09 травня 2023 року
м. Київ
справа № 440/2557/22
адміністративне провадження № К/990/14298/23
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області
на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2023 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, Державної судової адміністрації України, у якому просив суд:
- визнати протиправними дії ТУ ДСА в Полтавській області щодо нарахування та виплати судді Козельщинського районного суду Полтавської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 до 31.12.2021 із застосуванням прожиткового мінімуму 2102,00 грн;
- зобов'язати ТУ ДСА в Полтавській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Козельщинського районного суду Полтавської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021, а саме 2270 грн, за період з 01.01.2021 до 31.12.2021, із врахуванням раніше сплаченої суми винагороди та утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;
- зобов'язати ТУ ДСА в Полтавській області, як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2023 року, позов задоволено.
Визнано протиправними дії Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року у розмірі 2102 грн.
Зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року у сумі 2270,00 грн.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Полтавській області подано касаційну скаргу до Верховного Суду.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Як на підставу касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій скаржник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування:
- статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та правомірність її застосування при розрахунку суддівської винагороди, склад якої встановлений статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;
- дотримання ТУ ДСА України як розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України), якщо нарахування і виплата суддівської винагороди потребує більшого розміру бюджетних призначень, ніж затверджений Кошторисом.
Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Проаналізувавши доводи заявника, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявник лише послався на відсутність такого висновку, проте, не виклав зазначені норми у системному зв'язку з обставинами цієї справи та без належної аргументації як саме цей висновок впливає на спірні правовідносини.
Крім того, у постановах у справах №№400/2031/21 та 360/503/21 (висновки у якій застосовано судом апеляційної інстанції) Верховним Судом уже розглядалося питання щодо правомірності дій органу ДСА при нарахуванні позивачам суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102,00 грн. У цих справах Верховний Суд сформував висновок саме щодо застосування положень статті 130 Конституції України, частин другої, третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», однак ці справи Суд направив на новий розгляд, так як ДСА України, як головний розпорядник коштів, не було залучене до участі у розгляді цих справ.
У касаційній скарзі Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області не наводить вмотивованих аргументів щодо застосування норми права, відмінного ніж у висновку Верховного Суду, сформованого у справах №№400/2031/21 та 360/503/21.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства, з посиланням на винятковість справи, необхідності формування єдиної правозастосовчої практики та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Отже, у скарзі відсутні обґрунтовані мотиви, за яких суд може відкрити касаційне провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Проста констатація самого факту наявності або відсутності висновку Верховного Суду у справі з подібними правовідносинами не є достатньою підставою для обґрунтування касаційної скарги, оскільки вимагає визначення норми права, щодо якої наявний або відсутній висновок Верховного Суду та викладення обґрунтувань неправильного застосування/не застосування цієї норми права.
Лише загальні посилання на висновок Верховного Суду за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
За таких обставин, Суд не вирішує клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку та зупинення виконання оскаржуваних рішень.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.
Суддя Верховного Суду В. Е. Мацедонська