Постанова
Іменем України
03 травня 2023 року
м. Київ
справа № 723/4416/19
провадження № 61-4579св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 січня 2022 року у складі судді Бужори В. Т. та постанови Чернівецького апеляційного суду
від 03 травня 2022 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б.,
Владичана А. І., Височанської Н. К.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач разом із ОСОБА_2 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з вересня 2016 року по червень 2019 року включно. З кінця літа 2016 року вони проживали у м. Чернівцях,
де винаймали квартиру, разом вели спільне господарства, придбавали майно, сплачували оренду за квартиру, мали спільний бюджет, взаємні права та обов'язки.
Позивач зазначав, що шлюб між ним та відповідачем так і не був офіційно зареєстрований, хоча відповідач постійно йому це обіцяла, оскільки вона
не могла вирішити проблеми з колишнім чоловіком, який намагався постійно змінити місце проживання її малолітньої дочки. Враховуючи це, вони вирішили придбати житловий будинок та оформити його на ім'я ОСОБА_2 , щоб дитина залишилась проживати з нею.
Перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах та спільно проживаючи
як чоловік та дружина, позивач разом із відповідачем придбали наступне нерухоме та рухоме майно, яке, на думку позивача, належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме:
житловий будинок - літ. «А» загальною площею 288,70 кв. м з належними
до нього будівлями та спорудами: незавершена будівля літньої кухні 8 % готовності - літ. «Б», колонка - літ. «І», вигрібна яма, вартість яких складає 3 918 049,22 грн, який розташований за адресою:
АДРЕСА_1 ;
забудовану земельну ділянку з кадастровим номером 7324582001:01:001:0222 загальною площею 0,096 га, ринкова вартість якої становить 660 368,00 грн, яка розташована за зазначеною адресою;
транспортний засіб марки «ВМW-Х6», реєстраційний номер НОМЕР_1 ,
2010 року випуску, орієнтовною ринковою вартістю 625 000,00 грн.
Позивач зазначав, що зазначене майно, загальна вартість якого становила 4 640 917,00 грн, було придбано ними за його кошти, оскільки відповідач
їх не мала, а він довгий час працював за кордоном та заощаджував кошти
на придбання житла.
В червні 2019 року позивач припинив спільно проживати з відповідачем, проте між ними не досягнуто згоди щодо добровільного поділу спільного майна.
Разом із цим позивач посилався на те, що відповідач, за якою зареєстроване вказане майно, здійснювала перешкоди у користуванні їх спільним майном, а саме: не впускала його до будинку, а якщо впускала, то через декілька хвилин викликала наряд поліції. В будинку зберігалися його особисті речі
та речі, які придбані ним особисто для здійснення будівельних робіт: насос електрообладнання, газове обладнання, ламінат, вікна, двері, тощо.
На думку ОСОБА_1 , оскільки зазначене нерухоме та рухоме майно придбане подружжям у період проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу і є спільною сумісною власністю, йому належить 2/3 частки вказаного майна.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:
встановити факт його спільного проживання з ОСОБА_2 ;
визнати, що майно, яке було придбано у шлюбі, а саме: житловий будинок -літ. «А» загальною площею 288,70 кв. м з належними до нього будівлями
та спорудах: незавершена будівля літньої кухні 8 % готовності - літ. «Б», колонка - літ. «І», вигрібна яма та земельна ділянка з кадастровим номером 7324582001:01:001:0222, загальної площею 0,096 га, які розташовані
за адресою: АДРЕСА_1 , а також автомобіль марки «ВМW-Х6» реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску є спільною сумісною власності його
та ОСОБА_2 ,
визнати за ним право власності на 2/3 часток зазначеного майна;
право спільної сумісної власності припинити;
усунуту перешкоди в користуванні вказаним майном.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу з серпня
2016 року та включно по травень 2019 року.
Визнано, що майно, яке було придбане у шлюбі, а саме:
житловий будинок - літ. «А» загальною площею 288,70 кв. м з належними
до нього будівлями та спорудами: незавершена будівля літньої кухні 8 % готовності - літ. «Б», колонка - літ. «І», вигрібна яма, вартість яких складає 3 918 049,22 грн, який розташований за адресою:
АДРЕСА_1 ;
забудовану земельну ділянку з кадастровим номером 7324582001:01:001:0222, загальною площею 0,096 га, ринкова вартість якої становить 660 368,00 грн, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
транспортний засіб марки «ВМW-Х6», реєстраційний номер НОМЕР_1 ,
2010 року випуску, орієнтовною ринковою вартістю 625 000,00 грн є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку - літ. «А» загальною площею 288,70 кв. м з належними до нього будівлями та спорудами: незавершена будівля літньої кухні 8 % готовності - літ. «Б», колонка - літ. «І», вигрібна яма, вартість яких складає
3 918 049,22 грн, який розташований за адресою:
АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 7324582001:01:001:0222, загальною площею 0,096 га, ринкова вартість якої становить 660 368,00 грн, яка розташована
за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку транспортного засобу марки «ВМУ-Х6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску, орієнтовною ринковою вартістю 625 000,00 грн. Припинено право спільної сумісної власності.
Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні житловим будинком - літ. «А» загальною площею 288,70 кв. м належними до нього будівлями та спорудами: незавершена будівля літньої кухні 8 % готовності - літ. «Б», колонка - літ. «І», вигрібна яма та земельною ділянкою
з кадастровим номером 7324582001:01:001:0222, загальною площею 0,096 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 шляхом вселення
ОСОБА_1 до будинку та передачі ключів від усіх будівель та споруд.
Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні транспортним засобом марки «ВМW-Х6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску шляхом передачі для користування ключа від автомобіля ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у розмірі 27 141,80 грн, з яких: 11 141,80 грн - судовий збір
та 16 000,00 грн - витрати на отримання правової допомоги.
Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю позивачем належними та допустимими доказами, що він проживав разом із ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 29 жовтня 2016 року до травня 2019 року.
Разом із цим суд першої інстанції, виходив із того, що, оскільки спірне майно набуте сторонами під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу
та за спільні кошти, тому таке майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає визнанню за позивачем та відповідачем права власності по 1/2 його частині.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 03 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 січня 2022 року в частині встановлення періоду проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу змінено. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю як дружини
та чоловіка без реєстрації шлюбу, починаючи з листопада 2016 року
по травень 2019 року включно. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи спір
у цій справі та ухвалюючи рішення суду про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості вимог позивача про встановлення факту проживання його однією сім'єю без реєстрації шлюбу
з ОСОБА_4 у період з 29 жовтня 2016 року до травня 2019 року включно.
На думку суду апеляційної інстанції, зазначені обставини були підтверджені належними та допустимими доказами у справі, які були досліджені судом першої інстанції та не спростовані відповідачем.
Разом із цим установивши, що відповідач перебувала у зареєстрованому шлюбі з 05 травня 2007 року до 28 жовтня 2016 року із іншої особою, суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення зробив обґрунтований висновок про відмову у встановленні факту спільного проживання позивача та відповідача однією сім'єю без реєстрації шлюбу до 29 жовтня 2016 року, проте у резолютивній частині рішення помилково зазначив період спільного проживання позивача та відповідача однією сім'єю без реєстрації шлюбу
з серпня 2016 року по травень 2019 року включно.
Разом із цим суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що спірне майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між позивачем та відповідачем по 1/2 його частині, оскільки спірне майно набуте сторонами під час проживання ними однією сім'єю без реєстрації шлюбу та за спільні кошти.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У травні 2022 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав касаційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, зокрема: застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 27 лютого 2019 року у справі
№ 522/25049/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц,
від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 12 грудня 2019 року
у справі № 490/4949/17 та від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову
у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що змінюючи рішення суду першої інстанції в частині встановлення періоду проживання ОСОБА_1
та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд апеляційної інстанції встановив факт спільного проживання сторін у справі однією сім'єю
як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу, починаючи з листопада
2016 року по травень 2019 року включно, на думку представника
ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , фактично порушив фундаментальність
та імперативність норми статті 315 ЦПК України, можливість застосування якої згідно практики чітко зазначає, що суд вправі розглядати справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу за умови, що має місце спільне проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, термін спільного проживання не менше п'яти років. А у спірних правовідносинах, суд встановив факт спільного проживання сторін виключно в термін два з половиною роки та застосував норми
статті 74 СК України. А також задовольняючи позовну вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу сторін з листопада 2016 року по травень 2019 року, суди першої та апеляційної інстанцій при оцінюванні доказів не застосували встановленої практики Верховного Суду.
На думку представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт спільного проживання сторін як дружини
та чоловіка без належних на те доказів, керуючись тільки поясненнями позивача та свідків.
Разом із цим вважає, що спірне майно є абсолютною власністю ОСОБА_2 та не може вважатися спільною сумісною власністю, оскільки
ОСОБА_1 не надано жодного письмового доказу на підтвердження того, що сторони у період з серпня 2016 року по травень 2019 року вели спільне господарство, мали спільні витрати, купували майно для спільного користування, брали участь у витратах на утримання житла його ремонт.
А показання допитаних судом свідків необхідно оцінювати критично, оскільки жоден з них не повідомила про обставини ведення сторонами спільного господарства, їм нічого не відомо про наявність у сторін спільного бюджету, прав та обов'язків, притаманних подружжю.
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати спірне майно (житловий будинок, земельну ділянку, транспортний засіб) таким,
що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці
та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Також заявник вважала, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги заяву представника позивача про відкладення розгляду справи і розглянув справу без її участі, чим позбавив можливості прийняти участь у судовому засіданні та належним чином скористатися правом на судовий захист.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи
із Сторожинецького районного суду Чернівецької області.
У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін відмовлено. Справу призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1
на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення
є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до копії акта підтвердження, складеного депутатом Великокучурівської сільської ради Черніецької області Харенюком А. М.
19 вересня 2019 року у присутності свідків: ОСОБА_6 та ОСОБА_7
й затвердженого сільським головою ОСОБА_8 , встановлено,
що ОСОБА_1 дійсно проживав спільно з ОСОБА_2 однією сім'єю
у житловому будинку, який знаходиться по
АДРЕСА_1 з 03 листопада 2017 року по час складання цього акта.
Згідно із заявами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 09 грудня 2019 року ними помилково підписано зазначений акт та вони повідомляли про відкликання власних підписів на зазначеному документі.
З копії договору купівлі-продажу незавершеного будівництва, посвідченого 22 серпня 2017 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округ Чернівецької області Хоменко М. О. та зареєстрованого у реєстрі за № 4342 вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» в особі ОСОБА_9 продали,
а ОСОБА_2 купила об'єкт незавершеного будівництва, житлового будинку, процент готовності 78 % - літ. «А» загальною площею 270,8 кв. м, розташований на земельній ділянці площею 0,0960 га кадастровий номер 7324582001:01:001:0222, які знаходяться за адресою:
АДРЕСА_1 .
Реєстрація права власності на вказаний об'єкт незавершеного будівництва за ОСОБА_2 підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 серпня
2017 року № 95362332.
Відповідно до копії договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого 22 серпня 2017 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Хоменко М. О. в реєстрі за № 4344 товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»
в особі ОСОБА_9 продали, а ОСОБА_2 купила земельну ділянку площею 0,0960 га кадастровий номер 7324582001:01:001:0222, яка знаходиться
за адресою: АДРЕСА_1 .
Реєстрація права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_10 підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 серпня 2017 року № 95362629.
Належність ОСОБА_2 домоволодіння, що розташоване
по АДРЕСА_1 підтверджується копією технічного паспорта
на садибний (індивідуальний) житловий будинок виготовленого станом
на 02 жовтня 2017 року та довідкою Великокучурівської сільської рад Сторожинецького району Чернівецької області № 8204.
Відповідно до звіту про оцінку майна по АДРЕСА_1 , виготовленого 30 вересня 2019 року суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_11 вартість житлового будинку літ. «А» з належними до нього будівлями та спорудами становить 3 918 049,00 грн та забудованої земельної ділянки, кадастровий номер 7324582001:01:001:0222 - 660 368,00 грн.
Згідно із копією акта прийому-передачі від 22 серпня 2017 року товариство
з обмеженою відповідальністю «Кредиті ініціативи» в особі ОСОБА_9 передали, а ОСОБА_2 прийняла в хорошому стані земельну ділянку площею 0,0960 га, кадастровий номер 7324582001:01:001:0222, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії платіжного доручення від 22 серпня 2017 року № 189286 ОСОБА_2 перерахувала товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» 266 036,00 грн, як плату за об'єкт незавершеного будівництва житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу
від 22 серпня 2017 року.
Згідно із копією повідомленням про початок виконання будівельних робіт зареєстрованого управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції Чернівецькі міської ради 18 вересня 2017 року за № ЧВ061172761721
ОСОБА_12 повідомила про початок нового будівництва індивідуального житлового будинку і літньої кухні по АДРЕСА_1 .
Також ОСОБА_2 замовляла робочі проекти будівництва зовнішніх мереж газопостачання та сантехнічних мереж за адресою:
АДРЕСА_1 ,
що підтверджується копіями робочих проектів № 443/2019 та № 215-2017.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Положеннями статті 315 ЦПК України передбачено встановлення судом фактів, що мають юридичне значення, у тому числі і проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Про утворення особами сім'ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо
це не суперечить моральним засадам суспільства. Про те, що законодавець визнає можливість створення сім'ї чоловіком і жінкою, які не перебувають
у шлюбі, свідчать положення статті 74 СК України.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить
їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або
в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі
№ 6-97цс11 роз'яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають
у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.
Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі
№ 6-135цс13 висловив правову позицію, за якою майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані
в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету), а інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України, частини першої
статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно
від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути будь-які види майна,
за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені
з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Так, частиною другою статті 60 СК України встановлена презумпція,
що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Презумпція спільності майна подружжя означає, що ні дружина, ні чоловік
не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності
на майно, набуте у шлюбі. Відповідно до статті 60 СК України воно вважається таким, що належить подружжю.
Зі змісту частини другої статті 60 СК України вбачається, що для застосування презумпції спільності майна подружжя у судовому процесі необхідно встановити наявність між жінкою та чоловіком зареєстрованого
у належному порядку шлюбу та факт придбання майна під час перебування
їх у шлюбі. Отже, той, хто вважає, що певна річ є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, має підтвердити таке: а) факт перебування жінки та чоловіка у шлюбі протягом певного часу; б) час придбання спірного майна.
Оскільки презумпція спільної сумісної власності подружжя належить
до спростовних, то зацікавлена особа може довести, що майно було придбано у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява про те, що річ була придбана на її кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишається непохитною.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власності дружини, чоловіка, є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Таким чином, у разі виникнення спору у суді має доводитися не факт належності майна
до спільної власності, а обставини, які виключають виникнення спільної сумісної власності на спірне майно.
Схожі правові висновки виклав Верховний Суд України у постановах
від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13, від 01 липня
2015 року у справі № 6-612цс15, від 07 вересня 2016 року у справі
№ 6-801цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі
№ 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), Верховний Суд у постанові
від 22 лютого 2021 року у справі № 264/2232/19 (провадження
№ 61-10958св20), від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18), від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19), від 04 квітня 2018 року у справі
№ 1316/3987/12-ц (провадження № 61-3838св18).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права
на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить
їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин,
що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових і електронних доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести
ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог
та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач належними та допустимими доказами довів факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період
з листопада 2016 року по травень 2019 року включно, а тому має право
на половину спільного сумісного майна, набутого ними за цей час
в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти, а саме: спірний автомобіль, житловий будинок та земельну ділянку.
При цьому змінюючи рішення суду першої інстанції у частині встановлення періоду проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав,
що установивши, що відповідач перебувала у зареєстрованому шлюбі
з 05 травня 2007 року до 28 жовтня 2016 року з іншою особою, суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення зробив правильний висновок про відмову у встановленні факту спільного проживання позивача та відповідача однією сім'єю без реєстрації шлюбу до 29 жовтня 2016 року, проте
у резолютивній частині рішення помилково зазначив період спільного проживання позивача та відповідача однією сім'єю без реєстрації шлюбу
з серпня 2016 року по травень 2019 року включно.
Разом із цим, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що спірне майно набуте сторонами під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та за спільні кошти, дійшов правильного висновку, що таке майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає визнанню за позивачем та відповідачем права власності по 1/2 його частині.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального
й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі
№ 244/4801/13-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц,
від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 15 серпня 2019 року
у справі № 588/350/15, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17
та від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, на які заявник посилається у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність
та обґрунтованість судових рішень, а також містять посилання на факти,
що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції.
З огляду на вищевикладене, доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами першої
та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча
пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 січня 2022 року в незміненій під час апеляційного перегляду частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович