Справа №:755/4842/22
Провадження №: 1-кп/755/584/23
"02" травня 2023 р. м.Київ
Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Дніпровського районного суду м.Києва, кримінальне провадження №12022100040000319 відносно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Старосілля Городищенського району Черкаської області, громадянки України, освіта середня спеціальна, не працюючої, незаміжньої, маючої двох неповнолітніх дітей, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , без постійного місця проживання, раніше не судимої,
за обвинуваченням в скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника адвоката ОСОБА_5 ,
обвинуваченої ОСОБА_3 ,
В провадженні Дніпровського районного суду м.Києва перебуває кримінальне провадження №12022100040000319 відносно ОСОБА_3 за обвинуваченням в скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
Ухвалою суду від 15.03.2023 року відносно обвинуваченої ОСОБА_3 було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого закінчується 13.05.2023 року.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового засідання зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Враховуючи те, що до суду надійшло клопотання прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в даному судовому засіданні суд поставив на обговорення учасників судового провадження питання доцільності продовження тримання обвинуваченої під вартою.
Прокурор в судовому засіданні подане ним клопотання підтримав та просив суд продовжити тримання обвинуваченої під вартою, оскільки він вважає, що на теперішній час ризики, передбачені ст.177 КПК України, є наявними, будь-які дані про їх зменшення відсутні, обставини, які слугували підставою для обрання та продовження зазначеного запобіжного заходу на даний час не відпали та продовжують існувати.
Зокрема, на думку прокурора, обвинувачена може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Захисник обвинуваченої - адвокат ОСОБА_5 заперечував щодо клопотання прокурора, просив суд змінити запобіжний захід обвинуваченій на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою або визначити обвинуваченій альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, оскільки обвинувачена має позитивну характеристику за останнім місцем роботи, та ризики, зазначені прокурором під час обрання запобіжного заходу, на думку сторони захисту, є необґрунтованими.
Обвинувачена ОСОБА_3 заперечувала проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та просила суд змінити запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою або визначити заставу.
Вислухавши думки учасників судового провадження, вивчивши клопотання захисника з додатками, суд приходить до висновку про доцільність продовження тримання обвинуваченої під вартою, виходячи з наступного.
Згідно з ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
У частині 2 статті 177 КПК України визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
За правилами ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Частиною 5 статті 9 КПК України визначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 обвинувачується у скоєні тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, раніше не судима, незаміжня, офіційно не працює, постійного місця проживання не має.
Вирішуючи питання про доцільність продовження тримання обвинуваченої під вартою, суд, крім іншого, враховує тяжкість покарання, що загрожує їй у разі визнання винною у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого вона обвинувачується, вік та стан здоров'я, майновий стан, міцність соціальних зв'язків, репутацію обвинуваченої, ризик повторення чи продовження ним протиправної поведінки.
Вказані вище обставини, а також підвищена суспільна небезпека злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , на думку суду, дають підстави для висновку, що продовжують існувати з боку обвинуваченої ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме, можливість переховування від органів досудового розслідування та/або суду, вчинення іншого кримінального правопорушення.
На думку суду, жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не може запобігти зазначеним ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
При цьому обставини, на які посилається сторона захисту як на підставу зміни запобіжного заходу, на думку суду, не виключають наявність зазначених вище ризиків, а також ризику продовження чи повторення протиправної поведінки, що його створює обвинувачений для суспільства в цілому.
Крім того, неможливість перебування особи під вартою внаслідок стану здоров'я встановлюється у визначеному законом порядку. Будь-які докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 страждає на хвороби, які унеможливлюють перебування її під вартою, суду не надані.
При вирішенні даного питання судом також враховано положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Також ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин.
Продовження тримання особи під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).
При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177, 178, 183 КПК України та враховано судом при вирішенні даного питання.
Крім того, кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, докази судом на даний час в повному обсязі не досліджені, і на думку суду, в судовому засіданні стороною захисту відповідно до положень ч.5 ст.132 КПК України не було надано суду належних і допустимих доказів, які свідчили б про необґрунтованість пред'явленої підозри (обвинувачення).
При цьому суд враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак відповідно до вимог ч.5 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Так, відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, відображеній у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», «термін «обґрунтована підозра» означає те, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п.32), те, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).
Таким чином, враховуючи обставини, перераховані у ст.178 КПК України, а також доведеність прокурором, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, не може запобігти доведеним ризикам, суд вважає за необхідне клопотання прокурора задовольнити та продовжити строк тримання під вартою обвинуваченої в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, на строк, що не може перевищувати двох місяців.
При вирішенні зазначених клопотань сторони захисту, суд також враховує, що незавершення до цього часу судового провадження у справі викликано її складністю, обсягом доказів, обставинами справи тощо.
Суд наголошує, що вживаються усі передбачені законом заходи з метою дотримання розумних строків розгляду справи, обвинувачена у якій тримається під вартою.
Гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, частково співпадають з гарантією, передбаченою пунктом 1 статті 6 Конвенції, і дійсно вимагають, щоб відносно особи, яка тримається під вартою, органи державної влади виявляли «особливу ретельність в ході провадження по справі», однак це не має гальмувати зусилля суду щодо відповідального виконання своїх завдань (рішення ЄСПЛ у справі «Херцегфальві проти Австрії», «Садегул Оздемір проти Туреччини»).
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно з ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:
1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;
3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.
У частині 5 ст.182 КПК України визначено, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з практикою ЄСПЛ об'єктивна тяжкість пред'явлених особі обвинувачень не може бути єдиною підставою для відмови звільнення особи під заставу, а «існування і збереження серйозних вказівок на винуватість особи» само по собі не виправдовує його «тривале утримання» під вартою, хоча, безумовно має значення при визначенні обґрунтованості тримання особи під вартою (рішення у справі «Томазі проти Франціїї» та інші).
Аналізуючи вимоги чинного національного та міжнародного законодавства, що регулює застосування інституту застави, зокрема виключно повноваження суду у вирішенні цього питання при застосуванні даного запобіжного заходу як альтернативи триманню під вартою, обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , його підвищену суспільну небезпеку, майновий та сімейний стан обвинуваченої, інші дані про його особу, міцність соціальних зв'язків, як того вимагають вимоги ч.4 ст.182 КПК України, та наявні ризики, передбачені ст.177 КПК України, тривалість перебування обвинуваченої під вартою, відсутність у неї судимостей, суд приходить до висновку про можливість визначити обвинуваченій заставу, в розмірі шістдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з покладенням у разі внесення застави обов'язків, передбачених ст.194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатися з населеного пункту, в якому вона проживає, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;
- здати за наявності на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон;
- докласти зусиль до пошуку роботи;
- носити електронний засіб контролю.
Саме такий розмір застави та зазначені вище обов'язки у разі її внесення, на думку суду, не є непомірним з урахуванням всіх обставин справи, захищеного законного інтересу, тяжкості злочину, що інкримінуються обвинуваченій, і забезпечить стимулюючий ефект цього запобіжного заходу, належну процесуальну поведінку обвинуваченої ОСОБА_3 та належний контроль з боку можливих заставодавців під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання обвинуваченим обов'язків (вказаний висновок відповідає правовій позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у рішенні по справі «Мангурас проти Іспанії» від 08.01.2009).
Керуючись ст.ст.177-178, 181, 183, 331, 372 КПК України, суд,-
В задоволенні клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченій запобіжного заходу - відмовити.
Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, на строк, що не може перевищувати двох місяців, тобто до 01 липня 2023 року включно.
Визначити обвинуваченій ОСОБА_3 заставу у розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 155340 (сто п'ятдесят п'ять тисяч триста сорок) гривень у національній грошовій одиниці.
Роз'яснити, що ОСОБА_3 або заставодавець мають право у будь-який момент протягом строку дії ухвали внести заставу у вказаному розмірі у національній грошовій одиниці на депозитний рахунок Дніпровського районного суду м.Києва.
У разі внесення вказаної застави на ОСОБА_3 покладаються наступні обов'язки, передбачені ст.194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатися з населеного пункту, в якому вона проживає, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;
- здати за наявності на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон;
- докласти зусиль до пошуку роботи;
- носити електронний засіб контролю.
Встановити термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, - два місяці з моменту внесення застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачена вважається такою, до якої застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Ухвала діє 60 (шістдесят) днів та підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Виконання ухвали доручити начальнику ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Копію ухвали вручити присутнім учасникам судового провадження та направити для виконання до ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Повний текст ухвали оголосити учасникам судового провадження у судовому засіданні о 17-45 годині 02 травня 2023 року.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'яти днів з дня її винесення до Київського апеляційного суду, а особою, яка тримається під вартою, - в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Суддя Дніпровського районного суду
м.Києва ОСОБА_1