Постанова
Іменем України
29 березня 2023 року
м. Київ
справа № 697/2331/21
провадження № 61-6120св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Канівський комунальний заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 5 «Зайчик» Канівської міської ради Черкаської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16 березня 2022 року у складі судді Льон О. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 09 червня 2022 рокуу складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Канівського комунального закладу дошкільної освіти (ясла-садка) № 5 «Зайчик» Канівської міської ради Черкаської області (далі - ККЗДО № 5)про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та зобов'язання виплатити заробітну плату.
Позов обґрунтований тим, що вона працює у ККЗДО № 5 машиністом з прання та ремонту білизни.
У листопаді 2021 року відповідач постійно незаконно вимагав медичну інформацію щодо її вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19).
Вона неодноразово повідомляла відповідачу про протиправність його дій.
08 листопада 2021 року відповідач надав їй наказ від 08 листопада 2021 року № 55-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » (далі - наказ № 55-к), згідно з яким з 08 листопада 2021 року її відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19.
Наказ № 55-к є незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки не відповідає статтям 43, 49 Конституції України.
Відповідно до Дорожньої карти з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 24 грудня 2020 року № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 09 лютого 2021 року № 213), вакцинація від COVID-19 в Україні має бути добровільною для усіх груп населення та професійних груп.
Законодавство не передбачало можливості відсторонення працівників від роботи, з підстав визначених у наказі № 55-к.
Просила суд визнати незаконним і скасувати наказ № 55-к, поновити її на роботі з 08 листопада 2021 року, зобов'язати відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час фактичного незаконного відсторонення від роботи та стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16 березня 2022 року, яке залишене без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 09 червня 2022 року, в позові відмовлено. Відмовлено у стягненні витрат ККЗДО № 5 на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Відмовивши в позові, суди виходили з відсутності підстав для задоволення вимог позивачки.
Суди зазначили, що питання обов'язковості вакцинування для працівників певних професій наведено в Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - Перелік № 2153). Звільненими від обов'язку вакцинуватись є лише ті працівники, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень. Протипоказання до вакцинації може встановити сімейний або лікуючий лікар інадати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в особи є протипоказання до щеплення однією з вакцин від COVID-19, особа має вакцинуватися іншим типом вакцини.
Позивачка не надала суду доказів, що її стан здоров'я перешкоджав їй вакцинуватися.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2022 року ОСОБА_1 поштовим зв'язком направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16 березня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 09 червня 2022 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи касаційної скарги
Касаційна скарга мотивована тим, що немає висновку Верховного Суду щодо відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 22 листопада 2010 року працює у ККЗДО № 5.
Згідно з наказом від 14березня 2011 року № 23-к позивачка з 16 березня 2011 року переведена на посаду машиніста з прання білизни (а. с. 21).
Відповідно до повідомлення в. о. директора ККЗДО № 5 Тясмин Т. В. від 01 листопада 2021 року № 30 «Про обов?язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», яке адресоване ОСОБА_1 , з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 є обов?язковим для працівників закладів освіти.
На підставі Переліку № 2153 позивачку зобов'язано до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання. Повідомлено, що у разі ненадання одного із вказаних документів 08 листопада 2021 року вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (а. с. 40).
Згідно з актом ККЗДО № 5 від 01 листопада 2021 року № 31 «Про відмову ОСОБА_1 ознайомитись з повідомленням про обов?язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» в. о. директора ККЗДО № 5 Тясмін Т. В., у присутності вихователя-методиста Антонової Ю. В. , соціального педагога Осадчої Т. М. , вихователя Сухомлин І. А. , запропонував ОСОБА_1 ознайомитися з повідомленням про обов?язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та засвідчити ознайомлення особистим підписом. Позивачці зачитали зміст повідомлення, з яким вона не погодилась, тому підпис не поставила (а. с. 41).
Відповідно до акта ККЗДО № 5 від 08 листопада 2021 року № 32 «Про відмову ОСОБА_1 надати документ про обов?язкове профілактичне щеплення проти COVID- 19» в. о. директора ККЗДО № 5 Тясмін Т. В., у присутності вихователя-методиста Антонової Ю. В. , соціального педагога Осадчої Т. М. , вихователя Сухомлин І. А. , старшої медичної сестри Линник В. В. , голови профспілкової організації Замедянської Н. В. , запропонував ОСОБА_1 , машиністу із прання та ремонту білизни, надати документ, що підтверджує, що вона отримала обов?язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або докази, що в неї є протипоказання до щеплення. ОСОБА_1 відмовилась та не надала відповідного документа (а. с. 42).
Згідно з наказом № 55-к ОСОБА_1 була відсторонена від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19.
Підставою для видання наказу № 55-кбули: повідомлення від 01 листопада 2021 року № 30 «Про обов?язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», акт від 01 листопада 2021 року № 31 «Про відмову ОСОБА_1 ознайомитись з повідомленням про обов?язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», акт від 08 листопада 2021 року № 32 «Про відмову ОСОБА_1 надати документ про обов?язкове профілактичне щеплення проти COVID- 19» (а. с. 42).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень (частина перша статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Відповідно до Переліку № 2153 до нього ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити, зокрема контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації від COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану: фізичним особам і суб'єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19; фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;закладам охорони здоров'я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану; пункт 41-6 постанови № 1236 доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».
Водночас, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв'язку з відсутністю щеплення проти COVID-19.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі № 4004-XII та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).
Підприємства, установи і організації зобов'язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
Верховний Суд зауважує, що положення Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов'язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».
Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
Аналогічні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22.
Враховуючи ці правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо законності проведення обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, Верховний Суд під час вирішення цієї справи не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які є ідентичними у всіх справах категорії, що переглядається.
Суди у справах про відсторонення невакцинованого працівника повинні оцінювати питання пропорційності втручання у приватне життя такого відстороненого працівника.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з'ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.
Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров'я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте необхідно з'ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.
За змістом Переліку № 2153 обов'язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов'язаних зі станом здоров'я конкретної людини, із загального правила про обов'язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об'єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 він не містить.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22, вказала, що відсторонення особи від роботи, яке може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку необхідно перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов'язків, зокрема, оцінки об'єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми (кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих) чи продукцією для споживання населення, можливості організації дистанційної чи надомної роботи, потреби відбувати у внутрішні та закордонні відрядження.
У справі, що переглядається, суди встановили, що позивачка працює машиністом з прання та ремонту білизни у закладі дошкільної освіти і належить до категорії працівників, які підлягають обов'язковому профілактичному щепленню проти COVID-19.
Згідно з матеріалами справи відповідач 01 листопада 2021 року видав позивачці повідомленням № 30 про обов'язкове профілактичне щеплення, відповідно до якого ОСОБА_1 повинна до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання (а. с. 40).
Відповідно до акта від 01 листопада 2021 року ОСОБА_1 зачитано лист, яким доведено до відома зміст законодавчих та нормативних документів щодо обов'язковості щеплень від СОVID-19, наслідки відмови або ухиляння від такого щепленння (а. с. 41).
Відповідно до акта від 08 листопада 2021 року № 32 ОСОБА_1 відмовилась надати документ про обов'язкове профілактичне щеплення проти Covid-19 (а. с. 42).
Наказом № 55-кпозивачку було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19.
З огляду на вказане, враховуючи, що ОСОБА_1 як машиніст виконує обов'язки з прання та ремонту білизни, що обумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками відповідача, учасниками освітнього процесу, зокрема дітьми дошкільного віку, вихованцями, учнями, їх батьками, і це підвищує ризик інфікування СОVID-19 та/або сприяння його подальшому поширенню, а іншу форму організації роботи (зокрема дистанційну або надомну) відповідач організувати позивачці не може, тому ККЗДО № 5 правомірно був змушений ухвалити рішення про відсторонення позивачки від роботи.
Оскільки на період відсторонення за позивачкою зберігається робоче місце, трудовий договір не припиняється, нарахування заробітної плати відновлюється одразу після усунення нею причин, що зумовили її відсторонення та після допуску позивачки до роботи (виконання робіт), Верховний Суд не встановив порушення права ОСОБА_1 на працю.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
У цій справі позивачка не довела, а суди не встановили обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивачки від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.
Об'єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд дійшов висновку, що таке індивідуальне обмеження, як тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров'я суспільства від серйозних загроз, пов'язаних із поширенням на території України COVID-19.
Касаційна скарга мотивована тим, що немає висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22, після звернення Житомирського міського центру зайнятості з касаційною скаргою сформулювала висновки щодо вирішення питання відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень COVID-19, які застосовані Верховним Судом під час перегляду цієї справи.
Щодо вимоги з виплати заробітної плати за час незаконного відсторонення
Відповідно до частини другої статті 46 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець і власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
У разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18, провадження № 61-13444св19, від 01 березня 2023 рокуу справі № 159/22/22, провадження № 61-5700св22).
У разі, якщо відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 не було правомірним, роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові визначені законодавством виплати.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22.
Оскільки у справі, що переглядається, відповідач правомірно відсторонов позивачку, Верховний Суд не вирішує питання про стягнення заробітної плати за час такого відсторонення.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судовірішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16 березня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 09 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко