Федерації як її суб'єкта, звернення до Президента Російської Федерації та до Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації про початок процедури входження до складу Російської Федерації як суб'єкта Російської Федерації, винесення на референдум зазначених питань, порушила конституційний принцип територіальної цілісності України та вийшла за межі своїх повноважень, а отже, Постанова не відповідає ст. 1, 2, 5, 8, ч. 2 ст. 19, ст. 73, п. 3 ч. 1 ст. 85, п. 13, 18, 20 ч. 1 ст. 92, ст. 132, 133, 134, 135, 137, 138 Конституції України.

Постанова також суперечить основоположним принципам суверенності та територіальної цілісності держави, закладеним у міжнародно-правових актах, зокрема принципу взаємної поваги до суверенної рівності кожної держави, що включає політичну незалежність, можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права мирним шляхом і за домовленістю. Внаслідок дії зазначених принципів держави-учасниці повинні утримуватися від порушення територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави шляхом застосування сили чи погрози силою або в інший спосіб, несумісний із цілями Організації Об'єднаних Націй, а також від дій, що спрямовані проти територіальної цілісності чи єдності будь-якої держави-учасниці (Статут Організації Об'єднаних Націй, Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року, Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995 року).

Рішенням Конституційного суду України за № 3-рп/2014 у справі за № 1-15/2014 від 20 березня 2014 року визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), Постанову Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 11 березня 2014 року № 1727-6/14, та вказано, що вона втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Наведене рішення Конституційний суд України умотивував тим, що

- Україна є суверенна і незалежна держава, суверенітет якої поширюється на всю її територію; територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною; захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішою функцією держави, справою всього Українського народу (ст. 1, 2, ч. 1 ст. 17 Конституції України);

- згідно зі ст. 132 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Зазначені конституційні принципи організації територіального устрою обумовлені формою державного устрою України як унітарної держави (підпункт 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 березня 2014 року № 2-рп/2014). Саме в такому статусі Україна як суверенна, унітарна держава є членом Організації Об'єднаних Націй ;

- Декларацією визначено, що „у разі якщо в результаті прямого волевиявлення народів Криму, яке має відбутися 16 березня 2014 року, буде прийнято рішення про входження Криму, включаючи Автономну Республіку Крим і місто Севастополь, до складу Росії, Крим після референдуму буде проголошено незалежною та суверенною державою з республіканською формою правління ;

- у Рішенні від 16 січня 2003 року № 1-рп/2003 у справі про Конституцію Автономної Республіки Крим Конституційний Суд України зазначив, що для Автономної Республіки Крим як адміністративно-територіальної одиниці України не притаманні державний суверенітет, власне громадянство та інші ознаки держави; межі Автономної Республіки Крим з іншими адміністративно-територіальними одиницями не є державними кордонами. За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у цьому ж рішенні, поняття „державна територія" (територія України) і „територія відповідної адміністративно-територіальної одиниці", зокрема територія Автономної Республіки Крим, про яку йдеться у ст. 7 Конституції Автономної Республіки Крим, хоча й взаємопов'язані, але за своїм змістом є різними; Конституція України встановлює, що суверенітет України поширюється на всю її територію (стаття 2); це є конституційним закріпленням територіального верховенства України (підпункт 1.4 пункту 1 мотивувальної частини).

Відповідно до ч. 2 ст. 133 Основного Закону України Автономна Республіка Крим та місто Севастополь входять до складу України як окремі одиниці адміністративно-територіального устрою України; місто Севастополь не входить до складу Автономної Республіки Крим, має спеціальний статус, який визначається законом України (підпункт 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 березня 2014 року № 2-рп/2014).

За ст. 134 Конституції України Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Встановлений ст. 137, 138 Основного Закону України перелік питань, які належать до відання Автономної Республіки Крим, та питань, з яких вона здійснює нормативне регулювання, унеможливлює вирішення нею питань, пов'язаних із територіальним устроєм, конституційним ладом та державним суверенітетом.

Зважаючи на викладене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що затвердження Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим Декларації, прийнятої депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим та депутатами Севастопольської міської ради, не належить до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим і суперечить ст. 2, 8, 132, 133, 134, ч. 2 ст. 135, ст. 137, 138 Конституції України ;

- Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які не можуть суперечити Конституції і законам України (частина друга статті 135 Конституції України).

Таким чином, прийнявши Постанову, Верховна Рада Автономної Республіки Крим вийшла за межі повноважень, визначених Конституцією України, чим порушила ч. 2 ст. 19 Основного Закону України ;

- у пункті 1 Декларації передбачено, що „у разі якщо в результаті прямого волевиявлення народів Криму, яке має відбутися 16 березня 2014 року, буде прийнято рішення про входження Криму, включаючи Автономну Республіку Крим і місто Севастополь, до складу Росії, Крим після референдуму буде проголошено незалежною та суверенною державою з республіканською формою правління".

Однак Конституція та закони України, інші нормативно-правові акти, у тому числі Конституція Автономної Республіки Крим, затверджена Законом України від 23 грудня 1998 року № 350-XIV, а також міжнародно-правові акти, ратифіковані Україною, не містять поняття „народи Криму" та не розкривають його змісту.

Саме тому використання у Декларації поняття „народи Криму" як узагальненого визначення громадян України, які проживають в Автономній Республіці Крим та в місті Севастополі, є безпідставним, а зазначене поняття є таким, що не відповідає Конституції України ;

- згідно із загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права народи мають право на самовизначення, яке не повинне тлумачитися як таке, що санкціонує або заохочує будь-які дії, які порушують чи підривають (повністю або частково) територіальну цілісність або політичну єдність суверенних і незалежних держав, які дотримуються принципу рівноправ'я і самовизначення народів і внаслідок цього мають уряди, які представляють інтереси всього народу на їх території без будь-яких відмінностей (Статут Організації Об'єднаних Націй, Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, від 24 жовтня 1970 року, Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року) ;

- право на самовизначення на території Автономної Республіки Крим та в місті Севастополі було реалізовано їх жителями як невід'ємною частиною всього Українського народу під час всенародного голосування на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року.

Враховуючи результати цього референдуму, Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей - 28 червня 1996 року прийняла Конституцію України, в якій, зокрема, проголосила Україну суверенною і незалежною державою (ст. 1) та закріпила принцип її територіальної цілісності (ст. 2) ;

- Конституція України не передбачає права окремої частини громадян України (в тому числі і національних меншин) на одностороннє самовизначення, в результаті якого відбудеться зміна території України як унітарної держави.

Суд в цій справі розділяє висновки Конституційного суду України у цитованих справах та відповідно відхиляє доводи сторони захисту та позицію РФ щодо того, що йдеться про право нації на самовизначення, з передумов вказаних Конституційним судом України.

За такого підходу також не може йтися і про дійсність у провадженні обставин регламентованих ст. 39 КК, позаяк обвинувачений не усував певну небезпеку, а вчиняв умисні злочині проти України в інтересах РФ.

Питання зміни кордонів України повинне вирішуватися на всеукраїнському референдумі, призначеному Верховною Радою України, відповідно до ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85 Основного Закону України, а не за волею, примхою чи бажанням керівництва РФ та/або обвинуваченого.

(ііі) диверсія

Згідно ст. 113 КК основний безпосередній об'єкт диверсії - безпека держави в воєнній або будь-якій іншій сфері відповідно до спрямованості конкретного акту диверсії.

Для цього злочину характерним є обов'язковий додатковий об'єкт, який має різний зміст у різних формах цього злочину: це життя і здоров'я особи, власність.

Предметом диверсії можуть бути: 1) будівлі, споруди та інші об'єкти, які мають важливе оборонне значення, від діяльності яких залежить життєдіяльність певних регіонів чи інших великих територій, належне функціонування певних галузей економіки, структур державного управління.

Об'єктивна сторона диверсії проявляється в семи формах, кожна із яких передбачає вчинення суспільне небезпечних дій спрямованих на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе оборонне значення.

Диверсія, вчинена у будь-якій із її форм, є закінченою з моменту вчинення в т.ч. інших дій відповідної спрямованості, незалежно від того, чи фактично настали ті або інші наслідки.

До інших дій можна віднести, скажімо, пошкодження тощо.

Суб'єктом злочину є осудна особа, якій виповнилось 14 років.

Суб'єктивна сторона диверсії характеризується виною у виді прямого умислу і спеціальною метою. Характерною ознакою диверсії є те, що вчинення зазначених вище дій не є самоціллю, а використовується винним як засіб досягнення його головної мети - ослаблення держави.

Саме за ознакою спеціальної мети (не враховуючи деяких інших ознак) диверсію треба відмежовувати від таких суміжних умисних злочинів, як, наприклад, ведення агресивної війни, терористичний акт, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, умисне знищення або пошкодження майна, забруднення моря, випуск або реалізація недоброякісної продукції, зараження венеричною хворобою, екоцид тощо.

Вказана мета означає наявність прагнення знизити військовий потенціал держави тощо. При цьому не вимагається, щоб винний намагався суттєво ослабити державу (повалити, підірвати її), достатньо його бажання хоча б певним чином вплинути на ту чи іншу складову її потенціалу.

Склад злочину побудований як формальний, а тому на перший план виступає не фактичний результат (ослаблення держави чи принаймні реальна загроза такого ослаблення), а саме вороже ставлення особи до держави.

В силу ч. 3 ст. 27 КК організатором є особа, яка організувала вчинення кримінального правопорушення (кримінальних правопорушень) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням.

Отже, Суд констатує, що в діях обвинуваченого наявний склад злочину за ч. 3 ст. 27, ст. 113 КК, оскільки він шляхом віддання наказів і розпоряджень підлеглим йому військовослужбовцям, як командуючий ЧФ РФ, керував їх діями щодо захоплення та пошкодження військового обладнання на об'єктах протиповітряної, морської та берегової оборони ЗС України на території АР Крим, а саме, у військових частинах A2355, A3009Д, A4489М, A4489Д, A4519, A4515, A0156, A2320, A2506, котрі мають важливе оборонне значення.

При цьому, характерною ознакою диверсії обвинуваченого є те, що вчинення зазначених вище дій не було самоціллю, а використовувалось винним, як засіб досягнення головної мети РФ.

(іv) підбурювання до державної зради

З диспозиції ст. 111 КК України, якою передбачено відповідальність за державну зраду, очевидно, що такий злочин може бути вчинений лише спеціальним суб'єктом, на що вказує його додаткова ознака - громадянство України.

Утім, на думку суду, у подібних випадках більш правильно говорити не про спеціального суб'єкта, а про спеціального виконавця, оскільки співучасниками в такого роду злочинах (організаторами, підбурювачами, пособниками) можуть бути й особи, які не є такими.

В акті висунуто обвинувачення щодо підбурювання до вчинення державної зради, а саме до переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Суд при оцінці цього епізоду враховує наступне.

Підбурювачем, згідно норми ч. 4 ст. 27 КК, є «особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину».

За допомогою вказаних у ч. 4 ст. 27 КК способів підбурювач породжує в інших співучасників бажання вчинити злочин.

Остаточне рішення вчинити злочин залишається за тим співучасником, якого підбурювали.

Отже, теорія причинного зв'язку між діями співучасників, є теорією, де вчинок, дія виконавця, розуміється як свого роду наслідок злочинного діяння інших співучасників (підбурювача, пособника, організатора).

Основна проблема питання, яка стосується підбурювання, та котра постала перед судом в цій справі, лежить в площині того, що «підбурювання до вчинення злочину», полягає у тлумаченні слів: «схилила іншого співучасника до вчинення злочину». У юридичній літературі цим «іншим співучасником» називають і виконавця, і організатора, і, навіть пособника. Підбурювача ж часто називають тим, хто створює, породжує співучасників.

Співучасники у цьому словосполученні вживаються в множині. Законодавство чітко розрізнює дії співучасників (ч. 2, 3, 4, 5 ст. 27 КК України) і вчинення злочину.

Отже, на думку суду, точка зору яка полягає в схваленні можливості підбурювання організатора, пособника і підбурювача, до вчинення злочину, має своє логічне завершення у висновку, що дії співучасників передбачені в ст. 27 КК є відносно самостійними злочинними діями. Перелік дій підбурювача в ч. 4 ст. 27 КК України є відкритим і вони можуть полягати у будь-якому схилянні виконавця до вчинення злочину, окрім дій, які виключають взаємне усвідомлення злочинного характеру діяння виконавця.

Ознаки діяння підбурювача законодавчо окреслені у формулюванні «особа, що схилила іншого співучасника до вчинення злочину».

З об'єктивної сторони діяння підбурювача характеризуються активною формою діяння, тобто підбурювання може виконуватися лише за допомогою дії.

Аналізуючи об'єктивні ознаки діяння підбурювача, необхідно зазначити те, що підбурювання повинно передувати злочинному діянню особи, яку підбурюють, оскільки неможливо схилити особу до вчинення діяння, яке вона готується зробити, робить або вже зробила. А якщо бути до кінця послідовним, то треба сказати, що підбурювання має передувати не тільки здійсненню злочинного посягання, але й виникненню наміру, рішучості, прагнення, бажання його вчинити. Таким чином, підбурювач - це співучасник, у якого намір на вчинення злочину обов'язково повинен виникнути раніше, ніж у підбурюваного ним співучасника.

Важливе значення має і вирішення питання, до якого саме діяння підбурювач схиляє іншу особу. Безумовно, підбурювання мусить бути обов'язково конкретним, тобто підбурювач схиляє до вчинення визначеного суспільно небезпечного винного діяння, передбаченого Особливою частиною КК України.

Проте, для цього виду співучасті зовсім не потрібно, щоб винний гранично точно (відповідно до кримінального закону) визначив характер злочину, до якого він схиляє іншу особу.

Водночас, виходячи із законодавчого визначення поняття співучасті, співучасником може бути визнана тільки особа, яка має ознаки суб'єкта злочину (ст. 18 КК). Отже, підбурювання можливе тільки щодо фізичної осудної особи, що досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

Також, для характеристики діяльності підбурювача представляють його об'єктивні межі. Необхідно вказати, що початковим моментом підбурювання є дія, спрямована на підбурювання співучасника до здійснення злочину. Питання ж про момент закінчення таких дій не має однозначного вирішення в науці кримінального права.

Водночас, законодавець щодо терміну «підбурювач» використовує минулий час - «особа, що схилила», що свідчить про закінчення підбурювання.

Законодавче визначення дає підставу стверджувати, що про підбурювання може йтися тільки у випадку, якщо цей факт відбувся, тобто якщо в особи виникло бажання, рішучість брати участь у злочині. Дії підбурювача складають необхідну умову дій інших співучасників і знаходяться у причинному зв'язку зі злочинним результатом, що заподіюється виконавцем. Питання про момент закінчення підбурювання прямо пов'язане і з моментом закінчення злочину, вчиненого у співучасті.

Що стосується засобів підбурювання, то до них належать: умовляння, підкуп, погроза, примус, схилення до злочину іншим способом. Ймовірно, найбільш сильним засобом впливу на психіку підбурюваного варто визнати примус і погрози. Проте, аналізуючи історію вбачається те, що життя змушує нас відносити до підбурювання все нові і нові способи схиляння до вчинення злочину.

Якщо говорити про суб'єктивну сторону підбурювання, можна сказати що в діях підбурювача вбачається прямий умисел, він прагне до вчинення виконавцем визначеного злочину. Підбурювач повинен усвідомлювати, що він викликає у іншого співучасника рішучість та бажання вчинити злочин, передбачає розвиток причинного зв'язку між своїми діями і діями виконавця і бажає настання суспільно небезпечних наслідків.

Понад це, Суд враховує, що «перехід на бік ворога» означає, що громадянин України надає безпосередню допомогу державі, з якою Україна на той час перебуває у стані війни або збройного конфлікту.

Перехід на бік ворога полягає в наданні безпосередньої допомоги державі, з якою Україна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлікту.

Форми такого переходу можуть бути різними: перехід до ворога через лінію фронту; вступ до армії ворожої держави; участь за її завданням у бойових діях проти України; надання різної допомоги агентам такої держави та інші.

Перехід на бік ворога може полягати як у переході на територію ворожої держави (так званий фізичний перехід), так і в наданні допомоги такій державі або її представникам на території України (так званий інтелектуальний перехід).

У цій формі державна зрада визнається закінченою з моменту, коли особа почала надавати допомогу ворогові.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цієї форми державної зради є час вчинення злочину - в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.

В ході розгляду провадження встановлено, що на час досліджуваних у справі подій

(1) ОСОБА_47 проходив військову службу у військово-морських силах збройних Сил України на території АР Крим, та після вчинених РФ дій не прибув на континентальну територію України в зазначені пункти збору, та перейшов на військову службу до ЗС РФ, зокрема, станом на травень 2015 року проходив службу на посаді заступника начальника штабу дивізії надводних кораблів Чорноморського флоту ЗС РФ. Надалі, 10 жовтня 2015 року займав посаду заступника командира 30-ї дивізії протичовнових кораблів Чорноморського флоту ВМФ РФ, капітан 1 рангу, та власне на цій посаді брав участь у спільних російсько-єгипетських військово-морських навчаннях «Міст дружби - 2015» в акваторії Середземного моря у період з 6 по 14 червня 2015 року;

(2) ОСОБА_172 проходив військову службу у Військово-морських силах збройних Сил України на території АР Крим, та після вчинених РФ дій не прибув на континентальну територію України в зазначені пункти збору, бо перейшов на військову службу до ЗС РФ. Нині пенсіонер МО РФ, остання посада - заступник командувача Каспійської флотилії ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

(3) ОСОБА_41 проходив військову службу у Військово-морських силах Збройних Сил України на території АР Крим, однак після вчинених РФ дій не прибув на континентальну територію України в зазначені пункти збору, позаяк перейшов на військову службу до ЗС РФ, зокрема станом на листопад 2014 року проходив службу на посаді помічника командира сторожового корабля " ІНФОРМАЦІЯ_88 ".

В ключі зазначеного Суд враховує, що підбурювати можна не тільки одну особу, а й певну кількість осіб. Підбурити групу осіб на виконання злочину підбурювач у змозі й через одного з її членів. Тут має місце так зване посередницьке підбурювання, коли підбурювач схиляє до здійснення злочину групу осіб шляхом впливу на одного з її учасників (маючи на меті підбурювання саме групи), та за встановлених обставин у ході розгляду цього провадження вважає цей факт встановленим у відношенні вказаних осіб.

Позаяк, у відношенні вищевказаних осіб для суду було ключовим те, що наведені особи складали присягу на вірність Українському Народу, але в ході подій в АР Крим стався їхфізичний перехід на бік РФ, котрий власне прямо слідує навіть з посад, які вони власне обіймали після нього (переходу), оскільки є загальновідомим факт, що отримати посаду в структурі РФ в воєнній сфері без присяги на вірність РФ, тобто не зрадивши Народ України, неможливо.

Щодо переходу інших осіб, про яких вказується в обвинувальному акті та відповідно обвинувачення в цій частині, то Суд зауважує, що ці дані не є встановленими, в ключі ст. 92 КПК, бо не доведено жодної з форм їх переходу на бік ворога з дотриманням стандарту доказування визначеного ст. 94 вказаного Кодексу, хоча і висловлено відповіді припущення.

В частині питання підривної діяльності, то Суд зауважує, що цей термін вживається в Декларації Генеральної Асамблеї ООН про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав від 09 грудня 1981 року № 36/103, Декларації Генеральної Асамблеї ООН про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, обмеження їх незалежності й суверенітету від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ) та інших й в ключі з позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 06 грудня 2021 року у справі № 756/4855/17, дає можливість в своїй сукупності констатувати, що у контексті положень ст. 111 КК України, визнає підривною діяльністю дії спрямовані на підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду державній безпеці України.

Підривною слід визнавати будь-яку діяльність яка створює загрози національній безпеці України.

У провадженні висувається звинувачення у пособництві до підривної діяльності низки осіб, однак сторона обвинувачення, в ході розгляду так і не навела жодних фактів цієї діяльності з боку останніх в цій справі (не надано протоколів слідчих та/або процесуальних дій, висновків експертів, вироків щодо осіб, котрих підбурював обвинувачений тощо).

Відповідно, це обвинувачення є недоведеним, в розумінні ст. 94 КПК.

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення

Судом визнано доведеним, що ОСОБА_9 наказом Міністра оборони Російської Федерації від 19 квітня 2013 року № 288, виданого на виконання Указу Президента Російської Федерації від 15 квітня 2013 року № 357, призначений командуючим Чорноморського флоту Російської Федерації, та, згідно із наказом командуючого військами Південного військового округу від 16 травня 2013 року № 56 УК, зарахований до списків особового складу і приступив до виконання i службових обов'язків.

Надалі, ОСОБА_9 упродовж лютого - березня 2014 року, перебуваючи на території Командування ЧФ РФ, дислокованого за адресою: м. Севастополь, вул. Вороніна, 5, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з представниками влади і Збройних Сил Російської Федерації, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, усвідомлюючи явну злочинність своїх дій, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, свідомо порушуючи вимоги ст. 1-3, 68, 73, 134 Конституції України, п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, вимоги ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09 грудня 1981 року № 36/103, від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), а також п. 1 ст. 6 Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, шляхом віддання наказів спланував, підготував та організував прийняття і розосередження на об'єктах ЧФ РФ військових підрозділів ЗС РФ, які здійснили вторгнення на територію півострову Крим, забезпечив маскування військовослужбовців ЧФ РФ для ведення агресивної війни проти України, а також спланував та визначив об'єкти, які підлягають блокуванню і захопленню для здійснення військової окупації АР Крим і м. Севастополя, тобто вчинив за попередньою змовою групою осіб планування та підготовку агресивної війни проти України.

Він же у період часу з 20 лютого по 21 березня 2014 року, перебуваючи на території Командування ЧФ РФ, дислокованого за адресою: АДРЕСА_2 , будучи військовою службовою особою ЗС РФ - командуючим ЧФ РФ, наділеною адміністративно-розпорядчими та управлінсько-господарськими функціями, уповноваженою вирішувати питання воєнного планування і управління щодо застосування підрозділів ЧФ РФ на території АР Крим, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з представниками влади і Збройних Сил Російської Федерації, як співвиконавець, усвідомлюючи явну злочинність своїх дій, розуміючи, що Україна є суверенною і незалежною державою, а також те, що АР Крим і м. Севастополь є її невід'ємною складовою частиною, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, усвідомлюючи явну злочинність своїх дій, з тих же мотивів, в порушення вимог наведених вище нормативних актів, шляхом віддання наказів і розпоряджень підлеглим йому військовослужбовцям щодо забезпечення військової окупації території півострову Крим, організував блокування підрозділами ЧФ РФ у взаємодії з військовими козацькими товариствами під виглядом місцевого населення півострова Крим, представників так званої «самооборони», військових частин ЗС України, ДПС України, ВВ МВС України для перешкоджання їх законній діяльності щодо відсічі збройної агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості; організував блокування транспортних комунікацій з метою порушення нормальної роботи морського та повітряного військового транспорту, пошкодження об'єктів, які мають важливе оборонне значення для забезпечення військової окупації ЗС РФ території півострова Крим та забезпечив захоплення будівель і споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади України з метою перешкоджання їх нормальній роботі, тобто здійснив ведення за попередньою змовою групою осіб агресивної війни проти України.

Також, ОСОБА_9 в період часу з 20 лютого по 21 березня 2014 року, перебуваючи на території Командування ЧФ РФ, дислокованого за адресою: м. Севастополь, вул. Вороніна, буд. 5, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з представниками влади і Збройних Сил Російської Федерації, як співвиконавець, усвідомлюючи явну злочинність своїх дій, розуміючи, що Україна є суверенною і незалежною державою, а також те, що АР Крим і м. Севастополь є її невід'ємною складовою частиною, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, свідомо порушив вищевказані положення НПА шляхом віддання наказів і розпоряджень підлеглим йому військовослужбовцям Збройних Сил Російської Федерації, забезпечив військову окупацію території півострова Крим, що призвело до тяжких наслідків у вигляді порушення територіальної цілісності України та заподіяння збитків у вигляді втрати об'єктів державної власності на загальну суму більше 1 080 352 000 000 грн., тобто вчинив за попередньою змовою групою осіб умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до тяжких наслідків.

Крім того, ОСОБА_9 у період часу з 20 лютого по 21 березня 2014 року, перебуваючи на території Командування ЧФ РФ, дислокованого за адресою: АДРЕСА_2 , з метою ослаблення держави Україна, тобто заподіяння шкоди її економічній системі, обороноздатності, державній та внутрішній безпеці, усвідомлюючи явну злочинність своїх дій, розуміючи, що Україна є суверенною і незалежною державою, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, свідомо порушив вимоги вказаних НПА шляхом віддання наказів і розпоряджень підлеглим йому військовослужбовцям, як командуючий ЧФ РФ, керував їх діями щодо захоплення та пошкодження військового обладнання на об'єктах протиповітряної, морської та берегової оборони ЗС України на території АР Крим, а саме, у військових частинах А2355, А3009Д, А4489«М», А4489«Д», А4519, А4515, А0156, А2320, А2506, котрі мають важливе оборонне значення, тобто організував вчинення з метою ослаблення держави дій, спрямованих на пошкодження об'єктів, які мають важливе оборонне значення.

Понад це, ОСОБА_9 , у період часу з 02 по 04 березня 2014 року, перебуваючи на території Командування ЧФ РФ, дислокованого за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, розуміючи, що Україна є суверенною і незалежною державою, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, свідомо порушив вимоги ст. 1 - 3, 68 Конституції України, а також п. 1 ст. 6 Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, шляхом умовлянь, підкупу обіцянками подальшого проходження служби на нових кораблях ЧФ РФ, збереженням отриманих військових звань та рівнозначних посад, підвищенням розміру грошового забезпечення та іншими соціальними гарантіями на рівні військовослужбовців ЗС РФ, та погрозами застосування фізичного насильства у випадку відмови виконувати висунуті вимоги, схиляв українських військовослужбовців-громадян України до вчинення державної зради, тобто діянь на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, а саме до переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, в результаті чого заступник командувача ВМС ЗС України - начальник штабу ОСОБА_172 , командир протичовнового корвета ВМС ЗС України «Тернопіль» ОСОБА_41 та командир 5-ї бригади надводних кораблів ОСОБА_47 , добровільно погодились на його пропозиції та перейшли на бік ворога, чим здійснив підбурювання до вчинення державної зради.

Кваліфікацій дій

Згідно ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.

Кваліфікація злочину, згідно позиції Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2018 року в справі № 658/1658/16-к, - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Отже, Суд кваліфікує дії ОСОБА_9 за:

? ч. 1 ст. 437 КК України, оскільки він вчинив за попередньою змовою групою осіб планування та підготовку агресивної війни проти України;

? ч. 2 ст. 437 КК України, позаяк останній здійснив за попередньою змовою групою осіб ведення агресивної війни проти України;

?ч. 3 ст. 110 КК України, так як він за попередньою змовою групою осіб вчинив умисні дії з порушення порядку, встановленого Конституцією України, з метою зміни меж території та державного кордону України, які призвели до тяжких наслідків;

? ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 111 КК України, адже він вчинив підбурювання до вчинення державної зради, тобто діяння, умисно вчиненого громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, а саме до переходу на бік ворога в період збройного конфлікту;

? ч. 3 ст. 27, ст. 113 КК України, бо він організував вчинення дій спрямованих на пошкодження об'єктів, які мають важливе оборонне значення з метою ослаблення держави.

ПОКАРАННЯ

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому Суд зауважує, що

(1) юридична відповідальність особи, згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер;

(2) покарання має на меті, відповідно до ст. 50 КК, не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами;

(3) при його визначенні, відповідно до ст. 65 КК, враховується ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності, при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .

В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […]має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

В цій ситуації, обставин, що пом'якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України, не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

Також, Суд враховує відомості щодо обвинуваченого, встановлені у ході розгляду провадження (див. дані вступної та мотивувальної частин цього рішення в частині обвинуваченого); позицію сторони обвинувачення щодо міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого висловлене у ЗМІ та зафіксоване у протоколах огляду, ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, а саме: класифікацію за ст. 12 КК, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції ст. 110, 111, 113, 437 КК в редакціях чинних на лютий - березень 2014 року, з огляду на положення ст. 5 КК, у виді позбавлення волі із визначенням остаточного покарання у порядку ст. 70 КК.

Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК, або ж застосування ст. 69 КК до обвинуваченого, Суд не знаходить, у зв'язку з відсутністю передумов за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані та з огляду на кількість епізодів вчинених дій, загальної вартості захопленого та пошкодженого майна.

Суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо Суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що власне і має місце, в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення.

Формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним

ОСОБА_9 , у період часу з 02 по 04 березня 2014 року, перебуваючи на території Командування ЧФ РФ, дислокованого за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, розуміючи, що Україна є суверенною і незалежною державою, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, свідомо порушив вимоги ст. 1 - 3, 68 Конституції України, а також п. 1 ст. 6 Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, шляхом умовлянь, підкупу обіцянками подальшого проходження служби на нових кораблях ЧФ РФ, збереженням отриманих військових звань та рівнозначних посад, підвищенням розміру грошового забезпечення та іншими соціальними гарантіями на рівні військовослужбовців ЗС РФ, та погрозами застосування фізичного насильства у випадку відмови виконувати висунуті вимоги, схиляв українських військовослужбовців-громадян України до вчинення державної зради, тобто діянь на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, а саме до

(1) переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, в результаті чого колишні командувач ВМС ЗС України ОСОБА_60 , начальник штабу Севастопольської морської бази ВМС ЗС України ОСОБА_173 , начальник штабу Південної Військово-морської бази ОСОБА_174 добровільно погодились на його пропозиції та перейшли на бік ворога, та

(2) надання іноземній державі та її представникам, допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, як вказаними особами (йдеться про осіб в п. 1), так і першим заступник командувача ВМС ЗС України - начальник штабу ОСОБА_172 , командир протичовнового корвета ВМС ЗС України «Тернопіль» ОСОБА_41 , командиром 5-ї бригади надводних кораблів ОСОБА_47 , чим здійснив підбурювання до вчинення державної зради.

Мотиви виправдання

У порядку ч. 1 ст. 92 КПК, прокурор, за наслідками розгляду провадження, обставини визначені ч. 1 ст. 91 КПК та вказані в блоці «Формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним» не довів поза розумним сумнівом.

В той час, як кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, […].

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим ; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

За таких умов, Суд за наслідками розгляду даного провадження в ключі наведеного уважає слушним ухвалити виправдувальний вирок у порядку п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК, оскільки не доведено, що саме обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується за ст. 111 КК (в частині недоведених епізодів).

Позаяк, наявність розумного сумніву в цій частині обвинувачення не дозволяє суду, на підставі тих доказів, котрі судом сприйнято особисто, визнати обвинуваченого винуватим у вчинені описаних в акті діянь.

Сторона обвинувачення мала б довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою можна пояснити факти, а саме - винуватість особи у вчиненні злочину, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення, однак того не сталося, відповідно настали наслідки указані ч. 1 ст. 373 КПК, адже недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред'явленим обвинуваченням, але в даній справі, така версія не підтвердилась з достатньою повнотою в ході розгляду провадження судом.

МОТИВИ УХВАЛЕННЯ ІНШИХ РІШЕНЬ щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд

Цивільний позов

Прокурор у кримінальному провадженні - прокурор відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу управління з розслідування злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_11 заявив, у порядку ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», ст. 1166 ЦК, ст. 128 КПК, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, цивільний позов до обвинуваченого, щодо стягнення збитків завданих його діями (йдеться про період з 20 лютого по 21 березня 2014 року) на загальну суму 1 080 352 000 000 грн., позаяк саме такий розмір збитків установлений експертним дослідженням № 6924/16-45.

В ході судового розгляду цей позов підтримав прокурор у кримінальному провадженні - прокурор першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, офісу Генерального прокурора ОСОБА_175 .

Слушність позову прокурора в кримінальному провадженні до обвинуваченого про відшкодування збитків визнано і КМУ та Офісом (саме Генеральний прокурор наділений правом відкликання та/або зміни позову прокурора у справі в т.ч. щодо заміни відповідача при потребі) в листах на адресу суду від 17 жовтня 2022 року заступника Міністра з питань європейської інтеграції ОСОБА_176 та від 18 листопада 2022 року офісу Генерального прокурора.

Також, додатково Мінюст в листі від 17 жовтня 2022 року вказав, що у Міністерстві юстиції відсутня інформація щодо подання Кабінетом Міністрів, Міністерством юстиції чи іншим органом від імені держави України окремих цивільних позовів з підстав та за обставин вказаних у цій справі.

Захисник обвинуваченого (цивільного відповідача) ОСОБА_8 вказав, що розмір збитків не є доведеним, позаяк висновок експерта, котрим він обумовлюється, є недопустимим доказом.

Відповідно Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши надані ними доказами з точки зору належності і допустимості, та розглянувши сам спір у кримінальному провадженні, на підставі ч. 5 ст. 128 КПК, за правилами, встановленими цим Кодексом та в частині процесуальних відносин, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, які цим Кодексом не врегульовані, застосувавши норми ЦПК в частині, що не суперечать засадам кримінального судочинства, вважає за необхідне зазначити про таке.

Щодо права (можливості) звернення прокурора з позовом

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Забезпечивши відповідну перевірку, з урахуванням позиції ОСОБА_8 , викладеної у запереченнях від 29 березня 2017 року (а.п. 186, том 2), щодо того, що позивач у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» (далі Закон) свої повноваження не довів, Суд зауважує таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 170 ЦК також зазначається, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

В свою чергу, ч. 1, 2 ст. 37 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що Кабінет Міністрів може бути позивачем та відповідачем у судах, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення його повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Інтереси Кабінету Міністрів в судах представляє Міністерство юстиції, якщо інше не передбачено законами України, або актами Кабінету Міністрів.

Крім того, підпунктом 541 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції, затвердженого постановою Уряду від 02 липня 2014 року № 228, Міністерство юстиції бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах держави у випадках, передбачених законом, зокрема через територіальні органи Мін'юсту.

Таким чином, процесуальна правоздатність Кабінету Міністрів чи Міністерства юстиції діяти в інтересах держави у судах, у кожному конкретному випадку має чітко - відображатись в положеннях чинних законодавчих актів.

Частиною 1 статті 61 КПК визначено, що цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної школи, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред'явила цивільний позов.

Разом з тим, ч. 2 ст. 127 КПК встановлено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатом розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Підстави, порядок подання та вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні визначено ст. 128 КПК.

Зокрема, під час кримінального провадження до початку судового розгляду з позовом до підозрюваного, обвинуваченого має право звернутися особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди.

Водночас, Кабінет Міністрів не належить до вказаних категорій осіб.

Більше того, реалізація Міністерством юстиції повноважень цивільного позивача як юридичної особи, обумовлює наявність завдання такої школи безпосередньо самій юридичній особі.

Відтак, чинним в Україні законодавством не визначено повноважень Кабінету Міністрів чи Міністерства юстиції на подання цивільного позову у кримінальному провадженні від імені та в інтересах держави як особи, якій злочином завдано майнової шкоди, у розумінні ч. 1, 3 ст. 128 КПК.

Відповідно до п. 3 ст. 131-1 в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону однією із функцій прокуратури є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу 1 ЦПК.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійсню або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 Закону).

Водночас згідно з вимогами Закону (ч. 2 ст. 24) та КПК (ч. 3 ст. 128) цивільний позов в інтересах держави у кримінальному провадженні пред'являється прокурором, який бере участь у такому кримінальному провадженні.

Особливості здійснення окремих форм представництва інтересів, зокрема держави в суді, передбачені положеннями ст. 24 Закону.

Разом з тим, відповідно до п. 12 ч. 2 ст. 36 КПК, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений, зокрема, пред'являти цивільний позов в інтересах держави.

Частиною четвертою статті 128 КПК зазначено, що форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства.

Так, відповідно до положень ст. 12 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Водночас, згідно зі ст. 175 ЦПК, позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких грунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Слід зазначити, що згідно зі ст. 93 КПК передбачено, що сторона обвинувачення (до якої належить і прокурор) здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи викладені положення чинного законодавства України, оскільки саме прокурор має процесуальну можливість та зобов'язання збирати докази у кримінальному провадженні, у тому числі і на підтвердження розміру майнової шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням, та не позбавлений можливості пред'явлення у кримінальному провадженні позовів в інтересах держави, Суд на противагу доводам захисту вважає, що ефективне відновлення порушених прав та інтересів держави, у даному випадку, можливе шляхом звернення органів прокуратури до суду з позовом в інтересах держави в особі уповноважених органів, та власне констатує наявність такого права у прокурора в силу ст. 24 Закону, а не у порядку його (Закону) ст. 23.

Отже, Суд відхиляє доводи захисту, викладені у запереченнях від 29 березня 2017 року (а.п. 186, том 2) щодо поширення норм ст. 23 Закону на ці правовідносини.

В частині суті позову

Учасником цивільних відносин (стороною), в силу ст. 2 ЦК, ст. 48 ЦПК, є, зокрема, держава Україна.

Відповідно до ст. 326 ЦК, у державній власності є майно […], яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Згідно § 1. Загальні положення про відшкодування шкоди Глави 82. Відшкодування шкоди ЦК, в т.ч. в ключі ст. 1166, 1177 наведеного Кодексу в їх системному зв'язку, та в поєднанні з його нормами 22, слідує, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю завдана майну держави відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до положень Глави 9. Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов, виплата винагороди викривачу Розділу І. Загальні положення КПК в їх системному зв'язку підозрюваний, обвинувачений має відшкодовувати шкоду завдану державі внаслідок кримінального правопорушення.

При цьому, хоча КПК та КК не містять визначення понять матеріальні збитки та шкода, хоча у законодавстві про кримінальну відповідальність в основному й застосовується поняття «шкода» як суспільно небезпечні наслідки кримінального правопорушення на конкретному рівні з позначенням сфери, в якій проявляється цей негативний результат («майнова шкода», «шкода здоров'ю»), так і суспільно небезпечні наслідки як збірне невизначене поняття.

Проте, виходячи з аналізу положень ст. 55, 61, 62, 91, 127, 128, 130, 170, 242, 291 КПК під шкодою у кримінальному провадженні розуміються втрати, яких зазнала потерпіла сторона у результаті викрадення, знищення або пошкодження майна, або шкода, завдана безпосередньо особі, її здоров'ю, діловій репутації внаслідок протиправної поведінки іншої особи.

Отже, майнова шкода - це наслідки кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, що мають вартісну форму та полягають у безпосередньому зменшенні матеріального блага особи (викрадення, пошкодження, знищення майна), у позбавленні її можливості одержати заплановані доходи, а також у понесенні особою будь-яких додаткових майнових витрат.

У кримінальному провадженні під матеріальними збитками треба розуміти грошову оцінку (еквівалент) заподіяної матеріальної шкоди (втрачених, додатково витрачених або недоотриманих майнових благ особою внаслідок порушення її прав та інтересів іншою особою), а відшкодування збитків є одним із способів відшкодування шкоди (див. постанову від 25 листопада 2019 року в справі № 420/1667/18 Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду).

У цій ситуації, установлено, що судом визнано доведеним, що обвинувачений вчинив дії визначені ст. 110, 113, 437 КК у період лютого - березня 2014 року в АРК.

Згідно абз. 1 п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», розмір майна, яким заволоділа винна особа в результаті вчинення відповідного злочину, визначається лише вартістю цього майна, яка виражається у грошовій оцінці. Вартість викраденого майна визначається за роздрібними (закупівельними) цінами, що існували на момент вчинення злочину.

Статтею 81 ЦПК передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно висновку експерта від 31 травня 2016 року № 6924/16-45 (а.п. 140-144, том 5) розмір матеріальних збитків, завданих державі у зв'язку із військовою анексією у період з 20 лютого по 21 березня 2014 року Російською Федерацією Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та захопленням об'єктів державної власності, які знаходяться на вказаній тимчасово окупованій території, складає 1080352000000,00 грн. без ПДВ.

Доводи захисту щодо недопустимості висновку експерта, як доказу, Суд відхилив з наведених передумов в блоці «оцінка доказів» даного вироку.

Згідно ст. 129 КПК, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно позов слід задовольнити, як дійсний, та стягнути з обвинуваченого збиток, завданий його діями за період з 20 лютого по 21 березня 2014 року. Питання збитків поза межами вказаного періоду не підлягає аналізу у межах цього кримінального провадження, позаяк не витікає з меж пред'явленого обвинуваченому обвинувачення.

Доводи захисника щодо того, що стягнення шкоди завданої злочином в кримінальному провадженні унеможливить застосування подальших процедур регламентованих ч. 6, 7 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та ст. 91 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, не є дійсними, оскільки в цьому випадку Суд стягує не більше й не менше шкоду від описаних злочинів та не вдається в оцінку суми/розміру збитків від окупації/анексії, упущеної вигоди та будь-яких інших матеріальних і не матеріальних втрат, котрі має, власне, відшкодовувати РФ, як держава, що здійснила вказані дії. Понад це, відповідно до Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року і Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, вони стосуються саме питання алгоритму захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року, включаючи хворих, поранених, осіб, які потерпіли корабельну аварію, військовополонених, медичний та духовний персонал і цивільних осіб.

Процесуальні витрати Суд стягує з обвинуваченого, згідно ч. 2 ст. 124 КПК, оскількиу разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Йдеться про витрати на проведення експертами (1) Київського науково-дослідного інституту судових експертиз судово-економічної експертизи (висновок експерта від 31.05.2016 № 6924/16-45) - 1 324,00 грн.; (2) Київського міського Науково- дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України судової фото-портретної експертизи (висновок експерта від 23.06.2016 № 148/ікт) - 4233,92 грн.

Питання щодо речових доказів Суд вирішує у порядку ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 368-371, 373-374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_9 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 110; ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 111; ч. 3 ст. 27, ст. 113; ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 437; ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 437 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання:

? ч. 3 ст. 110 КК України (в редакції лютого-березня 2014 року) - у виді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років;

? ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції лютого-березня 2014 року), епізод про перехід на бік ворога) - у виді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років;

? ч. 3 ст. 27, ст. 113 КК України (в редакції лютого-березня 2014 року) - у виді позбавлення волі на строк 13 (тринадцять) років;

? ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 437 КК України - у виді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років;

? ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 437 КК України - у виді позбавлення волі на строк 15 (п'ятнадцять) років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_9 остаточно покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п'ятнадцять) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_9 відраховувати з дня затримання у ході виконання вироку.

ОСОБА_9 визнати невинуватим у пред'явленному обвинуваченні за ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексу України (епізод підривної діяльності і суміжний) та виправдати, у зв'язку із недоведеністю, що це кримінальне правопорушення вчинене ним.

Цивільний позов прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу управління з розслідування злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_11 , в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, до ОСОБА_9 про відшкодування шкоди завданої вчиненням кримінального правопорушення - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_9 на користь держави Україна в особі Кабінету Міністрів України 1 080 352 000 000 (один трильйон вісімдесят мільярдів триста п'ятдесят два мільйони) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_9 на користь держави Україна вартість експертних досліджень у сумі 5 557 (п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят сім) гривень 92 копійки.

Речові докази залишити в матеріалах судового провадження.

Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.

Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Копію вироку, яка підлягає врученню ОСОБА_9 , вручити захиснику, а інформацію про вирок опублікувати в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті суду відповідно до вимог ст. 323 КПК України.

СУДДІ

ОСОБА_177