08 травня 2023 року
м. Київ
справа №520/2379/2020
адміністративне провадження № К/9901/19077/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 (головуючий суддя: Бідонько А.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2020 (головуючий суддя: Сіренко О.І., судді: Калиновський В.А., Кононенко З.О.) у справі №520/2379/2020 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
І. РУХ СПРАВИ
У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони України або відповідач-1), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Харківський ОВК або відповідач-2), в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене пунктом 29 протоколу № 182 від 27.12.2019;
зобов'язати Міноборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 (далі - Порядок №975), у зв'язку з встановленням йому другої групи інвалідності в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності другої групи, та надіслати вказане рішення Харківському ОВК для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1 ;
зобов'язати Харківський ОВК повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 26.03.2020, яке залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2020, позов задовольнив частково:
визнав протиправним і скасував рішення Комісії Міноборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом № 182 від 27.12.2019 (пункт 29), про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ;
зобов'язав Харківський ОВК повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України;
зобов'язав Міноборони України повторно розглянути документи, надані Харківським ОВК щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону № 2011-XII у зв'язку із встановленням йому другої групи інвалідності в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності другої групи - з урахуванням висновків суду та надіслати вказане рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 для видання наказу.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Міноборони України подало касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 14.09.2020 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 03.05.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у період з 11.10.1986 по 23.11.1988 проходив військову службу в Збройних Силах СРСР, в тому числі приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан в складі військової частини п.п. НОМЕР_1 , що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці (взамін військового квитка) № НОМЕР_2 та архівній довідці від 21.01.2013.
За відомостями, зазначеними у довідці Архіву військово-медичних документів Військово-медичного музею МО СРСР від 06.04.1990 №30958, позивач 13.10.1987 отримав вогнепальне кульове сліпе поранений м'яких тканин попереково-куприкової частини у зв'язку із чим у період з 14.10.1987 по 21.11.1987 перебував на лікуванні. Поранення бойове, отримане при виконанні обов'язків військової служби.
З 10.03.1999 позивачу встановлено інвалідність 3 групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби. З 30.08.2016 позивачу встановлено 2 групу інвалідності без зміни причин настання інвалідності.
Відповідно до інформації, зазначеній у витягу з протоколу засідання Центральної військово - лікарської комісії Північного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців №172 від 15.05.2018, поранення колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 пов'язане із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
Позивач 20.03.2019 через Харківський ОВК звернувся до Міноборони України із заявою про призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
За результатами розгляду порушеного у заяві питання, 27.12.2019 комісія Міноборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення, оформлене протоколом №182 (пункт 29), яким відмовила у призначенні одноразової грошової допомоги з тих підстав, що зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності. Додатково також зазначено, що на час встановлення інвалідності в 1999 році, не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що у встановленому законодавством порядку реалізував своє право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням вищої групи інвалідності, проте Міноборони України порушує його право на належний соціальний захист. Наголосив, що при встановленні інвалідності вперше у 1999 році, жодних виплат не отримував. Також зазначає, що на спірні правовідносини поширюються норми права, чинні на момент встановлення йому 2 групи інвалідності.
Відповідач-2 позов не визнав. В обґрунтування своєї правової позиції стверджує, що між встановленням третьої та другої групи інвалідності минуло понад два роки, а отже позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, внаслідок чого підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права. Суди обох інстанцій констатували, що 30.08.2016 позивачу встановлено інвалідність 2 групи, а із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги останній звернувся 20.03.2019, тобто у межах строку, визначеного для звернення за призначенням ОГД. Водночас за висновками судів обох інстанцій, належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання Міноборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга Міноборони України обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник стверджує, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать сформованій Верховним Судом судовій практиці (палатна постанова від 15.07.2020 у справі №240/10153/19) з питань застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII щодо обмеження дворічним терміном права особи з інвалідністю на отримання ОГД у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності. Відтак, оскільки між встановленням третьої та другої групи інвалідності минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. З посиланням на правові висновки Верховного Суду у справах №645/3875/16-а, №644/5447/17-а, №760/20297/16-а, №753/20482/17, №752/19447/15-а та ін., позивач наголосив, що право на отримання допомоги визначається положеннями законодавства, яке було чинним саме на той момент (дата встановлення інвалідності), та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Також за позицією позивача не підлягають застосуванню до цих правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у палатній постанові від 15.07.2020 (справа №240/10153/19), оскільки фактичні обставини справ є різними, зокрема у справі №240/10153/19, на відміну від справи, що розглядається, мова йшла про отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у зв'язку із встановленням особі під час повторного огляду вищої групи інвалідності. Натомість у цій справі позивач виплату ОГД у зв'язку із встановленням йому 3 групи інвалідності не отримував; за призначенням ОГД звернувся вперше.
Відповідач-2 процесуальним правом на подачу відзиву не скористався.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою; далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до статті 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-XII.
Так, Закон №2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Цей Закон було доповнено статтями 16-1, 16-2, 16-3, 16-4 Законом України від 04.07.2012 №5040-VI «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців», який набрав чинності 01.01.2014 і застосовується до правовідносин, що виникли після 01.01.2014.
Відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII у редакції, що діяла з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Згодом, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 №1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
Також абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності.
Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців.
Аналогічний правовий висновок також міститься у постановах Верховного Суду від 01.12.2022 у справі №320/5953/20 та від 19.01.2023 у справі № 640/6365/20.
Ключовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII щодо обмеження права особи з інвалідністю на отримання ОГД дворічним терміном у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності.
Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 відступив від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа №295/3091/17), від 21.06.2018 (справа №760/11440/17), та дійшов такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII:
«(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після)».
Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957 зазначив про таке:
« пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати ОГД шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров'я і які раніше уже таку допомогу отримували.
Одночасно, цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров'я.
Проте, ті особи, стан здоров'я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров'я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.
Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров'я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб'єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров'я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно».
Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2023 у справі №240/7411/21, дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від позицій, сформованих Верховним Судом за наслідками розгляду справ №240/10153/19 та №1.380.2019.006957, а також в інших постановах Верховного Суду щодо застосування положень п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ у подібних правовідносинах, у яких викладено аналогічні висновки та зазначив наступне:
«(1) частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України;
(2) правовий висновок Верховного Суду, наведений у постановах від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 та від 02.12.2022 у справі №1.380.2019.006957, стосується редакції пункту четвертого статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що діяла до ухвалення рішення Конституційного суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022, і застосовується до правовідносин, що виникли до 06 квітня 2022 року.
До правовідносин, що виникли після 06 квітня 2022 року, стаття 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» застосовується без урахування пункту четвертого цієї статті, що його визнано неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022.».
Отже, враховуючи зазначене вище, колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цих правових висновків у справі, що розглядається.
Верховний Суд зазначає, що правовідносини у справах №240/10153/19, №1.380.2019.006957 та у розглядуваній справі є подібними, оскільки виникли за однакового правового регулювання та стосуються правильності застосування пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII та пункту 8 Порядку № 975 у правовідносинах щодо обмеження права особи з інвалідністю на отримання ОГД дворічним терміном у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності. Зазначене спростовує доводи позивача про те, що правовідносини у цій справі та у справі №240/10153/19 не є подібними.
Застосовуючи ці висновки до обставин справи, колегія суддів звертає увагу на те, що первинно інвалідність 3 групи встановлена з 10.03.1999, а зміна групи інвалідності на 2 відбулась 30.08.2016. Оскільки між цими подіями минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги.
З огляду на вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно із частиною першою статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.
Скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2020 у справі №520/2379/2020 і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
О. П. Стародуб
В. М. Шарапа