ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
м. Київ
08.05.2023Справа № 910/6144/23
За позовом Державного підприємства "Зал офіційних делегацій"
до відповідача: Київського квартирно-експлуатаційного управління
третя особа: Військова частина НОМЕР_1
про зобов'язання укласти договір
Суддя О.В. Гумега
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.
Державне підприємство "Зал офіційних делегацій" (далі - позивач, ДП "ЗОД") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського квартирно-експлуатаційного управління (далі - відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2) про зобов'язати відповідачів - Київське квартирно-експлуатаційне управління та Військову частину НОМЕР_1 укласти з позивачем - Державним підприємством "Зал офіційних делегацій" Договір відшкодування вартості електроенергії (з Додатком № 1 "Перелік приладів обліку") у редакції, яка була попередньо погоджена сторонами, зміст якої наведено п. 2 прохальної частини позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2023 наведену позовну заяву ДП "ЗОД" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
28.04.2023 та 02.05.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, направлена до суду відповідно засобами електронного та поштового зв'язку. До заяви про усунення недоліків додано позовну заяву (уточнену) про зобов'язання укласти договір та докази направлення цієї позовної заяви відповідачу та третій особі. Згідно позовної заяви (уточненої) позивачем змінено, зокрема, склад учасників справи (Київське квартирно-експлуатаційне управління, яке є стороною спірного договору, визначено відповідачем, а Військову частину НОМЕР_1 -третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору).
У зв'язку із перебуванням судді Гумеги О.В. у відпустці у період з 28.04.2023 по 05.05.2023, розгляд питання щодо прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі здійснюється у перший робочий день - 08.05.2023.
Підсудність даного спору Господарському суду міста Києва при зверненні до суду з позовом у первісній редакції була визначена позивачем із застосуванням ч. 1, 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи зазначену у позовній заяві адресу місцезнаходження відповідача-1 (Київського квартирно-експлуатаційного управління) - Україна, 03186, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 30. Згідно уточненої позовної заяви позивач визначив якості відповідача Київське квартирно-експлуатаційного управління.
Положеннями статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
У параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).
Відповідно до частин першої, другої статті 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Правила виключної територіальної підсудності передбачені у статті 30 ГПК України, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає.
Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред'явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у статтях 27 - 29 ГПК України.
Відповідно до частини 3 статті 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, а саме:
Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Приписами цивільного судочинства (частина перша статті 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, частина перша статті 30 ЦПК України в чинній редакції) передбачено виключну підсудність позовів, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцем знаходження майна або його основної частини.
Забезпечуючи єдність у застосуванні процесуального законодавства, суди цивільної юрисдикції стало застосовували це положення таким чином, що у цьому випадку виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Враховуючи положення статті 181 ЦК України, зазначали, що такими є, наприклад, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини (така позиція викладена, наприклад, у пункті 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ", а також в подальшому Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17 та від 11 липня 2019 року у справі № 426/7217/18).
На відміну від регулювання, наведеного у ЦПК України, у положеннях частини третьої статті 16 ГПК України в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, йшлося про виключну підсудність господарським судам справ у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном.
Щодо інших спорів, які виникали в межах зобов'язальних відносин стосовно нерухомого майна, діяли такі ж правила визначення територіальної підсудності справ господарському суду як і у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів чи визнання їх недійсними, або у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів, наведені в частині першій та другій статті 15 ГПК України в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року.
В подальшому Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо визначення підсудності справ з питань земельних відносин від 18 лютого 2010 року" № 1914-VI вносились зміни до статей 12 та 16 ГПК України, визначивши виключну підсудність справ у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів, господарським судам за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.
У чинній редакції ГПК України частина третя статті 30 цього Кодексу вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини, що відповідає змісту частини першої статті 30 ЦПК України.
За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука "з приводу" означає "у зв'язку з чим-небудь", тому словосполучення "з приводу нерухомого майна" треба розуміти як будь-який спір у зв'язку з нерухомим майно або певними діями, пов'язаними з цим майном.
Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми справа до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, до спору у даній справі застосовуються норми частини третьої статті 30 ГПК України.
В обгрунтування позовних вимог, як у первісно поданій позовній заяві, так і в уточненій позовній заяві, позивач посилається на невиконанням Київським квартирно-експлуатаційним управлінням положень пункту 4.6 Договору оренди № 297 від 14.12.2022, відповідно до якого у орендаря (Київського квартирно-експлуатаційного управління) виникає обов'язок укласти з орендодавцем (позивачем) Договір про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю протягом 15 робочих днів з моменту підписання Договору оренди. Виходячи з того, що Договір оренди був укладений 14.12.2022, позивач стверджує, що Договір про відшкодування вартості електроенергії мав бути укладений до 04.01.2023 включно, однак зобов'язання щодо укладення цього договору Київським квартирно-експлуатаційним управлінням невиконане.
Суд звертає увагу, що згідно п. 1.1 Договору оренди № 297 від 14.12.2022 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - приміщення об'єкту за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 2/1-А.
У п. 1.2 Договору про відшкодування вартості електроенергії, з вимогою про зобов'язання укласти який позивач звернувся з позовом до суду, містить зазначення об'єкта, за яким здійснюється надання послуг: Київська обл., Бориспільський р-н, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 2/1-А (далі - об'єкт).
Таким чином, оскільки нерухоме майно (об'єкт) в спірному випадку розташоване у Київській області, то позовна заява Державного підприємства "Зал офіційних делегацій" про зобов'язання укласти Договір відшкодування вартості електроенергії (з Додатком № 1 "Перелік приладів обліку") у редакції, яка була попередньо погоджена сторонами, зміст якої наведено п. 2 прохальної частини позовної заяви, - підлягає розгляду Господарським судом Київської області.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Частиною 3 статті 31 ГПК України передбачено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Спори між судами щодо підсудності не допускаються (ч. 6 ст. 31 ГПК України).
Суд звертає увагу також на те, що ст. 279 ГПК України передбачено скасування судового рішення, яким закінчено розгляд справи у випадку прийняття такого рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції.
Враховуючи викладене, передання справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом і законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції, лише з підстав недотримання процесуальних норм щодо територіальної юрисдикції.
Окрім того, суд зазначає, що згідно із статтею 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 року (заява № 7360/76), висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".
Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься поданий господарський позов.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна заява Державного підприємства "Зал офіційних делегацій" разом з доданими до неї матеріалами підлягають передачі на розгляд Господарського суду Київської області за встановленою підсудністю.
Керуючись ст. 30, 31, 232- 235, 236 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовну заяву Державного підприємства "Зал офіційних делегацій" разом з доданими до неї матеріалами передати за встановленою підсудністю на розгляд Господарського суду Київської області (Україна, 01032, м. Київ, вулиця Симона Петлюри, 16).
2. Дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання - 08.05.2023 та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 253-259 ГПК України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Суддя Оксана ГУМЕГА