09 травня 2023 року
м. Київ
справа № 420/9382/21
адміністративне провадження № К/990/14703/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу адвоката Стойкової Марини Дмитрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року у справі №420/9382/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 , на теперішній час, у зв'язку зі зміною прізвища, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №45 від 23 листопада 2020 року про неуспішне проходження позивачем атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
визнати протиправними дій Першої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) щодо не розгляду заяви позивача від 16 грудня 2020 року;
зобов'язати Першу кадрову комісію з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) розглянути заяву позивача від 16 грудня 2020 року;
визнати протиправним та скасувати наказ керівника Одеської обласної прокуратури Костенко С.К. №692к від 12 березня 2021 року в частині тимчасового визначення робочого місця позивача у Київській окружній прокуратурі міста Одеси Одеської області;
зобов'язати керівника Одеської обласної прокуратури привести у відповідність (перейменувати) займану посаду позивача - прокурора місцевої прокуратури №1 з рівнозначною посадою прокурора Київської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області з 15 березня 2021 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
17 квітня 2023 року адвокат Стойкова Марина Дмитрівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , повторно звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального права за наявності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме стосовно правильного застосування положень пунктів 16, 17 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо позачергових заходів із реформи органів прокуратури», пункту 7 Розділу І, пунктів 1-5 розділу II, пунктів 1, 2 Розділу V Порядку проходження атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора №221 від 03 жовтня 2019 року, пунктів 12, 16 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого Генеральним прокурором від 17 жовтня 2019 року №233 у спорах, предметом яких є питання законності рішень кадрових комісій за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, що стосується атестації прокурорів (перший етап атестації), викладених у постанові Верховного суду від 24 січня 2021 року по справі №280/5009/20.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду.
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Посилаючись на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, скаржник не наводить належного обґрунтування, яке б свідчило про подібність правовідносин у цій справі та у справі, у якій Верховним Судом були зроблені відповідні висновки.
Посилання на постанови Верховного Суду у касаційній скарзі зроблені без аналізу та врахування обставин справ, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки.
Фактично ж доводи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування норм законодавства й незгоди із наданою судами правовою оцінкою встановленим обставинам і дослідженим доказам, що не є тотожним застосуванню норм права без урахування висновків Верховного Суду та підставою касаційного оскарження судових рішень.
З огляду на викладене, скаржником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі скаржник також посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування:
- пункту 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України Закону №113-ІХ - щодо застосування до спірних правовідносин правил складання і визначення результатів іспиту на загальні здібності, передбачених Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 у взаємозв'язку з пунктом 7 розділу І, пункту 2 розділу V цього Порядку;
- пункту 16 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України Закону №113-IX - в контексті правової оцінки і тлумачення правомірності визначення кадровою комісією результатів складання іспиту на загальні здібності з врахуванням особливостей ситуації, яка виникла у зв'язку з проходженням атестації позивачем, а саме наявності процедурного рішення кадрової комісії стосовно задоволення заяви позивача про повторне проходження іспиту та в подальшому пізнішою датою прийнятого рішення іншою кадровою комісією про неуспішне проходження прокурором атестації ухваленого за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки (ненабрання мінімального прохідного балу);
- пункту 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України Закону №113-ІХ - в контексті підставності і правомірності ухвалення кадровою комісією за результатами атестації прокурора рішення про неуспішне проходження атестації у випадку наявності особливостей оцінювання результату іспиту позивача;
- пункту 7 розділу І Порядку 221 (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) щодо застосування положення про заборону повторного проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного із її етапів, а також застосування пункту 7 розділу І Порядку №221 про можливість призначення нового часу (дати) складення відповідного іспиту для прокурора виключно у випадку, якщо його попереднє складення було перервано чи не відбулося з причин, незалежних від членів комісії та прокурора.
Разом з тим, в ухвалі від 29 березня 2023 року Верховним Судом скаржнику надані ґрунтовні пояснення щодо заявленої ним підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд зазначає, що скаржником так і не були враховані зауваження, викладені в ухвалі Верховного Суду від 29 березня 2023 року.
При цьому, стаття 44 КАС України передбачає, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд повторно зазначає, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Із оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій вбачається, що позивач є прокурором, яка за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, набрала 68 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, що підтверджується рішенням №45 Першої кадрової комісії від 23 листопада 2020 року, та визнана такою, що неуспішно пройшла атестацію.
Натомість зазначені скаржником норми права, щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду, сформульовані проблемні питання та перелік справ, у яких Верховним Судом відкрито касаційне провадження, стосуються інших спірних правовідносин.
Натомість касаційна скарга не містить обґрунтованих мотивів щодо їх неправильного застосування саме у цій справі, а доводи скарги наведені безвідносно до предмета спору та висновків судів, що свідчить про формальне зазначення про відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування вказаних норм права.
Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник також, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини другої, та пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження судових рішень.
З огляду на викладене, ураховуючи приписи пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, Суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Проте, скаржником не зазначено, яке саме клопотання (заяву) про витребування доказів судом першої інстанції відхилено та не обґрунтовано належним чином вказане посилання.
Отже, Суд вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження на підставі пункту 3 частини другої статті 353 КАС України.
Суд також відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини третьої статті 353 КАС України, відповідно до якого справу розглянуто за відсутності позивача, яка подавала клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки даний пункт передбачає розгляд справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначено, що ОСОБА_1 до суду не з'явилась, надала заяву про відкладення розгляду справи, обґрунтовуючи свою неявку до суду апеляційної інстанції, зокрема, введенням в Україні воєнного стану та наявність небезпеки щодо її життя та здоров'я.
При цьому, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи, оскільки справа перебувала в провадження суду апеляційної інстанції з грудня 2021 року, та за заявами ОСОБА_1 тричі відкладалась. Також Суд вказав, що позивач могла заявити клопотання про участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду у режимі відеоконференції.
Зважаючи на вищевказане, скаржником не обґрунтовано посилання на пункт 3 частини третьої статті 353 КАС України, як на підставу касаційного оскарження.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій.
Разом з цим, Верховний Суд вже надавав пояснення зокрема і щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судових рішень, однак скаржником так і не враховано зауважень, викладених Верховним Судом в ухвалі від 29 березня 2023 року, що свідчить виключно про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз'яснень, які йому надавалися Верховним Судом.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Зважаючи на те, що касаційну скаргу повернуто, суд не вирішує клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу адвоката Стойкової Марини Дмитрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року у справі №420/9382/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, зобов'язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами, у спосіб їх надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур