про закриття касаційного провадження
08 травня 2023 року
м. Київ
справа №500/1854/19
адміністративне провадження № К/9901/32220/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.05.2020 (головуючий суддя: Осташ А.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2020 (головуючий суддя: Судова-Хомюк Н.М., судді: Шевчук С.М., Шинкар Т.І.) у справі №500/1854/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
І. РУХ СПРАВИ
У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (первісно - Бучацьке ОУПФ України Тернопільської області: далі - ГУПФУ в Тернопільській області або відповідач), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
визнати протиправними дії Бучацького ОУПФ України Тернопільської області щодо відмови у призначенні та виплаті пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2;
зобов'язати Бучацьке ОУПФ України Тернопільської області здійснити ОСОБА_1 обчислення пільгового стажу з розрахунку один рік роботи в районах Крайньої Півночі в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі за один рік і шість місяців за період з 20.01.1986 до 01.01.1991 у Ямало-Ненецькому автономному окрузі Тюменська область та призначити і виплатити пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 ОСОБА_1 з 12.04.2018.
Також позивач просив стягнути судові витрати та витрати на правову допомогу.
Тернопільський окружний адміністративний суд рішенням від 22.05.2020, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2020, у задоволенні позову відмовив.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нову постанову про задоволення позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 21.01.2021 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматичного розподілу справи між суддями визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03.05.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у період з 20.01.1986 по 11.04.1994 працював на посаді помічника бурильника вахтово-експедиційним методом в Івано-Франківському управлінні бурових робіт, яке знаходилося на території Тюменської області Ямало-Ненецького автономного округу, що підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.05.1985 та інформацією з довідки Укрнафта від 07.04.2017 №13-328.
13.06.2019 позивач звернувся із заявою до Бучацького ОУПФ України Тернопільської області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон 1058-IV) із зниженням пенсійного віку за відсутності необхідного стажу.
19.06.2019 Бучацьким ОУПФ України Тернопільської області було прийнято рішення №07/02, яким повідомлено, що пенсія буде призначена на загальних умовах відповідно до статті 26 Закону 1058-IV, оскільки загальний трудовий стаж становить 26 років 06 місяців 14 днів, пільговий стаж за Списком №2 становить - 8 років 02 місяці 22 дні, зокрема загальний страховий стаж на дату досягнення 55 річного віку становить лише 24 роки 05 місяців 14 днів.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно не зарахував йому у пільговому обчисленні (1 рік за один рік шість місяців) періоди роботи в районах Крайньої Півночі (Ямало-Ненецькому автономному окрузі Тюменська область) з 20.01.1986 по 01.01.1991, оскільки ним були надані відповідні документи (трудова книжка, довідки, в т.ч., про заробітну плату), що уточнюють особливий характер роботи та умови праці, необхідні для призначення пільгової пенсії, чим фактично виконав всі умови для призначення пільгової пенсії відповідно до діючого законодавства.
Відповідач позов не визнав. Стверджує, що у позивача недостатньо страхового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV. Зазначив, що на працівників, які працювали вахтовим методом в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, не поширюються пільги, встановлені статтею 5 Указу Президії Верховної ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року (зарахування одного року роботи за один рік і шість місяців). Така правова позиція відповідає установленій практиці Верховного Суду України, висловленій у постановах від 27.10.2015 у справі №21-3324а15 та від 13.04.2016 у справі 344/9046/15-а.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на позивача, який працював вахтовим методом в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, поширюються пільги, передбачені статтями 1- 4 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» (далі - Указ від 10 лютого 1960 року), а додаткові пільги, передбачені статтею 5 цього Указу, зокрема зарахування одного року роботи у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності, не поширюються.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій послалися на правові висновки Верховного Суду України, викладені від 02.12.2015 у справі №338/357/15-а, від 13.04.2016 у справі №21-5592а15 та Верховного Суду висловленою у постановах від 21.11.2018 у справі №338/1152/14-а, від 11.12.2018 у справі №338/1096/15-а, від 14.03.2019 у справі № 343/859/15-а та від 16.10.2019 у справі №176/797/14-а.
Також з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 30.01.2018 у справі №676/7065/14-а та від 28.11.2019 у справі №348/400/17, суди обох інстанцій констатували, що ні в Тимчасовій угоді від 15.01.1993, ні в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, ні в Угоді між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 не передбачено пільг при обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник стверджує, що його страховий стаж без врахування стажу в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991, становить 26 років 8 місяців 7 днів, що є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Зазначає, що наведена судом апеляційної інстанції практика, що висловлена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №676/7065/14-а та від 28.11.2019 у справі №348/400/17, суперечить правовій позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 01.12.2015 у справі №524/11590/14-а.
Також скаржник зазначає, що судами обох інстанцій не була надана правова оцінка відмові пенсійного органу, викладеній у рішенні № 13/2 від 10.10.2017, що мотивована відсутню результатів атестації робочого місця за умовами праці. З цього приводу скаржник зазначає про необхідність врахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, яка зводиться до того, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Відповідач процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання щодо можливості касаційного перегляду за цією касаційною скаргою, Верховний Суд виходить із такого.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Колегією суддів встановлено, що в межах визначеної скаржником підстави касаційного оскарження спірним є застосування судами попередніх інстанцій норм права без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених з подібних правовідносин у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а.
Ключовим питанням у даній справі є наявність підстав для зарахування в пільговому обчисленні періодів роботи вахтовим методом в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі та в районах Крайньої Півночі та зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача до 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 5 Прикінцевих положень Закону №1058-IV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» (далі - Указ від 10 лютого 1960 року), постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року № 1908-VІІ «Про розширення пільг на осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і у місцевостях, що прирівнюються до районів Крайньої Півночі» (далі - Указ від 26 вересня 1967 року).
Указом від 10 лютого 1960 року передбачено надання всім робітникам і службовцям державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій таких пільг: виплату надбавок до заробітної плати, надання додаткових відпусток, можливість об'єднання відпусток, але не більш як за три роки, виплату різниці між розміром допомоги по соціальному страхуванню і фактичним заробітком (включаючи надбавки) у разі тимчасової втрати працездатності.
Статтею 5 цього Указу встановлено надання додаткових пільг, зокрема, зарахування одного року роботи у вказаних районах за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності працівникам, які переводились, направлялись або запрошувались на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни, за умови укладення ними трудових договорів про роботу в цих районах строком на п'ять років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.
Статтею 3 Указу від 26 вересня 1967 року скорочено тривалість трудового договору, що дає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу від 10 лютого 1960 року, з п'яти до трьох років та передбачено надання зазначених пільг особам, які прибули в ці райони і місцевості з власної ініціативи, за умови укладення ними трудових договорів на строк три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.
Аналогічні умови щодо застосування пільг, передбачених статтею 5 Указу від 10 лютого 1960 року, передбачені й Інструкцією про порядок надання пільг особам, які працюють у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженою постановою Державного комітету Ради Міністрів Союзу РСР з питань праці і заробітної плати та Президії ВЦРПС від 16 грудня 1967 року № 530/П-28.
Відповідно до абзацу першого пункту 5.9 Основних положень про вахтовий метод організації робіт, затверджених постановою Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань, Секретаріату ВЦРПС та Міністерства охорони здоров'я СРСР від 31 грудня 1987 року №794/33-82, працівникам підприємств та організацій, які виїжджають для виконання робіт вахтовим методом у райони Крайньої Півночі або в прирівняні до них місцевості з інших районів держави, надаються пільги, передбачені статтями 1-4 Указу від 10 лютого 1960 року, з урахуванням змін та доповнень, внесених статтями 1 та 2 Указу від 26 вересня 1967 року.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у спірний період працював на посаді помічника бурильника вахтово-експедиційним методом в Івано-Франківському управлінні бурових робіт, яке знаходилося на території Тюменської області Ямало-Ненецького автономного округу.
Так, Верховний Суд України раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 27 жовтня 2015 року (справа №338/1079/14-а) виснував, що на працівників, які працювали вахтовим методом в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, поширюються пільги, передбачені статтями 1- 4 Указу від 10 лютого 1960 року, а додаткові пільги, передбачені статтею 5 цього Указу, зокрема зарахування одного року роботи у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності, не поширюються.
Зважаючи на те, що цей висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, прийнятий за результатами розгляду справи, фактичні обставини в якій є подібними до фактичних обставин, встановлених у справі, що розглядається, - у справі, що розглядається, спір також стосується питання поширення на працівників, що працювали вахтовим методом, пільг, передбачених статтею 5 Указу від 10 лютого 1960 року, в тому числі зарахування одного року роботи у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком, то висновки судів попередніх інстанції про те, що такі пільги не поширюються на працівників, що працювали вахтовим методом, є правильними.
Аналогічний підхід застосування означених норм права підтриманий і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.11.2018 у справі № 338/1152/14-а, від 13.02.2019 у справі № 338/1352/14-а, від 14.03.2019 у справі №343/859/15-а, від 31.07.2019 у справі №438/87/17, від 16.10.2019 у справі №176/797/14-а та ухвалі від 09.06.2020 у справі №1.380.2019.002764.
Отже, враховуючи зазначені вище висновки суду касаційної інстанції, суди попередній інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Також в обґрунтування необхідності зарахування до пільгового стажу роботи в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, позивач посилався на норми міжнародних угод, підписаних Україною та Російською Федерацією.
Позивач у касаційні скарзі стверджує, що позиція судів попередніх інстанцій в зазначеній вище частині доводів суперечить правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01.12.2015 у справі №524/11590/14-а.
Так, в спростування зазначених доводів суди обох інстанцій з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 30.01.2018 у справі №676/7065/14-а та від 28.11.2019 у справі №348/400/17, констатували, що ні в Тимчасовій угоді від 15.01.1993, ні в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, ні в Угоді між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 не передбачено пільг при обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Зазначений правовий підхід узгоджується із позицією Верховного Суду України, висловленій від 01.12.2015 у справі №524/11590/14-а, у зв'язку із чим колегія суддів відхиляє доводи скаржника в цій частині.
Щодо невідповідності висновків судів обох інстанцій в питаннях застосування норм права правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, колегія суддів зазначає таке.
Так, 19.02.2020 Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19), в якій зазначено, що з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 вересня 2013 року у справі №21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі №21-519а14, від 10 й 17 березня 2015 року у справах №21-51а15, та №21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі №21-383а14, від 2 грудня 2015 року у справі №21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі №21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі №21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
У цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Водночас спір у справі, що розглядається, виник у зв'язку із відмовою пенсійного органу, оформленою рішенням №07/02 від 19.06.2019, що обумовлена відсутністю у позивача необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Відмова не пов'язана із відсутністю результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
Відтак, судами обох інстанцій правильно надана оцінка спірним правовідносинам у межах доводів та вимог позовної заяви. Водночас у позовній заяві позивач не ставив питання про протиправність відмови пенсійного органу, викладеної у попередньому рішенні № 13/2 від 10.10.2017, що була пов'язана із відсутністю результатів атестації робочого місця за умовами праці.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Зважаючи на те, що правовий висновок Верховного Суду з питань, що є спірними у справі, вже сформовано, касаційне провадження у справі слід закрити.
Керуючись статтями 339, 355, 359 КАС України, Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.05.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2020 у справі №500/1854/19.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і не оскаржується.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
А. А. Єзеров
В. М. Шарапа