про закриття касаційного провадження
08 травня 2023 року
м. Київ
справа №760/6830/19
адміністративне провадження № К/9901/24906/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2020 (головуючий суддя: Кузьмишина О.М., судді: Костюк Л.О., Кобаль М.І.) у справі №760/6830/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
І. РУХ СПРАВИ
У березні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони України або відповідач), в якому просив:
визнати протиправним і скасувати рішення засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.02.2019;
зобов'язати виплатити ОСОБА_1 інваліду ІІ групи, що встановлена внаслідок захворювання пов'язаного із захистом Батьківщини, одноразову грошову допомогу;
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані із наданням правової допомоги в розмірі 9 000 грн.
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 21.04.2020 позов задовольнив:
визнав протиправним і скасував рішення Міноборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду ІІ групи з 03.12.2018 внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.02.2019 № 13 (пункт 35);
зобов'язав відповідача призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи, з урахуванням раніше проведених виплат;
присудив за рахунок бюджетних асигнувань Міноборони України на користь позивача судові витрати на правничу допомогу в сумі 4800 грн.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 28.08.2020 скасував рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.04.2020 і ухвалив нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржуване судові рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 19.10.2020 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03.05.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у період з 21.01.2015 по 20.02.2015 брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції м. Артемівськ, м. Дебальцеве, Донецької області.
За інформацією, зазначеною у витязі з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця Міністерства оборони України №1784 від 18.05.2015, одержання позивачем мінно-вибухової травми, струсу головного мозку, забій лівого коліна, пов'язане із захистом Батьківщини.
Відповідно до інформації, зазначеній у довідці про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого серії 10ААА № 013845, позивачу з 04.06.2015 встановлено 5% втрати працездатності, пов'язаної із захистом Батьківщини.
У зв'язку з встановленням 5% втрати працездатності, позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 4 263 грн.
На підставі наказу Начальника Генерального штабу Збройних Сил України № 440 від 14.08.2018, полковника ОСОБА_1 , начальника служби фізичної підготовки і спорту КСВ ЗС України, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я).
За інформацією, зазначеною у витязі з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України №3122 від 12.11.2018, травма та захворювання ОСОБА_1 пов'язані із захистом Батьківщини.
Відповідно до інформації, зазначеній у довідці до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №1042899, позивачу з 15.11.2018 встановлено ІІ групу інвалідності, яка пов'язана із захистом Батьківщини.
У зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності позивач через Київський ОВК звернувся до відповідача із заявою та відповідним пакетом документом про призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 (далі - Порядок №975).
За результатами розгляду порушеного у заяві питання, комісія Міноборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразовою грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення, оформлене протоколом №13 від 08.02.2019 (пункт 35), яким відмовила позивачу у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності з підстав, що інвалідність встановлена понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що у встановленому законодавством порядку реалізував своє право на отримання одноразової грошової допомоги, проте Міноборони України порушує його право на соціальний захист та отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням первинно II групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини. За позицією позивача, обмеження дворічним строком на виплату одноразової грошової допомоги, встановлене частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-XII та пунктом 8 Порядку №975, стосується лише випадку встановлення особі при повторному огляді інвалідності вищої групи чи ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Виплата йому одноразової грошової допомоги після встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності має іншу правову підставу. Зазначає, що має законні очікування на виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності вперше.
Відповідач позов не визнав. В обґрунтування своєї правової позиції стверджує, що з моменту встановлення позивачу первинної втрати працездатності, яка визначалася у відсотках, та визначення II групи інвалідності минуло більше двох років, тому немає законних підстав для призначення та виплати позивачу ОГД у зв'язку із встановленням інвалідності. Також відповідач заперечив проти компенсації витрат на правничу допомогу.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що чинним на момент встановлення позивачу відсотку втрати працездатності (04.06.2015) стаття 16-3 Закону №2011-ХІІ, у редакції до 01.01.2017, не містила строків реалізації права на одноразову грошову допомогу після первинного встановлення групи інвалідності (відсотка втрати працездатності). На переконання суду першої інстанції, застосування до спірних правовідносин положень статті стаття 16-3 Закону №2011-ХІІ, у редакції після 01.01.2017, означатиме застосування зворотної дії в часі. Одночасно суд констатував, що застосування положень статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, у редакції Закону №1774-VIII, можливе лише у разі повторного встановлення позивачу інвалідності.
При вирішенні справи суд першої інстанції послався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, від 21.06.2018 у справі №760/11440/17, від 30.09.2019 у справі №825/1380/18.
Апеляційний суд дійшов протилежного висновку. За висновками суду апеляційної інстанції, законодавство допускає можливість виплати одноразової грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. У цій справі така умова не дотримана, оскільки між встановленням позивачу ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності та встановленням ІІ групи інвалідності минуло більше 2-х років. У зв'язку з цим рішення відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу є правомірним.
При вирішенні справи, апеляційний суд послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 15.07.2020 справа №240/10153/19, від 30.07.2020 у справі № 540/2329/18 та від 21.08.2020 у справі №806/2187/18.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга позивача обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції. Скаржник наполягає, що у спірному випадку йдеться не про виплату допомоги у зв'язку зі зміною групи інвалідності, а про її призначення і виплату саме у зв'язку із встановленням інвалідності вперше, що є окремою підставою для виплати одноразової грошової допомоги без обмеження будь-якими строками після встановлення відсотку втрати працездатності, тому, посилання відповідача на те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, визначених у абзаці другому пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII, є помилковими. Зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховані правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, в постановах від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, від 21.06.2018 у справі №760/11440/17, від 30.09.2019 у справі №825/1380/18, від 26.05.2020 у справі №240/10786/19.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому з посиланням на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Наполягає, що оскільки між первинним встановленням відсотка втрати працездатності (04.06.2015) і встановленням групи інвалідності (15.11.2018) минуло більше двох років, підстав для призначення і виплати позивачу ОГД немає.
VІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання щодо можливості касаційного перегляду за цією касаційною скаргою, Верховний Суд виходить із такого.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Колегією суддів встановлено, що в межах визначеної скаржником підстави касаційного оскарження спірним є застосування судом апеляційної інстанції пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII (щодо обмеження дворічним терміном права особи з інвалідністю на отримання ОГД у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності) без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.05.2020 у справі №240/10786/19.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 відступив від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа №295/3091/17), від 21.06.2018 (справа №760/11440/17), та дійшов такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII:
«(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після)».
Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957 зазначив таке:
« пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати ОГД шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров'я і які раніше уже таку допомогу отримували.
Одночасно, цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров'я.
Проте, ті особи, стан здоров'я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров'я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.
Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров'я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб'єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров'я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно».
Водночас, Верховний Суд у справі №1.380.2019.006957 констатував, що держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання ОГД, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п'ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах».
Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2023 у справі №240/7411/21, дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від позицій, сформованих Верховним Судом за наслідками розгляду справ №240/10153/19 та №1.380.2019.006957, а також в інших постановах Верховного Суду щодо застосування положень п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ у подібних правовідносинах, у яких викладено аналогічні висновки та зазначив наступне:
«(1) частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України;
(2) правовий висновок Верховного Суду, наведений у постановах від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 та від 02.12.2022 у справі №1.380.2019.006957, стосується редакції пункту четвертого статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що діяла до ухвалення рішення Конституційного суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022, і застосовується до правовідносин, що виникли до 06 квітня 2022 року.
До правовідносин, що виникли після 06 квітня 2022 року, стаття 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» застосовується без урахування пункту четвертого цієї статті, що його визнано неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022.»
Колегія суддів не знаходить підстав для відступу від сформованих вище правових висновків у справі, що розглядається.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Зважаючи на те, що Верховний Суд у своїх постановах вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, касаційне провадження у цій справі підлягає закриттю згідно із пунктом 4 частини першої статті 339 КАС України.
Керуючись статтями 339, 355, 359 КАС України, Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2020 у справі №760/6830/19.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і не оскаржується.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
А. А. Єзеров
В. М. Шарапа