Справа №:755/13814/21
Провадження №: 2-п/755/50/22
"24" січня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретаря - Булгакової Є.І.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
представників позивача - Деруги Н.О., Каленської М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за заявою відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26.07.2022 року у цивільній справі №755/13814/21 за позовом Акціонерного товариства «Аграрний фонд» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, -
25.08.2022 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла заява відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26.07.2022 року у цивільній справі №755/13814/21 за позовом Акціонерного товариства «Аграрний фонд» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, яка була подана до суду через засоби поштового зв'язку 23.08.2022 року та у якій відповідач просить скасувати зазначене заочне рішення суду і призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Вимоги заяви мотивовано тим, що на відповідача поширюється дія правового статусу викривача і дії позивача є переслідуванням відповідача за його повідомлення про систематичне розкрадання державного майна. Відповідач вказує, що не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Смс-повідомлення від суду відповідач не отримував і заяви про повідомлення у такий спосіб до суду не писав. У матеріалах справи відсутні будь-які докази тому, що судова повістка була вручена відповідачу та відповідач не отримував від суду жодних процесуальних документів. Оскаржуване судове рішення суперечить принципам та основним засадам здійснення правосуддя, а тому є незаконним і підлягає скасуванню. Не може вважатись доказом належного повідомлення особи про судове засідання оголошення в засобах масової інформації за наявності довідки про її місцезнаходження. При цьому, суд на стадії відкриття провадження у справі достеменно встановив місцезнаходження відповідача, а тому мав повідомляти відповідача про розгляд справи лише шляхом надіслання судових повісток у паперовому вигляді. Оскільки відповідач не був належно повідомлений про розгляд справи, він не отримав доступу до позовної заяви з додатками і був позбавлений можливості надати відзив на позовну заяву. Також відповідач посилається на рекомендації Ради суддів України від 02.03.2022 року щодо необхідності виваженого підходу до питань, пов'язаних з різного роду процесуальними документами, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків, по можливості їх продовження щонайменше до закінчення воєнного стану. Необізнаність відповідача про розгляд справи перешкодила йому заявити суду про пропуск позивачем строку звернення до суду. Крім того, відповідач вважає, що під час відкриття провадження у справі суд порушив правила підсудності, що тягне закриття провадження у справі. Трудові відносини між сторонами припинились 13.05.2020 року, а тому звернувшись до суду із позовом позивач пропустив строк в один рік для звернення до суду згідно вимог ст. 233 КЗпП України. На думку відповідача, новий керівник позивача ОСОБА_3 з його призначенням на посаду перебрав на себе всю відповідальність за наслідки ухваленого відповідачем рішення про звільнення працівника. З 14.05.2020 року ОСОБА_3 не учинив дій, які перебували в його компетенції з поновлення звільненого працівника на роботі, а у відповідача повноваження припинились з 13.05.2020 року і відповідно у нього не було об'єктивної можливості та були відсутні повноваження для такого поновлення. Суд поновив працівника на посаді 09.12.2019 року, тобто факт завдання шкоди стався у цю дату. Станом на день звільнення відповідача з роботи факт порушення прав працівника вже існував, ОСОБА_3 був обізнаний про поданий працівником позов, проте заперечував протиправність звільнення, і з 13.05.2020 по 27.05.2021 не вжив жодних заходів з примусового стягнення з відповідача матеріальної шкоди. Позивач не надав доказів протиправної поведінки відповідача з 14.05.2020 та не довів наявності збитків від такої поведінки. З 14.05.2020 уся відповідальність за збільшення сум, присуджених Верховним Судом у справі №569/1159/20, лежить на ОСОБА_3 , який не вжив заходів з поновлення працівника на роботі, а своїми запереченнями проти позову працівника, збільшив строк розгляду справи та розмірі відшкодування. На час, коли відповідач очолював АТ «Аграрний фонд» припадає 408 днів, що становить 291157,80 грн., а решта суми з 14.05.2020 року підлягає сплаті ОСОБА_3. ОСОБА_3 тривалий час заперечував незаконність звільнення працівника, а тепер звернувся до відповідача з регресним позовом, перекладаючи всю відповідальність за власну бездіяльність на відповідача. На думку відповідача, позивач помилково нарахував ПДФО, ЄСВ, військовий збір, судовий збір та витрати на правничу допомогу, оскільки такі виплати не можуть вважатись доходом фізичної особи та не є об'єктом оподаткування. На момент розгляду справи №569/1159/20 Рівненським апеляційним судом позивач заявив, що він вже тривалий час поновлений на посаді, що свідчить про те, що позивач штучно збільшив розмір матеріальної шкоди. При цьому, позивач не подав суду докази поновлення працівника на роботі у 2020 році до ухвалення рішення Рівненським апеляційним судом. Крім того, відповідач як посадова особа господарського товариства не охоплюється поняттям «службова особа», а тому немає підстав для задоволення позову. Ураховуючи положення ст. 130 КЗпП України, нараховані позивачем додаткові витрати, окрім прямо зазначених у рішенні суду в справі №569/1159/20 не належать до категорії «Прямо дійсна шкода», а тому вимоги про їх стягнення з відповідача є необґрунтованими і суперечать закону. Щонайменше шість суддів апеляційних судів та двоє суддів першої інстанції в інших справах, не вбачали порушень в діях відповідача, що дає достатні підстави стверджувати, що відповідач діяв в межах нормального виробничо-господарського ризику в умовах неоднозначного та суперечливого закону. Відповідач вказує, що вдаючись до дій по звільненню, він діяв добросовісно, сумлінно, обачно, з метою захисту інтересів АТ «Аграрний фонд». З моменту призначення на посаду ОСОБА_3 діє явно суперечливо, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Дії відповідача із звільнення працівника були наслідком переконання про законність таких дій з огляду на принцип правової визначеності, і жоден працівник, включаючи працівників юридичного департаменту та департаменту кадрів, не заперечували щодо законності звільнення працівника. Також відповідач вважає, що у даній справі наявні передбачені ст. 137 КЗпП України підстави для зниження розміру матеріальної шкоди аж до повного звільнення відповідача від матеріальної відповідальності. Крім того, відповідач вважає, що судом порушено правила підвідомчості спору. АТ «Аграрний фонд» є акціонерним товариством, а відповідач до 13.05.2020 року був посадовою особою зазначеного господарського товариства. Усі спори між посадовими особами та акціонерним товариством є корпоративними спорами та належать виключно до компетенції господарських судів.
06.10.2022 року до суду надійшли письмові пояснення сторони позивача на заяву про перегляд заочного рішення, зі змісту яких вбачається, що позивач просить відмовити у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення посилаючись на те, що відповідач умисно ухилявся від отримання судових повісток, і поштова кореспонденція поверталась у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою та закінченням терміну зберігання, у ураховуючи положення ст. 128 ЦПК України суд належним чином повідомляв відповідача про розгляд справи. Крім того, відповідач повідомлявся смс-повідомленням та через електронну адресу. Номер мобільного телефону та електронна адреса належать відповідачу, оскільки він повідомляв ці дані в інших справах. Відповідач зловживає своїми процесуальними правами та бажає затягнути розгляд справи. Факт завдання позивачу шкоди незаконним звільненням працівника встановлено лише 22.01.2021 року, що випливає з рішення Рівненського міського суду Рівненської області у справі №569/1159/20, тому твердження відповідача про пропущення річного строку звернення до суду є безпідставним. Також необґрунтованим є твердження позивача про те, що ОСОБА_3 не вчинив дій щодо поновлення працівника, оскільки позовна заява у справі №569/1159/20 була подана звільненим працівником у січні 2020 року і відзив на позовну заяву та заяви з процесуальних питань у цій справі були підписані власноручно відповідачем в березні 2020 року. Відповідач брав участь у справі №569/1159/20, подав процесуальні документи та приймав участь у судових засіданнях через свого представника. Факт порушення трудового законодавства було встановлено Рівненським міським судом Рівненської області 22.01.2021 під час розгляду справи №569/1159/20, після чого ОСОБА_3 усунув дане порушення та поновив працівника на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник не з його вини. Працівника ОСОБА_6 було поновлено на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22.01.2021 року, що підтверджується наказом позивача від 03.02.2021 року №33-К та виплачено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 771379,10 грн. за період з 10.12.2019 по 22.01.2021. ОСОБА_6 було перераховано середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 620960,18 грн., та з вказаних у рішенні суду сум сплачено податки в розмірі 138848,24 грн., що разом становить 771379,10 грн. На виконання вимог законодавства позивач також сплатив з середнього заробітку за час вимушеного прогулу єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у суму 169703,40 грн. Крім того, рішеннями судів першої та апеляційної інстанції з АТ «Аграрний фонд» були стягнуті судові витрати, які були супутніми при розгляді справи №569/1159\20 та виникли у зв'язку з неправомірним звільненням відповідачем працівника. Дохід у вигляді відшкодування судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку як додаткове благо та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах, тому позивач правомірно здійснив вирахування ПДФО та військовий збір із витрат понесених на судовий збір та правничу допомогу. Матеріали справи містять докази, які підтверджують протиправну поведінку відповідача, адже працівника звільнив саме відповідач, що підтверджується копією наказу про звільнення, а також такий факт підтверджується рішеннями судів першої та апеляційної інстанції. Крім того, відповідальність у випадках, передбачених п. 8 ст. 134 КЗпП України настає незалежно від форми вини. Позиція відповідача про те, що ОСОБА_3 має нести відповідальність після 14.05.2020 року суперечить нормам чинного законодавства. Державна інспекція України з питань праці у своїх роз'ясненнях від 24.07.2014 «Категорія «посадові особи» у трудовому законодавстві» дослідила дану колізію у законодавстві та прийшла до висновку, що «посадова особа» та «службова особа» у трудовому законодавстві є тотожними поняттями. Відповідно до ст. 2 ЗУ Про державну службу» посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно - розпорядчих та консультативно - дорадчих функцій. У статті 2 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» зазначено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа. Яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно - розпорядчих та консультативного - дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Законом України від 11.07.95 №282/95-ВР у Кодексі України про адміністративні правопорушення слова «службова особа» замінено словами «посадова особа». Таким чином, Державна інспекція України з питань праці прийшла до висновку, що поняття посадова особа та «службова особа» у трудовому законодавстві є синонімічними. Також, позивач вказує, що посилання відповідача на судові рішення стосовно звільнених працівників АТ «Аграрний фонд» у період, коли він виконував обов'язки голови правління, як на підставу для звільнення його від матеріальної відповідальності, не відповідає дійсності, оскільки зі змісту судових рішень випливає. Що ОСОБА_1 своїми діями допустив порушення трудового законодавства, звільнивши працівників не у відповідності до вимог законодавства, що чітко визначена законом. Стосовно визначеної підсудності, позивач вказує, що предметом позовних вимог є відшкодування шкоди в порядку регресу без необхідності надання оцінки та встановлення неправомірності дій відповідача, відповідними діями якої така шкода завдана, оскільки неправомірність дій відповідача встановлена судовими рішеннями про незаконність звільнення особи та додаткового правового аналізу не потребує. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що спосіб захисту порушених прав та враховуючи характер спірних правовідносин, такі спори підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства (постанова ВС від 22.12.2021 року у справі № 658/28/21). Також, позивач зазначає, що посилання відповідача на рішення №910/6943/21 та вважати таке рішення як прецентом є необгрунтоване та не припустиме, оскільки предметом позову у вказаній справі є неприведення ОСОБА_1 у відповідність до норм законодавства розміру своєї заробітної плати, та завдання цими діями шкоди позивачу. У вказаній справі Господарським судом міста Києва ухвалено судове рішення, однак, воно не набрало законної сили, також, позивач вказує, що законодавством України не закріплено поняття судовий прецедент, оскільки він не належить до джерел права України. Стосовно тверджень відповідача що він має статус викривача позивач зазначає наступне, так, судові справи щодо неправомірного звільнення працівників та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу були подані не АТ «Аграрний фонд» та провадження були порушені судами до відкриття кримінального провадження та надання відповідачу статусу викривача. Щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу, позивач вказує, що відповідачем не долучено до матеріалів справи документів на виконання ст. 134 ЦПК України.
В судовому засіданні відповідач підтримав вимоги заяви про перегляд заочного рішення.
Представник відповідача - Мельников Д. О. в судовому засіданні підтримав вимоги заяви про перегляд заочного рішення з підстав викладених у ній, зазначив, що відповідач ніяких повідомлень через засоби поштового зв'язку не отримував, заяв про надсилання смс повідомлень чи повідомлень на електронну адресу до суду не надсилали, підстав для викладення оголошення на сайті також не було.
Представники позивача в судовому засіданні заперечують проти задоволення заяви з підставі, викладених у письмових поясненнях, які долучено до матеріалів справи.
Суд, вивчивши зміст заяви про перегляд заочного рішення та додатки до неї, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи 16.08.2021 року АТ «Аграрний фонд» звернулось до суду із позовом до відповідача про визнання батьківства.
18 серпня 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва з метою визначення місця реєстрації відповідача, направлено відповідний запит до Електронного реєстру територіальної громади м. Києва (а. с. 70)
20 серпня 2021 року у відповідь на вищевказаний запит отримано відповідь про те, що відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 01.03.2007 року і по теперішній час (а. с. 71)
Ухвалою суду від 26 серпня 2021 року провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого судового засідання з повідомленням учасників справи на 29.09.2021 року о 10 год. 00 хв. (а. с. 72-73)
Повідомлення відповідача про місце, дату та час підготовчого засідання здійснювалось шляхом відправлення судової кореспонденції за зареєстрованим місцем проживання відповідача, відповідно до довідки про причини повернення, судова кореспонденція повернулась на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Підготовче засідання у справі, призначене на 29.09.2021 року було відкладено до 04 листопада 2021 року об 11 год. 00 хв. у зв'язку з неявкою відповідача.
Повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, призначену на 04 листопада 2021 року об 11 год. 00 хв. здійснювалось шляхом надіслання SMS повідомлення, електронної пошти та засобами поштового зв'язку.
SMS повідомлення відповідач отримав 29.09.2021 року о 30 год. 32 хв.. Також, згідно довідки про доставку електронного листа, відповідач отримав повідомлення 29.09.2021 року о 11 год. 17 хв., згідно з довідки про причини повернення, судова кореспонденція повернулась на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Підготовче засідання у справі, призначене на 04.11.2021 року було відкладено до 17 грудня 2021 року об 12 год. 00 хв. у зв'язку з неявкою відповідача.
Повідомлення відповідача про місце, дату та час підготовчого засідання, призначеного на 17 грудня 2021 року об 12 год. 00 хв. здійснювалось шляхом відправлення судової кореспонденції за зареєстрованим місцем проживання відповідача, конверт адресований відповідачу повернувся на адресу суду, однак, як вбачається з роздруківки офіційного сайту «Укрпошта», кореспонденція за трекинговим номером 0315124617724, адресована відповідачу, вручена за довіреністю.
SMS повідомлення відповідач отримав 04.11.2021 року о 11 год. 33 хв.. Також, згідно довідки про доставку електронного листа, відповідач отримав повідомлення 04.11.2021 року о 11 год. 27 хв..
Ухвалою суду від 17 грудня 2021 року підготовче провадження у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Аграрний фонд» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу - закрито. Призначено справу за позовом Акціонерного товариства «Аграрний фонд» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 31.01.2022 року об 11 год. 00 хв. в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва за адресою: 02105, м. Київ, вул. І. Сергієнка, 3, каб. 27.
В судове засідання, призначене на 31.01.2022 року об 11 год. 00 хв. відповідач не з'явився, повідомлення відповідача про місце, дату та час судового засідання здійснювалось шляхом відправлення судової кореспонденції за зареєстрованим місцем проживання відповідача, конверт адресований відповідачу повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Судове засідання у справі, призначене на 31.01.2022 року було відкладено до 18 березня 2022 року об 11 год. 00 хв. у зв'язку з неявкою відповідача.
Згідно довідки, складеної секретарем Булгакової Є. І., судове засідання, призначене на 18.03.2022 року було відкладено до 16 червня 2022 року об 11 год. 00 хв. у зв'язку з перебуванням судді у відпустці.
Згідно довідки, складеної секретарем Булгакової Є. І., судове засідання, призначене на 16.06.2022 року було відкладено до 25 липня 2022 року об 14 год. 00 хв. у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги.
В судове засідання, призначене на 25 липня 2022 року об 14 год. 00 хв. відповідач не з'явився, повідомлення відповідача про місце, дату та час судового засідання здійснювалось шляхом відправлення судової кореспонденції за зареєстрованим місцем проживання відповідача, конверт адресований відповідачу повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
26 липня 2022 року Дніпровським районним судом міста Києва було проголошено вступну та резолютивну частину рішення, повний текст якого було виготовлено 29.07.2022 року, відповідно до якого, позов Акціонерного товариства «Аграрний фонд» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Аграрний фонд» завдану матеріальну шкоду у розмірі 945892 (дев'ятсот сорок п'ять тисяч вісімсот дев'яносто дві) грн. 84 коп.
За наведених обставин, відповідач викликався до суду за місцем його реєстрації вісім разів, однак жодна судова повістка не була йому фактично вручена та відповідна кореспонденція повернута до суду.
Стосовно належного повідомлення відповідача суд виходить з наступного.
Так, на стадії відкриття провадження у справі, судом встановлено місце реєстрації відповідача, після відкриття провадження, виклики відповідача до суду здійснювались виключно за офіційною адресою місця реєстрації відповідача. При зверненні з заявою про перегляд заочного рішення, відповідачем не наведено достатніх та безаперечних підстав, які б давали змогу вважати, що він під час розгляду справи не мав змоги проживати або за задекларованим місцем реєстрації.
Згідно п. 99.1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270 «Про затвердження правил надання послуг поштового зв'язку», рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім'ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з'явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, на кожному конверті, які направлялись на зареєстровану адресу відповідача, наявна позначка «Судова повістка», таким, чином у разі неотримання даної кореспонденції, працівник поштового зв'язку мав зробити позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», разом з тим, згідно довідки про причини повернення/досилання кореспонденції, за якою відповідач повідомлявся про дату час та місце підготовчого засідання на 17.12.2021 року о 11 год. 00 хв. повернулась з відміткою «за закінченням терміну зберігання», за наведених обставин, слід дійти висновку, що працівник поштового зв'язку при проставленні причин повернення вчинив помилку та підстав вважати, що відповідач повідомлений не належним чином у суду відсутні.
Стосовно вимог відповідача про те, що при відкритті провадження у справі порушено правила підсудності, суд виходить з наступного.
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції.
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).
У розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.
Наведене дає підстави для висновку, що «суд, встановлений законом» охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законом.
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ст. 20 ГПК, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Як видно із матеріалів справи, В.О. голови правління Акціонерного товариства «Аграрний фонд» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу.
Вказаний позов заявлений у зв'язку з тим, що на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 січня 2021 у справі № 569/1159/20 ОСОБА_6 відшкодовано середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку із його незаконним звільненням.
Право на стягнення шкоди, завданої незаконним звільненням ОСОБА_6 із займаної посади закріплено у статті 134 та статті 237 КЗпП України.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України службові особи, винні в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.
Згідно зі статтею 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.
Отже, чинне законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а (касаційне провадження № 11-720апп18) викладений правовий висновок про те, що відшкодування шкоди у порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до господарського суду.
При цьому, зі вказаним позовом звернувся В. о. голови правління, який не є власником, учасником, акціонером такої юридичної особи, що унеможливлює застосування до даних відносин ст. 20 НПК України.
З огляду на зазначене, за своїм суб'єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватно-правовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Зі змісту положень ч. 1 ст. 288 ЦПК України вбачається, що скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, можливе у випадку встановлення судом одночасно всіх наступних обставин: відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин; докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Стосовно вимог закону про наявність доказів, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, суд вважає, що такі посилання у заяві про перегляд заочного рішення відсутні.
Перелік засобів доказування встановлений у ч. 2 ст. 76 ЦПК України.
При цьому, наведені у заяві посилання фактично є незгодою з рішенням суду першої інстанції, встановленими ним обставинами та наданою судом оцінкою доказам, що є підставою для апеляційного оскарження рішення, а не для скасування заочного рішення, тому суд дійшов висновку про необхідність залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, оскільки суд першої інстанції не має права скасовувати заочне рішення для надання іншої оцінки тим самим доказам, що вже наявні у матеріалах справи, а будь-яких нових доказів сторона відповідача суду не надала.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 259-261, 284, 288, 353-355 ЦПК України, суд, -
Заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26.07.2022 року у цивільній справі №755/13814/21 за позовом Акціонерного товариства «Аграрний фонд» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Роз'яснити учасникам справи, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів від дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Повний текст ухвали суду складений 20.02.2023 року.
Суддя -