08 травня 2023 року
м. Київ
справа №990/80/23
адміністративне провадження № П/990/80/23
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Олендера І.Я. перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень, стягнення коштів на відшкодування шкоди,
02.05.2023 до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Верховної Ради України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджений 16.07.2004 Апеляційним судом міста Києва (справа №1-14/4) за ст.ст 93, п.п. «а»,«е»; 142 ч.3; 115 ч.2, п.п.1, 6, 13; 146 ч.3; 263 ч.ч.1, 2; 187 ч.4; 309 ч.1; 353 ч.3; 357 ч. 3; 358 ч.1; 70 ч.1 Кримінального кодексу України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Колегією суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 05.04.2005 вирок Апеляційного суду міста Києва від 16.07.2004 змінено й виключено з нього ч. 3 ст. 353 Кримінального кодексу України. Верховний Суд України вказав вважати засудженим ОСОБА_1 за сукупністю злочинів, передбачених ст. 353 Кримінального кодексу України (без зазначення частини) та іншими статтями, указаними у вироку, до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Позивач доводить, що Верховний Суд зобов'язаний забезпечити реалізацію прав ОСОБА_1 шляхом визнання протиправними та нечинними Закону України від 18.10.2022 №2689-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» та Закону України від 18.10.2022 №2690-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінально-процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини», які, з урахуванням обставин викладених у позовній заяві, порушують права позивача - засудженого до довічного позбавлення волі, а також права інших довічно ув'язнених в Україні, не даючи реалістичної перспективи для звільнення.
Зазначає, що названі Закони України від 18.10.2022 №2689-ІХ та від 18.10.2022 №2690-ІХ лише погіршують становище ОСОБА_1 та є додатковим інструментом негативного впливу на позивача, а саме: психологічного та фізичного.
Позивач окремо констатує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 12 березня 2019 року у справі «Пєтухов проти України» було встановлено, що покарання у виді довічного позбавлення волі в Україні є покаранням без перспективи звільнення, що є порушенням статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
У той же час, як вказує заявник, прийняті Верховною Радою України Закон України від 18.10.2022 №2689-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» та Закон України від 18.10.2022 №2690-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінально-процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» прямо позбавляють позивача як довічно ув'язненого права на пряме звернення до національного суду для перегляду покарання та зміни його на більш м'який вид.
На думку позивача, внесені Верховною Радою України у чинне законодавство зміни не відновлюють порушені права, зокрема, позивача, який відбуває покарання у виді довічного ув'язнення, на пом'якшення покарання, а лише створюють безперспективність звільнення ОСОБА_1 , який вже відбув понад 22 роки позбавлення волі, навіть після фактичної його смерті.
Як вважає позивач, прийняті Верховною Радою України дискримінаційні Закони України від 18.10.2022 №2689-ІХ та від 18.10.2022 №2690-ІХ завдають йому шкоди, яку останній оцінює у 1200000,00грн, оскільки він перебуває в дискримінаційному становищі та не може відновити свої права в національних судах. Розмір моральної шкоди позивач вважає розумним та справедливим.
З урахуванням викладеного, у позовній заяві ОСОБА_1 просить:
- визнати протиправними та нечинними Закон України від 18.10.2022 №2689-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» та Закон України від 18.10.2022 №2690-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінально-процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини»;
- стягнути з Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 1200000,00грн на відшкодування шкоди, заподіяної прийняттям дискримінаційних Закону України від 18.10.2022 №2689-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» та Закону України від 18.10.2022 №2690-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінально-процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини».
Крім того, посилаючись на положення Закону України «Про судовий збір», позивач просить звільнити його від сплати судового збору, оскільки за час відбування покарання останній позбавлений можливості працевлаштуватися на виробництві Установи відбування покарань через відсутність робочих місць; повідомляє, що заробітної плати чи будь-яких доходів не отримує, все його майно конфісковано на користь держави.
Згідно зі статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Проаналізувавши обставини, дослідивши матеріали позовної заяви, ґрунтуючись на засадах верховенства права, Суд дійшов висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі за цим позовом необхідно відмовити, з огляду на наступне.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Перелік справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів визначено у частині другій статті 19 КАС України, це справи:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;
3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;
4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій, і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
За змістом частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до ВРУ законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначені у статті 266 КАС України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (пункт 2 частини першої).
Разом із цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У своїх рішеннях від 05 квітня 2018 року у справі «Зубац проти Хорватії» (пункт 78) та від 09 жовтня 2018 року у справі «Азюковська проти України» (пункт 20) ЄСПЛ також зауважив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Як установлено з позовної заяви, позивач не погоджується з тим, що Верховною Радою України внесено відповідні зміни у чинне законодавство України та просить визнати Закон України від 18.10.2022 №2689-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» та Закон України від 18.10.2022 №2690-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінально-процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» протиправними та нечинними.
За статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Відповідно до частини п'ятої статті 83 Конституції України порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів.
Водночас, здійснюючи законотворчий процес, Верховна Рада не виконує владних управлінських функцій, які можуть бути предметом оскарження в адміністративному суді.
Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Таким чином, у порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть бути оскаржені лише ті акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, які прийнято, вчинено, допущено у правовідносинах, у яких Верховна Рада України реалізовує свої владні (управлінські) повноваження.
Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 (справа №9901/787/18), від 11.03.2020 (справа №9901/11/20), від 13.05.2020 (справа №9901/527/19).
Предметом цього позову є визнання протиправними та нечинними Закону України від 18.10.2022 №2689-ІХ №2689-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» та Закону України від 18.10.2022 №2689-ІХ №2690-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінально-процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини». Тобто позовні вимоги стосуються законотворчої діяльності Верховної Ради України, під час здійснення якої вона не реалізовує публічно-владних управлінських функцій.
Таким чином, цей спір не є публічно-правовим спором у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №9901/947/18 у якій, з поміж іншого, зазначено, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому суд першої інстанції правомірно не роз'яснив позивачу, до суду якої юрисдикції він має звертатися з таким позовом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частини шостої статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Ураховуючи, що розгляд цього спору з огляду на його предмет і суб?єктний склад перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду, підстав для роз'яснення позивачеві, до суду якої юрисдикції належить його вирішення, немає.
Відповідно до вимог частини другої цієї статті про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.
Керуючись статтями 22, 170, 266, 294 КАС України, Суд -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень, стягнення коштів на відшкодування шкоди.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Я. Олендер