09 травня 2023 року
м. Київ
справа №806/1968/18
адміністративне провадження № К/9901/68961/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.
розглянув у письмовому провадженні
касаційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду 31.05.2018 (суддя Семенюк М.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2018 (колегія у складі суддів Мацького Є.М., Капустинського М.М., Охрімчук І.Г.)
у справі № 806/1968/18
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправним та скасування рішення комісії Міністерства оборони України, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу.
І. РУХ СПРАВИ
1. У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 16.03.2018 № 28 щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду війни другої групи з 28.10.2016 внаслідок травми, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби, одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності (станом на 28.10.2016) у відповідності до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 та ст. ст. 16-16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. Судами попередніх інстанцій встановлено, що старший солдат військової служби за контрактом у відставці ОСОБА_1 17.02.2000 під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації техногенного характеру в школі № 304 м. Києва отримав травму, пов'язану з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується витягом із протоколу № 4277 від 06.10.2016 засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця та відповідно до довідки Житомирської міської МСЕК № 1 серії 12 ААА № 906519 від 28.10.2016 отримав 2 групу інвалідності.
3. Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2018 по справі №296/3517/17 встановлено, що позивачу 24.10.2013 первинно встановлено 3 групу інвалідності внаслідок загального захворювання (довідка Житомирської МСЕК №656846). При повторному огляді підтверджено:
- з 15.05.2014 інвалідність 3 групи внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням військової служби (довідка Житомирської МСЕК №828292);
- з 12.05.2015 інвалідність 2 групи внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням військової служби (довідка Житомирської МСЕК №227267);
- з 17.06.2016 інвалідність 2 групи внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням військової служби (довідка Житомирської МСЕК №216357).
4. З 28.10.2016 позивачу встановлено інвалідність 2 групи внаслідок травми, пов'язаної з проходженням військової служби (довідка Житомирської МСЕК №906519).
5. 27.01.2017 позивач звернувся до Житомирського обласного військового комісаріату із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із отриманням 28.10.2016 другої групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.
6. До заяви додав копії довідок МСЕК № № 656846, 828292, 906519, 227267, копії із протоколу ЦВЛК № № 419, 4277, копії паспорту та довідки № 19172 про присвоєння ідентифікаційного номера, копію витягу з наказу № 181 від 08.08.2007, лист 1 Спеціального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій, копію довідки КУ «Обласна клінічна лікарня ім. О. Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради №1216 від 30.11.2016.
7. На вказану заяву отримав відповідь Житомирського ОВК про повернення документів на доопрацювання у зв'язку із ніби то відсутністю в них документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
8. Не погоджуючись з такою відповіддю, позивач звернувся зі скаргою до Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
9. На скаргу отримав лист, із якого вбачається, що позивачем пропущено строк на отримання одноразової грошової допомоги, визначений пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а також не подано документ, що свідчить про причини та обставини травми або лікування у військово-медичному закладі з цього приводу.
10. Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 у справі №296/3517/17, яка залишена в силі постановою Верховного Суду від 17.04.2018, визнано протиправними дії Житомирського обласного військового комісаріату щодо повернення документів для виплати одноразової грошової допомоги позивачу для доопрацювання.
Зобов'язано Житомирський обласний військовий комісаріат направити документи ОСОБА_1 для виплати одноразової грошової допомоги як інваліду війни другої групи з 28.10.2016 внаслідок травми, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби до Міністерства оборони України.
Зобов'язано Міністерство оборони України прийняти від Житомирського обласного військового комісаріату до розгляду документи ОСОБА_1 щодо призначення та виплати йому як інваліду війни другої групи з 28.10.2016 внаслідок травми, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби, одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності (станом на 28.10.2016) у відповідності до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та ст. ст. 16 - 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та прийняти відповідне рішення з цього питання.
11. Розглянувши документи, які надійшли відповідно до постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2018 по справі № 296/3517/17 Міністерство оборони України своїм рішенням, оформленим Протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 16.03.2018 № 28, відмовило у призначені одноразової грошової допомоги з тих підстав, що ОСОБА_1 групу інвалідності та її причинний зв'язок змінено понад дворічний термін.
12. Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
13. В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що безпідставним є посилання відповідача на абз. 2 п.4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки її було доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1774-VІІІ від 06.12.2016, тобто після виникнення у нього права на одноразову грошову допомогу відповідно до довідки від 28.10.2016, а тому вказана норма не може бути застосована до спірних правовідносин.
Відповідно до ч.4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, яка діяла на момент виникнення права на одноразову грошову допомогу) якщо військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
14. Міністерство оборони України заперечувало проти задоволення позовних вимог, посилаючись на правомірність прийнятого рішення.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду 31.05.2018, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2018, позов задоволено.
16. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Посилання відповідача на те, що зміна групи інвалідності та її причинного зв'язку відбулося понад дворічний термін з часу первинного встановлення інвалідності, що не дає підстав для здійснення доплати позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", є протиправним, оскільки в такому випадку йдеться не про доплату допомоги.
Також безпідставними є посилання відповідача на норми Закону № 2011-ХІІ, які набули чинності з 01.01.2017, оскільки інвалідність та зміна її причинного зв'язку позивачу були встановлені до цієї дати.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
17. До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства оборони України. Відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
18. У касаційній скарзі відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права.
19. Скаржник зазначає про те, що згідно матеріалів судової справи № 296/3517/17 вбачається, що ОСОБА_1 виплачена одноразова грошова допомога у зв'язку із встановленням 3 групи інвалідності з 15.05.2014 із доплатою по 2 групі інвалідності 12.05.2015 в сумі 109620, 00 гривень.
20. Це підтверджується наказами військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 № 314 від 08.12.2014 та № 319 від 28.09.2015. Грошові кошти були перераховані згідно платіжних доручень № 2257 від 09.12.2014 на суму 85260,00 грн та № 2159 від 29.09.2015 на суму 24360,00 гривень.
21. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що законодавство, чинне на момент встановлення 2 групи інвалідності (28.10.2016), допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня працездатності, однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
22. В спірних правовідносинах ця умова не дотримана, оскільки між встановленням позивачу 3 групи інвалідності внаслідок захворювання та встановленням 2 групи інвалідності внаслідок травми минуло більше двох років.
23. Позивач у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
24. Покликаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, зазначає, що в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 01.01.2017 не може розповсюджуватися на спірні правовідносини , а саме зміни групи інвалідності за часовий проміжок з 2014 по 2017 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі. Застосування цієї норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності, починаючи з 28.10.2016 і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
25. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги та дійшов таких висновків.
26. Ключовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII щодо обмеження дворічним терміном права особи з інвалідністю на отримання ОГД у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності.
27. Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді.
28. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 відступив від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа №295/3091/17), від 21.06.2018 (справа №760/11440/17), та дійшов такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII:
"(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після)".
29. Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957 зазначив про таке:
" пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати ОГД шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров'я і які раніше уже таку допомогу отримували.
Одночасно, цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров'я.
Проте, ті особи, стан здоров'я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров'я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.
Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров'я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб'єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров'я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно".
30. Водночас, Верховний Суд у справі №1.380.2019.006957 констатував, що держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання ОГД, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п'ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.
31. Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2023 у справі №240/7411/21, дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від позицій, сформованих Верховним Судом за наслідками розгляду справ №240/10153/19 та №1.380.2019.006957, а також в інших постановах Верховного Суду щодо застосування положень п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ у подібних правовідносинах, у яких викладено аналогічні висновки та зазначив наступне:
«(1) частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України;
(2) правовий висновок Верховного Суду, наведений у постановах від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 та від 02.12.2022 у справі №1.380.2019.006957, стосується редакції пункту четвертого статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що діяла до ухвалення рішення Конституційного суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022, і застосовується до правовідносин, що виникли до 06 квітня 2022 року.
До правовідносин, що виникли після 06 квітня 2022 року, стаття 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» застосовується без урахування пункту четвертого цієї статті, що його визнано неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022.»
32. Отже, враховуючи зазначене вище, колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цих правових висновків у справі, що розглядається.
33. Верховний Суд зазначає про те, що незважаючи на різні фактичні обставини цих справ, правовідносини у справах №240/10153/19, №1.380.2019.006957, №240/7411/21 та у розглядуваній справі є подібними, оскільки виникли за однакового правового регулювання та стосуються правильності застосування пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII у правовідносинах щодо обмеження права особи з інвалідністю на отримання ОГД у більшому розмірі дворічним терміном у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності.
34. Таким чином, застосовуючи цей підхід до обставин справи, Суд звертає увагу на те, що зміна причини інвалідності (внаслідок травми, пов'язаної з проходженням військової служби) відбулася з 17.06.2016, а первинно інвалідність ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби встановлена з 15.05.2014. Оскільки між цими подіями минуло понад два роки, колегія суддів доходить висновку, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
35. При цьому, погоджується з доводами скаржника, що позивачу були перераховані грошові кошти у розмірі суми 109620, 00 грн, згідно платіжних доручень № 2257 від 09.12.2014 на суму 85260,00 грн, та № 2159 від 29.09.2015 на суму 24360,00 гривень.
36. З огляду на вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
37. Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
38. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову.
39. Рішення ухвалено на користь суб'єкта владних повноважень, а тому перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341, 345, 351, 356 КАС України, Суд -
Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2018 року у справі №806/1968/18 скасувати.
Прийняти нову постанову. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і не оскаржується.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя А.А. Єзеров
Суддя О.П. Стародуб