09 травня 2023 року
м. Київ
справа № 580/14/21
адміністративне провадження № К/990/15016/23
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевірив касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 лютого 2023 року у справі №580/14/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Черкаській області, в якому просив :
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не видання наказу про встановлення позивачу щомісячної надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 15% посадового окладу за посадою заступника начальника слідчого відділу Уманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області;
- зобов'язати відповідача видати наказ про нарахування позивачу щомісячної надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 15% посадового окладу та виплатити надбавку за роботу в умовах режимних обмежень за період з 07 листопада 2015 року до 25 березня 2020 року в розмірі 15% від посадового окладу.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - залишено без розгляду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року скасовано, а справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії направлено до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 лютого 2023 року рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року скасовано та прийнято нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період з 7 листопада 2015 року до 25 березня 2020 року в розмірі 15% від посадового окладу.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за роботу в умовах режимних обмежень за період з 7 листопада 2015 року до 25 березня 2020 року в розмірі 15% від посадового окладу.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позову у розмірі 840,80 (вісімсот сорок) грн 80 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 1261,20 (одна тисяча двісті шістдесят одна) грн 20 коп.
На зазначену постанову суду апеляційної інстанції Головним управлінням Національної поліції в Черкаській області подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 26 квітня 2023 року.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
У касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Покликаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального права, а саме положення частини п'ятої статті 122 КАС України без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19.
Проте, в касаційній скарзі посилаючись на вказані постанови Верховного Суду, відповідач акцентує увагу на витягах з цієї постанови, зокрема, релевантних джерелах права, які застосовано судом касаційної інстанції у конкретній справі за конкретних обставин, та не наводить обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у цій справі та у справах розглянутих Верховним Судом є подібними з урахуванням предмета правового регулювання, а також умов та періодів застосування правових норм.
Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Отже, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
У справі №240/532/20 предметом спору було визнання протиправними дій щодо невиплати всіх сум, належних позивачу у день звільнення (грошової компенсації за речове майно та стягнення компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні), тобто правова природа виплат за своєю правовою природою є відмінною від оскаржуваних виплат у розглядуваній справі, що свідчить про неподібність предмету спору зазначених справ.
Висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, є нерелевантними до обставин цієї справи з огляду на те, що у справі господарської юрисдикції №916/1415/19, предметом спору було про визнання договорів іпотеки припиненими.
Також, покликаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального права, а саме пункту 7 розділу ІІ Порядку №260 без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі №820/5122/17.
Судом установлено, що відповідач уже подавав касаційну скаргу з визначенням аналогічної підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 328 КАС України, яка ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2023 року (К/990/10589/23) повернута особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України та надано вичерпні роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстави, передбаченою пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, Верховний Суд наголосив, що у справі №820/5122/17 надбавка за роботу в умовах режимних обмежень ОСОБА_2 не надавалась, оскільки до УРТЗІ Головного управління Національної поліції в Харківській області вмотивований рапорт про це не надходив, що підтверджується листом Управління режиму та захисту інформації ГУНП в Харківській області від 4 січня 2018 року. Натомість як у цій справі суди встановили, що позивачу надавався доступ до державної таємниці за формою два, оскільки останній в той час перебував на номенклатурній посаді, яка потребувала оформлення допуску та надання допуску до державної таємниці, зокрема: допуск за формою 2 наказом від 19 листопада 2012 №197/д; доступ до інформації з грифом секретності "цілком таємно" та "таємно" надано наказом від 20 листопада 2012 року №276 о/с; доступ до інформації "цілком таємно" і "таємно" припинено 4 листопада 2015 року №304; доступ до інформації "цілком таємно" та "таємно" надано 14 грудня 2015 року №26о/с; доступ до інформації "цілком таємно" та "таємно" надано 13 січня 2017 року №26о/с; допуск за формою 2 було надано позивачу відповідно до розпорядження від 18 жовтня 2019 року №118д; доступ до інформації з грифом секретності "цілком таємно" та "таємно" надано наказом від 7 листопада 2019 року №18; доступ до інформації "цілком таємно" і "таємно" припинено наказом від 25 березня 2020 року №5д; допуск за формою 2 скасовано розпорядженням від 2 жовтня 2020 року №136д.
Враховуючи викладене, у справах №820/5122/17, №240/532/20, №916/1415/19 та у справі №580/14/21 відмінні фактичні обставини, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм, відтак правовідносини у вказаних справах не є подібними.
Також у касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Слід зазначити, що доводи про не встановлення судом істотних обставин справи або не дослідження доказів у справі стосуються порушення судом норм процесуального права, які відповідають частині другій статті 353 КАС України, як підстава для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд є прийнятними за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Тобто, доводи про порушення судом норм процесуального права, передбачених частиною другою статті 353 КАС України, мають бути наведені з одночасним викладенням обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального права відповідно до підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Такі доводи мають бути наведені у взаємозв'язку із встановленими обставинами і висновками судів щодо кожного з питань, які скаржник вважає неправильно вирішеним. Доведення наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині одного з висновків суду не може бути підставою для відкриття касаційного провадження в частині іншого висновку з підстав порушення норм процесуального права, передбачених частиною другою статті 353 КАС України.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній міститься посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Однак, обов'язкових умов у їх взаємозв'язку, передбачених для оскарження судових рішень в касаційному порядку на цій підставі скаржник не наводить.
Крім того, Судом установлено, що відповідач уже подавав касаційну скаргу з визначенням підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини другої статті 328 КАС України, яка ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2023 року (К/990/7107/23) повернута особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України та надано вичерпні роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстави, передбаченою пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
У вказаній ухвалі Верховний Суд зазначив, що скаржник, посилаючись на пункт 4 частини другої статті 353 КАС України, вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано надані докази відповідачем та не взято до уваги того, що позивач починаючи з 07 листопада 2015 року не мав доступу до державної таємниці, а тому не фактично не здійснював роботу в умовах режимних обмежень в період з 07 листопада 2015 року, оскільки Уманський ВП ГУНП в Черкаській області отримав спеціальний дозвіл на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею вперше лише 27 листопада 2015 року, а доступ ОСОБА_1 в поліції надано лише 14 грудня 2015 року, а також необхідно врахувати відсутність систематичної, постійної роботи з таємними документами Прилуцького В.С., що є обов'язковою умовою для нарахування та виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.
Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.
Проте, усупереч викладеному, касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань оскільки, скаржником не зазначено, докази, які б відповідали критеріям недопустимості та на основі яких суд встановив обставини, що мають істотне значення.
Окрім цього, вимогою касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування постанови апеляційного суду та ухвалення нового рішення, яким позов залишити без розгляду.
Отже, подаючи касаційну скаргу повторно скаржником так і не викладено підстави для касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 328 КАС України, а подана касаційна скарга відповідача містить цитування нормативно-правових актів, виклад обставини справи, посилання на постанови Верховного Суду, незгоду з рішеннями суду апеляційної інстанції.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України та не викладення з належним обґрунтуванням відповідачем у касаційній скарзі підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, визначених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 лютого 2023 року у справі №580/14/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. В. Шевцова